.

Державна політика на валютному ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
577 3906
Скачать документ

Реферат на тему:

Державна політика на валютному ринку

Державна політика на валютному ринку проявляється, в першу чергу, через
регулювання валютного курсу.

Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною
його грошово-кредитної політики, а отже, і загальної державної
макроекономічної політики. Напрям зміни валютного курсу національної
грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та
виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової
одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по
внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів
і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.

Завданням валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної
зовнішньої купівельної спроможності національних грошей. Це виражається
в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці
держави.

Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на
валютних ринках відповідності між пропозицією та попитом на валюту. З
цією метою центральний банк може викуповувати надлишкову (відносно
попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх
рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Стабільність багатьох
національних валют значною мірою поясняються наявністю у центрального
банку держави великих валютних резервів. Для підтримки стабільності
національної грошової одиниці використовуються також монетарні
інструменти центрального банку, операції на відкритому ринку, методи
валютного контролю та валютного регулювання. Отже, проведення
валютно-курсової політики має такі складові, як:

– режим курсоутворення;

– підтримка валютних резервів центрального банку на рівні, необхідному
для забезпечення стабільності національної валюти;

– зміна ставки рефінансування та норм обов’язкового резервування коштів,
залучених банківською системою, проведення центральним банком депозитних
операцій та випуск ним власних цінних паперів;

– здійснення заходів валютного регулювання і валютного контролю;

– операції на відкритому ринку.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та
дисконтна політика. Валютна інтервенція – це пряме втручання
центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до
купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти.
Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс
низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом
обмежуються коливання курсу національної валюти.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти
на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу – знецінювання
національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими
за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту.
Головною умовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж
падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість
платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною
пасивного сальдо на активне, чи навпаки. Адже резерви інвалюти для
інтервенції обмежені, й продаж повинен поєднуватися з купівлею. Якщо
валютні резерви вичерпані, то ця акція проводиться за рахунок
міжнародних кредитів. Критикуючи валютні інтервенції сучасні монетаристи
вважають, що подібні заходи впливають тільки на симптоми хвороби, котрі
при цьому не лікуються. Інтервенції обходяться дорого. Якщо інтервенції
і мають який-небудь ефект, то це лише у тих випадках, коли національна
економіка знаходиться на підйомі, а інфляція – основна причина зниження
валютного курсу – затухає.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної
ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних
короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки у періоди
погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку
капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану
платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років
адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу
долара, що сприяло притоку у країну з 1980 до 1984 р. 417 млрд. дол.
США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних
ставок у Західній Європі, тому що валютного курсу цих країнах зменшилися
капіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути
ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений
пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у
збереженнікапіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не
завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту
всередині країни.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є
девальвація та ревальвація – зниження та підвищення валютного курсу.
Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив
між купівельною спроможністю національних валют (про що вже
згадувалося).

Питання про визначення оптимального режиму валютного курсу національної
грошової одиниці ( складне і надзвичайно відповідальне для центрального
банку. Особливі труднощі при його вирішенні івиникають у країнах з
перехідною економікою. Вони пов(язані, з екномічною нестабільністю та
відсутністю стійкості грошово-кредитної системи.

Теорією і практикою доведено, що жоден із режимів валютних курсів ( чи
то система фіксованого, чи “плаваючого” курсу не може абсолютизуватися,
кожна із них має як позитивні, так і негативні аспекти.

По-перше, якщо країна обирає для себе фіксацію курсу національної
валюти, вона повинна насамперед зважити на стан економіки держав (
головних торговельних партнерів. Якщо внутрішній темп інфляції перевищує
інфляцію означених країн, підтримання фіксованого курсу валюти призведе
до постійної поступової втрати конкурентоспроможності держави.

По-друге, необхідна постійна координація політичного розвитку держав (
торговельних партнерів, тому що погіршення стану економіки однієї з них
відразу негатьивно вплине на екноміку країни, курс якої прив(язаний до
валюти даної держави.

По-третє, для підтримання повзучого курсу, як і валютного коридору,
необхідний постійний гарантований рівень власних валютних резервів.
Тільки при досягненні цієї основної умови може прийматися рішення щодо
фіксації курсу.

Історія знає багато прикладів, коли фіксований режим курсоутворення не
сприяв необхідному розвитку економіки. Найяскравішим іх них є крах
Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів у 1973 році через
втрату довіри до долара США та хронічний дефіцит балансу США
(1971-1973рр.).

Також є певний досвід країн Східної Європи та колишнбього СРСР щодо
спроб підтримувати фіксований курс національної валюти (прив(язаний до
однієї чи кошика валют), так само щодо встановлення коридору. На
сьогодні Польща вже змінила режим повзучого курсу на плаваючий, а
Естонія, де існує прив(язка курсу естонської крони до німецької марки (1
німецька марка дорівнює 8 кронам), нині відчуває труднощі у зв(язку
зіначними коливаннями курсу марки на міжнародному ринку.

Декілька спроб підтримувати курс рубля у валютному коридорі було
зроблено урядом Росії. У червні 1995 року після періоду відносної
стабільності на валютному ринку Центральний банк Росії запровадив
3-місячний валютний коридор для курсу рубля (4300-4900 рублів за 1 долар
США), який пізніше був трансформований у 4550-5150 рублів за 1 долар
США. Успішним впровадження коридору було лише спочатку, а пізніше (
наприкінці 1995 року, Центральний банк Росії почав проводити неоголошену
політику повзучого курсу, метою якої було досягнення найбільш
девальвованої межі коридору (5150 рублів) до середини 1996 року.

В Україні згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом міністрів у грудні 1992
року, було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу
українського карбованця. Як відомо, такий порядок визначення курсу
національної валюти не дав позитивних результатів. Це пояснюється:
відсутністю в держави необхідних стабілізаційних валютних резервів;
інтенсивним розвитком інфляційних процесів; дефіцитами державного
бюджету та платіжного балансу і подорожчанням товарів критичного
імпорту. За таких обставин, економіка України фактично не була готовою
до запровадження режиму “плаваючого” курсу. Відсутність необхідних
економічних передумов спричинило подальше прискорення темпів падіння
валютногог курсу українського карбованця (див. табл. ).

Не принесла успіху адміністративна фіксація в Україні валютного курсу,
що тривала з серпня 1993 року до жовтня 1994 року, яка призвела до
зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті, збільшення
частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на
внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, “втечі” капіталів за
кордон.

Згідно з Меморандумом економічної політики Уряду в 1995 році здійснено
комплекс заходів щодо забезпечення поступової лібералізації і
децентралізації валютного ринку України.

Відповідно до Указу Президента України “Про вдосконалення валютного
регулювання” з 31 жовтня 1994 року офіційний курс українського
карбованця почав визначатись на підставі відновлених торгів на
Українській міжбанківській валютній біржі. Водночас було розформовано
тендерний комітет, який виконував продаж частини заробленої резидентами
валюти за завищеним валютним курсом українського карбованця з метою
оплати контрактів “критичного імпорту”.

Резиденти отримали доступ на біржу для закупівлі валюти з метою переказу
за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від іноземних
інвестицій в Україну та здійснення проліцензованих НБУ валютних
операцій, пов(язаних з рухом капіталу.

З метою подальшої децентралізації валютного ринку з травня 1995 року
дозволено здійснювати обов(язковий продаж валютних надходжень та вільних
валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську
валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на
міжбанківському валютному ринку України. Одночасно було прийнято рішення
про те, що треба вважати недоцільним подальший обов(язковий викуп до
Офіційного валютного резерву Національного банку України 10 відсотків
валютних надходжень від суб(єктів господарської діяльності.

З метою зменшеня валютних ризиків та спекуляцій проти нацональної
грошової одиниці, що виникають на валютному ринку України, Національний
банк України дозволив комерційним банкам здійснювати операції з купівлі
та продажу іноземної валюти на валютному ринку України в межах ліміту
відкритої валютної позиції. А уповноваженим банкам надано дозвіл
купувати безготівкову іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку
під реалізацію готівки в обмінних пунктах та, навпаки, з дотиманням
ліміту відкритої валютної позиції.

Розпочато торги готівковою валютою на Українській міжбанківській
валютній біржі.

Разом з тим повільні темпи структурної перебудови, великі політичні
ризики та недосконала правлва база щодо захисту приватної власності
сприяли посиленню процесів відтоку капіталів з України. Ці явища, а
також значні інфляційні очікування в економіці призвели до підвищеного
попиту як у суб(єктів господарювання, так і у населення на фінансові
активи у вигляді вільно конвертованої валюти, які в умовах інфляції
виступають надійним засобом захисту купівельної спроможності споживачів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020