Реферат на тему:
Аналіз собівартості продукції
Поняття і складові собівартості
Собівартість продукції — один з найважливіших показників фінансового
аналізу. У ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати
матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією
продукції. Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають
на прибуток підприємств і показники рентабельності.
Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про
витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності
визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16
“Витрати”.
Залежно від мети та предмета аналізу використовують різні класифікаційні
ознаки витрат. Розглянемо основні з них.
Класифікацію за рахунками класу 9 здійснюють згідно з діючим Планом
рахунків бухгалтерського обліку, що був запроваджений одночасно з
міжнародними стандартами фінансової звітності, тобто з 1 січня 2000 р.
Згідно з класифікацією облік витрат виконують так:
• собівартість реалізації;
• загальновиробничі витрати;
• адміністративні витрати;
• витрати на збут;
• інші операційні витрати;
• втрати від участі в капіталі;
• інші витрати.
Такий розподіл витрат не має аналогів у вітчизняній практиці. Істотна
особливість наведеної класифікації полягає в тому, що, оскільки
“собівартість реалізованої продукції” не включає адміністративних витрат
і витрат на збут, з’являється можливість визначити витрати на
виробництво без перекручень та застосування штучних методів розподілу
накладних витрат за видами продукції. Витрати за наведеними статтями
відображають у розд. І форми № 2 “Звіту про фінансові результати”.
Класифікація за економічними елементами операційних витрат:
матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні
заходи; амортизація; інші операційні витрати (собівартість реалізованих
виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів,
визнані економічні санкції тощо). Дані про економічні елементи витрат
обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій
звітності (форма № 2, розд. II “Елементи операційних витрат”). Витрати
за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу
структури витрат (вертикальний аналіз), порівняння її зі структурою
економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу
динаміки зміни економічних елементів витрат у часі (горизонтальний
аналіз), виявлення тенденцій змін (трендовий аналіз).
Класифікація за калькуляційними статтями собівартості на одиницю
продукції (робіт, послуг). Собівартість реалізованих товарів визначають
за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”.
Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої
собівартості продукції, нерозподілених постійних загальновиробничих
витрат та наднормованих виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції включаються:
• прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів,
купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших
матеріалів), які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати (інші виробничі витрати, які можуть бути
безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема
відрахування на соціальні заходи, плати за оренду земельних і майнових
паїв, амортизація тощо);
• загальновиробничі витрати (витрати на управління виробництвом,
амортизація основних засобів загальновиробничого призначення, витрати на
вдосконалення технології і організації виробництва, витрати на опалення,
освітлення, охорону праці та техніку безпеки, оплату простоїв тощо).
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції
встановлює підприємство.
Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до
собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні
витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна
мета калькулювання собівартості на одиницю продукції – проаналізувати
витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на
виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або
збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби
скоригувати структуру виробничої програми.
Класифікація витрат за ознакою залежності їх розміру від обсягів
виробництва: змінні та постійні.
Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції:
прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю
продукції, а також для розподілу непрямих витрат за економічними
елементами (табл. 13). До прямих належать технологічні витрати
матеріалів та заробітна плата працівників, до непрямих – витрати, що не
можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат
економічно доцільним шляхом: загально-виробничі витрати, адміністративні
витрати і витрати на збут.
На рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” за місцями виникнення,
центрами відповідальності та статтями обліковуються такі непрямі
витрати: на управління виробництвом; амортизацію основних засобів і
нематеріальних активів загальновиробничого призначення (цехового,
дільничого, лінійного); утримання, експлуатацію та операційну оренду
основних засобів; удосконалення технології і організацію виробництва та
обслуговування виробничих процесів; охорону праці й довкілля та ін.
На рахунку 92 “Адміністративні витрати” обліковуються і в подальшому
розподіляються загальногосподарські витрати, у тому числі загальні
корпоративні витрати на утримання: адміністративно-управлінського
персоналу, основних засобів і нематеріальних активів
загальногосподарського призначення; на зв’язок; судові; представницькі
та ін.
Непрямі витрати обліковуються також на рахунку 93 “Витрати на збут” — це
витрати на утримання підрозділів, що займаються маркетингом, збутом,
рекламою, витрати на тару та ін.
Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці, бригади,
функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та
аналізу собівартості).
Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками
має на меті підвищити ефективність виробничої і управлінської діяльності
підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.
Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз :
• динаміки операційних витрат;
• чинників зміни витрат на 1 грн реалізованої продукції за порівнянними
і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх
випуску;
• впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх
рентабельності;
• структури операційних витрат за економічними елементами;
• собівартості за калькуляційними статтями витрат.
Аналіз динаміки операційних витрат на 1 грн вартості реалізованої
продукції
Вихідні дані для цього аналізу, що відповідають наскрізному прикладу,
наведені в табл. 14.
Операційні витрати за попередній період становлять 8390 тис. грн, за
звітний — 9000 тис. грн. Збільшення витрат спричинюється збільшенням
матеріальних витрат: сукупні витрати збільшились на 7,27 %, а
матеріальні — на 11,66 % (їх частка в сукупних витратах найбільша — 50
%).
Витрати на 1 грн вартості реалізованої продукції: за попередній період
за звітний період
Витрати зменшились на 1,66 % завдяки тому, що темпи збільшення виручки
від реалізації продукції перевищили темпи збільшення собівартості
відповідно на 9,09 та 7,27 %. Випередження становить 1,82 пункта.
Витрати на 1 грн реалізованої продукції за звітний період у порівнянних
цінах становлять S1,0 = 6571 = 90,43 коп., за попередній період, на 1,19
%.
Аналіз впливу чинників зміни витрат на 1 грн вартості реалізованої
продукції
Витрати на 1 грн вартості реалізованої продукції змінюються зі зміною
цін реалізації продукції, собівартості одиниці продукції та структури
виробництва.
Методику кількісного оцінювання впливу наведених чинників розглянемо на
наскрізному прикладі.
Вихідні дані та проміжні розрахункові показники для подальшого аналізу
наведені в табл. 15 і доповнюють дані табл. 6.
З метою кількісного оцінювання впливу на рівень відносних витрат на 1
грн вартості реалізованої продукції таких чинників, як зміни цін на
продукцію, собівартість та структурні (асортиментні) зміни, в аналізі
потрібно виокремити порівнянні та непорівнянні вироби. У розглядуваному
прикладі до першої групи належать вироби А, В, Г, Д, Є, до другої — Б і
Ж. Аналітичні розрахунки, що виконані за вихідними даними табл. 15,
наведені в табл. 16.
За гр. З (табл. 16) для непорівнянної групи виробів замість середніх
фактичних витрат на 1 грн вартості реалізованої продукції визначаємо
відношення суми фактичних витрат на виробництво у звітному періоді до
фактичної вартості продукції в попередньому періоді. У розглядуваному
прикладі маємо 157,62 коп.
Сукупні витрати на 1 грн вартості реалізованої продукції за звітний
період порівняно з попереднім зменшились на 1,52 коп.: у тому числі у
групі порівнянних виробів витрати зменшилися на 7,42 коп., а в групі
непорівнянних виробів, навпаки, збільшилися на 5,9 коп. У свою чергу, у
першій групі витрати на 1 грн вартості реалізованої продукції зменшилися
завдяки ціновому та структурному чинникам і збільшились унаслідок
підвищення собівартості одиниці продукції. Значне збільшення витрат у
групі непорівнянних виробів зумовлене насамперед збільшенням
собівартості та структурними змінами.
Аналіз впливу складу продукції за віком її випуску на зміни витрат на
1 грн вартості реалізованої продукції
У ринкових умовах природним є прагнення підприємств оновлювати склад
своєї продукції. На основі маркетингових досліджень підприємство
відмовляється від виробництва застарілої продукції і розпочинає
виробляти нову (у розглядуваному прикладі підприємство відмовилось від
виробництва продукції Б і почало освоювати вироби Є і Ж). При цьому нова
продукція в початковий період може мати низьку рентабельність, а
тимчасові витрати в подальшому компенс-ються. Приклад визначення впливу
віку продукції на динаміку її собівартості наведений у табл. 17.
Найменші витрати на 1 грн реалізованої продукції мають вироби, вік яких
становить 2–4 роки. У цій групі виявились найістотніші зміни витрат за
звітний період порівняно з попереднім, а саме: на 13 % (100 -87) при
середньому зменшенні на 1,7 % (100 – 98,3). Найбільші витрати в
попередньому періоді мали вироби, вік яких становив 5-7 років. Один з
виробів цієї групи був знятий з виробництва як
нерентабельний, що сприяло зменшенню витрат у цій віковій групі на 5,3 %
(100 – 94,7). Витрати на 1 грн реалізації нової продукції (Є і Ж) поки
що високі, але за рік вони мають зменшитись і відповідно до тенденції з
переходом до виробів вікової групи 2-4 роки ще більшою мірою зменшаться.
Аналіз впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх
рентабельності
Для того щоб виконати такий аналіз, продукцію, яку виробляють, поділяють
за рівнем рентабельності (щодо середньогалузевого рівня) на групи:
нерентабельна (збиткова), низько-, середньо- та високорен-табельна.
У розглядуваному прикладі середньогалузевий рівень рентабельності
реалізованої продукції становить 10 %. З огляду на це вироби Г і Д
зараховуємо до високорентабельної групи, А – до середньорентабельної, В,
Є та Ж – до низькорентабельної. У звітному періоді не-рентабельної
продукції не було. Виріб Б як нерентабельний було знято з виробництва.
Аналіз впливу планових та фактичних витрат за зазначеними групами
продукції наведено в табл. 18.
Наведені дані свідчать, що найбільшу частку у структурі випуску має
низькорентабельна продукція — майже 60 %. Незважаючи на вирішальне
значення виконання планових завдань для зниження собівартості, саме щодо
цієї групи фактичні витрати перевищили заплановані на 3,1 %. Загальне
зменшення фактичних витрат на 1,1 % порівняно з плановими було досягнуто
переважно завдяки позитивним змінам у групах продукції
середньорентабельної (на 7,65 %) і високорентабельної (на 6,15 %). З
урахуванням частки кожної групи їх внесок до загального зменшення витрат
на 1,1 % (див. гр. 5 табл. 18) становить для групи високорентабельної
продукції—–1,96, середньо-рентабельної —–0,90, низькорентабельної
— +1,76. В останній групі є нові вироби (Є і Ж) і слід переконатись, що
саме додаткові витрати, які пов’язані з їх освоєнням, спричинюють низьку
рентабельність і що така ситуація тимчасова. Стосовно виробу В з цієї
самої групи слід переконатися в доцільності його подальшого випуску. При
цьому треба враховувати критичний для підприємства обсяг виробництва, а
також визначити, чи не призведе відмова від певних обсягів виробництва
навіть низькорентабельної продукції до непокриття постійних витрат.
Аналіз структури операційних витрат за економічними елементами
Узагальнені вихідні дані для аналізу структури операційних витрат за
економічними елементами містить форма № 2 фінансової звітності “Звіт про
фінансові результати”, а саме розд. II “Елементи операційних витрат”. За
цими даними можна визначити, до якого типу виробництва належить
підприємство за переважанням використовуваних ресурсів (матеріало-,
трудо- чи фондомістке). На основі такого аналізу визначають
найактуальніші для підприємства напрямки зниження собівартості. Аналіз
структури операційних витрат за економічними елементами потрібний також
для того, щоб підприємство не потрапило у “ножиці” еластичного попиту на
свою продукцію та нееластичного власного попиту на ті чи інші виробничі
ресурси. Вихідні дані й розрахунки для аналізу собівартості продукції за
економічними елементами наведені в табл. 19.
Дані табл. 19 свідчать про матеріаломісткий характер виробництва: частка
матеріальних витрат у попередньому періоді становила 48 %, у звітному –
50 %. Темпи збільшення витрат за цією статтею на 4,4 пункта перевищили
темпи збільшення повної собівартості. Лише на третину сукупні витрати
зумовлені оплатою праці: відповідно в попередньому періоді – 34,9 %, у
звітному – 33,1 %. Темпи збільшення витрат на оплату праці в 4,3 раза
нижчі, ніж загальні темпи збільшення витрат (7,3:1,7). Найвищими темпами
збільшувалась амортизація, що призвело до збільшення частки витрат
засобів праці в сукупних витратах.
Аналогічно виконують аналіз собівартості за елементами з порівнянням
планових та фактичних рівнів витрат.
У процесі аналізу доцільно вдаватися до більшої, ніж у фінансовій
звітності, деталізації елементів витрат, наприклад: у складі
“матеріальні витрати” виокремити “сировина”, “основні матеріали”,
“комплектуючі”, “напівфабрикати”, “паливо”, “енергія”; у складі
“амортизація” – “амортизація основних засобів“ і “амортизація
нематеріальних активів”.
Найдоцільніше виконувати аналіз за елементами за кілька років,
відстежуючи тенденції змін з метою вчасного здійснення відповідних
заходів.
Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат
Для такого аналізу використовують дані внутрішньогосподарського
(управлінського) бухгалтерського обліку. Аналізують кожний виріб з метою
порівняння його ринкової ціни із собівартістю для подальшого виявлення
резервів зниження витрат за різними статтями.
Наведемо як приклад калькуляцію собівартості виготовлення 1 м3
фундаментних блоків (табл. 20).
За калькуляційними статтями аналізують також собівартість по
підприємству в цілому для того, щоб оцінити відхилення фактичних витрат
від запланованих і визначити вплив цих відхилень на загальну зміну
собівартості реалізованої продукції. Приклад розрахунків для аналізу
наведений у табл. 21.
Як бачимо з даних табл. 21, понадпланове зменшення витрат на 100 тис.
грн відбулося завдяки економії за статтями “Сировина та ма-теріали” (70
тис. грн), “Заробітна плата основних працівників” (30 тис. грн),
“Загальновиробничі та адміністративні витрати” (відповідно 30 і 50 тис.
грн). Водночас підвищилися порівняно з планом витрати на енергоносії (на
50 тис. грн, або на 5,3 %) і транспортно-заготівельні витрати (на 30
тис. грн, або на 2,9 %). Внесок кожної калькуляційної статті до
загального зниження витрат (у відсотках) наведений у гр. 5 табл. 21.
Підсумок за цією графою є алгебраїчною сумою даних за різними
калькуляційними статтями.
За “найвпливовішими” статтями слід детальніше проаналізувати чинники і
на цій основі відшукати резерви зменшення витрат. Наприклад,
проаналізувати витрати за всіма видами сировини та матеріалів і,
можливо, змінити їх структуру, проаналізувати схеми і види
транспортування і знайти “найближчих” постачальників; на основі аналізу
витрат на енергоносії запропонувати енергозберігаючі технології тощо.
Аналіз потрібно виконати також за статтями, де є зміни на краще, для
того щоб виявити чинники, які сприяли цьому, і використовувати їх
позитивний вплив у подальшій роботі.
Список використаної літератури
Литвин М. И. О критериях платежеспособности предприятия // Финансы. —
1993. — № 10.
Литвин М. И. Применение матричных балансов для оценки финансового
состояния предприятия // Финансы. — 1995. — № 3.
Миддлтон Д. Бухгалтерский учет и принятие финансовых решений: Учебник:
Пер. с англ. — М.: Аудит. ЮНИТИ, 1997. —408с.
Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси: Пер. з англ. — К.: Основи, 1993. — 384
с.
Николаева С. А. Особенности учета затрат в условиях рынка: система
“директ-костинг”. — М.: Финансы и статистика, 1993. — 128 с.
Операції комерційних банків / Р. Коцовська та ін. — Львів: Центр
“Європа”, 1997.—228 с.
Патров В. В., Ковалев В. В. Как читать баланс. — М.: Финансы и
статистика, 1994. — 254 с.
Рабочая тетрадь: Национальные стандарты бухгалтерского учета //
Национальный центр экономического образования. — К., 1999.
Фінансова діяльність підприємств / О. М. Бандурка та ін. — К.: Либідь,
1998. —312 с.
Финансовый анализ деятельности фирмы. — М.: Ист-Сервис, 1995. — 240 с.
Финансовый менеджмент: Учеб.-практич. руководство / Е. С. Стоянова и
др. — М.: Перспектива, 1993. —268 с.
Финансовый менеджмент. — М.: Корпорация “КАРАНА”, 1998. — 290 с.
Финансы I Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.
Хелферт Э. Техника финансового анализа: Пер. с англ. — М.: Аудит.
ЮНИТИ, 1996. —664 с.
Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Финансы предприятий. — М.: ИНФРА-М, 1998.
— 344 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
