Реферат на тему:
Державне регулювання випуску та обігу корпоративних цінних паперів у
зарубіжних країнах і в Україні
Державне регулювання — один з найважливіших чинників, що визначає долю
фондового ринку в кожній країні. Найважливішою є регламентація правил
реєстрації випусків цінних паперів. У більшості розвинених країн
висуваються жорсткі вимоги до реєстрації. Певною мірою це захищає
інвесторів від нечесних позичальників. Проте надмірна “зарегульованість”
ринку може призвести до небажаних наслідків — зниження кількості емісій,
розміщення цінних паперів за межами країни. Наприклад, японські
корпорації розміщують свої облігації переважно в Лондоні, де їх купують
японські ж інвестори.
Нині необхідність державного регулювання ринку, у тому числі й
фондового, визнають усі країни. Проте існують різні підходи щодо ступеня
та конкретних механізмів втручання держави у функціонування ринку цінних
паперів. Розглянемо на прикладі США, Великої Британії та Німеччини
регулювання фондових ринків у промислово розвинених країнах.
У Великій Британії тільки в 1986 р. було прийнято засадничий закон “Про
фінансові послуги”, що започаткував розвиток законодавчої системи
регулювання ринку. До цього ринок цінних паперів у цій країні
регулювався значно гірше порівняно з Японією, Німеччиною і США.
Ліберальний законодавчий режим призвів до того, що міжнародна торгівля
євробондами переважно була зосереджена саме у Великій Британії.
Дія закону про фінансові послуги поширюється не тільки на цінні папери,
а й на інші фінансові інструменти (товарні ф’ючерси, опціони на
дорогоцінні метали, довгострокові страхові поліси), тому в ньому
використовується термін “інвестиції”, а не цінні папери, і йдеться про
регулювання інвестиційного бізнесу, а не фондового ринку.
Нині у Великій Британії здійснюється реформа у сфері регулювання
фінансової системи, у процесі якої розширюються повноваження нового
регулюючого органу — Ради з фінансових послуг (Financial Services
Authority — FSA). Сфера повноважень цієї Ради тепер охоплює контроль за
регулюванням інвестиційного бізнесу відповідно до закону про фінансові
послуги 1986 p., а також нагляд за банківською діяльністю, який у 1998
р. був переданий Банком Англії у компетенцію цієї Ради. Передбачається,
що Рада з фінансових послуг стане єдиним регулюючим органом фінансового
сектора Великої Британії. Ця Рада є незалежним недержавним органом, що
підзвітний державній скарбниці, наступником комісії з цінних паперів та
інвестицій, яка діяла після прийняття закону 1986 р. Згадувана комісія
так само була недержавною організацією і фінансувалася за рахунок
спеціальних внесків учасників фондового ринку, їй були передані всі
основні повноваження з регулювання — від контролю над керуючими
пенсійними фондами до контролю над торгівлею ф’ючерсами та опціонами.
Основні функції з регулювання діяльності фірм, що мають ліцензії на
ведення інвестиційного бізнесу (їх понад 22 тис), виконують
спеціалізовані уповноважені органи під контролем Ради з фінансових
послуг — три саморегульовані організації, шість уповноважених
інвестиційних бірж і уповноважені клірингові палати. У Великій Британії
більша частка інвестиційного бізнесу припадає приблизно на 6 тис. фірм,
що працюють під контролем трьох саморегульованих організацій —
Організації з регулювання діяльності інвестиційних керуючих, Ради з
цінних паперів і ф’ючерсів і Ради з приватних інвестицій.
Визначення і статус саморегульованих організацій регламентується законом
“Про фінансові послуги”. Безпосередньою функцією цих організацій є
допуск на окремі сегменти фондового ринку приватних осіб і фірм, що
ведуть інвестиційний бізнес, а також моніторинг ринку, забезпечення
виконання учасниками встановлених правил, розгляд суперечок і скарг.
Рада з фінансових послуг контролює шість уповноважених інвестиційних
бірж: Лондонську фондову біржу (LSE), Лондонську міжнародну біржу
фінансових ф’ючерсів та опціонів (LIFFE), Трейд-пойнт (Tradepoint),
Лондонську біржу цінних паперів і похідних інструментів (OMLX),
Лондонську біржу металів (LME) і Міжнародну нафтову біржу (ІРЕ).
Розглядувана Рада здійснює нагляд за діяльністю двох клірингових палат,
які обслуговують біржові операції; контролює діяльність клірингової
палати з готівкових угод і форвардних контрактів з іноземною валютою;
розслідує порушення чинного законодавства в інвестиційній сфері. Щорічно
ця Рада здійснює 600 нових розслідувань; три чверті з них припадає на
розслідування випадків незаконного інвестиційного бізнесу (без
ліцензії). За законодавством Рада з фінансових послуг несе
відповідальність за створення і реалізацію програм компенсації
інвесторів (вкладників) у випадку неплатоспроможності фірм, банків. Нині
існують дві окремі схеми — для інвесторів і для вкладників. Схема
компенсації інвесторів передбачає виплати приватним інвесторам до
граничного рівня 48 тис. фунтів стерлінгів. За схемою захисту депозитів
у разі неплатоспроможності банку кожному вкладнику сплачується до 90 %
загальної суми депозиту (максимум 18 тис. фунтів стерлінгів).
Рада з фінансових послуг несе відповідальність за ведення
комп’ютеризованого реєстру фірм, що мають ліцензії на здійснення
інвестиційного бізнесу.
Німецькому ринку цінних паперів належить вагоме місце серед фондових
ринків розвинених країн. Одним із засадничих законодавчих актів, що
регулюють цей ринок, є закон “Про торгівлю цінними паперами” (1994 р.).
Цим законом встановлено систему контролю операцій із цінними паперами,
що має кілька рівнів, оскільки Німеччина — федеративна держава [33, с
14-15]:
• федеральний; контроль здійснює Федеральне відомство з нагляду за
торгівлею цінними паперами;
• суб’єктів федерації (земель); контроль покладається на установи з
нагляду за біржами;
• біржовий; на біржах контроль здійснюють відділи з контролю за
торгівлею цінними паперами;
• банківський; у банках діють відділи контролю за операціями з цінними
паперами.
Федеральне відомство самостійно функціонує в межах своїх повноважень і
фінансується за рахунок коштів професійних учасників ринку цінних
паперів; водночас воно підпорядковане Федеральному міністерству
фінансів. До складу Федерального відомства входить Рада з цінних
паперів, яка є дорадчим органом і формується за принципом — один
представник від кожного суб’єкта федерації. Рада консультує Федеральне
відомство при підготовці нормативних актів та з інших питань.
Установи з нагляду за біржами, створені на рівні земель, здійснюють
адміністративно-правовий та поточний контроль. Вони видають дозволи на
створення біржі, а також розпорядження про її ліквідацію, стежать за
поточними угодами із цінними паперами, перевіряють правильність
встановлення курсів цінних паперів, спостерігають за діяльністю
брокерів, мають право звертатися до суду в разі виявлення правопорушень,
а також створювати комітети з санкцій, які можуть накладати штрафи (до
50 тис. марок) або відсторонювати від участі в торгах професійних
учасників, що порушують порядок і правила їх здійснення.
На біржовому рівні відділи з контролю формуються біржею. Вони здійснюють
поточне спостереження за операціями із цінними паперами: збирають дані
про біржові операції; контролюють правильність котирувань; дотримання
біржових правил; повідомляють керівництво біржі про виявлені порушення.
Важливу роль на фондовому ринку Німеччини відіграють банки, що виконують
весь спектр операцій з цінними паперами. Тільки банки мають право
передавати заявки інвесторів на біржу, укладати угоди для приватних
інвесторів. Відділи з контролю за операціями із цінними паперами, що
створюються в банках, управляють потоками інформації і контролюють
поведінку службовців, які виконують операції із цінними паперами,
валютою, дорогоцінними металами, похідними фінансовими інструментами.
Контроль здійснюється шляхом відслідковування стану особистих рахунків
співробітників і рахунків, переданих їм у довірче управління.
Здійснюється також нагляд за тим, щоб робітники функціональних
підрозділів банку зберігали конфіденційність інформації при виконанні
операцій із цінними паперами, не передавали інформацію з одного відділу
в інший; у разі потреби обмін інформацією здійснюється під жорстким
наглядом контрольної служби.
Фінансова система є найбільш регульованим сектором американської
економіки. Така сама ситуація існує в Японії, Канаді та європейських
країнах.
Законодавча основа регулювання фондового ринку була закладена ще в 1933
р. у законі про цінні папери, причиною прийняття якого був крах фондової
біржі у 1929 р. Згідно із цим законом у США було створено і діє дотепер
Комісія з цінних паперів і бірж (SEC). Вона вимагає від
корпорацій-емітентів реєструвати проспекти емісії, надавати
громадськості певну інформацію про продаж цінних паперів, активи і
доходи, а також обмежує купівлю-продаж цінних паперів корпорації
найбільшими акціонерами (що відомі як інсайдери), щоб запобігти
маніпуляціям з курсами цінних паперів.
У США створено установи, що здійснюють нагляд і за іншими секторами
фінансового ринку, зокрема комісія з товарів і торгівлі (регулює
ф’ючерсні ринки), управління контролера грошового обігу (регулює
федеральні чартерні комерційні банки), управління національних кредитних
спілок (регулює федеральні чартерні кредитні спілки), комісія із
страхування та банків штатів (регулює чартерні банки і страхові компанії
штатів), управління нагляду за ощадними установами (ощадні й позичкові
асоціації). Крім того, нагляд за всіма банками покладається на
Федеральну резервну систему. Федеральна корпорація страхування депозитів
крім контролю за комерційними банками, взаємними ощадними і позиковими
асоціаціями забезпечує страхування до 100 тис. дол. на кожного вкладника
в банк; це урядова організація, в яку комерційні банки і взаємні ощадні
банки роблять внески для відшкодування вкладникам збитків у разі
банкрутства банку. Цю корпорацію було створено в 1934 р. після хвилі
банкрутств банків у 1930-1933 pp.
Основними засобами контролю за функціонуванням фінансового ринку, що
застосовуються всіма згаданими установами, є реєстрація і перевірка
бухгалтерських книг відповідних фінансових компаній та встановлення
обмежень на активи, якими вони володіють.
У 1996 р. було прийнято Закон України “Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні”, що визначив правові засади державного
регулювання ринку цінних паперів та контролю за випуском і обігом цінних
паперів та їх похідних.
Закон визначає також, що державне регулювання ринку цінних паперів
здійснює ДКЦПФР. Основними формами регулювання, які вона застосовує, є
видача ліцензій на професійну діяльність на ринку цінних паперів;
реєстрація емісій та інформації про емісію цінних паперів; контроль за
достовірністю інформації, що надходить від емітентів та осіб, які
професійно працюють на ринку цінних паперів, контролюючим органам.
Згідно із законом ДКЦПФР має широкі повноваження в разі виявлення
правопорушень, зокрема призупинення або анулювання ліцензії; зупинення
торгівлі на фондовій біржі; здійснення перевірок і ревізій
фінансово-господарської діяльності емітентів та осіб, які здійснюють
професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж; накладання
адміністративних стягнень, штрафних санкцій за порушення законодавства;
порушення питання про звільнення з посад керівників фондових бірж та
інших установ інфраструктури фондового ринку; зупинення або припинення
допуску цінних паперів на фондові біржі; зупинення клірингу та укладення
договорів купівлі-продажу на певний термін для захисту держави,
інвесторів; надсилання матеріалів у правоохоронні органи щодо фактів
правопорушень, за які передбачена адміністративна та кримінальна
відповідальність, або в Антимонопольний комітет у разі виявлення
порушень антимонопольного законодавства; моніторинг руху інвестицій в
Україну та за її межі через фондовий ринок.
Законом передбачено, що ДКЦПФР може делегувати зареєстрованим нею
саморегульованим організаціям частину повноважень з регулювання і
контролю за ринком цінних паперів, зокрема щодо розробки та впровадження
правил і стандартів виконання операцій; сертифікації фахівців фондового
ринку; надання ліцензій особам, що здійснюють на фондовому ринку
професійну діяльність.
Нині в Україні вже діють 10 саморегульованих організацій, най-відоміші з
них — Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), яка
налічує 281 члена, і Асоціація учасників фондового ринку України
(АУФРУ), що об’єднує реєстраторів, зберігачів та депозитаріїв. До її
складу входять 108 членів.
Фінансуються ДКЦПФР та її територіальні відділення за рахунок коштів
державного бюджету України.
З метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг і забезпечення
діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг у
2001 р. був прийнятий Закон України “Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг”. Ним передбачено, зокрема, що для
державного регулювання ринків фінансових послуг (крім ринків банківських
послуг, цінних паперів та похідних цінних паперів) створюється
спеціально уповноважений орган виконавчої влади.
Отже, можна констатувати, що започатковане і розвивається регулювання
фондового ринку України з урахуванням досвіду промислово розвинених
країн, який, має спільні риси із системами регулювання ринку цінних
паперів, які вони застосовують. Зокрема, спільним є контроль за ринком
цінних паперів як державними органами, так і саморегульованими
організаціями. Але на відміну від таких країн, як США і Велика Британія,
в українській системі регулювання фінансового ринку поки що відсутній
надійний механізм захисту інвесторів (вкладників) у разі
неплатоспроможності фінансових компаній — банків і торговців цінними
паперами.
Очевидно, практична відсутність у системі регулювання гарантії
повернення вкладів (адже можливість повернення банківського вкладу в
сумі, що не перевищує 1200 грн, не здатна позитивно вплинути на
ситуацію) стримує приплив інвестицій від населення через фінансових
посередників у реальний сектор економіки, уповільнює темпи розвитку
фінансового ринку.
Захист інвестора — найважливіша, але не єдина причина створення системи
регулювання фондового ринку. У сучасному світі регулювання фондового
ринку, визнається абсолютно необхідним для усунення “системних” помилок
ринкової економіки. Проте існує багато додаткових витрат на регулювання.
До прямих належать витрати праці й капіталу для формування і
функціонування регулюючих органів, до непрямих — витрати фірм, що
підпадають під регулювання. Зокрема, складання регулярних звітів
потребує значних витрат часу висококваліфікованих фахівців (див. у розд.
З звітність ВАТ перед ДКЦПФР). Крім того, існує концепція “пастки
регулювання”, згідно з якою державний орган, призначений вводити
регулюючі норми в інтересах суспільства, стає найбільшим лобістом
об’єктів регулювання, тобто фірм, що працюють на фондовому ринку (ця
концепція найяскравіше виявляється в діяльності саморегульованих
організацій), обмежуючи конкуренцію, діючи на користь кількох фірм і
надаючи їм монопольне право на надання послуг . Отже, удосконалення
вітчизняного державного регулювання фондового ринку потребує ретельного
аналізу переваг і недоліків існуючих підходів до цього процесу.
Список використаної літератури
Пеанов А. П. Акционерные общества: управление капиталом и дивидендная
политика. — М.: ИНФРА-М, 1996.
Іменітова О. Методи оцінки ринкової вартості акцій // Ринок цінних
паперів. — 1997. — № 20. — С 5-8.
Карбовник О. I. Шляхи фінансування акціонерних підприємств в Україні //
Фінанси України. — 1998. — № 5. — С. 82-85.
Касимов Ю. Ф. Основы теории оптимального портфеля ценных бумаг. — М.:
Филинъ, 1998.
Килячков А. А. Немецкий рынок ценных бумаг, его инструменты и индексы //
Финансы и кредит. — 1999. — № 8. — С. 14-20.
Коломина-Труман М., Бараховский А. Опыт регулирования фондового рынка в
Великобритании // Финансы и кредит. — 1999. — № 7. — С. 14-21.
Короленко М. В. Дивідендна політика акціонерного товариства // Фінанси
України. — 2000. — № 2. — С 58-63.
Кучеренко В. Національний ринок — Terra Incognita? // Економіка,
фінанси, право. — 1999. — № 7. — С 22-24.
Кучеренко В. Рейтинги ПФТС: Тільки індикатори ринку, чи інструменти
формування прибутків // Економіка, фінанси, право. — 2000. — №1.—С
27-31.
Ли Ченг Ф., Финнерти Джозеф И. Финансы корпораций: теория, методы,
практика. — М.: ИНФРА-М, 2000.
Лінніков В. М., Глущенко С. В. Методологічні принципи аналізу суті
фондового ринку в цілому та України зокрема // Фінанси України. — 1998.—
№3. — С 92-101.
Лупенко Ю. О. Формування контрольних пакетів акцій акціонерних товариств
//Фінанси України. — 1997. —№9. —С 98-101.
Лялин С. Перспективы развития российского рынка корпоративных облигаций
// Фин. бизнес. — 1999. — № 11. — С. 24-31.
Малишев Б. Правові аспекти управління відкритим акціонерним товариством
// Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 8. — С. 25-29.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
