.

Бюджетний дефіцит (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 2676
Скачать документ

ДОМАШНЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ФІНАНСІВ

1. Бюджетний дефіцит

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки,
зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті
дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних
безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й
вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму
економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські
структури.

Державне бюджетне обмеження:

B = B + rB + T – Tr – (G + I)

Де B – чисті фінансові активи в n-му році;

B – чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;

r – проценти по чистим фінансовим активам В попереднього року;

T – податки в n-му році;

Tr – трансферти в n-му році;

G – державні споживчі витрати в n-му році;

I – державні інвестиційні витрати в n-му році.

=
+

Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу
(D), де D = -В

D = D + rD + G + I – T

або

D – D = rD + G + I – T

де D – D – бюджетний дефіцит (DEF)

Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його
доходами.

Види державного дефіциту:

Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного
падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу
виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.

Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом
дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на
соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

Збільшення оборонних видатків.

Зростання виплат по державному боргу.

Збільшення трансфертних платежів.

Зниження податків.

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси – загальна назва системи методів, які використовуються для
управління доходами і витратами органів державної влади і господарських
організацій.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли
державі гостро не вистачає грошей на розв’язання важливих завдань,
тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації,
яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму,
ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення
витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних
лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на
щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в)
фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується
на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний
характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по
результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового
розмаху.

У минулому зростання державного боргу було зв’язане найчастіше з
дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити
80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати
рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише
рефінансувати, а не погашати, по-друге, уряд має право встановлювати
податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на
майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв’язаними з державним боргом є такі:

виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають
дію економічних стимулів;

виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають
переведення частини національного продукту за кордон;

запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або
сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне
інвестиційне фінансування.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це
невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його
видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія
паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову
діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність
конкретної обгрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми
бюджетного дефіциту:

скорочення бюджетних витрат;

пошук джерел додаткових доходів;

випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для
фінансування державних витрат;

позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших
держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні
рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його
практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним
чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А
відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у
сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати
гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються
державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих
цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного
боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам
його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям,
а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають
великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США
починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд. дол., а в деякі роки –
200 млрд. дол..

2. Суть і структура фінансів

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони формують
його життєздатність, його потенціал, забезпечуючи при цьому реалізацію
поставлених кожною людиною, кожним підприємством та державою в цілому
завдань і цілей. Щодня ми вступаємо у безліч різноманітних відносин,
важливе місце серед яких займають фінанси. Уже давно фінансова
діяльність перестала бути привілеєм професіоналів, хоча вони і не
втратили своєї провідної ролі у суспільстві.

Термін “фінанси” з’явився у XIII столітті. Він походить від
середньовічного латинського терміна “finansia”, що означає обов’язкову
сплату грошей. Ця сплата пов’язувалася з передачею частини доходу
громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його
утримання та на інші втрати державною змісту. Так тривало майже до
початку XVIII століття. Під фінансами розуміли державне публічне
господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого
рівня.

Виникнення та розвиток фінансів зумовлювалися зростанням продуктивних
сил у суспільстві, насамперед товарно-грошових відносин як необхідної
форми економічного життя для досягнення певного рівня суспільного
добробуту. Своїй досконалості й завершеності фінанси зобов’язані також
появою та прогресом різних видів державних утворень. Тому є підстави
стверджувати, що фінанси – це продукт розвитку товарно-грошових відносин
і держави. Фінанси можуть успішно функціонувати, активно сприяти
економічному та соціальному прогресу лише за активного втручання у ці
процеси держави.

Фінансам належить провідна роль в економічній системі. Це зумовлено тим,
що їх функціонування визначає кількісні й якісні параметри будь-якого
економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності.

Обов’язковою ознакою участі фінансів у економічному житті держави,
підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах
виробництва, у здійсненні державою своїх функцій, задоволенні населенням
своїх життєвих потреб не існували б і фінанси. Усі процеси економічного
життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в
грошовій формі. Економічне життя держави постійно вимагає створення
грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Обсяг цих фондів
кількісно та якісно характеризує масштаби діяльності й фінансові
можливості країни, господарської структури, громадянина. Ці фонди,
власне, і є фінансами.

Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає
створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для
задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних
послуг населенню з боку держави. забезпечення виконання державою її
функцій. У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення
високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина.

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій.
Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона
фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами
фінансових відносин. Ці потоки – їх характер і форми, спрямованість і
обсяги – виступають предметом практичної фінансової діяльності.
Прихована сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші
грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового
внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від
налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і
розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність
фінансів і є предметом фінансової науки.

Фінанси – сукупність економічних відносин, пов’язаних з обміном,
розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового
внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного
багатства.

Функціонування фінансів пов’язано з такими поняттями як фінансові
відносини, фінансова діяльність, гроші (мал. 1).

Мал. 1. Організаційні засади функціонування фінансів

Вихідні фінансові категорії – доходи і видатки. Доходи одного з
суб’єктів завжди є видатками іншого.

Характерні ознаки фінансів:

обмінно-розподільний характер;

рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

грошова форма відносин;

формування доходів і здійснення видатків;

еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і
нееквівалентний перерозподілу.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини
обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з
приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах
розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну – ознаки
розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу
доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за
виконання нею установлених функцій і надання відповідних послуг: скільки
заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відносинах обміну можливі
елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються
від реальної вартості товарів та послуг; Слід пам’ятати, що в чистому
вигляді обмін та розподіл і перерозподіл – це тільки наукові абстракції.
У реальному житті все набагато складніше і провести чітке розмежування
відносин досить важко, по-перше, і навряд чи доцільно, по-друге.

Фінанси є життєво важливою системою в економіці та суспільстві в цілому.
Налагоджені фінансові відносини виступають запорукою нормальної
життєдіяльності.

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її
функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії.

Фінанси виконують дві функції:

розподільну;

контрольну.

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають
інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним
розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках,
насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни.
Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін,
коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші
товари і послуги – нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін
відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а
навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують
функцію виміру вартості. На відміну від цін фінанси насамперед
призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в
результаті кримінальних порушень – крадіжок, зловживань службовим
становищем, розкрадання майна підприємств державного сектора, уникнення
від сплати податків та ін. Однак, це не економічні методи, і вони є
предметом іншої науки – правознавства.

3. Платежі за ресурси

Виробничо-господарська діяльність суб’єктів господарювання пов’язана із
залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання
справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської
діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів
заінтересоване й суспільство в цілому. З метою ефективнішого
використання ресурсів, що є в розпорядженні або у власності суб’єктів
господарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі.

До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавством України
для суб’єктів господарювання, можна віднести: плату (податок) за землю;
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне
використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата
за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного
середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності
підприємств досягається через розподіл прибутку і формування
собівартості. Зменшення суми вказаних платежів якщо вони здійснюються за
рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі
відносяться на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати
господарської діяльності, що в кінцевому підсумку збільшує обсяг
прибутку.

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

— заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення
родючості грантів;

— відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які
пов’язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

— розвитку інфраструктури населених пунктів.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України
«Про плату за землю» від 19.06.1996 p.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної
плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі
сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду,
стягується орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або
користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники
землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі
сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського
виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у
межах населених пунктів, встановлених законодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного
податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у
відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено
в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних
ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного
податку (у копійках за 1 м2). Ці ставки диференційовано залежно від
кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі
збільшенням його кількості.

Передбачено також застосування підвищених коефіцієнтів до встановлених
ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя,
гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Місцеві ради можуть диференціювати і затверджувати ставки (виходячи із
середніх ставок) податку залежно від місцезнаходження земельної ділянки
на території населеного пункту та її функціонального використання.

З 1 липня 1997 року ставки податку на землю було підвищено в 1,81 раза
проти ставок, передбачених Законом «Про плату за землю».

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно
обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1
лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок
нараховується з дня виникнення права власності або права користування.

Щодо знов уведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються
протягом місяця з дня виникнення права власності або користування
ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній
власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується
кожному з них, пропорційно до його частки власності на будівлю.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів.
Структурно-логічну схему податку на землю зображено на рис. 1.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються
за згодою учасників договору оренди — орендодавця (власника) та
орендаря.

Суб’єкти господарської діяльності сплачують земельний податок за рахунок
їхнього прибутку. Одночасно земельний податок включається до складу
валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак
і податку на прибуток. Крім того, для підприємств, основною діяльністю
яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сума нарахованого
податку на прибуток зменшується на суму податку на землю, що
використовується в сільськогосподарському обороті.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня в розмірі 0,3%
суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне
внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не
повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на
землю.

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування
будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів
загального користування, проведення природоохоронних заходів на
водоймищах. Податок зараховується в бюджети місцевого самоврядування.
Структурно-логічну схему податку на транспортні засоби зображено на рис.
3.

Порядок обчислення і сплати податку на транспортні засоби регулюється
Законом України «Про податок із власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1997 p.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні
особи) — власники транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів.

Згідно із законодавством об’єктами оподаткування є автомобілі (легкові,
вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти,
судна парусні, човни моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на
гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт;
автомобілі швидкої допомоги та пожежні;

транспортні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на
заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.

Ставки податку визначено в розрахунку на рік: зі 100 см3 об’єму двигуна,
з 1 кВт потужності двигуна, з 1 см довжини транспортного засобу. Усі
ставки податку встановлені в ЕКЮ (з 1 січня 1999 року в ЄВРО) за видами
транспортних засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна,
виду транспортного засобу, його призначення й використання.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кількість
транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року. Якщо
транспортні засоби отримані у другому півріччі, то податок сплачується в
половинному розмірі.

Податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним
оглядом транспортних засобів за період до наступного технічного огляду.

Сплата податку здійснюється в валюті України, розраховується за валютним
курсом Національного банку на перший день кварталу, в якому сплачується
податок, і залишається незмінною до кінця кварталу.

Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту
загального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятих
перевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавче встановлено тарифи
на оплату проїзду). Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники
сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі
для перевезення людей (з кількістю місць менше 10) у розмірі 50%.

Для підприємств встановлено достатньо високу відповідальність за сплату
податку. У разі заниження податку стягується вся сума заниження і штраф
у двократному розмірі від тієї ж суми. За відсутності обліку об’єктів
оподаткування або за ведення обліку з порушенням установленого порядку
(неподання, несвоєчасне подання розрахунків та інших документів,
необхідних для обчислення і сплати податку) стягується штраф у розмірі
50% від суми податку, що підлягає сплаті. Сплата вказаних штрафів
здійснюється за рахунок прибутку, що залишився у розпорядженні
підприємства.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат
платника, а отже, зменшує оподатковуваний прибуток і суму податку на
нього. Джерелом сплати податку на транспортні засоби є балансовий
прибуток підприємства, що впливає на розмір чистого прибутку
підприємства.

Аналіз механізму стягнення податку на транспортні засоби дає змогу
зробити висновок, що поряд із фіскальною функцією вказаний податок
виконує регулюючу функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності
використання транспортних засобів.

У Законі України «Про систему оподаткування» передбачений податок на
нерухоме майно суб’єктів господарювання. Законодавчих актів щодо
вказаного податку поки що не прийнято.

Мета введення названого податку — забезпечити збалансування доходів і
витрат консолідованого бюджету держави та сприяти підвищенню
ефективності використання нерухомості суб’єктами господарювання. Було
підготовано кілька варіантів закону стосовно цього податку. Останній
його варіант, опрацьований 1997 року, передбачав, що об’єктом
оподаткування є земля, а також постійні будівлі і споруди, що
конструктивно й технологічно зв’язані з землею, на якій їх розміщено.

Податок на нерухомість має бути загальнодержавним податком і є
різновидом податку на майно. Податок на нерухомість складається з суми
податків на землю, будівлі і споруди.

Нерухомість — це земля і постійно розміщені на ній будівлі та споруди.
Будівлі — це житлові будинки, офіси, гаражі, дачі. Споруди — це об’єкти
які підпадають під визначення першої групи основних фондів, за винятком
будівель. Якщо об’єкт, який належить до основних фондів першої групи,
використовується одночасно як споруда та як будівля, платник податку має
звернутися до податкової адміністрації із заявою про розмежування
напрямів використання такого об’єкта з метою окремого визначення
податкових баз і строків оподаткування.

Слід звернути увагу на те, що в розглянутому варіанті проекту закону
щодо податку на нерухомість передбачається для розрахунків бази
оподаткування застосовувати індексацію бази оподаткування на рівень
інфляції. Така індексація можлива, коли рівень інфляції, розрахований на
базі податкового року, дорівнює або перевищує 110 відсотків.

Список використаної літератури

Балабанов А., Балабанов И. Финансы. –С-Пб, 2000. –192 с.

Василик О.Д. Теорія фінансів. –К: Ніос, 2000. –416 с.

Кириленко О.П. Фінанси. –Тернопіль, 1998. –с.165 с.

Опарін В.М. Фінанси. –К, 1999. –164 с.

Сабанти Б.М. Теория финансов. –М.: Менеджер, 1998. –168 с.

Теория финансов: учебное пособие / Под ред. М.Е. Заяц, М.К. Филенко.
–Минск: Вышейшая школа, 1997.

Финансы / Под ред. А.М. Ковалевой. –М.: Финансы и статистика, 1996.

PAGE

ЗАХОДИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

конверсія;

перехід від фінансування до кредитування;

ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

зниження витрат на управління державою;

зміна системи оподаткування;

підвищення ролі місцевих бюджетів.

ПРИЧИНИ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖБЮДЖЕТУ

падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

зменшення приросту національного доходу;

зменшення акцизних податків, які надходять в держбюджет;

збільшення бюджетних витрат;

непослідовна фінансово-економічна політика.

Резерв іноземної валюти, золото

Чисті фінансові активи

Валові фінансові активи держави

ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

Платники податку

Об’єкт оподаткування

Фактори, що впливають на розмір ставки податку

Джерело сплати податку

Термін сплати податку

Податкові пільги

Власники землі, земле-користувачі

Використовують землю для сільсько-господарського виробництва

Використовують землю для розміщення виробничих об’ктів, споруд, будівель

Грошова оцінка 1 га землі, що використовуєтся для
сільськогосподар-ського виробництва

Грошова оцінка 1 м2 землі, що використовується для
несільськогоспо-дарського виробництва

Землі, що використову-єтся для сільськогосподарського виробництва

Землі, що використову-єтся для несільськогосподарського виробництва

Прибуток

Щомісяця

Один раз на квартал

Один раз на рік

Зниження ставки податку

Повне звільнення від податку

Призначення

Рілля

Сіножаті

Пасовища

Багаторічні насадження

Родючість

Розмір населеного пункту (кількість населення)

Розміщення ділянки на території населеного пункту

Призначення ділянки

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020