РЕФЕРАТ
На тему:
Біржі праці.
Ринок праці.
Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів та ін. –
складова частини економіки. На ньому, як зазначають експерти Міжнародної
організації праці (МОП), “підприємці і наймані працівники разом ведуть
переговори, колективні або індивідуальні щодо заробітної плати і умов
праці.”
Ринок праці, як економічна категорія, тривалий час розглядався у нас як
явище, притаманне тільки капіталістичному суспільству, а безробіття – як
чисто соціальне явище, результат антагоністичних суперечностей між
працею і капіталом, і що тільки завдяки наполегливій боротьбі трудящих
вдалося вирвати у монополістичного капіталу уступки у вигляді системи
допомоги безробітним: матеріальної- із фондів по безробіттю, і
організаційної – у працевлаштуванні завдяки службам зайнятості.
Дійсно, з розвитком капіталізму, переходом його в монополістичну стадію
ускладнилися економічні зв’язки й економічні відносини. Істотних змін
зазнав і ринок робочої сили. Змінилося ставлення до робочої сили і в
підприємців. Розвиток сучасного виробництва пред’явив підвищені вимоги
до якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальної освітньої
підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи. Бізнес
активно включився у професійну підготовку кадрів.
Скорочення потреб у робочій силі в певні періоди, яке раніше призводило
до зростання безробіття, стало нині певною мірою регульованим процесом.
Цьому сприяють не тільки соціально-економічні, а й політичні фактори.
Ринок праці сформувався як система суспільних відносин, які відображають
рівень розвитку і досягнутий на цей період баланс інтересів між тими
силами, які беруть участь на ринку: підприємцями, найманими працівниками
і державою. Організаційною формою вираження таких інтересів на ринку
праці є асоціації підприємців, з одного боку, і профспілок – з іншого.
Держава ж виступає як роботодавець на державних підприємствах і
інвестор, фінансуючи великі проекти і програми розвитку. Однак головна
його функція полягає у визначенні правил регулювання інтересів партнерів
і сил, які цьому протистоять.
У вузькому розумінні механізм регулювання ринку – це зведення
нормативних, законодавчих або колективно-договірних актів, якими
керуються партнери при реалізації політики зайнятості.
У широкому контексті механізм регулювання охоплює цілий спектр
економічних, юридичних, соціальних і психологічних факторів, що
визначають функціонування ринку праці. Воно здійснюється через систему
працевлаштування, державні програми допомоги в набутті професійних знань
і працевлаштуванні незайнятому, але бажаючому працювати населенню та ін.
Перехід до ринкової економіки загострює проблему зайнятості і додає до
неї нові, пов’язані з структурною перебудовою нашого народного
господарства і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними
формами власності.
Згідно з Законом України “Про зайнятість” від 01. 03. 1991 p., держава у
разі неможливості надати відповідну роботу безробітному, може
запропонувати пройти професійну перепідготовку або підвищити свою
кваліфікацію. Розроблено основні принципи державної політики зайнятості
населення. Держава сприяє також незайнятим громадянам у поновленні їх
трудової діяльності та забезпечує їм різні види компенсацій.
Суб’єкти ринку праці та їх функції.
Проблема зайнятості населення в умовах становлення і розвитку ринкових
відносин є актуальною. Для реалізації політики зайнятості населення і
забезпечення громадянам відповідних гарантій, для допомоги безробітним
громадянам у пошуках роботи та працевлаштуванні на всій території
України створюються біржі праці або служби чи центри зайнятості.
Що стосується біржі праці, то це установа, яка здійснює посередництво
між найманими працівниками і підприємцями при укладенні угоди
купівлі-продажу робочої сили. Біржа праці виконує посередницькі послуги
при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають змінити місце
роботи, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про
спеціалістів, які потрібні на ринку праці. Біржа праці веде облік
безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю. Для цього
узагальнюється інформація про наявність робочих місць, організовується
підготовка спеціалістів тощо.
Діяльність інститутів ринку праці здійснюється в межах державної
політики про зайнятість населення і гарантує громадянам країни
реалізувати своє право на працю відповідно до Закону України “Про
зайнятість населення”. Цей Закон визначає правові економічні й
організаційні основи зайнятості населення України, а також соціальні
гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.
Реалізують цю програму і контролюють хід виконання цього законодавства
служби зайнятості, створені в їх складі інспекції та комерційні центри,
що мають відповідний дозвіл.
Державна служба зайнятості виконує такі функції:
* аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує
населення і державні органи управління про стан ринку праці;
* консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або
уповноважені ними органи, які звертаються до неї, про можливість
одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії тощо;
* веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань
працевлаштування;
* організовує, за потребою, професійну підготовку і перепідготовку
громадян у системі служби зайнятості або направляє їх для навчання,
сприяє підприємствам у розвитку та визначенні курсів навчання та
підвищення кваліфікації (Закон України “Про зайнятість населення”,
ст.19).
Фінансування заходів з реалізації державної програми зайнятості
здійснюється через Державний фонд сприяння зайнятості населення, який є
самостійною фінансовою системою, утворюється на державному та місцевому
рівнях і формується за рахунок:
* асигнувань у розмірі не менше 3 % від обсягів державного і місцевого
бюджетів;
* обов’язкових внесків підприємств, установ, організацій (які займаються
комерційною діяльністю), кооператорів;
* добровільних внесків громадських організацій, громадян, зарубіжних
фірм, інших надходжень;
* коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та
організаціям.
Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є Державна
служба зайнятості.
Контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення
здійснюється державними адміністраціями, інспекціями служби зайнятості
та професійними спілками.
З метою поліпшення державної політики зайнятості, суб’єкти ринку праці
повинні займатися вирішенням проблем, пов’язаних з прогнозуванням
сукупної робочої сили залежно від попиту і під впливом зміни відносин
власності, цін, політики доходів, а також заходів державного регулювання
розвитку виробничих галузей та сфери, що обслуговує населення, особливо
охорони здоров’я, освіти, науки і наукового обслуговування. Все це разом
взяте дозволить інститутам ринку праці оцінити очікувані зміни,
спрогнозувати демографічну і міграційну поведінку, економічну активність
населення, і тим самим впливати на рівень безробітних.
Список використаної літератури.
1. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа.- М.:
Финансы и статистика, 1981.- 210 с.
2. Баскакова М. А. Толковый юридический словарь бизнесмена
(русско-английский, английско-русский).-6-е изд., перераб. и доп.- М.:
Финансы и статистика, 1994.- 640 с.
3. Биржевая деятельность. Учебник/Под ред. проф. А. Г. Грязновой, проф.
Р. В. Корнеевой, проф. В. А. Галанова.- М.: Финансы и статистика, 1995.-
240 с.
4. Биржи в СССР: первый год работы.- М., 1991.- 240 с.
5. Бланк И. А. Торгово-посредническое предпринимательство. Экономические
основы биржевой торговли.- К., 1992.- 230 с.
6. Бородулин В. Рынки ценных бумаг США.- М.: Московская центральная
фондовая биржа, 1992.- 320 с.
7. Брокер и дилер – биржевые дельцы. Руководство по биржевой
деятельности.- Частное право, 1991.- 92 с.
8. Буренин А. Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки.- М.: Тривола,
1995.- 240с.
9. Быков А.В. и др. Биржевая торговля. Что это такое? – Красноярск:
1991.- 463с.
10. Васильев Г. А., Каменева Н. Г. Организация и техника биржевой
торговли / ВЗФЭИ. – М.: Экономическое образование, 1995.- 324 с.
11. Васильев Г. А., Каменева Н. Г. Товарные биржи. – М.: Высшая школа,
1991.-112с.
12. Герчикова И. Н. Маркетинг и международное коммерческое дело.- М.:
Внешторгиздат, 1990.- 263 с.
13. ГолубовичА. Д., Миримская О. М. Биржевая торговля и инвестирование в
США.- М.: МЕНАТЕП-ИНФОРМ, 1991.-184 с.
14. Гольцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с
ценными бумагами. – К.: Текст, 1992.- 94 с.
15. Гудков Ф. В. Инвестиции и ценные бумаги. Руководство по работе с
долговыми обязательствами.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 160 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
