Курсова робота
на тему:
Бюджетні права органів державної влади та місцевого самоврядування
ЗМІСТ
ВСТУП
1.Сутність бюджетного права органів законодавчої і виконавчої влад.
2. Бюджет в умовах забезпечення правових норм функціонування в Україні.
3. Бюджетний процес – об’єктивна процедура правових норм в Україні.
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
Вступ
Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що
перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні
чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться
податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика. Головне
місце в її розбудові належить фінансовій системі, яка проходить шлях
становлення і розвитку в період економічної кризи та інфляції, що тяжким
тягарем лягли на фінанси держави.
В умовах перехідної економіки і створення ринкового середовища, бюджет
залишається важливим фінансовим інструментом, який най агреговане
характеризує параметри економіки ( структуру доходів і витрат, динаміку
макроекономічних показників тощо) і дає змогу поставити концептуальні
завдання розвитку економіки.
Побудова моделі економіки ринкового типу вимагає теоретичного
переосмислення і практичного дослідження місця і ролі бюджету, його
дохідної частини в економічній системі держави. Значення бюджету
посилюється ще й тим, що в умовах економіки перехідного типу держава
змушена взяти на себе функцію перерозподілу своїх фінансових ресурсів
для забезпечення соціальних гарантій населення, фінансування
соціально-культурної сфери, міждержавних економічних відносин.
Перехід економіки до ринкових умов господарювання, вимагає використання
економічних методів керівництва суспільним виробництвом, а ефективність
мобілізації фінансових ресурсів до бюджету стала однією з найважливіших
проблем створення сприятливих економічних умов господарювання суб’єктів
підприємницької діяльності.
У процесі докорінного реформування економіки важливим є визначення того,
що макроекономічна стабілізація не можлива без значної, глибокої
перебудови державних фінансів в цілому і бюджету як центральної їх ланки
зокрема.
Що первинне: доходи чи видатки бюджету? Це дискусійна
проблема і вона залишається першочерговою в процесі реформування
бюджетних відносин і організації прогресивного бюджетного планування.
“Потреба” й “можливість” суспільства забезпечити фінансування державних
видатків є досить актуальною проблемою, її оптимізація сприяє поступовій
фінансовій стабілізації, особливо в перехідний період реформування
економіки та побудови ринкової інфраструктури.
Актуальність теми полягає в тому, що бюджет виступаючи не тільки як
фінансовий план, в якому особлива увага приділяється механізмам
платежів, обліку і звітності, він одне з о основних знарядь
макроекономічної стабілізації й економічного зростання. І це зумовлює
необхідність проведення комплексу заходів щодо забезпечення повного і
своєчасного надходження до бюджету доходів і витрат бюджету в плані їх
впливу на економіку .
1.Сутність бюджетного права органів законодавчої і виконавчої влад.
Бюджетне право – це сукупність юридичних норм, що регулюють діяльність
органів державної влади і управління по складанню, розгляду,
затвердженню та виконанню бюджету.
Особливість бюджетних прав в порівнянні з іншими галузями права полягає
в тому, що бюджетні права за своїми юридичними властивостями
наближаються до обов’язків, значною мірою одночасно і є обов’язками
(наприклад, право затверджувати бюджет, право розподіляти бюджетні
кошти). Отже, в більшості випадків, бюджетне право і обов’язок об’єднані
в одному повноваженні.
Основу бюджетно-правового статусу державних органів влади і їх
територіальних підрозділів становить право на самостійний бюджет.
Бюджетно-правовий статус державних і місцевих органів влади узагальнено
становить сукупність таких прав:
– право на власний бюджет;
– право на отримання бюджетних доходів і залучення їх до даного виду
бюджету;
– право на використання бюджетних коштів на потреби держави, місцевих
органів влади за призначенням;
– право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;
– право утворення і використання в межах бюджету цільових або резервних
фондів.
Місце кожного з суб’єктів у системі адміністративно-територіального
поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав.
Безперечно, що районні і міські органи влади (міст з районним поділом)
володіють більш широким колом бюджетних прав, оскільки вони вступають у
стосунки не тільки з керівними, але й підпорядкованими органами влади.
Тому ряд бюджетних прав відсутній у нижчій ланці місцевих органів влади
(сільських, селищних), наприклад, право на розподіл доходів між
бюджетами, нагляд за виконанням підпорядкованих бюджетів.
Бюджетна ініціатива – це право членів законодавчого органу вносити зміни
в представлений урядом проект бюджету. Користуються такими правами
народні депутати і Президент.
Бюджетні права органів державної влади та управління розподілені
наступним чином:
Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає
закони, в т. ч. з фінансових питань, приймає Основні напрями бюджетної
політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет та
вносить зміни до нього, здійснює контроль за виконанням Державного
бюджету, визначає перелік податків і зборів, а також засади внутрішньої
і зовнішньої політики України.
Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених
Державним бюджетом, для здійснення своїх повноважень консультативні,
дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті
Верховною Радою, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів
із наступним поверненням їх на повторний розгляд у Верховну Раду.
Рахункова Палата Верховної Ради України здійснює:
– контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням
загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і
кредити;
– контроль за використанням золотого запасу, запасу дорогоцінних металів
та каменів;
– надання кредитів та проведення операцій з розміщення золотого резерву
і резерву в іноземній валюті.
Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади:
– забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової
політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального
захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і
природокористування;
– організовує розробку проекту закону про Державний бюджет на
відповідний рік і забезпечує його виконання;
– приймає рішення про використання коштів Резервного фонду Кабінету
Міністрів України.
Міністерство фінансів країни як центральний орган виконавчої влади,
підвідомчий Кабінету Міністрів:
– складає проект Державного бюджету;
– організовує виконання Державного бюджету;
– проводить методичну роботу з питань бюджетного планування;
– здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;
– контролює виконання Державного бюджету, складає звіт про його
виконання;
– розробляє пропозиції по удосконаленню податкової політики тощо.
Державна контрольно-ревізійна служба здійснює державний контроль за
витрачанням коштів і матеріальних цінностей, станом і достовірністю
бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах,
державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на
підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів
та державних валютних фондів, а також здійснює розробку пропозицій щодо
усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому.
Державне казначейство здійснює:
– організацію касового виконання Державного бюджету та контроль за цим
процесом;
– управляє наявними коштами Державного бюджету, в т. ч. в іноземній
валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків,
установлених на відповідний період;
– фінансує видатки Державного бюджету;
– веде облік касового виконання Державного бюджету та складає звіт про
його виконання;
– здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом;
– здійснює розподіл між Державним бюджетом та бюджетами Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від
загальнодержавних податків, зборів і платежів за нормативами,
затвердженими Верховною Радою України;
– здійснює контроль за надходженням та використанням коштів державних
позабюджетних фондів;
– розробляє нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського
обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є
обов’язковими для всіх підприємств, установ і організацій, що
використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.
Державна податкова адміністрація здійснює:
– контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю
обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;
– розробку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства,
приймає нормативні акти і методичні рекомендації з питань оподаткування;
– формує та веде Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та
єдиний банк даних про платників-юридичних осіб;
– проводить роз’яснювальну роботу серед платників податків з питань
оподаткування;
– здійснює попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у
сфері оподаткування.
Органи місцевого самоврядування:
– самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві
бюджети;
– самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають
напрями їх використання;
– використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі
виконання місцевих бюджетів;
– мають право випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, а також
отримувати кредити в банківських установах;
– можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і
установам, що належать до комунальної власності;
– мають право розміщувати належні їм кошти в банках інших суб’єктів
права власності, отримувати відсотки від доходів і зараховувати їх до
доходної частини відповідного місцевого бюджету.
2. Бюджет в умовах забезпечення правових норм
функціонування в Україні.
Тектонічний зсув у економічних реаліях кінця ХХ століття привів до
трансформаційних процесів господарських механізмів та утворення
незалежних держав. Україна займає особливе місце в спектрі країн, що
переходять від централізованої планової економіки до соціального
ринкового господарювання. Ця особливість полягає в переведені складного
виробництва на нові фундаменти, не припиняючи його, змінюючи при тому
його профіль, намагаючись дещо модернізувати і пристосувати технологію
та параметри продукції до світових стандартів. Процес переведення
відбувається у країні, яка займала відповідну ступінь у економічній
ієрархії світового господарства, проте ніколи не була самостійною
державою і тому не сформувала національно-господарський комплекс
відповідно до потреб незалежної держави.
Одним із найголовніших інститутів економічного суверенітету держави
виступає бюджет. Він забезпечує не тільки акумулювання коштів,
необхідних для фінансування держави, використовується не лише для
часткового перерозподілу доходів із метою підтримання сприятливого
соціального становища у державі, а й активно впливає на економічні,
соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві і впровадження
вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку,
спрямованої на зміцнення державної безпеки.
Державний бюджет висвітлює систему фінансових показників, що відображає
створення й використання фінансових ресурсів у всіх секторах економіки
держави. У ньому в найбільш загальній формі фінансово обгрунтовується
прогноз економічного та соціального розвитку держави. Державний бюджет,
відтворюючи обсяг ресурсів, що мобілізуються в даному періоді, і їх
використання, своїми результатами засвідчує загальне збалансування
фінансових ресурсів і їх витрат. Фактично, державний бюджет конкретизує
фінансові ресурси адресно, територіально і галузево.
Термін “бюджет” з’явився у середині ХVІІІ століття, однак, поширився у
юридичних документах лише на початку ХІХ століття. Економічна наука не
досліджує термінологію, хоча це також важливо, і науковці звертають
свою увагу на історичні корені сучасного тлумачення бюджету [ , с.
39-141]. Теорія економічного розвитку аналізує, в першу чергу, сутність
словотворення, його головне, основне, визначення в предметі, таке, що
зумовлене глибинними, необхідними внутрішніми зв’язками й тенденціями і
пізнається на рівні теоретичного мислення.
Бюджет за своїм економічним змістом складна, багатогранна,
різновекторна категорія, відзеркалююча явища, процеси, дії відповідної
системи. У фінансовій теорії відсутня єдина думка й трактування щодо
визначення суті бюджету. Ретроспективний аналіз, проведений
О.П.Кириленко [ , с. 41-50] свідчить, що розбіжності поглядів пов’язані
в першу чергу, з вихідними положеннями розуміння форми, змісту,
юридичного та економічного призначення цієї категорії.
Із кардинальною зміною фундаментальних атрибутів господарювання в
Україні постала нагальна необхідність теоретичного осмислення та
пояснення нових соціально-економічних функцій держави. Домінуючі
теоретичні побудови радянського періоду базувались на визначенні
державного бюджету, як економічної категорії соціалізму, яка виражає
грошові відносини, що виникають між державою та іншими учасниками
суспільного виробництва в процесі планомірного розподілу і перерозподілу
вартості суспільного продукту, шляхом утворення централізованого фонду
грошових коштів держави і його використання на цілі розширеного
соціалістичного відтворення, підвищення рівня життя народу та
задоволення інших суспільних потреб. Таке визначення сформувалось в
результаті більш, як 70-річних теоретичних дискусій та практичного
втілення соціалістичних принципів співіснування.
Головним концептуальним ядром такого тлумачення бюджету в фінансовій
науці радянського періоду є домінант відносин. Саме відносини, в таких
варіаціях: відносини економічні, грошові, суспільні, виробничі,
специфічні підкреслюють стержень розуміння такої категорії.
Проте, як підкреслює В.Л. Андрущенко, “концепція відносин стала
бастіоном затратної економіки в державних фінансах. Не піддаючись
рахунку, не передбачаючи критеріїв виміру ефективності, поняття відносин
перетворилось в теоретичне запрошення до марнотратства, бездумного,
безмірного розтрачання коштів, хоч реально асигнування коштів на певну
мету неминуче означає відмову від фінансування чогось іншого” [ ,
с.86].
Однак, така категоричність автора не обгрунтовує і не спростовує того,
що фінанси справді виникають та існують як специфічні відносини між
людьми, які мають і кількісні, і якісні характеристики. І ось, саме тут,
в залежності від того, що береться за основу в аналізі, і будуть
виступати або абстракції, або реальні грошові кошти.
В економіці вільної конкуренції держава не тільки декларує поліпшення
суспільних благ, а й завдяки прозорості бюджету вона змушена позитивно
впливати на добробут людей. Тому не відкидаючи теоретичних абстракцій
суті бюджету, пріоритет слід надати матеріально-речовому втіленню цієї
категорії, адже виникає об’єктивна необхідність у розподілі й
перерозподілі валового внутрішнього продукту між секторами економіки,
верствами населення, регіонами країни з метою підвищення ефективності
ведення господарства, функціонування об’єктів соціально-культурного
призначення, проведення інвестиційної політики, в здійсненні соціального
захисту населення, охороні інтересів держави та навколишнього природного
середовища. Бюджетно-фіскальні інститути об’єктивно залежать від вибору
електорату на індивідуальному і суспільному рівні. Конституційні норми
бюджетного процесу, голосування, як своєрідний досвід споживачів
суспільних благ, розмір і форми оподаткування, проблеми збалансування
державних доходів і видатків, співвідношення між податковим і позичковим
методами фінансування державних потреб, механізми впровадження
фінансової політики – все це вирішується в контексті демократичних
процедур прийняття рішень. Не слід сподіватись, що ринкові відносини
забезпечать у колосальних масштабах перерозподіл ресурсів, достатній для
трансформації економіки країни із командно-адміністративної у
процвітаючу, орієнтовану на споживання. Державний бюджет якраз є тим
інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних
процесів, чого не можна досягнути іншими методами, в тому числі й чисто
ринковими.
Бюджет є невід’ємним атрибутом держави, одночасно він є фундаментальним
її носієм. Адже саме через державний бюджет відбувається централізація
коштів, що дає змогу маневрувати коштами, зосередити їх на вирішальних
ділянках економічного і соціального розвитку, здійснювати єдину
економічну і фінансову політику на території країни. Варто зауважити, що
централізація коштів здійснюється згідно чинного законодавства, яке може
вдосконалюватись щорічно, проте недопустимо, щоб воно змінювалось на
протязі року, особливо після прийняття закону про Державний бюджет
України на поточний рік.
Однак, якщо держава існувала упродовж віків та тисячоліть і, звичайно,
вела своє господарство, в першу чергу, у вигляді доходів і видатків, то
бюджет виникає із запровадженням у державі належних планових критеріїв
на відповідний період. Таким періодом в більшості країн світу обраний
рік, який отримав назву фінансового. На початку ХХ століття фінансовий
рік співпадав з календарним в таких країнах, як Франція, Бельгія,
Швеція, Фінляндія, Нідерланди, Росія. Наукові спостереження за
поступленням доходів у скарбницю держави засвідчили, що раціональніше
починати фінансовий рік після січня місяця. “Це пояснюється тим, –
справедливо зауважує Д. Боголепов, – що виникає бажання пристосувати
початок бюджетного процесу до часу найбільшої платоспроможності тих груп
населення, з яких збирається більша частина державних поступлень” [ ,
с.55]. В зв’язку з цим, такі країни як США, починають фінансовий рік з 1
жовтня і закінчують 30 вересня наступного календарного року, відповідно:
в Швеції – з 1 липня по 30 червня, в Японії – з 1 квітня по 30 березня.
В Україні фінансовий рік співпадає з календарним, проте тільки 2001
бюджетний рік спромігся співпасти з календарним, а до цього часу, з
різних причин, порушувалися конституційні терміни ухвали бюджету
Верховною Радою.
Економічний зміст бюджету не може бути визначений однозначно, його суть
проявляється, в першу чергу, в процесах, що формують, використовують
кошти централізованого загальнодержавного фонду фінансових ресурсів.
Виділення, у визначенні державного бюджету, тільки одного із положень,
що віддзеркалює його суть, зменшує значимість такої економічної
категорії розширеного відтворення. Адже процес розширеного відтворення
вимагає безперервного вирішення важливого об’єктивного протиріччя, що
полягає в необхідності обов’язкового збереження і неухильного порушення
еквівалентності в економічних відносинах, що організовують та здійснюють
процес виробництва.
Тільки зберігаючи еквівалентність можна об’єктивно оцінити виробничий
потенціал первинної ланки відтворення. Одночасно, не порушивши
еквівалентності, неможливо створювати доходи держави, які необхідні для
її об’єктивного існування.
За допомогою відповідних важелів забирається частина коштів виробничих
структур та населення і акумулюється в загальнодержавному фонді грошових
коштів. Відбувається процес перерозподілу вартостей. Суть його полягає в
тому, що в одних забираються, а іншим кошти надаються безеквівалентно.
Розширене відтворення містить в собі, крім розвитку виробничої сфери, де
діє закон вартості, також і соціально-культурну, де й порушується цей
закон. Саме державний бюджет створює механізм впливу суб’єктивних
факторів на об’єктивні підвалини життєдіяльності суспільства.
По мірі входження виробничих структур у ринкові відносини роль
державного бюджету діалектично трансформується.
З однієї сторони, його значення підвищуватиметься, з позиції
економічного механізму, а найголовніше – форми і методи перерозподілу
коштів бюджету створюють складну і одночасно ефективну систему впливу на
увесь процес розширеного відтворення.
А з другої сторони, його роль нівелюється. Це пов’язано із прозорістю
прогнозування та суворим виконанням передбачених розмірів мобілізації
коштів, які направляються у чітко відведені сфери. Сама організація
залучення коштів та їх розподіл: терміни, розміри, перерахунки, контроль
– сприяють демократичним принципам державотворення.
Отже, державний бюджет перетворюється на універсальний і надзвичайно
активний елемент економічного життя, удосконалюються методи і форми
мобілізації коштів та їх розподіл з метою задоволення потреб населення,
удосконалення виробничих і соціальних процесів.
Бюджету належить провідна роль у фінансовій системі. Це зумовлено тим,
що його функціонування визначає кількісні й якісні параметри, як
відтворювального процесу, так і соціально-економічних явищ, а також
кінцеві результати діяльності суб’єктів господарювання. Більше того,
бюджет тісно пов’язаний з усіма ланками фінансової системи. Враховуючи,
що така система – це сукупність відокремлених, але взаємозв’язаних між
собою ланок фінансових відносин, що виникають в різних сферах виробничої
та невиробничої діяльності в процесі вартісного розподілу та
перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою формування,
розподілу та використання фінансових ресурсів для розширеного
відтворення, бюджет виступає відповідним резервом: з однієї сторони,
поглинання коштів, з іншої – їх субсидіювання.
Входження в ринкові структури об’єктивно вимагає зміцнення державного
бюджету, як основного важеля ефективного розвитку економіки країни, що
прагне до соціально орієнтованих засад.
У загальному контексті фінансово-господарські взаємовідносини
характеризують стосунки державного і місцевих бюджетів, рух платежів
підприємств усіх форм власності, централізованих державних та інших
фондів, фондового ринку, населення. Нагромадження коштів відбувається в
структурах, де репрезентується валовий внутрішній продукт. Такі
структури є провідною ланкою у створенні централізованих фінансових
ресурсів. Одночасно вони мають специфіку, яка полягає в безпосередньому
обслуговуванні процесу виробництва, де створюється ВВП і здійснюється
його первинний перерозподіл. Такі структури вступають у відносини з
бюджетом під час справляння податків, які розподіляються між місцевим та
державним бюджетами згідно нормативних актів. В основі взаємозв’язку
фінансових ланок покладено принцип ієрархічної структури, що поділяє
фінансові ресурси на централізовані і децентралізовані, відділяючи та
одночасно поєднуючи кожну ланку в єдине ціле. Саме бюджет може впливати
і впливає на грошовий розмір кожної ланки фінансової системи. Отже,
ієрархічна структура бюджетної системи України будується за дворівневим
принципом і наближена до бюджетних систем держав унітарного типу. В
федеративних державах бюджетна система включає три ланки: державний
(федеративний) бюджет, бюджети членів федерації і місцеві бюджети.
Специфіка бюджету, як економічної категорії полягає в тому, що він
безпосередньо обумовлений рухом вартості і використовується для
створення централізованого фонду фінансових ресурсів. В ньому
переплітається величезна гамма інтересів та протиріч. В першу чергу, це
– інтереси суб’єктів господарювання по створенню централізованого фонду
фінансових ресурсів. Порядок створення і використання такого фонду
встановлюється законодавством. Однак, необхідність його існування –
явище об’єктивне, і зміст проблеми полягає в тому, наскільки глибоко
неупереджена необхідність і розумні межі бюджету знайшли відображення в
законодавчих актах, прийнятих державою. У процесі створення і
використання централізованого фонду фінансових ресурсів виникають
відносини між суб’єктами його створення і використання. Ця система
відносин має складну структуру, де проявляються інтереси кожного із
суб’єктів. Як правило, ці інтереси базуються на суперечностях, а ступінь
гармонізації інтересів забезпечує нормативні акти держави і, насамперед,
фінансова доктрина.
Об’єктом розподілу і перерозподілу, що здійснюється за допомогою
бюджету, є валовий внутрішній продукт, а суб’єктів цього процесу завжди
три контрагенти: держава, підприємці і населення. Консенсус інтересів
суб’єктів перерозподілу постійно сприяє зростанню об’єкту перерозподілу
і навпаки – зіткнення протиріч інтересів веде до зменшення об’єму
валового внутрішнього продукту.
Бюджет активно впливає на формування й вдосконалення
соціально-економічної інфраструктури, яка в свою чергу, сприяє або
гальмує розвиток виробництва.
При розгортанні ринкових відносин особливого значення набуває бюджет для
регуляції структури фінансових ресурсів секторів економіки, підприємств
різних форм власності, процесів приватизації та їх використання. Через
систему платежів і методи фінансування бюджет безпосередньо впливає на
платоспроможність та мобілізацію внутрігосподарських резервів суб’єктів
господарювання.
Якщо кошториси, бізнес-плани окремих господарських структур обслуговують
індивідуальний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, то
бюджет опосередковує кругообіг всіх суспільних фондів. Перерозподіл
коштів у загальнодержавному масштабі – необхідна умова забезпечення
кругообігу фондів, що сприяє досягненню відповідних пропорцій та темпів
структурних відтворень. Із потреб процесу відтворення об’єктивно
випливає необхідність загальнодержавних фінансів і використання через
державний бюджет централізованого чистого доходу. Тим самим бюджет
віддзеркалює зміст економічної бази, а не випливає із суті існування
держави.
Саме через сутність бюджету відбувається реалізація його функцій:
розподільча, контрольна, регулююча та стимулююча. Зміст функцій, їхня
спрямованість, характер реалізації залежить від особливостей економічних
процесів у державі.
Державний бюджет за формою – це фінансовий баланс, що відображає план
державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. У процесі
складання основного фінансового плану держави обгрунтовується
доцільність застосування певних форм мобілізації ресурсів і напрямків їх
використання. Узгодженість у процесі складання такого документу дозволяє
координувати фінансові ресурси, впливати на їх структуру. Крім того,
такий процес дає можливість впливати на фінансові баланси
адміністративно-територіальних громад, що в цілому забезпечує бюджетний
процес.
Призначення державного бюджету полягає у формуванні та використанні
централізованого фонду фінансових ресурсів держави на розширене
відтворення і соціальні цілі відповідно до чинної фінансової політики.
Відображаючи об’єктивну необхідність розподільчих і перерозподільчих
процесів у економіці та концентрації певної частки фінансових ресурсів у
розпорядженні держави, бюджет є конкретно-адресним документом. За його
допомогою досягається кінцева взаємоув’язка всієї системи фінансових
балансів.
Державний бюджет складається на рік, з поквартальною розбивкою. На
основі показників цього документа розробляються принципи взаємовідносин
підприємницьких структур і населення з бюджетом, оцінюється рівень
фінансового забезпечення витрат, що покриваються через централізовані й
децентралізовані фонди цільового призначення, рівень державного боргу і
витрат на його обслуговування, ефективність страхових фондів, а також
ефективність функціонування фінансового ринку.
У дохідній частині державного бюджету зосереджується та частина вартості
валового внутрішнього продукту, яка в процесі розподілу і перерозподілу
доходів і нагромаджень може бути спрямована на розвиток економіки
держави, соціальний захист населення, соціально-культурні заходи,
потреби оборони, управління. Основним джерелом формування фінансових
ресурсів, акумульованих у державному бюджеті, є податки, суть яких, в
першу чергу полягає у примусовому відчуженні державою частини
новоутвореної вартості.
Для того, щоб ці кошти були ефективно використані саме в життєво
важливих і прогресивних секторах економіки, для створення необхідної
інфраструктури, вирішення потреб, пов’язаних з добробутом, зайнятістю
населення, соціальним забезпеченням, необхідно їх концентрувати.
Збільшення державних видатків можливе лише в одному випадку, через
збільшення прибутків та податкових надходжень, які пов’язані з
населенням. Знайти рівновагу між необхідними видатками та можливими
надходженнями досить складно – це скоріше можна назвати фінансовим
мистецтвом.
Розуміння податку, як об’єктивного платежу фізичних і юридичних осіб до
бюджетів органів суспільної влади різних рівнів, прийнятливе, в
основному, для практичних цілей. Будь-який податок, крім фіскальної та
регулятивної дії, має ще й побічні, зовнішні для фіску, соціальні
наслідки. Отже, податки доцільно розглядати не просто як економічну, а й
як суспільно-соціальну категорію. Суспільна ціна податків вимірюється
втратою частки особистого добробуту конкретними платниками із
переміщенням цієї частки через бюджет до усього населення країни.
Еволюція фінансових знань про суспільний характер податків нерозривно
пов’язана з теоретичною концепцією державних благ. Державні блага – це
такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної
влади. Ті блага, що є суспільними, не виробляються приватною економікою,
а забезпечуються лише державою. Причому, якщо держава – орган
виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються
споживачами за цінами, рівень яких запроваджується за суспільною згодою.
Ціною суспільних благ є податки, і оплата державних благ – достовірне
використання податкових надходжень. Завдяки цьому між державою –
виробником суспільних благ і суспільством можливо досягається
еквівалента мінова угода “блага-податки”.
Враховуючи те, що податки є необхідним елементом централізації частки
вартості національного продукту в бюджеті для оплати державних
суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості між державною і
юридичними та фізичними особами, можна констатувати той факт, що податки
виконують фіскальну та розподільчо-регулятивну функції.
Ці функції є об’єктивними та існують з часу виникнення податків. Проте
конкретні прояви їхніх рис пов’язані з умовами суспільного розвитку та
характерними важелями розширеного відтворення.
Фіскальна функція забезпечує об’єктивні умови для утворення фінансової
основи функціонування суспільства. Саме за її допомогою реалізується
значна частка суспільного призначення податків, проявляються конкретні
форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання
покладених на неї функцій.
Розподільчо-регулятивна функція притаманна сутності кожного податку,
адже, як зазначалось, податки пов’язані з процесом перерозподілу
вартісних пропорцій валового внутрішнього продукту між платниками
податків та державою. Причому обсяги цих вартісних пропорцій
безпосередньо регулюються податковою політикою. Сутність регулятивної
функції полягає у впливі податків на різні види діяльності їх платників.
Використання податку як фінансового регулятора набуває складної
структури, оскільки регулятивна функція податків є обов’язковим явищем,
а ступінь впливу податків на вище перераховані аспекти залежать від
податкової політики, що є досить суб’єктивним явищем.
Податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні та
розподільчо-регулятивні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення
податків визначається не дією існування кожної функції окремо, а лише
завдяки їхній єдності.
За змістом державний бюджет – централізований фонд грошових коштів
держави.
Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення,
оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є практичним
втіленням у життя державних заходів у господарському будівництві. Це
надає можливість маневрувати грошовими коштами, зосереджувати їх у
важливих галузях економічного та соціального розвитку, здійснювати єдину
економічну і фінансову політику на території України.
За умов перехідної економіки провідна роль бюджету, як в перерозподілі
фінансових ресурсів зокрема, так і національного багатства в цілому, є
обов’язковою реальністю.
Згідно зі світовим досвідом, роль держави у розподільчих процесах з
розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому аспекті є
найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції.
Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави
твердити, що в наступні роки через бюджет повинно перерозподілятися не
менше 30% ВВП. Таке співвідношення буде найбільш оптимальним і зумовлено
соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю
структурної перебудови значної частини галузей господарства.
Для порівняння можна навести такі показники рівня урядових витрат до ВВП
в зарубіжних країнах кінця ХХ століття: Австрія – 51,7%, Бельгія –
54,3%, Франція – 54,5%, Італія –52,9%, Німеччина – 49%, Швеція – 64,7%.
Виконання бюджету 2000 року показує, що до державного бюджету України
надійшло 34,7 млрд. гривень, за доходами його виконано на 102,2%.
Детальніший аналіз свідчить, що доходи державного бюджету 2000 року
становили 28,2 млрд гривень, або 95,6% запланованих і затверджених
обсягів.
Різниця в 6,5 млрд. гривень – це кошти спеціального фонду, основну
частину яких становлять позабюджетні фонди установ й організацій, які
заробляють їх самостійно. В 2000 році їх вперше включили, як складову
частину в державний бюджет України, до того ж, без необхідних
відповідних змін до закону “Про бюджетну систему”. Ці кошти, як і в
попередні роки, використовувалися для внутрішніх потреб організацій, що
їх заробляють, і до загальнодержавних потреб ніякого відношення не
мають. Саме перевиконання надходжень у спецфонд забезпечило загальну
цифру виконання доходів.
Безпосередні податкові надходження державного бюджету 2000 року
становили менше 95%. За основними бюджетоутворюючими доходами, як і в
минулі роки, завдання закону України “Про Державний бюджет України на
2000 рік” залишилися невиконаними: доходів від податку на додану
вартість і на прибуток виробничих структур недоотримано понад 1 млрд.
гривень; доходів від міжнародної торгівлі і зовнішніх операцій
недоотримано більш, ніж 200 млн. гривень. Неподаткових надходжень
недоотримано 700 млн. гривень, у тому числі від приватизації державної
власності – 500 млн. гривень.
Більше того, із загального обсягу доходів близько 1,5 млрд. гривень
отримано внаслідок перевищення прогнозованого урядом рівня інфляції [ ,
с. 8].
Згідно закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”,
прийнятий Верховною Радою України 7 грудня 2003 рок. Наповнення
державного бюджету відбуватиметься за рахунок поступлень:
у повному обсязі:
платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;
збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного
значення;
платежі за користування надрами загальнодержавного значення;
акцизний збір із ввезених на територію України товарів;
плата за ліцензії на певні види господарської діяльності, крім тих, що
видаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими
органами місцевих рад та місцевими органами виконавчої влади;
грошовий (ліцензійний) збір за видачу ліцензій на кабельне мовлення,
ретрансляцію, проводне (кабельне) мовлення і час мовлення;
ввізне мито;
кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України;
суми в рахунок відшкодування обов’язкових платежів, які стягуються при
митному оформленні з коштів, отриманих від реалізації відповідно до
законодавства вантажів, вантажобагажів, багажів, інших товарів та
предметів, які перебувають під митним контролем та знаходяться у
морських портах, аеропортах, на залізничних та автомобільних станціях,
складах підприємств і митниць, за якими не звернувся власник у терміни,
встановлені законодавством;
надходження коштів від продажу квот на здійснення зовнішньоекономічних
операцій;
єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через Державний кордон
України;
надходження сум відсотків, що сплачуються уповноваженими банками за
користування тимчасово вільними коштами державного бюджету;
дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських
товариств, які є у державній власності, крім підприємств
паливно-енергетичного комплексу з часткою державної власності в майні
більше 50 відсотків;
рентна плата за нафту, що видобувається в Україні;
надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних залишків
бюджетних коштів, які обліковуються на рахунках Державного казначейства
України;
плата за оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств;
державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до
Державного бюджету;
митні збори;
штрафи, що стягуються за рішенням уповноважених посадових осіб органів
Антимонопольного комітету України та Державною автомобільною інспекцією
України;
кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів,
майна, одержаного державою в порядку спадкоємства чи дарування,
безхазяйного майна, валютних цінностей, що пересилаються в міжнародних
поштових відправленнях із порушенням норм активів Всесвітнього поштового
союзу, невручених міжнародних та внутрішніх поштових відправлень, майна
з обмеженим терміном зберігання, майна, вилученого для забезпечення
сплати штрафів або з метою відшкодування належних державному бюджету
платежів, із наступним відшкодуванням із державного бюджету витрат,
пов’язаних із зберіганням, транспортуванням, експортною оцінкою,
сертифікацією, розпорядженням зазначеним майном за рахунок надходження
зазначених коштів;
відрахування від плати за транзит аміаку через територію України;
збір за використання радіочастотного ресурсу;
кошти, що надійдуть у рахунок сплати реструктуризованої податкової
заборгованості станом на 31 березня 1997 року і заборгованості за минулі
роки (крім реструктуризованої) станом на 1 січня 2001 року із збору до
Фонду для здіснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи та соціального захисту населення;
кошти, що надійдуть у рахунок сплати збору до Державного інноваційного
фонду, нарахованого на реалізацію продукції (робіт, послуг) за грудень
2000 року, та сплати податкової заборгованості за минулі роки станом на
1 січня 2001 року із збору до Державного інноваційного фонду, за
виключенням підприємств паливно-енергетичного комплексу, яким
дозволяється сплачувати заборгованість по зборах до Державного
інноваційного фонду, що склалася станом на 1 грудня 2000 року шляхом
спрямування цих коштів на власну модернізацію, технічне переоснащення
виробництва та капітальні вкладення.
Ці кошти зараховуються Державним казначейством України на реєстраційні
рахунки підприємств паливно-енергетичного комплексу у Державному
казначействі України та виплачуються у порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України, понад обсяги, передбачені в Державному бюджеті;
кошти, що передаються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних
бюджетів та Київського міського бюджету;
надходження від продажу земельних ділянок несільськогосподарського
призначення, що перебувають у державній власності;
„
yyyy]„ ^„
„
^„
·@?
8?8\:4;a;?
N2uezue?
dh`„A
?
„A`„A
&
&
giiiiaiiIIIIIIIIIIIIAA
&
&
ться платниками за місцезнаходженням в Автономній Республіці Крим та
місті Києві) після проведення відповідних відрахувань;
акцизний збір з вироблених в Україні товарів, крім акцизного збору з
вироблених в Україні товарів, що сплачуються платниками за
місцезнаходженням в Автономній Республіці Крим (за винятком акцизного
збору з нафтопродуктів, що зараховується до Державного бюджету незалежно
від місцезнаходження платника);
90 відсотків коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами
України, в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;
97 відсотків коштів, що надійдуть від приватизації об’єктів
незавершеного будівництва, фінансування яких здійснювалось виключно за
рахунок централізованих капітальних вкладень;
97 відсотків коштів, одержаних від приватизації державного майна (крім
об’єктів, для яких передбачено окремий розподіл коштів відповідно до
Державної програми приватизації на 2000-2002 роки) та інших надходжень,
безпосередньо пов’язаних з процесом приватизації та кредитування
підприємств;
97 відсотків коштів, одержаних від продажу об’єктів приватизації, в
тому числі віднесених відповідно до пункту 5 Державної програми
приватизації на 2000-2002 роки до об’єктів групи Ж (крім об’єктів
незавершеного будівництва), що виділяється з балансів підприємств;
80 відсотків коштів, отриманих бюджетними установами і організаціями за
здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової
групи, дорогоцінне каміння, та 50 відсотків коштів за здане у вигляді
брухту та відходів срібло;
20 відсотків надходжень до Державного спеціалізованого фонду
фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь
України у міжнародних авіаційних організаціях;
10 відсотків портового (адміністративного) збору;
30 відсотків суми перевищення розрахункової величини фонду оплати праці
на підприємствах-монополістах, включаючи підприємства, яким надано
пільги в оподаткуванні, а також підприємства, звільнені від сплати
податку на прибуток відповідно до закону;
надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву;
20 відсотків відрахувань від надходжень за транспортування нафти
магістральними нафтопроводами.
Нафтогазодобувні підприємства (крім державного акціонерного товариства
“Чорноморнафтогаз”) вносять до державного бюджету України у порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України, рентну плату за природний газ у
розмірі 28,9 гривні за 1000 куб. метрів та за нафту – у розмірі 17,34
гривні за 1 тонну.
Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють транспортування
трубопровідним транспортом через територію України природного газу,
нафти та аміаку, вносять до Державного бюджету України:
відрахування від плати за транзит природного газу в розмірі,
еквівалентному 0.29 долара США за 1000 куб. метрів газу на кожні 100
кілометрів відстані;
відрахування від надходжень за транспортування нафти магістральними
нафтопроводами в розмірі, еквівалентному 0,685 долара США за одну тонну
нафти, що транспортується;
відрахування від плати за транзит аміаку в розмірі, еквівалентному 0,23
долара США за одну тонну на кожні 100 кілометрів відстані.
Сплата зазначених платежів здійснюється щодекадно, виходячи із обсягів
природного газу, нафти та аміаку, що транспортуються територією України,
в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у національній
валюті України за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим
Національним банком України на день, що передує дню сплати платежу.
Не дозволяється здійснення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, в
тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних
операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових
установах, за винятком операцій, пов’язаних з державним боргом України.
Доходи Державного бюджету України, отримані від приватизації державного
майна понад суму 5.902.462тис.гривень, спрямовуються на дострокове
погашення державного боргу України та державне інвестування у порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України.
Національний банк України у 2001 році вносить до Державного бюджету
України перевищення кошторисних доходів над кошторисними видатками в
сумі не менш як 500000 тис. гривень.
Порядок перерахування зазначених платежів визначається спільним рішенням
Міністерства фінансів України і Національного банку України.
Забороняється в 2001 році провадити реструктуризацію або списання
заборгованості (недоїмки) суб’єктів господарювання за податками, зборами
(обов’язковими платежами), бюджетними позичками, за кредитами,
залученими державою або під державні гарантії, до бюджету, що виникла з
1 січня 2000 року, а також не дозволяється надавати відстрочку щодо
термінів їх сплати.
Надано право органам державної податкової служби України зараховувати
належні до відшкодування суми податку на додану вартість платникам, яким
відповідно до закону реструктуризовано заборгованість по цьому податку
та/або надано відстрочку (розстрочку) по його сплаті, в рахунок
зменшення реструктуризованих та/або відстрочених (розстрочених) сум по
податку на додану вартість, незалежно від визначеного законом терміну
реструктуризації та/або відстрочки (розстрочки).
До 1 січня 2002 року:
в разі вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) за межі митної
території України шляхом бартерних (товарообмінних) операцій сума
податку на додану вартість, сплачена (нарахована) у зв’язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), не відноситься на збільшення
податкового кредиту, а включається до складу валових витрат виробництва
(обігу) платника податку;
для підприємств гірничо-металургійного комплексу, які беруть участь в
економічному експерименті, що проводиться з 1 липня 1999 року до 1 січня
2002 року відповідно до Закону України “Про проведення економічного
експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України”,
тимчасово встановлюється ставка оподаткування прибутку підприємств у
розмірі 15 відсотків.
Отже, беручи до уваги виконання бюджету 2000 року та прийняття Закону
України “Про Державний бюджет України на 2001 рік”, також щорічне
скорочення ВВП у реальному вимірі, єдиним джерелом повноваження дохідної
частини бюджету залишаються податкові надходження, оскільки неподаткові
надходження не мають суттєвого впливу, бо вони становлять не більш як
10% загальної суми надходжень до бюджету. В найближчій перспективі
податкові надходження не мають потенціалу збільшення, навіть за умови
найрадикальнішої трансформації податкової системи, для цього необхідні
суттєві зрушення у структурі економіки України.
Досліджуючи бюджет у системі планів, слід відзначити, що він посідає
центральне місце і є основною ланкою в організаційні структурі
фінансової системи. Це зумовлюється тим, що бюджет, будучи
конститутивним документом фінансової системи, повинен забезпечувати усі
розподільчі та нерозподільчі процеси в Україні. Тобто бюджет, як
основний план грошових поступлень і видатків повинен забезпечувати
мобілізацію грошових коштів держави, здійснювати їхній розподіл за
основними напрямками на відповідні цілі згідно з соціально-економічною
політикою держави. Саме завдяки сукупності інструментів і важелів
бюджету, забезпечується функціонування бюджетної системи.
По відношенню до бюджету і бюджетних відносин, які складають його зміст,
фінансове право виступає як форма, без якої бюджет не може існувати.
Державний бюджет України набуває свого статусу тільки після затвердження
його Верховною Радою України в формі закону (п.4 ст. 85 Конституції
України). Правове призначення бюджету полягає в тому, що він надає
владі, яка його затверджує, вище і постійне керівництво у веденні
фінансового господарства, а також попередній, періодичний нагляд і
контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Прийняті закони, що
регулюють видатки, податки, збори, мито, самі по собі не дають
можливості забезпечувати нагляд і контроль над діяльністю органів
виконавчої влади, оскільки вони, як об’єктивні фінансові категорії,
проявляються під дією суб’єктивних засад. Бюджет надає фінансовій
діяльності органів виконавчої обов’язковий характер, оскільки приписи
закону про бюджет мають конкретно-адресний характер і зобов’язують ці
органи їх виконувати. Закон про бюджет періодизує результати ведення
фінансової діяльності і надає їм форми звітності по бюджету, а це
робить можливим контроль над їх доцільністю. Правовому призначенні
бюджету належить один з найважливіших гарантів закономірності і
необхідності управління в Україні, оскільки, як правило, використання
будь-якої дії, будь-якого управлінського рішення вимагає витрачання
грошових коштів. Правового значення бюджет набуває тільки в країнах, де
існує волевиявлення представницького органу влади, де парламент може
затверджувати бюджет у формі закону.
Оскільки законодавчий орган за своїм волевиявленням затверджує об’єм
видатків і доходів бюджету на плановий рік, то тим самим він ставить
уряд під свій контроль. Процедура затвердження стосується також і
місцевих бюджетів. Вони, згідно з статтею 143 Конституції України
затверджуються територіальними громадами, або через утворені ними органи
місцевого самоврядування. Районні і обласні бюджети затверджують районні
і обласні ради. Ці конституційні положення складають не лише основу
бюджетно-правового регулювання, але й свідчать про основоположну роль
найвищого представницького органу держави в сфері бюджету. Якщо
утворення державного бюджету і використання коштів здійснюють органи
виконавчої влади, то розподіл бюджетних ресурсів – прерогатива Верховної
Ради України. Парламент України також розглядає і приймає рішення щодо
звіту про державний бюджет.
Характерною рисою бюджету, як зазначалось вище, є те, що він складається
на певний період. З позиції права, суть бюджетного періоду полягає в
тому, що це період, протягом якого виконавча влада реалізовує, втілює в
життя прийнятий документ законодавчого органу – Верховної Ради України.
Закінчується цей період тим, що найвищий орган виконавчої влади –
Кабінет Міністрів організовує складання і подає до парламенту звіт про
виконання Державного бюджету за відповідний рік. Отже, юридичний зміст
бюджетного періоду і звіту про виконання бюджету зводиться в кінцевому
підсумку до найбільш доцільного періоду, по закінченню якого Верховна
рада України здійснює свої контрольні повноваження щодо дії виконавчої
влади в галузі бюджету. Виходячи з того, що бюджет є планом, значення
бюджетного періоду набуває сутнісних ознак, рис бюджету.
Вагома суспільно-економічна роль бюджету в життєвому функціонуванні
держави, розгалуженість бюджетних відносин, публічний характер фінансів
в цілому обумовили необхідність існування значної групи норм та
нормативів, які регулюють бюджетні відносини. Детальна врегульованість
бюджетних відносин є однією з ознак демократичної держави з характерним
для неї розподілом влади, необхідністю контролю за всіма бюджетними
процесами. Бюджетні відносини є внутрішньодержавними, оскільки вони
стосуються розподілу фінансових ресурсів в середині держави і в них не
беруть участі недержавні суб’єкти права. Бюджетно-правові норми
регулюють відносини при встановленні бюджетної системи і бюджетного
устрою України, розподілі доходів і видатків між окремими видами
бюджетів, у процесі складання розгляду, затвердження, виконання бюджетів
та звітності їх про виконання. Найбільш суттєвою рисою бюджетних
відносин є те, що всі вони носять імперативну форму розподілу бюджетних
ресурсів. Розподіл їх має два напрями: предметний – за галузями,
секторами діяльності держави і її функціями; структурний – за ланками
бюджетної системи.
Загальне значення для бюджетного законодавства України має конституційне
положення про те, що бюджетна система України будується на засадах
справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між
громадянами і територіальними громадами. Ця норма розвивається в
бюджетному законодавстві. Виключно Законом про Державний бюджет України
визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби,
розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до
збалансованості бюджету України. Контроль за використанням коштів
державного бюджету України здійснює від імені Верховної Ради України
Рахункова палата.
Таким чином, за сутністю економічної категорії державний бюджет
відображає грошові відносини, які проявляються між державою, з одного
боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і
фізичними особами – з іншого, та існують з приводу утворення фонду
грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення. За
своєю формою, це – основний фінансовий план держави, що дозволяє
різнорівневі фінансові підсистеми налаштовувати в ієрархічну структуру,
тим самим забезпечуючи виконання бюджетного процесу. За матеріальним
змістом – централізований фонд грошових коштів держави, які знаходяться
в постійному русі з приводу зарахування доходів (вхідні бюджетні потоки)
та фінансуванню видатків (вихідні бюджетні потоки). За організаційною
структурою – центральна ланка державної фінансової системи, яка
обумовлює розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту у всій
його повноті, тобто між сферами, напрямками, структурами процесу
виробництва та обігу, окремими ланками бюджетної системи та окремими
категоріями населення. І на кінець, за характером, бюджет – обов’язковий
документ у вигляді закону, що юридично забезпечує бюджетний процес та
функціонування бюджетної системи.
3. Бюджетний процес – об’єктивна процедура правових норм в Україні.
Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана
із складанням, розглядом, затвердженням і виконанням бюджетів, що
складають бюджетну систему України.
Бюджетний кодекс України визначає наступні стадії бюджетного процесу:
складання проектів бюджетів;
розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про
місцеві бюджети;
виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до
закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення
щодо нього.
Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання
весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та
місцевих органів самоврядування.
Тривалість стадій бюджетного процесу різна в окремих країнах, але в
більшості випадків весь процес триває в середньому біля 2 років.
Бюджет складається на рік. Цей період має назву бюджетного періоду, він
в Україні співпадає з календарним роком. Проте є рад держав, в яких
бюджетний рік не співпадає з календарним. Наприклад, у США бюджетний рік
триває з 1 жовтня по 30 вересня, у Швеції – з 1 липня по 30 червня, в
Японії – 1 квітня по 31 березня.
Складанню проекту бюджету передує велика і тривала підготовча робота,
яка проводиться Кабінетом Міністрів України, Міністерством економіки
України, Міністерством фінансів України та їх органами на місцях.
Не пізніше 1 червня у Верховній Раді України відбуваються парламентські
слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З
доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний
період виступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням Міністр
фінансів України.
Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект
Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, де
містяться пропозиції Кабінету Міністрів України щодо:
1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у
відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;
2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що
перерозподіляється через зведений бюджет України;
3) граничного обсягу державного боргу та його структури;
4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного
бюджету тощо.
Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період
ґрунтуються на прогнозних макропоказниках економічного і соціального
розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників
обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих та гуртових
цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у середньому за
рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття.
За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає
постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної
політики на наступний бюджетний період.
Безпосередня робота по складанню проекту Державного бюджету виконується
за дорученням Кабінету Міністрів Міністерством фінансів України. На
якість складання проекту бюджету здійснюють вплив різноманітні фактори
як внутрішнього, так і зовнішнього характеру (рис. 1):
Рис. 1. Вплив факторів на якість складання проекту бюджету.
На практиці процес складання проекту бюджету триває біля 7 місяців (з
березня по вересень) і охоплює багато узгоджувальних операцій.
Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України
Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних
розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних
запитів.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних
запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку,
встановленому Міністерством фінансів України.
На основі аналізу бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками
бюджетних коштів, Міністерство фінансів України готує проект закону про
Державний бюджет України і подає його Кабінету Міністрів України для
розгляду.
Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту
закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними
матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що
передує плановому.
Звичайно, що повністю задовольнити потреби міністерств в державних
асигнуваннях на сьогоднішній день держава не в змозі. Про це свідчать
дані таблиці 1.
Таблиця 1.
Порівняння потреб у бюджетних асигнуваннях і можливостей їх фінансування
в Україні.
Стаття видатків Запити міністерств, які базуються на чинному
законодавстві, млрд.грн. Оцінка МФУ, виходячи із можливостей
фінансування, млрд.грн. Відсоток задоволення потреб, %
Усього видатків 79,02 27,98 35,4
в т. ч.
наука 1,90 0,34 17,9
національна оборона і безпека держави 8,10 2,83 34,9
освіта 9,61 3,89 40,5
соціальний захист і соціальне забезпечення 13,10 3,80 29,0
культура і мистецтво 5,16 0,27 5,2
засоби масової інформації 2,84 0,14 4,9
фізкультура і спорт 3,42 0,1 2,9
будівництво 5,29 0,15 2,8
Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим
Кабінетом Міністрів України, подаються:
1) пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України;
2) прогнозні показники зведеного бюджету України відповідно до бюджетної
класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України;
3) перелік пільг по податках, зборах (інших обов’язкових платежах) із
розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання;
4) зведення та структура фінансових зобов’язань із державного боргу та
державних гарантій на поточний і наступний бюджетні періоди до повного
погашення боргових зобов’язань, включаючи суми на обслуговування
державного боргу;
5) доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному
бюджетному періоді;
6) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів
України.
Представлений проект Закону до 1 жовтня підлягає попередньому розгляду
комітетами Верховної Ради. Після цього проект розглядається у трьох
читаннях на пленарних засіданнях Верховної Ради і приймається Верховною
Радою до 1 грудня року, що передує плановому.
Закон “Про Державний бюджет на відповідний рік” та Постанова Верховної
Ради про порядок введення його в дію публікуються в пресі для загального
відома.
Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про
Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право
здійснювати витрати Державного бюджету України відповідно до цієї статті
Кодексу з наступними обмеженнями:
1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі,
які визначені у законі про Державний бюджет України на попередній
бюджетний період і одночасно передбачені у проекті закону про Державний
бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом
Міністрів України до Верховної Ради України;
2) щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть перевищувати
1/12 обсягу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на
попередній бюджетний період;
3) до прийняття закону про Державний бюджет України на поточний
бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім
випадків, пов’язаних з введенням воєнного чи надзвичайного стану,
оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної
ситуації.
Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і
повного надходження запланованих доходів, а також повного і
безперервного фінансування передбачених бюджетом заходів.
Участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та
установи усіх форм власності, а також населення, які пов’язані з
доходами і видатками бюджетів.
Виконання Державного бюджету забезпечує Кабінет Міністрів України.
Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та
управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність
учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного
бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством
України:
1) операцій з коштами державного бюджету;
2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті
зобов’язань та проведенні платежів;
4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання
державного бюджету.
В основу діяльності Державного казначейства покладено принцип “єдиної
каси”, що дає змогу в поєднанні з централізованою казначейською
телекомунікаційною системою мати вичерпну інформацію про щоденний стан
державних фінансів і забезпечує можливість гнучкого маневрування
державними грошовими ресурсами. Безпосередньо касове виконання бюджету
здійснюється через установи Національного банку, Укрексімбанку,
Укрсоцбанку, Промінвестбанку. Касове виконання Пенсійного фонду
обслуговує банк “Аваль”. Вказані банки здійснюють прийом та зарахування
на відповідні рахунки бюджету податків та зборів, прийом і видачу
позабюджетних коштів установ, розрахункове і касове обслуговування
установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів.
Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується
Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний
термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України.
Після закінчення бюджетного року Міністерство фінансів складає Звіт про
виконання Державного бюджету. Річний звіт про виконання закону про
Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній
Раді України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.
Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає
такі частини:
1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;
2) звіт про виконання Державного бюджету України;
3) звіт про рух грошових коштів;
4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету
України;
5) звіт про бюджетну заборгованість;
6) звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів
України;
7) інформацію про стан державного боргу;
8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних
зобов’язань;
9) зведені показники звітів про виконання бюджетів;
10) інформацію про виконання місцевих бюджетів;
11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для
пояснення звіту.
Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України про
виконання закону про Державний бюджет України представляє Міністр
фінансів України. Верховна Рада України може заслухати головних
розпорядників коштів Державного бюджету України щодо використання ними
бюджетних коштів.
За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо
звіту про виконання закону про Державний бюджет України.
Характерною особливістю бюджетного процесу в сучасних умовах є
систематичне порушення бюджетної дисципліни.
Аналіз бюджетного процесу в Україні упродовж 1991-2002 років свідчить
про наступне:
починаючи з 1992 року, Закон України “Про Державний бюджет” майже
жодного разу не був прийнятий вчасно (див. таблицю 2.).
Таблиця 2.
Фактичні дати бюджетного процесу
Бюджетний рік Подання проекту Державного бюджету до Верховної Ради
України Прийняття Закону України “Про Державний бюджет”
1992 грудень 1991 – червень 1992 18 червня 1992
1993 18 березня-3 квітня 1993 9 квітня 1993
1994 15 січня 1994 1 лютого 1994
1995 7 березня 1995 7 квітня 1995
1996 4 грудня 1995 22 березня 1996
1997 14 вересня 1996-4 червня 1997 27 червня 1997
1998 15 вересня 1997 30 грудня 1997
1999 15 вересня-23 жовтня 1998 31 грудня 1998
2000 15 вересня 1999 17 лютого 2000
2001 15 вересня 2000 7 грудня 2000
2002 19 вересня 2001 20 грудня 2001
2) інколи майже одразу після введення в дію Закону “Про Державний
бюджет”, інколи трохи пізніше переглядалися встановлені нормативні
показники, тобто відбувалася процедура секвестру;
3) існують значні розходження між значеннями показників бюджету, які
обґрунтовуються Кабінетом Міністрів у проекті, і тими, що приймаються
Верховною Радою;
4) макроекономічні показники, які є підґрунтям бюджетних розрахунків
(валовий внутрішній продукт, рівень інфляції, валютний курс тощо),
демонструють дуже великий розрив між прогнозними значеннями і фактичними
– до 1996 року відхилення щодо величини валового внутрішнього продукту
становили від 22 до 1000 %, а з 1996 року коливання були в межах від 3
до 18%.
Негативним у бюджетному процесі також є те, що значна частина показників
Державного бюджету підганяється під нормативи, яких вимагають міжнародні
фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики для
стабілізації народного господарства.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що зосередження уваги на
внутрішніх проблемах бюджетотворчого процесу (яке досягає апогею під час
розгляду чергового проекту Державного бюджету в парламенті) не повинно
відривати від справжніх проблем бюджетної політики і економічної
стратегії держави. Кінцевим критерієм успіху просування по шляху реформ
має бути не мінімальний рівень інфляції чи дефіциту бюджету, а ті
можливості, які економіка (ринок) надає для зростання виробництва.
Бюджет як інструмент економічної та соціальної політики залежить від
економічних умов і, у свою чергу, має впливати на ці ж економічні умови.
ВИСНОВКИ
Одним з основних інструментів державного регулювання
соціально-економічних процесів в ринкових умовах є бюджет. Формування
бюджету належить до відання органів державної виконавчої влади і
виконавчих органів місцевих рад народних депутатів, які згідно з
основними напрямами бюджетної політики визначені відповідно Верховною
Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими
радами народних депутатів. Ці органи відповідають також за виконання
бюджету та контроль за цільовим, економічним і ефективним використанням
виділених бюджетних коштів. Тим самим, за допомогою державного бюджету
здійснюється різнобічний регулюючий вплив на ринкові відносини та процес
розширеного відтворення. Бюджетна система є тією організаційною основою,
що дозволяє наукове обґрунтування раціональної й ефективної системи
впливу фінансів на підвищення продуктивності суспільного виробництва.
Структура бюджетної системи та взаємозв’язок окремих бюджетів мають і
практичне значення і становлять основу для розробки фінансової політики
держави і вдосконалення бюджетного механізму. Саме від рівня
досконалості такого механізму залежать темпи економічного та суспільного
розвитку, а також добробут громадян. Основним інструментом державного
регулювання соціально-економічних процесів є бюджет як фонд грошових
коштів, що створюється з метою забезпечення стабільного фінансування
всіх заходів. Це дає змогу маневрувати бюджетним ресурсами, створює
передумови для динамічного розвитку економіки. Основу цьому процесу
становлять фінансово-господарські відносини.
Характер їх зумовлює наповнення бюджету та формує державні інституційні
структури стосовно розвитку підприємництва, одночасно структуризують
пропорції, які склалися в суспільстві між адміністративними важелями
господарювання. В країнах з розвинутими ринковими інституціями і
стабільною економікою фінансово-господарські відносини між державою і
підприємством формуються під переважним впливом ринкових важелів,
принципів демократизації і соціального захисту непрацездатного
населення, надання з боку держави соціальних послуг на безоплатній
основі і створення сприятливих умов для розвитку підприємницьких
структур.
Список використаної літератури:
Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року – Українсько-правнича фундація – К., 1996.
Бюджетний Кодекс України. Затверджений Верховною Радою України 21 червня
2001 року №2542-III // Офіційний вісник України – К., 2001, – №29.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” №2120-III від
7.12.2000 р. // Офіційний вісник України. – К., 2000, – №52.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” // Офіційний
вісник України. – К., 2002, – №2, с.50.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” // Урядовий
кур’єр. – 10 січня 2003 року, №4.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2004рік” // Урядовий
кур’єр.
Закон України “Про систему оподаткування” Із змінами за1999 рік.. –
Діло. – 1998.
Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями бюджетної політики
на 2001 рік (Бюджетна резолюція) // Праця і зарплата. – 2000. – №26.
Про структуру бюджетної класифікації України (Постанова Верховної Ради
України №327 / 96 – ВР від 12.07. 1996) // Відомості Верховної Ради
України. – 1996. – №42.
“Про затвердження порядку застосування непрямих методів визначення
обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість” (Постанова
Верховної Ради України від 18 грудня 1998 р. № 1997). // Відомості
Верховної Ради України. – 1998. – №42.
Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік // Фінанси України. –
2001. – №8.
Антологія бюджетного механізму / Під редакцією доктора економічних наук,
професора С.І. Юрія. – Тернопіль, “Економічна думка”, – 2001.
Андрущенко В., Федосов В. Фінансово-скарбові інститути ко-
зацької України // Київ. – 1993. – № 7. – С. 129-136.
Андрущенко В.Л., Федосов В.М. Запорозька Січ як україн
ський феномен. — К.: Заповіт, 1995. — 173 с.
Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (теоретична
концептуалізація і наукова проблемптика державних фінансів). – Львів:
Каменяр. – 2000. – с. 86.
Бескид Й.М. Роль державного бюджету в соціально-економічному
розвитку української держави // Наукові
записки. Серія: економіка, – 2001. – №7. – с. 81.
Бондарчук Т.Г. Механізм управління та обслуговування державного боргу//
Фінанси України. – 2003. – №4. – с.15.
Буковинський С.А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в
Україні // Фінанси України. – 2001. – №5. – с.25.
Буряченко А.Є. Історичні аспекти еволюції бюджетної системи України //
Фінанси України, – 2002, – №6, – с. 139.
Бюджет – 2002 // Економіст. – 2003. – №1. – с. 25.
Бюджетний і Податковий Огляд. Четвертий квартал 1998 р.
Річний звіт 1998 р.: Аналітичні статті, коментарі, таблиці / І. Шпак,
Р. Лаліберте, П. Рікой та ін.; Група фіскального аналізу при Коміте
і Верховної Ради України з питань бюджету. — К., 1999. — с. 96
Бюджетний і Податковий Огляд. Аналіз проекту бюджету на 2003р. Поданого
КМУ на перше читання ; Група фіскального аналізу при Коміте
і Верховної Ради України з питань бюджету. — К.,2002.
Бурковський В.В. Роль податків у наповненні бюджетів усіх рівнів. //
Фінанси України. – 2001. – №5. – с.78.
Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник, – К.,
НІОС, – 2002.
Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової сис
теми України. // Фінанси України. — 1997. — № 10. — С. 37-42.
Василик О.Д., Павлюк К.В. Шляхи зміцнення фінансового
становища держави. // Фінанси України. — 1998. — № 7. — С. 5-9.
Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000.
Вегера С. Модель соціального бюджету в Україні: методи її формування.
//Економіст 2001.- №5.
Вороній Ю. Пріоритети бюджетної політики. // Економіст. – 2003. – №6.
-с. 52-56.
Галушко О.С. Формування державного та місцевих бюджетів в умовах
трансформації економіки // Фінанси України, – 2001, – №5, – с.
51.
Гнатюк П. Бюджет держави: проблеми надходжень. // Економіст. – 2000.-№1.
Горбулін В., Михалевич М., Сергієнко І. Про деякі проблеми
і результати фінансового та бюджетного прогнозування в умовах пере
хідної економіки // Економіка України. — 1997. — № 2. — С. 31-39.
Гордей О.Д., Василик Д.О. Бюджетний механізм забезпечення зростання
суспільного добробуту. .//Фінанси України. – 2003. – №4. – с.29.
Григораш Т.Ф. Фінансові чинники формування міцевих бюджетів.//Фінанси
України. – 2001. – №5. – с.65.
Дєєва Н.М. Стабільність і ефективність бюджетного процесу.// Фінанси
України. – 2001. – №5. – с.41.
Дегтяр Н.А. Складові джерел доходів бюджету держави. //
Вісник податкової служби України. — 2000.- №22.
Економічна історія України і світу: Підручник / За редакцією
Б.Д.Лановика, – К.: Вікар, – 2001, – с. 207.
Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник – третє
видання. – К.: Товариство “Знання” КОО. – 2000
Загуменнов М.М. Макроекономічні показники та їх вплив на доходи та
видатки бюджету // Фінанси України, – 2002, – №3, – с. 65.
Ісмаїлов А.Б. Бюджетний процес та напрямки його вдосконалення. //
Фінанси України. – 2002. – №8.
Історія держави і права України: Підручник / За редакцією А.Й. Рогожина,
– К.: Ін Юре, – 1996, – с. 8.
Кириленко О.П. Зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів
// Фінанси України. – 1996. — № 9. — С. 35-39.
Луніна І. Податкова політика України у контексті створення умов для
економічного зростання // Економіка України, – 2000, – №9, – с. 45.
Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства:
Україна і світ. – К.: Вища школа, – 1995, – с. 89.
Лилик О. Міжбюджетні відносини в економічній системі держави.
//Фінанси України. – 2002. – №6.
Мельниченко С.В. Туристична галузь – суттєве джерело поповнення коштів
державного бюджету // Фінанси України, – 2001, – №2, – с. 63.
Мельник П.В. Тенденції формування доходів державного бюджету і монетарна
політика // Фінанси України, – 2001, – №6, – с. 24.
Мітюков І. Бюджетна реформа і основні напрямки удосконалення
бюджетної політики. // Фінанси України. – 2001. – №8. – с. 16-24.
Михасюк А. Державний бюджет як інструмент державного регулювання
економіки . Підручник. -К: 2002.
Лагутін В.Д. Фінанси України та шляхи їх реформування .//
Фінанси України.– 2002р.-№7-с.13-25.
Музика О. Щодо поняття бюджету. // Підприємництво, господарство і право.
– 2001. – №5. – с. 64-67.
Новикова М.М. Удосконалення взаємодії бюджетів всіх рівнів. // Фінанси
України. – 2002. – №10. – с.85.
Онищук Я.В. Посилення ролі запозичень у доходах державного бюджету //
Фінанси України. – 2002. – №4. – с.39.
Опарін В. М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної
системи в Україні. // Фінанси України. – 2000. – №9. – с. 126-134.
Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. – К.: КНЕУ.
– 2001.
Оцінки і прогнози // Економіст. – 2003. – №1 (січень) – с. 19.
Падалка В.М., Красноступ Н.І., Крапивна В.І. Економетричне прогнозування
бюджетних надходжень. // Фінанси України. – 2002. – №10. – с.85.
Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн:
Навч.посібник. – К.: Знання – Прес, 2002.
Позднякова Т.А. Теорстичекие аспекты взаимоотношений
бюджетов в области формирования доходов // Финансы. — 1998. –
№ 8. – С. 10-12.
Підсумки роботи Державної податкової служби України. // Податковий
вісник України. – 2003. – №5. – с.4.
Плужніков І. Інформаційно-аналітичне забезпечення прогнозування
і планування бюджетної політики держави. //Актуальні проблеми
економіки. – 2002. – №9. – с. 56-58.
Плужніков І. Пріоритети соціально-економічного розвитку регіонів в
бюджетній політиці держави. // Менеджер. – 2002. №5 (21). – с. 296-298.
П’ятаченко Г.О. Удосконалення механізму наповнення дохідної частини
бюджету. // Фінанси України. – 2001. – №5. – с.75.
Свердан М.М. Податок на прибуток підприємств. . // Фінанси України. –
2002. – №10. – с.89.
Соколовська А. Розвиток системи оподаткування в контек
сті реформи міжбюджетних відносин // Збірник наукових праць Ук
раїнського фінансово-економічного інституту. — 1999. — № 3(6). –
С. 5-7.
Сичевський В. Податок на прибуток підприємств у сучасних умовах //
Податковий вісник України. – 2003. – №6. – с.4.
Соскін О. Дефіцитний державний бюджет – 2002. // Економіст. – 2001. –
№11.-с. 14-16.
Томин О. Джерела формування спеціального фонду бюджету. // Вісник
податкової служби. – 2003. – №3. – с. 16-21.
Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та со
ціальної політики на 2000-2004 роки. Послання Президента України
до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. –
№ 34. – С. 5-12.
Усенко Н. Копійка до копійки – і бюджет “оживає”. // Віче. – 2001. – №3.
-с. 63.
Федько В. Державний бюджет України на 2001 рік. Основа економічного і
соціального розвитку країни. // Вісник податкової служби України. –
2001.- №4. (січень).
Чугунов І.Я. Основні підсумки виконання бюджету у 2000 році. // Фінанси
України. – 2001. – №6. – с.39.
Шевчук В.О. Державні фінанси зарубіжних країн // Фінанси України. –
2002. – № 2.
Юрій С.І. Концептуальні засади сутності бюджету // Фінанси України. –
2001. – №10. – с.3.
Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. – К.: НІОС. – 2000.
Юрій С.І., Бескид Й.М., Плішко І.В. Державний бюджет України: Навчальний
посібник. – Тернопіль. – 1998.
Януль І.Є. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи // Фінанси
України. – 1998. – №2.
Якість бюджету
Характер економічних процесів і об’єктивний стан економіки
Точність розрахунків макроекономічних показників і бюджету
Результат впливу певних структур, груп, осіб
Самофункціонування економіки
Вплив економічної політики уряду
Надійність інформаційної бази
Науково обґрунтовані методики
Професіоналізм фахівців
Спрямованість інтересів різних груп
Рівень усвідомлення відповідальності
Зовнішні чинники (вимоги Міжнародного валютного фонду тощо)
Компетентність у питаннях економіки і бюджету
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
