.

Аналіз управління діяльності комерційних банків, та основні напрямки покращення (на прикладі Філії «Відділення Промінвестбанку м. Рахів Закарпатської

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
454 9315
Скачать документ

фінанси

Курсова робота

Тема:

Аналіз управління діяльності комерційних банків, та основні напрямки
покращення (на прикладі Філії «Відділення Промінвестбанку м. Рахів
Закарпатської області).

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ I. Управління комерційним банком як багатофункціональним
фінансовим інститутом

Еволюція банківської системи України……………………………………..6

1.2 Організаційна структура банківської системи України……………………14

Об’єкти фінансового управління……………………………………………23

Правове регулювання банківської діяльності……………………………..37

Розділ II. Аналіз управління діяльності комерційних банків (на прикладі
Філії «Відділення Промінвестбанку м. Рахів Закарпатської області)

2.1 Стратегія відтворення Промінвестбанку…………………………………..46

2.2 Оптимальність власних, залучених та позичених ресурсів в ефективному
функціонуванні банку……………………………………………………………55

2.3 Фактори впливу на стабільність Філії «Відділення Промінвестбанку м.
Рахів»……………………………………………………………………………..61

Розділ III. Основні напрямки покращення управління комерційними банками

3.1 Сучасний стан та проблеми, що виникають при управлінні комерційним
банком……………………………………………………………………………68

3.2 Шляхи удосконалення та перспективи розвитку банківської справи у
майбутньому……………………………………………………………………..73

Висновки……………………………………………………………………….77

Вступ.

Сучасна змішана економіка покладається на систему ринків і цін.
Споживач виступає як учасник голосування і використовує свої гроші як
голоси, що примушують виробляти ті речі, які вона потребує. Її голоси
конкурують з голосами інших людей, і той, хто має найбільшу кількість
голосів, у кінцевому підсумку здійснює визначальний вплив на те, що
виробляється, і куди йдуть вироблені товари. Наше завдання полягає у
тому, щоб вивчити, як відбувається це витрачання грошових голосів.

Ринкові ціни встановлюються не якимось поважним державним чиновником і
не бізнесменом. Щоб у цьому переконатися, розглянемо, що відбулося, коли
наука встановила, що печінка корисна при малокрів’ї. Спочатку нирки з
незрозумілих причин продавалися за значно вищою ціною ніж печінка, яку
відмовлялися купувати навіть за безцінь. Але потім відбулася справжня
революція – ціна печінки різко зросла порівняно з ціною нирок, тому що
обмежена кількість печінки розподіляється тепер між усіма, хто її
потребує, причому все це забезпечує безсторонній механізм попиту і
пропозиції. Подібні революції весь час здійснюються на економічному
ринку. У міру того, як змінюється людські потреби і бажання, технологія
виробництва, запаси природних багатств і інші продуктивні фактори, ринок
реєструє зміну цін і кількості реалізованих товарів і виробничих послуг
– чаю, цукру і яловичини, землі, праці і машин.

Основи поглядів на ринкову ціну, які розглядаються у даній роботі,
закладені видатним англійським ученим Альфредом Маршаллом. Він зробив
висновок про безперспективність продовження дискусії з приводу того яка
з теорій – трудової вартості чи корисності – є обгрунтованішою. Альфред
Маршалл запропонував зосередити увагу на дослідженні закономірностей
формування і взаємодії попиту та пропозиції і на цій основі – на
формуванні теорії ціни. При цьому ідею граничного відшкодування факторів
виробництва він використав для пояснення того, як формується пропозиція
товарів, а ідею граничною корисності – для пояснення формування попиту
споживачів.

Ринковий механізм – це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися
доти, доки ринок не досягне рівноваги (тобто доки пропозиція й попит не
зрівняються). У цій точці відсутні як дефіцит, так і надлишок, а отже,
зникають ті фактори, що спричинили зміни в ціні. Пропозиція й попит не
завжди перебувають у стані рівноваги; внаслідок різких змін на деяких
ринках можуть виникати проблеми із збутом, проте рано чи пізно становище
вирівнюється.

Основними елементами ринкового механізму є попит, пропозиція, ринкова
ціна, конкуренція.

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….

Попит.

Закон
попиту…………………………………………………………
……………..

Коефіцієнт еластичності попиту……………………………….

Еластичність попиту. Види еластичності…………………….

Пропозиція.

Сутність пропозиції. Закон пропозиції………………………..

Коефіцієнт еластичності пропозиції…………………………..

Еластичність пропозиції………………………………………..

3. Рівноважна ціна.

3.1 Взаємодія попиту і пропозиції. Рівноважна ціна………………

3.2 Теорія ціноутворення……………………………………………..

3.3 Функції ціни в ринковій економіці……………………………..

3.4 Види цін. Класифікація цін ринкової економіки……………..

4. Кон’юнктура ринку.

4.1 Теорія споживчої поведінки……………………………………..

5. Конкуренція.

5.1 Економічний закон конкуренції…………………………………

5.2 Функції конкуренції……………………………………………….

5.3 Види конкуренції…………………………………………………..

5.4 Антимонопольне законодавство…………………………………

Висновок……………………………………………………………………..

Додатки……………………………………………………………………….

Список використаної літератури…………………………………………

1. Попит.

1.1 Закон попиту.

В умовах ринку бажання споживача отримати певний продукт
трансформується у нове поняття – попит. Попит – це форма прояву потреб у
певних товарах, забезпечена відповідними грошовими засобами. Інакше
кажучи, це платоспроможна потреба, тобто сума грошей, яку покупці можуть
і згідні заплатити за необхідні їм товари і послуги. Попит залежить від
грошових доходів покупців, потреби у певних товарах чи послугах та їх
ціни. Обсяг попиту визначається кількістю товарів (послуг), яку споживач
(покупець) має намір купити на ринку за певною ціною. Основним чинником
ринкового попиту є ціна товару. Чим вища ціна, тим меншу кількість
товарів споживачі хочуть купити. І навпаки, чим нижча ціна, тим більшу
кількість товару вони можуть придбати. Цю залежність виражає відповідний
економічний закон – закон попиту. Суть цього закону полягає в тому що
між ринковою ціною і величиною попиту існує зворотній зв’язок : чим вища
ціна товару, тим менша величина попиту, і навпаки, чим нижча ціна, тим
більша величина попиту. Тобто при незмінності всіх інших чинників
підвищення ринкової ціни товару веде до зменшення обсягу попиту, і
навпаки – зниження ціни веде до його зростання.

Форми вияву закону попиту є також ефекти доходу та заміщення. Суть
ефекту доходу полягає в тому, що в результаті зниження ринкової ціни
товару у споживача з’являється вільна сума грошей, і він може купити
більшу кількість даного товару. Тобто зниження ціни товару збільшує
купівельну спроможність грошового доходу споживача, і, навпаки.

Суть ефекту заміщення полягає у переміщенні попиту на дешевший товар –
замінювач. Споживачі схильні заміняти дорогі товари харчової та легкої
промисловості дешевшими. Наприклад, замість кави купують чай, замість
шкіряного взуття – взуття із замінників шкіри. Ефект доходу і заміщення
приводять до того, що у споживачів з’являється бажання купувати більшу
кількість товарів за нижчою ринковою ціною.

Залежність між ринковою ціною товару та величиною попиту можна
зобразити графічною кривою АД, яку в економічні теорії називають кривою
попиту. Якщо на горизонтальній осі позначити кількість товару Q, на яку
є попит на ринку, а на вертикальній осі – рух ціни P, то одержимо такий
результат (мал.1.)

(мал.1) Крива попиту

Крива попиту АД відбиває економічний інтерес споживачів (покупців).
Якщо ринкова ціна товару знаходиться на рівні P3, то кількість
споживачів, готових купити, відповідає позиції Q1. Тобто у разі високої
ринкової ціни товарів продається не дуже багато. Якщо ціна знижується до
P2, то товар стає доступнішим, кількість проданого товару збільшується
до рівня Q2, якщо ціна нижча – P1 , величина попиту зростає до
значення Q3.

Проте у реальному житті обсяг ринкового попиту залежить не тільки від
ринкової ціни даного товару, а й від нецінових чинників. Головним серед
них є: реальні грошові доходи споживачів (покупців), смаки та уподобання
споживачів, ціни на суміжні товари (замінники), кількість споживачів на
ринку, очікування споживачів щодо майбутніх доходів і ринкових цін.
Нецінові чинники спроможні змінити ринковий попит, тобто спонукати
споживача придбати більше чи менше певного товару за однією і тією ж
ціною. Внаслідок зміни ринкового попиту під дією нецінових чинників
змінюється й крива попиту АД. Якщо попит зростає, то, за інших рівних
умов, крива попиту переміщується праворуч вгору(АД – А1 Д1), а коли
зменшується – ліворуч вниз (АД – А2 Д2) (мал.2).

Кількість Q

(мал. 2.) Криві зміни попиту під впливом нецінових чинників

1.2. Коефіцієнт еластичності попиту.

Еп=П*?Ц (відсоткова зміна товару)/ Ц*?П (відсоткова зміна попиту), де:

Еп – коефіцієнт еластичності попиту

П – кількість одиниць товару, потрібного покупцям

? П – приріст кількості одиниць потрібного товару, викликаний зміною
ринкової ціни

Ц – ринкова ціна за одиницю даного товару

? Ц – величина відсоткової зміни ринкової ціни одиниці даного товару.

Наприклад: ціна на вироби з дорогоцінних металів збільшилась на 30
відсотків, а продаж знизився на 6 відсотків. Коефіцієнт еластичності
попиту визначається таким чином:

ЕП = (-6)%:30%=0,2.

1.3. Еластичність попиту. Види еластичності.

Еластичність – це міра реагування однієї економічної змінної на зміни,
що відбулися в іншій економічній змінній.

Розрізняють п’ять видів еластичності попиту за ціною.

Еластичний попит, за якого зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу
попиту, що перевищує 1%. Коефіцієнт еластичності у разі еластичного
попиту завжди перевищує одиницю: ЕР>1. Криву еластичного попиту можна
зобразити у вигляді гіпотетичної кривої попиту (мал.3).

Величина попиту
Q,од.

(мал. 3.) Еластичний попит

На мал.3 видно, що ціна змінилася неістотно, а попит відреагував на цю
зміну досить значно. Отже, еластичний попит – це швидка і значна зміна
величини попиту під впливом зміни ціни товару. Еластичний попит завжди
забезпечує зростання обсягів доходу (виручки від реалізації), який
визначається грошовою сумою, що сплатили покупці й отримали продавці, це
добуток ціни за одиницю товару на кількість одиниць проданого товару.

За нееластичного попиту зміна ціни на 1% зумовлює незначну зміну обсягу
попиту. Нееластичний попит завжди має коефіцієнт еластичності менший
одиниці: Ер1);

2) чим ближче положення кривої до осі абсцис (горизонтальної), тим
пропозиція еластичніша (відрізок А1Д1 ), коефіцієнт еластичності більший
від одиниці (Е>1);

3) ринкова ситуація одиночної еластичності ( відрізок В1С1), коефіцієнт
еластичності дорівнює одиниці (Е=1);

4) ринкова ситуація, коли пропозиція абсолютно нееластична коефіцієнт
еластичності дорівнює нулеві (Е=0). У цій ситуації зміна ринкової ціни
зовсім не приводить до зміни обсягу реалізованого товару.

5) Ринкова ситуація коли пропозиція абсолютно еластична (Е=?). У цій
ситуації ринкова ціна залишається незмінною, але кількість реалізованого
товару зростає.

Еластичність пропозиції сприяє встановленню так званої нормальної ціни
рівноваги, тобто рівноважної ціни.

3. Рівноважна ціна.

3.1 Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага

У політичній економіці, що обслуговувала адміністративно-командну
систему, стверджувалося, що ринкова економіка в умовах капіталізму має
хаотичний характер розвитку.

Насправді ж ринкова економіка здатна до саморегулювання. Воно
відбувається під впливом вільної конкуренції, постійної зміни цін,
регулювання економічних процесів на основі співвідношення попиту і
пропозиції.

Хоча в ринковій економіці можливі прорахунки, але по кожному товару
встановлюється певний рівень ціни на основі рівноваги попиту і
пропозиції. Діє система саморегулювання. У кожний певний момент виникає
конкретна рівновага між попитом і пропозицією. І ця рівновага досить
ефективна.

Рівноважна ціна – це ціна на конкурентному ринку, за якої величина
попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і
послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до
зниження обсягів виробництва.

Економічні закони попиту і пропозиції відображають інтереси протилежних
суб’єктів ринку – виробників (продавців) і споживачів (покупців).
Узгодження цих економічних інтересів досягається при перетині кривих
попиту і пропозиції. Точка перетину відображає збіг господарських
рішень, які приймають виробники (продавці) і споживачі (покупці) в той
чи інший момент. Ця точка характеризує стан товарного ринку, при якому
вся кількість даного товару при даній ринковій ціні може бути
реалізована і має назву точки рівноваги ринку, що визначає рівноважну
ціну.

Проілюструємо ціну рівноваги попиту та пропозиції у графічній формі
(Табл..1). У таблиці 1 зроблено поєднання аналізу попиту і пропозиції.

Таблиця 1.

Співвідношення між попитом і пропозицією

Альтернативи

Можлива

ціна за

одиницю

товару (грн.) Обсяг

попиту

(кількість

продажу за місяць) Обсяг

Пропозиції

(кількість

одиниць товару за місяць)

Характер

Співвідношення

А 50 15 65 Надлишок (+50)

В 35 25 55 Надлишок (+30)

С 25 40 40 Рівновага (0)

Д 15 55 20 Дефіцит (-35)

Е 10 65 0 Дефіцит (-65)

У кожний момент на товарному ринку встановлюється певна рівновага, хоча
вона і нестійка. Положення в таблиці, при якому товар продається по 50
грн. за одиницю не може зберігатися тривалий час. При даній ціні
виробники будуть щомісяця постачати на ринок 65 одиниць даного товару.
Але кількість товару, на яку є реальний попит, при ціні 50 грн. за
одиницю становитиме лише 15 одиниць на місяць. У результаті ринкова
ціна, як свідчать дані таблиці, буде мати тенденцію до зниження. Це
призведе до порушення стану рівноваги на ринку. Зниження рівноважного
рівня ціни буде сигналом до скорочення обсягів виробництва і зменшення
пропозиції даного товару. За цих умов попит на даний товар зросте, що
почне тиснути на ринкову ціну. В результаті рівень ринкової ціни
тимчасово підвищиться аж до встановлення нової ціни рівноваги. Нова,
більш висока, ринкова ціна виступає стимулом зростання обсягів
виробництва і збільшення пропозиції даного товару. Як результат – криві
попиту і пропозиції перетнуться.

Отже, ринковий механізм, реагуючи на реальний обсяг попиту через зміну
рівня цін, забезпечує відповідну реакцію виробництва і пропозиції.
Ринкова рівновага досягається на основі дії всіх суб’єктів ринку в
результаті конкуренції.

(мал. 10.) Взаємодія попиту і пропозиції

У результаті взаємодії попиту, пропозиції та конкуренції встановлюється
ринкова ціна, яка урівноважує обсяг пропозиції і обсяг попиту. У нашому
прикладі вона відповідає точці перетину кривих попиту АД і пропозиції ВС
(точка Р), яку називають рівноважною ціною, – це ціна 25 грн. за одиницю
товару. Тільки при даній ціні реальний обсяг попиту і обсяг пропозиції
будуть однакові – 40 одиниць товару за місяць. Тобто ця ціна визначає
стан товарного ринку, коли для реалізації пропонується саме така
кількість товару, яку споживач готовий купити. При ціні 50 грн. за
одиницю товару виникає надлишок пропозиції над попитом у кількості 50
одиниць. За ціною 10 грн. за одиницю товару попит перевищує пропозицію в
кількості 65 одиниць, і виникає дефіцит даного товару на ринку. При ціні
ринкової рівноваги – 25 грн. за одиницю товару кількість товару, яку
споживач хоче купити, дорівнює тій кількості товару, яку виробники
хочуть постачати на ринок (продати). І лише за такої рівноважної ціни не
буде тенденції до зміни ціни на даний товар (зростання або зниження).
Отже рівноважна ціна, або ціна ринкової рівноваги, встановлюється в
результаті взаємодії попиту і пропозиції, конкуренції та інших чинників.
Проте ця рівновага на товарному ринку є частковою рівновагою. В умовах
конкуренції під впливом законів ринкового ціноутворення рівноважна ціна
може змінюватися, а отже, може змінюватися ринкова рівновага. Головними
чинниками тут є співвідношення обсягу попиту і обсягу пропозиції. Тому
випадкове втручання у механізм попиту та пропозиції може завдати шкоди
національній економіці. Рівновага на товарному ринку є свідченням
досягнення максимальної ефективності розвитку ринкової економіки.

3.2 Теорія ціноутворення.

У світовій економічній науці існують різні концепції ціни. Так, теорія
трудової вартості виходить з того, що основою ціни є вартість, яка
визначається затратами праці на виробництво товарів. Марксистська
економічна теорія розглядає ціну як грошову назву уречевленої в товарі
праці, показник величини вартості товару. Отже, ціна є грошовим виразом
вартості товару.

Прихильники концепції граничної корисності при визначені ціни на перший
план ставлять користь товару. Згідно з цією концепцією ціна товару
визначається суб’єктивно – психологічною оцінкою споживачів.

У сучасній світовій економічній теорії найпоширенішою концепцією ціни є
неокласична теорія англійського економіста кінця ХІХ– початку ХХ
століття А. Маршалла, яка поєднує три концепції – витрат виробництва,
граничної корисності та попиту і пропозиції. Ціна будь – якої речі, та
теорією А. Маршалла, є її міновою вартістю стосовно всіх речей загалом,
або її купівельною вартістю.

Серед сучасних західних економістів поширилася багатофакторна теорія
ціни. Згідно з нею ціна визначається сукупністю факторів – затратами
виробництва, співвідношення попиту і пропозиції, продуктивністю праці,
станом грошового обігу, наявністю циклів в економіці, характером
державного регулювання тощо.

Згідно з Господарським кодексом України (стаття 189) ціна є формою
грошового визначення вартості продукції (робіт і послуг), яку реалізують
суб’єкти господарської діяльності. Вона є істотною умовою господарського
договору (контракту).

3.3 Функції ціни в ринковій економіці.

У ринковій економіці значення ціни для нормального ходу процесу
відтворення визначається її функціями. Головні з них такі: вимірювально
– інформаційна, розподільча, стимулююча, регулююча.

Вимірювально – інформаційна функція ціни полягає в тому, що за її
допомогою виражаються в єдиній грошовій формі різноманітні види
ресурсів, витрат і результати, а також різні економічні показники, які
використовуються у господарській діяльності. Ціна є критерієм прийняття
економічно обґрунтованих рішень господарської діяльності субєктів ринку,
дає інформацію про потреби в товарах та послугах, вигідність їх
виробництва тощо. Отже, ринкова ціна є для кожного виробника і споживача
основним носієм інформації про наявність різноманітних товарів і послуг
на ринку, приблизні витрати на їх виробництво. Вона є орієнтиром для
всіх товаровиробників і змушує їх пристосуватися до вимог реального
ринку. Тобто, ринкова ціна – це той сигнал, який повідомляє
товаровиробникам і споживачам, як їм потрібно діяти на сучасному ринку.

Розподільча функція ціни визначає розподіл вартості суспільного
продукту та національного доходу, відшкодування витрат, утворення
доходів у галузях, суб’єктів господарювання і певних груп населення. Від
складених на ринку цін залежить, які суб’єкти господарювання збільшують
свій прибуток, зазнають збитків. Отже, ринкова ціна диференціює доходи
суб’єктів підприємства, для одних створюються умови щодо подальшого
розвитку, а для інших постає питання про їх банкрутство, існування.

Стимулююча функція ціни полягає в тому, що ринкові ціни сприяють
заохоченню тих суб’єктів господарювання, хто найбільш раціонально
використовує свої виробничі можливості для одержання найкращих кінцевих
результатів, застосовує найновіші досягнення техніки і технології,
досконаліші форми і методи організації виробництва тощо.

Стимулюючий вплив цін на зростання обсягів виробництва, його
ефективність здійснюється як через загальний рівень ринкової ціни, так і
через величину прибутку. Причому для суб’єктів господарської діяльності
важлива не так сама величина прибутку, як та частина, яка залишається в
їхньому розпорядженні.

На споживачів стимулююча функція ціни впливає через механізм формування
ціни попиту і ціни пропозиції, внаслідок чого при підвищенні ринкових
цін споживання товарів та послуг зменшується, і навпаки.

Регулююча функція ціни полягає в тому, що за допомогою цінової політики
держава забезпечує регулювання пропорцій суспільного відтворення,
передусім між виробництвом, споживання і нагромадження, між попитом і
пропозицією та ін. Досвід ринкової системи господарювання підтверджує,
що ринкова ціна є основним регулюючим важелем у виробництві та
споживанні товарів і послуг.

Усі функції, які ціна виконує в ринковій економіці, знаходяться у
тісному взаємозв’язку. Отже, з урахуванням усіх виконуваних функцій
можна повніше з’ясувати сутність і роль ціни в системі ринкових
відносин.

3.4 Види цін. Класифікація цін ринкової економіки.

У кожній національній економіці можуть діяти різні види цін залежно від
сфери обігу і видів реалізованих товарів чи послуг. Це насамперед такі
ціни, як базисні, довідкові, монопольні, контрактні, закупівельні,
прейскурантні та інші.

В Україні, у зв’язку із формуванням ринкових відносин, виникли різні
види цін залежно від рівня втручання держави і прав суб’єкта
господарювання можуть використовувати вільні ціни, державні фіксовані
ціни та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення
від державних фіксованих цін. У розрахунках з іноземними контрагентами
при здійснені експортних та імпортних операцій застосовуються
зовнішньоторговельні (контрактні) ціни, які формуються відповідно до цін
і умов світового ринку та індикативних цін.

Вільні ринкові ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно
за згодою сторін на всі види продукції та послуг, за винятком тих, на
які встановлюються державні ціни. Вони встановлюються на ринку під дією
попиту, пропозиції та конкуренції. Зауважимо, що вільне ціноутворення є
необхідним засобом створення стимулів розвитку виробництва у
відповідності з ринковими потребами, формування незалежних
товаровиробників, залучення конкуренції і конкурентних ринків, які
становлять основу ринкової економіки.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, які
справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін
(головним чином, енергоресурси, природну сировину, послуги транспорту та
зв’язку, важливі для стану всіх секторів економіки), а також на життєво
важливі товари та послуги для населення (хліб, дитяче харчування,
медичні припарати, комунальні та транспорті послуги тощо). Перелік
зазначених товарів, виробничих ресурсів, послуг затверджує Кабінет
Міністрів України. Державні ціни встановлюються також на продукцію та
послуги суб’єктів господарювання – природних монополістів. Перелік видів
продукції та послуг зазначених суб’єктів затверджується урядом України.
Державні ціни встановлюються також на імпортні товари, що придбані за
кошти бюджету.

У вітчизняній економіці за оптовими цінами реалізується промислова
продукція у великій кількості. Вони поділяються на оптові ціни
підприємства і оптові ціни промисловості.

Оптові цін підприємства складаються із певної собівартості реалізованої
продукції і прибутку. За оптовими цінами підприємствам продукція
реалізується іншим підприємствам або торговельно – збутовим
організаціям.

Оптові ціни промисловості включають оптову ціну підприємства, податок
на додану вартість (ПДВ) і акцизи. За цією ціною продукція реалізується
за межі даної галузі. Якщо продукція реалізується через організації, які
займаються збутом, та оптові торгівельні бази, то в оптову ціну
промисловості включаються націнки для покриття витрат та утворення
прибутку цих суб’єктів господарювання.

Різновидом оптових цін є біржові ціни, які визначаються у результаті
біржових торгів. Оптові ціни служать базою для роздрібних цін.

Для розрахунків з будівельними організаціями за продукцію будівництва і
за споруджені об’єкти використовуються ціни у вигляді кошторисної
вартості будівництва.

Закупівельні ціни – це ціни, за якими закуповується державою
сільськогосподарська продукція у сільгоспвиробників. Держава здійснює
регулювання цін окремих видів сільськогосподарської продукції на
організованому ринку, встановлюючи мінімальні та максимальні
закупівельні ціни при дотримані правил антимонопольного законодавства та
правил добросовісної конкуренції.

Роздрібна ціна включає оптову ціну промисловості й торговельну націнку
(знижку). Якщо потові ціни застосовуються переважно у
внутрішньогосподарському обороті, то за роздрібними цінами товари і
послуги реалізуються безпосередньо населенню у торгівельній мережі.
Розрахунки за різні послуги (комунально – побутового господарства,
транспорту тощо) проводяться за особливими цінами – тарифами.

Система роздрібних цін і тарифів визначає купівельну спроможність
гривні, а відповідно, реальність грошових доходів населення. Тому
політика роздрібних цін на товари споживання та платні послуги повинна
зайняти належне місце в ринковому механізмі, економічній політиці
держави.

Різні види ціни складають єдину систему цін, тісно взаємопов’язаних між
собою.

Державне регулювання цін, недопущення їх необґрунтованого зростання
здійснюється за допомогою встановлення фіксованих державних і
комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних
надбавок, граничних нормативів рентабельності.

У сучасних економічних теоріях велика увага приділяється проблемі
монопольних цін. На думку авторів сучасних теорій ціноутворення,
одержання фірмами – монополістами монопольних прибутків досягається при
більш високому рівні ринкової ціни і при меншому обсязі виробництва і
продажу, ніж це могло бути в умовах досконалої (чистої) ринкової
конкуренції.

Цінова політика в Україні спрямована на регулювання державною відносин
обміну між суб’єктами господарювання з метою забезпечення
еквівалентності в процесі реалізації суспільного продукту, дотримання
необхідної паритетності цін між галузями та видами економічної
діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін.

Шляхом лібералізації ціноутворення Україна домоглася створення ринкової
системи попиту – пропозиції, наповнення ринків якісними національними
товарами то послугами, зростання присутності українських
товаровиробників на світових ринках.

4. Кон’юнктура ринку.

4.1Теорія споживчої поведінки.

Кон’юнктура ринку характеризує визначення у часі та простоті
співвідношенням попиту і пропозиції, що формується як сукупність товарно
– грошових пропорцій під впливом конкретної комбінації діючих чинників.

Визначальними показниками ринкової кон’юнктури є ціни, за якими
продавці реалізують, а покупці купують товари чи послуги. Їхні конкретні
величини зазнають коливань відповідно до пануючих тенденцій у попиті та
пропозиції.

Кон’юктура може здійснюватись досить динамічно і характеризується
різними станами.

Розрізняють три основних якісних стани ринкової кон’юктури: дефіцит
товару, надлишок товару, ринкова рівновага.

Дефіцит товару характеризує певний стан кон’юктури ринку, коли
платоспроможний попит перевищує пропозицію при фіксованому рівні ціни.
Дефіцитна кон’юнктура ринку може бути короткочасною (випадковою), а може
мати сталий характер. Короткочасний дефіцит на ринку може виникати у
системі як переважно ринкового, так і поза ринкового регулювання
економіки. Він відбиває тимчасові диспропорції у відтворені певного
продукту і частіше пов’язаний із структурними зрушеннями в економіці,
порушення циклічності виробництва, ціновими чинниками. Тривалого
характеру дефіциту надає певна система господарювання. Так було в умовах
адміністративно – командної економіки. Причини тут різні – відсутність
конкуренції, монополізм державної власності тощо.

Другим станом кон’юнктура є надлишок товару на ринку. При цьому за
певної ціни пропозиція товару перевищує попит на нього.

Як і у випадку із дефіцитною кон’юнктурою, надлишок товару на ринку
може бути тимчасовим або сталим. Сталий характер виявляється під час
криз надвиробництва. При надлишку товарів посилюється конкуренція
виробників.

Стан рівноваги між попитом і пропозицією задовольняє продавців і
покупців. Ринкову рівновагу як бажаний стан кон’юнктури неможливо
зафіксувати на тривалий строк. Справа в тому, що чинники, які впливають
на попит і пропозицію, досить рухомі, вони весь час змінюються. Можна
назвати сотні причин зміни їх.

Від стану кон’юнктури залежить споживча поведінка людини.

Споживча поведінка – це процес формування попиту споживачів на
різноманітні товари і послуги, що визначає розвиток їх виробництва та
споживання на ринку.

Саме це визначення дає підстави для висновку, що не споживання
підпорядковане виробництву, а навпаки – виробництво ґрунтується на
споживані.

Споживча поведінка людей обумовлена їхніми доходами. Людина керується
при купівлі товарів і послуг розмірами доходів та уявленнями про ті
блага, які задовольняють особисті потреби.

У теорії споживчої поведінки рівновагу у споживані вивчають за
допомогою термінів і графіків бюджетного обмеження і кривих байдужості
(мал.11).

(мал. 11.) Крива байдужості

Бюджетне обмеження, споживчий або особистий бюджет – це грошовий дохід
споживача, в межах якого може бути визначений попит на матеріальні блага
і послуги.

На мал. 11 показана альтернатива споживчого вибору між двома групами
товарів – продуктами харчування та одягом. Лінія споживчого бюджету – це
крива КМ. Криві байдужості позначені пунктирними лініями А, Б, В, Г.
точка рівноваги в споживані – Е, де крива байдужості В торкається лінії
бюджетного обмеження. Криві байдужості (їх ще називають кривими
однакових можливостей) показують всі комбінації споживання продуктів
харчування та одягу, які мають для споживача однакову сукупну
корисність. Криві А і Б розташовані нижче кривої споживчого бюджету і
свідчать про неповне споживання товарів цієї групи. Крива байдужості Г
проходить за межами кривої бюджетного обмеження, тобто споживання на
цьому рівні перевищує можливість доходу і особистого бюджету цього
споживача.

Стан рівноваги бюджету і можливість споживання продуктів харчування та
одягу досягаються у точці перетину кривої байдужості В з бюджетною
кривою КМ. У точці Е можлива заміна одного товару на інший з урахуванням
рівня цін на них.

Назва “крива байдужості” не означає, що споживач не хоче споживати
товари, які знаходяться поза цією лінією (припустимо, через те, що вони
не відповідають його особистим потребам і смакам). Споживач хотів би їх
придбати, але він не може цього зробити через обмежений особистий дохід.
Інакше кажучи, причиною байдужості є брак платоспроможного попиту.

Існує правило споживчої поведінки. Сутність його полягає в тому, щоб
кожна остання одиниця грошових витрат на придбання товару приносила
однакову граничну або додаткову корисність.

Значення цього правила споживчої поведінки полягає в його логічній
аргументації, що спирається на здоровий глузд. Це правило дає можливість
вирішити завдання – розподіл того чи іншого обмеженого ресурсу між
альтернативними сферами його використання. Переміщення ресурсів із сфери
з низькою граничною корисністю у сферу з високим значенням цього
показника здійснюватиметься до того часу, доки не буде досягнута точка
рівноваги, що відповідає максимальній граничній корисності.

5. Конкуренція.

5.1 Економічний закон конкуренції.

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є
конкуренція. Це економічна боротьба, суперництво між відокремленими
виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення своїх інтересів,
пов’язаних із продажем цієї продукції, виконаних робіт, надання послуг
одним і тим самим споживачам.

Основне завдання і головна функція конкуренції – завойовувати ринок, в
боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання
сталого прибутку.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси.

Негативні риси конкуренції. Дрібні виробники витісняються капіталом,
перші розорюються, інші збагачуються, посилюється соціальне, майнове
розшарування населення, загострюється безробіття.

Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В
умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію при
найменших витратах виробництва завдяки використанню науково – технічних
досягнень, передовій організації праці. Конкуренція приносить користь
суспільству: стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових
ресурсів, спонукає постійно поновлювати асортимент продукції, що
випускається, пильно стежити за науково – технічним прогресом.

Конкуренція позбавлена суб’єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі
споживачі, віддаючи перевагу тим чи іншим товарам. Слід зазначити, що
без конкуренції не може діяти закон вартості. Це причинно – наслідковий
зв’язок у минулому не визнавався. А саме він визначає сутність закону
вартості.

Ще не так давно вважали, що конкурентна боротьба веде до хаосу і
анархії. Однак життя спростувало таке твердження. Американський
економіст П. Самуельсон у книзі “Економікс” зазначає, що “конкурентна
система – це складний механізм невимушеної координації, який діє через
систему цін і ринків, механізм зв’язку, що служить для об’єднання знань
і дій мільйонів різних індивідуумів. Без допомоги центральної служби
розвідки ця система вирішує одну з найскладніших проблем, яку тільки
можна уявити: проблему, що охоплює тисячі невідомих змінних і відносин.
Цю систему ніхто не винаходив. Вона просто розвинулася, і, подібно до
людської натури, змінюється. Водночас вона задовольняє не меншою мірою
першу вимогу, що пред’являється до будь – якого соціального організму:
вона здатна вижити ”.

Отже, конкуренція – головна ознака ринкової економіки.

Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції.
Проте існування купівлі – продажу товарів, використання грошей може бути
і без конкуренції. Ось чому треба з’ясувати, як виникає конкуренція.

У процесі конкуренції існують стійкі істотні причинно-наслідкові
зв’язки , які свідчать про те, що це явище не випадкове, а має силу
об’єктивного економічного закону.

Процесом – причиною цього закону є те, що в умовах існування багатьох
господарських суб’єктів, які дають незалежно один від одного, кожний з
них прагне реалізувати свій економічний інтерес – одержати дохід
(прибуток) при існуванні різних витрат виробництва і відомостей
споживчих вартостей, що створюються.

Цей процес – причина діє в умовах ринкової економіки, яка не може
створити єдині для всіх виробників і продавців умови реалізації, тому,
що діє закон вартості, і споживачі обирають тільки те, що відповідає
їхнім інтересам. Отже, об’єктивно існує суперечність між можливостями
виробництва товарів і послуг і можливостями їх реалізації.

Суперечність, яка виникає в умовах ринкової економіки, розв’язується
через конкуренцію. Сутність її полягає у прагненні виробника
задовольняти власний інтерес. Отже, суперечність долається конкуренцією,
що є процесом – наслідком відповідного економічного закону.

Формами вияву економічного закону конкуренції є боротьба за виживання,
одержання місця на ринку, привернення уваги споживачів до своєї
продукції. Формами цієї боротьби є удосконалення виробництва завдяки
досягненням науково – технічного прогресу, зниженню витрат виробництва і
досягненню високої норми прибутку.

Для кількісного вираження закону конкуренції можна використати формулу
коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства. Позначимо його Кк. Цей
показник певною мірою може стати узагальнюючим при обчислені
конкурентоспроможності одиниці продукції (найкраще – однорідної,
наприклад, 1 т цементу, 1 м тканини, однієї пари взуття тощо).

Цей коефіцієнт фактично характеризує здатність підприємства до
виживання. Він не повинен досягати одиниці, оскільки це означатиме, що
підприємство працює без прибутку. Чим коефіцієнт вищий від 1, тим
успішніше діє суб’єкт конкуренції, тим міцніші його позиції на ринку.

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки виявляється
передусім у тому, що вона містить у собі могутні стимули для науково –
технічного прогресу.

Новаторські застосування нової техніки і технології, що забезпечують
зниження витрат виробництва, створюють підприємствам значні переваги
перед конкурентами.

Учасники конкуренції знають, що тільки застосування ефективної техніки
і технології дасть їм можливість успішно виживати, мати господарські
успіхи. Ігнорування технічного прогресу неминуче призводить до
банкрутства.

Конкуренція як один з важливих елементів функціонування ринкового
механізму саморегулювання можливе тільки за умови, коли більша частина
товаровиробників – підприємств, організації, громадян – має свободу
господарської діяльності і підприємництва. Звільнені від монополізму
держави товаровиробники повинні мати свободу для використання майна, що
належить їм, орендується або передано в користування. Вони мають право
обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками, що
залишаються після сплати податків, вирішувати інші питання, пов’язані з
господарською діяльністю і розвитком виробництва.

В умовах дії економічного закону конкуренції виникає комерційна
таємниця. Вона може стосуватися виробничих, торговельних і фінансових
операцій на підприємствах. Товаровиробники прагнуть приховати від
конкурентів усе те, що дає їм змогу виробляти товари підвищеного попиту
і одержувати за це високі прибутки.

5.2Функції конкуренції

З метою забезпечення безперебійної роботи механізму функціонування ринку
конкуренція виконує такі функції:

Регулюючи: конкуренція впливає на пропозицію товарів і послуг у тай
спосіб, що вона максимально відповідала попиту споживачів. Згідно з
класичною ринковою моделлю власне споживач через попит визначає, що і в
якій кількості має бути виготовлено;

алокаційну або функцію розміщення ( від англ. Allocation – розподіл,
розміщення), яка виявляється в тому, що в кінцевому підсумку ресурси і
вироблені продукти завжди концентруються там, де можуть забезпечити
максимальну віддачу: робоча сила мігрує в райони з максимальною
заробітною платою; земля і капітал концентруються в руках тих, хто
здатен забезпечити їх використання з найбільшою віддачею (рента,
процент, дивіденд). Тільки ефективніше використання всіх виробничих
можливостей може принести максимальну винагороду;

інноваційну й адаптаційну: завдяки конкуренції суб’єкти ринкової
економіки змушені підвищувати продуктивність праці. В результаті
господарство загалом рухається до оптимуму економічної ефективності.
Життєво необхідними стають інновації, оскільки виробники повинні
постійно прагнути до збільшення віддачі і водночас пристосувати
структуру виробництва до змін попиту споживачів;

контролюючу: за умовами реальної конкуренції жоден виробник або
потенційний споживач не може домогтися панівного становища на ринку й
ставити свої вимоги іншим його учасникам.

5.3 Види конкуренції

Можна виділити такі головні види конкуренції:

1. Цінова конкуренція – це вид конкурентної боротьби за допомогою зміни
цін на товари. Мета продавця – отримати максимальні надходження від
реалізації свого товару. Грошова виручка залежить від обсягів
виробництва і ціни за одиницю реалізованої товарної продукції. Нижча ніж
у конкурентів ціна на продукцію приваблює покупців, вони збільшують
обсяг купівель у конкретного продавця, в результаті цього зменшується
грошові надходження в інших продавців. Встановити нижчі, ніж у
конкурентів, ціни можна за рахунок скорочення витрат на виробництво і
реалізацію товару завдяки використання досягнень науково – технічного
прогресу, підвищенню продуктивності праці. Цінова конкуренція
характеризується також ціновою дискримінацією на товари і послуги, що
реалізуються. Цінова дискримінація – це практика встановлення різних цін
на товари й послуги не залежно від різниці у витрат. Найчастіше
використовується при надані послуг (послуги адвокатів, лікарів,
власників готелю тощо).

2. Нецінова конкуренція. За нецінової конкуренції продавці привертають
увагу і гроші покупців, не змінюючи ціни. Спонукання покупців придбати
певний товар відбувається у такий спосіб. По-перше, продавець
намагається забезпечити вищу якість свого товару, використовуючи
технічні новинки. По-друге, фірма прагне створити сприятливі умови,
пов’язані із продажем товару, наприклад, відкриваючи сервісні центри
ремонту виробів, надаючи безплатні консультації щодо використання товару
тощо. По-третє, продавець здійснює активну маркетингову діяльність,
вивчає кон’юнктуру ринку, виявляє тенденції в попиті споживачів, щоб
відповідним чином реагувати на них і тим самим випередити конкурентів.
Усі маркетингова ні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу
покупців, надати їм відповідну інформацію про існування та споживчі
властивості товару, спонукуючи цим споживача до купівля.

3. Недобросовісна конкуренція – це діяльність суб’єктів ринку,
спрямована на забезпечення домінуючого становища на ринку й одержання
максимальної вигоди за допомогою обману споживачів і партнерів.
Недобросовісна конкуренція має такі вияви:

неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування, марки
товару, копіювання форми, упаковки, пряме відтворення товару іншої
фірми;

поширення неправомірних відомостей про товари інших підприємців;

оволодіння, використання розголошення комерційної таємниці, що завдає
шкоди іншому підприємцю;

переманювання провідного персоналу фірм – конкурентів.

Не слід звичайно перебільшувати масштаби і можливості такої діяльності,
але і не зважати на неї не можна. Тому ринковий механізм потребує
певного корегування ззовні, що може здійснити лише держава.

У радянській економічній літературі розглядали такі два види
конкуренції: внутрішньогалузевий і міжгалузевий.

4. Внутрішньогалузева конкуренція – це суперництво між окремими
підприємцями і фірмами однієї галузі щодо одержання прибутку. Щоб
з’ясувати мету, механізм і результати цієї конкуренції розглянемо такий
приклад (табл.2)

Таблиця 2

Приклад внутрішньогалузевої конкуренції

Підприємство Індивідуальна цінність товару, гр. од.

Ринкова цінність

товару, гр. од. Надприбуток

г. од.

І

ІІ

ІІ

100

90

80

90

90

90

-10

0

+10

Три підприємства виробляють одинакий товар певної споживної вартості
(мотоцикли) з різною індивідуальною цінністю виробництва товару 100, 90
і 80 гр. од., проте продаватимуть товар за ринковою ціною 90 гр. од.
Тоді перше підприємство, в якого індивідуальна цінність товару перевищує
ринкову, матиме необоротні витрати (збитки) з прибутку (-10 гр. од.).
Друге підприємство одержуватиме прибуток, що закладений у виробництві
цього товару. Третє підприємство переможе у конкурентній боротьбі
завдяки продуктивності праці, високій кваліфікації працівників, низьким
витратам виробництва і нижчій індивідуальній цінності товару порівняно з
його ринковою цінністю та одержить надприбуток 10 гр. од.

Перший підприємець стоїть перед вибором: або розоритися, або вжити
рішучих заходів для поліпшення організації виробництва і збільшення
продуктивності праці. Другий також неповинен забувати про підвищення
продуктивності праці, щоб не опинитися в тій самій ситуції, що і перша
група підприємців. Третій має підтримувати високий рівень продуктивності
праці, щоб і одержувати надприбуток. Отже, внутрішньогалузева
конкуренція змушує всіх суб’єктів виробництва постійно підвищувати
продуктивність праці.

Мета внутрішньогалузевої конкуренції – отримання надприбутку, її
механізм – підвищення продуктивності праці, зменшення витрат
виробництва, зниження індивідуальної цінності товару. Результатом
виробництва, зниження індивідуальної цінності товару. Результатом
внутрішньогалузевої конкуренції є формування ринкової ціни товару.

5. Міжгалузева конкуренція є специфічною формою конкуренції капіталів у
боротьбі за їх прибутковіше застосування. Міжгалузева конкуренція
зумовлена зростанням потреб на окремі групи товарів, що випускаються у
різних галузях. Капітали з інших галузях, згортаючи інші виробництва,
переливається в галузі, де прибутки вищі. Тобто видозмінюються пропорції
між галузями і великими сферами економіки.

Проаналізуємо міжгалузеву конкуренцію на прикладі (табл.3).

Таблиця 3

Приклад міжгалузевої конкуренції

Галузь

Капітал

(витрати

Виробництва)

К, гр. од.

Галузева

Цінність

Товару,

Гр. од.

Галузевий

Прибуток

Гр. од.

Галузева

Норма

Прибутку

Рt.%

Середня

Норма

Прибутку

Рt сер. % Середній

прибуток

гр. од.

І

ІІ

ІІІ

100

100

100

130

120

110

30

20

10

30

20

10

20

20

20

20

20

20

У різних галузях відрізняються витрати виробництва, галузева цінність
товару, галузевий прибуток і норма прибутку на вкладений капітал (30%,
20%, 10%). Насправді такі різні галузеві норми прибутку тривалий час
зберігатися не можуть, почнеться переливання капіталів із галузей із
низькою нормою прибутку в галузі із високою. Так, з третьої галузі
почнеться переливання капіталу в першу галузь. У результаті цього в
першу галузь увіллється новий капітал, зростуть виробництво і пропозиція
товару, його ціна стане нижчою за альтернативну вартість (наприклад,
зменшиться з 130 до 120 г. од.). У третій галузі відбуватиметься відплив
капіталу, скоротиться виробництво товарів, підвищиться попит на них,
зростуть ціни (із 110 до 120 гр. од.).

Вільне переливання капіталу відбувається постійно й нескінченно.
Внаслідок цього галузеві норми прибутку мають тенденцію до вирівнювання
в середню норму прибутку. Тепер кожен підприємець у будь-якій галузі,
вкладаючи капітал, розраховує на середню норму прибутку (в розглянутому
прикладі це 20%), тобто на однаковий прибуток на однаковий капітал або
на середній прибуток як абсолютну величину прибутку відповідно до його
середньої норми. Отже, мета міжгалузевої конкуренції також полягає в
тому, щоб одержати найвищий прибуток. Її механізм – міграція капіталів з
галузей із низькою нормою прибутку в галузі з високою. Результатом
переливання капіталів є формування середньої норми прибутку. Якщо в
епоху вільної конкуренції переливання капіталу відбувалося у фізичних
формах, тобто за допомогою інвестиції, будівництва підприємств,
утворення фірм, то в епоху корпоративного виробництва основною формою
переливання капіталу є купівля – продаж акцій і цінних паперів на
фондовій біржі.

5. Досконала і недосконала конкуренція

У ХІХ ст. в економічній науці з’явилась і в ХХ ст. розвинулась теорія
досконалої і недосконалої конкуренції, яка згодом посіла основне місце.
Її автор Ф. Еджуорт, А. Курно, ДЖ. Робінсон, Е Чемберлен та інші вчені
вважають, що ринок називається конкурентним, якщо кількість фірм, які
продають однорідний продукт, така велика і частка конкретної фірми на
ринку така мала, що жодна фірма самостійно не може істотно вплинути на
ціну товару у разі зміни обсягів продажу. Ціна є параметром для
конкуруючих продавців, визначається ринковими силами і не може свідомо
контролюватись фірмою. З цієї точки зору акцент зміщується із самої
боротьби фірм одна з одною на аналіз структури ринку, тих умов, які
домінують на ньому.

Центральною проблемою стає не суперництво фірм у визначені ціни, а
встановлення факту принципової можливості (або неможливості) впливу
фірми на загальний рівень цін на ринку. Якщо такий вплив неможливий, то
мова йде про ринок досконалої конкуренції, в іншому разі – про один з
різновидів ринку недосконалої конкуренції.

Розглянемо докладніше характерні ознаки досконалої і недосконалої
конкуренції (додаток 1.).

а) Досконала або чиста конкуренція – це ситуація на ринку, де
представлено велику кількість продавців і покупців ідентично
(стандартизованого) товарного продукту, тобто практично однорідного
продукту з однаковими споживчими властивостями. Таким стандартизованим
товарним продуктом можуть бути, наприклад, цукор, пшениця певного сорту,
акції фірми, цемент певної марки. Особливість досконалої конкуренції
полягає в тому, що окремий продавець не може встановлювати ціну, яка
перевищує ринкову, оскільки покупці не можуть придбати необхідну
кількість товару в інших продавців за ринковою ціною.

Характерні ознаки досконалої конкуренції:

велика кількість незалежних учасників обміну – продавців і покупців;

стандартизований (однорідний) тип продукту, це означає, що продукт
одного виробника ідентичний продукту іншого виробника;

мобільні ресурси, тобто вільне входження у галузь виробництва і
можливість такого самого вільного виходу з неї. Початок виробництва
продукту і кінець (вихід з виробництва) не завжди помітний, особливо
якщо йдеться про сільськогосподарську продукцію, оскільки пшениця,
ячмінь і соя – це різні ринки. Фермер може зайнятися вирощуванням
пшениці або використати ресурси для вирощування сої, хоча земля фізично
не змінюється, її використання відповідає розумінню входження і виходу з
ринку. Мова йде про умови ринку, а не про фізичні засоби виробництва;

наявність повної інформації в учасників обміну. Покупці повинні мати
відомості про існуючих продавців, ціни їх продукції, інші умови
реалізації. Якщо хтось з них підвищить ціну на свою продукцію, то
втратить покупців.

б) Недосконала конкуренція існує тоді, коли лише кілька великих фірм
виробляють основну масу певного товару і мають можливість впливати на
встановлення цін. Вона виявляється у формі монополії і монопсонії.
Монополія – це виключне право на виробництво, торгівлю тощо, яке
належить одній особі, групі осіб або державі. Вона виникає, коли окремий
виробник займає домінуюче становище і контролює ринок певного товару.
Монополія впливає на ціну за допомогою зміни обсягів виробництва та
величини закупівель. Монополія – це домінуюче становище споживача на
ринку. Монополія і монопсонія – це крайні випадки недосконалої
конкуренції. Основними типами недосконалої конкуренції є монополістична
й олігополістична конкуренція.

6. Монополістична конкуренція – це ринкова ситуація, за якої відносно
велика кількість виробників пропонують схожу, але не ідентичну
продукцію. Прикладами такої конкуренції можуть бути такі: “журнал для
ділової жінки”, “свіжий хліб”, “широкий вибір косметики”. Кожна фірма
володіє часткою ринку (відносно невеликою), тому вона має дуже обмежений
контроль над ринковою ціною. Однією із основних ознак монополістичної
конкуренції є диференціація продукту. Увійти в галузь з монополістичною
конкуренцією відносно легко. Але порівняно з чистою конкуренцією можуть
бути певні фінансові бар’єри, зумовлені потребою виробити і
запропонувати товар, що відрізняється від товару конкурентів, і
зобов’язанням рекламувати цей товар. Уже існуючі фірми можуть володіти
патентами на свою продукцію та авторськими правами на фабричні клейма і
торгові знаки, що ускладнює копіювання таких товарів. Відносна легкість
входження в галузь приводить до появи конкурентів з боку нових фірм.

Якщо не відносно велика кількість фірм панує на ринках товарів і послуг
– це олігополістична конкуренція. Оліпології можуть бути однорідними або
диференційованими, тобто можуть виробляти стандартизовані або
диференційовані продукти. Численні непродовольчі товари, які
виготовляються в умовах олігополістичної конкуренції, – сталь, цинк,
мідь, алюміній, свинець, цегла, технічний спирт та інші є
стандартизованими продуктами. Особливістю олігополістичної конкуренції є
взаємозалежність рішень фірм про зміну цін або обсягів виробництва.
Жодне з цих рішень не може бути прийнятим без урахування й оцінки
можливих відповідних цін з боку конкурентів. Тобто фірми, які
перебувають в умовах олігополістичної конкуренції, є взаємозалежними,
поведінка будь-якої з них впливає і сама зазнає впливу з боку
конкурентів.

Аналіз основних видів конкурентної боротьби свідчить, що нею охоплені
всі суб’єкти виробництва й обігу. Конкуренція є важливою рушійною силою
ринкової економіки. Вона змушує підприємців постійно шукати шляхи для
зниження витрат виробництва, застосувати новітні технології, підвищувати
кваліфікацію працівників, впроваджувати досягнення науково – технічного
прогресу, що прискорює розвиток продуктивних сил.

5.4. Антимонопольне законодавство.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають
організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи
попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та
нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного
виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і
товарооборот, платні послуги проектування продукції та технології, а
також у наукові розробки, що призначені для використання їхніх
результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної
діяльності господарських суб’єктів відповідним законодавством
впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема,
забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також
виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без
попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку
або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або
збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язувати контрагенту невигідні
умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати
споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити
інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки
товарів або виконання послуг у відповідь на претензій контрагента щодо
якості товарів, послуги, виконання інших забов’язень, передбачених
договором; підвищувати в односторонньому порядку ціну на товари і
послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості
згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою
припинення поставок, розірвання договору або відмови від його
пролонгації (подовження строку дії) нові умови на свою користь, що
завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятись від певних
об’єктивних підстав від укладення або пролонгації договору за профілем
своєї діяльності.

В антимонопольному законодавстві встановлюється форми завчасного
попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення
заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної
діяльності учасників ринкової економіки здійснюється спеціально створені
антимонопольні органи. Їхніми функціями є такі:

розробка заходів що розвитку конкуренції, демонополізації виробництва й
обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;

комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

експертиза нормативних актів, що стосується функціонування ринку;

підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного
законодавства.

Антимонопольні органи розглядають справи про порушення антимонопольного
законодавства, дають обов’язкові для виконання розпорядження, накладають
штрафи на учасників господарського обороту, посадових осіб за
невиконання відповідних розпоряджень. Вони мають право створювати фонди
сприяння антимонопольним заходам. Кошти цих фондів формуються за рахунок
відрахувань від штрафів, що встановлені учасникам ринкового обороту і
посадових осіб органів управління за порушення антимонопольного
законодавства.

Функції та обов’язки антимонопольних органів, що створюються при
місцевих органах влади, визначаються з урахуванням місцевих господарств.

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з
питань монополізму і конкуренції. Таким радам надають характер
консультаційних і дорадчих структур. До складу їх включають вчених і
спеціалістів, представників відомств і громадських організацій. Головним
завданням цих рад є оцінка ступеня монополізації в господарстві,
підготовка пропозицій про напрями демонополізації та розвитку
конкуренції, удосконалення правового регулювання, що обмежує
монополістичну діяльність.

Досвід роботи Антимонопольного комітету України показує, що в його
роботі виникає немало проблем. Особливо велике навантаження припадає на
Міжвідомчу комісію демонополізації економіки. Вона вирішує проблеми
переборення адміністративних перепон вступу до ринку.

Слід зауважити, що заходи із захисту конкуренції не повинні
здійснюватися лише державою. Підприємцям слід активніше захищати свої
права на діяльність в умовах чесної конкуренції.

Висновок.

У даній курсовій роботі ми розглянули в деякій мірі механізм
регулювання ринкової економіки, ми визначили криву попиту, а потім і
криву пропозиції. Ми побачили, як ринкова ціна досягає конкретної
рівноваги, при які ці дві криві перетинаються, а попит і пропозиція
зрівнюється.

Попит і пропозиція є головними чинниками ринку, що формують ціну. Попит
– це та кількість продукту, яку споживачі спроможні придбати на ринку за
певну ціну. Пропозиція – це кількість продукту, яку виробники можуть
доставити на ринок у певний час і за відповідну ціну.

Під графіком попиту ми розуміємо таблицю, що показує, які кількості
певного товару при змінних цінах і постійних інших умовах купуються
людьми за певний проміжок часу. Це співвідношення, накреслене у вигляді
діаграми, представляє криву попиту.

Якщо виключити окремі випадки, якими можна нехтувати, то можна сказати,
що чим вища ціна, тим менша кількість товару, на яку пред’являється
попит, і навпаки. Майже всі товари підлягають дії цього “закону
поступового спадання попиту”.

Крива або графік пропозиції відбиває відношення між ціною і кількістю
товару, яку виробники за інших умов виявляють готовність продати. Як
правило, хоча й не завжди, криві пропозиції спрямовані вправо догори,
оскільки підвищення ціни тягне за собою зростання пропозиції.

Під впливом попиту і пропозиції на певний товар встановлюється ціна
ринкової рівноваги (рівноважна ціна). Ринкова рівновага може бути
досягнена лише при такій ціні, при якій обсяг попиту дорівнює обсягу
пропозиції. При будь – якій ціні, що перевищує зрівноважуючи ціну, яка
визначається перетином кривих попиту і пропозиції, кількість товарів, у
межах якої виробники прагнуть продовжувати поставки, перебільшить
кількість товарів, на яку споживачі мають намір і далі пред’являти
попит; утворюється тиск на ціни у бік їх зниження, і сама діяльність
деяких продавців буде підривати існуючий рівень цін. Аналогічно до цього
ми можемо показати, що коли ціна опуститься нижче від рівня рівноваги,
вона відчує тиск у бік підвищення.

Конкурентне ціноутворення забезпечує розподіл обмеженої кількості
товарів між тими, хто має у них потребу, яка підтверджена грошовими
голосами. Допомагаючи розв’язати проблему: для кого передбачено товари,
– воно поряд з тим подає сигнали, які вимагають внести зміни у
розв’язання питань: що повинно вироблятися як повинні вироблятися
товари? Але кожен поодинокий ринок сприяє лише “частковому” розв’язанню
цих проблем, оскільки не можна ігнорувати той факт, що він
взаємопов’язаний з ринками інших товарів і ринками факторів виробництва.

Список використаної літератури

“Основи економічної теорії” В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М.
Віденко, М. П. Денисенко, М. М. Руженський.

“Політична економіка”. Підручник / За ред. Г. А. Огаяна – К., 2003, 472
с.

“Основи економічних знань”. Підручник / за /ред. Галтчинського. К.,
2002, 206 – 225 с.

“Економічна теорія”. Підручник / за ред. С. В. Мочерного – К., Академія,
2001, 162 – 178 с.

“Основи економічної теорії”. Підручник / за ред. Ю. В. Ніколенка – К,
Либідь, 1988, 130, 148 с.

“Політекономія ”. Підручник / за ред. Ю. В. Ніколенка – К., 2003, 162 –
171 с.

“Основи економічної теорії”. Підручник / за ред. Р. Н. Климента, В. П.
Несторенка – К., Вища школа, 1994, 245 с.

“Загальна економіка”. Підручник / за ред. Родіонової І. Ф. – Кам’янець
– Подільський., Абетка – НОВА, 2002, 82 – 96 с

“Економіка”. Підручник / за ред. О. Лищишина , Львів, Світ, 1993, 61 –
77 с.

Література

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
№2121 –III.

Закон України «Про Національний банк України» (зі змінами і
доповненнями) від 17 лютого 2000 р. №1658.

Батракова Л. Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка:
Учеб. Для вузов. – М.: Логос, 1998. – С. 344.

Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2000. – С. 243.

Внукова Н. М. Основи факторингу. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1998. – С.
173.

Голуб А. Г., Семенюк Л. П., Смовженко Т. С. Гоші. Кредит. Банки. –
Л.:Центр Європи, 1997. – С. 206.

Грушко В. І. Організація банківської діяльності // Банківський нагляд. –
К.: 2004. – С. 15-36.

Данилюк М. О., Савич В. І. Фінансовий менеджмент. Навчальний посібник. –
Івано-Франківськ. – 2001.

Дмитренко М. Управління ризиками в комерційних банках // Вісник НБУ. –
1998. – №9. – С. 24.

Дубілет О. Модернізація менеджменту комерційних банків // Економічний
часопис. – 1999. – №5. – С. 13-16.

Заруба О. Д. Фінансовий менеджмент у банках. – К.: Знання, 1997.

Любунь О. С. Стратегічне планування та управління банківською діяльністю
// Фінанси України. – 2005. – №11. – С. 81.

Любунь О. С., Грушко В. І. Фінансовий менеджмент у банку. Навч. посіб.
– К.: Слово, 2004.

Кириченко О. А. Система банківського менеджменту // Банківський
менеджмент. – К., 1999. – С. 48-74.

Кириченко О. А., Міщенко В. І. Банківський менеджмент. – Київ: Знання,
2005.

Кириченко О. А. та ін. Банківський менеджмент: Навч. посіб. для ВНЗ. –
К.: Основи, 1999. – С. 671.

Косенко О. Корпоративне управління в банківському секторі //
Демократична Україна. – 18.01.2006. – С. 8.

Коцовська Р., Ричаківська В. Операції комерційних банків. – Л.: ЛБУ НБУ,
2001. – С. 405-412.

Матвієнко В. П., Матвієнко П. В. Промінвестбанк: стратегія відтворення.
– Київ: Наукова думка, 2002.

Матвієнко П. В. Промінвестбанк в економічній системі України. – Київ:
Наукова думка, 2005.

Пернарівський О. Ризик та ліквідність комерційного банку // Вісник НБУ.
– 2000. – №4. – С. 31.

Питер С. Роуз. Банковский менеджмент. – М.: Дело, 1995. – С. 601.

Потійко Ю. А. Теорія і практика управління різними видами ризиків у
комерційних банках // Формування ринкових відносин в Україні. – 2002. –
№16. – С. 40-42.

Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. Київ.
– 1999. – С. 280.

Пщик Б. І. Модель управління активами і пасивами // Фінанси України. –
2003. –№5. – С. 115-120.

Романенко О. Управління активами і пасивами у процесі керівництва
комерційним банком // Вісник НБУ. – 2000. – №8. – С. 26.

Слов’янська Н. Г. Капіталізація комерційних банків в Україні: стан і
перспективи // Банківська справа. – 2002. – №4. – С. 35-48.

Тігіпко С. Конкурентоспроможна банківська система: можливості досягнення
і забезпечення в Україні // Банківська справа. – 2005. – №2. – С. 65-70.

Тиркало Р. І., Щибиволок З. І. Фінансовий аналіз комерційного банку:
основи теорії, експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. – К.:
Слобожанщина, 1999. – С. 236.

Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. –
М.: Финансы и статистика, 1996. – С. 180.

Фролов С. М. Банківська справа та основи митного регулювання в Україні:
теорія та практика. – Суми. – 2004.

Хендекомбе Р. Эффективное управление важно для каждого банка // Бизнес и
банки. – 1991. – №9.

Шевченко Р. І. Банківські операції: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000. – С.
289.

Ширинская Е. Б. Операции коммерческих банков и зарубежный опыт. – М.:
Финансы и статистика, 1993. – С. 144.

Додаток
1

Характерна

ознака Вид конкуренції

Досконала (частка) Недосконала

Вільна Чиста монополія Олігополістична Монополістична

Кількість фірм Дуже велика (незалежні фірми не контролюють ринок) Одна
Кілька Багато

Тип продукту Стандартизований (однорідний) Унікальний, відсутні близькі
замінники І – стандартний

ІІ – диференційований Диференційований

Контроль над

ціною Відсутній, ціни визначаються ринком Значний Обмежений у разі
взаємної залежності. Значний за таємної змови Незначний, виробник має
можливість впливати на ціну

Умови входження в галузь Дуже легкі, без перешкод Блоковані Наявність
істотних перешкод Порівняно легкі

Нецінова

конкуренція Відсутня Реклама зв’язків з громадськими організаціями
Типова, особливо у разі диференціації продукту Особливу увагу приділено
рекламі, торговим маркам

Сфера застосування Сільське господарство, фондова біржа, ринок валюти
Підприємства зв’язку, підприємства загального користування Виробництво
сталі, автомобілів, сільськогосподарського інвентарю, побутових
електроприладів Роздрібна торгівля, виробництво одягу, взуття, та ін.

Типи ринкових структур

Рецензія

на дипломну роботу на тему:

«Фінансово-правові основи управління комерційним банком на прикладі
Філії «Відділення Промінвестбанку м. Рахів»»

Студента 5 курсу економічного факультету

Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

Рущака Дмитра Дмитровича

Питання щодо фінансово-правового управління комерційних банків, як
важливого елементу банківської справи, що сприяє покращенню фінансової
системи країни, на сьогоднішній день є актуальним.

З огляду на це, дипломна робота виконана студентом висвітлює ті
проблеми, які потребують глибокого вивчення, проведення аналізу,
розробки пропозицій та втілення їх в життя.

В даній роботі, в достатньому обсязі, розкрито суть комерційних банків
як фінансових посередників, їх необхідність та значення, висвітлені
об’єкти фінансового управління, проаналізована правова база банківської
діяльності та визначені основні фактори впливу на стабільність
комерційного банку.

В процесі виконання роботи, опрацьовано практичний матеріал по
фінансово-правовому управлінню комерційного банку на прикладі Філії
«Відділення Промінвестбанку м. Рахів Закарпатської області».
Запропоновано шляхи удосконалення та перспективи розвитку банківської
справи.

Для дослідження і повного аналізу зазначеної теми, при написанні роботи
автором було опрацьовано значну кількість законодавчих і
нормативно-правових документів, посібників, економічних видань, наукових
праць вітчизняних авторів.

Характеризуючи роботу в цілому слід зауважити, що вона виконана з
послідовним логічним викладенням матеріалу, з дотриманням всіх вимог і
стандартів, має завершальний характер і заслуговує на високу позитивну
оцінку.

Рецензент –

керуючий Філією

«Відділенням Промінвестбанку

м. Рахів»
Климпуш І. О.

Р1

Р2

Р3

Р

ціна

Q1

Q2

Q3

Q

A

Д

А2

Ціна Р

А

А1

Д2

Д

Д1

Ціна Р, гр. од.

А

В

Ціна Р гр. од.

А

В

Ціна Р, гр. од.

А

В

Ціна Р, гр. од.

В

А

Ціна Р, гр. од.

А

В

Р3

Q2

Q3

Q1

Кількість товару

(обсяг продукції)

Q

Р

Ціна

В

С

Р2

Р1

Р4

Р3

Р2

0

АІ

ВІ

СІ

ДІ

Q1

Q2

Q3

Q4

Q

Р1

Р

Ціна

Точка рівноваги

Дефіцит

Надлишок

(перенасичення)

Д

10

15

25

35

50

0

15

20

25

40

55

65

Обсяг продажу товару

(кількість одиниць)

Ціна

Р

А

С

В

М

К

Одяг

А

Б

В

Г

Е

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020