Реферат на тему:
Аналіз виконання місцевого бюджету
Вступ
Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного
життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті
будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні
проблеми життя суспільства і людини.
Бюджет – складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет
являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в
процесі формування, розподілу, та використання централізованого
грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.
Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та
національного доходу.
Найважливіше призначення бюджету – це створення матеріальної основи для
реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної
та оборонної.
В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку
бюджетна система є найважливішим економічним результатом. Від того,
наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне
функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.
Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну,
соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови
ефективної бюджетної системи полягає у тому, що обумовлено необхідністю
створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення
суспільних потреб та повного використання державою своїх функцій.
Стало очевидно, що бюджетна система потребує вдосконалення: форм та
методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання
бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків. Щодо вирішення цих проблем
існують різні підходи:
зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної
кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою
подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямків
виробництва, стабілізації національної валюти;
при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим
органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від
комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за
рахунок загальнодержавних заходів та доходів;
надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України
всі бюджети, що становлять бюджетну систему.
Метою моєї роботи є розгляд, спроба аналізу найважливіших проблем
місцевих бюджетів та напрямки вирішення цих проблем.
Об’єктом дослідження є місцеві бюджети. Предметом дослідження –
економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання
централізованого фонду коштів на місцевому рівні.
Робота містить три розділи, кожен з яких є нібито окремою темою, але всі
об’єднані загальним питанням теми. У першому висвітлено сутність
місцевих бюджетів та їх місце в бюджетній системі. У другому особливості
складання, розгляду та затвердження бюджетів на місцевому рівні. В
третьому проведено аналіз виконання місцевого бюджету на прикладі
районного бюджету.
1. Особливості формування та виконання дохідної частини частини бюджету
району.
Світовий досвід визначення ролі держави та її територіальних утворень у
розподільних процесах переконує, що державний і місцеві бюджети є одним
із найдосконаліших інструментів регулювання соціально-економічних
процесів. На сьогодні у більшості країн світу через бюджет
перерозподіляється до 50% ВВП. Проблемою лишається визначення
оптимальних форм і методів такого перерозподілу, збалансування державних
і територіальних інтересів у бюджетному етапі для України – це одне з
найважливіших завдань.
На практиці регулювання повноважень між різними рівнями управління
зумовлює особливості формування дохідної частини як державного, так і
місцевих бюджетів.
Свого часу передбачена Законом України “Про бюджетну систему України”
схема розподілу дохідних джерел між бюджетами була втілена лише
частково. За роки, що минули з часу прийняття цього закону неодноразово
змінювався перелік доходів як державного, так і місцевих бюджетів. У
1996 р. Конституція України по новому визначила місце і роль деяких
бюджетів, зокрема обласних і районних. Доходи державного й місцевого
бюджетів неодноразово переглядалися у зв’язку зі щорічними змінами у
механізмі бюджетного регулювання і, зокрема, у сфері регулювання
податків. Закріплення за Державним бюджетом України непрямих податків, а
за місцевими – прямих (із числа регулювання податків) докорінно змінило
склад їхніх доходів.
Органи місцевого самоврядування у 2001 році порівняно з 2000 роком мали
значно більше джерел надходжень до бюджетів. Проте нестабільність
дохідної бази місцевих бюджетів перешкодила проведенню перспективного
бюджетного планування, створенню стабільних умов функціонування
економіки, її виходу із фінансової кризи.
Бюджетна реформа, що розпочалася у Україні у 2000 році, перш за все
торкнулася саме міжбюджетних відносин міх державними і місцевими
бюджетами. На відміну від попередніх років, бюджет 2000 року було
складено на основі формульного підходу, тобто на основі розрахунку
прогнозного обсягу доходів, що мають бути передані тому чи іншому
місцевому бюджету (області, регіону, міста, селища) або ж вилучення з
нього до бюджету вищого рівня, з урахуванням закладених у формулі
встановлених нормативів видаткових потреб. На думку багатьох експертів,
було зроблено перші кроки щодо справедливого розподілу державних доходів
із метою забезпечення кожної територіальної громади таким базовим
обсягом коштів, який необхідний для надання державних послуг,
гарантованих кожному громадянинові Конституцією України.
Бюджетний кодекс України, який набрав чинності у межі 2001 року,
закріпив перші результати розпочатої бюджетної реформи та налагодив
прямі зв’язки державного бюджету із 686 місцевими бюджетами, включаючи
Автономну Республіку Крим. Кодекс не лише визначив, а й закріпив
конкретні джерела доходів за місцевими бюджетами. Це дало можливість
спрямування зусилля на збільшення надходжень і на посилення ефективності
використання бюджетних коштів на місцевому рівні. Іншими словами, органи
місцевого самоврядування отримали давно очікувані реальні стимули до
нарощування своїх фінансових ресурсів. Водночас Кодекс передбачає одну з
важливих і обов’язкових умов – прозорість бюджетного процесу, а саме:
застосування нових підходів і методів до аналізу конкретних наявних або
перспективних проблем для ухвалення відповідних рішень.
Автономна фінансова політика місцевих органів влади проявляється у тому,
що вони можуть на свій розсуд у разі потреби використовувати кошти у
двох умовних кошиків доходів (на власні та делеговані повноваження), не
прив’язуючи певні видатки до чітко визначеного кошика.
В кошику доходів бюджетів місцевого самоврядування домінують такі
податкові надходження, як: прибутковий податок з громадян, єдиний
податок із суб’єктів підприємницької діяльності та деякі інші податкові
і неподаткові джерела. Разом вони можуть скласти міцне фінансове
підґрунтя місцевого самоврядування.
Бюджетний кодекс робить спробу забезпечити реалізацію делегованих і
власних повноважень над кошиками доходів місцевого самоврядування. Є два
кошики (дод. 3). Кошик номер один, вміст якого спрямовується на
фінансування реалізації повноважень, делегованих державою місцевим
бюджетам згори. Кошик номер два – це той кошик, який витрачається на
виконання власних повноважень. Чітку роль у першому кошику відіграє
прибутковий податок з громадян.
Із введенням у дію головного регулятора бюджетної реформи прибутковий
податок у громадян на довгі роки стане основним джерелом наповнення
місцевих бюджетів.
Кошик номер два привабливий тим, що саме його існування матеріалізує ще
одну вимогу представлення органів місцевого самоврядування. Коли держава
визначиться з тим, від яких саме доходів вона, власне, відмовляється і
які вона визначає доходами місцевих бюджетів, тоді й не братиме до
обрахунку ці доходи при визначенні обсягу офіційних трансфертів бюджетам
місцевого самоврядування.
Бюджетний кодекс чітко визначає видаткові й дохідні повноваження міст
районного значення. За ними закріплюється вищезгаданий кошик доходів
бюджетів місцевого самоврядування. Воднораз враховуючи, що більшість
соціально-культурної інфраструктури міст районного значення утримується
на рівні району, бюджетний регулятор встановлює певну частку кошика
доходів, яка передаватиметься до районного бюджету.
Водночас це не стосується тих окремих надходжень, котрі закріплені за
місцевими бюджетами – насамперед, прибуткового податку з громадян,
місцевих податків і зборів та плати за землю, які повністю спрямовуються
до місцевого бюджету.
Перспектива переходу на пряме спілкування Міністерства фінансів із 682
місцевими бюджетами ще більше загострює проблему точного і зваженого
розрахунку доходів місцевих бюджетів.
Ця методика має своєю основою формульний розрахунок і вже апробована в
державному бюджеті на 2001 рік. Вона спирається на обчислений
математиками сталий у часі й просторі показник бюджетного наповнення.
Частка кожного бюджету в наповненні всіх місцевих бюджетів України є
відносно сталою. Відштовхуючись від такого показника, можна цілком
обґрунтовано перевести розрахунок доходів місцевих бюджетів на прозору і
зрозумілу схему.
Розрахунок полегшується ще й тим, що Бюджетний кодекс відносять до
кошика доходів місцевих бюджетів найсталіші та найпрогнозованіші
надходження від прибуткового податку з громадян.
Розрахунок обсягу кошика власних доходів бюджетів району, міста
здійснюються на підставі планових обсягів, затверджених місцевими
органами влади, крім місцевих податків і зборів, із застосуванням
коефіцієнта 0,75.
Формування податків бюджетів районів на 2001 рік здійснено з урахуванням
потреби подальшого удосконалення мережі й штатів установ, що
фінансуються з місцевих бюджетів, призупинення виконання місцевих
програм, не забезпечених реальними джерелами фінансування, посилення
контролю з боку місцевих органів державної влади за економним та
ефективним витраченням бюджетних коштів, залученням необхідних джерел
для фінансування економічного і соціального розвитку відповідних
територій та забезпечення своєчасного і повного надходження платежів до
бюджетів і державних цільових фондів, зміцнення податкової і платіжної
дисципліни платників податків, а також пошуку додаткових джерел
наповнення дохідної частини місцевих бюджетів.
Сьогодні склалася досить непроста ситуація у сфері наповнення місцевих
бюджетів податковими і зборами. Це пов’язано насамперед із поданням
чисельних пільг, що стосуються оподаткування, і як правило, ці пільги
недостатньо обгрутовані. Велика кількість пільг з оподаткування у
регіоні є причиною ненадходжень до місцевого бюджету значних бюджетних
коштів, а це, у свою чергу, позначається на рівні соціального
забезпечення населення. Тому потрібно детально регулювати процедури
надання цих пільг. Останнім часом значний крок у цьому напрямку зроблено
Управлінням місцевих податків і зборів та неподаткових платежів, а також
Управлінням справляння платежів за користування природними ресурсами у
структурі ДПА України. ДПА постійно проводить роботу з аналізу рішень
органів місцевого самоврядування і в разі необхідності вносить радам
пропозиції щодо перегляду й удосконалення ухвалених ними рішень, які
суперечать чинному законодавству.
Позитивною характеристикою кодексу є чітке розмежування дохідних джерел
між ланками бюджетної системи. Статті кодексу визначають склад доходів
місцевих бюджетів. Вони представлені закріпленими за бюджетом місцевого
самоврядування податками і зборами, що враховуються при визначенні таких
трансфертів, інакше кажучи – нормативи відрахувань від прибуткового
податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування, а саме:
– до бюджетів міст республіканського (в Автономної Республіки Крим) та
обласного значення зараховується 75% від загального обсягу прибуткового
податку з громадян, що справляється на території цих міст;
– до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань
зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян,
що справляється на цій території.
Крім цього, ст. 66 кодексу визначає доходи бюджету Автономної Республіки
Крим, обласних і районних бюджетів, які враховуються при визначенні
обсягів міжбюджетних трансфертів.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та
враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать
такі податки і збори (обов’язкові платежі):
1) прибутковий податок з громадян;
2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
3) плата за ліцензії на проводження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних
рад;
4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що
справляються виконавчими органами відповідних рад;
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької
діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами
продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами),
що справляються виконавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими
органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями;
7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що
належить відповідним бюджетам.
До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів належать:
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого
самоврядування;
2) 100 відсотків плати за землю – для бюджетів міст Києва та
Севастополя; 75 відсотків плати за землю – для бюджетів міст
республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;
60 відсотків плати за землю – для бюджетів сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань;
3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними
бюджетними коштами;
5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого
самоврядування;
6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)
господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної
громади;
7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині,
що зараховується до відповідного бюджету;
8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності,
в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського
призначення, що перебуває у комунальній власності;
9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується
до бюджетів місцевого самоврядування;
10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній
власності;
11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17
Бюджетного кодексу;
13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок
коштів відповідного бюджету;
15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;
16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого
значення;
17) інші надходження, передбачені законом.
Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до переліку місцевих
податків і зборів, передбаченого декретом КМУ “Про місцеві податки і
збори” запроваджують їх на своїй території, визначають механізм їх
справляння і порядок сплати. Винятком є збір де проїзд територією
прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який
встановлюється обласними радами. Крім того, цим нормативним актом
визначено обов’язковість запровадження сільськими, селищними та міськими
радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане
запровадження певних податків і зборів, комунального податку а також
зборів: за припаркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера на
квартиру, за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери
послуг, із власників собак.
Органи місцевого самоврядування за кожним видом місцевих податків і
зборів розробляють положення, яким регламентують порядок їх сплати й
перерахування до місцевого бюджету; визначають також органи
(підприємства, установи та організації), які повинні вести облік
платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення й
перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими
податками, порядок і строки їх подання до податкових органів.
Аналіз показників місцевих бюджетів за 2000-2001 роки і за два місяці
2002 року свідчить, що найбільшу частку в доходах місцевих бюджетів
становлять податкові надходження. Вони мають певні особливості у своїй
структурі. Так, надходження від прибуткового податку з громадян до
місцевих бюджетів у 2000 році становили 44,9%, у 2001 році – 52,2%,
планом на 2002 рік передбачено – 58,6%, причому фактичні надходження
відрахувань із цього податку були перевиконані у 2001 році на 31,2%
порівняно із запланованими, у 2001 році відповідно на 8%, у 2002 році
надходження з цього податку передбачені на рівні майже 9,94 млрд. Грн.
Частка доходів місцевих бюджетів, що включає місцеві податки і збори
незначна ( у 2000 році – 3,4%, у 2001 році – 3,7%, планом на 2002 рік
передбачено 2,9%).
У податкових надходженнях до бюджетів міст районного підпорядкування й у
селищних бюджетах вагоме місце посідають місцеві податки і збори. Якщо
питома вага цієї групи надходжень, зокрема у 2000 році, становила 3,4%
від сукупних податкових надходжень до місцевих бюджетів, то для бюджетів
міст районного підпорядкування цей показник був на рівні 18,1% ( у тому
числі місцеві податки та збори – 17,9%).
До неподаткових надходжень до місцевих бюджетів належать надходження
коштів від приватизації державного майна, адміністративні штрафи і
фінансові санкції, проценти банків за користування тимчасово вільними
бюджетними коштами, плата за оренду майна, яке знаходиться у
розпорядженні місцевих органів самоврядування тощо. Найбільш фіскальне
значення серед них мають надходження коштів від приватизації майна: у
2000 році – 0,89%, у 2001 році – 8,4%.
Формування місцевих бюджетів у непростих соціально-економічних умовах і
при недосконалому законодавстві – досить непростий процес.
Виконання місцевих бюджетів.
Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного
надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також
своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетом
заходів.
Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або
міські, селищні чи сільські голови ( в разі, якщо відповідні виконавчі
органи не створені) забезпечують виконання відповідних місцевих
бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та
управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують
діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється
територіальними органами Державного казначейства України.
Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником
місцевого фінансового органу (дод. 5). До затвердження розпису
керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис
на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом
бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету
встановленим бюджетним призначенням.
Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за
доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.
Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету
зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в
територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть
акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (
обов’язкові платежі) та інші доходи визначаються визначаються
зарахованими в доход місцевого бюджету з моменту зарахування на рахунок
відповідного бюджету, який відкритий в територіальному органі Державного
казначейства України.
Після введення в дію закону про Державний бюджет України органам
державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення,
що призводять до виникнення нових бюджетних зобов’язань місцевих
бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення
джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов’язань.
Періодичність, структура та терміни подання звітності про виконання
місцевих бюджетів визначаються Державним казначейством України.
Територіальні органи державного казначейства України складають та
подають відповідним місцевим фінансовим органам баланси, звіти про
виконання місцевих бюджетів (дод. 6) та інші фінансові звіти за
правилами та формами, встановленими Державним казначейством України за
погодженням з Міністерством фінансів України. Зведені показники звітів
про виконання бюджетів одночасно подаються територіальними органами
Державного казначейств України відповідно Міністерству фінансів
Автономної Республіки Крим, фінансовим органам місцевих державних
адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад.
Квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією,
виконавчим органом відповідної ради чи міським, селищним, сільським
головою ( у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) у
двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду.
Перевірка звіту здійснюється Рахунковою палатою Верховної Ради
Автономної Республіки Крим (щодо використання органами виконавчої влади
коштів бюджету Автономної Республіки Крим) чи комісією з питань бюджету
відповідної ради, після чого відповідні ради затверджують звіт про
виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу.
На прикладі Монастириського району проаналізуємо районний бюджет за
1999-2001 роки (табл. 3).
Дохідна частина бюджету Монастириського району за 1999 рік виконана на
81,4 відсотки (табл. 4). Найбільшу питому вагу у складі районного
бюджету займає селищний бюджет (139,2%). План не виконано в основному по
таких платежах: акцизний збір (49%), плата за торговий патент (60%),
штрафи за порушення податкового законодавства (44%), єдиний податок
(1,9%).
Виконання плану по доходах за 2000 рік становить 7639,2 тис. Грн. Або
99%, недопоступило до плану 71,3 тис. Грн.
Перевиконання плану доходів відбулося по платі за землю (126,4%),
податку на промисел (112%), платі за державну реєстрацію (195%), єдиному
податку (324,4%), державному миту (130.9%).
”
–
e
e
l
OuP¦RLX?_aebxd/iiaa/iiiiiiiiiiiiiiiiiiii
`Крім того, міською радою безпідставно заплановано надходження коштів
від приватизації майна в сумі 55,0 тис. грн. По яких поступлень зовсім
не було.
Дотація з обласного бюджету поступила в сумі 5582,0 тис. Грн. При
річному бюджетному призначенні 5582,0 тис. грн., що становить 100%. Крім
того одержано позику з обласного бюджету в сумі 435,0 тис. грн. Із
загальної суми позики одержаної із державного бюджету направлено: 1) на
погашення заборгованості по З/П – 315 тис. грн.; 2) по допомогах сім’ям
з дітьми – 120 тис. грн.
Бюджет району 2001 року складено і затверджено по доходах і видатках в
сумі 10170,1 тис. грн., в тому числі: загальний фонд 8661 тис. грн. І
спеціальний фонд 2174,4 тис. грн.
Доходи заплановані виходячи із виробничої програми господарських
організацій та підприємств.
В районний бюджет поступила дотація з обласного бюджету в сумі 4945,7
тис. грн. Субвенція на фінансування пільг та субсидій населенню на
оплату електроенергії, природного газу та житлово-комунальних послуг
становить 2015,0 тис. грн.
До зведеного бюджету району включені слідуючі дотаційні бюджети (табл.
6).
Табл. 6. Дотаційні бюджети, включені до зведеного бюджету
Монастириського району.
Назва бюджетів Кількість Сума дотацій
Коропецький селищний бюджет
Сільські бюджети 1
28 71,0
887,3
Разом 29 958,3
Бюджетів затверджених місцевими радами з перевищенням видатків над
доходами немає.
План доходів до бюджету Монастириського району власних надходжень
виконано на 72,7%. Дотація з державного бюджету виконана на 100%. В
загальному план доході виконано на 93,2%. Недопоступило до плану 688
тис. грн.
В основному невиконаний план доходів по таких платежах: по прибутковому
податку з громадян на 159,9 тис. грн. (86,5%), по платі за землю на
254,7 тис. грн. (37,3%), по надходженнях від продажу землі на 65,6 тис.
грн. (3.8%) та інші (табл. 4).
Структура дохідної частини бюджету району за 2002 рік наведена в додатку
7.
На 2002 рік по всіх підприємствах району проведена відповідна робота по
збільшенню виробництва найважливіших видів продукції та зменшенню
заборгованості по платежах до бюджету району. Зокрема по підвищенню
якості продукції.
3.2. Аналіз видаткової частни бюджету району.
Видатки бюджету – кошти, що спрямовуються на здійснення програм та
заходів, передбачених відповідним бюджетом. За винятком коштів на
погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету
сум.
Видатки бюджету класифікуються за:
1) функціями. З виконанням яких пов’язані видатки (функціональна
класифікація видатків);
2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких
здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);
3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація
видатків);
4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).
Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:
1) розділи. В яких визначаються видатки бюджетів на здійснення
відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи
місцевого самоврядування;
2) підрозділи та групи. В яких конкретизуються напрями спрямування
бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної
Республіки Крим чи місцевого самоврядування.
За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні
видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення,
склад яких визначається Міністром фінансів України.
Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних
розпоряджень бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство
України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників
бюджетних коштів.
Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні
бюджету за програмно-цільовим методом.
До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань та враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) органи місцевого самоврядування сіл. селищ. Міст районного значення;
2) освіту:
дошкільну освіту;
загальну середню освіту (школи-дитячі садки);
3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (дільничі лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські
та фельдшерські пункти);
4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.
До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст
республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного
значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів,
належать видатки на:
1) державне управління;
2) освіту;
3) охорону здоров’я;
4) соціальний захист та соціальне забезпечення;
5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри,
бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи
естетичного виховання дітей);
6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту.
До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів
міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) місцеву пожежну охорону;
2) позашкільну освіту;
3) соціальний захист та соціальне забезпечення;
4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та
благоустрою населених пунктів;
5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;
6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації
місцевого значення;
7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;
8) типове проектування. Реставрацію та охорону пам’яток архітектури
місцевого значення;
9) транспорт. Дорожнє господарство;
10) заходи з організації рятування на водах;
11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;
13) управління комунальним майном;
14) регулювання земельних відносин;
15) інші програми. Затверджені відповідною радою згідно із законом.
Видатки, що можуть потенційно вплинути на всіх мешканців області,
закріплюються за обласними бюджетами. Видатки, від яких виграють
переважно мешканці компактно розташованого
адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими та
районними бюджетами. Зокрема, це загальна середня освіта, загальна
медична допомога, включаючи програми санітарної освіти та соціального
захисту для соціально незахищених в місцевому регіоні. Як-от у випадку
соціальної допомоги людям похилого віку на дому.
Видаткові завдання суто місцевого значення закріплені за бюджетами міст
республіканського (в АРК), обласного, районного значення, сіл та селищ.
Всі бюджети відповідають за дошкільну освіту, первинну медичну допомогу,
що подається місцевими клініками, фельдшерсько-акушерські пункти та
культурно-видовищні програми. У містах районного значення з середніми
школами та районними лікарнями саме районні бюджети відповідають за
утримання цих установ.
У галузі програм соціального захисту, що пов’язані з наданням грошової
допомоги і мають загальнодержавне охоплення, міста та райони
надаватимуть законодавчо встановлені види допомоги, але отримуватимуть
компенсацію своїх бюджетних видатків шляхом цільових субвенцій з
держбюджету. Прикладами цільових трансфертів, що надаватимуться місцевим
бюджетам з державного бюджету, є допомога сім’ям з дітьми та пільги
ветеранам війни та праці.
Вищенаведені видатки бюджетів міст, сіл та селищ є такими, що беруться
до обрахунку при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, а отже –
вони обраховуються за допомогою фінансового нормативу бюджетної
забезпеченості. Іншими словами – держава відіграє вагому роль у
визначенні тих ресурсів, що спрямовуються на виконання цих функцій,
оскільки вона зацікавлена в тому, щоб ці найважливіші для суспільства
відтворення та добробуту функції – передусім освіта, охорона здоров’я та
соціальний захист – надавалися у співставних обсягах та співставній
якості у всіх адмінісративно-територіальних одиницях. Тож держава має
право регулювати ефективність виконання бюджетів у цих сферах,
орієнтованих передусім на безпосередніх споживачів, а також бере участь
на себе зобов’язання забезпечувати адекватне фінансування їх через
закріплені податкові доходи та безумовні (нецільові) трансферти.
До тих видатків, що держава залишає на розсуд місцевого самоврядування
і які не беруться до уваги при визначенні обсягів трансфертів, належать
передусім видатки на підтримку та розвиток комунальної інфраструктури
населених пунктів – заходів, пов’язаних із упорядкуванням житлового
фонду, ремонтом і утриманням доріг, вивезенням сміття тощо.
Для фінансування видатків, що обраховуються за нормативами бюджетної
забезпеченості, призначається кошик джерел доходів бюджетів
територіальних громад. Податки, які сплачуються місцевими жителями
повинні використовуватися для фінансування, бодай частково, суспільних
послуг, що надаються цим місцевим жителям. Номенклатура цих податків
відповідає міжнародній практиці і засвідчує чіткий взаємозв’язок між
величиною та місцем сплати податку та рівнем послуг, що їх отримує за ці
кошти платник податку. Окрім того, держава встановлює додатковий
алгоритм розподілу прибуткового податку з громадян для бюджетів міст
районного значення, села та селища, з одного боку, та районних бюджетів
– у розмірі 25:50 (решта 25 зараховується до обласного бюджету). Інші
доходи з “кошику” у повному обсязі використовуються для фінансування
бюджетів територіальних громад. Таким чином, кожен орган місцевого
самоврядування матиме доступ до набору доходів, зібраних в межах
відповідної адміністративно-територіальної одиниці, обсяг яких може
виявитися достатнім або недостатнім для фінансування делегованих
видаткових повноважень. Там, де він виявиться недостатнім, – решту
забезпечать трансферти.
Від районів вимагається залишати бюджетам територіальних громад
щонайменше 25% прибуткового податку з громадян, які працюють на
території міст районного підпорядкування, сіл та селищ. Такий алгоритм
розподілу найперспективнішого джерела наповнення бюджетів місцевого
самоврядування покликаний забезпечити певну доходну незалежність
бюджетам таких міст, сіл та селищ.
На фінансування повноважень, що не враховуються при визначенні
міжбюджетних трансфертів, а отже, фактично є власними і властивими
місцевому самоврядуванню, місцеві бюджети скеровують надходження від
місцевих податків та зборів, податку на прибуток підприємств комунальної
власності, 75% надходжень від плати за землю (60 – для бюджетів міст
районного значення, сіл та селищ), а також інших порівняно незначних
доходних джерел. Таким чином, кожна “нарощена” гривня місцевих доходів
не “витісняє” автоматично, як це відбувається нині, гривню трансфертів.
Всі інші, крім згаданих вище, доходні джерела мають використовуватися на
фінансування видатків державного бюджету.
Стадіями виконання місцевого бюджету за видатками визначаються:
встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на
основі затвердженого бюджетного розпису;
затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
взяття бюджетних зобов’язань;
отримання товарів, робіт та послуг;
здійснення платежів;
використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядки коштів
місцевого бюджету одержують бюджетні асигнування, що є підставою для
затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом
бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і
здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання
бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на
бюджетний період відповідно до бюджетних призначень (дод. 8).
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та проводять
видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями
розпорядників бюджетних коштів у разі:
наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у
бухгалтерському обліку виконання бюджету;
відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному
асигнуванню;
наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних
асигнувань.
Проаналізуємо видаткову частину бюджету Монастириського району (табл.
5).
Видаткова частина бюджету за 1999 рік виконана на 8036,6 тис. грн. або
на 24,8% і становив 106,2%.
Рівень виконання видатків за 2000 рік збільшився порівняно з 1999 роком
на 24,8% і становив 106,2%.
Видатки бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення
збільшилися порівняно з 1999 роком на 704,8 тис. грн. і становили 3584,5
тис. грн. або 189,8%.
Видатки на освіту збільшились від 69,2% до 104,6%.
Видатки на охорону здоров’я за 2000 рік збільшились порівняно з 1999
роком на 249,1 тис. грн. і становили 100,3%.
По деяких функціях відбувається суттєве відхилення структури видатків за
звітний період від структури запланованих видатків.
Суттєве зменшення питомої ваги здійснених видатків порівняно з
відповідним розрахунковим річним показником за 1999 рік спостерігається
в сільському господарстві, освіті, охороні здоров’я.
Значне збільшення питомої ваги видатків мало місце в
житлово-комунальному господарстві, фізичній культурі.
Видатки на культуру за 2000 рік збільшились порівняно з 1999 роком від
81,3% до 112,9%. Збільшились також видатки на кіномережу (від 38 до
100%), сільське господарство (від 64,4 до 97,9%), автотранспорт (від
46,9 до 100%).
Заборгованість на 1.01 2001 року становила – 3100,0 тис. грн., в тому
числі:
– по заробітній платі – 358,6 тис. грн.
– по допомогах сім’ям з дітьми – 270,0 тис. грн.
– по субсидіях на житлово-комунальні послуги – 1680,0 тис. грн.
– по пільгах ветеранам війни – 230,0 тис. грн.
Проведено певні заходи щодо скорочення бюджетних видатків.
По установах освіти протягом 2000 року скорочено 18 педагогічних ставок.
Економічний ефект від скорочення педставок становить 15,5 тис. грн.
Скорочено 4 ставки вихователів групи продовженого дня. Економічний ефект
від скорочення становить 2,7 тис. грн. Всього по установах освіти
скорочено видатків на суму 18,2 тис. грн.
По установах охорони здоров’я протягом 2000 року скорочено 15 ліжок
внаслідок чого скорочено 7 ставок медпрацівників. Економічний ефект від
скорочення становить 3,5 тис. грн.
По фельдшерсько-акушерських пунктах скорочено 4,5 ставки середнього
медичного персоналу. Економічний ефект від скорочення становить 4,2 тис.
грн. Всього по установах охорони здоров’я скорочено видатків на суму 7,7
тис. грн. Крім того, проводиться робота по скороченню енергетичних
ресурсів.
Суттєве зменшення питомої ваги видатків у загальній сумі видатків за
2001 рік порівняно з 2000 роком, відбувається за такими статтями:
соціальний захист та соціальне забезпечення (від 189,8% до 67,3%),
допомога малозабезпеченим громадянам (від 109,0 до 3,3%), автотранспорт
(від 100 до 0,8%).
Зменшились видатки 2001 року порівняно з 2000 роком по таких статтях:
державне управління, (від 103 до 91,29%), освіта (від 104,6 до 67,3%),
охорона здоров’я (від 100,3 до 87,5%), соціальний захист та соціальне
забезпечення (від 189,8 до 67,3%), житлово-комунальне господарство (від
106,2 до 94,3%), культуру (від 112,9 до 94,1%), кіномережу (від 100 до
86,7%), будівництво (від 100 до 90,8%), автотранспорт (від 100 до 0,8%).
Структура видаткової частини бюджету Монастириського району наведена в
додатку 9.
3. Шляхи ефективного використання бюджетних ресурсів
Програмно цільовий метод складання бюджету успішно використовується у
багатьох європейських країнах. Він вимагає зміцнити та підвищити
ефективність бюджетного процесу. Програмно- цільовий метод повинен бути
особливо корисним для України у наступних роках, тому що дозволить
державі зосереджувати увагу на найбільш важливих пріоритетах при
розподілі фінансових ресурсів. Повне впровадження цього підходу
вимагатиме кілька років, оскільки міністерствам необхідно буде певний
час для того, щоб розробити та вдосконалити їхні цілі, завдання та
показники ефективності. Крім того, програмно-цільовий метод дозволить
перейти від існуючої практики зосередження уваги на економічних
категоріях (таких як зарплати) до зосередження на цілях, на які
розпорядники коштів вимагають фінансування. Цей підхід також допоможе
міністерствам, Уряду, а також Верховній Раді встановити пріоритети та
приймати рішення щодо розподілу ресурсів.
Переваги програмно-цільового методу:
Дає чітке розуміння державним органам та громадськості, на що
витрачаються бюджетні кошти;
Забезпечує прозорість бюджету та дає можливість за наслідками виконання
бюджету оцінити, чи досягнуті поставлені на етапі планування цілі і чи
виконані завдання.
Вимагає більшої дисципліни бюджетного процесу, оскільки встановлює
конкретні показники результативності та відповідні показники видатків, і
тим самим важче використати ці кошти на цілі, які відрізняються від
початково визначених цілей.
Упорядковує організацію діяльності головного розпорядника щодо
формування і виконання своїх “бюджетів” шляхом чіткого розмежування
відповідальності між відповідними виконавцями у його системі за
реалізацію кожної бюджетної програми, а також підвищує відповідальність
головного розпорядника (як ознаку державної влади) в цілому за
дотримання відповідності всіх своїх бюджетних програм встановленій межі
його діяльності, їх фінансове забезпечення та полегшує управління
бюджетними програмами.
Сприяє підвищенню ефективності розподілу і використання бюджетних
коштів, забезпеченню пріоритетних напрямків і визначенню доцільності
окремих видатків бюджету виходячи з більшої обізнаності та
інформованості щодо конкретної бюджетної програми;
Дає можливість переглянути функціональну класифікацію видатків бюджету
для приведення її до міжнародних стандартів та застосування виключно з
метою складання зведених бюджетів, порівняння з бюджетом інших країн та
для макроекономічного аналізу.
Основним у сфері місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин має бути
проведення бюджетної політики, спрямованої на забезпечення гармонійного
поєднання принципів бюджетного пріоритету з елементами децентралізації,
реформування цих відносин з удосконаленням порядку розподілу трансфертів
з державного бюджету на основі прозорих та об’єктивних критеріїв, що
грунтується на чіткому розмежуванні бюджетних повноважень та стабільній
системі закріплення дохідних джерел за бюджетами.
Потребує суттєвого удосконалення розподіл податкових надходжень між
центром та регіонами, переведення на власну дохідну базу бюджетів
місцевого самоврядування, удосконалення порядку закріплення за ними
джерел на постійній основі. Слід забезпечити запровадження державних
соціальних стандартів видатків, удосконалення практики надання
трансфертів з Державного бюджету України на основі об’єктивних
критеріїв, неухильне дотримання принципу збалансованості місцевих
бюджетів.
Нові механізми міжбюджетних відносин повинні передбачати поступове
вирівнювання забезпеченості адміністративно-територіальних одиниць
бюджетними коштами при одночасному створенні стимулів для місцевих
органів влади і самоврядування до раціоналізації показників місцевих
бюджетів та на нарощування їх дохідної бази.
Важливою складовою бюджетної політики має стати впорядкування
взаємовідносин між місцевими бюджетами. Йдеться передусім про чітке
розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади,
обласними та районними органами місцевого самоврядування територіальних
громад щодо формування бюджетів. Потрібно стимулювати солідарне
фінансування спільної власності територіальних громад.
Починаючи з 2002 року у складі державного бюджету повинні окремо
затверджуватися обсяги трансфертів для бюджету Автономної Республіки
Крим та Севастополя, міст республіканського та обласного значення і
бюджетів районів.
При затвердженні бюджету органи законодавчої та виконавчої влади мають
виходити з необхідності вирішення трьох головних завдань:
сформувати проект бюджету на новій податковій основі, як передбачає
відчуття зниження податкового навантаження на виробника та розширення
податкової бази;
сформувати бюджет з пріоритетом, що дасть змогу поліпшити ситуацію з
обслуговуванням та погашенням державного боргу у середньостроковій
перспективі;
продовжити реалізацію започаткованих у попередні роки соціальних програм
з посиленням їх адресних задач.
Висновки
Ключовим елементом фінансів місцевих органів влади є інститут
самостійного місцевого бюджету. Наявність системи самостійних місцевих
бюджетів є об’єктивною передумовою, закономірністю функціонування
місцевих органів. В Україні процес становлення системи самостійних
місцевих бюджетів розпочався в кінці 1990 року. Було запроваджено
бюджети місцевого самоврядування. У законодавстві держави та в її
конституції декларовано принцип самостійності всіх бюджетів і
встановлено: самостійність забезпечується власними та закріпленими
доходами. Також регламентовано самостійність визначення місцевими
органами порядку здійснення видатків. Запроваджено поділ бюджетів на
поточні бюджети і бюджети розвитку. Крім того, передбачено поділ
видатків і доходів на виконання власних повноважень, делегованих
виконавчою владою.
На практиці принцип самостійності місцевих бюджетів поки що залишається
нереалізованим. Частина власних і закріплених доходів місцевих бюджетів
дуже низька. Дохідна частина місцевих бюджетів у значній частині
формується за рахунок так званих регульованих доходів. Наявність їх є
регламентом адміністративної системи господарювання. У сучасних умовах
доцільно взагалі відмовитися від цього фінансового інструменту. Не
визначено видатків кожного рівня місцевих бюджетів, що унеможливлює їхню
ефективну організацію. З прийняттям нової Конституції України виникла
потреба в розробці принципово нового бюджетного законодавства.
Більш глибоких теоретичних розробок потребує запропонована Конституцією
України модель і районних бюджетів, оскільки в її нинішньому розумінні
вона стає нежиттєздатною і не буде сприйнята практикою. Щодо обласних і
районних бюджетів також має бути застосовано принцип самостійності.
Необхідно запровадити механізм формування власних і переданих доходів
цих рівнів бюджетів. Потрібно в законодавчому порядку визначити перелік
міських та сільських територіальних громад, бо без цього є неможливе
формування на засадах Конституції України бюджетів низових
територіальних одиниць.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
