Курсова робота
на тему:
Державне казначейство в системі органів оперативного управління бюджетом
ЗМІСТ
Вступ
1. Становлення та розвиток Державного казначейства України
2. Сутність, організаційна структура та принципи діяльності
Державного казначейства.
3. Шляхи підвищення ефективності контролю Державного казначейства за
рухом бюджетних ресурсів
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
Вступ
Бюджет, бюджетний процес, бюджетна політика постійно перебувають
у полі зору науковців-аналітиків. Пояснюється це тим, що саме вони
безпосередньо пов’язують державні інститути влади з усіма суб’єктами
господарської діяльності. На сьогодні науковці безперечним визнають той
факт, що бюджет є найдієвішим інструментом держави, завдяки якому вона
має можливість впливати на економічні, соціальні та політичні процеси в
Україні. Саме бюджету надається ключова перевага у рішенні питань
забезпечення повної зайнятості, цінової стабільності, економічного
зростання та інших макроекономічних цілей.
Зацікавленість по відношенню до бюджету особливо зростає в
періоди формування та затвердження як державного бюджету, так і бюджетів
інших рівнів. Це пов’язано з тим, що у централізованому грошовому фонді,
який формується на різних рівнях, накопичується величезний обсяг
реальних грошей, на частину яких, тією чи іншою мірою претендує кожен
член суспільства.
Такі функції бере на себе Державне казначейство України. Як у
будь-якої ідеї чи концепції, у Державного казначейства є свої
прихильники чи супротивники. До сьогодні реакція на створення Державного
казначейства України широкого кола фахівців з економіки, фінансів, права
є неоднозначною.
Окремі сторони розглядуваного багатогранного питання були і є
предметом наукових досліджень низки вчених-економістів, зокрема
А.Стовбчастого, Л.Осипчука, Л.Панкевича, О.Чечуліної, С.Юрія та інших
науковців. Та все ж залишається неповною практична обґрунтованість
проблемних аспектів організації касового виконання державного та
місцевих бюджетів за доходами та видатками. Вище відмічене обумовлює
актуальність і вибір теми курсової роботи.
Метою дослідження є: вивчення теоретичних аспектів
функціонування Державного казначейства в казначейській системі та на
основі аналізу діючого механізму касового виконання державного бюджету
обґрунтувати напрямки посилення ролі Державного казначейства.
Об’єктом дослідження є казначейська система касового виконання
державного та місцевих бюджетів в Україні. Предметом дослідження є
економічні відносини між органами Державного казначейства, фінансовими
органами, платниками податків в процесі касового обслуговування органами
державного казначейства бюджетів за доходами і видатками при
функціонуванні внутрішньої платіжної системи Державного казначейства
України.
Методологічну основу магістерської роботи становлять напрацьовані
положення економічної науки та досягнення сучасної зарубіжної та
вітчизняної фінансової думки, дослідження провідних фахівців у галузі
організації касового виконання державного бюджету, а також діючі
законодавчі документи.
1. Становлення та розвиток Державного казначейства України
Термін “казначейство” походить від поняття казна, що в перекладі з
англійської означає скарб, цінність.
Терміни “казна” і “казначейство” мають різні тлумачення в різних
країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією казни як суспільного
фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій і культури
різних держав.
У найперших систематизованих працях, присвячених питанням казни, цей
термін використовується і в широкому, і у більш вузькому розумінні. Так,
в “Арташастрі” (праці про гроші), яка була написана в Індії дві тисячі
років тому, казна в широкому розумінні – це багатство держави, до якого
включались, окрім детально перерахованих доходів, золото, коштовне
каміння і метали, а також усі види сільськогосподарської продукції. В
“Арташастрі” зазначалося, що армія і казна – найважливіші інструменти в
руках монархії, тому вони мусять бути під безпосереднім контролем
керівника держави. У більш вузькому значенні казна – це місце, куди
надходили гроші і звідки здійснювалися платежі для конкретних цілей[61,
с.14].
Історично казначейство виконувало декілька функцій:
відповідало за збереження багатства держави;
було місцем, де збиралися платежі держави і з якого держава здійснювала
виплати;
відповідало (під королівським наглядом) за чеканку монет;
виконувало функцію облікового відомства. Тобто казначейство
повинно було вести записи всіх операцій із зазначенням дати, характеру і
кінцевого призначення платежів.
З часом функції казначейства різних країн змінювались:
внаслідок затяжних війн, які призводили до зменшення багатства держави,
казначейства почали випускати внутрішні і зовнішні боргові зобов’язання;
у зв’язку зі збільшенням кількості і розширенням активності фінансових
монополій, казначейства почали приймати на збереження їхні акції;
з виникненням центральних банків і відповідним зростанням системи
комерційних банків такі функції казначейства як емісія грошей та чеканка
монет, випуск боргових зобов’язань, отримання і видача платежів державою
було передано банкам;
у деяких випадках казна працювала як банківська установа і приймала
вклади населення[47, с.4].
Наявність окремого уповноваженого органу в системі виконавчої влади
держави, відповідального за розробку та здійснення державної фінансової
політики, є закономірністю для всіх епох і держав.
Початок створення казначейства належить до управління казною за тієї
доби, коли не було ще чіткого розмежування між особистою власністю
титулованого володаря та власністю держави[17, с.40].
Історія зародження, становлення і розвитку казначейства надзвичайно
багата і цікава.
Традиції Державного казначейства України зародилися ще за часів
Київської Русі. Прообразом казначейства можна вважати княжу казну
Ярослава Мудрого і його спадкоємців, яка слугувала сховищем матеріальних
цінностей князівств. Тут також писалися укази, складалися грамоти,
велося поточне листування[20, с.56].
Одним із перших у світі конституційне визначення казни (військової
скарбниці) зробив Пилип Орлик (1710-1742) у так званій Бендеревській
конституції. Статтею 9 цієї конституції передбачалось, що військова
скарбниця (генеральний скарб) – то є державний скарб і фінанси у
гетьманській державі.
Конституцією відокремлювався державний скарб від особистих коштів
гетьмана і передавався в розпорядження генерального підскарбія. На цю
посаду могла бути обрана лише “людина значна й заслужена, маєтна і
добросовісна”. Для утримання гетьмана (“на ранг гетьмана”, “на булаву й
особу його гетьманську”) надавалися рангові маєтності, земельні
володіння. Важливі скарбничі справи вирішувались виключно на зборах
старшинсько-козацької ради (парламенту).
Ключовим явищем в історії казначейства були роки Запорізької Січі
(кінець XV ст. по 3 серпня 1775 р. – Маніфест Катерини II про ліквідацію
Запорізької Січі), коли більшість козаків перебувала на турецькому
фронті (неподалік від гирла Дунаю). Тоді й було організовано військовий
скарб, до якого надходили доходи від промислової експлуатації
рибальських і мисливських угідь, земель і хуторів.
Княжа казна великих московських князів знаходилася у Кремлі, на
казенному дворі. Вже до середини п’ятнадцятого століття княжа казна
набула значення центрального фінансового відомства.
У Московській Русі на початку XVIII століття стала нагальною
необхідністю реформа центральних державних установ. Система особистих
доручень, що видавались у приказах, не сприяла розвитку зацікавленості у
державних справах, не викликала бажання працювати над проблемними
питаннями суспільства. Крім того, справи, якими займався окремий приказ,
були настільки різноманітними та різнохарактерними, що викликало
плутанину та уповільнення в їх вирішенні. Тому Петром І приймається
рішення щодо створення колегій, які за своїм складом та способами
розв’язання справ свого часу були беззаперечно прогресивними
управлінськими державними установами. Центральною ідеєю функціонування
колегії було колегіальне прийняття як управлінських, так і рішень за
результатами обговорення будь-якої справи[22, с.30].
Серед петровських колегій особлива увага приділялася камер-колегії,
мануфактур-колегії, берг-колегії та штатс-конторі. Коло їх завдань було
окреслене вирішенням найважливіших питань того часу, а саме управлінням
фінансами, управлінням справами, пов’язаними з розвитком промисловості,
торгівлі та взагалі народного господарства. Власне камер-колегія була
покликана вирішувати всі проблемні питання в галузі фінансів, збирати
доходи, шукати додаткові джерела надходження грошових коштів в казну
держави.
Першим президентом камер-колегії був призначений князь Дмитро Михайлович
Голіцин у 1717 році. У 1719 році Петром І був підписаний законодавчий
акт “Учреждение й регламент камер-колегии”. Регламент мав 26 пунктів і
як більшість указів та актів того часу був складений не досить чітко та
систематично.
Петро І ставив перед камер-колегією такі задачі, реалізація яких дійсно
робила їх органом вищого управління та контролю над усіма доходами
держави. Камер-колегія повинна була піклуватися про розвиток економічних
сил країни та мала саме безпосереднє відношення до управління державними
зборами. У розумінні поставлених перед нею задач (а не способів
управління) вона без сумнівів являла собою прообраз сучасного
Міністерства фінансів. Власне зацикленість тільки на функціях
спостереження за надходженням державних доходів не задовольняла Петра І.
Важливою подією в історії фінансового управління Росії XVIII століття
стало видання нового регламенту камер-колегії у 1731 році, котрий
регулював її діяльність аж до ліквідації в 1775 році. Воно знаменувало
відмову уряду від думки організувати державне управління фінансами у
вигляді окремої самостійної установи. З двох центральних завдань
петровської камер-колегії – володіти інформацією та управляти усіма
грошовими доходами держави, друге завдання -“управляти” було викреслене
з кола обов’язків нової камер-колегії. Усе це вказувало на необхідність
змін у фінансовому управлінні державою. Наслідком цього у 1764 році стає
рішення Катерини II призначити президентом камер-колегії довірену особу
імператриці князя Б.А.Куракіна. З цього приводу видається указ, де
окреслюються завдання щодо фінансового управління взагалі та
камер-колегії зокрема[27, с.40].
Через 30 років після видання другого регламенту стало зрозуміло, що він
поставив діяльність камер-колегій у занадто вузькі рамки, які позбавили
цю діяльність державного значення. Для вищого управління фінансовими
справами потрібно було створити особливий орган на принципово нових
засадах. Ставилася мета створити не нову колегіальну установу, а
довірити управління державними фінансами одній особі. Таким чином, у
процес управління вводилося нове на ті часи міністерське начало.
У 1775 році для управління всіма питаннями, які раніше входили до
компетенції камер-колегії, в губернських містах були створені казенні
палати. Для прийому та зберігання грошових коштів, котрі вносились до
казни, в кожному місті була створена посада повітового казначея [29,
с.19].
В офіційному документі “Учреждения о губерниях” казенна палата була
представлена як департамент, котрий є злиттям функцій камер-колегії та
ревізіон-колегії. До обов’язків казенної палати входило:
збір доходів як у повному обсязі, так і у визначений час;
доставка зібраних доходів до необхідних місць;
забезпечення збереженості зібраних доходів;
складання щорічних реєстрів про доходи кожного повіту губернії;
доведення всіх відомостей про доходи та витрати губернії до відома
державного казначея.
Крім того, в обов’язки казенної палати входило суворе спостереження за
тим, щоб у губерніях з населення не стягувалися будь-які додаткові
збори. Повітові казначеї частину казенних коштів залишали місцевим
органам, а частину відсилали до комісаріату та адміралтейства. Через
п’ять років (у 1780 році) було створено два головних казначейства у
Москві та Петербурзі, куди надходили доходи держави, що залишалися після
задоволення штатних видатків. Новий устрій без сумніву вніс деякий
порядок у діловодство та звітність. Однак упорядкування рахівництва ще
не означало покращення фінансового господарства. В цілому задовільний
фінансовий стан у державі підтримувався за рахунок періодичної емісії
грошових знаків. Сфера управління державними фінансами вимагала змін.
Вони відбулися з приходом на трон у 1797 році імператора Павла, за часи
правління якого була заснована посада державного казначея (у 1798 році).
На той час фінансове управління у державі здійснювалось казенними
палатами і відтепер під наглядом державного казначея. Посада державного
казначея реально являла собою ведення правильного рахівництва, через що
її значення не було ясним та зрозумілим навіть вищим урядовцям. Проте
імператор Павло надавав їй значимість на рівні міністра фінансів.
8 вересня 1802 року було видано указ про створення міністерств, котрий
започаткував нову еру вищого устрою та управління в Росії. Було прийнято
досить прогресивне рішення організувати процес управління на принципово
нових засадах. При цьому поряд з посадою державного казначея була
заснована також посада міністра фінансів.
З її запровадженням відбувся суттєвий перерозподіл обов’язків у
фінансовій галузі. Саме до міністра фінансів фактично перейшли функції
вищого управління державними фінансами, в той час як державний казначей,
не дивлячись на те значення, яке йому надавав імператор Павло, остаточно
визначився як головний рахівник країни. Отже, первинна значимість посади
державного казначея була значною мірою втрачена, а зміст певною мірою
викривлений.
Казначейство як спеціальний фінансовий орган, що відав касовим
виконанням державного бюджету, в Росії було засновано 2 лютого 1821
року, коли у складі Міністерства фінансів створили департамент
Державного казначейства. Головними завданнями Департаменту були:
контроль за рухом коштів за надходженнями та витратами усіх казначейств;
здійснення головного рахівництва усіх надходжень та витрат держави. У
його віданні перебували місцеві органи – казенні палати. Усі зібрані
органами казначейства прибутки надходили на єдиний рахунок у Державному
банку[33, с.45].
Саме фінансові відносини XVIII століття сприяли започаткуванню
державного казначейства, яке з плином часу приймало все більш розвинені
форми і державну значимість. Казначейство організовувало стягнення
податків, зборів, мита, вело облік прибутків держави і відпускало кошти
на витрати, передбачені державним бюджетом.
Казначейське виконання державного бюджету дало позитивний ефект, тому що
така форма роботи забезпечує ощадливе, обов’язково цільове використання
коштів державного бюджету. Це, в свою чергу, дало можливість:
здійснювати державний контроль і оперативно розпоряджатися фінансовими
ресурсами держави;
ефективно їх перерозподіляти і маневрувати державними
коштами;
створювати можливість накопичення ресурсів для реалізації державних
програм і зобов’язань[34,с.19].
На час Жовтневих подій 1917 р. департамент Державного казначейства був
головним у системі Міністерства фінансів. Він розпоряджався рухом
коштів, що надходили до загальних державних доходів, здійснював
центральне рахівництво за державними доходами і видатками, а також
перевірку фінансових кошторисів усіх міністерств і головних управлінь,
складав проект державного розпису доходів і видатків. Спроби побудувати
бюджет України на базі власної державності було зроблено у 1917-1920
рр., коли Центральна Рада намагалася унезалежнити фінанси України від
фінансів Росії. Повний бюджет було побудовано тільки за часів Гетьманату
Павла Скоропадського. За Гетьманату формування бюджету було завданням
Міністерства фінансів і безпосередньо створеної при ньому Бюджетової
комісії, до складу якої увійшли представники Міністерства фінансів,
державного контролю, зацікавлених відомств і представники
науково-економічних кіл. За відсутності нових законів юридичною основою
при формуванні бюджету Української держави стало бюджетове право
Російської імперії, що складалося із загальних кошторисних правил і
правил про порядок розгляду державного розпису прибутків і видатків та
про асигнування зі скарбу видатків, не передбачених розписом.
Зведений бюджет Української держави в ті часи навряд чи можна вважати
загальновизнаним із фінансово-економічної точки зору державним бюджетом.
Він був швидше зведенням кошторисів за державними прибутками і
видатками, мав ознаки виконавчого кошторису. На недосконалість
сформованого бюджету вплинули й несприятливі соціально-політичні та
фінансово-економічні умови, за яких він складався. Дефіцит бюджету
покривався випуском серії білетів державної скарбниці та іншими
кредитними операціями. Не зважаючи на те, що йому були притаманні риси
виконавчого кошторису, він, за словами тодішніх економістів мав “велику
близькість до дійсних витрат і виплат до скарбниці”.
З утворенням у 1922 році СРСР було створено єдиний бюджет, до складу
якого включались бюджети союзних республік. Казначейство було
ліквідовано, оскільки касове виконання державного бюджету здійснював
Держбанк СРСР. Діюча до утворення казначейства банківська система
виконання бюджету відповідала основним вимогам економіки, котра
централізовано планувалася та директивне управлялася, її функціонування
забезпечувалось взаємодією державних банків, які вирішували широкий
спектр питань, пов’язаних з касовим виконанням бюджету. Основним
органом, який здійснював касове виконання державного та місцевих
бюджетів, був Державний банк СРСР. Отже, застосовувалась банківська
система касового виконання бюджетів.
При банківській системі касове виконання бюджету, а саме прийом та
зарахування надходжень на відповідні рахунки, ведення обліку доходів та
видатків державного та місцевих бюджетів, складання у встановлені строки
звітів про касове виконання бюджетів та інші операції, пов’язані з
касовим виконанням бюджету, здійснювались банками.
Практика касового виконання Державного бюджету банками була розрахована
на систему єдності банків і не відповідала дворівневій банківській
системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років.
Використання такої системи, за умов здійснення ринкових реформ, не
змогло подолати інфляційні процеси у країні. Це пояснюється тим, що
фінансування видатків здійснювалося шляхом так званого “відкриття
кредитів” без урахування доходів, які реально надходили і мали емісійний
характер. На суму емісії оформлювалась заборгованість Міністерства
фінансів Національному банку України [37, с.17].
З ліквідацією Держбанку СРСР управління державними коштами, почали
здійснювати безліч комерційних банків. Недосконалість системи виконання
Державного бюджету комерційними банками особливо виявлялась у період
економічної кризи. Внаслідок відсутності коштів на рахунках підприємств,
організацій, приховування прибутків від оподаткування, порушення
комерційними банками нормативів відрахувань від загальнодержавних
податків, зборів та обов’язкових платежів між державним і місцевими
бюджетами, безпідставного затримання перерахування комерційними банками
доходів бюджету, державний бюджет недотримував належні йому кошти.
Головним недоліком діючої до створення казначейства системи акумуляції
та обліку доходів державного бюджету була неоперативність, оскільки між
датою збору та наданням інформації і реальним зарахуванням сум податків
і платежів, що надійшли, проходило від 2-х до 4-х робочих днів, а
звітність видів доходів надходила лише в кінці місяця, наступного за
звітним. Таким чином, ця система обліку доходів не дозволяла своєчасно
отримувати інформацію про обсяг доходів, а це в свою чергу, негативно
позначалося на точності короткострокових прогнозів про податки та
платежі, встановленні реальних лімітів з витрат, передбачених в бюджеті,
а отже на своєчасності фінансування [40, с.211-212].
Залишилось неврегульованим і питання виконання видаткової частини
державного бюджету, оскільки до компетенції комерційних банків та
Національного банку України не входили функції контролю за виконанням
видаткової частини Державного бюджету України та управління наявними
коштами. Діюча до створення казначейства система допускала фіксування
витрат державного бюджету в облікових регістрах лише на стадії платежу,
коли можливість маневрування державними фінансовими ресурсами вже
практично втрачено. Документально та інформаційно при цьому фіксувалися
лише: обсяг бюджетних призначень та сума фактичних платежів, хоча
реально процес виконання бюджету набагато складніший і більш
деталізований. До того ж кошти, що надходили на рахунок доходів,
спочатку щоденно перерозподілялися між міністерствами та відомствами і
вже потім перераховувалися конкретним споживачам.
У різних комерційних банках та Національному банку України було відкрито
безліч поточних рахунків бюджетних установ по держбюджету і
позабюджетних коштах, що не давало можливості застосовувати механізм
попереднього контролю за витрачанням коштів. Розпорошення коштів по
безлічі поточних рахунків міністерств, відомств, бюджетних установ та
комерційних банків і “блукання” їх по заплутаних каналах через систему
комерційних банків призводило до несвоєчасного надходження коштів до
адресатів, фінансування окремих державних програм. За умов гострого
дефіциту державного бюджету на поточних рахунках бюджетних установ
щоденно зберігались значні залишки бюджетних коштів. Щоденно на рахунках
бюджетних організацій в установах банків знаходилась місячна сума
надходжень в бюджети усіх рівнів, завдяки чому фінансово збагачувались
комерційні банки. Звітність про касове виконання державного бюджету в
багатьох випадках не відповідала одній з основних вимог, Що висуваються
до бухгалтерських регістрів, – достовірності. Звіти, які подавали
міністерства та відомства, через громіздкість підвідомчих їм структур,
різницю в підходах до планування видатків, наявність комплексних статей,
відсутність попереднього та поточного контролю за витрачанням бюджетних
та позабюджетних коштів, обліком госпрозрахункових операцій не давали
Уряду можливості визначити дійсні потреби і суму заборгованості за тією
чи іншою статтею бюджету. До того ж банківська звітність не враховувала
операцій по взаємозаліках бартеру, вексельному обігу, які становлять
понад 20% загальної суми надходжень.
Відповідно до Указу Президента України від 18 червня 1993 р. “Про
порядок касового виконання Державного бюджету України” з другої половини
1993 р. Національним банком України за погодженням з Міністерством
фінансів України було запроваджено єдине касове виконання як державного,
так і місцевих бюджетів, тобто фінансування видатків почало
здійснюватись у межах доходів, які реально надійшли до державного
бюджету, а також за рахунок кредитів, що надавалися Національним банком
Міністерству фінансів.
Проте, в той самий час Законом України “Про банки і банківську
діяльність”, який було прийнято у 1992 р. (з подальшими змінами), на
банківську систему було покладено тільки функції здійснення операцій з
касового виконання державного бюджету, а ведення обліку касового
виконання державного бюджету, контроль за його виконанням, управління
грошовими коштами державного бюджету, не входило до переліку функцій
банківської системи і повинно було забезпечуватись фінансовою системою.
Крім цього, у зв’язку з відмовою від прямого фінансування дефіциту
бюджету за рахунок власних ресурсів Національного банку України, виникла
необхідність введення нових функцій, які раніше не виконувались ні
банківською, ні фінансовою системами. Це, у першу чергу, короткострокове
прогнозування доходів державного бюджету та оперативно-касове планування
його видатків (у розрізі головних розпорядників коштів і у розрізі
територій).
За таких умов постали питання оперативного маневрування обмеженими
державними коштами, спрямування їх на першочергові соціально-економічні
потреби, що можливо було здійснити тільки шляхом створення нової
фінансової структури з відлагодженим механізмом виконання державного
бюджету. Тому 27 квітня 1995 р. Указом Президента України за № 335/95
створено Державне казначейство України, а постановою Кабінету Міністрів
України від 31 липня 1995 р. за № 590 затверджено Положення про Державне
казначейство України [4, с.8].
Створення казначейства припало на той період розбудови Української
держави, коли старі методи фінансового управління вже втратили свою
ефективність, а нові методи не спиралися на відповідні організаційні
структури. Зміни, які вносились утворенням казначейства в систему
виконання державного бюджету, дозволили вирішити головне завдання –
ліквідувати практику автоматичного та безконтрольного кредитування
Центральним банком бюджетного дефіциту.
Відповідно до Указу Президента України та постанови Уряду, Державне
казначейство України повинно виконувати весь комплекс завдань,
пов’язаних з касовим виконанням бюджетів усіх рівнів, та ефективним
управлінням бюджетними коштами. Воно покликане впорядкувати використання
державних коштів, сконцентрувати їх на найважливіших напрямках
соціального та економічного розвитку суспільства.
Створення постійно функціонуючої системи Держказначейства як ефективного
та дієвого інструмента виконання бюджету здійснювалось поетапно і
супроводжувалося перерозподілом функцій між банківською і фінансовою
системами з подальшим їх зосередженням у системі Державного
казначейства.
З часу створення Державного казначейства України можна виділити такі
основні етапи його розвитку залежно від економічної ситуації, що
складалася у державі.
Жовтень 1992 р. – жовтень 1995 р.
Цей етап характеризується створенням на базі підрозділів Головного
бюджетного управління Міністерства фінансів України Управління виконання
державного бюджету. Це дозволило починаючи з 1 липня 1993 р. перейти на
нову систему виконання видаткової частини державного бюджету і
забезпечити здійснення Міністерством фінансів України функції обліку
видатків державного бюджету, яка раніше забезпечувалась банківською
системою. Протягом цього періоду було розроблено концептуальні засади
системи Державного казначейства, які знайшли своє віддзеркалення в Указі
Президента України “Про Державне казначейство України” та в “Положенні
про Державне казначейство України”[62, с.27].
Листопад 1995 р. — грудень 1997 р.
На цьому етапі на базі Управління виконання Державного бюджету України
Міністерства фінансів та відповідних підрозділів місцевих фінансових
органів у листопаді 1995 р. створено систему Державного казначейства, до
якої увійшли Головне управління Державного казначейства України,
Управління Державного казначейства в АР Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, районні (міські) відділення.
За цей час було завершено передачу функцій фінансування від галузевих
управлінь Міністерства фінансів Головному управлінню Державного
казначейства; впроваджено Єдиний казначейський рахунок у Національному
банку України та уповноважених комерційних банках для зарахування
доходів Державного бюджету та проведення видатків; підготовлено і
впроваджено порядок оплати витрат з Єдиного казначейського рахунку. Саме
цей період слід вважати якісно новим у розвитку і впровадженні
казначейських принципів в Україні.
На цьому етапі відбувається також:
впровадження нової бюджетної класифікації щомісячного
розпису видатків держбюджету;
лімітування видатків бюджету;
початковий етап встановлення контролю за зобов’язаннями розпорядників
коштів;
розповсюдження казначейських принципів контролю за видатками на установи
“закритого” типу;
експеримент щодо касового виконання державного бюджету за доходами
паралельно з банківськими установами[58, с.23].
У 1996 році завершилося створення трирівневої організаційної структури
органів Державного казначейства, яка нараховує нині близько 14 тисяч
працівників.
1997 рік став роком початку запровадження казначейської системи
виконання державного бюджету за видатками, яка передбачала відкриття
рахунків розпорядникам коштів у системі органів Казначейства. На
казначейську систему виконання видаткової частини бюджету, принциповою
ознакою якої є здійснення видатків шляхом оплати рахунків, переведено
практично всі установи, що отримують і використовують у своїй діяльності
кошти державного бюджету.
З квітня 1997 року розпочато експеримент з оплати рахунків Національного
університету ім. Тараса Шевченка, до складу якого входило 8 бюджетних
одиниць. Починаючи з травня цього ж року, на казначейське виконання
кошторисів перейшли установи Міністерства охорони здоров’я, Міністерства
з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення,
потерпілого від Чорнобильської катастрофи, Державного фонду сприяння
зайнятості населення, розташовані в Івано-Франківській, Львівській і
Полтавській областях. З 1 липня набутий досвід з оплати рахунків по
зазначених установах було розповсюджено в межах України. З червня 1997
року від фінансування видатків до оплати рахунків на користь суб’єктів
господарської діяльності, що виконали роботи чи надали послуги бюджетним
установам, перейшли органи центральної виконавчої влади та їх підвідомчі
органи на місцях.
Таким чином, станом на 1 серпня 1997 р. на казначейське виконання
кошторисів видатків було переведено близько 3,3 тисячі установ,
підприємств і організацій, міністерств (тобто 24% від загальної
кількості), що утримувалися за рахунок коштів державного бюджету, не
враховуючи оплати рахунків з держзамовлення і відшкодування
компенсаційних виплат потерпілим від аварії на ЧАЕС. А вже у жовтні 1997
року органами Державного казначейства переведено на оплату рахунків 10,5
тисяч бюджетних установ і організацій.
У процесі переведення підприємств, установ та організацій від
фінансування видатків на оплату рахунків закрито близько 30 тис.
поточних бюджетних рахунків в обслуговуючих установах банків. Натомість
відкрито 10,6 тис. реєстраційних рахунків в органах Державного
казначейства. Загальна сума кошторисів установ і організацій, що
перейшли за цей період від фінансування видатків до оплати рахунків,
становила 9634 млн. грн., або 35% до суми затвердженого Верховною Радою
України Державного бюджету України на 1997 рік.
На кінець 1997 року через органи Державного казначейства 18,4 тис.
установ і організацій перейшли на обслуговування до органів
казначейства, на ім’я яких було відкрито 21 тис. реєстраційних рахунків,
що складало біля 45 відсотків операцій по виконанню державного бюджету.
У 1997 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято кілька постанов:
“Про впровадження казначейської системи виконання Державного бюджету”
від 14.01.1997 р. № 13, “Про казначейське виконання кошторисів видатків
на утримання апарату органів виконавчої влади” від 09.05.1997 р. № 437,
“Про стан впровадження казначейського виконання кошторисів видатків” від
01.09.1997 р. № 963, спрямованих на перехід установ, підприємств,
організацій від відомчого на казначейський принцип виконання кошторисів
видатків, що значною мірою сприяло передачі функцій перерахування коштів
від Центрального апарату Міністерства фінансів Державному казначейству
України[59,33].
Січень 1998 р. – грудень 2000 р.
Характеризується завершенням переведення на казначейську систему
виконання державного бюджету практично всіх розпорядників коштів
міністерств і відомств, проведення підготовчої роботи по переведенню на
казначейське обслуговування силових міністерств і відомств, які мали
свої особливості, що вимагало структурних перебудов у галузевій
фінансовій системі. Так, наприклад, Міністерство оборони України
скоротило підпорядкованість розпорядників коштів з п’яти ланок до трьох.
1999 рік ознаменувався переведенням на казначейське обслуговування
установ Міністерства оборони та інших силових міністерств. Завершено
охоплення казначейською системою виконання бюджету усіх розпорядників
коштів державного бюджету, при цьому здійснення платежів з бюджету
відбувається через оплату рахунків розпорядників бюджетних коштів на
користь постачальників товарів, робіт та послуг.
З лютого 1999 року було розпочато переведення на казначейське
обслуговування позабюджетних коштів бюджетних установ та організацій.
Тим самим були створені необхідні передумови для включення цих коштів до
державного бюджету як це було передбачено Законом України “Про Державний
бюджет України на 2000 рік”, де позабюджетні кошти включені до
спеціального фонду як складова частина державного бюджету.
У цьому ж році відбулося ще дві важливі події:
у порядку експерименту у Дніпропетровській та Черкаській областях
запроваджено касове виконання місцевих бюджетів через органи Державного
казначейства;
прийнято рішення щодо необхідності удосконалення управління коштами
державного бюджету шляхом надання Державному казначейству статусу
учасника Системи електронних платежів Національного банку України.
Опанувавши суто казначейські функції за усіма напрямами здійснення
видатків та охопивши цим процесом усіх розпорядників коштів державного
бюджету, Казначейство завершило перший екстенсивний етап свого розвитку.
Постає необхідність подальшого інтенсивного розвитку системи, адже
діючий платіжний механізм, за яким доходи надходять з територіальних до
центральної ланки, а потім перерозподіляються у зворотному напрямку
виявився недосконалим. При цьому не враховувалась фактична потреба у цих
коштах розпорядників бюджетних коштів на місцях. Часто кошти
зараховувалися на рахунки розпорядників бюджетних коштів, яким ще не
виконали роботи чи не надали послуги їх підрядники. Простежувалося
чимало випадків, коли не здійснювалися необхідні заходи (тендери тощо)
під час закупівлі товарів, не було юридичних підстав для здійснення
платежу, або ж навпаки – були всі підстави для здійснення платежу, зате
не було коштів.
Державним казначейством з метою поліпшення ситуації у 2000 році
запроваджено використання такого важливого фінансового інструменту, як
щоденне прогнозування доходів та видатків бюджету зі складанням
ресурсного балансу[56, с.4].
Враховуючи пріоритетність завдань Державним казначейством розроблено
План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих
бюджетів, а також фінансову звітність відповідно до Міжнародних
стандартів бухгалтерського обліку та звітності.
З огляду на необхідність оптимізації процесу управління бюджетними
коштами, розроблено нову модель функціонування Держказначейства,
засновану на принципах, прийнятих для банківської системи (відповідно до
Постанови Кабінету Міністрів України від 15.09.1999 р. № 1721).
Входження Держказначейства в систему електронних платежів Національного
банку України, запровадження Внутрішньої платіжної системи Державного
казначейства та відкриття системи кореспондентських рахунків в
Національному банку України дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на
єдиному казначейському рахунку, відкритому у Національному банку
України, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетних
коштів. Тільки за умови створення внутрішньої платіжної системи можна
забезпечити прозорість бюджетного процесу, створити цілісну систему
контролю за рухом бюджетних коштів.
Таким чином, окрім уже існуючих функцій із виконання дохідної та
видаткової частин бюджетів, на Державне казначейство покладаються суто
банківські функції, а саме:
робота з клієнтами щодо банківських операцій, безпосереднє проведення
платежів розпорядників коштів через Розрахункові палати органів
Державного казначейства;
складання щоденного балансу операційного дня Держказначейства та інших
форм банківської звітності тощо.
Консолідація у 2000 році всіх коштів державного бюджету на рахунках
Казначейства у Національному банку України дозволила більш ефективно
здійснювати управління загальним залишком грошових ресурсів і створила
передумови для розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку.
При цьому органи Держказначейства залишалися клієнтами Національного
банку.
4. З 2001 року.
Власне цей рік став роком зміни статусу Державного казначейства: із
клієнта банку Казначейство стало учасником Системи електронних платежів
Національного банку України (СЕН НБУ). Так, у червні 2001 року було
завершено входження всієї системи Державного казначейства в Систему
електронних платежів Національного банку України по виконанню державного
бюджету за доходами. Це значно скоротило терміни проходження платежів,
збільшило обіговість бюджетних коштів, надало можливість для складання
щоденної оперативної звітності з обліку доходів державного бюджету, яка
до цього часу надавалась виключно НБУ на другий або третій робочий день
з моменту платежу.
Запровадження розрахунків через систему електронних платежів
Національного банку України (СЕН НБУ) і Єдиного казначейського рахунку
(ЄКР) дає широкі можливості значно прискорити розрахунки та виконання
державного бюджету на всіх рівнях починаючи з рівня району, акумулювати
на ЄКР бюджетні кошти із наступним розподілом та перерозподілом на
регіональному рівні, а також дасть змогу вести безпосередній контроль за
проходженням розрахунків із бюджетом та здійснювати оперативне
управління доходами на всіх рівнях. Слід зазначити, що управління
Державного казначейства у Дніпропетровській та Чернігівській областях
увійшли до СЕП НБУ по виконанню державного бюджету і за видатками, що
забезпечило ліквідність та скоротило терміни проходження до
розпорядників бюджетних коштів[65].
Процес розвитку системи Державного казначейства продовжується. І
сьогодні ще існує низка важливих питань, які потребують прийняття
виважених рішень та впровадження їх у життя. Суттєвим кроком у розвитку
фінансової системи держави стало переведення з 1 січня 2002 року
відповідно до Бюджетного кодексу та “Основних напрямів бюджетної
політики на 2002 рік” на казначейське обслуговування місцеві бюджети за
доходами. Азі січня 2003 року передбачається поступове переведення на
казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками. Тому перед
органами Державного казначейства виникають проблеми, пов’язані з
матеріально-технічним забезпеченням цього процесу. При переведенні на
казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками клієнтами
Державного казначейства стануть 12035 тисяч місцевих бюджетів та 29868
розпорядників їх коштів, що зумовить відкриття 119922 рахунків у системі
органів Державного казначейства[54, с.13].
Нині Державне казначейство України повноправний учасник бюджетного
процесу, що забезпечує оперативне управління державними фінансами.
Чисельність працівників Держказначейства станом на 1 березня 2002 року
складає 13906 штатних одиниць, в т.ч. центральний апарат – 389.
Утримуються за рахунок коштів державного бюджету та обслуговуються в
органах Державного казначейства понад 30 тисяч бюджетних установ. Понад
1 мільйон платників податків зараховують свої платежі до державного
бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства.
Кількість відкритих рахунків в органах Державного казначейства України
складає понад 214 тисяч, в т.ч. за доходами – понад 100 тисяч, за
видатками – понад 114 тисяч.
Органи казначейства мають розв’язувати важливі проблеми проведення
державної бюджетної політики, які відповідали би самій логіці
здійснюваних в Україні реформ. Результатом еволюційного розвитку
Державного казначейства України є поступове формування
повнофункціональної системи, що працює за міжнародними стандартами
бухгалтерського обліку та звітності, яка би достатньою мірою
забезпечувала прозорість виконання бюджету, а також сприяла прогресивній
формі організації збору та обробки фінансової та статистичної звітності
на основі використання сучасних інформаційних технологій. Це вплине на
організаційну структуру центрального апарату та територіальних органів
Державного казначейства, а також призведе до зміни їх юридичного
статусу.
2. Сутність, організаційна структура та принципи діяльності
Державного казначейства.
Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і
керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України,
постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента
України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів
України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів
України, Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України 31 липня 1995 р. № 590[1, с.6].
Діяльність Державного казначейства фінансується за рахунок державного
бюджету України. Державне казначейство України та його територіальні
органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в
установах банків.
Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами
законодавчої і виконавчої влади, національним і комерційними банками
України, іншими учасниками бюджетного процесу та фінансовими
інституціями. Воно виступає з’єднувальним ланцюгом у бюджетному процесі
між органами виконавчої влади та установами банківської системи. Цей
процес розпочинається з контролю за плановими показниками, що надходять
від Міністерства фінансів та розпорядників бюджетних коштів (розпис
доходів та видатків державного бюджету, кошториси та плани асигнувань),
та закінчується складанням звітності після проведення процедур
попереднього контролю перед здійсненням платежу.
Суть діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно
забезпечує виконання державного бюджету шляхом обліку надходжень,
податків, зборів та інших обов’язкових платежів та проведення видатків
державного бюджету через оплату рахунків суб’єктів господарської
діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним
розпорядникам коштів.
Сутність казначейства як і будь якого іншого поняття чи категорії
проявляється у виконуваних функціях, які характеризують прояв його суті
в дії, а також завдання, права та обов’язки, пов’язані з його
діяльністю.
Відповідно до Положення про Державне казначейство за від 31 липня 1995
р. №590 на Державне казначейство в Україні покладено виконання таких
функцій:
здійснює касове виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування
за доходами та видатками;
організовує управління наявними коштами державного бюджету, державних
позабюджетних фондів і бюджетів самоврядування у межах видатків,
визначених на відповідний період;
здійснює контроль за цільовим спрямуванням бюджетних
коштів на стадії проведення платежу на підставі підтверджуючих
документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів;
проводить облік касового виконання та складання звітності
про стан виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування;
здійснює облік, обслуговування та погашення зовнішнього і
внутрішнього боргів держави відповідно до чинного законодавства;
здійснює розмежування загальнодержавних податків, зборів
та інших обов’язкових платежів між державним бюджетом
та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, проводить взаєморозрахунки між ними.
Розмежування з бюджетами нижчого рівня здійснюються за
умови укладання угод між органами Держказначейства та
відповідними Радами;
відповідно до укладених угод відкриває та обслуговує рахунки
розпорядників бюджетних коштів в органах Держказначейства;
здійснює оплату рахунків за дорученням розпорядників бюджетних коштів
відповідно до чинних нормативних актів[8,с.24].
При цьому Державне казначейство не несе відповідальності за
зобов’язаннями, прийнятими розпорядниками бюджетних
коштів;
отримує звіти про виконання кошторисів доходів і видатків
від розпорядників бюджетних коштів, здійснює звірку даних обліку органів
Держказначейства з даними обліку розпорядників;
здійснює у безспірному порядку стягнення належних державному бюджетові
коштів по взаєморозрахунках між бюджетами;
забезпечує роботу інформаційно-обчислювальної системи
Держказначейства та її взаємодію з інформаційними системами
Національного та комерційних банків України, міністерств, відомств та
інших органів виконавчої влади, установ та організацій;
управляє поточними залишками казначейських рахунків з
метою отримання доходів та зарахування їх до загального
та спеціального фондів державного бюджету;
розробляє та затверджує нормативно-правові акти та єдині
правила організації роботи з питань казначейського виконання бюджетів
усіх рівнів, ведення бухгалтерського обліку та
складання звітності про виконання державного бюджету та
бюджетів самоврядування, кошторисів доходів та видатків
бюджетних установ, відкриття рахунків в органах Державного
казначейства;
здійснює роботу щодо добору, розстановки кадрів, створення
ефективної системи підготовки та підвищення кваліфікації
кадрів, забезпечує проведення єдиної державної політики з
питань державної служби в органах Держказначейства;
організовує та здійснює внутрішньо системний контроль і
аудит;
здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством України.
@?
h?)«@?
??&?
??&?
??&?
??&?
??&?
?
?????bI>
¦
За цих умов за банківською системою залишається здійснення функцій
акумуляції коштів Державного бюджету України, їх зберігання та
перерахування за дорученням органів Державного казначейства, а також
прийом, зберігання та видачу готівки. А за міністерствами та відомствами
залишається право розподілу асигнувань за напрямами видатків коштів,
затвердженими державним бюджетом України[10, с.17].
Такий розподіл функцій щодо касового виконання державного бюджету між
фінансовою та банківською системами є найбільш ефективним, оскільки дає
можливість зосередити всі важелі управління державним бюджетом у руках
головного фінансового агента держави в особі Державного казначейства
України.
Для виконання своїх функцій Державне казначейство має право:
бути учасником системи електронних платежів Національного банку України;
відкривати, використовувати та закривати в установах банків
кореспондентські рахунки в національній та іноземній валютах;
отримувати безоплатно від Національного та комерційних банків інформацію
про наявність та рух коштів за поточними, депозитними, бюджетними та
іншими рахунками розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;
отримувати безоплатно від міністерств, інших центральних і місцевих
органів інформацію про статистичні дані щодо виконання державного
бюджету та бюджетів самоврядування;
вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних і місцевих
органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та банків
дотримання встановленого порядку виконання бюджетів;
призупиняти або обмежувати за рішенням Голови Держказначейства та його
заступників, а також керівників територіальних органів Держказначейства
здійснення операцій за рахунками розпорядників бюджетних коштів у разі
порушення ними встановленого порядку використання бюджетних коштів, а
також неподання кошторисів та звітності про їх надходження та
використання;
вживати заходи щодо усунення виявлених порушень при проведенні
розрахунків за доходами та видатками державного бюджету та бюджетів
самоврядування за повідомленням контролюючих та правоохоронних органів,
а також вимагати усунення виявлених порушень від усіх учасників
зазначених розрахунків;
укладати з установами, організаціями та підприємствами усіх форм
власності угоди, що забезпечують виконання функцій, покладених на
Державне казначейство;
відмовляти розпорядникам бюджетних коштів у відкритті рахунків без
укладання відповідної угоди;
видавати разом з Національним банком України, іншими центральними і
місцевими органами виконавчої влади спільні нормативні акти;
має інші права, передбачені чинним законодавством України.
Свою роботу Державне казначейство організовує відповідно до Положення
“Про Державне казначейство України”, затверджене постановою Кабінету
Міністрів від 31 липня 1995 р. №590. Розмежування повноважень між
регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за
ознаками значення того чи іншого об’єкта фінансування і місця його
розташування[3, с.7].
Державне казначейство України створено при Міністерстві
фінансів України. Його треба розглядати як самостійну організаційну
одиницю, яка формує власну кадрову, господарчу та інформаційно-технічну
політику розвитку казначейської системи.
З формуванням в Україні ринкових відносин змінюється організаційна
структура центрального апарату та територіальних органів Державного
казначейства, а також їх юридичний статус. Згідно з Указом Президента
України від 15 грудня 1999 року за №1573/99 “Про зміни у структурі
центральних органів виконавчої влади”(із змінами і доповненнями),
Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і
діє як цілісна вертикально побудована організаційна система. Його
діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України
через Міністра фінансів України.
Організаційна структура Державного казначейства України відтворює
структуру адміністративно-територіального устрою України (рис. 1)[62,
с.40].
Рис.1. Загальна структура Державного казначейства України
Відповідно до цього казначейська система України має трирівневу
структуру і складається з Державного казначейства України, яке
знаходиться у столиці держави і представляє його центральний рівень;
Управління Державного казначейства обласного значення розміщені таким
чином: 1 адміністративне управління – в Автономній Республіці Крим; 2
адміністративні управління – у містах Києві та Севастополі; 24
адміністративні управління функціонують в областях. Районні (міські,
районні у містах) відділення Державного казначейства зосереджені у
найважливіших місцевих адміністративних центрах.
Загальна кількість органів Держказначейства по територіях станом на
01.03.2002 року склала 664 одиниці, в тому числі 637 відділень: у містах
– 16, у районах – 462, у містах обласного значення – 99, райвідділень у
містах – 60. Їх кількість постійно змінюється за рахунок укрупнення та
об’єднання однойменних відділень у районах та містах обласного
підпорядкування. На кількість відділень можуть впливати й інші фактори.
Так, станом на 01.07.2001 р. у Києві нараховувалося 14 відділень
Державного казначейства, а вже 01.10.2001 року їх кількість зменшилась
до 10 за рахунок зміни адміністративно-територіального поділу м. Києва.
Слід зазначити, що у деяких випадках районні відділення Державного
казначейства або одночасно обслуговують бюджетні установи, що
розташовані як у сільській місцевості, так і у районному центрі, або ж
зовсім не запроваджуються як окремі органи, оскільки деякі
адміністративні райони великих міст об’єднують свої функції, зливаючись
у єдине міське відділення Державного казначейства великого міста.
Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними
особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків, печатку
із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.
Державне казначейство України очолює Голова, який має заступників. На цю
посаду їх призначає та звільняє Президент України за поданням
Прем’єр-міністра.
Голова Державного казначейства здійснює загальне його керівництво, несе
персональну відповідальність за стан справ у сфері діяльності
Держказначейства, визначає повноваження та розподіляє обов’язки між
своїми заступниками. Він також затверджує структуру Державного
казначейства та управлінь Державного казначейства в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, призначає на
посади та звільняє з посад керівників територіальних органів
Держказначейства.
Для погодженого вирішення завдань, що належать до компетенції
Держказначейства, обговорення найважливіших питань його діяльності
утворюється колегія в кількості 11 чоловік у складі Голови
Держказначейства (голова колегії), його заступників за посадою та інших
керівних працівників Держказначейства. Склад колегії затверджується
Головою Державного казначейства. Рішення колегії втілюється у життя
через постанови.
Обласне управління Державного казначейства очолює начальник, який несе
відповідальність за роботу всіх районних відділень Державного
казначейства у рамках адміністративного регіону та в межах покладених на
нього функцій.
Обласні управління Державного казначейства здійснюють:
Впровадження законодавчої та нормативної бази з виконання
бюджету.
Касове виконання Державного бюджету, зокрема:
бухгалтерський облік та звітність з проведених ними операцій;
отримання, реєстрацію, доведення бюджетним установам асигнувань та
інформації, пов’язаної з управлінням бюджетом, виписок про асигнування;
управління бюджетними надходженнями на Єдиний казначейський рахунок в
НБУ, переказ коштів та проведення видатків;
облік та звітування органам виконавчої та законодавчої влади про
виконання функцій, що входять до обов’язків ‘ ОУДК;
збирання, перевірку та введення даних до інформаційної системи, а також
консолідацію звітів про виконання бюджету;
контроль за фінансовим виконанням державних програм, державних цільових
фондів.
Виконання завдань Держказначейства.
Керівництво, контроль та оцінку роботи підвідомчих районних
казначейських відділень районних відділень Державного казначейства.
Управління казначейською інформаційною системою всіх
казначейських органів в області.
Підготовку та виконання планів щодо контрольно-ревізій
них перевірок підвідомчих районних відділень Державного казначейства.
*створюється за рішенням начальників управлінь залежно від обсягів
роботи
Рис.2. Типова структура правління Державного казначейства АР Крим,
областях, містах Києві та Севастополя [62, c.43]
У зв’язку із входженням органів Державного казначейства в систему
електронних платежів Національного банку України, запровадженням
казначейського обслуговування місцевих бюджетів та з метою підвищення
ефективності роботи Державного казначейства України видано наказ №93-1с
від ЗО січня 2002 року Державним казначейством України “Про затвердження
типової структури управління Державного казначейства у Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі” (рис. 2)[62,
с.43].
Відповідно до затвердженої типової структури начальники управлінь
Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах
Києві та Севастополі мають внести зміни до штатних розписів управлінь у
межах наявної штатної чисельності працівників і у тижневий термін подати
штатні розписи управлінь на затвердження.
Відділення Державного казначейства України розташовані по всій території
держави. Середня чисельність персоналу районних відділень Державного
казначейства становить 12 одиниць. Усі начальники казначейських
відділень звітують безпосередньо начальникові обласного управління
Державного казначейства. Кожне районне відділення несе відповідальність
за здійснення касових операцій з виконання державного бюджету у своєму
районі.
Штатні розписи районних (міських) відділень затверджують керівники
відповідних територіальних управлінь за погодженням з керівництвом
Держказначейства.
Кожне відділення ДКУ очолює начальник, який відповідає за роботу,
покладену на нього відповідно до функцій відділення районного
казначейства відповідальні за:
Впровадження та дотримання законодавчих та нормативних
документів щодо виконання бюджету.
Касове виконання державного бюджету за видатками в межах
асигнувань, передбачених державним бюджетом, забезпечення
виконання загального та спеціального фондів державного бюджету
за доходами, зокрема:
обліковує кошти державного бюджету, одержані на єдиний казначейський
рахунок, в розрізі кодів бюджетної класифікації, розпорядників коштів, а
також видатки державного бюджету;
забезпечує отримання, реєстрацію, доведення розпорядникам бюджетних
коштів, асигнувань та інформації, пов’язаної з виконанням бюджету, а
також підготовку виписок про асигнування та касові видатки;
проводить звірку даних обліку за доходами з фіскальними органами,
здійснює повернення та розмежування доходів;
приймає від бюджетних установ заяви на платіж, проводить контроль за
дотриманням лімітів видатків та здійсненням платежу;
веде облік розпорядників коштів, яким виділяються асигнування з
державного бюджету та державних позабюджетних фондів;
отримує та перевіряє звіти розпорядників коштів та формує зведені звіти
про касове виконання державного бюджету за доходами і видатками
відповідно до кодів бюджетної класифікації та подає їх відповідним
органам, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів до
бюджету;
проводить роботу, пов’язану зі здійсненням контролю за дотриманням
чинного законодавства України з питань виконання державного бюджету,
надходженням та використанням коштів позабюджетних фондів у районі;
здійснює за поданням державної податкової інспекції повернення зайво
або помилково сплачених до бюджету податків, зборів та обов’язкових
платежів;
здійснює заходи щодо добору, розстановки, виконання, професійної
підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;
розглядає заяви, пропозиції, скарги громадян, підприємств, установ та
організацій з питань в межах своїх повноважень.
Районні та міські відділення Державного казначейства складаються з:
відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів;
відділу розмежувань та оперативно-аналітичного обліку державних доходів;
відділу бухгалтерського обліку і звітності;
операційного відділу.
За необхідності відділи можуть об’єднуватись з виділенням певних
функцій.
Внутрішня типова структура управлінь і відділень відображає особливості
роботи кожної одиниці і не завжди співпадає. Разом з тим можна виділити
загальні для більшості структурні підрозділи (відділи): виконання
бюджету за доходами; виконання бюджету за видатками; встановлення
лімітів; обліку і звітності тощо, необхідних для роботи самого
казначейства. Так, вища й середня ланки мають режимно-секретні відділи,
відділи організації роботи та контролю підвідомчих органів, відділи
комп’ютеризації. Очевидно, останні після повного інформаційного
забезпечення казначейства з часом перетворяться на штатну обслуговуючу
одиницю. Нині ж їх діяльність охоплює розробку та перевірку програмного
забезпечення, а також встановлення та обслуговування комп’ютерних мереж.
3. Шляхи підвищення ефективності контролю Державного казначейства за
рухом бюджетних ресурсів
Трансформація економіки України до ринкових механізмів господарювання
створила об’єктивні передумови для утворення нової структури управління
державними фінансами, що забезпечує якісний і оперативний контроль за
своєчасністю і повнотою надходжень доходів до Державного бюджету
України, цільове і ефективне витрачання бюджетних коштів, прозорість
усього процесу виконання Державного бюджету України [17, с.51].
З метою посилення контролю за надходженням коштів до державного бюджету
в попередні роки особлива увага приділялась масовому проведенню
перевірок:
– установ комерційних банків з питань повноти та своєчасності зарахувань
податків, зборів та обов’язкових платежів, правильності нарахування та
сплати відсотків за користування тимчасово вільними залишками коштів;
– органів, що уповноважені справляти платежі, належні державному
бюджету, щодо повноти та своєчасності їх перерахування до бюджету.
Такий контроль на той час відігравав неабияку роль, оскільки, з однієї
сторони, в процесі перевірок виявлялися факти недозарахування платежів
до державного бюджету і вживалися заходи щодо негайного виправлення
становища; а з другого боку, упереджувалися аналогічні порушення надалі
[36, c.6].
Існування казначейської системи дозволяє на підставі чітко визначених
обсягів реальних потреб найбільш раціонально, селективно проводити
оптимізацію бюджетних потоків, знизити ймовірність серйозних перебоїв у
фінансуванні, зробити процес виконання бюджету ефективнішим. Участь
казначейства, з одного боку, орієнтована на те, аби максимально точно
визначити обсяг ресурсної бази державного бюджету як в цілому, так і з
окремих видів податків та територій, а також сфери відповідальності
фіскальних органів. З іншого боку, це необхідно для того, щоб, виходячи
з прогнозованої ресурсної бази, фінансувати пріоритетні зараз напрями
державного бюджету [53, с. 16]. Проходження коштів заплутаними каналами
через значну мережу комерційних банків призводило до того, що мільйони
гривень, призначених для виплати заробітної плати, пенсій та інших
соціальних виплат, вчасно не надходили до своїх адресатів. На поточних
бюджетних рахунках зберігалися значні залишки коштів і спостерігалася
тенденція до зростання їх [25, с.35].
Таким чином, ми підійшли до одного з головних завдань Казначейства –
управління готівковими коштами державного бюджету шляхом здійснення
фінансування витрат органів державної влади згідно з затвердженим
державним бюджетом.
Починаючи з 1998 року, в органах казначейства запроваджено проведення
щоденного аналізу надходжень доходів до державного бюджету в розрізі
видів надходжень та територій. З 01.01.2002 року застосовуються нові
форми щоденної аналітичної роботи: аналіз надходжень податків та зборів,
які враховуються при розрахунку дотації вирівнювання, виконання
надходжень до місцевих бюджетів. Ці аналітично-інформаційні матеріали
дають можливість оперативно реагувати на виконання планових показників,
розробляти прогнози надходжень до бюджетів усіх рівнів, своєчасно
проводити фінансування видатків тощо.
Після набуття органами казначейства статусу учасника СЕП НБУ, на балансі
управління відкриті доходні рахунки державного та місцевих бюджетів.
Зазначений крок у розвитку казначейського обслуговування як державного,
так і місцевих бюджетів став свого роду революційним. Органи місцевого
самоврядування, виконавчої влади, місцеві фінансові органи схвально
сприйняли такі нововведення, адже це ще один крок до наведення порядку в
державних фінансах.
Потрібно покращити рівень методичної та роз’яснювальної роботи з
територіальними органами податкової адміністрації, установами банків та
безпосередніми платниками податків, щоб усунути таке негативне явище як
утворення в органах Державного казначейства великої картотеки. А також
на рівні управління Державного казначейства України впроваджується
механізм, відповідно до якого вдається значно скоротити кількість
невиконаних висновків (очікується скорочення в 2 – 3 рази).
З прийняттям Бюджетного кодексу України в 2002 році повністю відмовились
від перевірок і зосередили зусилля на попередньому контролі за цільовим
використанням бюджетних коштів. Але на практиці виявилося, що вести
достовірний облік зобов’язань – досить складна проблема, оскільки
Цивільний кодекс не передбачає участі і не надає повноважень органам
Державного казначейства відслідковувати та контролювати взяття
зобов’язань розпорядниками коштів на стадії укладання угод з
постачальниками товарів, робіт, послуг. Внаслідок неузгодженості
нормативних актів, органи Державного казначейства реєструють тільки ті
зобов’язання, які надають їм розпорядники бюджетних коштів для
здійснення оплати в межах асигнувань.
З метою вирішення даної проблеми доцільно в законодавчому порядку
передбачити, що розпорядники бюджетних коштів беруть зобов’язання
(підписують угоди чи договори) тільки після попередньої реєстрації
проектів цих угод у відповідних органах казначейства.
Ще однією важливою проблемою, що стоїть сьогодні при виконанні
державного бюджету за видатками, є не завжди якісне оформлення
розпорядниками коштів підтверджуючих документів, а саме, дотримання всіх
вимог чинного законодавства щодо їх раціонального та ефективного
використання.
На практиці розпорядники бюджетних коштів при виконанні угод на закупілю
товарів, робіт та послуг не завжди дотримуються терміну попередньої
оплати до одного місяця, здійснюючи таким чином відволікання державних
коштів, а незастосування штрафних санкцій за невиконання договірних
зобов’язань дозволяє підприємницьким структурам безкоштовно
користуватися бюджетними коштами.
Тому, статтею 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що тільки після
отримання товарів, послуг та робіт розпорядник бюджетних коштів приймає
рішення про їх оплату, тому таке поняття як ”попередня оплата” на даний
час законодавчо не врегульоване.
І ще одне проблемне питання, яке існує на сьогодні, – це безспірне
списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного
бюджету. Виконання рішень про стягнення коштів з бюджетних установ
практично здійснюють органи Державного казначейства, тому підтримуємо
розроблений проект Закону України ”Про внесення змін до статі 9 Закону
України ”Про виконавче провадження”, відповідно до якого виконання
рішень про стягнення коштів з державного бюджету покладається на органи
Державного казначейства, що призведе також до економії бюджетних коштів,
оскільки відпаде необхідність стягнення виконавчого збору з бюджетних
установ.
Доцільним кроком на шляху ефективного управління бюджетними коштами було
б не направляти кошти кожного дня до ”центру”, а потім отримувати їх
назад, а направляти на першочергові витрати та при необхідності
одержувати підкріплення за рахунок ресурсів Державного казначейства
України.
Сьогодні зрозуміло, що без впровадження новітніх технологій обробки
інформації, використання сучасних засобів телекомунікаційного зв’язку
будь-яке підприємство, установа не мають майбутнього.
Завдання по автоматизації обробки інформації для органів Державного
казначейства має неабияке значення і зростає по мірі розширення
функцій, що ними виконуються [36, c.6-8].
Казначейська форма виконання Державного бюджету базується на принципі
єдиного казначейського рахунку – системі бюджетних рахунків органів
Державного казначейства, що відкриті в органах казначейства за
відповідними балансовими рахунками, на які зараховуються податки, збори,
інші обов’язкові платежі Державного бюджету та надходження з інших
джерел, встановлених законодавством України, і з яких органами
Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь
суб’єктів господарської діяльності, які виконали роботи чи надали
послуги розпорядникам бюджетних коштів[39,с.212].
Концентрація готівкових коштів органів управління посилює контроль
казначейства над рухом готівки. При цьому в казначейств з’являється
можливість планувати оптимальну величину використання грошових ресурсів
через їх розподіл за термінами операцій позик та зведення до мінімуму
невикористаних залишків грошових ресурсів. Не важко уявити, що якщо
ресурси розподілені на великій кількості банківських рахунків у різних
банках, то на деяких таких рахунках можуть накопичуватися невикористані
залишки коштів, тоді як на інших рахунках відчуватиметься їхній брак, що
потребує нових позичань коштів казначейством. Затримки з переводом
надходжень через банківський сектор вигідні банкам та невигідні органам
управління. Тому розміщення коштів на банківські рахунки бюджетних
одиниць задовго до моменту, коли вони дійсно потрібні, приносить вигоду
банку за рахунок органів упраління.
Таким чином, найважливішою передумовою для здійснення ефективного
контролю над грошовими коштами є концентрація цих коштів на одному
банківському рахунку – єдиному казначейському рахунку. Без цього
важливого кроку ефективне управління бюджетними коштами ускладнюється,
якщо не стає неможливим. За наявності єдиного казначейського рахунку
контроль за бюджетними коштами органів управління можна здійснювати
кожного дня, а за необхідності – кілька разів на день. Така практика
контролю використовується фінансовими менеджерами в багатьох країнах
світу. Основні вимоги до щоденного управління коштами передбачають не
просто визначення залишків бюджетних коштів на єдиному казначейському
рахунку у банку, але й зіставлення виявлених тенденцій з прогнозами
динаміки грошових ресурсів та відслідковувався причин значних відхилень
для проведення своєчасного корегування у планах позичання грошових
коштів органів управління.
Аби повною мірою уявити дію та переваги єдиного казначейського рахунку
необхідно чітко зрозуміти сферу діяльності єдиного казначейського
рахунку та межі охоплення єдиним казначейським рахунком фінансових
ресурсів. Тобто постає питання про доцільність створення і використання
єдиного казначейського рахунку для кожного рівня управління (державного,
регіонального, місцевого тощо) або ж утворення єдиного казначейського
рахунку спільного користування.
Не існує поширеної моделі, яка могла б служити орієнтиром під час
визначення сфери діяльності єдиного казначейського рахунку та пов’язаних
з ним казначейських операцій. Казначейські системи у всіх країнах з
ринковою економікою склалися історично і дуже відрізняються у підході до
охоплення регіональних та місцевих фінансових операцій та, зокрема, до
питання щодо консолідації грошових ресурсів на єдиний казначейський
рахунок, які сумісно використовуються іншими рівнями органів державного
управління. В будь-якому разі, питання про консолідацію грошових
ресурсів зводиться до реалізації одного з двох рішень:
створення установи загального казначейства для органів управління низки
рівнів із загальним єдиним казначейським рахунком сумісного
використання;
введення для єдиного казначейського рахунку кожного рівня управління в
країні з метою не обмеження самостійності регіональних місцевих органів
влади в галузі управління фінансами.
Усі інші варіації на цю тему можуть розглядатися лише як похідні від цих
базових варіантів рішення даного питання.
Україна віддала перевагу єдиному казначейству з єдиним казначейським
рахунком сумісного використання. Державне казначейство України створено
при Міністерстві фінансів України. Його слід розглядати як самостійну
організаційну одиницю, що самостійно формує власну кадрову, господарчу,
інформаційно-технічну політику розвитку казначейської системи[53, с.17].
Як вже зазначалося, крім визначення сфери діяльності єдиного
казначейського рахунку, яке потребує вирішення низки складних питань,
дуже важливим етапом формування ефективної казначейської системи є
визначення меж охоплення єдиним казначейським рахунком фінансових
ресурсів. Враховуючи всі переваги консолідації грошових ресурсів на
єдиний казначейський рахунок, поетапній їх інтеграції в систему єдиного
казначейського рахунку підлягають:
залишки касових коштів від попереднього року (попередніх років);
податкові та неподаткові надходження;
бюджетні та позабюджетні кошти;
офіційні трансферти у національній валюті;
дивіденди, внески, інші надходження з державних підприємств;
прибутки фінансових установ, що належать державі;
доходи від інвестицій, включаючи надходження процентних платежів від
боржників держави;
надходження від продажу державних активів, включаючи доходи від
приватизації;
повернення позик боржниками;
ресурси позабюджетних фондів, крім тих, які мають конкретні дозволи
діяти поза рамками казначейства;
будь-які інші законні податкові (бюджетні) надходження;
потоки касових коштів, отримані від операцій позичання, та надходження
від повернення коштів з державного кредитування.
Цей перелік фінансових ресурсів відбиває практику консолідації грошових
ресурсів на єдиному казначейському рахунку у розвинених країнах, які
пройшли свого часу становлення системи казначейства. Характерною
особливістю таких країн є досягнення практично повної єдності на користь
універсальності охоплення грошових ресурсів органів управління у межах
єдиного казначейського рахунку. Це різко відрізняється від переважаючої
в централізованій плановій економіці практики, де традиційно фінансові
ресурси в значних масштабах створювалися, витрачалися та вносилися до
банків поза межами бюджетних рахунків[53, с.17].
Для оптимізації процесу управління бюджетними коштами розроблено
принципово нову модель функціонування Державного казначейства, засновану
на принципах , прийнятих для банківської системи. Окрім вже існуючих
функцій по виконанню дохідної та видаткової частини бюджетів, на
Державне казначейство покладено суто банківські функції, а саме: робота
з клієнтами по банківських операціях, безпосереднє проведення платежів
розпорядників коштів через розрахункові палати органів Державного
казначейства, складання щоденного балансу операційного дня Державного
казначейства та інших форм банківської звітності тощо. А це, в свою
чергу, зумовлює збільшення навантаження та зростання вимог до фахівців,
які повинні бути обізнані як з казначейськими процедурами виконання
бюджетів, так і з банківськими технологіями.
Входження Державного казначейства в систему електронних платежів
Національного банку України, запровадження внутрішньої платіжної системи
Державного казначейства та відкриття системи кореспондентських рахунків
в Національному банку України вимагають вирушення ряду організаційних,
технічних, технологічних питань. Зокрема, передбачається створення нових
підрозділів у структурі Державного казначейства – розрахункових палат,
операційних управлінь, впровадження нової бухгалтерської моделі та
відповідного програмного забезпечення.
Тільки за умови створення внутрішньої платіжної системи можна
забезпечити прозорість бюджетного процесу, створити цілісну систему
контролю за рухом бюджетних коштів.
Ці вимоги передбачають здійснення органами Державного казначейства
контролю за прийнятими зобов’язаннями розпорядників бюджетних коштів, що
дасть змогу уряду мати достовірну інформацію про кредиторську
заборгованість бюджетних установ та організацій і джерела її
виникнення[48. с.5].
Існує також проблема відсутності системності контролю, тобто
відповідності попереднього, поточного і наступного контролю.
Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансових
операцій і має велике значення для попередження порушень. Він передбачає
оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів в процесі
складання, розгляду і затвердження бюджетних планів всіх рівнів. Цей
контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти
перевитратам і втратам фінансових ресурсів, порушенню законодавства.
Попередній контроль є важливою умовою для прийняття оптимальних
управлінських рішень на стадії фінансового прогнозування і планування.
Поточний фінансовий контроль проводиться в короткі проміжки часу в
процесі здійснення фінансово-господарських операцій. Поточний контроль
дає змогу регулювати фінансові операції, що швидко змінюються,
попереджувати втрати та збитки.
Наступний фінансовий контроль здійснюється на основі аналізу і ревізій
бухгалтерської і фінансової звітності після закінчення звітного періоду.
Він дає змогу оцінити позитивні і негативні сторони фінансової
діяльності суб’єктів господарювання, розробляти заходи щодо їх усунення
та більш глибше вивчати фінансову діяльність за попередній період.
З огляду на це одним із напрямів удосконалення фінансового контролю є
підвищення дієвості поточного контролю з боку органів казначейства в
координації з органами виконавчої влади та державної податкової
адміністрації. Ефективність превентивних, а не подальших заходів важко
переоцінити.
У здійсненні контрольних функцій постає проблема відсутності єдиної
інформаційної системи контролю, тобто доступу до баз даних інших
фінансових контролюючих органів. Для встановлення дієвого контролю за
всіма напрямами витрачання бюджетних коштів від витрат на утримання
установ і організацій до їх витрачання на соціально важливі цілі вкрай
необхідним є встановлення систематичного обміну інформацією усіма
фінансовими і контролюючими органами, які забезпечують виконання
бюджету. Тобто необхідна єдина інформаційна база. Щоб вирішити цю
проблему доцільно комп’ютеризувати систему фінансового контролю в
Україні з доступом до локальних і глобальних мереж передачі інформації,
що дасть змогу зекономити робочий час і не турбувати зазначені органи
постійними письмовими запитами.
Нинішні умови економічного розвитку держави потребують упровадження в
життя нових напрямів і методів здійснення контрольних функцій ,однією з
яких є аналітична робота щодо проведення аналізу ефективності
використання бюджетних коштів на предмет виявлення основних чинників, що
призводять до неефективного використання фінансових ресурсів. Серйозною
перешкодою для здійснення аналізу матеріалів ревізій та перевірок є
відсутність єдиної методологічної бази. Тому потрібно розробити
обґрунтовану методологію аналізу матеріалів ревізій та перевірок, яка б
дала змогу проводити узагальнення та аналіз матеріалів ревізій за
останні два – три роки. Це дозволило би визначати основні причини
порушень та запобігати їм у майбутньому. В подальшому дані аналізу
нижчестоящих ланок контрольно-ревізійної служби доцільно використовувати
вищестоящим (контрольно-ревізійними управліннями) та групувати й
узагальнювати їх на рівні Головного контрольно-ревізійного управління.
Важливим напрямком удосконалення контрольно-ревізійної та аналітичної
роботи є запровадження автоматизації проведення ревізій та перевірок за
допомогою персональних електронно-обчислювальних машин. Для цього
потрібно:
по-перше, залучити до роботи над програмним забезпеченням
контрольно-ревізійного процесу фахівців-програмістів зі знаннями
дисципліни ревізії, контролю й обліку;
по-друге, на економічних навчаннях в контрольно-ревізійних відділах
набиратися практичних навичок роботи з персональними
електронно-обчислювальними машинами.
Перспективи удосконалення фінансового контролю залежать від його якості
на всіх його етапах і своєчасності адекватного реагування фінансових
органів, головних розпорядників кредитів та органів влади на результати
подальшого контролю, тобто на виявлені факти нецільового і неефективного
використання бюджетних коштів шляхом вживання заходів для відшкодування
незаконних витрат, регулювання обсягів фінансування і приведення у
відповідність із нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетний
процес.
Згідно з Указом Президента України “Про заходи щодо підвищення
ефективності контрольно-ревізійної роботи” від 27 серпня 2000 року
№1031/2000 пунктом 6 зобов’язано Кабінет Міністрів України прискорити
підготовку проектів законів України:
про фінансовий контроль в Україні, який би визначав ідеологію
фінансового контролю в Україні;
про державний контроль у сфері діяльності органів виконавчої влади та її
посадових осіб.
Проект Закону України “Про фінансовий контроль в Україні” покликаний
чітко розмежувати функції органів та суб’єктів фінансового контролю та
передбачає врегулювання таких питань:
визначення питання фінансового контролю, його об’єктів і суб’єктів
фінансової дисципліни і фінансового правопорушення, а також структури
системи фінансового контролю, основних засад його методологічного і
методичного забезпечення;
визначення статусу Кабінету Міністрів та Прем’єр-міністра України у
здійсненні керівництва системою державного фінансового контролю в
Україні;
створення цілісної системи спеціалізованого державного фінансового
контролю у системі виконавчої влади, закріплення за Міністерством
фінансів статусу головного органу фінансового контролю у системі
виконавчої влади, який спрямовує і координує діяльність щодо здійснення
фінансового контролю органами державного спеціалізованого фінансового
контролю у системі виконавчої влади, а також органами внутрішнього
відомчого фінансового контролю;
створення системи спеціального державного фінансового контролю за
законністю діяльності органів місцевого самоврядування у фінансовій
сфер, що, зокрема, передбачає створення регіональних контрольних
органів, які не матимуть вертикального підпорядкування і керівники яких
призначатимуться Президентом України за поданням прем’єр-міністра;
усунення дублювання у системі органів державного контролю шляхом
визначення та чіткого розмежування їх функцій.
Ухвалення зазначеного законопроекту завершило б створення правових основ
функціонування цілісної системи фінансового контролю в Україні, сприяло
б загалом зміцненню державної влади, місцевого самоврядування і
стабільності фінансової системи, становленню ефективної системи
державного контролю та зростанні ролі держави в регулюванні
соціально-економічного розвитку держави [62, с. 401 – 405].
Висновки та пропозиції
Проаналізувавши теоретичні та практичні аспекти організації діяльності
Державного казначейства України, можна зробити такі висновки
теоретичного характеру:
1) діюча до утворення казначейства банківська система виконання
бюджету не відповідала основним вимогам ефективного функціонування
економіки та державних фінансів. Касове виконання бюджетів усіх рівнів
через комерційні банки залишало без належного контролю з боку держави. У
банках було відкрито безліч поточних рахунків бюджетних установ, що не
давало можливості застосовувати механізм попереднього контролю за
витрачанням коштів. За умов гострого дефіциту Державного бюджету на
поточних рахунках бюджетних установ зберігались значні залишки вільних
грошових коштів внаслідок несвоєчасного перерахування міністерствами та
відомствами отриманих із бюджету грошових коштів на рахунки підвідомчих
установ. Це призвело до їх втрати внаслідок неефективного використання
або інфляційних процесів в економіці;
запровадження казначейське виконання Державного бюджету забезпечило
позитивний ефект, сприяло ощадливому та цільовому використанню коштів
Державного бюджету. Власне переведення на казначейське обслуговування
виконання бюджету дало можливість:
а) здійснювати державний контроль та оперативно розпоряджатися
фінансовими ресурсами держави;
б) ефективно їх перерозподіляти і маневрувати державними коштами;
в) створювати можливість накопичення ресурсів для реалізації державних
програм.
Список використаних джерел
1. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 №254/96.-ВР.//Відомості
ВРУ.-1996.-№30.
2. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року №2542-III
3. Закон України “Про державний бюджет України на 2001 рік”№2905-III від
20.42.01.//Голос України.-2002.-11 січня.
4. Положення про Державне казначейство, затверджено Постановою КМУ від
31.07.1995.№590.//Фінанси України.-1996.-№7.-с.119.
5. Указ Президента України Про державне казначейство України від
27.04.1995 №335/95.//Фінанси України.-1996.-№7.-с.117.
6. Постанова КМУ і НБУ №13 від 14.01.1997. “Про впровадження
казначейської системи виконання державного бюджету”.
7. Постанова КМУ від 09.05.1997р.№437 “Про казначейське виконання
кошторисів видатків на утримання апарату органів виконавчої влади”.
8. Постанова КМУ від 17.02.1999 №180. “ Про деякі питання діяльності
державного казначейства України”.
9. Постанова КМУ і НБУ від 1.03.2001р. №200 “Деякі питання касового
виконання Державного бюджету України”.
10. Положення про єдиний казначейський рахунок. Наказ
Головдержказначейства України від 21.03.1997 №28.//Офіційний вісник
України.-1997.-№14.
11. Концепція розвитку державного казначейства за умов функціювання
Єдиного казначейського рахунку.-Державне казначейство України.-К.: 2000.
12. “Порядок казначейського обслуговування позабюджетних коштів установ
і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету”,
затверджений наказом Головного управління Державного казначейства
України від 25.03.1999р. №27.
13. Наказ Державного казначейства України від 19.12.2000р.№131 “Про
затвердження порядку виконання державного бюджету за доходами”.
14. Наказ Державного казначейства України від 29.12.2000р.№143 “Про
порядок переходу органів Державного казначейства України на новий План
рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих
бюджетів”.
15. Наказ Державного казначейства України від 22.01.2001р. №3 “Про
затвердження порядку касового виконання державного бюджету за
видатками”.
16. Наказ Державного казначейства України від 10.08.2001р. №140 “Про
затвердження порядку касового виконання державного бюджету за видатками
за умови функціонування внутрішньої платіжної системи”.
17. Алієва В. Аналіз казначейської системи виконання ДБУ: переваги та
недоліки // Економіст.-2000.-№2.-с.51-53.
18. Алієва В. Аналіз казначейської системи виконання місцевих бюджетів:
переваги та недоліки // Економіст.-2000.-№12.
19. Андрущенко В.Л. Західна фінансова думка про природу державних
фінансів//Фінанси України-1996.-№9.-с.21-25.
20. Гай-Нижник П.П. Бюджет Української держави за Гетьманату Павла
Скоропадського // Фінанси України.-2001.-№8.-с.55-59.
21. Гірак О.Створюємо якісно нову організаційну
структуру.//Казна.-2002.-№3.-с.3-4.
22. Гордієнко Н.Казначейство України: сьогодення і стратегія розвитку //
Праця і зарплата.-1999.-№18.-с.30.
23. Даневич О.Оптимізація процесу управління бюджетними коштами //
Казна.-2001.-№1.-с.10-12.
24. Дієва Н.М. Стабільність і ефективність бюджетного процесу // Фінанси
України.-2001.-№5.-с.41-45.
25. Єремейчук Р. Вдосконалення діяльності Державного казначейства:
регіональний аспект // Банківська справа.-2000.-№2.-с.34-37.
26. Єпіфанов А.О., Сало В.І., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України.-К.: Наукова думка.-1997.
27. Жибер Т.В. Державне казначейство України: становлення, проблеми,
перспективи // Фінанси України.-2001р. №1.-с.40-41.
28. Заруба О.Д.Вдосконалення перерозподілу фінансових ресурсів держави
// Фінанси України.-1996.-№11.-с.7-15.
29. Казначейська система виконання бюджету: Підручник /С.О.Булгакова,
Л.В.Єрмоленко, Н.І.Сушко, О.О.Чечуліна, Т.А.Шаповал,
Н.П.Шульга.-К.:КДТЕУ, 2000.
30. Кириленко О. та ін. Банківський менеджмент.-К.,1999.с.-206-212.
31. Кінах А. Уряд зробить усе можливе аби система Державного
казначейства відповідала сучасним вимогам та світовим стандартам //
Казна.-2002, січень.
32. Кірєєв О.І. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів: проблеми
та шляхи розв’язання //Фінанси України.-2001.-№5.-с.34-40.
33. Копитов С.М. Функції казначейства з виконання державного та
місцевих бюджетів//Фінанси України.-2001.-№5.-с.45-47.
34. Ломинога В. Казначейство України – сьогодення й стратегія
розвитку//Праця і зарплата.-1998.-№18.-с.30.
35. Мануйлова Т.Н. Казначейство: прозрачность
бюджета//Финансы.-2002.-№1.-с.22-27.
36. Мартинюк І. На сторожі інтересів бюджету//Казна.-2002.-№9.-с.6-8.
37. Мац М. Суттєві кроки на шляху забезпечення найважливіших функцій
казначейства//Казна.-2002.-№5.-с.6-7.
38.Осипчук Л. Інститут казначейства як гарант фінансового забезпечення
економічних реформ в Україні//Економіка. Право.
Фінанси.-2000.-№12.-с.15-38.
39. Панкевич Л., Зварич М., Бойко Р., Личечко Л., Бухгалтерський облік у
бюджетних установах. Практичний посібник.-Львів: Аверс, 2001.
40. Панкевич Л.В. Державне казначейство: від контролю до оптимізації
розподілу фінансових ресурсів//Регіональна
економіка.-1999.-№1.-с.210-215.
41. Петрашко П. Прозорість бюджетного процесу та контроль за цільовим
спрямуванням коштів//Казна.-2002.-№1.-с.4-9.
42. Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит.-К.: НІОС, 1998.
43. Сало І.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її
розвитку.-К.: Наукова думка, 1995.
44. Сидоренко В. Еффективность контрольной функции в органах
федерального казначейства//Финансы.-2001.-№8.-с.30-32.
45. Стовбчастий А., Осипчук Л. Державне казначейство у світлі різних
поглядів//Підприємництво, господарство і право.-2001.-№11.-с.84-86.
46. Тентюк В.П. Українське казначейство: додаткова фінансова інституція
чи державна необхідність?//Фінанси України.-1996.-№7.-с.5-10.
47. Тентюк В.П. Державне казначейство: вектор якісних змін//Вісник
Національного банку України.-1997.-№5.с.3-5.
48. Тентюк В.П. Фінансовий барометр української економіки має показувати
“ясно” [ДКУ]//Урядовий кур’єр.-1997.-29 березня.-с.8.
49. Тігова Т., Осипчук Л. Історичні аспекти виникнення та розвитку
державного казначейства//Економіка. Фінанси. Право.-2001.-№2.-с.18-22.
50. Токар Д. Нам потрібна надійна законодавча база та належне технічне
забезпечення//Казна.-2002.-№9, с.14-18.
51. Чечуліна О. Становлення і завдання Державного казначейства
України//Бухгалтерський облік і аудит.-1997.-№4.-с.15-17.
52. Чечуліна О.О., Булгакова С.О. Платіжна система виконання державного
бюджету//Банківська справа.-1999.-№3.-с.29-31.
53. Чечуліна О. Державне казначейство – правовий статус на напрямки
діяльності//Економіка. Фінанси. Право.-2000.-№12.-с.18.
54. Чечуліна О. Основні напрямки подальшого удосконалення системи
бухгалтерського обліку та звітності бюджетів//Казна.-2002.-№1.-с.13-15.
55. Чечуліна О. Управління державними фінансами//Казна.-2002.-№3.-с.2.
56. Чечуліна О. Держказначейства здолало вже найскладніший етап свого
розвитку//Казна.-2002.-№5.-с.3-5.
57. Чугунок І.Я., Луценко Р.В. Основні підсумки виконання бюджету у 2002
році//Фінанси України.-2003.-№5.-с.31-37.
58. Шевчук В.О. Становлення та розвиток системи Державного фінансового
контролю в Україні//Фінанси України.-1997.-№11.-с.19-26.
59. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України.-К.: НІОС, 2000.
60. Юрій С.І., Дем’янишин В.Г., Буздуган Я.М. Антологія бюджетного
механізму. Монографія.-Тернопіль: Екон. Думка, 2001.
61. Юрій С.І., Мац М.Й., Стоян В.І. Казначейська система виконання
бюджетів: Навч. пос.-Тернопіль: ТАНГ, 2002.
62. Юрій С.І., Стоян В.І., Мац М.Й. Казначейська система:
Підручник.-Тернопіль:2002.
63. Януль І.Є. Бюджетна політика України: проблеми та
перспективи//Фінанси України.-1998.-№2.-с.48-51.
PAGE
Державне казначейство України
Управління Державного казначейства України в АРК, областях, містах Києві
та Севастополі
Відділення
Державного казначейства в районах (містах)
Начальник
Відділ внутрівідомчого контролю
Відділ кадрового забезпечення
Юридичний відділ
Спеціаліст із режимно-секретої роботи
Перший заступник начальника
Заступник начальника
Заступник начальника
Заступник начальника управління-головний бухгалтер
Операційний відділ
Відділ видатків державного бюджету
Відділ інформаційних технологій та телекомунікацій
Відділ організації роботи органів казначейства*
Планово-фінансовий відділ
Відділ звітності
Відділ видатків правоохоронних органів та силових структур
Розрахункова палата
Відділ внутрішніх казначейських операцій
Відділ надходжень державного бюджету
Відділ прикладного програмного забезпечення
Відділ видатків цільових фондів та інших клієнтів*
Відділ справами
Відділ захисту інформації
Відділ надходжень місцевих бюджетів
Відділ видатків місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин
Відділ аналітичного обліку зобов’язань перед бюджетами
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
