.

Бюджетний аудит (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
538 4481
Скачать документ

Реферат на тему:

Бюджетний аудит

Аудит виконує роль правової та функціональної процедури, покликаної
забезпечити прозорість та ефективність бюджетної сфери, гарантувати
надходження вірогідної інформації про стан державних фінансів до
законодавчих органів і громадськості. За визначенням, сформульованим
Американською бухгалтерською асоціацією, аудит — «систематизований
процес одержання й оцінювання об’єктивних даних стосовно
фінансово-економічних дій і фактів з метою з’ясування відповідності
зафіксованих явищ установленим критеріям та параметрам». Аудит органів
державного управління, державних установ і організацій взагалі, тобто
бюджетний аудит, — це «перевірка відповідності використання державних
коштів установленим правилам, а також точності звітних даних»2.
Податковий аудит, зокрема, як складова бюджетного аудиту — це «перевірка
доходів або інших оподатковуваних операцій платника податків з метою
визначення точної податко-. спроможності»3. У США обов’язки податкового
аудиту покладені на агентів Служби внутрішніх доходів (СВД), які
здійснюють документальний аудит переважно за місцезнаходженням платника
і його бізнесу. За результатами аудиту агент складає спеціальний звіт
установленої форми.

Як контрольно-аналітична процедура бюджетний аудит охоплює перевірку
звітності та дотримання вимог статутів і нормативних положень,
експертизу фінансових операцій, аналіз й оцінювання діяльності в цілому.
Найбільш розвинена форма сучасного бюджетного аудиту — так званий повний
багатоаспектний аудит, який передбачає комплексну перевірку фінансових
програм та інвестиційних проектів з погляду їх транс-парентності та
економічної ефективності. Зовнішній аудит передбачає також атестацію
внутрішньовідомчого контролю.

Необхідно зауважити, що поняття «ефективність» в англомовній спеціальній
літературі передається залежно від описуваної ситуації двома термінами:
«еШсіепсу» і «еїїесііуепезз». Перший термін відбиває результати
діяльності через показник співвідношення між понесеними витратами й
одержаними вигодами. Ефективність державної установи в розумінні її
досягнення максимальних результатів за якомога менших затрат
адміністративних зусиль і фінансових ресурсів, тобто означає здатність
організації забезпечувати суспільство благами і послугами за мінімальних
затрат коштів, часу, роботи персоналу. «Егїесііуепезз» має дещо інший
зміст. Цей термін вживається, коли йдеться про обсяг ресурсів (не
обов’язково мінімальний), який потрібно затратити для досягнення певної
мети повною мірою. Відповідно, аналіз ефективності має два варіанти.
Перший передбачає контроль за виконанням програм через порівняння
фактичної суми ресурсів, затрачених на досягнення результату, з
попередньо розрахованою вартістю реалізації програми з заданим
результатом. У другому випадку мають на увазі відповідність поставленої
перед програмою мети потенційним соціальним результатам її реалізації за
допомогою численних позитивних і негативних ефектів у соціальній сфері.

За словами піонера науки управління, лауреата Нобелівської премії (1978
р.) Герберта Саймона, «у широкому розумінні «діяти ефективно» означає
використовувати найкоротший спосіб і найдешевші засоби для досягнення
бажаних цілей»1. Розвиваючи цю думку, Саймон описує фундаментальний
принцип управління у такий спосіб: «…Серед кількох альтернатив, що
передбачають однакові витрати, слід обирати ту, котра максимальною мірою
забезпечує досягнення адміністративних цілей; і навпаки, серед
альтернатив, що однаковою мірою забезпечують досягнення цілей, слід
обирати ту, котра передбачає мінімальні витрати». Отже, в будь-якому
разі ефективність означає забезпечення максимальних вигід, цінностей і
благ за рахунок обмежених засобів.

Так чи інакше повний аудит є найбільш дієвим операційним інструментом
контролю ефективності. Повний бюджетний аудит передбачає, що діяльність
структур державного сектору повинна вестись із максимальною віддачею
виділених коштів, а посадові особи мають нести повну відповідальність за
ощадливе та ефективне використання довірених їм ресурсів. Завдання
повного аудиту — об’єктивна і конструктивна експертиза економічної
ефективності використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.
При цьому, окрім перевірки й аналізу операцій, повний аудит передбачає
розроблення рекомендацій щодо вдосконалення роботи організацій і/або
виконання програм. Тобто повний аудит виходить за межі суто фінансових
питань.

Повний аудит виконує група спеціалістів із різними знаннями і навиками,
а не тільки економісти й бухгалтери. Аудитору мають бути властиві такі
якості, як фахові здібності, глибокі професійні та правові знання,
пунктуальність, наполегливий характер і навіть уява. Якщо в приватному
секторі аудитор не залежить від керівників фірми, відстоюючи вигоди її
власників-акціонерів за принципом «аудитор — сторожова собака, а не
вовкодав» , то у сфері державної служби, як відверто пишуть канадські
автори, аудитор — «фінансова сторожова собака парламенту», «око
невсипуще над поведінкою бюрократії». Образно кажучи, аудиторський
цербер мусить на сторожі державних інтересів не тільки гавкати, а й
кусати.

У центрі повного бюджетного аудиту, крім власне поглибленого
фінансово-економічного аналізу, містяться питання підзвітності та
відповідальності державних службовців за належне виконання своїх
посадових повноважень. Повний аудит передбачає контроль службових
обов’язків урядовців у правовому, формальному і процедурному аспектах. У
західних країнах аудит від своїх традиційних форм еволюціонував саме в
цьому напрямі. Отже, серцевиною повного аудиту стають уже не економічні
факти і показники, а люди («персонал», «людські ресурси»), діями яких
створені ті факти і показники.

Повний аудит дає зрозуміти, що фінансово-економічні явища залежать від
мислячих і діючих суб’єктів ринку чи державної служби, бо на зміст і
результати функціонування економіки і держави впливають суб’єктивні
уявлення і відповідні вчинки учасників подій. Тим самим повний аудит
адекватний високому рівню політичної, правової і професійної культури,
властивої західним спеціалістам, громадянському суспільству в цілому.

Останнє також означає, що в разі негативних результатів аудиту звичайна
міжнародна практика полягає в тому, що перевірене відомство має гласно в
письмовому вигляді відреагувати на висновки аудиту з зазначенням
відповідних заходів. У деяких країнах діє посилений порядок, коли
спеціальний парламентський комітет паралельно з аудиторською
організацією перевіряє діяльність окремих державних відомств, розглядає
звіти головного аудитора і зобов’язує керівників усунути виявлені
недоліки. Так, у Великій Британії, Канаді та Індії парламентський
комітет з державних рахунків доводить результати актів перевірок до
відома як палат самого парламенту, так і державної скарбниці, остання, у
свою чергу, інформує комітет про вжиті заходи.

У розвинених країнах світу в конституційному порядку давно забезпечені
незалежний стан і свобода дій аудиторських структур, з тим щоб виконавча
влада була позбавлена можливості гальмувати роботу державного
аудиторського відомства шляхом недостатнього фінансування, втручання в
підбір кадрів, впливу на спрямованість перевірок чи будь-яким іншим
способом. Відповідно до уніфікованих стандартів аудиту, розроблених
Міжнародною організацією вищих ревізійних установ (МОВРУ), державне
аудиторське відомство повинне мати ядро незалежно мислячих
висококваліфікованих співробітників. Вимоги до аудиторської діяльності
та її правила найкраще підсумовані в стандартах МОВРУ, які можуть
служити еталоном контрольно-аудиторської роботи.

Стандарти аудиту Міжнародної організації вищих ревізійних установ.
Основні постулати: системи інформації, контролю, оцінки і звітності
органів державного управління мають сприяти вимогам підзвітності;
відповідні органи приймають належні облікові правила фінансової
звітності та розкривають інформацію, потрібну органам державного
управління; для забезпечення високої якості роботи діяльність
аудиторських організацій має відповідати стандартам МОВРУ.

Загальні стандарти: окремі аудитори та аудиторське відомство загалом
мають бути незалежними від виконавчої влади, від структур, яких
перевіряють, а також від будь-якого політичного впливу; вони мають
забезпечувати належний рівень компетенції та проявляти необхідну
старанність у дотриманні правил аудиту за вимогами МОВРУ.

Стандарти для роботи на місцях: продуманий порядок проведення аудиту
забезпечує регулярне виявлення помилок, відхилень і правопорушень, які
впливають на фінансову звітність; аудиторам слід оцінити надійність
внутрішнього контролю; мета аудиту полягає в гарантуванні повноти і
достовірності бюджетних рахунків.

Стандарти звітності: після кожного аудиту головному аудитору належить
підготувати письмове резюме у зрозумілій формі, включивши тільки ту
інформацію, яка підтверджена компетентними і конкретними аудиторськими
матеріалами; аудиторські звіти мають бути незалежними, об’єктивними,
безсторонніми, а також конструктивними (тобто бути орієнтованими на
уникнення помилок і недоліків у майбутньому).

Уявлення про аудиторську перевірку державних неприбуткових організацій
дає приклад аудиту самоврядного «Євразійського фонду» (ТЬе Еигазіа
Роишіаиоп), заснованого у США федеральним Агентством міжнародного
розвитку в 1992 р. із метою фінансової та організаційної підтримки
здійснення економічних і демократичних реформ у нових незалежних
державах, створених на території колишнього СРСР. Аудиторська фірма
«Прайс Вотерхауз» повідомила наглядову раду Фонду, що перевірка
фінансового стану фонду за результатами діяльності в 1995 фінансовому
році була виконана відповідно до державних стандартів аудиту,
установлених Головним контрольно-ревізійним управлінням СІЛА, а також
згідно з правилами аудиту вищих навчальних закладів та інших
неприбуткових організацій, затвердженими Адміністративно-бюджетним
управлінням при президентові США.

За програмою аудиту були перевірені та зафіксовані у відповідних актах
(до речі, обсягом не більше двох-трьох сторінок) такі питання:
фінансовий стан, діяльність, функціональні видатки, рух готівки; графік
надходжень федеральних субсидій та їх використання; стан внутрішнього
контролю; відповідність діяльності в цілому і основних програм чинному
законодавству. Зокрема, аудит останнього питання передбачав перевірку
Фонду за такими позиціями: терміни й умови надання грантів та виконання
контрактів; стан матеріально-технічного забезпечення; обов’язки,
утримання і підбір персоналу; видача авансів і повернення коштів;
повнота звітності. Результати аудиту відображені в підсумкових даних.
Отже, по-перше, аудитом установлена відсутність порушень фінансової
дисципліни з боку Фонду; по-друге, фінансовий стан Фонду цілком
задовільний за всіма показниками, спостерігається висока динаміка
діяльності за два суміжні роки.

Зберігаючи загальні основні засади, що визначаються принципами
функціонування правової демократичної держави, національні форми
аудиторських відомств мають деякі відмінності. Так, за взірцем Великої
Британії у країнах Британської співдружності націй вони мають назву
Аудиторського бюро, у Франції та франкомовних країнах — Рахункові
палати. Аудиторську діяльність з організаційно-функціонального боку
розглянемо на прикладі Канади.

Державну аудиторську службу в цій країні очолює підпорядкований
парламенту головний аудитор. В обов’язки служби входить перевірка
законності й ефективності витрачання державних видатків. Матеріали про
результати щорічного аудиту виконання федерального бюджету надсилаються
в парламентський комітет державних рахунків. Зі свого боку, на урядовому
рівні департамент асигнувань державного казначейства готує свій звіт про
виконання бюджету і передає його на розгляд у палату громад парламенту.

Служба головного аудитора перевіряє звіт уряду, фіксуючи факти
нецільового використання і необгрунтовані перевитрати коштів, не
санкціоновані парламентом видатки, будь-які порушення взагалі. На цій
підставі головний аудитор робить висновок про ефективність роботи
державного казначейства і надсилає його у палату громад. До його завдань
входить доведення до відома парламенту всіх позитивних і негативних
фактів, які заслуговують на увагу. Службі головного аудитора доступні
будь-які фінансові документи, вона має право обнародувати факти
фінансових порушень.

Діяльність служби головного аудитора має два рівні. По-перше, аудит
засвідчує точність відображення фінансових операцій у звітності;
по-друге, перевіряється відповідність виконуваних державними структурами
програм чинному законодавству та завданням фінансової політики. Тим
самим головний аудитор є інструментом контролю політичної
представницької влади над адміністративно-бюрократичним апаратом з
погляду законності, ефективності, доцільності його функціонування у
сфері державних фінансів. Образно кажучи, служба головного аудитора —
«сторожовий пес» державної казни. Проте незалежний статус
підпорядкованого парламенту державного діяча має лише сам головний
аудитор, інші функціонери аудиту — звичайні державні службовці.

Державне казначейство виконує контрольні функції в ролі головного
радника кабінету міністрів із питань пріоритетних програм і проектів,
ефективного використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, а
також установлює стандарти фінансової звітності, розробляє інструктивне
та методичне забезпечення, здійснює контроль за безпосереднім виконанням
бюджету й окремих програм.

Отже, у Канаді бюджетний контроль у цілому побудований за класичною
схемою демократичної правової держави: контроль законодавчого корпусу,
адміністративний контроль фінансового відомства, контроль
спеціалізованого державного органу. У результаті створена замкнута
контрольна система, що охоплює програмування як метод визначення
пріоритетів і попередній контроль за напрямами витрачання бюджетних
коштів, контроль у процесі приймання (розгляду і затвердження) бюджетів
і фінансових програм, аудиторську перевірку виконання.

Попри серйозні заходи щодо вдосконалення контролю над державними
фінансами, здійсненими в XX ст., ефективність бюджетного аудиту в
державному секторі, за визнанням західних спеціалістів, все ще
залишається нижчою, ніж у приватному секторі. На те є вагомі причини.
Адже у сфері господарсько-комерційної діяльності діють такі могутні
засоби аудиту, як баланс, рахунок прибутків і збитків, моніторинг
виручки та інших фінансових потоків, яких немає в державних установах.
Фінансовий стан компанії перебуває під пильним наглядом акціонерів, вони
мають змогу критично оцінювати прибутковість інвестицій, напрями
розвитку тощо. Навіть на індивідуальному рівні будь-які значні витрати
коштів потрапляють у поле зору кредитних агентств, залежать від банків,
менеджери яких у разі необхідності надають кваліфіковану професійну
допомогу. Не кредитуючи в сумнівних випадках, банк, по суті, робить
послугу потенційному боржникові. Можливості аудиту державних організацій
значно нижчі, тут критерії ефективності менш чіткі, відсутні такі
заінтересовані учасники, як акціонери і кредитори. Тому якість складання
бюджетів і кошторисів (бюджетування) й аудиту в державному секторі
об’єктивно нижча, ніж у приватному. Передбачення державних доходів і
видатків бувають помилковими: нерідко ті чи інші фінансові заходи не
мають належного економічного обґрунтування, а здійснюються з політичних
міркувань. Щоправда, масштаби цих проблем у різних країнах неоднакові.
Наприклад, у США бюджетні призначення більш прозорі для перевірок, ніж у
Великій Британії, де уряд передає бюджет на розгляд у парламент
частинами і в різний час, що утруднює контроль.

Крім аудиту, засобами перевірки бюджетно-фіскальної інформації на
предмет її адекватності фінансовому стану і потребам держави є
розрахунок макроекономічних прогнозів, а також перевірка достовірності
фінансової статистики.

Аудит бюджетних установ і програму США

Як уже згадувалося, вищим контрольним органом і організаційно-методичним
центром усієї системи фінансового контролю взагалі і бюджетного зокрема
в Сполучених Штатах Америки є Головне контрольно-ревізійне управління —
ГАО. ГАО було створене в 1921 р., перейнявши функції Контрольного
управління міністерства фінансів, але вже у підпорядкуванні конгресу.
Отже, ГАО — установа представницької законодавчої влади. За усталеною
практикою керівник ГАО (генеральний контролер США) доповідає про
результати контрольної роботи в конгресі чи його комітеті до 200 разів
на рік.

Крім ГАО, контрольними функціями наділені Бюро внутрішніх доходів
міністерства фінансів, Агентство армійського контролю міністерства
оборони, інші відомчі контрольні установи на федеральному рівні, а також
контрольні структури штатних І місцевих органів самоврядування. Увага
названих контрольних закладів зосереджується на власній відомчій
діяльності, але в разі потреби поширюється і на операції ділових
партнерів урядових установ.

Цікаво зазначити, що одним із різновидів внутрішньовідомчого контролю,
який вважається певною мірою навіть більш ефективним, ніж контроль
офіційний, є так званий самоконтроль. Так, у лікувальних закладах США
створюються внутрішні контрольні комісії, які складаються з
представників медперсоналу. Призначення таких комісій — забезпечення
економії коштів через обмеження тривалості перебування хворих на
стаціонарному лікуванні до оптимального рівня медичної необхідності.
Свого часу в США були проведені дослідження, які довели ефективність
цієї форми контролю.

Важливим операційним інструментом здійснення фінансового контролю в
цілому і бюджетного зокрема є бюджетний аудит. Він являє собою певний
систематизований процес, оскільки робота аудитора підпорядковується
заданій логіці поведінки та певним організаційним процедурам.
Об’єктивність збирання й оцінювання фінансових даних передбачає
нейтральність позиції аудитора, відсутність з його боку упередженості.
Інформацію, потрібну для перевірки, аудитор відбирає відповідно до
ситуації, керуючись професійними вимогами і критеріями. Останні
охоплюють широкий спектр позицій — від основ фінансового рахівництва до
юридичних норм, що регламентують порядок складання кошторисів,
оподаткування, укладання контрактів, використання бюджетних коштів,
оформлення результатів аудиту та офіційних фінансово-розпорядчих
настанов.

На ГАО покладається проведення так званого всеохопного аудиту установ і
юридичних осіб державного сектору, що передбачає виконання широкого кола
завдань.

По-перше, контроль усіх питань, які стосуються руху бюджетних потоків,
формування й використання грошових фондів федерального уряду, а також
реалізації програм, фінансованих за рішенням конгресу; контроль
виконання рекомендацій конгресу в порядку законодавчих ініціатив щодо
посилення режиму економії та підвищення ефективності
фінансово-господарської діяльності державних органів; проведення
обстежень і підготовка доповідних записок на вимогу конгресу; винесення
ухвал стосовно законності бюджетних видатків, запропонованих органами
виконавчої влади; контроль питань урегулювання фінансових претензій США
до іноземних держав, а останніх — до США; розроблення правил фінансової
і бухгалтерської звітності для органів управління всіх рівнів та
структур державного сектору.

По-друге, перевірка об’єктів аудиту на відповідність звітності
фактичному фінансовому стану і на предмет дотримання чинного
законодавства й правил бухгалтерського обліку.

По-третє, здійснення контролю якості менеджменту, насамперед бюджетного,
а також схоронності цінностей, економності й ефективності використання
трудових, матеріальних і фінансових ресурсів (персоналу, власності,
приміщень, обладнання, грошових фондів тощо).

По-четверте, визначення міри виконання цілей, ступеня досягнення
результатів і вигід, передбачених у законодавчому чи адміністративному
порядку; вивчення альтернативних можливостей реалізації поставлених
цілей з меншими затратами.

Резюмуючи огляд функцій ГАО, американський фахівець Дж. Бе-дінфілд
зауважив: «Належне виконання законів, а не обов’язок їх створення, — ось
істинне призначення ГАО». І далі: «Забезпечення правильного обліку і
використання бюджетних та інших ресурсів, довірених урядовій
організації, нерозривно пов’язане з відповідальністю її керівників».
Надаючи фінансовому рахівництву виключно важливе значення, ГАО
небезпідставно вважає, що система бухгалтерського обліку — це питання
вищого державного порядку, ефективний інструмент фінансової політики.

За збереження значення контролю фінансових операцій, що важливо само по
собі, з 70-х років на перший план у діяльності ГАО вийшли проблеми
ефективності й результативності державних структур і бюджетних програм.
Адже саме ці дані найважливіші для органів влади. «За наявності
відповідних оцінок, — пишуть американські професори-аудитори Джон Кук і
Гарі Вінклі, — стає можливим аналіз за методом «витрати—вигоди». Хоч
деякі з вигід і нелегко оцінити кількісно, така інформація важлива, щоб
знати, чи досягнуті бажані результати, чи потрібні альтернативні дії для
більш досконалого здійснення мети, поставленої законом або програмою».

З метою упорядкування контрольної роботи та уникнення дублювання в 1984
р. був прийнятий спеціальний закон «Акт про одноразовий аудит», яким
передбачена разова перевірка тих штатних і місцевих програм, що
фінансуються за рахунок відрахувань — грантів, субсидій — з федерального
бюджету. У ряді випадків цільовий аудит використовування коштів
федеральних програм наприкінці поєднується з проведенням всеохопного
аудиту.

З 1972 р. у США діють «Правила аудиту державних організацій, програм,
діяльності і функцій» . Вони регламентують роботу аудиторів, які
залучаються до перевірок діяльності урядових установ на всіх рівнях
державних структур, особливо щодо використання бюджетних коштів,
контрактів, субсидій та інших фінансово-господарських зв’язків. Правила
державного аудиту узгоджені з більш загальними вимогами, установленими
Американським інститутом дипломованих бухгалтерів-ревізорів.

Особливість багатьох видів державної діяльності та здійснюваних програм
полягає у неможливості визначити результати у грошовій, взагалі в
кількісній формі. Ось чому для проведення бюджетного аудиту залучаються
фахівці не тільки економічного профілю. У цілому бригада перевіряльників
мусить мати адекватну ситуації спеціальну підготовку, що дає змогу
комплексно оцінити роботу контрольованого об’єкта.

Іншою загальною вимогою до колективу аудиторів є їх об’єктивність і
незалежність висновків. Вони покликані уникати будь-яких сторонніх
впливів приятельського, кланового, регіонального, етнічного, політичного
характеру, жоден з яких не повинен обмежувати активність перевіряльників
чи позначатися на результатах аудиту. Аудитори не повинні піддаватися
можливим спокусам, породжуваним їх статусом. Зрозуміло, що згідно з
вимогами до бюджетного аудиту відповідна адміністрація має усунути всі
перешкоди, відкрити всі джерела необхідної інформації.

Як правило, аудит розпочинається з підготовчого ознайомлюваль-ного етапу
для одержання необхідної інформації про чинне фінансове законодавство,
мету, особливості діяльності організації, що перевіряється. За
результатами ознайомлення складається довідка, яка відображає структуру
установи та функціїїї підрозділів; систему діючого контролю за
видатками, доходами і ресурсами; відповідність діяльності статусу,
організаційний устрій та якісний стан внутрішньовідомчого контролю.
Матеріали ознайомлення є основою і орієнтиром для подальшого детального
бюджетного аудиту, програмою якого передбачається охоплення питань,
характер і обсяг даних, послідовність проведення аудиту, особливості
оформлення його результатів. Спочатку проводиться ретельний інструктаж
усіх учасників аудиту.

Перевірка законності здійснюваних фінансових операцій не обмежується їх
формальною відповідністю чинному законодавству. У процесі аудиту
оцінюється вся сукупність юридичних норм та інструктивних матеріалів, що
стосуються об’єкта, який вивчається, а також судові рішення, умови
контрактів, грантів, протоколи ділових нарад, офіційна переписка.
Документація перевіряється на відповідність статутним вимогам та
інструкціям, які регламентують діяльність і ділове партнерство.

У процесі аудиту бюджетних установ і програм посилена увага приділяється
стану фінансового рахівництва і бухгалтерського обліку,
внутрішньовідомчого контролю під кутом зору забезпечення ефективності
діяльності. Цей аспект бюджетного аудиту особливо стосується роботи
адміністрації, оскільки від рівня її кваліфікації залежить і стан
обліку, і ефективний менеджмент. Зокрема, часта зміна керівного
персоналу свідчить про необхідність ретельної перевірки системи
адміністративного контролю над функціонуванням даної установи чи
виконання програми.

Під час перевірки якості менеджменту аудитори цікавляться такими
питаннями, як рівень спеціальної підготовки і кваліфікації персоналу:
збір і розроблення інформації; розподіл обов’язків щодо виконання
бюджетних програм; стан комп’ютеризації, програмного забезпечення й
збереження даних.

Важливим завданням аудиторів є компетентний збір матеріалів, достатніх
для глибокого аналізу, належної оцінки, формулювання об’єктивних
висновків і рекомендацій проведеного аудиту. В аудиторській роботі
суб’єктів державного сектору в США застосовуються різні доказові
матеріали проведених експертиз і перевірок у формі речових,
документальних, пояснювальних і аналітичних даних. Усі вони мають
відповідати вимогам вірогідності, повноти, професіоналізму,
об’єктивності. У правилах аудиту наголошується на тому, що аудитори
мають бути вельми пильними на випадок можливих зловживань, незаконних
дій, обману. У разі їх виявлення здійснюється посилений аудит
відповідних установ, програм і операцій.

На завершальному етапі комплексного аудиту з’ясовується головне питання
— чи досягнуті намічені результати діяльності (програми) найбільш
ефективним способом. З цією метою аудитор мусить здійснити таке: оцінити
відомчі критерії і методи вимірювання ефективності діяльності та
виконання програм, розроблені й використовувані адміністрацією
організації, що перевіряються; визначити відповідність досягнутих
результатів поставленим цілям; з’ясувати причини недоліків у роботі.

Складання акта, його зміст, оформлення й реалізація матеріалів
бюджетного аудиту регламентується чіткими правилами.

По-перше, копії акта надсилаються всім посадовим особам, яких можуть
стосуватися результати проведеного аудиту: законодавчим і урядовим
органам, фінансовим установам, громадським організаціям. Узагалі
контрольні матеріали доступні всім, якщо це не обмежено міркуваннями
державної таємниці чи передбаченої законом відомчої конфіденційності. З
метою якнайскорішої реалізації результатів аудиту його матеріали
оперативно доводяться до відповідних служб не тільки в чітко обумовлені
терміни, а й, якщо це необхідно, і в процесі самого аудиту для
своєчасного вжиття заходів. Отже, необхідна інформація надходить до
зацікавлених осіб у належний час.

По-друге, особливі умови стосуються текстового відтворення проведеної
аудиторської роботи. Крім того, що акт має бути стислим і ясним, він має
точно окреслювати коло перевірених і не-перевірених питань. Констатація
виявлених недоліків повинна супроводжуватись пропозицією способів їх
усунення.

По-третє, об’єктивність аудиту передбачає, що виявлені недоліки не слід
перебільшувати, позитивні і негативні результати мають бути
збалансованими. Рекомендується більше уваги приділяти удосконаленню
роботи, а не висвітленню допущених помилок. Понад усе в матеріалах
аудиту мають домінувати питання підвищення ефективності використовуваної
сукупності засобів (стратегій, ресурсів, коштів, процедур), за допомогою
яких відомства виконують свої функції та реалізують програми. Якщо
аудитори неспроможні дати вичерпних оцінок і рекомендацій щодо окремих
питань, вони мають пояснити причини та вказати на додаткові дії,
необхідні для завершення аудиту.

По-четверте, матеріали аудиту не повинні ігнорувати позицію
адміністрації установи чи програми, які перевіряються, що має бути
відображено в акті.

У цьому зв’язку американський економіст Брус Сміт так коментує
аудиторські функції ГАО: «Головне контрольно-ревізійне управління —
агентство, яке покликане надавати органам виконавчої влади допомогу в
перспективному плануванні, визначенні політики, розробленні й реалізації
програм, розвитку належної системи бюджетного менеджменту, а не
критикувати минуле, прискіпуватися до виправдувальних документів та
служити дріб’язковим стражем копійок у суспільній кишені».

У підсумку зазначимо, що бюджетний аудит у широкому значенні
інтерпретується як засіб контролю та управління грошовими потоками і
операціями державних відомств. Американська аудиторська практика
увібрала в себе досягнення й досвід аудиту та менеджменту на
внутрішньофірмовому рівні, як і надбання та прийоми бухгалтерського
обліку, конкретної економіки, фінансових, юридичних, соціологічних,
політичних і психологічних наук. Крім рутинних функцій з перевірки
законності та формальних правил здійснюваних фінансових операцій, аудит
зосереджується на забезпеченні ефективності та результативності
державних структур і фінансованих за рахунок бюджетних коштів програм.
Завдяки бюджетному аудиту визначаються такі ключові характеристики
функціонування установ і організацій державного сектору, як легітимність
і доцільність діяльності, міра досягнення поставлених цілей, оптимальне
співвідношення витрат і вигід.

Отже, фінансове рахівництво і фінансовий контроль, операційним
інструментом яких є бюджетний аудит, — продукт віками відточуваного і
постійно удосконалюваного мистецтва, їх призначення полягає у
висвітленні стану фінансів і державного господарювання, в оберіганні
бюджетних коштів і власності держави, у захисті національних інтересів
та реалізації політики фінансово-економічної безпеки. У провідних
країнах світу бюджетний аудит є дійовим і ефективним знаряддям
забезпечення економічно мотивованого й етично орієнтованого державного
фінансового порядку.

Список використаної літератури

Андрущенко В. Камералістика: витоки фіскально-адміністративної науки //
Вісник податкової служби України. — 2003. — Квітень— травень. — С.
46—53.

Андрущенко В. Л. Фінансова думка заходу в XX столітті: (Теоретична
концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів:
Каменяр, 2000. — 302 с.

Бентом Й. Избр. соч.: Пер. с англ. — СПб., 1867. — С. 321.

Бессон 3. Бюджетньїй контроль во Франции й заграницей: Пер. с франц. —
СПб., 1901.

Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової
науки: Пер. з нім. / Передмова і наук, редагування. В. М. Фе-досова. —
К.: Либідь, 2000. — 654 с.

Бруно С. Фрай, Райнер Айхенбергер. По той бік територіальної монополії
держави: федералізм за допомогою РОСІ // Ринок цінних паперів України. —
2001. — № 2—3. — С. 7, 9.

Бюджетна система України: Навч. посіб. / С. І. Юрій, Й. М. Бескид, В. Г.
Дем’янишин та ін. — К.: НІОС, 2000. — 400 с.

Вагнер А. О научном мьішлении й популяризации в науке: Пер. с нем. —
СПб., 1900. — С. 4.

Василик О. Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.:
НІОС, 2002. — 608 с.

Германчук П. К., Стефанюк І. Б., Рубан Н. І., Александров В. Т.,
Назарчук О. І. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. — К.:
НВП «АВТ», 2004. — 424 с.

Годме П. М. Финансовое право: Пер. с франц. — М.: Прогресе, 1978.

Добриловський М. Основи фінансової науки: Курс лекцій. — Подебради:
Українська господарська академія в ЧСР, 1934.

Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика
України: Навч. посібник. — К.: Наук, думка, 1999. — 303 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020