Державна контрольно-ревізійна служба України і шляхи удосконалення її діяльності (курсова робота)

Курсова робота

на тему:

Державна контрольно-ревізійна служба України і шляхи удосконалення її
діяльності

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Державна контрольно – ревізійна служба у контексті еволюції
фінансового контролю.

2. Функціональне призначення та повноваження державної контрольно –
ревізійної служби України.

3. Державна контрольно-ревізійна служба як складова фінансової безпеки
держави.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Сучасне економічне становище України можна назвати кризовим і це вимагає
негайного вирішення низки питань: реформування існуючого
фінансово-господарського механізму та вдосконалення фінансової і, в тому
числі бюджетної системи. Ці процеси вимагають цілеспрямованого
управління та контролю.

Зростання злочинності у сфері економіки зумовлено загальною кризою в
державі, економічною нестабільністю та неврегульованістю економічних
відносин. Економіка перетворилась на об’єкт пильної уваги злочинних кіл.
Вони проникли у такі життєво важливі для держави сфери як фінанси і
кредит, грошовий обіг, ринок цінних паперів, іноземних інвестицій,
приватизаційну та зовнішньоекономічну діяльність.

Недосконалість законодавчої та відомчої нормативної бази у сфері
фінансів та бюджетній сфері зокрема створила сприятливі умови для
здійснення незаконних операцій з грошовими коштами бюджетів усіх рівнів
та державних цільових фондів.

Виникає необхідність найшвидшого оновлення застарілих та освоєння нових
елементів системи управління фінансами та його функцій, у тому числі
контрольної.

Важливість державного фінансового контролю в економіці держави зумовлено
його місцем та роллю серед функцій управління фінансами: контроль займає
центральне місце в системі фінансового адміністрування, будучи, з одного
боку засобом зв’язку між фінансовим плануванням та фінансовим обліком
(статистикою), а з іншого – передумовою здійснення функцій фінансового
аналізу та регулювання. Це дає змогу контролю відігравати інтегруючу
роль, недооцінка чи ігнорування якої унеможливлюють фінансове
адміністрування, призводячи його систему до ліквідації.

У час загального занепаду економіки, неефективного та безвідповідального
витрачання коштів бюджетів усіх рівнів та коштів централізованих
державних цільових фондів актуального значення набуває фінансовий
контроль з боку органів державної влади та управління.

Робота контролюючих органів в Україні зосереджується на посиленні
контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів та їх
збереженням, максимальним відшкодуванням збитків винними посадовими
особами, мобілізацією до бюджету платежів та інших надходжень, що були
приховані в обліку та звітності.

Виконання цих завдань залишається актуальним в умовах переходу до
ринкової економіки, що стало підставою для вибору теми даної
магістерської роботи.

Питання фінансового контролю та ревізії бюджетних установ розглянуті у
монографічній літературі Василика О.Д., Юрія С.І., Білухи М.Т., Романіва
М.В., Крисюка В.І. і в працях Каленського М.М., Стефанюка І.Б., Бутинця
Ф.Ф. та багатьох інших авторів. Вченими зроблений значний вклад у теорію
і практику організації державного фінансового контролю в Україні. Разом
з тим розвиток ринкових відносин зумовлює потребу удосконалення в сфері
методології, інформаційного забезпечення здійснення фінансового
контролю.

Мета і завдання дослідження.

Мета курсової роботи випливає з її актуальності і полягає в комплексному
узагальненні і практичному аналізі організації фінансового контролю за
формуванням і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ і
організацій та розробці рекомендацій по вдосконаленню
контрольно-ревізійного процесу у бюджетній сфері.

На основі мети сформовані основні завдання.

Обґрунтувати необхідність державного фінансового контролю за формуванням
і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ.

Дати критичну оцінку методології здійснення попереднього, поточного та
наступного контролю.

Вивчити питання контролю за ефективністю використання фінансових
ресурсів бюджетних установ, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Узагальнити прийоми і методи ревізії бюджетних установ та намітити
основні напрями підвищення її ефективності.

Предмет і об’єкт дослідження.

Предметом дослідження виступають теоретичні і практичні аспекти
організації державного фінансового контролю ДКРС України.

Об’єктом дослідження є фінансові ресурси бюджетних установ та контроль
за їх формуванням і використанням.

Методологія та методика дослідження.

Методологічну основу роботи складають теоретичні дослідження вітчизняних
економістів – теоретиків і практиків у сфері фінансового контролю,
законодавчі та відомчі нормативні акти, що регулюють порядок здійснення
фінансово-господарської діяльності бюджетних установ і організацій в
Україні та контролю за її здійсненням, статистична інформація суб’єктів
контролю.

1. Державна контрольно – ревізійна служба у контексті еволюції
фінансового контролю.

Контроль за використанням державних коштів потрібний при будь – якій
формі суспільно – політичного устрою, за його відсутності настає загроза
існуванню самої держави. Як свідчать історичні дані , контроль виник ще
в глибоку давнину. Під час свого еволюційного розвитку він зазнав
великих перетворень: від контролю за допомогою здобутого досвіду,
звичаїв і традицій, що передавалися з покоління в покоління (у
первісному суспільстві), до наукового осмислення процесів і свідомого
використання їх на науковій основі в ринкових відносинах.

Контроль виник разом із суспільством, як необхідна умова суспільної
праці в здобуванні засобів для існування. Своєрідне існування контролю
було в умовах матріархату і патріархату, де рід був головним виробничим
осередком, який базувався на суспільній власності на засоби виробництва
і колективній праці.

Ще у первісному суспільстві контроль за розподілом здобутих продуктів
здійснювався на засадах демократизму, адже ним керували ради старійшин,
які обирало плем’я. В первісному суспільстві господарський облік, як
засіб контролю вівся в інтересах всієї громади. На цьому ступені
розвитку суспільства контроль охоплював невелике коло господарських
операцій з землею та худобою, заготівля продуктів і регулювання їх
споживання. Контроль служив засобом організації і управління
виробництвом громади. На цьому ступені розвитку суспільства контроль
охоплював невелике коло господарських операцій з землею та худобою,
заготівля продуктів і регулювання їх споживання. Контроль служив засобом
організації і управління виробництвом громади.

Таким чином, контроль виник разом з розвитком суспільства та слугував
засобом регулювання виробництва і розподілу здобутих засобів життя.
Відсутність у первісному суспільстві товарно – грошових відносин давало
можливість здійснювати тільки кількісний контроль простих господарських
процесів.

Історико – архівні матеріали стверджують, що більш якісні форми
державного фінансового контролю з’явилися біля 4000років до н.е., тоді,
коли стародавні цивілізації Близького Сходу розпочали створювати
високоорганізовані держави, налаштовувати господарську діяльність. З
самого початку влада здійснювала облік доходів та витрат збором
податків. Для цього виникла потреба контролю, мета якого була зменшити
витрати від помилок та шахрайства з боку некомпетентних або нечесних
службовців. Ряд форм внутрішнього контролю того часу описується в
Біблії, зокрема, щодо подвійної охорони майна, потреби у наймі на роботу
компетентних, чесних працівників.

Державна система обліку династії Чжоу ( 1122 – 256 роки до н.е. ) в
Китаї охоплювала собою ретельно розроблений бюджет та аудит всіх
урядових структур. В Афінах ( V вік до н.е. ) Народні збори контролювали
доходи і видатки держави, а в Римській республіці державні фінанси
перебували під суворим контролем сенату, в свою чергу державний бюджет
перевірявся штатом аудиторів під наглядом скарбника.

За умов рабовласницького устрою, вперше запроваджується контроль, який
здійснюється інститутом логістів та починає діяти судова колегія
(евфіни) для розгляду справ, які пов’язані з неправильним поданням
звітності. Основною функцією контролю в цей період був захист інтересів
рабовласника та посилення експлуатації і пригнічення рабів. В цей період
інтенсивно розвивається торгівля, впроваджуються грошові та розрахункові
операції, з’являється купівля – продаж паїв на участь в корисних
справах. Такі зрушення в господарському житті вимагали посилення обліку
і контролю.

Контроль в рабовласницькому суспільстві охоплював виробництво
продуктів, торгові, земельні і інші операції, які здійснювалися
державними закладами, храмами, окремими рабовласниками, які були
направлені на збільшення і зміцнення особистої власності на засоби
виробництва і їх рабів.

З часом, в ході суспільного розвитку зміцнювалися форми і методи
державного контролю, які об’єднувалися у своєрідну фінансову – бюджетну
систему. Одну з перших таких систем, з яких практично пішли паростки
сьогоднішньої моделі фінансового контролю, було розроблено і законодавчо
закріплено за часів Київської Русі, в “ Руській правді “ Ярослава
Мудрого, що діяла упродовж XI – XII століть. [ ]

Подальший розвиток і удосконалення контроль отримав в період виникнення
нового суспільного ладу – феодалізму. Саме в цей період почалася
підготовка спеціалістів з обліку, видаються перші книги з цього питання
: італійця Луки Пачолі ( 1494 р. ), голандців – Яна Ішпіна ( 1543 р. ) і
Сімона Стевіна ( 1607 р. ) і французів – Жака Саварі ( 1675 р. ) і М. де
ла Порта (1712р.) та багатьох інших.

В період феодалізму ще більшого значення набуває контроль за
розрахунками між купцями і банками, а також за наявністю і рухом
торгового капіталу. У той же час виникає подвійна бухгалтерія, яка
сприяє отриманню феодалами додаткового продукт, контролю за їх витратами
та прибутками, зберіганням особистої власності.

Саме за часів феодалізму проявляється поділ контролю на зовнішній, який
охоплював ревізію балансів і звітності сторонніми особами, і внутрішній
– засекречений рух і наявність торгового капіталу, кредитні і
розрахункові операції між купцями, лихварями, банками, процеси
виробництва і особиста власність на засоби виробництва. [ Контроль і
ревізія за ред. Бутинця ст.19]

Своєрідна модель фінансово – економічного контролю була закладена в
основи державотворення у Росії наприкінці XVIII століття. Скажімо, в
часи управління Петра I було засновано 12 колегій, 4 з яких займалися
різними фінансовими питаннями : камер – колегія, штатс – контроль –
колегія,

ревізіон – колегія та комеру – колегія. За правління Катерини ІІ
реорганізовано систему державного управління фінансами (1780 р.),
внаслідок чого створено експедицію про державні доходи, в структурі якої
виділялися 4 самостійні експедиції, що забезпечували контроль за
доходами, видатками, ревізійними справами та стягненням недоїмок до
бюджету. [ стаття с.29 А.Юхинчук ]

У 1862 р. уряд царської Росії розпочав фінансову реформу, важливим
елементом якої було удосконалення системи державного контролю. На
державному рівні формувався єдиний ревізійний орган, який мав право
документальної перевірки всіх державних установ, у тому числі тих, які
здійснювали поставки армії. Також на місцях були створені губернські
контрольні палати та їх відділення. По новому положенню, розробленому
службовцем державного контролю В. Татаріновим, на державний контроль
покладалось завдання попереднього розгляду річних кошторисів, які
подавали міністерства при складанні бюджетного розпису, а також річного
звіту про виконання державного бюджету.

Консервативні міністри виступили за обмеження проекту реформування
державного контролю і Олександр ІІ не включив розділ, присвячений
попередньому контролю. Невдалою виявилась спроба встановити контроль за
фінансовою діяльністю приватних і державних залізних доріг. [ Шаварина
М.П. іст. фінансів с.38 ]. Отже, в результаті реформи 1862 р. була
створена система державного контролю, яка відповідала буржуазним
принципам поточної документальної перевірки правильності та законності
витрат окремих міністерств, відомств.

Скасування кріпацтва стало поштовхом для швидкого розвитку економіки в
Росії. Будувались нові фабрики, заводи та поряд з тим збільшувалися
обсяги виробництва сільгосппродукції. Все це вимагало не тільки
подальшого вкладення коштів у виробництво, але й більш детального
контролю за їх раціональним використанням. Виникла потреба в
функціонуванні повністю самостійного органу, який би давав реальну
оцінку стану справ на підприємствах.

Першою спробою організувати в Росії таку структуру стало створення
Інституту присяжних рахівників. В кінці 1891 – на початку 1892 р.р.
проходив Перший з’їзд рахівників який визнав найважливішим завданням “
утворення особливої групи досвідчених і надійних осіб, які повинні
називатися присяжними рахівниками і яким доручалась ревізія
різноманітних об’єктів, експертиза і організація правильної бухгалтерії
на приватних і громадських підприємствах “, а також покладання
обов’язків на рахівників. Присяжні рахівники повинні були дотримуватися
таємниці довірених їм справ, За результати перевірки звітів та виконання
інших видів робіт присяжні рахівники несли особисту відповідальність.
Перевірка повинна була здійснюватися за веденням облікових книг,
документами та наявним майном.

Проект положення про Інститут присяжних рахівників був підготовлений
Товариством рахівників під керівництвом Ф.Єгерського і в 1898 р.
представлений для обговорення. Основні вимоги цього проекту визначали
організаційну структуру інституту, права і обов’язки присяжних
рахівників.

Вимоги, що висувались до членів інституту, визначались трьома
характеристиками : практичність, науковість, моральність. Проте проект
не був затверджений. Так перша спроба створення органів незалежного
фінансового контролю зазнала невдачі.

На початку ХХ століття в Росії гостро відчувалася потреба в такому
особливому органі, який би сприяв удосконаленню професійної освіти
бухгалтерів і підвищенню ефективності контролю. В 1909 р. голова
Московського товариства бухгалтерів Ф.І. Бельмер представив проект такої
організації – Інституту бухгалтерів, що стало причиною скликання 1-го
Всеросійського з’їзду бухгалтерів.

Відповідно до проекту члени інституту поділялися на бухгалтерів –
експертів, бухгалтерів та кандидатів. Проте і ця спроба не отримала
визнання ні державою, ні громадськістю.

Фінансова програма більшовиків, які прийшли до влади у листопаді 1917р.
включала серед інших заходів також і організацію робітничого фінансового
контролю. Робітничий фінансовий контроль вводився на основі
декрету від

27 листопада 1917 р. і поширювався на виробництво, купівлю – продаж,
зберігання товарів і на фінансову діяльність підприємств. Одночасно з
введенням контролю була відмінена комерційна таємниця. Власники
підприємств зобов’язані були надавати органам робітничого контролю
(заводські, фабричні комітети, ради старост тощо) всю необхідну
інформацію. У страховій справі був введений державний контроль за всіма
видами страхування. [ Шаварина М.П. Іст.фін.ст.51 ]

Наступна спроба створення органу незалежного фінансового контролю –
Інституту державних бухгалтерів – експертів ( ІДБЕ ) – відноситься до
періоду НЕПу. В той час спостерігався черговий підйом в економіці і
робились спроби створення ринкових відносин. Наслідком цього є поява
самостійних органів контролю. ІДБЕ було створено в 1924 р. з метою
сприяння правильному веденню обліку і звітності на державних,
концесійних, змішаних, кооперативних, громадських і приватних
підприємствах та державних установах, а також надання висновків з
різного роду питань обліку та звітності.

Перші органи державного контролю в Україні були створені 2 квітня 1918р.
В особі відділу контролю, який згодом був перетворений на Секретаріат
Державного контролю, який пізніше, внаслідок тимчасової інтервенції
іноземних військ було розпущено.

15 січня 1919 року у складі Уряду УРСР був створений відділ контролю, а
згодом на його основі – Народний комісаріат Державного контролю УРСР
(НКДК). Народний комісаріат Державного контролю був компетентним з
питань : загальної, фінансово – промислової, адміністративно –
освітньої, військової діяльності, а також землеробства, транспорту і
зв’язку. Проводив цю роботу НКДК шляхом запобіжної, фактичної і
наступної ревізії. Він перевіряв кошториси та господарсько – оперативні
плани, грошовий обіг та обіг матеріальних цінностей, здійснював нагляд
за правильністю рахівництва і звітності.

25 лютого 1920 року Український уряд видав розпорядження “ Про
реорганізацію всіх установ Державного контролю на Україні “, яким
розповсюдив дію “ Положення про Робітничо – селянську інспекцію РФСР “ в
Україні. Всі установи Державного контролю УРСР були перетворені в єдиний
орган соціалістичного Державного контролю – Всеукраїнську робітничо –
селянську інспекцію, яка мала залучати до своєї роботи широкі верстви
робітників і селянської бідноти. В губерніях і повітах були утворені
відділи Робітничо – селянської інспекції, в волостях – осередки сприяння
даній інспекції.

Відділи губінспекцій, які існували в 1920 р., не були об’єднані в
галузеві групи, а їх велика кількість значно ускладнювала керівництво
ними. Тому на початку 1921 року значно спрощується структура апарату
губернської РСІ, в якій утворено чотири відділи : загальний, культурно –
адміністративний, фінансово – економічний і бюро скарг.

Наступний період характеризується індустріалізацією країни і початком
колективізації сільського господарства. Головне місце в діяльності
держави посіли питання управління народним господарством, планування і
фінансування будівництва індустріальних підприємств тощо. Нові історичні
умови поставили і нові завдання перед органами державного контролю.

У зв’язку з цим 23 січня 1929 р. було затверджено нове Положення про
народний комісаріат Робітничо–селянської інспекції УРСР, в якому
уточнювалось завдання, права і обов’язки РСІ відповідно до вимог часу.
Це положення діяло до 1934 р.

В 1934 р. на зміну єдиному контролюючому органу Центрального
контролюючого комітету – Робітничо – селянської інспекції ( ЦКК – РСІ )
було створено Комісію партійного контролю при Держконтролі СРСР. Це
стало початком відмежування народних мас від роботи в контролюючих
органах.

На початку двадцятих років починають створюватися контролюючі служби при
фінансових органах. Постановою уряду від 23 жовтня 1923 р. було створено
фінансово – контрольне управління, яке мало великий штатний апарат.
Органи Державного фінансового контролю знаходились при фінорганах і
підпорядковувались в центрі безпосереднього наркому, а на місцях –
керівникам фінорганів.

В кінці 1932 – на початку 1933 р.р. Фінансово – контрольне управління
перетворилось в фінансово – бюджетну інспекцію, яка проіснувала до 1937
року. В жовтні 1937 року в складі Наркомфіну СРСР починають створюватися
спеціальні Контрольно – ревізійні управління ( КРУ ), які мали право
проводити документальні ревізії всіх наркомів, відомств, організацій,
закладів і виробництв.

Апарат був централізований, ревізорів в радянських республіках,
керівників ревізійного апарату в областях, автономних республіках,
великих містах назначало і звільняло Контрольно – ревізійне управління
Наркомфіну СРСР. Ця система державного контролю проіснувала до 1956
року, коли в зв’язку з розширенням прав союзних республік при
міністерствах фінансів кожної з них були створені контрольно –
ревізійні управління, а весь

місцевий апарат ревізорів був підпорядкований останнім. [ Контроль і
ревізія за ред.Бутинця с.24 ]

Аналізуючи систему фінансового контролю, у радянський період можна
виділити те, що існувала потужна система тотального контролю в основі
якої було прагнення міністерств і відомств, партії в цілому, вирішувати
все зверху, повністю контролювати дії підприємств і організацій. Це
визначало направлення контролю на те, щоб проводити якомога більше
різноманітних перевірок і обстежень. Держава завжди мала потужні органи
контролю, за якими законодавчо були закріплені широкі повноваження на
проведення ревізій і перевірок і майже не обмежені права по накладанню
дисциплінарних стягнень, аж до звільнення керівників з займаної посади і
передачі матеріалів про зловживання в слідчі органи.

Надалі розвиток ринкових відносин в Україні, поява акціонерних
підприємств, комерційних банків і інших господарських структур,
властивих ринку, вимагали докорінної реорганізації системи фінансового
контролю. В умовах переходу до ринку невдачі створення ефективної
державної системи контролю в Україні викликані відсутністю стратегії
реформування органів контролю, непослідовності дій і прямих помилок у
прийнятті законів, указів і постанов.

В перехідний період до ринкової економіки створювались нові контрольні
органи, положення про які не завжди повно і чітко визначали їх функції.
В той же час продовжували діяти раніше існуючі контролюючі служби,
положення про які не обновлялися.

Ринкові перетворення в економіці України спонукають до вивчення досвіду
організації і методології контролю економічно розвинутих країн світу,
але ні в якому разі не до копіювання зарубіжної практики. Заклики до
впровадження міжнародних стандартів контролю у вітчизняну практику
позитивних результатів поки що не дали.

Значним кроком до становлення нових контролюючих структур, характерних
для ринку, стало прийняття Закону України “ Про державну контрольно –
ревізійну службу в Україні “ в 1993 році. Даним законом визначаються
основи державної системи контролю в Україні, права і обов’язки органів
державної влади і управління, органів місцевого самоврядування,
підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян, а також
структуру і організацію системи контролю, інші норми, які стосуються
державної системи контролю.

Державна контрольно – ревізійна служба створена при Міністерстві
фінансів України і призначена для здійснення державного контролю за
витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і
достовірністю бухгалтерського обліку і звітності у міністерствах,
відомствах, державних комітетах, державних фондах, а також на
підприємствах, які отримують кошти з бюджетів.

Подальше покращення і вдосконалення контрольно – ревізійної діяльності
затримується внаслідок відсутності її законодавчо – нормативної бази.
Останнє прямо перешкоджає успішному виконанню ревізійним апаратом
фінансових органів завдань в боротьбі з організованою злочинністю.

Зміна економічних умов в нашій державі призвела до оздоровлення
господарської діяльності і зменшення потреби в контролі. Велику роль в
цьому відіграла децентралізація, впровадження колективної та приватної
власності, різноманітність видів підприємницької діяльності, зростання
кількості малих та середніх власників. Зменшення потреби в контролі
обумовлена збільшенням питомої частки недержавних форм власності. Це
зумовило перекладання контрольних функцій держави на власника.

В Україні визначився новий напрямок розвитку контролю господарської
діяльності підприємств – незалежний аудиторський контроль.

Аудит як галузь наукових знань і практичної діяльності виник в Україні
у 90-ті роки. Поштовхом до становлення аудиторства стало прийняття в
1993 р. Закону України “ Про аудиторську діяльність “.

Зростання попиту на аудиторські послуги з боку суб’єктів
підприємницької діяльності особливо відчувалося до 1 жовтня 1995 р.,
тобто до того терміну, коли необхідно було підтвердити достовірність
звітних даних за 1994 рік

(обов’язковий аудит або аудит за законом). Але через неможливість
забезпечити обов’язковий аудит за 1994 р. до вищевказаного строку
постановою Верховної Ради України дату його завершення було перенесено
на

31 березня 1996 р. Обов’язковий аудит усіх суб’єктів підприємницької
діяльності було проведено й за 1995 р. Це певною мірою позитивно
вплинуло на вирішення проблем адаптації аудиторства в Україні. На жаль,
за 1996 р. проведення обов’язкового аудиту було відмінено щодо більшості
СПД, тобто було майже призупинено виконання ст.10 Закону України “ Про
аудиторську діяльність “ ( обов’язковий аудит ).

Однак аудиторська практика не відміняє діючий фінансово – господарський
контроль, який потребує удосконалення і подальшого всебічного розвитку.
Докорінної реорганізації він потребує після того, як відбулися
радикальні зміни не тільки в організації і методології бухгалтерського
обліку, кореспонденції рахунків, а й у складі фінансової звітності.

У процесі розвитку системи державного фінансового контролю в Україні
загалом можна виокремити два основних етапи :

Етап встановлення (1990 – 2000 р.р.), протягом якого сформовано базові
умови для створення системи державного фінансового контролю та мережі
контролюючих органів, досягнуто законодавчого та конституційного
закріплення ключових гарантій їх діяльності, започатковано законодавче
обмеження контрольних повноважень щодо контролю підприємницької
діяльності, організовано кадрове, інформаційне, методичне та інше
забезпечення контрольної системи.

Етап оптимізації і удосконалення (початок 2001 р.), який передбачає
поглиблене дослідження організації системи державного фінансового
контролю і правове закріплення її складових з врахуванням позитивного
зарубіжного досвіду в законах, удосконалення взаємодії контролюючих
органів, створення правових гарантій ефективності державного фінансового
контролю та обмеження неправомірного втручання держави у господарську
діяльність.

Отже, зміни в соціально – економічній ситуації і в системі
господарського управління обумовили необхідність радикальних перетворень
в організації та методиці контролю. Безпосередніми факторами цих змін є
:

відмова від ідеологічної направленості державної та господарської
діяльності, в тому числі і контролю, на побудову комуністичного
суспільства;

визнання співіснування різних господарських устроїв, для чого
вимагається використовувати різні напрями контролю ( фінансовий,
правовий, громадський, бухгалтерський, аудиторський та інші );

ліквідація планової ( адміністративно – командної ) системи управління.

2. Функціональне призначення та повноваження державної контрольно –
ревізійної служби України.

Державна контрольно – ревізійна служба України складається з Головного
контрольно – ревізійного управління України, контрольно – ревізійних
управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі,
контрольно – ревізійних підрозділів ( відділів, груп ) в районах, містах
і районах у містах.

Державна контрольно – ревізійна служба має централізовану організаційну
структуру. Головне контрольно – ревізійне управління України очолює
заступник Міністра фінансів України, який призначається Кабінетом
Міністрів України. Керівників регіональних контрольно – ревізійних
управлінь, підрозділів призначають вищі керівники за підпорядкованістю.
Структурні підрозділи контрольно – ревізійної служби є юридичними
особами, мають самостійні кошториси, розрахункові та інші рахунки в
банках.

Функції контрольно – ревізійної служби полягають у проведенні ревізій
та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і
матеріальних цінностей, достовірності обліку та звітності у
міністерствах, відомствах, підприємствах і організаціях, які утримуються
за рахунок державного бюджету. До її функцій також належать проведення
ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів на
утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і
організацій, що діють за кордоном і фінансуються з державного бюджету,
контролюють повноту оприбуткування, використання і збереження валютних
коштів, перевіряють виконання рішень за результатами проведених ревізій.

Державна контрольно – ревізійна служба у своїй діяльності керується
Конституцією України, Законом України “Про державну контрольно –
ревізійну службу”, який був прийнятий 26 січня 1993 року, іншими
законодавчими актами : Указами Президента та Постановами Кабінету
Міністрів України.

Головним завданням державної контрольно – ревізійної служби є
здійснення контролю за використанням коштів бюджетів усіх рівнів, та
коштів державних цільових фондів; виконанням державних контрактів, про
авансованих за рахунок бюджетних коштів; використання матеріальних
цінностей та нематеріальних активів, що перебувають у державній чи
комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та
кредитів, гарантованих коштами бюджетів; веденням бухгалтерського обліку
і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що
отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, в
тому числі валютних.

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово –
господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання
законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності,
спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок
коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За
наслідками ревізій складається акт.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово –
господарської діяльності підприємства, установи, організації, або їх
підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною
запискою.

Ревізійний процес складається із цілої низки послідовних етапів. Кожний
з етапів має свій зміст, функціональне призначення і відокремлений за
часом. У теорії і практиці контрольно – ревізійної діяльності є такі
етапи ( рисунок 1) :

планування ревізії;

підготовка до ревізії;

складання завдання ( програми ) проведення ревізії;

організація роботи на місці ( об’єкті ) ревізії;

документальна й фактична перевірка;

систематизація матеріалів ревізії і складання акта, висновків і
пропозицій;

узгодження і обговорення наслідків ревізії на підприємстві;

затвердження матеріалів ревізії;

контроль за виконанням рішень, прийнятих за матеріалами ревізії.

Рис. 1. Схема планування і проведення ревізійного процесу

Перспективні плани проведення ревізій і перевірок складають переважно на
п’ять років, поточні – на наступний календарний рік. Слід врахувати, що
Указом Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності
контрольно – ревізійної роботи” № 1031/2000 передбачено періодичність
проведення державною контрольно – ревізійною службою планових ревізій і
перевірок використання коштів бюджетів і позабюджетних фондів не рідше
одного разу на три роки. Кожна ревізія має охоплювати період, який
починається з дня закінчення попередньої ревізії і завершується датою
складання балансу, перевіркою якого закінчується запланована ревізія.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок
державною контрольно – ревізійною службою в Україні, затвердженої
наказом Головного контрольно – ревізійного управління України від
03.10.1997 р. № 121, ревізії та перевірки проводять на основі піврічних
планів :

Головного контрольно – ревізійного управління, затверджених його
колегією;

контрольно – ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києва і Севастополя, затверджених Головним контрольно –
ревізійним управлінням України;

Контрольно – ревізійних відділів у районах, містах і районах у містах,
затверджених контрольно – ревізійними управліннями в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києва і Севастополя.

Відповідно до Положення “Про державну контрольно – ревізійну службу в
Україні”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
05.07.1993 р. № 515, планування контрольно – ревізійної роботи, згідно з
доведеними управлінням завданнями, проводиться керівником ревізійного
органу з урахуванням встановленої періодичності ревізій.

Плани ревізій у системі міністерств і відомств складаються контрольно –
ревізійними управліннями (відділами) й затверджуються керівниками
вищестоящих організацій. План проведення ревізій і перевірок
зберігається у керівника контрольно – ревізійного органу й не підлягає
розголошенню з метою забезпечення раптовості кожної ревізії чи
перевірки. У планах вказується : на яку дату ревізовані підприємства,
вид ревізії, затрати часу в днях, за який період має проводитися
ревізія, час її проведення і робиться відмітка про виконання. Термін
особливостей підприємств, що ревізується. Обсяг ревізії може
вимірюватись оборотом продукції, кількістю підприємств і справ, що
підлягають ревізії. Продовження встановленого терміну, як виняток,
допускається з дозволу органу, який призначив ревізію [ ]

Основними завданнями ревізій (перевірок) є:

При проведенні ревізій (перевірок) виконання бюджетів, стану роботи
фінансових органів і органів Державного казначейства Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міст обласного
підпорядкування, районів і районів у містах.

Перевірка дотримання вимог Бюджетного кодексу України (2542 – 14) та
інших нормативно – правових актів щодо виконання бюджетів усіх рівнів,
стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства
України.

Ревізія поточного рахунка відповідного бюджету, використання коштів
загального і спеціального фондів, валютних коштів органів виконавчої
влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, передбачених
чинним законодавством.

Ревізія правильності витрачання коштів на утримання фінансових органів і
органів Державного казначейства, апарату відповідних державних
адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Головному контрольно – ревізійному управлінню України, контрольно –
ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і
Севастополі, контрольно – ревізійним підрозділам (відділам, групам) у
районах, містах і районах у містах надається право:

1. Ревізувати і перевіряти у міністерствах, державних комітетах та інших
органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах,
в установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти,
кошториси й інші документи, що підтверджують надходження та витрачання
коштів і матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності
цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової
продукції, устаткування тощо);

2. Безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі та інші
приміщення для їх обстеження та з’ясування питань, пов’язаних з ревізією
або перевіркою. Припиняти на розрахункових та інших рахунках в банках та
інших фінансово-кредитних установах операції у випадках, коли
керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію чи перевірку,
перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати
свої обов’язки;

3. Залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних
міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої
влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для
проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та
інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво,
контрольних аналізів сировини, матеріалів, готової продукції, інших
перевірок з оплатою з спеціально передбачених на цю мету коштів;

4. Вимагати від керівників об’єктів, що ревізуються чи перевіряються,
проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних
цінностей, грошових коштів і розрахунків, у необхідних випадках
опечатувати каси і касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні
підроблень, інших зловживань вилучати на строк до закінчення ревізії або
перевірки, залишаючи у справах акт вилучення та копії або реєстри
вилучених документів;

5. Одержувати від Національного банку України та його установ,
комерційних банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії
документів, довідки про банківські операції й залишки на рахунках
об’єктів, що ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств і
організацій, в тому числі недержавних форм власності довідки і копії
документів про операції та розрахунки з установами, організаціями,
підприємствами, що ревізуються або перевіряються;

6. Одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об’єктів,
що ревізуються та перевіряються, письмові пояснення з питань, які
виникають у ході ревізій і перевірок;

7. Пред’являти керівникам та іншим службовим особам об’єктів, що
ревізуються чи перевіряються, вимоги щодо усунення виявлених порушень
законодавства з питань збереження і використання державної власності і
фінансів, вилучати до бюджету виявлені ревізіями або перевірками
приховані і занижені валютні і інші платежі, ставити перед відповідними
органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування,
якщо отримані підприємствами, установами і організаціями кошти і позички
використовуються з порушенням чинного законодавства;

8. Стягувати у дохід держави кошти, одержані міністерствами,
відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами,
установами і організаціями за незаконними угодами без встановлених
законом підстав та з порушенням чинного законодавства;

9. Накладати, у випадках передбачених законодавчими актами, на
керівників й інших службових осіб підприємств, установ і організацій
адміністративні стягнення;

10. Застосовувати до підприємств і суб’єктів підприємницької діяльності
фінансові санкції, передбачені законодавством з оподаткування[2,с.5].

Ревізії, контрольні перевірки проводяться на підставі; розпорядчого
документа, підписаного начальником служби, управління, керівником
підрозділу служби в районі, місті. За ініціативою державної
контрольно-ревізійної служби ревізія підприємства, установи, організації
проводиться не частіше від одно разу на рік. За дорученням
правоохоронних органів ревізію проводять у будь-який час.

Органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії і
перевірки суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм
власності за постановою правоохоронних органів. Ці самі органи подають
допомогу ревізорам у виконанні ними службових обов’язків.

Службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками
органів державної виконавчої влади. Законні вимоги ревізорів є
обов’язковими для виконання службовими особами об’єктів, які ревізують.
Ці особи при виконанні своїх службових обов’язків перебувають під
захистом закону.

Викладені функції державної контрольно-ревізійної служби в Україні,
права і обов’язки посадових осіб цієї служби не поширюються на контроль
місцевих Рад народних депутатів (муніципальний контроль), аудиторський і
відомчий контроль.

3. Державна контрольно-ревізійна служба як складова фінансової безпеки
держави.

uuuoooooooooooooooooooiaaa

¦!a!X$°$°%h&r’P(?(?)T*?*t-v-x-z-|-~-?-‚-oooooooooaeaeaeaeooooOOOOOOOO

dh`„A

dh`„Aa$

THFaoooooaaoIIIAeAeAeAe?ooooo

??????????

dh`„A

dh`„Aa$

остає й далі, то разом із цим розвивається і вдосконалюється механізм
управління державними коштами й контролю за їх використанням. Важлива
роль у процесі державного регулювання відводиться державній
контрольно-ревізійній службі в Україні, далі – державна
контрольно-ревізійна служба, яка є невід’ємною складовою системи її
фінансової безпеки.

Фінансова безпека держави – поняття досить багатопланове в економічному
контексті та надзвичайно актуальне в політичному, бо є результатом
практичних заходів з боку законодавчої та виконавчої влад держави в
сфері фінансів. Вона визначається конкретними показниками функціонування
економічної системи держави за певний проміжок часу.

Фінансову безпеку будь-якої держави визначає, насамперед, її фінансова
незалежність. При цьому, за О.Барановським, рівень фінансової
безпеки зумовлений щонайменше 12 факторами, чільне місце серед яких
посідають бюджетна безпека і боротьба з фінансовими злочинами .

Будь-який із зазначених факторів при відхиленні за оптимальні межі може
призвести до порушення фінансової безпеки держави (спад виробництва,
збільшення дефіциту державного бюджету, ігнорування інтересів власних
товаровиробників, зростання інфляції, тінізації, криміналізація
економіки тощо), а в кінцевому результаті – до зростання залежності
держави від впливу зовнішніх і внутрішніх детермінант, дії яких не
завжди спрямовані в інтересах більшості її населення. Водночас тривале
порушення фінансової безпеки створює передумови щодо порушення
економічної і навіть національної безпеки держави. Механізм фінансової
безпеки держави подано на рисунку 1.

Отже, для нормального функціонування державного устрою дуже важливо,
щоб органи управління державою своєчасно і повно виявляли проблеми
суспільного життя, що може мати вирішальне значення для удосконалення
законодавчих актів, а через їх реалізацію – для гарантування фінансової
безпеки країни.

Таким чином, невід’ємним складником управління державою є контроль,
який дає змогу не лише виявити, а й запобігти помилкам і хибам в роботі,
шукати нові резерви та можливості.

Методологічно сутність фінансового контролю, як поняття, зводиться до
процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблеми, змісту і
відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів по їх
розв’язанню, усуненню порушень і попередженню їх в подальшому (рис. 2 ).

Таблиця 1

Основні фактори фінансової безпеки держави [36,c.43]

Фактори фінансової

Безпеки

Окремі ознаки оптимальності факторів

Політичний клімат

країни

Стабільний демократичний устрій, що стимулює

економічне пожвавлення

Бюджетна безпека Забезпечення платоспроможності держави з

урахуванням доходів та витрат державного і

місцевих бюджетів

Фінансово-кредитна

Політика

Політика, спрямована на підтримку власного

товаровиробника

Внутрішній ринок Відкритість і привабливість внутрішнього ринку

для інвесторів

Зовнішня допомога Надання допомоги в будь-який час, у достатніх

розмірах, на прийнятних умовах

Ринок капіталів Поповнення ринку великою кількістю акцій

реально функціонуючих суб’єктів господарювання

Інфляційна безпека Мінімальна і керована безпека

База фінансових

інструментів Суттєве розширення арсеналу фінансових

інструментів

Фондовий ринок Схильність населення до операцій із фондовими

цінностями

Боротьба з

фінансовими

злочинами Ефективна боротьба з фінансовими злочинами і

корупцією

Фінансово-платіжна

дисципліна

Зміцнення стану фінансово-платіжної дисципліни,

Економне і ефективне витрачання ресурсів

Національна валюта

Міцна і стабільна конвертована валюта

Суб’єкти контролю ( І підсистема )

Суб’єкти контролю

( ІІ підсистема )

Фактори безпеки

ЗВ

ЗВ УР

УР ОД

ОД – оперативні дані;

ЗВ – звітна інформація;

УР – управлінські рішення;

Рисунок 1. Лінійна модель рівноваги безпеки держави. [ 36, c46 ]

Передумова фінансового

Ревізія ( перевірка ) як

процес

Фінансовий

орган

В и в ч е н н я

П о р і в н я н н я

В и я в л е н н я

Ф і к с а ц і я п р о б л е м и

Рис..2 Сутність категорії фінансового контролю. [ 38, c.86 ]

Також дуже важливим є управлінський аспект, згідно з яким контроль
можна трактувати як функцію, підсистему та елемент процесу менеджменту в
фінансовому секторі народного господарства. Водночас навіть найпростіший
хід повинен передбачати розгляд контролю як системи, якою є контролюючі
суб’єкти, підконтрольні об’єкти та контрольні дії.

Ефективність контролю залежить від повноти виконання контролюючими
суб’єктами певних основних вимог. Зокрема, контроль повинен:

– здійснюватись безперервно, регулярно і систематично;

– бути своєчасним за терміном здійснення і повним в охопленні об’єкта
контролю;

– бути оперативним, дійовим та гласним;

– мати загальний характер – кожний керівник повинен здійснювати
контроль та вважати його невід’ємною частиною своїх посадових
обов’язків;

– форми і методи контролю повинні мати різнобічний характер.

З огляду на конституцію України, суб’єкти контролю можна умовно
поділити на дві підсистеми за ознаками ініціювання і здійснення
контролю.

До контролюючих суб’єктів першої підсистеми належать громадяни України,
Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої
влади, Конституційний та інші суди, органи прокуратури, органи місцевого
самоврядування, політичні і громадські організації, засоби масової
інформації. Особливість їх полягає в тому, що зазначені суб’єкти є як
ініціаторами, так і виконавцями контролю. При цьому здійснення
специфічних контрольних повноважень ними делегується певним
підпорядкованим структурам. Наприклад, функції по здійсненню постійного
контролю за використанням коштів державного і місцевих бюджетів,
позабюджетних фондів та валютних кредитів державній
контрольно-ревізійній службі, з оперативного управління видатками
державного бюджету – державному казначейству. Функції щодо здійснення
фіскального контролю за діяльністю платників податків і забезпеченню
виконання дохідної частини державного бюджету главою держави покладено
на Державну податкову службу.

В цілому органи контролю, яким нормативно-правовими актами, прийнятими
переважно суб’єктами контролю першої підсистеми, делеговано функції по
здійсненню постійного контролю у сфері фінансів, належать до суб’єктів
контролю другої підсистеми і становлять її важливу центральну частину.
Відмінність цих суб’єктів полягає в тому, що за результатами їх роботи
управлінські рішення переважно приймають суб’єкти контролю першої
підсистеми (тобто центральні органи влади).

До другої підсистеми також відносяться контролюючі органи і особи
підприємств, установ і організацій. Це – керівники, головні бухгалтери
та інші посадові особи і ревізійні комітети та органи відомчого контролю
суб’єктів господарювання, на яких згідно з чинним законодавством
покладено обов’язки по здійсненню відомчого контролю.

До останньої, третьої, групи контролюючих органів другої підсистеми
належать органи незалежного фінансового контролю, виконавцями якого
передусім є аудитори і аудиторські фірми.

З огляду на актуальність державного управління, викликану небезпечністю
економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів, провідна

роль у регулюванні їх потоків, раціональному та ефективному
використанні належить системі державного фінансового контролю, до якої
відносять органи державної контрольно-ревізійної служби, державного
казначейства, державної податкової служби, державної інспекції контролю
за цінами, парламентського контролю та деякі інші. Правові основи
діяльності і модель лінійного зв’язку між органами державного
фінансового контролю показано на рисунку 1.3.

Державна контрольно-ревізійна служба – є важливим органом державного
фінансового контролю, який веде контроль починаючи з бюджетних установ у
селах аж до міністерств і відомств. Її найважливішими функціями є:

Закон України

Конституція України

Закон України

“Про підприємництво”

Правове поле функціонування

державного контролю

Фінансовий

контроль

Інші види

контролю

Адміністра-

тивний

контроль

Технічний

контроль

Екологічний

контроль

Види фінансового контролю

Відомчий

контроль

Аудит

Державний фінансовий

Контроль

Парламентський

контроль

Контрольні органи

виконавчої влади

Державна

податкова

служба

Державне

казначейство

Управління

пенсійного

фонду

Інші

Державна

контрольно-ревізійна

служба

Антимонопольний

комітет

Державна інспекція

по контролю за

цінами

Рисунок 3. Модель лінійного зв’язку між органами державного

фінансового контролю.

контроль за витрачанням бюджетних коштів усіх рівнів і коштів
позабюджетних фондів;

контроль за збереженням державного майна у бюджетних установах;

– контроль за достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в
бюджетних установах.

За такої ситуації відмовитися від постійного контролю за використанням
бюджетних коштів, у тому числі державного бюджету на місцях силами
державної контрольно-ревізійної служби недоцільно, як з точки зору
профілактики фінансових порушень, так і з точки зору економічного ефекту
такого контролю.

Не можна відкидати й того, що на практиці переважно тільки органи
державної контрольно-ревізійної служби України проводять ревізії
фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання незалежно
від форм власності за дорученнями правоохоронних органів. Адже
документальна ревізія, залишаючись основною формою контролю, водночас
відповідно до статті 66 Кримінально-процесуального Кодексу України є
способом збору доказів.

Наочно важливість функцій контрольно-ревізійної служби для підтримання
фінансової безпеки держави показано на рисунку 4.

Здійснюючи з власної ініціативи ревізії та перевірки за витрачанням
коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю
бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах,
державних комітетах, державних фондах, а також на підприємствах і
організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних
валютних фондів, а за дорученням правоохоронних органів і в решти
суб’єктів господарювання, розробляючи пропозиції щодо усунення виявлених
хиб і порушень та запобігання їх в подальшому, державна
контрольно-ревізійна служба тим самим сприяє скороченню потреби в
бюджетних коштах, наповненню дохідної частини бюджетів і державних
фондів та попереджає фінансові порушення і злочини.

Ревізія і перевірки

Ревізія суб’єктів

господарювання

за дорученням

правоохоронних

Збереження і цільове використання бюджетних і позабюджетних коштів

Збереження і цільове використання державного і комунального майна

Стан бухгалтерського обліку і

звітності

Цільове використання бюджетних

коштів

Цільове використання державних

валютних позик

Збереження державного, комунально-

го і колективного майна

Сплата податків і обов’язкових

платежів

Цільове використання бюджетних

коштів

Цільове використання кредитних

ресурсів

Дотримання норм зовнішньоекономіч-

Рисунок 4. Модель механізму впливу ДКРС на фінансову безпеку Держави

Виявлення фактів

нерегламентованого

виробництва

товарів і послуг

Виявлення фактів

розкрадань,шах-

райств,нецільового

використання бюд-

жетних коштів,

корупції

Виявлення фактів

ухилення від сплати

податків,зборів

обовязкових

платежів

Внесення пропозицій

по узагальненню

такого виробництва

з одночасним його

оподаткуванням

Термінове

інформування

правоохоронних

органів

Застосування

фінансових санкцій

і адміністративних

стягнень

Викриття

неформальної

економіки

Викриття

підпільної

економіки

Викриття

незаконної

економіки

Попередження тіньової економічної діяльності

Ревізія ( перевірка )

Рисунок.5. ДКРС у запобіганні виникнення тіньової економіки

Свою специфічну роль державна контрольно-ревізійна служба відіграє також
у викритті і запобіганні виникненню “тіньової економіки”, яка
визначається як економічна діяльність суб’єктів господарювання, що не
враховується, не контролюється і не оподатковується державою, і не
спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства (
рисунок .5).

Висновки

Підсумовуючи результати проведеного дослідження можна сформулювати ряд
висновків теоретичного характеру:

1. У роботі прослідковано еволюцію контролю від його зародження до
сучасних форм у демократичній державі із ринковою економікою. Виникнення
контролю відбувається одночасно із виникненням держави, і його форми на
певному історичному етапі тісно пов’язані із суттю держави:

а). Встановлено, що контроль з’явився вже на ранніх етапах розвитку
суспільства та держави й слугував засобом регулювання виробництва й
розподілу здобутих засобів життя. Відсутність у первісному суспільстві
товарно – грошових відносин давала можливість здійснювати тільки
кількісний контроль простих господарських процесів.

б). Перші форми державного фінансового контролю з’явилися біля 4000років
до н.е., тоді, коли стародавні цивілізації Близького Сходу розпочали
створювати високоорганізовані держави та налаштовувати господарську
діяльність. Влада здійснювала облік доходів та витрат, збір податків,
для чого виникла потреба контролю з метою зменшення витрат від помилок
та шахрайства з боку некомпетентних або нечесних службовців.

в). В ході суспільного розвитку ускладнюються форми і методи державного
контролю, які інтегрувалися у особливості конкретних історичних
фінансово–бюджетних систем. Одну з перших таких систем, з яких практично
пішли паростки сучасної моделі фінансового контролю, було розроблено і
законодавчо закріплено за часів Київської Русі, в “ Руській правді “
Ярослава Мудрого, що діяла упродовж XI – XII століть.

г). В період феодалізму ще більшого значення набуває контроль за
розрахунками між купцями і банками, у той же час виникає подвійна
бухгалтерія, яка сприяє отриманню феодалами додаткового продукт,
контролю за їх витратами та прибутками, зберіганням особистої власності.

д). З моменту становлення демократичних інститутів, контроль набуває рис
не просто державного, а загальносуспільного нагляду за діяльністю
держави та її органів.

е). Значними особливостями характеризувався державний контроль У
Радянському Союзі. У цей період існувала потужна система тотального
контролю в основі якої було прагнення міністерств і відомств, партії в
цілому, вирішувати все зверху, повністю контролювати дії підприємств і
організацій. Це визначало направлення контролю на те, щоб проводити
якомога більше різноманітних перевірок і обстежень. Держава мала потужні
органи контролю, за якими законодавчо були закріплені широкі
повноваження на проведення ревізій і перевірок і майже не обмежені права
по накладанню дисциплінарних стягнень, аж до звільнення керівників з
займаної посади і передачі матеріалів про зловживання в слідчі органи.

2. Еволюція контролю в Україні:

За час, що минув державна контрольно – ревізійна служба радикально
реформувалась, перетворившись на дієвий, по справжньому авторитетний
інститут Європейської держави.

3. З моменту здобуття незалежності зміни в соціально – економічній
ситуації і в системі господарського управління обумовили необхідність
радикальних перетворень в організації та методиці контролю.
Безпосередніми факторами цих змін були:

ліквідація планової ( адміністративно – командної ) системи управління.

4. На сьогоднішній день, функціонування державної контрольно-ревізійної
служби – невід’ємна складова системи органів державного фінансового
контролю і фінансової безпеки держави загалом. Здійснюючи з власної
ініціативи ревізії та перевірки за витрачанням коштів і матеріальних
цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку
і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних
фондах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з
бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, а за дорученням
правоохоронних органів і в решти суб’єктів господарювання, розробляючи
пропозиції щодо усунення виявлених хиб і порушень та запобігання їх в
подальшому, державна контрольно-ревізійна служба тим самим сприяє
скороченню потреби в бюджетних коштах, наповненню дохідної частини
бюджетів і державних фондів та попереджає фінансові порушення і злочини.
Свою специфічну роль державна контрольно-ревізійна служба відіграє також
у викритті і запобіганні виникненню “тіньової економіки”, яка
визначається як економічна діяльність суб’єктів господарювання, що не
враховується, не контролюється і не оподатковується державою, і не
спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

5. Необхідно відмітити, що протягом останні роки увага науковців була в
більшій мірі спрямована на розробку проблем формування і розвитку
незалежного аудиторського фінансового контролю і дуже мало уваги
приділялося державному фінансовому контролю. Пояснити це можна тим, що
процеси роздержавлення, приватизації, відродження відносин приватної
власності, звичайно, потребують такої форми контролю. Однак, оскільки
значення державних фінансів у країнах з розвинутою ринковою економікою
зростає й далі, то разом із цим розвивається і вдосконалюється механізм
управління державними коштами й контролю за їх використанням.

Висновки та пропозиції щодо вдосконалення практики функціонування
органів Державної контрольно–ревізійної служби:

1. Значним кроком до становлення нових контролюючих структур,
характерних для ринку, стало прийняття Закону України “ Про державну
контрольно – ревізійну службу в Україні “ в 1993 році. Даним законом
були визначені основи державної системи контролю в Україні, права і
обов’язки органів державної влади і управління, органів місцевого
самоврядування, підприємств, організацій, установ, посадових осіб і
громадян, а також структуру і організацію системи контролю, інші норми,
які стосуються державної системи контролю.

2. Необхідно відмітити, що соціально-економічні, та політико-правові
перетворення у нашій державі з часу прийняття даного закону (пройшло
десять років з моменту його введення в дію) привели до його часткової
невідповідності наявним умовам. До недоліків чинного закону слід
віднести, в першу чергу, такі:

– право органів ДКРС проводити ревізії та перевірки суб’єктів
підприємницької діяльності за дорученнями правоохоронних органів
передбачено в статті 14 “Взаємовідносини державної контрольно –
ревізійної служби з правоохоронними органами” розділу IV “Правовий
захист службових осіб державної контрольно – ревізійної служби” чинного
Закону України, але при цьому не визначено сферу дії, функції і права
органів служби в процесі проведення таких ревізій або перевірок.

– закон обмежує сферу дії ДКРС в частині здійснення контролю за
виконанням цільових державних програм і контрактів, про авансованих за
рахунок бюджетних коштів, за використанням державного майна, валютних
кредитів, сплатою податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів і
державних цільових фондів тощо.

– органи ДКРС не мають належних важелів для забезпечення відшкодування
чи поновлення завданих державі збитків, стягнення в дохід держави
донарахованих платежів.

– ефективність державного контролю за використанням бюджетних коштів
залишається низькою частково з причини відсутності у ДКРС права
застосовувати до порушників фінансові санкції за нецільове використання
цих коштів.

3. З урахуванням таких проблем вкрай необхідно внести відповідні зміни
й доповнення до Закону України “Про державну контрольно – ревізійну
службу в Україні”.

Внесенням змін і доповнень до закону передбачається вирішити такі
питання :

а). Окреслити загальну сферу діяльності органів державної контрольно –
ревізійної служби з огляду на те, що доручення контрольно – ревізійні
підрозділи одержують ( і будуть одержувати ) від центральних органів
влади та правоохоронних органів.

б). Визначити порядок проведення органами ДКРС ревізій і перевірок із
власної ініціативи, за дорученнями Міністерства фінансів України,
Кабінету міністрів України, правоохоронних органів тощо.

в). Закріпити статус ГоловКРУ України як найвищого органу ДКРС з
врахуванням того, що за тенденцію адміністративної реформи ГоловКРУ
підпорядковується Міністерству фінансів України.

г). Уточнити функції, права і відповідальність органів ДКРС, особливо в
частині перевірки використання фінансових ресурсів підприємницьких
структур, які використовують державні кошти, дотримання податкового
законодавства, реалізація ревізійних матеріалів.

д). Передбачити відповідальність підприємств, установ і організацій за
нецільове використання бюджетних коштів. [ 24, с.5 ]

4. Потрібно констатувати, що подальше покращення і вдосконалення
контрольно – ревізійної діяльності затримується внаслідок відсутності її
законодавчо – нормативної бази. Останнє прямо перешкоджає успішному
виконанню ревізійним апаратом фінансових органів завдань в боротьбі з
організованою злочинністю. Для подолання проблеми недосконалості чинних
на даний час нормативно – правових актів необхідно:

забезпечити постійний моніторинг та аналіз законодавства з питань
фінансового контролю, за результатами якого запровадити своєчасну
підготовку та подання в установленому порядку пропозицій для розв’язання
проблемних питань;

домогтися прийняття Верховною Радою України закону “Про внесення змін і
доповнень до Закону України “Про державну контрольно – ревізійну службу
в Україні”;

забезпечити вдосконалення механізму планування контрольної роботи;

забезпечити розробку та затвердження стандартів державного фінансового
контролю за використанням бюджетних коштів, державного

і комунального майна у сфері взаємодії органів державного фінансового
контролю з правоохоронними органами, з інших питань контрольно –
ревізійної роботи, які мають бути врегульовані;

забезпечити розробку порядків ( механізмів ) взаємодії ( координації ) з
іншими фінансовими і контролюючими органами та підрозділами за тими
напрямами контрольно – ревізійної роботи, за якими така взаємодія не
врегульована або потребує змін і доповнень, та ініціювати їх погодження
і затвердження в установленому порядку.

5. Загалом, шляхами до підвищення ефективності фінансового контролю
бачимо:

– чітку координацію в часі діяльності КРУ роботою Кабінету Міністрів
України, спрямованою на аналіз і переоцінку окремих сфер і питань
соціальної та економічної діяльності в системі державного управління.

– дієву взаємодію органів ДКРС з органами виконавчої влади, місцевого
самоврядування та правоохоронними органами.

– впровадження у практичну роботу, нарівні з ревізіями та перевірками,
аудиту фінансово – господарської діяльності бюджетних установ та аудиту
ефективності виконання державних програм з метою оцінки повноти
досягнення поставлених цілей.

– широке застосування профілактичних заходів для попередження грубих
фінансових порушень.

– регулярне інформування Кабінету Міністрів України, органів виконавчої
влади та місцевого самоврядування про стан досліджених фінансово –
економічних процесів, характеристику чинників, які призводять до
порушень фінансової дисципліни та неефективного управління фінансовими
та матеріальними ресурсами держави, а також пропозиції щодо подолання
цих негативних явищ.

– проведення постійного моніторингу стану прийняття дієвих управлінських
рішень за результатами контрольних заходів.

– належне регулювання внутрішнього фінансового контролю в системі
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади через
координацію роботи їх контрольно – ревізійних підрозділів, моніторинг
результатів цієї роботи та контроль за функціонуванням зазначених
підрозділів.

6. Одним із важливих принципів діяльності ДКРС є гласність. Остання
позитивно впливатиме на ефективність роботи державної контрольно –
ревізійної служби. Дотримання цього принципу має важливе виховне
значення. Оприлюднення фактів зволікань, бюрократизму, незаконного чи
неефективного використання фінансових ресурсів, з одного боку, сприяє
вихованню правопорушників шляхом впливу на них громадської думки, а з
іншого боку, гласність відіграє важливу превентивну роль, тобто
попереджає про те, що в майбутньому до винних осіб будуть застосовані
відповідні санкції.

Критерієм прозорості контрольно – ревізійної роботи є досягнення ДКРС
таких параметрів:

зрозумілість цілей, які переслідує державна контрольно – ревізійна
служба, як для посадових осіб центральних органів влади, підприємств,
установ і організацій, так і пересічних громадян держави;

забезпечення в ході контролю прав і свобод громадян та інших суб’єктів
адміністративного права;

відкритість процесу планування основних напрямків контрольно –
ревізійної роботи, проведення ревізійних матеріалів;

доступ спеціалістів, наукових працівників до ревізійних матеріалів
попередніх років, по яких завершився 10 – річний термін зберігання в
архівах органів ДКРС.

Важливим в цьому напрямку є створення прес – служби ГоловКРУ України.
Однією з дієвих складових цієї системи є вихід у світ інформаційно –
аналітичного, науково – практичного журналу державної контрольно –
ревізійної служби “Фінансовий контроль”.

7. З метою вдосконалення інформаційних, організаційних та інших
передумов для належної реалізації покладених на органи ДКРС завдань
необхідно забезпечити:

– створення і впровадження єдиної автоматизованої інформаційно –
аналітичної системи органів ДКРС, яка б забезпечила ефективне
використання всіх інформаційних ресурсів служби та інтеграцію з
інформаційними ресурсами інших органів державної влади.

– подальшу активізацію роботи з вивчення та впровадження у практику
позитивного зарубіжного досвіду з питань державного фінансового
контролю.

– вичерпність і якісність бази внутрішніх методологічних документів з
питань діяльності ДКРС за всіма її напрямами та постійний моніторинг
ефективності їх впровадження у практику.

– оптимізувати структуру і чисельність ДКРС та вдосконалення системи
кадрового забезпечення діяльності служби.

– існують також проблеми по розташуванню обласних, районних і міських
підрозділів служби, оскільки власними приміщеннями ДКРС забезпечено
всього на 10 відсотків, а решта приміщень орендується, що не сприяє
раціональному використанню позабюджетних коштів.

8. Ефективне здійснення функцій ДКРС вимагає її належного кадрового
забезпечення. Важливість цієї проблеми підсилюється об’єктивними
причинами, які слід врахувати при підготовці спеціалістів служби. Поряд
із навчанням працівників ДКРС методиці проведення ревізій та перевірок,
потрібно здійснити ряд заходів з питань соціально – психологічних
аспектів контрольно – ревізійної роботи та попередження порушень з
ознаками корупційних діянь.

Оскільки від професіоналізму працівників ДКРС залежить об’єктивність
прийнятих рішень, то до Закону України “Про державну контрольно –
ревізійну службу в Україні” необхідно внести нову статтю “Посадові особи
органів державної контрольно – ревізійної служби”, яку викласти у такій
редакції “Посадовою особою органу державної контрольно – ревізійної
служби може бути особа, яка має освіту за фахом, необхідні ділові та
моральні якості”.

Список використаних джерел і літератури.

Конституція України. – К.: Преса України, 1997 р.

Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від
26.01.1993р. – № 2939- ХІІ // Голос України від 2 березня 1993 року №39

Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 24.12.1993р.,
із змінами станом на 21.09.2000р. – № 3813- ХІІ.

Про Рахункову палату Верховної Ради України: Закон України // Відомості
ВРУ. -1996. – № 43

Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України
від 16.07.1999. – № 436/95.

Про вдосконалення діяльності державних органів, роботи державних
службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів:
Указ Президента України // Праця і зарплата. – 2000. – № 8

Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи:
Указ Президента України від 27.08.2000. – № 1031/2000 //Фінансовий
контроль. – 2001. – № 1. – С. 6-7

Питання державної контрольно-ревізійної служби в Україні: Постанова
Кабінету Міністрів України від 5.07.1993. – № 515

Положення “Про Головне контрольно-ревізійне управління України” від
28.11.2000р. – № 1265/2000.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до
виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений Постановою КМУ
28.02.2002 № 228.

Андреев В.Д. Ревизия и контроль в потребительской кооперации. — М.:
Экономика, 1987. — 334с.

Базась М.Ф. Кому потрібен такий фінансовий контроль? // Закон і бізнес.
– 2000. – 20-26 травня.

Базась М.Ф. Методологічні засади побудови системи державного контролю
// Світ бухгалтерського обліку. – 1998. – № 10. – С.70-74

Белобжецкий И.А. Финансовый контроль и новый хозяйственный механизм. –
М.: Финансы и статистика. – 1989.

Белобжецкий И.А. Финансово-хозяйственный контроль в управлении
экономикой. — М.: Финансы. 1979. — 160с.

Белов Н.Г. Контроль и ревизия в сельскохозяйственных предприятиях. —
М.: Статистика, 1980. — 183с.

Белуха Н.Т. Ревизия и контроль в торговле. — М.: Экономика, 1988. —
255с.

Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю та аудиту:
підручник. К.: Вища школа. – 1994.

Білуха М.Т. Форми фінансово-господарського контролю // Бухгалтерський
облік і аудит. – 1995. – №7. – С.12-14

Бобир С.И. Контроль и ревизия хозяйственной деятельности промышленных
предприятий. — М.: Высшая школа, 1975. — 392с.

Бурлаков Р. Про систему державного фінансового контролю // Право
України. – 1998. – №3. – С. 69-71

Бурцев В. Координация деятельности и взаимодействие органов
государственого финансового контроля: Контролинг // Аудитор. – 2000. –
№ 6. – С.45- 49

Бурцев В. О проблемах реформирования государственого финансового
контроля.// Аудитор. – 2000. – № 3. – С.26-32

Бутинець Ф.Ф. Фінансовий контроль і ревізія. – Житомир: ЖІТІ. – 2000.

Бутинець Ф.Ф., Бардаш С. В., Малюга Н.В., Петренко Н.І. Контроль і
ревізія. Вид. 2-е, доп. і перероб. Підручник для студентів вузів
спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”. — Житомир: ЖГП, 2000. — 512 с.

Бутынец Ф.Ф. Контроль и ревизия в сельскохозяйственных предприятиях. —
Киев: “Вища школа”., 1979. — 272с.

Бутынец Ф.Ф. Предмет и обьекты контроля в сельскохозяйственных
предприятиях. — К.: УСХА, 1976. — 108с.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України.: Підручник. – К.:
Центр навчальної літератури, 2003. – 608 с.

Вознесенский Е.А. Внутрихозяйственный контроль на предприятиях. — Л.:
Знание, 1967. — 33с.

Вознесенский Е.А. Финансовый контроль в СССР. — М.: Юрид. лит., 1973. —
134с.

Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи
вдосконалення // Фінанси України. – 1998. – №1. – С.49

Економічна енциклопедія у 3-х томах під ред. Мочерного С.В. Т.1. – К.:
Видавничий центр “Академія”. – 2000.

Єпіфанов І.Б. КРС як складова системи фінансової безпеки держави //
Фінанси України. – 1998. – № 11. – С.42-47

Журко В.Ф., Ястребов В.Б. Внутриведомственный контроль и
социалистическая собственность, — М.: Финансы, 1980. – 192 с.

Інструкція про організацію проведення ревізій і перевірок органами
державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями
правоохоронних органів від 26.11.99 № 107.

Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами
державної контрольно-ревізійної служби в Україні від 3.11.1997 №121 зі
змінами та доповненнями від 4.10.99 № 88. – К. – 1999.

Каленський М.М. Більше порядку – менше контролерів // Урядовий кур’єр.
– 23 березня 2001. – № 52. – С.5

Каленський М.М. Реформування ДКРС: самоціль чи необхідність? //
Фінансовий контроль. – 1999. – №1. – С.4-7

Каленський М.М., Стефанюк І.Б. До питання розвитку державної
контрольно-ревізійної служби //Фінанси України. – 1999. – № 2. –
С.71-77

Калькутин В.А., Митрофанов В.М. Ревизия и контроль хозяйственной
деятельности промьішленньіх предприятий. — М.: Госфиниздат, 1952. — 255
с.

Кириленко О.П. Фінанси.: Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб, і
доп. – Тернопіль: Економічна думка. – 1998. – 163 с.

Комаха А. Ревізія і контроль // Все про бухгалтерський облік. – 1996. –
3 квітня. – С.10

Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. К.
2000

Крамаровский Л.М. Ревизия и контроль. — М: Финансы, 1976. — 208с.

Криницкий Р.Й. Контроль и ревизия в условиях автоматизации
бухгалтерского учета. — М.: Финансы и статистика, 1990. – 120 с.

Крисюк В.І., Каленський М.М., Юрченко О.В. Ревізія і контроль в
установах і організаціях бюджетної сфери: навчальний посібник. К. –
1999.

Кужельний Н.В. Бухгалтерский учет и его контрольные функции:
Практическое руководство. — М.: Финансы и статистика, 1985. —143с.

Матеріали відділення Державного казначейства в Тисменицькому районі.

Матеріали контрольно-ревізійного відділу в Тисменицькому районі.

Методичні рекомендації з питань підготовки аналітичних довідок за
результатами ревізій та перевірок, проведених органами державної
контрольно-ревізійної служби від 28.04.1999 № 39 // Довідник працівника
ДКРС. – К.: Дія. – 2001.

Мех. Я.В. Шляхи вдосконалення методики фінансового контролю //
Фінансовий контроль. – 2001. – №1. – С. 32-35

Митрофанов В.М. Контроль и ревизия хозяйственной деятельности
промышленных предприятий. — М.: Финансы, 1965. – 259с.

Мурашко В.М. Хозяйственный контроль и комплексная ревизия в торговле. —
Вища школа, 1979. — 207 с.

Омелянович Л.О. Перспективи розвитку фінансів, обліку й контролю в
Україні // Фінанси України. – 1999. – №12. – С.126-127

Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): навч. посібник. – К.: КНЕУ. –
1999.

Основні завдання державної контрольно-ревізійної служби в Україні на
2000-2004 рр. (Стратегія діяльності ДКРС) від 31.05.2000.№ 118 //
Довідник працівника ДКРС. – К.: Дія. – 2001.

Панкевич Л.В. Державне казначейство: від контролю до оптимізації
розподілу фінансових ресурсів.// Регіональна економіка. – 1999. – №1. –
С.210-215

Полторадня В.А. Ревизия и контроль хозяйственной деятельности
сельскохозяйственных предприятий. — Киев: Изд-во ун-та, 1967. — 267 с.

Попруга М.П. Фінансовий контроль як складова бюджетного процесу //
Фінанси України. – 1998. – №9. – С.131-133

Приходько Н.Е. Контроль сохранности социалистической собственности на
предприятиях. — М.: Финансы и статистика, 1987. — 97с.

Романів Є. Напрями підвищення ефективності роботи ДКРС в умовах
переходу до ринкової економіки // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. – №
11. – С. 6-8

Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит: Навчально-
методичний посібник. – К.: НІОС. – 1998.

Романів М.В. Роль Міністерства фінансів у забезпеченні контролю за
рухом фінансових ресурсів держави // Фінанси України. – 1998. – №9. –
С.46-49

Романів М.В. Роль фінансового контролю за використанням бюджетних
коштів // Фінанси України. – 1999. – № 2. – С. 67-71

Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль // Фінанси
України. – 1999. – № 8. – С. 76-89

Стефанюк І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова фінансової безпеки
держави // Фінанси України. – 1998. – №11. – С.44

Стефанюк І.Б. Формування системи фінансового контролю // Економіка.
Фінанси. Право. – 1999. – № 12. – С.13-16

Сухарева А.О. Еволюція функції контролю // Фінанси України. – 2000. –
№8. – С.19-26

Черный М.П. Ревизия и контроль в бюджетных и научных учреждениях.:
Учебн. пособие / М.П.Черный, В.Г.Демьянишин, О.В.Дышкант и др.: Под ред.
М.П. Черного. – К.: УМК ВО. – 1989.

Шевчук В.О. Створення та розвиток системи державного фінансового
контролю в Україні // Фінанси України. – 1997. – №11. – С.19-30

Шевчук В.О. Розвиток системи суб’єктів фінансового контролю // Фінанси
України. – 1998. – №8. – С.30-34

Шевчук С. Становлення та розвиток системи державного фінансового
контролю // Фінанси України. – 1997. – № 11. – С. 45-48

Шпиг А.А. Ревизия и контроль в торговле. — М.: Экономика, 1982. — 232 с.

PAGE

PAGE 38

Систематизація матеріалів ревізії та складання акта, висновків і
пропозицій

Процедури документальної та фактичної перевірок операцій відповідно до
робочого плану

Ознайомлення з об’єктами ревізії, їх обстеження й розробка оперативних
заходів щодо усунення виявлених недоліків

Організація інвентаризацій грошових коштів, товарно-матеріальних
цінностей і розрахунків

Організація роботи на місці (об’єкт) ревізії

Складання завдання (програми) проведення ревізії

Планування ревізії

Підготовка до ревізії

Узгодження й обговорення результатів ревізії на підприємстві

Затвердження матеріалів ревізій на підприємстві

Контроль за виконанням прийнятих рішень

Перевірки використання

бюджетних коштів і

державних позик

об’єктами

господарювання

Скорочення потреб

в бюджетних

коштах

Наповнення дохідної

частини бюджету і

державних фондів

Попередження

фінансових

порушень

Фінансово-

платіжна

дисципліна

Боротьба з

фінансовою

злочинністю

Національна

валюта

Бюджетна

безпека

Політичний

клімат

Фінансова безпека
держави

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter