.

Державне регулювання біржової діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
23 7387
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Державне регулювання біржової діяльності HYPERLINK
“file:///C:\\Documents%20and%20Settings\\Andrew\\My%20Documents\\В%20БИБ
ЛИОТЕКУ\\enbv.narod.ru\\enbv.narod.ru\\text\\Econom\\stock\\str\\02.html
” \l “123#123”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття та юридичні ознаки біржі

2. Роль держави у становленні біржового ринку в Україні

3. Особливості регулювання біржової діяльності зі сторони держави

Висновок

Список рекомендованої літератури

Вступ

Відносини біржі і держави у різних країнах будувалися по-різному. У
Європі біржі з самого початку знаходилися під контролем держави, яка
визначала їх діяльність. При надмірній спекуляції і маніпулюванні цінами
уряди певних країн просто закривали біржі. Так було в Німеччині у 1896
р. і в Австрії у 1903 p., коли була заборонена біржова торгівля
зерновими і олійним насінням (але продовжували укладатися угоди на
біржах цукру, кави, бавовни, кольорових металів), в Індії, де в 1960-ті
роки були закриті біржі бавовни, джуту, олії та олійного насіння.

В міру становлення українського біржового ринку формується і
налагоджується система його регулювання.

Для залучення до біржової торгівлі великої кількості як продавців, так і
покупців необхідний певний механізм, який забезпечував би дотримання
інтересів усіх її учасників. Вони повинні бути впевнені у тому, що
ризик, пов’язаний з їх участю у торгах, зведений до мінімуму.
Регулювання біржової діяльності являє собою певне упорядкування
діяльності бірж і укладання біржових угод на основі встановлених правил
і вимог.

1. Поняття та юридичні ознаки біржі

Терміном “біржа” позначаються: 1) сукупність осіб, що постійно в певному
місці здійснюють торговельні операції; 2) місце їх зібрання; 3)
сукупність угод, які укладаються у цьому місці.

Ці три значення поняття біржі узагальнені в законодавчому його
визначенні, що міститься в Законі України “Про товарну біржу” від 10
грудня 1991 р.1. Цей Закон визначає умови створення та діяльності
товарних бірж на території України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України “Про товарну біржу” товарна біржа є
організацією, що об’єднує юридичних та фізичних осіб, які здійснюють
виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг щодо
укладання біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій
товарів, вивчення, упорядкування і полегшення товарообороту і пов’язаних
з ним торговельних операцій. З цього визначення можна зробити такий
висновок: біржа є господарською організацією, яка виконує певні, а саме
ринкові регулятивні (організаційні та економічні) функції в економіці
завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту і пропозиції. Основна її
мета – сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на
певні товари, обслуговування їх обороту. Це характеризує біржу як
економічну категорію.

Такі ж функції виконують ярмарки. Проте від ярмарку біржа відрізняється
тим, що вона:

є постійним (щоденним) місцем взаємодії попиту і пропозиції, тоді як
ярмарок лише періодично виконує цю функцію;

має постійний (зафіксований) контингент клієнтів і відвідувачів.
Ярмарок, за загальним правилом, відкритий для всіх;

ярмарок є місцем товарообороту: це ринок, де безпосередньо виставляються
на продаж товари. Товарооборот, якому покликана сприяти біржа,
здійснюється поза нею; безпосередньо біржа товарів не виставляє, вона
оперує загалом інформацією про них (про кількість, якість, ціни, угоди
купівлі-продажу).

Залежно від предмета діяльності розрізняють фондові і товарні біржі.

Фондова біржа – це біржа, що оперує цінними паперами, тобто грошовими
документами, що засвідчують право володіння або відносини позики,
визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником
і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або
процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що
випливають з цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону України “Про
цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р..

Об’єктами операцій фондової біржі є акції; облігації республіки,
місцевих позик і підприємств; казначейські зобов’язання республіки;
ощадні сертифікати; векселі.

До цього переліку додано приватизаційні папери, які засвідчують право
власника на безоплатне одержання у процесі приватизації часток майна
державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду
(приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони).

Поняття “правове становище” і “діяльність фондової біржі” регулюються
розділом II “Фондова біржа” Закону України “Про цінні папери і фондову
біржу”. Фондова біржа – це організаційно оформлений постійно діючий
ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

З точки зору правового становища фондова біржа являє собою підприємство
у формі акціонерного товариства, яке зосереджує в собі попит і
пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

Товарні біржі можуть бути класифіковані на види залежно

від ряду підстав.

Так, залежно від характеру асортименту товарів товарні біржі поділяються
на вузькоспеціалізовані (предметом торгівлі на таких біржах є один вид
товарів); спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є, як правило,
однотипні групи товарів); універсальні (предметом торгівлі є широкий
асортимент різноманітних товарів).

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару,
на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і
намічений для виготовлення); ф’ючерсні, на яких здійснюється торгівля не
реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на
яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або
контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються
угоди щодо реального товару, а також ф’ючерсні та опціонні угоди.
Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні
біржі поділяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі в
біржових операціях, можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні і
разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання
біржових угод мають лише члени цієї товарної біржі.

2. Роль держави у становленні біржового ринку в Україні

Важливу роль у становленні і розвитку товарних бірж, як одного зі
складових елементів оптового товарного ринку, відіграє державне
регулювання. Відомо, що країни з розвинутою ринковою економікою велику
увагу приділяють біржовим процесам як способу регулювання виробничої
політики в економіці. На стадії становлення біржові інститути в європі
перебували під повним і твердим контролем держави.

Державні органи визначали у процесі функціонування й коректували
практично всю діяльність товарних бірж і учасників біржових торгів.
Державне регулювання в основному спрямовано на діяльність професійних
посередників, працівників товарних бірж із метою створення надійних
майнових і процесуальних гарантій для учасників біржових угод.

Держава здійснює найбільш помітний і значний вплив на діяльність
товарних бірж. Використовуючи прямі і непрямі важелі втручання, держава
створює і регулює економічні умови діяльності товарних бірж. Ці умови
призначені, у тому числі, для захисту економічних інтересів держави і її
національної економіки.

На основі державного регулювання біржової торгівлі встановлюються
“правила гри”, обов’язкові для всіх суб’єктів, що беруть участь в
економічному процесі, як у сфері виробництва, так і в сфері обігу.
Контроль за діяльністю бірж – один з аспектів управління економікою в
цілому.

Держава регулює взаємини між виробником і споживачем, захищаючи права
споживачів, підтримує грошову систему, поліпшує розподіл ресурсів,
обмежує роль монополій, заохочує конкуренцію, дає можливість розвиватися
малим і середнім підприємствам. Завдання держави полягає в тому, щоб
забезпечити рівні права всіх учасників біржової торгівлі, стимулювати
участь у ній, суворо контролювати дотримання встановлених правил, вимог
і положень, що регулюють біржову діяльність.

Державне регулювання діяльності товарних бірж здійснюється за допомогою
правових, економічних і соціальних засобів. Розробка державою
нормативних актів, положень, заходів, що безпосередньо впливають на
діяльність суб’єктів біржової торгівлі, належить до прямого державного
регулювання діяльності товарних бірж. У рамках прямого державного
регулювання прийняття законів і документів законодавчого характеру є
основним інструментом регулювання економічних умов діяльності товарних
бірж.

Становлення на початку 90-х років минулого сторіччя біржової торгівлі в
україні здійснювалося за відсутності єдиного правового поля. Це
спричинило негативні прояви в діяльності товарних бірж. З того часу мало
що змінилося, як і раніше необхідне вдосконалення всієї системи
державного регулювання біржовою діяльністю. Зокрема актуальним є
проведення аналізу правового регулювання біржової торгівлі в україні.

Вітчизняні вчені, досліджуючи окремі біржові ринки, торкаються проблем
правового регулювання біржової торгівлі. На негативні наслідки
“несистемних, фрагментарних і непослідовних кроків” щодо регулювання
ринку зерна вказують дослідники біржового аграрного ринку С.Дем’яненко,
Г.Немченко, Г.Міщук. Проблеми біржового паливного ринку вивчає
С.М.Повний, який розглядає біржовий механізм як інструмент державного
регулювання паливно-енергетичного ринку і пропонує механізм державного
управління ціноутворенням, конкурентним середовищем, попитом та
пропозицією в паливно-енергетичному комплексі на основі використання
біржового механізму. Аналізу нормативно-правової бази діяльності бірж в
україні присвячені роботи ю. Чижмар.

Разом з тим немає комплексних досліджень, які б торкались вивчення
залежності ефективності біржової торгівлі в країні від державної
політики в цій сфері, і майже зовсім відсутні конкретні заходи з боку
державних органів щодо активізації торгівлі на біржовому ринку в цілому
та окремих його сегментів.

Метою даної статті є визначення ролі держави в становленні та розвитку
біржового товарного ринку в україні шляхом проведення якісного та
кількісного аналізу результатів біржової торгівлі та обґрунтування
перспективних напрямків її подальшого розвитку.

Передумови для широкого залучення в біржову торгівлю різних
господарюючих суб’єктів в україні створені законами україни “про
власність”, “про підприємництво”, “про підприємства в україні”, “про
господарчі товариства”. Підприємства одержали економічну самостійність,
засновану на різноманітті форм власності.

Найбільшою мірою ця самостійність забезпечується правом приватної і
колективної власності на майно.

Основним документом, що регламентує діяльність товарних бірж в україні,
є закон “про товарну біржу”, прийнятий у 1991 році. Цей закон визначає
правові умови створення і діяльності товарних бірж. Нагадаємо, що
законом зазначена мета діяльності товарної біржі і встановлений
неприбутковий характер цієї діяльності, визначені права й обов’язки
членів біржі, а також сформульовані принципові основи управління нею.

Відповідно до ст. 5 закону засновниками і членами товарної біржі не
можуть бути органи державної влади та управління, а також державні
установи (організації), що перебувають на державному бюджеті. Ця норма
спрямована на демонополізацію біржової торгівлі. Подібна заборона існує
в росії і сша. Порядок прийому до членів біржі встановлюється біржею
самостійно, що знаходить висвітлення в її статуті.

Негативним є зростання загальної кількості бірж при одночасному
зменшенні обсягів торгівлі. Це означає, що більша частина бірж веде
низькоактивну діяльність. Таке можливе, на нашу думку, за умови
відсутності належного контролю за діяльністю бірж з боку держави. В
останні роки помітно зросла ліквідність продажів, але, на жаль, це є
наслідком не зростання обсягів укладених угод, а зменшенням пропозицій
на продаж. Біржова торгівля займає незначну частку в загальному обсязі
оптової торгівлі (не більше 1 %).

Однією з умов біржової торгівлі є те, що її учасниками повинні бути
тільки члени біржі. Тим самим законодавчо визначено тип біржі –
закритий. Цю норму закону не можна оцінити однозначно. З одного боку,
товарні біржі закритого типу забезпечують високий рівень посередницьких
послуг. З іншого боку, відкритий характер біржі дозволяє залучити більшу
кількість торговців. Завдяки відкритості біржі безпосередній виробник
товару одержує право доступу на біржові торги, що зменшує несумлінні
спекуляції, які сприяють штучному роздуванню цін (у даному випадку мова
не йде про цивілізовані біржові ігри).

Закон україни “Про товарну біржу”, передбачаючи право брокерів укладати
угоди, недостатньо чітко регламентує їхній статус, права й обов’язки. Ця
прогалина в законі заповнюється положенням про брокерські контори, яке
розроблюється безпосередньо біржами. У цьому положенні знаходять
висвітлення різні точки зору керівників біржі на ті самі питання.
Наприклад, на одних біржах засновники можуть відкрити тільки одну
брокерську контору, на інших – одну і більше, залежно від величини
пайового внеску. Положенням про брокерські контори різних товарних бірж
передбачається, що брокер може виконувати тільки доручення члена біржі,
а відповідно до положення інших бірж брокер може діяти самостійно.

У законі відсутнє визначення “біржового товару”, немає обмежень щодо
його складу, внаслідок чого біржі самі вирішують чим торгувати, тоді як,
наприклад, у росії заборонена торгівля нерухомістю й об’єктами
інтелектуальної власності. Це призвело до того, що в україні
здійснюється торгівля як класичним біржовим товаром, так і небіржовим.
Причому останній переважає, наслідком чого є відсутність можливості
стандартизувати товар за якістю і кількістю, вести торгівлю великими
партіями товару, укладати строкові угоди.

Закон не містить визначення небіржової операції, хоча, як показує
практика, такі мають місце і на вітчизняних, і на закордонних біржах.
Даючи визначення небіржової операції, варто було б підкреслити, що біржа
не гарантує виконання таких операцій, а до їхніх учасників необхідно
застосовувати санкції. Таке доповнення може сприяти скороченню числа
небіржових операцій і, відповідно, збільшенню біржового обороту. У свою
чергу саме відсутність гарантій з боку багатьох бірж і приводить до
великої кількості небіржових операцій на них. У зв’язку з цим вважаємо
доцільним включити в закон статтю, яка б передбачала обов’язок бірж по
забезпеченню таких гарантій (створення розрахункових палат, страхування
учасників угод і ін.).

Недолік закону полягає й у тому, що він не містить переліку видів угод,
які можуть укладатися на товарних біржах. Такий перелік повинен включати
не тільки угоди з реальним товаром, які мають місце сьогодні, але і
ф’ючерсні, і опційні угоди. Необхідно дати чітке визначення цим
поняттям.

Закон “про товарну біржу” – практично єдиний правовий акт, що
регламентував діяльність товарних бірж в україні до середини 90-х років.
Починаючи з цього періоду було прийнято ряд нормативно-правових актів,
спрямованих на розвиток біржового ринку в країні і на ліквідацію
прогалин у його правовому регулюванні. Ці документи сприяли активізації
біржової діяльності. Однак, на жаль, ця активізація була нетривалою або
сприяла ще більшому посиленню позицій небіржового товару на українських
товарних біржах. Очевидно, що появу цілого ряду нормативно-правових
актів варто розглядати не як юридичне оформлення наслідку розвитку
економічних умов для діяльності товарних бірж, а як форму
адміністративного впливу, за допомогою якого була почата спроба штучного
створення цих самих економічних умов. Спроба ця, як показала наступна
практика діяльності товарних бірж в україні, виявилася невдалою,
оскільки в умовах формування ринкової економіки адміністративні заходи
діють або нетривалий час, або їхній вплив виявляється дуже незначним.

Найбільш тісно з адміністративними заходами пов’язане створення
аграрного біржового ринку, спад і піднесення біржової активності на
ньому внаслідок не завжди послідовних і не до кінця продуманих дій
держави щодо розвитку й удосконалювання біржової торгівлі.

Прийняті в середині 90-х років минулого сторіччя нормативно-правові акти
торкнулися насамперед біржової торгівлі сільськогосподарською
продукцією. Серед цих нормативно-правових актів варто назвати указ
президента україни “про заходи щодо реформування аграрних відносин” від
18.01.95 р., що передбачав створення системи аграрних бірж, постанову
кму № 425 від 11.04.1996 р. “про державну комісію з питань організації
біржового сільськогосподарського ринку”. З прийняттям цих і деяких інших
нормативно-правових актів посилився державний контроль за біржовим
ринком і біржовою торгівлею в агропромисловому секторі.

Особливу роль в активізації діяльності аграрних бірж у 1995-1996 роках
відіграла постанова кму № 41 від 10.01.96 р. “про квотування на зернові
й олійні культури”, відповідно до якої біржі одержали пільги по
оформленню і реєстрації експортних контрактів. З цією постановою
пов’язаний найбільш активний період у діяльності аграрних бірж. Однак
нормативно-правові акти не тільки активізували діяльність аграрних бірж.
Вони ж привели і до значного зниження ділової активності на товарних
біржах.

На діяльності паливних бірж в Україні чітко видно негативні наслідки
адміністративних заходів держави, за допомогою яких була почата спроба
підвищення технічного рівня виробництва на підприємствах вугільної
промисловості. Так, з кінця 1995 року відбулося різке збільшення обсягів
угод на вугільному ринку. Така ситуація склалася в зв’язку з прийняттям
закону україни “про операції з давальницькою сировиною в
зовнішньоекономічних відносинах”, відповідно до якого іноземним
замовникам дозволено закуповувати давальницьку сировину на митній
території україни в суб’єктів підприємницької діяльності. Вугільний
концентрат, реалізований на паливних біржах, став об’єктом таких угод. З
моменту одержання іноземними фірмами можливості укладати контракти
безпосередньо з виробниками вугільної продукції ділова активність на
паливних біржах пішла на спад.

Сьогодні на паливно-енергетичному ринку склалася ситуація, коли розвитку
його біржового сегмента “перешкоджає створення оптового ринку
енергетичного вугілля з єдиним покупцем ДАК “вугілля України”, тобто в
країні діє державний енергоринок. У той же час практично в усіх країнах
функціонують електричні біржі.

Тривалий час неврегульованим залишався ринок нерухомості, об’єктом
купівлі-продажу на якому починаючи з 1994 р. Були приватизовані квартири
громадян. У 1999 році на товарних біржах на основі наказу голови дпа
україни почалася реалізація рухомого майна в рахунок погашення
податкової заборгованості. Цим наказом визначено умови, яким повинні
відповідати товарні біржі, що виявили бажання вибрати новий напрямок
своєї діяльності.

Починалися і спроби організації торгівлі на українських товарних біржах
заставним майном, порядок проведення торгів по реалізації якого
визначено положенням “про порядок проведення аукціонів (публічних
торгів) по реалізації закладеного майна”, затвердженим постановою кму №
1448 від 22.12. 1997 р.

Однак не всі біржі мають на це право, а тільки ті, які відповідають
вимогам, зазначеним у положенні “про умови і порядок проведення
конкурсів по визначенню бірж із продажу активів, які знаходяться в
податковій заставі” (затверджене наказом № 120 дна україни 24.03. 2005
р.).

Отже, недосконалість правової основи діяльності товарних бірж в україні
є очевидною. Це, на нашу думку, є вирішальним фактором, який визначає
особливості біржового ринку в країні. Головні з них такі:

– велика кількість бірж, більша частина з яких веде низькоактивну
діяльність;

– торгівля ведеться як біржовим, так і небіржовим товаром;

– обмежене коло торговців, серед яких майже немає виробників;

– незначна частка біржових угод в загальному обсязі оптового
товарообороту.

Усунення цих проблем шляхом законодавчого врегулювання, встановлення
державного контролю за створенням і діяльністю бірж сприятиме подоланню
тих недоліків, які гальмують розвиток біржової торгівлі в україні.

Серед них:

– відсутність строкових ринків, які дають можливість прогнозувати ціни,
укладати довгострокові контракти, забезпечувати безперебійне постачання
продукції;

– нерозвиненість операцій хеджування на біржових ринках, що обмежує
можливості виробників по страхуванню цінових ризиків;

– слабко розвинута біржова інфраструктура (складські приміщення,
транспортні організації);

– обмежене коло біржових послуг (в основному це тільки організація
торгів і оформлення (реєстрація) контрактів;

– відсутність безперервного моніторингу окремих біржових ринків;

– низький рівень виконання біржових угод.

3. Особливості регулювання біржової діяльності

зі сторони держави

Розвиток біржової діяльності має два історичних напрямки:

* регулювання з боку держави (державне регулювання);

* регулювання з боку бірж й інших учасників ринку (використання принципу
саморегулювання біржового ринку).

Зарубіжний досвід свідчить, що державний контроль біржової діяльності
базується на дотриманні таких принципів:

* суспільної корисності;

* гласності й відкритості біржових торгів;

* довіри;

* саморегулювання;

* гарантії прав учасників біржової торгівлі.

Досвід країн ринкової економіки свідчить про досить тісну взаємодію
держави і ринкової системи взагалі та в регулюванні біржової діяльності
зокрема. У процесі такої взаємодії на державу покладені обов’язки
забезпечення ринку і біржової торгівлі законодавчою базою, що дає змогу
відпрацювати і встановити єдині правила для всіх суб’єктів, які беруть
участь в економічному процесі.

Загальновизнаним є те, що законодавче поле біржової діяльності
створюється перш за все не для професійних посередників, а для їх
клієнтів, які довіряють їм право на свій товар, і прагнуть мати надійні
гарантії.

Регулювання біржової діяльності з боку держави не повинно мати
заборонного характеру, а виключно забезпечувати рівність прав для всіх
учасників торгівлі, при цьому контролюючи дотримання визначених правил.
Це досягається завдяки створенню єдиної правової системи для діяльності,
через їх ліцензування, системи спеціального пільгового оподаткування та
інші заходи.

В Україні відродження біржової торгівлі в 90-ті роки започатковувалось
при відсутності єдиного правового поля для такої діяльності. Однак і
нині законодавче поле є недостатнім для розвитку бірж. Біржова
діяльність грунтується в основному на загальному законодавчому полі
розвитку країни, за винятком деяких спеціальних актів, які, однак, не
дають змоги ефективно розвиватися біржовому.

Державне регулювання біржової діяльності розпочинається з розробки та
прийняття для неї єдиної правової основи. Біржова торгівля в Україні
відроджувалася за відсутності спеціальних законів, тому в біржовій
діяльності використовувалися переважно підзаконні акти. Відставання
законотворення від потреб регулювання товарного і фондового ринків нині
часто цілком об’єктивний процес, оскільки, по-перше, відсутня стабільна
практика функціонування товарних і фондових ринків; по-друге, хоча
становлення біржової торгівлі в Україні перебуває під впливом
історичного досвіду Англії, країн континентальної Європи і США,
своєрідність становища вітчизняного біржового ринку не дозволяє прямого
запозичення зарубіжного законодавства, а вимагає своєрідної адаптації.

Біржове законодавство – це система законів, які регулюють торгівлю на
біржах. Основне завдання – запобігання маніпулюванню цінами, захист
інтересів невеликих фірм і спекулянтів.

Законодавче регулювання біржової торгівлі помітно посилилося в останні
20 років. Раніше у багатьох країнах біржова торгівля регулювалася
переважно нормами і правилами, які розробляються самими біржами.

Сьогодні більшість країн має своє законодавство з біржової торгівлі,
але, як правило, воно містить найбільш загальні положення, які регулюють
діяльність бірж.

Розробка правової основи регулювання біржової діяльності в Україні
базувалася на законах, постановах, положеннях і указах, які
забезпечували перехід від командно-адміністративної системи управління
економікою до ринкової. Серед правових документів того часу передусім
необхідно відмітити наступні.

Основи цивільного законодавства. Вони є фундаментом для розробки норм й
інститутів цивільного права, які необхідні для функціонування ринкової
економіки, визначають організаційно-правову структуру ринку,
відповідають на фундаментальні питання ринку, хто і як діє на ньому.

Головними суб’єктами підприємницької діяльності визначені господарські
товариства і товариства, які взаємодіють на базі укладених господарських
договорів.

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. Цей
Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх
створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний
механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до
ринкової економіки.

Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно
від форм власності на майно та організаційної форми підприємства.

Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх
права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює
відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, органами
державного управління та місцевого самоврядування.

Закон України “Про підприємництво” від 26 лютого 1991р. Цей Закон
визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення
підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними
особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва
та його державної підтримки.

Закон України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991р. Цей Закон
визначає правові умови створення та діяльності товарних бірж на
території України.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991р.
Цей Закон визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також
регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на
території України.

Для регулювання фондового ринку і координації діяльності його учасників
в Україні створена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку,
в якій працюють представники Міністерства фінансів України, Нацбанку
України, Антимонопольного Комітету і т. д.

Однак сьогодні це законодавче поле не тільки не задовольняє, а в
багатьох напрямах і стримує біржову діяльність. Виникає необхідність
розробки гнучкої законодавчої системи стосовно біржової діяльності.

У зв’язку з цим першочерговою, на наш погляд, має бути реалізація
законодавчих заходів щодо:

* сертифікації товарних бірж, які визначатимуть порядок видачі,
скасування і призупинення дії сертифікату на право біржової торгівлі, а
також критерії на право його одержання:

* запровадження на товарних біржах додатково до існуючих інших видів
угод з торгівлі реальним товаром. Перш за все це так звані “угоди з
умовою”, “бартерні угоди” тощо.

У загальному вигляді регулювання біржової діяльності з боку держави може
бути представлене на схемі 1.

Держава регулює діяльність бірж за допомогою законодавства. Це
регулювання включає різні заходи адміністративного і економічного
характеру, визначає насамперед організаційну та управлінську структури,
порядок і принципи функціонування біржових інститутів.

На території країни дозволено працювати тільки тим біржам, які отримали
ліцензію органів влади. Для її отримання необхідно враховувати наступні
вимоги:

по-перше, повинна бути юридичною особою і діяти на ринку професіонально,
тобто її діяльність як інфраструктурного елементу повинна бути
винятковою;

по-друге, в штаті повинні бути професіонали, які мають кваліфікаційний
атестат фахівця біржової роботи.

Більшість бірж за кордоном, зокрема Токійська фондова біржа, вимагає від
своїх працівників спеціального навчання, яке організовується цими ж
біржами.

Державні органи мають право контролювати діяльність бірж на предмет
виконання правил і положень про порядок ведення торгів. Держава, як один
з найбільших емітентів і активний учасник ринку цінних паперів,
зацікавлена в необхідних умовах обігу цінних паперів, визначенні їх
ринкової вартості, поширенні надійної інформації про ціни на ринку
цінних паперів, забезпеченні технікою біржових залів, наданні біржам
сучасних ліній комунікацій, в тому числі супутникового зв’язку.

Державні органи на основі чинного законодавства контролюють фінансову
діяльність бірж. Біржа не має права виступати як інвестор, тобто
вкладати кошти у діяльність, що не передбачена біржовим законодавством,
випускати цінні папери (за винятком власних акцій).

Членами біржі, зокрема фондової, можуть бути державні, муніципальні
підприємства, а також державні виконавчі органи, які володіють майном.
Одним із завдань цих організацій є здійснення операцій з акціями та
іншими цінними паперами, зокрема, з облігаціями, які належать державі.

Допустима фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватися за
рахунок:

* продажу акцій самої біржі, які дають право стати членами біржі;

* регулярних внесків членів біржі;

* біржових зборів від кожної угоди, що укладена на фондовій біржі;

* проведення експертиз і реалізації інформації.

При цьому державним органам, які регулюють діяльність бірж, необхідна
інформація як про самі біржі, так і про їх фінансові результати.

США, зокрема, використовують інформацію про середні ціни акцій на
фондових біржах у складі інших показників (всього 11 змінних індексів)
для прогнозування майбутнього напряму зміни реального ВНП. Подібні
підрахунки проводяться щомісяця, завдяки чому уряд має інформацію про
динаміку зміни ВНП.

Виходячи з практики діяльності Міністерства торгівлі США, “індекс
випереджувальних індикаторів” досить часто правильно передбачає
(попереджає) зміни в економіці. “Індекс випереджувальних індикаторів”
може розглядатися як реальна, але недостатня інформація, тому вона з
великою обережністю використовується державою для визначення
макроекономічної політики країни.

“Індекс випереджувальних індикаторів” або подібна йому група показників
українського ринку могли б використовуватися і в Україні для
прогнозування ситуації в країні і прийняття відповідних рішень щодо
корегування макроекономічної політики.

На жаль, в Україні подібна практика не набула значного розвитку У
зв’язку з тим, що процес становлення ринкових відносин в економіці
знаходиться в стадії формування.

Складовою частиною державного регулювання виступає ліцензування як
біржових інститутів, так і індивідуальних посередників біржового ринку.

Ліцензування потрібно розглядати як спосіб дозволу біржової Діяльності і
контролю держави за дотриманням вимог чинного законодавства України, що
пред’являється до економіко-правового та організаційного статусу бірж.

Механізм ліцензування біржової торгівлі включає як ліцензування біржових
посередників (видача кваліфікаційних атестатів, що дають право на
укладення угод і здійснення операцій), так і ліцензії інвестиційних
інститутів, що дають право діяти на біржовому ринку.

Іншою вимогою при ліцензуванні бірж, як уже зазначалось, є те, що її
діяльність на біржовому ринку повинна бути винятковою. Біржа повинна
мати мінімальний власний статутний капітал. Термін дії ліцензії не
обмежується, хоч передбачається як припинення, так і відзив виданої
ліцензії.

Наступним принципом регулювання біржової діяльності, що історично
склався, крім державного, є саморегулювання. Цей напрям використовується
всіма економічно розвинутими країнами. Наприклад, у США поза державним
регулюванням залишаються такі питання, як:

* принципи організації біржі;

* організаційна структура;

* органи управління;

* права засновників і керівних органів.

Ці питання знаходять відображення у правилах торгівлі, статутах,
положеннях, які розробляються кожною конкретною біржею самостійно.

Українські біржі також використовують принцип саморегулювання. Кожна
біржа має свої внутрішньобіржові нормативні акти, які є основою її
діяльності. До них належать Засновницький договір, Статут і Правила
торгівлі.

У Засновницькому договорі перераховуються засновники біржі, визначається
мета її створення, способи реалізації поставлених завдань,
встановлюється відповідальність засновників за зобов’язаннями біржі,
первинний розмір статутного фонду, розподіл його на акції і порядок
розподілу їх між засновниками. У ньому також фіксуються права і
обов’язки засновників біржі, порядок розподілу прибутку і формування
резервного фонду, обумовлюються умови припинення діяльності біржі,
вказується місцезнаходження і реквізити.

Як правило, Статут біржі включає такі розділи:

* загальні положення;

* цілі створення біржі;

* види діяльності біржі;

* розмір, порядок формування і зміни статутного капіталу, фондів і
прибутку біржі;

* права і обов’язки членів біржі;

* управління біржею;

* облік і звітність біржі;

* припинення діяльності біржі.

У Правилах торгівлі на біржі знаходять відображення такі питання:

* учасники біржових торгів і порядок їх проведення;

* біржовий товар, порядок виставлення і зняття його з торгів;

* біржові угоди, їх види, порядок реєстрації, оформлення, розірвання і
визнання їх недійсними;

* вирішення спорів і санкції за порушення правил біржової торгівлі.

Зокрема, фондові біржі у рамках саморегулювання мають досить широке коло
повноважень. Вони визначають, які цінні папери будуть продаватися на
біржі, встановлюють правила здійснення операції, правила поведінки
брокерів на торгах, а також порядок вирішення суперечок по укладених
угодах.

Висновок

Закордонний досвід показує, що біржова торгівля є об’єктом уваги
держави, що обумовлено її роллю в економіці окремих країн і міжнародної
економіки.

В Україні товарна біржа слабко регулюється державою, правова основа її
діяльності недосконала. Держава використовує як ринкові, так і неринкові
методи регулювання, зокрема адміністративні важелі. Результатом цього є
нерозвиненість біржового ринку, нерівномірність розвитку окремих його
сегментів.

Подальший розвиток біржової торгівлі, зростання її ефективності можливий
лише за умови регулювання, контролю і підтримки з боку держави як бірж і
біржових торговців, так і товаровласників (перш за все
товаровиробників).

Отже, подальші дослідження і розробки повинні бути пов’язані із
створенням сприятливих організаційних і правових умов для функціонування
бірж, можливостями виходу українських товарних бірж на міжнародні ринки
і, навпаки, залученням зарубіжних торговців до українських бірж.

Список рекомендованої літератури

Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В. С.
Щербина, О. В. Щербина. – К.: Атіка, 2001.

Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Прон-ська, О. М.
Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. – К.,
1996.

Демьяненко С., Немченко Г. Ликвидность цены зерновых – предпосылка для
формирования аграрного фьючерсного рынка в украине // Экономика Украины.
– 2004. – №5. – с. 66-72.

Каменева Н.Г. организация биржевой торговли. – м.: банки и биржи, юнити,
1998. – 303 с.

Мищук Г. Товарные биржи в украине: тенденции и проблемы развития //
экономика украины. – 2005. – №4. – с. 47-53.

Повний С.М. Паливно-енергетичні біржі як інструмент державного
регулювання економіки // Зб. Наук. Праць донду. – донецьк: норд-прес. –
2005. – с. 96-106.

Чижмар Ю. Правове регулювання торгових операцій на товарних біржах в
україні: аналіз нормативно-правової бази // право україни. – 1999. – №
12. – с. 49-52.

PAGE

PAGE 16

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020