.

Бюджетний процес (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1951 12695
Скачать документ

Курсова робота

Бюджетний процес

ЗМІСТ:

Титульна сторінка____________________________________________ 1

Завдання на виконання курсової роботи _________________________ 2

Зміст_______________________________________________________ 3

Вступ_______________________________________________________4

Розділ 1. Правове регулювання бюджетного процесу в Україні ______5-8

Розділ 2. Організація та проблеми і виконання бюджету в сучасних
умовах(Соціальна сфера в Укрвїні та її фінансування)_____________8-16

Розділ 3. Дослідження динаміки доходів, видатків та міжбюджетних
трансфертів________________________________________________17–28

7.1. Динаміка доходів Державного бюджету. Доходи Державного бюджету за
статтею податки на власність. ___________________________________17

7.2. Динаміка видатків бюджету. Видатки бюджету на транспорт, дорожнє
господарство, зв’язок, телекомунікації, інформатика. ______________18-19
Динаміка міжбюджетних трансфертів Чернігівської області. Коментарі до
Закону України “Про Державний бюджет”_________________________19-28

Висновки____________________________________________________29

Список використаної літеретури_________________________________30

ВСТУП

Суть даної курсової роботи полягає в розгляді та аналізі бюджетної
системи України вцілому, розгляду окремих його складових, механізму
діяльності та функціонування, його законодавче регулювання, аналіз
законодавчої та нормативної бази бюджетної системи.

Курсова робота складається з трьох розділів: розділ 1 – правове
регулювання бюджетного процесу в Україні; розділ 2 – організація та
проблеми і виконання бюджету в сучасних умовах; розділ 3 – дослідження
динаміки доходів, видатків та міжбюджетних трансфертів.

В першому розділу “Правове регулювання бюджетного процесу в Україні”
дається повна та змістовна характеристика питання регулювання
кошторисного фінансування, нормативні та законодавчі акти, що регулюють
кошторисне фінансування, механізм його здійснення, затвердження та
виконання кошторисів. В даному розділі проаналізовано наступні правові
акти, які регулюють кошторисне фінансування – Конституція України,
Бюджетний кодекс України, Закон України “Про Державний бюджет на 2004
рік”, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку
складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання
кошторисів бюджетних установ” тощо.

В другому розділі “Організація та проблеми і виконання бюджету в
сучасних умовах” обгрунтовується теоретична база по питанню соціальної
сфери в Україна та її фінансуванню. Змістовно викладено суть даного
питання, подається огляд навчально – методичної, періодичної та
монографічної літератури. В питанні виявлені та описані проблеми України
на сучасногму етапі в соціальній сфері, ступінь вирішення її, заходи
щодо вирішення даного питання.

Третьому розділ “Дослідження динаміки доходів, видатків та міжбюджетних
трансфертів” складається з трьох пунктів, а саме динаміка доходів
Державного бюджету, динаміка видатків Державного бюджету та міжбюджетні
трансферти. В розділі наведена статистична інформація по кожному з
пунктів, наведена динаміка доходів, видатків та міжбюджетних трансфертів
Державного бюджету. Також в розділі подано коментарі відомих фінансистів
та економістів стосовно питання про Державний бюджет.

РОЗДІЛ 1.

Правове регулювання бюджетного процесу в Україні.

Таблиця 1

Правові акти, що регулюють кошторисне фінансування

№ Назва правового акту, дата прийняття, № Що визначає, що регулює
правовий акт

1 2 3

1. Конституція України, 1996 р. Ст. 85 визначає повноваження Верховної
Ради України та щодо призначення на посаду та звільнення з посади
керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису
Верховної Ради України та структури її апарату (п. 35).

2. Бюджетний Кодекс України, затвердений Постановою Кабінету міністрів
України від 21 червня 2001 р. № 2542 – ІІІ зі змінами та доповненнями
від 24 лютого 2003 р. № 211 Ст. 22 визначає головних розпорядників
бюджетних коштів та їх функції та розроблення ними на підставі плану
діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству
фінансів України чи місцевому фінансовому органу (п. 2); головний
розпорядник затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого
рівня, якщо інше не передбачене законодавством (п. 4).

Ст. 33 визначає Основні напрямки бюджетної політики на наступний
бюджетний період та регулює подання Національним банком України проекту
кошторису доходів та видатків Національного банку України на наступний
бюджетний період.

Ст. 38 визначає матеріали, що додаються до Проекту закону про Державний
бюджет України, а саме проекти кошторисів усіх державних цільових
фондів, які створюються за рахунок податків і зборів (обов’язкових
платежів) відповідно до закону (п. 8).

Ст. 51 визначає стадії виконання Державного бюджету за видатками (п. 1)
та затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів (п. 1.1); п. 2
визначає, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники
коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є
підставою для затвердження кошторисів, також визначає, що кошторис є
основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження
щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і
спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та
досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних
призначень; п. 3 визначає повноваження Державного казначейства України
щодо здійснення контролю за відповідністю кошторисів розпорядників
бюджетних коштів розпису Державного бюджету України; п. 5 визначає
діяльність розпорядників бюджетних коштів, що беруть бюджетні
зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань,
встановлених кошторисами.

Ст 58 п. 2 регулює діяльність розпорядників бюджетних коштів, що
відповідно до єдиної методики звітності складають та подають детальні
звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів,
результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими
законодавством України.

3. Закон України “Про державний бюджет України на 2004 рік” від 27. 11.
2003 р. № 1344 – ІV Ст. 7 визначає та встановлює, що в 2004 році НБУ
вносить до Державного бюджету України кошти за перевищення кошторисних
доходів над кошторисними видатками Національного банку України за 2003
рік.

Ст. 78 визначає та встановлює, що керівники бюджетних установ утримують
чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і
начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ
виконання покарань, податкової міліції (далі — працівників) та
здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення),
включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород,
матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового
забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Ст. 92 визначає покарання за нецільовим використанням бюджетних коштів
встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про
місцевий бюджет на 2004 рік, виділеним бюджетним асигнуванням чи
кошторису.

4. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку
складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання
кошторисів бюджетних установ” від 28 лютого 2002 р. N 228 п. 1 Постанови
визначає поняття кошторису бюджетних установ, бюджетного призначення,
складові кошторису, форму кошторису та порядок його затвердження.

п. 7 визначає поділ на головних розпорядників коштів бюджету та
розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

п. 8 визначає одержувачів бюджетних коштів.

п. 3 Постанови визначає, що установа незалежно від того, чи веде вона
облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для
забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани
асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

п. 5 визначає, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за
наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань.

п. 10 та визначає органи, що доводять до головних розпорядників
відомості про граничні обсяги видатків загального фонду проекту
відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання
проектів кошторисів.

п. 14 визначає, що проекти кошторисів складаються усіма установами на
наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року,
на який плануються видатки.

п. 22 визначає, що всі показники видатків, що включаються до проекту
кошторису, повинні бути обгрунтовані відповідними розрахунками за кожним
кодом економічної класифікації.

п. 10 – 25 визначає та регулює порядок складання проектів кошторисів.

п. 26 – 42 визначає та регулює порядок розгляду і затвердження
кошторисів (терміни, відповідальність тощо).

п. 42 – 52 визначає та регулює порядок розгляду і затвердження
кошторисів.

п. 47 визначає умови, за яких може бути внесено зміни до кошторису і
плану асигнувань.

п. 49 визначає Державне Казначейство України як основний орган за
використанням бюджетних коштів.

п. 52 визначає порядок надання звітів про виконання кошторисів, планів
асигнувань і планів використання бюджетних коштів, які подаються у
порядку та за формами, встановленими Державним казначейством.

5. Лист Головного Контрольно – Ревізійного Управління України від 26.
08. 2003 N 12–14/356 Щодо фінансування бюджетною установою вищестоящої
установи (Витяг) Визначається, що фінансово–господарська діяльність
будь–якої бюджетної установи здійснюється за рахунок коштів державного
чи місцевого бюджету на підставі єдиного кошторису доходів і видатків,
який кладається відповідно до Порядку складання, розгляду, затвердження
та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28. 02. 2002 р.
N 228. Дається роз’яснення щодо понять “кошторису” та його складових.

Визначається, що під час визначення видатків у проектах кошторисів
установи має забезпечуватися суворий режим економії коштів і
матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки,
передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером
діяльності установи.

РОЗДІЛ 2.

Організація та проблеми планування і виконання бюджету в сучасних умовах

Соціальна сфера в Україні та її фінансування

Соціальна сфера – одна з найважливіших, у житті суспільства, в якій
реалізуються соціальні інтереси всіх верств, населення,, відносини
суспільства та особи, умовив/праці, і побуту, охорони здоров’я,
відпочинку.

Соціальна сфера – це сукупність галузей і видів діяльності,
підприємств, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення
потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити
умови для співіснування, і співпраці людей у суспільстві згідно з
чинними законами і загальноприйнятими правилами з метою створення
мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави. До
соціальної сфери належить також діяльність з розвитку в людей
духовності, виховання совісті, здатності розрізняти добро і зло,
оцінювати свої вчинки, формулювати для себе моральні приписи і вимагати
їх виконання.

Соціальна сфера розвивається згідно з соціальною політикою, яку формує
держава відповідно до умов національного, культурного і духовного життя.
Суть сучасної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується
соціальне спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для
нормального, життя за європейськими стандартами; утворюється новий тип
солідарності різних соціальних верств населення, свідомої коаліції
людей, що обрали шлях розбудови вільної демократичної, держави. Ця
політика має сприяти створенню достатньої кількості робочих місць, умов
для одержання нових професій, підвищення .кваліфікації, сприяти
оздоровленню умов праці, поліпшенню медичного, обслуговування і
профілактичного контролю. Соціальна політика держави виходить з
необхідності надання конкретної допомоги злиденним верствам і прошаркам
населення: самотнім громадянам похилого віку, тим, які втратили
здатність до самообслуговування, хворим, дітям та ін. Поряд з цим
проголошується життєздатність поєднання свободи громадян з їхньою
відповідальністю: кожного перед суспільством і суспільства за кожного
громадянина держави, Згідно з положеннями соціальної політики громадянам
країни мають бути дані рівні стартові можливості — зрозумілі і
справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності
громадян у суспільстві, створює передумови до соціального консенсусу,
взаємодії та гармонії у повсякденному житті.

Соціальна справедливість — міра рівності (нерівності) життєвого
становища людей, класів і соціальних груп, що об’єктивно зумовлюється
рівнем матеріального та духовного розвитку суспільства. Міра рівності
виражається в матеріальних і духовних благах, які надходять у повне
розпорядження людей. Ідеться не про зрівнялівку у споживанні, а про
встановлення і дотримання для всіх чітко визначених критеріїв.
Критеріями соціальної справедливості є вільний вибір господарської
діяльності на основі визнання багатоманітності форм власності; створення
однакових правил господарювання на засадах ринкової економіки. Це
означає усунення різних цін на однакову продукцію і дію ринкової ціни,
яка створює рівні умови реалізації продукції і послуг для всіх форм
господарювання; рівне право одержувати винагороду за кількість і якість
затраченої праці з урахуванням кінцевих результатів виробництва
незалежно від соціального походження, статі, національності; гарантію
безплатного медичного обслуговування в певних межах; рівні умови для
розвитку здібностей, що проявляються в існуванні рівних можливостей для
виховання дітей, отримання членами суспільства загальної освіти і
професійної підготовки за їхнім бажанням і здібностями; відсутність
привілеїв і елітних умов життя для певних груп працівників, окрім дітей
і жінок-матерів; гарантію допомоги людям, які опинилися у надзвичайній
ситуації; усунення істотних відмінностей у рівні життя мешканців міста і
села, а також населення різних регіонів;

свободу пересування, вибору місця проживання.

Соціальна інфраструктура – це особливий комплекс галузей народного
господарства — таких, як освіта, охорона здоров’я, культура, мистецтво,
житлове і комунальне господарство, торгівля тощо. Функціональна
спільність цих галузей полягає в тому, що праця в них спрямована
безпосередньо на людину і суспільство в цілому. Соціальна інфраструктура
все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну
продуктивну. ну силу суспільства—людей. Неабиякою є роль соціальної
інфраструктури у зростанні значення людського фактора.

Вплив соціальної інфраструктури на підвищення продуктивності праці
виявляється в різних аспектах: розвиваються здібності людей до праці
через піднесення освітнього і культурно-технічного рівня працівників,
скорочуються втрати часу внаслідок скорочення захворюваності людей,
створюються сприятливі соціально-побутові і житлові умови. Великою є
роль соціальної інфраструктури й у виконанні таких соціальних завдань,
як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, ,
згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення
єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення.
Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної
структури споживання і раціонального використання вільного часу
працівників матеріального виробництва .

В теперішній час розвиток галузей соціальної інфраструктури ще відстає
від реальних потреб народу. Основною причиною цього відставання є
успадкована Україною економічна система;яка виробляла
продукцію-здебільшого для виробництва .чи міліарних потреб, а на
соціальну інфраструктуру виділяли кошти за залишковим принципом. У
сучасних умовах соціальна, інфраструктура являє собою необхідну ланку
розвинутої системи суспільного розподілу праці. Як і в матеріальному
виробництві, у соціальній інфраструктурі мають місце економічні
відносини.Економічні відносини в соціальній інфраструктурі, за своєю
економічною суттю є відносинами споживчого, нематеріального виробництва
і виявляють себе, по-перше, як економічні відносини доведення
матеріальних благ до споживання в соціальній інфраструктурі, по-друге,
як економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг.
Економічні відносини з приводу доведення матеріальних благ до споживання
являють собою відносини обміну, розподілу і споживання матеріальних
благ. Специфіка економічних відносин з приводу створення послуг
визначається тим, що процес створення послуг у соціальній інфраструктурі
є одночасно процесом споживання матеріальних благ.

Соціальні видатки бюджету України

Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах
ринкової економіки, є так звана державна квота — питома вага сукупних
витрат держави у ВВП. Цей показник визначає місце держави в системі
ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж
структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами
пріоритетності тієї чи іншої функції держави.

На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають
видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної
функції держави.

Розгалужена система соціальних зобов’язань стала однією з перших ознак
цивілізованості суспільства, невід’ємним його атрибутом. Соціальні
витрати держави стали одним із важливих факторів, які визначають рівень
життя населення й добробут найменш забезпечених його верств.

Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми
в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього
життєвого рівня населення, охорона здоров’я, освіта й навчання.
Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави.
На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень
податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі
й рівні бідності, традиції. Її слід розглядати як частину економіки,
фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.

В Україні діяльність держави в соціальній сфері має надзвичайно важливе
значення для життя суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів
переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і
традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від
держави.

Як видно з таблиць 1, 2, в останні роки має місце тенденція до зниження
‘ ролі держави в розподільчих і перерозподільних процесах. Частка
видатків зведеного бюджету України у ВВП у період із 1995 по 1999 рік
поступово зменшувалася з 44,6% до 27,3% і це при постійному зменшенні
реального обсягу ВВП, що може бути ознакою того, що уряд України
намагається дати більшу свободу ринковим силам у встановленні рівноваги
на ринку.

Слід зазначити, шо бюджети України (місцеві, державний та зведений) до
1998 року і після складалися за різними бюджетними класифікаціями’.
Звідси виникають деякі труднощі при зіставленні даних, наведених у
статистичних щорічниках за окремими напрямами. З огляду на це, нами при
складанні таблиць та аналізу даних узяті лише ті, які можна зіставити і
не зашкодити їх змісту,

Динаміка видатків на соціально-культурні заходи повністю відповідає
змінам, що спостерігаються у загальній сумі видатків зведеного бюджету
України. В цей період видатки на соціально-культурну сферу постійно
коливалися у межах від 10,6% ВВП до 17,6%, при цьому з 1997 року по
1999-й намітилася тенденція до зниження. За цей період вони зменшилися з
17,1% ВВП до 10,6%, тобто на 6,5% ВВП, при зменшенні реального ВВП за
цей же період на 5,2% порівняно з 1996 роком. Частка таких видатків у
структурі витрат зведеного бюджету України коливається у межах від 47,5%
до 38,6%.

Зауважмо, що більша їх частина фінансувалася з місцевих бюджетів. Цей
показник за період із 1995 по 1999 роки становить у середньому 74,4%.
Таке розмежування видатків є досить розумним і виправданим, оскільки
місцеві органи влади краще розуміються на проблемах підконтрольної їм
території.

Витрати зведеного бюджету України на соціально-культурні заходи, млн.
грн.

Таблиця 2

1995

1996

1997

1998

1999

2000

ВВП

54516

81519

93365

102593

127126

172952

Доходи

20689,9

30218,7

28112

28915,8

32876,4

48443,7

Видатки (за офіційною звітністю)

24302,8

34182.8

34312,7

31195,6

34820,9

47279.5

Видатки (без витрат Пенсійного фонду)

20183,6

26949,6

34312.7

31195,6

34820,9

47279,5

Видатки на соціально-культурні заходи

9580,8

12404,7

15949.3

13094,2

13455,4

19658,93

і науку

У тому числі:

освіта

2931,7

4006,7

5033.7

4564,2

4719,5

7020,3

наука

238,1

491.8

582,9

319,7

294,9

711,6

охорона здоров’я

2536,7

3151,3

3955,9

3632

3808,7

4862,2

фізична культура

88,3

122.5

167.4

140,2

204,3

252,5

соціальний захист населення

3321,3

4105.6

5607,7

4227

4147,1

5967,5

культура і засоби масової інформації

417

512.1

598,4

143.3

165.2

844.83

Видатки, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та
соціальним захистом населення”, “Видатки Пенсійного фонду”.

У 1995 році загальний обсяг видатків на соціально-культурні заходи й
науку, заданими Державного комітету статистики України становив 9580,8
млн. грн., або 17,6% ВВП чи 47,5% скоригованої загальної суми видатків
зведеного бюджету за цей рік. При номінальному збільшенні суми видатків
на соціально-культурні заходи у 1996 році на величину 2823,9 млн. грн.
порівняно з 1995 роком частка цих видатків у ВВП і сукупних видатках
скоротилася до 15,2% і 46,0% відповідно. При тому мало місце реальне
скорочення ВВП за цей період на 10%. Цей процес супроводжувався
накопиченням заборгованостей із соціальних виплат.

Витрати зведеного бюджету України на соціально-культурні
заходи, % ВВП

Таблиця 3

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Доходи

38,0

37,1

30.1

28,2

25.9

28,01

Видатки (за офіційною звітністю)

44,6

41,9

36,8

30,4

27,3

27,3

Видатки (без витрат Пенсійного фонду)

37,0

33,0

36,8

30,4

27,3

27,3

Видатки на соціально-культурні заходи і науку

17,6

15,2

17,1

12,8

10,6

11,4

У тому числі:

освіта

5,4

4,9

5,4

4,0

3,7

4,1

наука

0,4

0,6

0.6

0,3

0,2

0,1

охорона здоров’я

4,7

3.9

4,2

3,5

3,0

2,8

фізична культура і спорт

0,2

0,2

0,3

0,1

0,2

0.2

соціальний захист населення

6,1

5,0

6,0

4,1

3,2

3,5

культура і засоби масової інформації

0,8

0.6

0,6

0,1

0,1

0,5

На зростання частки видатків на соціально-культурні заходи у загальній
сумі видатків у 1997 році вплинуло виключення з бюджету видатків
Пенсійного фонду. Якщо у 1995 і 1996 роках вона становила 39,4% й 36,3%
відповідно, то в 1997 році — вже 46,5%. Номінальне зростання за цим
напрямом у 1997 році становило 3544,6 млн. грн. порівняно з 1996 роком,
при збільшенні фінансування усіх складових цієї сфери. У. 1998 році мало
місце скорочення видатків на ці заходи на суму 2855,1 млн. грн., що
відповідає зменшенню цих видатків на 4,3% ВВП, або 4,5% від загальної
суми видатків порівняно з попереднім роком. Хоча в наступному 1999 році
видатки на соціально-культурні заходи у номінальному виразі у гривнях
мали незначне зростання (361,2 млн. грн.), їхня частка у ВВП скоротилася
на 2,2% ВВП, що відповідає зменшенню їх рівня у загальній сумі видатків
з 42,0% до 38,6%.

У структурі видатків на соціально-культурні заходи провідне місце
посідають видатки на освіту, охорону здоров’я й соціальний захист
населення. Найбільшу питому вагу серед них мають видатки .на соціальний
захист населення. У середньому в період із 1995 по 1999 роки на них
припадало 33,3%, що відповідає 4,9% ВВП. Їх значення у відсотках до ВВП
коливалося у діапазоні від 3,2% (1999 рік) до 6,1% (1995 рік). Видатки
за цим напрямом із 1997 по 1999 роки зменшилися не лише у відносних
показниках, а й у грошовому виразі (на суму 1460,6 млн. грн. порівняно з
1996 роком).

Друге місце посідають видатки на освіту. В цю галузь за досліджувані
роки в середньому спрямовувалося 32,9% бюджетного фінансування
соціально-культурних заходів. Динаміка зміни обсягів фінансування
освітньої галузі аналогічна ситуації з видатками на соціальний захист.
Відмінність полягає лише в тому, що абсолютне значення видатків на
освіту в 1999 році порівняно з 1998-м зросло на 155,3 млн. грн., що
суттєво не вплинуло на питому вагу цих видатків у структурі видатків
загалом. Вона зменшилася до 13,6% (з 14,6% у 1998 році). У структурі
видатків на соціально-культурні заходи відбулося протилежне зрушення:
видатки на освіту зросли з 34,9% (1998 рік) до 35,1% (1999 рік).

Видатки на охорону здоров’я мають трохи іншу динаміку. Середній рівень
їх фінансування у період із 1995 по 1999 роки становив 11,7% від
загальної суми видатків зведеного бюджету України за ці періоди, при
зменшенні фінансування цієї галузі в 1998 році порівняно з 1997 роком на
суму 323,9 млн. грн., хоча частка цих видатків у структурі видатків
майже не змінилася, при одночасному зниженні питомої ваги видатків на
охорону здоров’я у ВВП з 4,2% до 3,5%.

Середній рівень, на якому були профінансовані видатки державного бюджету
порівняно з планом у 1999 році, становив 87,3%. При цьому видатки за
розділами культури і мистецтва були профінансовані лише на 35,8%,
фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу — на
56,4%, що значно нижче за середній рівень по державному бюджету.

За даними Оперативного моніторингу, виконання бюджету за січень —
грудень 2000 року, підготовленого Міністерством фінансів України,
видатки Державного бюджету України за 2000 рік профінансовані в сумі
34073,5 млн. грн., що перевищує відповідний показник 1999 року на 12126
млн. грн., або 55,3%. Рівень виконання видатків державного бюджету до
річного плану становив 97,6%, що значно більше за аналогічний показник у
1999 році (87,3%).

Має місце збільшення видатків на соціальний захист і соціальне
забезпечення. У порівнянні з відповідним показником 1999 року вони
зросли на 1964,9 млн. грн. (приблизно у 2 рази) і становили 3945,6 млн.
грн. Рівень виконання плану за цією групою видатків становив 104,6% ( у
1999 році — лише 89,6%).

Поліпшився і стан фінансування видатків на освіту. З державного бюджету
вони були профінансовані на суму 2534,8 млн. грн., що становить 110,9%

плану проти 84,3% за 1999 рік. Обсяг фінансування освіти з державного
бюджету у 2000 році перевищив фінансування цієї галузі в 1999 році у 2
рази.

Аналогічна ситуація спостерігається й у фінансуванні охорони здоров’я.
Так, видатки на цю галузь із державного бюджету в 2000 році збільшилися
порівняно з відповідним показником 1999 року на 340 млн. грн. (у 1,9
разу), і становили 699 млн. грн. Незважаючи на таке помітне зростання
обсягу бюджетного фінансування видатків на охорону здоров’я, рівень
їхнього виконання все ж таки не досяг запланованого і становив 96,9%,
хоча порівняно з 1999 роком помітний прогрес. Аналогічний показник за
1999 рік становив лише 61,8% до річного плану.

З метою поліпшення ситуації у соціальній сфері у травні 2000 року
Президентом України був виданий Указ, яким схвалено Основні напрями
соціальної політики на період до 2004 року. Основна мета цього документа
— створення умов для формування і реалізації соціальної політики на
основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової
стабілізації в Україні, забезпечення права кожного громадянина на гідний
життєвий рівень.

Важливим моментом у реалізації соціальної політики держави повинно стати
визначення і встановлення державних мінімальних стандартів, які мають
зафіксувати ту межу, нижче якої не повинні бути показники обсягу та
якості соціальних послуг і гарантій, що надаються державою населенню.

У багатьох випадках, коли ставиться питання про недофінансування
державних соціальних зобов’язань, розміри якого свідчать про
невідповідність цих зобов’язань реальним фінансовим можливостям держави,
точаться розмови щодо необхідності згортання (скорочення) або відміни
конкретних соціальних програм. Але така постановка питання не завжди
коректна. Так, затримка у виплаті заробітної плати або допомог із
безробіття, на дітей не достатня підстава для їх скорочення або зовсім
відмови від них. З огляду на це, існують думки, що частину соціальних
зобов’язань держави доцільно розглядати як певні орієнтири, які можуть
бути повністю досягнуті лише при сприятливому стані економіки.

Забезпечення соціального захисту населення

В Україні залишається актуальним вирішення соціальних проблем. У зв’язку
з цим потреба у подоланні негативних наслідків несприятливого
соціального стану зростає і спонукає до пошуку ефективних механізмів
пом’якшення або усунення причин, які зумовлюють соціальну незахищеність
населення України. Про це свідчить рецензована монографія , у якій
послідовно визначено етапи становлення і розвитку самого процесу
соціального захисту та його термінологічну і категоріальну
різноманітність.

Прагнення автора до удосконалення термінологічної послідовності не
випадкове і виправдане. Без чіткої змістової визначеності неможливо
досягти ефективності соціального управління. Визначення поняття
“соціальний захист” є послідовним кроком до поліпшення його змістової
насиченості, яке відповідає потребам соціальної безпеки та загальної
переорієнтації державної політики на захист прав людини і формування
умов для її відтворення та розвитку.

Концептуальні основи соціального захисту ретельно обгрунтовано. Так,
імпонують запропоновані автором принципи соціального захисту населення.
Вони співвідносяться з концептуальними засадами та стратегічною
спрямованістю України щодо соціальної орієнтації економіки,
пріоритетного розвитку людського капіталу згідно з міжнародними
соціальними стандартами.

Цікавими та новітніми є чітко визначена структура і співвідношення
соціальних, економічних та екологічних ризиків, які пропонується
враховувати при формуванні заходів щодо соціального захисту для окремих
категорій населення.

До теоретичних досягнень можна також віднести запропоновані
класифікаційні ознаки соціального захисту за рівнем розв’язання
проблеми, за видами, групами населення, стандартами, видами ризиків
тощо.

У запропонованих структурі та механізмі регулювання
соціально–економічних індикаторів рівня життя населення доцільно було б
відокремити заробітну плату та доходи населення, а не обмежуватися
рівнем і структурою споживання матеріальних благ та послуг.

Особливістю цієї наукової праці є прагнення до розвитку наукових
здобутків вітчизняних фахівців у сфері соціального захисту населення.
Автор монографії на основі змісту наукових доповідей, репрезентованих на
національній конференції “Соціально–економічна захищеність населення”,
яка проводилася 31 травня – 1 червня 2001 р. у Києві за участю та за
фінансової підтримки Міжнародної організації праці, здійснює розробку
питань виміру соціально–економічної захищеності людини, розкриває
значущість заходів (факторів), які впливають на соціальний захист
населення, забезпечує визначення системи показників і розрахунок 47
коефіцієнтів еластичності соціальних індикаторів рівня життя, що
впливають на стан соціального захисту населення. Поряд з використанням
результатів соціологічних досліджень, проведених Держкомстатом України
та узагальнених ним разом з фахівцями Інституту економіки промисловості
НАН України та Міжнародною організацією праці, автор монографії провела
власні соціологічні та експертні опитування з проблем соціального
захисту. Вся монографія супроводжується влучним підкріпленням додаткових
аргументів до висновків і пропозицій, які випливають з результатів
соціологічних досліджень. Зміст питань, оцінка та узагальнення
відповідей щодо проблем соціального захисту визначають стан і тенденції
в соціальних процесах, надають можливість окреслити орієнтири та
перспективні напрями при формуванні механізму реалізації стратегії
соціального захисту.

Особливо слід підкреслити значущість результатів наукових досліджень з
проблеми регіональної соціальної політики та визначення диференціації
рівнів соціального захисту населення регіонів.

Акцентуючи увагу на недосконалості державної регіональної соціальної
політики, автор орієнтує на поєднання державної та регіональної
стратегії в забезпеченні соціального захисту населення. Децентралізація
соціальної політики зумовлює перенесення центра ваги у розв’язанні
соціальних проблем на регіони.Пропонуються ранговий розподіл регіонів
України за основними індикаторами рівня життя населення та узагальнений
показник. На жаль, групування регіонів не за чинним
територіально–адміністративним поділом не дає можливості зіставити ці
показники за індексом людського розвитку областей України, який
розрахований Держкомстатом та Радою продуктивних сил України і міститься
у національному звіті з людського розвитку 2001 р. Але і це узагальнення
дає чітке уявлення про стан вирішення соціальних проблем та забезпечення
соціального захисту населення регіонів, що є важливою підставою для
прийняття якісних управлінських рішень.

Монографія включає положення із соціального захисту, які стосуються всіх
категорій населення. Але соціальний захист працюючих викладається в
контексті вирішення проблем зайнятості. Цілий розділ присвячено
проблемам ринку праці. Визначальною у ньому є запропонована автором
система сполучених заходів з формування ринків праці та удосконалення
соціального захисту. Додатково розглядається соціальний захист дітей,
підлітків, молоді, жінок, пенсіонерів і визначаються пріоритетні напрями
його забезпечення.

Міжнародний досвід розв’язання проблем соціального захисту подано
окремим підрозділом. Пропонується брати до уваги апробовані та ефективні
заходи щодо соціального захисту, можливість використання яких є
доцільною в Україні.

Узагальнення нормативно–правового забезпечення соціального захисту на
новій методологічній основі розкриває можливість визначити напрями
удосконалення законодавства з питань зайнятості, пенсійного
забезпечення, а також податкового законодавства, загального соціального
страхування тощо. Порівняльна оцінка змісту напрямів соціальної політики
на період до 2004 р. і стратегії подолання бідності в Україні дає
можливість автору монографії розробити пропозиції, які забезпечують
взаємоузгодженість заходів соціальної політики.

Невеликий обсяг у книзі займає один з пріоритетних напрямів
удосконалення соціального захисту населення – підвищення ролі неурядових
громадських організацій у розвитку системи соціальної допомоги. Адже це
є запорукою демократизації процесів управління в соціальній сфері.

У цілому монографія розкриває зміст стану і проблем соціального захисту
населення в умовах ринкової трансформації економіки та є
багатоаспектною, логічною. послідовною. Її слід розглядати як вагоме
наукове дослідження з проблем соціального захисту в умовах перехідної
ринкової економіки. Можна очікувати певного інтересу до цієї праці з
боку читачів.

О. Новікова, професор, доктор економічних наук.

РОЗДІЛ 3.

Дослідження динаміки доходів, видатків та міжбюджетних трансфертів

3.1 Доходи бюджету за статтею Податки на власність

Таблиця 4

№ п/п Показники 1998 1999 2000 2001 2002

1 Загальна сума податків на власність (тис. грн) 1470862 1135600 3609854
7798385 1947861

2 Загальна сума доходів Державного бюджету (тис. грн.) 21101500 23895260
33453915 41990788 45390509

3 Частка статті доходів у загальній сумі доходів Державного бюджету (%)
6,97 4,75 10,8 18,57 4,3

4 Ланцюговий темп зростання статті доходів (%) – 23 218 116 75

5 Базовий темп зростання (%) 100 77 245 530 132

Діграма 1

У таблиці 4 подано аналіз доходів бюджету від податку на власність
за 1998-2002 роки. Як бачимо величина податку на власність свтрімко
зростала: якщо у 1998 році вона становила 1470862 тис. грн., то у 2001
році 7798385 тис.грн. тобто майже у 5 разів більша. У 2002 році величина
податку на власність зменшилась до 1947861,3 тис.грн., тобто порівняно
із попереднім роком ця сума зменшилась на 75%, але у порівнянні з 1998
роком зросла приблизно на 30%. Аналізуючи частку податку на власність у
доходах бюджету бачимо, що найбільшою вона була у 2001 році і становила
18,6%, у 2000 році – 10,8%. Найменшою частка податку на власність у
доходах бюджету була у 2002 році. Проте це зумовлено не так зменшенням
самої суми надходжень від даного податку (вона є більшою ніж у 1998 і у
1999 роках), як зростанням загальної суми доходів державного бюджету
(порівняно з 1998 роком вона зросла більше як у 2 рази).

3.2 Видатки бюджету на транспорт;дорожнє
господарство;телекомунікації;інформатику.

Таблиця 5

№ п/п Показники 1998 1999 2000 2001 2002

1 Загальна сума фінансування транспорту;дорожн-ього
господарства;телекомунікацій;інформатики з Державного бюджету України
(тис. грн.) 328930 275000 945471,9 756886,7 1008469

2 Загальна сума видатків Державного бюджету

(тис. грн.) 24481773 25135200 33433155 41990788 49573467

3 Частка статті видатків у загальній сумі видатків Державного бюджету
(%) 1,34 1,09 2,8 1,8 2

4 Валовий внутрішній продукт (тис. грн.) 103869 127126 176075 211004
220900

5 % до ВВП 316 216 537 359 457

6 Ланцюговий темп зростання статті видатків (%) – 16 24,4 19,9 33

7 Базовий темп зростання статті видатків (%) 100 84 287 230 307

Діаграма 2

Аналізуючи суму видатків Державного Бюджету на транспорт,
дорожнє господарство, зв’язок, телекомунікації та інформатику за 1998 –
2002 роки, не можна виявити чіткої тенденції їх зростання чи зменшення
(як видно з діаграми 2). Так у 1998 році ця сума становила 328930
тис.грн., у 1999році відбулось незначне зменшення – до 275000 тис.грн.,
тобто приблизно на 16%. Різке збільшення даної статті видатків
відбувається у 2000 році. У державному Бюджеті на 2000 рік сума цих
видатків становила 945471,9 тис.грн., це у 2,5 рази більше порівняно з
попереднім роком і практично у 3 рази порівняно з 1998 роком. У 2001
році сума даної статті видатків дещо зменшилась, проте у 2002 році
зросла до 1008469,4 тис.грн. і стала найвищою за досліджуваний період (
307% від аналогічної суми видатків за 1998 рік).

Досить важко виявити істотну причину зміни даної статті
видатків. Її стрімке зростання у 2000 році було восновному пов’язано із
зростанням загальної суми видатків Державного Бюджету до 33433150
тис.грн. ( для порівняння у 1998 році вона становила 24481773,9
тис.грн.). Подальші незначні коливання на думку експертів були пов’язані
з фінансуванням окремих програм розвитку галузей, політичною ситуацією в
країні, тощо. В останні роки зросла важливість таких галузей як
телекомунікації та інформатика і відповідно збільшилось їх фінансування.

3.3 Динаміка міжбюджетних трансфертів Чернігівської області

Таблиця 6

№ Показник 2000 2001 2002 2003 2004

1. Дотації з Державного бюджету (тис. грн.) 172803,0 153007,1 146822,7
183950,1

254775,3

2. % до загальної суми дотацій всім адміністративно – територіальним
одиницям 4,32 3,80 3,45 3,33 3,46

3. Обсяг надходжень до загального фонду Державного бюджету з обласних
бюджетів, за рахунок яких здійснюється перерахування дотацій місцевим
бюджетам (тис. грн.) – – – – –

4. % до загальної суми обсягу надходжень до Державного бюджету з
бюджетів усіх адміністративно – територіальних одиниць – – – – –

2000 р.

Загальна суму дотацій з Державного бюджету (тис. грн.) за 2000 р. –
3993227,5.

Дотації з Державного бюджету (тис. грн.) становлять у 2000 р.172803,00.

% до загальної суми дотацій всім адміністративно – територіальним
одиницям за 2000 р. становить 4,32 ((172803,0/3993227,5)*100).

2001 р.

Загальна суму дотацій з Державного бюджету (тис. грн.) за 2002 р. – 4
017 232,6.

Дотації з Державного бюджету (тис. грн.) становлять у 2001 р.153007,10.

% до загальної суми дотацій всім адміністративно – територіальним
одиницям за 2001 р. становить 3,80 ((153007,1/4017232,6)*100).

2002 р.

Загальна суму дотацій з Державного бюджету (тис. грн.) за 2002 р. –
4252782,8.

Дотації з Державного бюджету (тис. грн.) становлять у 2002 р.146822,70.

% до загальної суми дотацій всім адміністративно – територіальним
одиницям за 2002 р. становить 3,45 ((146822,70/4252782,8)*100).

2003 р.

Загальна суму дотацій з Державного бюджету (тис. грн.) за 2003 р. –
5512577,0.

Дотації з Державного бюджету (тис. грн.) становлять у 2003 р.183950,10.

% до загальної суми дотацій всім адміністративно – територіальним
одиницям за 2003 р. становить 3,33 ((183950,10/5512577,0)*100)

2004 р.

Загальна суму дотацій з Державного бюджету (тис. грн.) за 2004 р. –
7356661,8.

Дотації з Державного бюджету (тис. грн.) у 2004 р.становлять 254775,30.

% до загальної суми дотацій всім адміністративно – територіальним
одиницям за 2004 р. становить 3,46 ((254775,30/7356661,8)*100)

Діаграма 3.

Коментарі до Закону України “Про Державний бюджет”

Голова бюджетного комітету Верховної Ради України Петро Порошенко
переконаний, що ніякого бюджетного планування протягом 12 років в
Україні не існує. Про це Порошенко заявив з трибуни парламенту в ході
звіту про виконання Закону України “Про державний бюджет України на 2002
рік”.

За його словами, ще в жовтні минулого року всі члени Кабінету Міністрів
стверджували, що консолідований бюджет на 2002 рік ні за яких умов не
буде виконаний, передає HYPERLINK “http://www.obozrevatel.com.ua” \t
“_blank” «Оглядач» . За їх прогнозами, щонайбільш, прибуткова частина
держбюджету становитиме 42 млрд. грн. Тому при формуванні бюджету на
2003 рік уряд пропонував зробити прибуткову частину бюджету не вище за
46 млрд. грн. Водночас Порошенко зазначив, що в прибутковій частині,
всупереч всім прогнозам, держбюджет був виконаний. Він стверджує, що це
стало можливим завдяки перевиконанню спеціального фонду держбюджету. При
цьому по загальному фонду держбюджет не був виконаний. Головною причиною
цього Порошенко назвав невиконання прогнозних макропоказників
економічного розвитку України. Голова бюджетного комітету зазначив, що
тільки показник ВВП не був виконаний на 20 млрд. грн.

Дефіцитний Державний бюджет–2002 як головний чинник інфляції та
девальвації гривні

Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства, вважає, що
дефіцитний Державний бюджет–2002 є головним чинником інфляції та
девальвації гривні. Урядова концепція формування дефіцитного бюджету в
2002 р. була підтримана Верховною Радою. Як вважає Олег Соскін, це
означає, що вище керівництво країни свідомо заклало підвалини для
інфляції та девальвації національної валюти в 2002 р. На думку п. Олега
обвал курсу гривні станеться через відсутність коштів для покриття
дефіциту бюджету. Додаткових джерел покриття дефіциту бюджету держава не
має. А це означає, що правлячий режим знову буде змушений вдатися до
грошової емісії, а простіше кажучи, запустити станок для друкування
грошей.

На думку п. Олега невиправдано велике фінансування окремих галузей та
відомств. Це, по–перше, вугільна промисловість, куди заплановано
додатково спрямувати 1,6 млрд. грн. Не потрібно пояснювати, що дотації
збитковим шахтам не є найоптимальнішим способом використання державних
коштів. По–друге, збільшені видатки на ЗСУ, МВС, систему освіти та
охорони здоров’я. Звичайно, додаткове фінансування двох останніх сфер є
критично необхідним для подальшого розвитку держави, населення якої за
останні 10 років скоротилося на 2,5 млн. чол. і яка за рівнем людського
розвитку катастрофічно відстала від провідних країн світу. Проте
виділення додаткових коштів на силові відомства за існуючого в них рівня
корупції та бюрократії навряд чи призведе до посилення обороноздатності
країни та встановлення внутрішнього порядку. Це суто паразитичні
витрати, що ніколи не будуть компенсовані народу України.

Аналізуючи доходну частину держбюджету, можна помітити, що значні кошти
виділяються на так звану інвестиційну діяльність. На думку п. Олега,
існує реальна можливість використати ці гроші зовсім не на
загальнодержавні цілі, а, наприклад, на передвиборну кампанію правлячих
кланово–фінансових груп.

Закон “Про Державний бюджет на 2002 рік” містить безліч нісенітниць. Це
можна пояснити або тотальною відсутністю професіоналів–фінансистів у
Міністерстві фінансів, або свідомим та цілеспрямованим порушенням
головних принципів формування Державного бюджету, прийнятих у всіх
цивілізованих країнах, – принципів прозорості, простоти та можливості
виконання. Тож прийнятий бюджет можна розглядати як інструмент не для
підтримання економічного зростання, а для продовження безкарного
розграбування України та експлуатації її громадян.

Як висновок. У разі затвердження дефіциту Державного бюджету (4 277
957,8 тис. грн.), Україну очікуватиме значне падіння курсу національної
валюти та зростання цін, що призведе до: 1). краху великої кількості
підприємств, які за останні два роки тільки–но почали здійматися на
ноги; 2). посилення реальної загрози розпродажу українських земель за
безцінь іноземним структурам та переходу України до неоколоніальної
залежності; 3). знецінення вкладів населення в банках та гривневих
заощаджень “у панчохах”, остаточної зневіри простих громадян та руйнації
банківської системи в Україні; 4). відкладення на далеке майбутнє
інтеграції України до Європейського Союзу та НАТО.

Аналіз проекту Основних напрямів бюджетної політики на 2003 рік
Коментар народного депутата Валерія Сушкевича до Закону “Про Державний
бюджет України на 2003 рік”.

ДОХОДИ БЮДЖЕТУ

Не цілком послідовними та обґрунтованими видаються пропоновані урядом
напрями політики на 2003 у сфері доходів держбюджету. Так, вкотре
проголошуючи бажання вирішити проблему відшкодування ПДВ та правильно
вказуючи на позитивні наслідки такого вирішення (“відновлення обігових
коштів підприємств”), Кабмін пропонує хибний шлях розрубування цього
“гордієвого вузлу” української економіки – проведення відшкодування
шляхом заліку реструктуризованої податкової заборгованості або
простроченої заборгованості за гарантовані державою кредити. Не вдаючись
до пояснення шкідливості залікових схем у розрахунках, у т.ч. з
бюджетом, зазначимо, що кліринг (зарахування) взаємних зобов’язань у
взаємовідносинах між бюджетом та економічними агентами не може бути
співставним із застосуванням подібного механізму в цивільних
правовідносинах. Це пояснюється в основному нерівноправністю суб’єктів у
першому виді відносин та добровільністю таких схем у другому. До того ж,
невідомо, яким чином мають збільшитись обігові кошти підприємств, якщо
зобов’язання держави з повернення сплаченого ПДВ будуть виконані лише на
папері. Цілком логічний висновок про відсутність чіткого бачення шляхів
вирішення однієї з важливих проблем країни у податковій сфері та
вибірковість у застосуванні прогресивних принципів бюджетної політики
(наприклад, такого, як виключно грошовий характер розрахунків).

Відзначимо й продовження практики пошуку причин наявності податкових
недоїмок у недобросовісності платників, звідси подальші наміри
“закручування гайок”, активізації діяльності органів стягнення.
Повторимо численні коментарі стосовно державної політики боротьби з
ухиленням від сплати податків у країні не шляхом нівелювання передумов
такої дійсності, але за допомогою тиску на прозоро працюючі
підприємства, і зазначимо – несплата (неповна сплата) обов’язкових
платежів до бюджетів в умовах України є наслідком не загальної
злочинності (як якості) бізнесу, а відсутності нормальних умов для
ведення цього бізнесу чесно та відкрито. Тому уряд мав би бути
послідовнішим у відстоюванні реформування податкового законодавства.
Цілком вітаючи пропозиції Кабінету Міністрів до Верховної Ради здійснити
“скасування податкових пільг, що надаються за галузевою та професійною
ознакою”, що має забезпечити “вирівнювання податкового навантаження
різних сфер економічної діяльності”, знову слід відзначити обмеженість
та непослідовність подібних прагнень. Так, у Пояснювальній записці до
проекту знаходимо лише окремі види діяльності, які мають бути позбавлені
галузевих пільг, до того ж лише зі сплати ПДВ: спеціальний режим
оподаткування операцій з продажу сільгосппродукції; продаж і ввезення
лікарських засобів та виробів медичного призначення, імпорт сировини,
матеріалів для окремих машинобудівних підприємств; виробництво
спецтехніки; окремі наукові та конструкторські вироби. При цьому
залишені без змін пільгові режими щодо інших галузей промисловості та
видів діяльності (гірничо–металургійний комплекс, суднобудівна,
бронетанкова, космічна галузі тощо), що й зумовлюють левову частину
втрат бюджету.

Декларуючи необхідність зменшення податкових ставок та кількості
податків Кабінет Міністрів пропонує, по–перше, зберегти у 2003 році
додаткові збори на виплату пенсій (запроваджені восени 1998 року до
“повного погашення заборгованості з виплати пенсій”), а, по–друге,
оподатковувати проценти по вкладах населення, спадщину, відчуження
нерухомості, отримання міжнародних трансфертів. Збереження перших та
введення других не виправдовується як через суперечливість таких кроків
у контексті зменшення податкового тиску, так і з причини негативного
співвідношення витрат на адміністрування та надходжень від подібних
зборів.

ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ

Позитивним кроком у бік досягнення збалансованості бюджету є пропозиція
уряду відмовитись від затвердження переліку захищених статей бюджетних
призначень, які згідно з кодексом не можуть бути секвестровані
(скорочені). Подібний підхід цілком відповідає одному з принципів
побудови бюджетної системи України – принципу справедливості та
неупередженості, що передбачає справедливий розподіл суспільного
багатства між громадянами та територіальними громадами (ст. 7 кодексу).
Крім того, відсутність привілейованих статтей (при всій важливості
закріплених за ними видатків) є важливим чинником підвищення загальної
дисципліни бюджетного виконання, забезпечення рівного виконання
видаткової частини бюджету. У свою чергу, Бюджетний кодекс прямо не
зобов’язує включати до складу видаткових статтей бюджету захищені, хоча
не передбачає і безумовної альтернативності існування чи неіснування
захищених статтей на кшталт загального/спеціального фондів.

Неправомірними слід визнати пропозиції уряду обмежити застосування
безспірного стягнення коштів з бюджетів за позовами фізичних та
юридичних осіб наявністю відповідних бюджетних призначень. Таким чином,
реалізація конституційного права на відшкодування за рахунок держави чи
органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди,
завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної
влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами (ст. 56
Конституції) ставиться у залежність від “завбачливості” органів,
відповідальних за формування бюджету, які передбачили або ні відповідні
статті витрат.

МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ

Позитивним є те, що уряд, на відміну від закону про держбюджет на 2002
рік, пропонує порядок надання додаткового трансферту місцевим бюджетам
для зменшення фактичних диспропорцій між останніми через нерівномірність
мережі бюджетних установ, який повністю відповідає п. 3 Прикінцевих
положень кодексу. Надання зазначених коштів пропонується здійснити саме
у вигляді трансферту – додаткової дотації з Державного бюджету обласним
бюджетам та бюджету АРК для вказаних цілей, а не врахувати їх в обсягах
відповідних бюджетів у вигляді нерозподілених за формульним розрахунком
коштів (ст. 40 Закону “Про Державний бюджет на 2002 рік”).

Не відповідає положенням Бюджетного кодексу (ч. 2 ст. 97) пропозиції
уряду в частині надання субвенцій місцевим бюджетам на здійснення
програм соціального захисту через обласні бюджети та бюджет АРК, як
проміжних ланок між Державним бюджетом та основною масою місцевих
бюджетів. Такий же порядок встановлений і для взаємовідносин з місцевими
бюджетами у 2002 році, коли обсяги вказаних субвенцій з

атверджені окремо лише для обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та
Севастополя, бюджету АРК.

Проект не містить згадки про шляхи вирішення проблеми врегулювання
міжбюджетних відносин на рівні села, селища, міста районного значення та
району. Хоча Прикінцевими положеннями кодексу уряду й відведено два роки
на внесення відповідного законопроекту, проте процес поступового
поширення бюджетного регулювання на базові бюджети місцевого
самоврядування варто було б розпочинати заздалегідь.

Не передбачено порядку розрахунку індексу відносної податкоспроможності
бюджетів, що для 2003 року має розраховуватись наново (п. 4 Прикінцевих
положень Бюджетного кодексу).

КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ БЮДЖЕТУ (проект
Реформування місцевих бюджетів/підтримка економічної та фіскальної
реформи)

БЮДЖЕТНИЙ МОНІТОРИНГ

Аналіз положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2004
рік”

ПОКАЗНИКИ ДОХОДНОЇ ЧАСТИНИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ НА 2004 РІК

Доходи Державного бюджету України на 2004 рік визначено у сумі 60,7
млрд. грн. (59,1 млрд.грн. без урахування міжбюджетних трансфертів), що
на 7,5 млрд. грн. (на 8,3 млрд.грн. без урахування міжбюджетних
трансфертів), або на 14 відсотків більше (на 16,3 — відповідно), ніж
передбачено Законом України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” .

Діаграма 4.

Збільшення показників доходної частини бюджету пояснюється загальними
позитивними тенденціями розвитку соціально—економічного становища
України, а саме: зростанням реального ВВП, стриманням інфляції,
зменшенням обсягу бартерних операцій, стабільністю обмінного курсу
гривні.

Доходи загального фонду державного бюджету (без міжбюджетних
трансфертів) передбачено у сумі 46,3 млрд. грн., а доходи спеціального
фонду — в сумі 12,8 млрд. грн. Співвідношення загального і спеціального
фондів доходної частини бюджету в 2003 та 2004 роках залишилося
практично незмінним: 78,3 відсотка і 21,7 відсотка. В той же час, у
порівнянні з фактичним виконанням державного бюджету у 2001 та 2002
роках спостерігається тенденція до збільшення частки доходів загального
фонду державного бюджету (див. діаграму 4).

Діаграма 5.

СТРУКТУРА ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

У структурі доходів державного бюджету на 2004 рік спостерігається
поступове збільшення податкових надходжень. Варто відзначити скорочення
(на 2,1 відсоткового пункту) надходжень від податку на прибуток
підприємств, яке пояснюється зменшенням ставки податку з 30 відсотків до
25, а також збільшенням частки податку на додану вартість (на 0,9
відсоткового пункту), завдяки реструктуризації простроченої
заборгованості з відшкодування ПДВ. Збільшення питомої ваги надходжень
від акцизного збору відбуватиметься, зокрема, завдяки запровадженню
нових комбінованих ставок збору на тютюнові вироби та збільшення ставок
збору на алкогольні вироби.

За структурою джерел доходів як загального фонду державного бюджету, так
і спеціального, значних змін у Законі України “Про Державний бюджет
України на 2004 рік” у порівнянні з аналогічним Законом на 2003 рік не
сталося.

Із спеціального до загального фонду Державного бюджету України
переведено надходження коштів від збору на розвиток виноградарства,
садівництва і хмелярства.

Джерела доходної частини державного бюджету зазнали суттєвих змін.
Насамперед йдеться про прийняття нових положень або внесення істотних
змін в існуючі закони з питань оподаткування в межах податкової реформи
в Україні: введення ставки податку на прибуток підприємств на рівні 25
відсотків, прийняття нового закону з оподаткування доходів фізичних
осіб, запровадження нового законодавства з загальнодержавного
обов’язкового соціального страхування тощо. З іншого боку, в 2004 році
починають діяти нові комбіновані ставки акцизного збору на тютюн та
тютюнові вироби, що, як передбачається, сприятиме збільшенню цих
надходжень до бюджету.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” передбачає
низку норм, які змінюють положення податкового законодавства і не
належать до сфери регулювання законом про Державний бюджет України.
Такий підхід до регулювання доходної частини бюджету спостерігався і в
минулі роки, але не в таких обсягах. Цей підхід є досить проблематичним,
адже більшість законодавчих актів з питань оподаткування передбачають
пріоритетність норм цих законів перед нормами інших законів, незалежно
від того, коли вони приймаються або їх статусу (назви). Тобто,
проведення податкових змін через Закон про Держбюджет створює колізії в
законодавстві, а зміна податкового законодавства має відбуватися шляхом
внесення змін до відповідних законів про оподаткування.

У порівнянні з 2003 роком, податкові надходження державного бюджету 2004
року збільшаться на 22.

ВИДАТКИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ НА 2004 РІК

Видатки (без міжбюджетних трансфертів) та надання кредитів з Державного
бюджету України на 2004 рік складають 51,5 млрд.грн., (45,6 млрд.грн. у
2003 році) у тому числі по загальному фонду — 37,8 млрд.грн. (33,4
млрд.грн. у 2003 році) і по спеціальному фонду — 13,7 млрд.грн. (12,2
млрд.грн. у 2003 році).

Незважаючи на номінальне зростання обсягів видатків загального та
спеціального фондів державного бюджету (див. діаграму 5), їх частка у
порівнянні з 2003 роком залишилася практично без змін (загальний фонд —
приблизно 73 відсотки, спеціальний фонд — близько 27 відсотків) і має
такий вигляд:

Діаграма 6.

ПОКАЗНИКИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ НА 2004 РІК

Законом про Державний бюджет України згідно з Бюджетним кодексом України
щорічно встановлюються обсяги міжбюджетних трансфертів та визначаються
окремі положення, необхідні для регулювання процесу формування та
виконання місцевих бюджетів.

У Законі України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” збережено
тенденцію поступового збільшення обсягу фінансового ресурсу місцевих
бюджетів, яка притаманна бюджетному процесу в Україні за останні три
роки.

Обсяг дотації вирівнювання 2004 році встановлено 7,3 млрд.грн. (проти
5,4 млрд. грн. у 2003 році, або на 35 відсотків більше).

Загальний обсяг додаткової дотації на зменшення фактичних диспропорцій,
пов’язаних з нерівномірністю мережі бюджетних установ, яка щорічно
передбачається у Державному бюджеті згідно з Прикінцевими положеннями
Бюджетного кодексу України, збільшено на 156,3 млн.грн.

Обсяг субвенцій (загального та спеціального фонду разом) збільшено
порівняно з бюджетом 2003 року майже на 1,5 млрд.грн.

Водночас, на думку експертів групи фіскального аналізу, окремі
показники, які стосуються міжбюджетних трансфертів, містять певні
ризики.

ВИСНОВКИ:

В даній курсовій роботі було розглянуто та проаналізовано основні засади
бюджетної системи України, її складових, основні функції бюджету, його
складові, етапи його формування, проблеми затвердження розподілу
бюджетних коштів, контроль за ними, механізм формування дохідної та
видаткової частини бюджету. Також було проведено аналіз та огляд
законодавчої та нормативної бази України щодо бюджетниї сфери.

Було проведено вибірковий аналіз питання кошторисного фінансування,
виділення коштів бюджетним установам, контроль за ними, їх розподіл та
механізм регулювання даного питання зі сторони виконавчої влади.

Коментарі щодо соціальної сфери та її фінансування розглядалося в
наступному розділі. В даному розділі було проаналізовано та дано оцінку
сучасному стану соціальної сфери в Україні, існуючі проблеми та шляхи їх
вирішення, законодавчі акти, що регулюють соціальну сферу в Україні.
Також було подано коментарі економістів та фінасистів стосовно
соціальної теми, а саме коментар академік НАН України, директор
Інституту економіки промисловості НА Н України О. Амоша та професора,
доктора економічних наук О. Новікова.

В наступному розділі було проаналізовано структуру Державного бюджету
України, його складові, механізм його затвердження та розподілу
бюджетних коштів, механізм утворення дохідної та видаткової частин
бюджету, механізм надання дотацій та субвенцій тощо. Також було подано
коментарі до Закону України “Про державний бюджет” відомих політиків,
народних депутатів, фінансистів, економістів, а саме коментар Голови
бюджетного комітету Верховної Ради України Петра Порошенка, коментар
директора Інституту трансформації суспільства Олега Соскіна, кометнар
народного депутата Валерія Сушкевича та бюджетний моніторинг Комітету
Верховної Ради України з бюджетних питань.

Проаналізувавши коментарі відомих економістів, фінансистів, народних
депутатів можна зробити висновок, що нормативна база, що стосується
Державного бюджету потребує суттєвого доопрацювання, тобто зменшення
податкового тиску на всі сфери діяльності, розширення бази
оподаткування, що дасть змогу в свою чергу отримати додаткові кошти до
дохідної частини Державного бюджету та як наслідок – збільшувати його
видаткову частину, при цьому не забуваючи про його збалансування. Як
наявний приклад, Державний бюджет України на 2000 рік, який був
бездефіцитним та за показниками виконання був виконаний на всі 100 % за
уряду Віктора Андрійовича Ющенка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Конституція України.

Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. № 2542 – ІІІ.

Постанова Кабінету Міністрів Про затвердження Порядку складання,
розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів
бюджетних установ від 28 лютого 2002 р. № 228.

Наказ Міністерства фінансів України Про бюджеину класифікацію та її
запровадження від 27. 12. 2001. № 604.

Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 211 Про
внесення змін до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних
вимог до виконання кошторисів бюджетних установ.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 р. N 222 Про
внесення змін до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних
вимогщодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та
організацій.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 рік”.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2001 рік”.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2002 рік”.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2003 рік”.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”.

Наказ Державного Казначейства України від 26.03.2003 N 67 Про
затвердження Інструкції про порядок складання у 2003 році квартальної
фінансової звітності установами та організаціями, які отримують кошти
державного та/або місцевих бюджетів.

Указ Президента України Про Основні напрями соціальної політики на
1997-2000 роки від18 жовтня 1997 року N 1166/97.

Лист Головного Контрольно – Ревізійного Управління України від
26.08.2003. № 14–14/356 Щодо фінансування бюджетною установою
вищестоящої установи.

Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. Посіб. – К.:
Знання–Прес, 2002. – 495 с.

Журнал Міністерства фінансів України“Фінанси України”.

Вісник Національного банку України.

Офіційний інтернет–сайт Бюджетного Комітету Верховної Ради України –
HYPERLINK “http://www.budget.rada.gov.ua” www.budget.rada.gov.ua .

PAGE

PAGE 29

Порівняння планових показників загального та

спеціального фондів Державного бюджету України

за 2002-2004 роки

0

10000

20000

30000

40000

50000

60000

2002

2003

2004

млн.грн.

загальний фонд

спеціальний фонд

роки

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020