.

Доарбітражне врегулювання господарських спорів, арбітражне врегулювання господарських спорів, банкрутство підприємств: підстави та наслідки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2082
Скачать документ

Доарбітражне врегулювання господарських спорів

Коли підприємство має високий рівень дебіторської заборгованості за
товари, роботи, послуги, не оплачені в строк, то в рамках рефінансування
заборгованості проводиться комплекс процедур щодо її примусового
стягнення, у тім числі звернення з позовом в арбітражний суд.

Позов в арбітражний суд може бути направлений тільки за умови дотримання
встановленого порядку доарбітражного врегулювання спорів, який полягає у
зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування
заборгованості.

У претензії зазначаються:

а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких
направляється претензія; дата та номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред’являється претензія; докази, які
підтверджують ці обставини;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій
оцінці;

д) перелік документів, які додаються до претензії. Претензію підписує
керівник підприємства або його заступник. Її надсилають адресату
рекомендованим або цінним листом чи вручають під розписку. Претензія
підлягає розгляду в місячний строк від дня одержання. Про результати
розгляду претензії заявника інформують письмово.

Можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії:

1. Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію.

2. Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повістю
або частково.

3. Претензію визнано повністю або частково, однак не повідомляється про
перерахування визнаної суми.

4. Претензію визнано і заборгованість погашено (отже, спір
урегульовано).

У перших двох випадках заявник змушений буде звернутися в арбітражний
суд з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти
на розрахунковий рахунок кредитора не поступили (випадок 3), заявник
претензії після закінчення 20 днів від дня одержання відповіді має право
пред’явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку
визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника,
а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то до розпорядження
додається також копія претензії. За браком грошей у боржника кредитор
після закінчення місячного строку з дня отримання позитивної відповіді
на претензію має право звернутися в арбітражний суд із заявою про
порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.

У разі порушення строків розгляду претензії чи залишення її без
відповіді арбітражний суд у процесі вирішення господарського спору має
право стягнути в дохід державного бюджету з підприємства, яке зробило
таке порушення, штраф у розмірі 2 відсотків від суми претензії, але не
менше ніж 5 розмірів мінімальних заробітних плат (без індексації”) і не
більше ніж 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Арбітражне врегулювання господарських спорів

У разі, коли претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або
частково, заявник звертається з позовом щодо арбітражного врегулювання
спору. Загальний строк позовної давності щодо захисту прав за позовом
про відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, —
три роки. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права. Щодо відшкодування
неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності — 6
місяців. Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є
підставою для відмови у позові.

Позовна заява повинна містити:

— найменування арбітражного суду, в який направляється заява;

— найменування сторін, їхні адреси;

— зміст позовних вимог;

— зазначення ціни позову;

— формулювання обставин, що з них випливає позовна заява;

—докази, які підтверджують позов;

— обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

— відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;

— перелік документів та доказів, які додаються до заяви. До позовної
заяви додаються документи, що підтверджують:

— статус суб’єкта підприємницької діяльності;

— відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія
претензії та квитанція або повідомлення про вручення);

— відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї
документів (квитанція або повідомлення про вручення);

— сплату державного мита в установленому порядку і розмірі;

— документи, що засвідчують повноваження представника позивача в
арбітражному суді.

Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, пред’явлених до відповідача.
У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається відповідною
сумою. У ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми
неустойки (штрафу, пені).

Арбітражні витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають
сплаті за проведення експертизи, призначеної арбітражним судом, а також
інших витрат, пов’язаних із розглядом справи.

Сплата державного мита покладається:

на сторону, що безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої
сторони (спір щодо укладання, зміни та розірвання договору);

на обидві сторони, якщо суд відхилив частину пропозицій кожної зі
сторін;

на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог;

на сторону, через неправильні дії якої виник спір, незалежно від
результатів вирішення спору.

Ставки державного мита щодо заяв, які подаються до арбітражного суду,
встановлюються в таких розмірах:

1) щодо позовних заяв майнового характеру — 5% ціни позову, проте не
менше 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

2) щодо позовних заяв немайнового характеру і позовних заяв стосовно
спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання
господарських договорів і розглядаються в обласних, Київському і
Севастопольському міських арбітражних судах, — 5 н.м.д.г.;

3) щодо позовних заяв і спорів, які виникають під час укладання, зміни
чи розірвання господарських договорів, котрі підлягають розгляду у
Вищому арбітражному суді України, — 6 н.м.д.г.

Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк не більше двох місяців
від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд
приймає рішення, в якому має бути висновок про задоволення позову або
про відмову в позові повністю чи частково. Якщо прийнято позитивне
рішення про стягнення дебіторської заборгованості, однак боржник не в
змозі погасити заборгованість (є неплатоспроможним), то протягом одного
місяця з дня винесення ухвали арбітражним судом кредитор може звернутися
із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.

Банкрутство підприємств: підстави та наслідки

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були
милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад,
гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа
боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. Розвиток
капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем.
Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було
запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на
стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій
кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про
банкрутство.

Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів
підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі
банкрутства, однак мають значні резерви для успішної
фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така
реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору
(селекції) суб’єктів господарювання. У ринковій економіці банкрутство
підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств
на ринку залишається від 20 до ЗО. У США, наприклад, загальна кількість
підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, становила близько ЗО
000, в Росії — 2040. В Україні спостерігається стійка тенденція до
збільшення кількості порушених справ про банкрутство (рис 11.10).
Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються
банкрутами. Близько 10-15% всіх поданих позовів стосуються підприємств з
державною формою власності.

Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період
положення закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути
поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств.
Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на
приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут
криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною
мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати
фінансова дисципліна. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного
підприємництва та знизить темпи його розвитку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством
розуміють пов’язану з недостатністю активів у ліквідній формі
неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього
строк пред’явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов’язання
перед бюджетом.

.

Рис. 1. Кількість порушених справ про банкрутство в Україні протягом
1992-1997 років

Рис. 2. Проходження справи про банкрутство підприємства

На рис. 2. зображено хід арбітражного процесу за порушення справи про
банкрутство підприємства-боржника в Україні. Підставою для порушення
справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з
кредиторів боржника, органів державної податкової служби або
контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може
звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити
протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того,
боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за
його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До
заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників,
бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове
становище.

До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур:

а) реорганізаційні (санаційні);

б) ліквідаційні;

в) мирову угоду.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном,
санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. До
ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію
підприємства-боржника на ухвалу арбітражного суду та добровільну
ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова угода
укладається між боржником та кредиторами.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо
проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про
визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів
(ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків,
фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є
державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном
банкрута й усі його майнові права та обов’язки;

• вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань
банкрута;

• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості
банкрута.

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпорядника
майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу
майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження
справи про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах зв’язаної з
боржником особи. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника
щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов’язань протягом одного
року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна
здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли
боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна
ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання угоди вже був
фактично неплатоспроможним чи став таким унаслідок виконання цієї угоди.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне
майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення
дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає
ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив
ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу
мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих
організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються
підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія
складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та
податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані
у «збереженні» боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж
найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся діяльність
підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються
на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу,
покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в
арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також
задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов’язання перед працівниками
підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового
колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового
колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків
та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного
страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені
заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо
повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші
вимоги.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після
повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного
задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються
пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку,
задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення
першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений
строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними.
Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією
(органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори
протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або
часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до суду
(арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася
непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на
ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та
включається до складу валових витрат кредитора.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів
трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У
разі реорганізації підприємства його права та обов’язки переходять до
правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники
корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або
майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких
корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний дохід
таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за
номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на
валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації
підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або
ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає
ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог
кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про
ліквідацію юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута вистачило,
щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним
від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.

Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України.
1992.—№31.

Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств // Компаньйон.
1998.—№ 1—2.

8000

7000

6000

5000

4000

4000

3000

2000

1000

1500

0 24 144 300

1992 1993 1994 1995 1996 1997

Заява будь-кого з кредиторів до арбітражного суду

Заява органів державної податкової служби або КРУ

Заява боржника до арбітражного суду з власної ініціативи

ПОРУШЕННЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОПЕРЕДНЄ ЗАСІДАННЯ АРБІТРАЖНОГО СУДУ

ДРУГЕ ЗАСІДАННЯ (через місяць після опублікування оголошення

УХВАЛА ПРО ВИЗНАННЯ БОРЖНИКА БАНКРУТОМ (якщо не надійшли або відхилені
пропозиції щодо санації)

Призначаються ліквідатори та утворюється ліквідаційна комісія

Задоволення претензій кредиторів

Призначення розпорядника майна:

– обслуговуючий банк

– інша особа на пропозицію боржника чи кредиторів

Ухвала про скликання зборів кредиторів та створення комітету кредиторів

Подання оголошення про порушення справи про банкрутство в друкований
орган Верховної Ради чи Кабінету Міністрів

Ухвала про проведення санації боржника, якщо надійшли пропозиції від
санаторів і немає заперечень кредиторів

Припиняється підприємницька діяльність банкрута

Вважаються такими, що минули, строки усіх боргових зобов’язань

Оцінка та продаж майна банкрута

Складання ліквідаційного балансу

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019