.

Аналіз фінансових ресурсів підприємства (на прикладі колективного підприємства «Зеленбуд» (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2249 23355
Скачать документ

кУРСОВА РОБОТА З ФІНАНСІВ

аНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА (НА ПРИКЛАДІ КОЛЕКТИВНОГО
ПІДПРИЄМСТВА «зЕЛЕНБУД»)

Зміст

Вступ

Теоретичні основи фінансових ресурсів підприємства.

Економічний зміст фінансових ресурсів та джерела їх формування.

Роль і місце фінансових ресурсів в економіці держави.

Правове регулювання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансових ресурсів в умовах економічної самостійності
колективного підприємства “Зеленбуд” за 2002-2004 рр.

Характеристика фінансових ресурсів “Зеленбуду” за 2002-2004 рр.

Аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів.

Основні напрями покращення використання фінансових ресурсів в ринковій
економіці.

Напрями ефективного використання фінансових ресурсів підприємства.

Концепція розвитку фінансових ресурсів в ринковій економіці.

Розрахункова частина.

Висновки

Список літератури

Додатки

ВСТУП

Фонди фінансових ресурсів є об’єктивно необхідною умовою здійснення
процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах.
Джерелом фінансових ресурсів виступає валовий національний продукт.

Створення і використання фінансових ресурсів одночасно означає їх рух.
При переміщенні фінансових ресурсів вони відокремлюються від
матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди
передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі
розподілу, перерозподілу і використання валового національного продукту
за певний період. Фінансові ресурси держави охоплюють ресурси всіх
секторів економіки. В кожному секторі фінансові ресурси розподіляються
за рівнями управління. Проте не всі ресурси в державі є фінансовими
ресурсами, якими розпоряджається держава. У її розпорядженні знаходяться
ресурси бюджетної системи, різних централізованих і децентралізованих
фондів, а також державних фінансових інституцій (Національного банку,
державних страхових органів, державних кредитних установ).

Більшість фінансових ресурсів є грошовим вираженням вартості чистого
доходу, створеного в державі. Це прибуток, відрахування до Пенсійного
фонду, Фонду соціального страхування, Фонду Чорнобиля, Фонду сприяння
зайнятості населення, Фонду конверсії, позабюджетних фондів місцевого
самоврядування, доходи від зовнішньоекономічної діяльності,

Друга частина фінансових ресурсів є частиною фонду споживання, що
перерозподіляється за допомогою фінансів. Сюди входять прямі та непрямі
податки з населення, в тому числі прибутковий податок з громадян,
податок на добавлену вартість, акцизний збір, податок з власників
транспортних засобів, місцеві податки і збори.

Третю частину фінансових ресурсів становлять різні відрахування, що
включаються в собівартість продукції. Серед них амортизаційні
відрахування, відрахування на геологорозвідку, плата за воду, плата за
землю тощо.

Розгляд структури джерел фінансових ресурсів у тісному взаємозв’язку з
структурою валового національного продукту має важливе теоретичне і
практичне значення. По-перше, це дає можливість визначити рівень участі
фінансів у розподільчих процесах і на цій основі дати оцінку
ефективності функціонування фінансового механізму. По-друге, значно
розширюється інформаційна база для розробки фінансових показників
ефективності економіки і розробки на і їх основі напрямів фінансової
політики держави.

Теоретичні основи фінансових ресурсів підприємства

1.1.Економічна суть і призначення фінансових ресурсів

Фонди фінансових ресурсів є об’єктивно необхідною умовою здійснення
процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах.
Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт.

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній
рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних
цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух
фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі
розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту,
що створюється упродовж певного часу в державі .

Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у
розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм
підприємницьких структур і населення У розпорядженні держави перебувають
ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та
децентралізованих фондів, а також державних фінансових інститутів
(національного банку, державних страхових органів, державних кредитних
установ). Інша частина фінансових ресурсів у державі знаходиться в
розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних
форм власності та видів діяльності. Третя частина – у розпорядженні
населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі
та в інших фінансових установах.

З трансформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні
фонди фінансових ресурсів фінанси починають впливати на процес
розширеного відтворення й працювати як складова економічного механізму.
Усе це зумовлює актуальність розгляду суті й складу фінансових ресурсів,
їхньої специфіки у відтворювальному процесі.

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає
змогу виокремити фінанси із сукупності інших економічних категорій,
жодна з яких не характеризується матеріальним носієм. Ця особливість
характерна для фінансів будь-якої економічної системи, проте в кожній із
них застосовуються різні форми й методи створення та використання
фінансових ресурсів.

Тому введення в науковий обіг поняття “фінансові ресурси” дає змогу
точніше визначити об’єкт фінансового прогнозування й балансових
розрахунків, а за його допомогою обґрунтувати форми й методи впливу
фінансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку
взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин
знаходять своє безпосереднє вираження в фінансових ресурсах, формою руху
яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових
ресурсів є об’єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків
і наукових досліджень.

Місце й роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко
визначити лише тоді, коли матимемо їхнє теоретичне обґрунтування як
економічної категорії. В економічній літературі й досі немає єдиної
думки щодо визначення фінансових ресурсів, їхнього змісту, методів
впливу на ефективність господарювання.

На нашу думку, для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових
ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно
відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове
призначення.

Отже, фінансові ресурси – це грошові накопичення і доходи, що
створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього
продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення
безперервності розширеного відтворення і та задоволення інших суспільних
потреб .

Наведене вище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов’язати їхній
обсяг і склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й
закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового
внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше
використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для
впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні
виражена економічна основа й зв’язок фінансових ресурсів з
відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає змогу визначити їхній
склад і структуру.

Однією з найважливіших умов розкриття змісту й призначення фінансових
ресурсів є виявлення їхнього взаємозв’язку І з вартісною структурою
валового внутрішнього продукту (див. Додаток А).

Як видно з додатку 1, основним джерелом формування фінансових ресурсів є
валовий внутрішній продукт. Найзначніша їхня частка створюється за
рахунок прибутку, відрахувань на соціальне страхування й інші соціальні
потреби.

Частина фінансових ресурсів є вирахуваннями із заробітної плати,
податків та платежів населення. Велику частку також становлять непрямі
податки, які в структурі валового внутрішнього продукту показані
згорнутим сальдо, тобто за мінусом дотацій, що надаються різним галузям
економіки з державного бюджету. Тому при зіставленні (фінансових
ресурсів із валовим внутрішнім продуктом треба враховувати особливість
взаємозв’язків показників, оскільки метод обчислення фінансових ресурсів
об’єктивно зумовлює підвищення їхньої питомої ваги у валовому
внутрішньому продукті. На наш погляд, було б доцільно здійснювати
коригування фінансових ресурсів із метою вилучення подвійного рахунку.

Основна частина фінансових ресурсів є грошовим вираженням новоствореної
вартості. Це, як зазначалося вище, прибуток, податки, відрахування на
соціальне страхування та соціальне забезпечення, доходи від
зовнішньоекономічної діяльності. Крім цього, частина фінансових ресурсів
виражає перенесену вартість основних фондів (амортизаційні нарахування),
включає відрахування від собівартості на геологорозвідку, до фонду
конверсії, плату за використання природних ресурсів тощо. Тому розгляд
структури фінансових ресурсів у тісному зв’язку з вартісною структурою
валового внутрішнього продукту має велике теоретичне й практичне
значення:

1. стає можливим визначити рівень використання фінансів у
розподільчих процесах і на цій основі дати характеристику
ефективності функціонування фінансового механізму;

2. значно розширюється інформаційна база для розробки фінансових
показників ефективності виробництва й розробки основних
напрямків удосконалення фінансових методів її підвищення;

3. стає можливим від стежити рух кожної складової валового
внутрішнього продукту від початкової – виробництва до кінцевої стадії –
використання.

Фінансові ресурси є об’єктивно необхідною умовою процесу відтворення на
всіх його стадіях, однак формування кінцевої структури відтворення
досягається на стадії розподілу, де формуються пропорції між фондами
відшкодування, споживання й нагромадження, здійснюється розподіл доходів
між підрозділами суспільного виробництва, галузями господарства,
соціальними групами, безпосередніми виробниками матеріальних благ.

На стадії розподілу фінанси набувають самостійної форми руху. Вони
зумовлюють появу своїх специфічних категорій, важелів, інструментів, що
регулюють процес створення доходів і грошових фондів, їхній розподіл і
перерозподіл. У своїй сукупності вони складають основу фінансового
механізму. Дослідження ролі фінансів у розподільчих процесах має важливе
значення для виявлення їхньої сутності, оскільки саме тут в результаті
руху фінансових ресурсів формуються економічні відносини щодо їх
створення і використання, які по своїй суті є фінансовими. Удосконалення
фінансових відносин – головна умова посилення впливу фінансів на процес
відтворення. Однак, розглядаючи фінанси не як теоретичну абстракцію, а
як складову господарського механізму, треба зазначити, що їхній вплив на
розширене відтворення проявляється там і тоді, де й коли відбувається
процес створення й використання фінансових ресурсів.

Співвідношення фінансових ресурсів із
загальноекономічними показниками в Україні у 2000-2003 роках
характеризується даними, наведеними на рис. 1.1).

2000 2001 2002
2003

Рис.1.1. Співвідношення фінансових ресурсів

із загальноекономічними показниками в Україні

Згідно з даними таблиці 1 частка фінансових ресурсів у валовому
внутрішньому продукті значно коливається. Так, якщо у 2000 році вона
становила 93,8 відсотка, у 2001 році – 86,2 відсотка, то в 2003 – 72,1
відсотка.

Незважаючи на загальну позитивну значимість цієї тенденції до зниження,
такі різкі коливання у співвідношеннях вказаних показників є
деструктивними щодо розвитку макроекономічних процесів і призводять до
механічного руйнування фінансових пропорцій, які утворилися
господарюючими суб’єктами попереднього часу та є фактором щодо
поглиблення фінансової кризи, зокрема кризи неплатежів.

Високий відсоток фінансових ресурсів щодо ВВП підтверджує, що фінансова
система виконує надмірну перерозподільчу функцію. Це знижує, з одного
боку, ефективність самої фінансової системи, а з другого – негативно
позначається на наявній системі розподілу й перерозподілу створюваного
продукту Зокрема, перевантаження фінансової системи різними формами
перерозподілу ресурсів між верствами населення, галузями економіки та
регіонами негативно впливає на стимули до праці, оскільки відбувається
відрив використання фінансових ресурсів від місця їх створення. Треба
вжити серйозних заходів, які б забезпечили раціональнішу структуру
співвідношення системи фінансів і ВВП.

Останніми роками виникли деструктивні тенденції і в розподілі
створюваних у державі фінансових ресурсів у розрізі суб’єктів володіння
і розпорядження. Про це свідчать дані, наведені у таблиці (див. табл.
1.1)

Таблиця 1.

Фінансові ресурси у розрізі суб’єктів володіння та розпорядження

Показники 2000 2001 2002 2003

Фінансові ресурси в державі, млрд крб./грн у тому числі 281,0 9813443,6
5519198,0 96639,1

бюджетні ресурси, млрд крб./грн 74,1 404714,8 2494088,1 32512,3

фінансові ресурси підприємницьких структур усіх форм власності, млрд
крб/грн. 173,9 441116,4 2218767,0 47227,3

фінансові ресурси централізованих фондів, млрд. крб/грн. 33,0 135512,4
806343,2 16899,5

Питома вага у фінансових ресурсах держави, %:

бюджетних ресурсів 26,4 41,3 45,2 33,6

Фінансових ресурсів підприємницьких структур 61,9 44,9 40,2 48,8

фінансових ресурсів централізованих фондів 11,7 13,8 14,6 17,6

Якщо у 2000 році держава зосередила у своєму розпорядженні, тобто в
бюджетній системі, 26,4 відсотка від загального обсягу фінансових
ресурсів, то у 2001 році питома вага ресурсів, що зосередилися у
бюджеті, становила вже 41,3 відсотка, а в 2003 році зменшилась до 33,6
відсотка.

З урахуванням ресурсів, які зосереджуються в різних централізованих
цільових фондах, держава спрямовувала у своє розпорядження в 2000 році
38,1 відсотка, у 2001 році – 55,1 відсотка, а в 2003 році – 51,2
відсотка.

Відповідно збільшувалася й частка фінансових ресурсів підприємницьких
структур. Це позитивно вплинуло на економічні й соціальні процеси в
господарстві, оскільки так були створені сприятливі умови для
підприємницької діяльності та зменшилися обсяги втручання держави в
процеси фінансового забезпечення розвитку економіки.

Вплив фінансів на процес розширеного відтворення починається з
трансформації валового внутрішнього продукту у відповідні фонди. Саме
тоді фінанси починають діяти як складова частина економічного механізму
держави. Матеріальним носієм фінансових відносин виступають фінансові
ресурси. І це виділяє фінанси із сукупності економічних категорій. Можна
сказати, що фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє
конкретне вираження у фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди.

В економічній науковій та практичній літературі досі немає єдиної думки
щодо визначення фінансових ресурсів, їх змісту та ролі у
відтворювальному процесі. Багато визначень, що подаються в словниках та
науковій літературі не відповідають сутності фінансових ресурсів або
розкривають її не повністю.

Так, фінансово-кредитний словник за часів СРСР, визначає фінансові
ресурси як сукупність фондів грошових засобів, що перебувають у
розпорядженні держави, підприємств і організацій; створюються в процесі
розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного
доходу.”

Бірман О.М. характеризує фінансові ресурси як виражену в грошових коштах
частину національного доходу, сконцентровану безпосередньо в державі чи
підприємствах для використання на цілі розширеного відтворення і па
загальнодержавні потреби.

Сичов М.Г. підкреслює, що фінансові ресурси як грошові нагромадження і
гротові фонди створюються підприємствами, об’єднаннями, організаціями,
державою в порядку розподілу іі перерозподілу суспільного продукту і
національного доходу.

Гуйда Т.В. визначає фінансові ресурси як сукупність доходів, відрахувань
та надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств, організацій
та держави і спрямовуються па на задоволення суспільних потреб з метою
розширення виробництва і зростання матеріального добробуту суспільства.

Дані визначення фінансових ресурсів вказують на місце створення ресурсів
і належність їх до суб’єктів фінансових відносин. Але не вказується
джерело їх створення та призначення.

Вітчизняний вчений Коробов М..Я. визначає фінансові ресурси як
централізовані й децентралізовані грошові фонди цільового призначення,
які формуються в процесі розподілу й перерозподілу національного
багатства, сукупного суспільного продукту І національного доходу й
призначаються для використання відповідно із завданнями
соціально-економічного розвитку суспільства та окремих підприємств. В
цьому визначені чіткіше вказується цільове призначення фінансових
ресурсів, але не визначається джерело їх створення.

Щоб зрозуміти поняття “фінансові ресурси” необхідно виходити, перш за
все, з терміну “ресурси”. Слово “ресурси” походить від французького
“rcssource”, що означає — допоміжний засіб, тобто щось такс, що може
бути використане з певного джерела (запаси, кошти, матеріали тощо) на
певні цілі. В економічній теорії ресурси прийнято поділяти на чотири
групи (див. Рис.1.2)

Рис.1.2. Складові ресурсів виробництва

Економічна категорія “ресурси” має радянських особливостей:

• потреба в ресурсах пов’язана з процесом суспільного виробництва та
створення споживчої вартості;

• структура ресурсів динамічна й залежить від розвитку продуктивних сил
і виробничих відносин;

• використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне
відтворення (ресурси із матеріально-уречевленої форми переходять у
вартісну або фінансову).

Природні, матеріальні, трудові ресурси властиві будь-якому виробництву.
Вони називаються “базовими”. Фінансові ресурси виникли па ринковому
“етапі розвитку суспільного виробництва. їх відносять до похідних.

Тому, враховуючи специфічність категорії фінансів, для визначення
понятгя фінансових ресурсів можна навести ті критерії, яким воно повинно
відповідати. А саме:

– джерело створення фінансових ресурсів;

– форма виявлення фінансових ресурсів;

– цільове призначення фінансових ресурсів.

Найбільш повне визначення фінансових ресурсів надає Павлюк К.В.,
характеризуючи їх як грошові нагромадження і доходи, які створюються в
процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і
зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності
розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб. В цьому
визначенні виражені економічна основа, зв’язок фінансових ресурсів з
відтворювальними процесами, форми їх виявлення.

Фінансові ресурси, формою виявлення яких с фонди грошових коштів, мають
наступні характерні ознаки:

• фінансові ресурси, як у статичному плані, так і під час руху завжди
виражають відношення власності, тобто вони належать державі чи
підприємствам, чи приватному сектору економіки, чи населенню;

• фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне
цільове призначення;

• формування й використання фінансових ресурсів завжди має свою правову
сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами.

В економічній літературі зустрічаються різні визначення межі
функціонування фінансових ресурсів. Поняття “грошові засоби” значно
ширше, ніж “фінансові ресурси”. Фінансові ресурси завжди виступають у
грошовій формі. А грошові засоби стають фінансовими ресурсами тоді, коли
вони акумулюються у відповідних фондах, які мають певний порядок
створення і використання.

Характерною рисою фінансових ресурсів с тс, що вони, на відміну від
грошових засобів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий
результат процесу відтворення. Фінансові ресурси свідчать про наявні
можливості економічного і соціального розвитку.

Фінансові ресурси властиві всім суб’єктам фінансових відносин. До
фінансових ресурсів держави входять ресурси всіх секторів економіки:

– державного сектору;

– підприємств;

– громадських організацій;

– приватного сектору.

У кожному секторі економіки фінансові ресурси визначаються за рівнями
управління.

В державному секторі до складу фінансових ресурсів входять:

1) ресурси державного бюджету;

2) ресурси .місцевих бюджетів;

3) ресурси державних фінансових інститутів;

4) ресурси міністерств, об’єднань;

5) ресурси підприємств, організацій, установ.

В інших секторах економіки, як правило, фінансові ресурси перебувають у
розпорядженні первинної ланки.

В узагальнюючому вигляді склад фінансових ресурсів представлено на (див.
рис.1.3).

Рис.1.3. Склад фінансових ресурсів держави

У складі фінансових ресурсів держави в Україні найбільшу питому вагу
займають фінансові ресурси державного сектору економіки. В останні роки
держава мобілізує в бюджетну систему з урахуванням централізованих
цільових фондів до 58 % фінансових ресурсів. Відповідно зменшується
частка фінансових ресурсів підприємницьких структур. Така тенденція
негативно впливає на економічні і соціальні процеси в народному
господарстві, так як відбувається відрив використання фінансових
ресурсів від місця їх утворення. А це, в свою чергу, перевантажує
фінансову систему держави різними формами перерозподілу. Крім того
виникає загроза перетворення бюджетної системи з інструменту
економічного регулювання на фіскальну структуру.

Структура фінансових ресурсів розглядається в тісному зв’язку з
вартісною структурою валового внутрішнього продукту за джерелами
утворення або напрямками використання.

Завдяки такому розгляду стає можливим визначити рівень використання
фінансових ресурсів у розподільчих процесах; дати характеристику
ефективності функціонування фінансового механізму; прослідкувати рух
кожної складової частини фінансових ресурсів.

За джерелами утворення до складу фінансових ресурсів відносять:

– прибуток;

– заробітну плату;

– доходи від особистого підсобного господарства;

– нарахування соціального страхування;

– амортизацію;

– чисті податки.

Найбільша частка фінансових ресурсів створюється за рахунок прибутку,
відрахувань на соціальне страхування та інші соціальні потреби. Значну
частку становлять непрямі податки. Крім цього, частина фінансових
ресурсів виражає перенесену вартість основних фондів (амортизаційні
відрахування). Отже, основна частина фінансових ресурсів представляє
собою грошове надходження новоствореної вартості.

За видатками або напрямками використання до складу фінансових ресурсів
відносять:

– витрати на розвиток економіки:

– державні дотації та виплати різниці в цінах;

– витрати на соціальні гарантії населенню;

– витрати на соціально-культурні заходи;

– виграти на розвиток науки;

– пенсії та падання допомоги;

– витрати на оборону;

• втрати на управління;

• витрати па зовнішньоекономічну діяльність;

• витрати господарських структур на соціальні заходи;

• інші витрати господарських структур;

• витрати па обслуговування державного боргу;

• інші витрати бюджету.

У кінцевому підсумку напрямки використання фінансових ресурсів можна
поділити на три групи:

перині група — поповнення фонду відшкодування;

друга група — формування фонду споживання;

третя група — формування фонду нагромадження.

Розгляд фінансових ресурсів за джерелами утворення у зв’язку з
напрямками використання має значення для визначення межі функціонування
фінансових ресурсів.

На рівні підприємства фінансові ресурси поділяються на:

1) власні;

2) позичені;

3) залучені.

Джерелами утворення фінансових ресурсів підприємств с внески
засновників, прибуток, амортизаційні відрахування, цільове надходження,
кредити всіх форм, кредиторська заборгованість підприємства.

Для ефективного функціонування підприємства важливе значення мас
визначення оптимальної потреби в фінансових ресурсах, забезпечення
структури, джерел їх формування та обґрунтованих напрямків їх
використання.

Важливо підкреслити, що фінансові ресурси окремого підприємства і
держави в цілому взаємопов’язані. І для розв’язання проблем формування і
використання фінансових ресурсів необхідний виважений, чітко
налагоджений, економічно обґрунтований фінансовий механізм їх створення
і використання.

1.2. Роль і місце фінансових ресурсів в економіці держави

Економічна природа й роль фінансових ресурсів визначається структурою
форм утворення й напрямків їх використання. За формою утворення
фінансові ресурси – це, по-перше, накопичення завдяки господарській
діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості.
До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби,
амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й
перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки,
доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових
вкладів населення тощо.

Співвідношення певних форм, в яких виступають фінансові ресурси,
відображає наявну систему використання фінансів у регулюванні
економічної діяльності в державі. Так, розмір прибутку значною мірою
залежить від переліку затрат і відрахувань, що відносяться на
собівартість продукції. Розмір прибутку виробника також залежить від
наявної системи непрямого оподаткування в державі, розміру торгових
націнок, які регулюються державою.

Структура фінансових ресурсів в державі залежить від задіяної системи
відображення величини спожитого у виробництві основного капіталу, тобто
від наявної системи амортизаційних відрахувань. Якщо відповідно до
чинного порядку підприємницькі структури обліковують лише зношування
основних фондів, а відновлення здійснюють за рахунок використання
прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків,
то амортизаційні відрахування становитимуть незначну питому вагу в
фінансових ресурсах. З їх урахуванням збільшиться й розмір прибутку.

На структуру фінансових ресурсів у державі впливає також наявна
податкова система, тобто той розмір перерозподілу первинної величини
фінансових ресурсів, який здійснюється за допомогою податків.
Перерозподіл за допомогою податків об’єктивно необхідний, але слід
зазначити, що розмір податкових надходжень завжди визначається обсягом
тих функцій у сфері економічного й соціального розвитку, які взяла на
себе держава й законодавче закріпила в конституції та інших нормативних
актах. Розмір податків у фінансових ресурсах — це похідна від наявної
фінансової системи.

Склад фінансових ресурсів за своїми формами в будь-якій економічній
системі однаковий, але їхня структура залежить від рівня використання
фінансів у процесах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього
продукту в кожній державі.

Структура фінансових ресурсів в Україні впродовж 1999-2004 років

характеризується даними таблиці (див. табл. 1.2) і рисунка 1.2.

Таблиця 1.2.

Структура джерел фінансових ресурсів держави в 1999-2004

Показники 1999 2000 2001 2002 2003 2004

Прибуток 39,1 57,7 52,5 43,7 26,8 22,4

Прямі й непрямі податки з населення 9,5 14,0 19,4 16,8 19,6 24,5

Відрахування на соціальні цілі 15,3 14,3 13,8 12,1 16,2 18,1

Доходи від зовнішньоекономічної діяльності – – 9,1 1,0 0,8 1,2

Інші доходи 5,3 3,2 1,0 5,1 13,9 18,8

Амортизаційні відрахування 30,8 16,8 12,4 21,3 22,7 14,9

Найвищу питому вагу в структурі джерел фінансових ресурсів держави мав
прибуток — його частка в фінансових ресурсах значно коливається: якщо в
1999 році вона становила 39,1%, то в 2004 році – лише 22,4%. Це
пов’язано

насамперед зростанням собівартості продукції, робіт і послуг.

Прямі й непрямі податки з населення посідають друге за величиною місце в
джерелах фінансових ресурсів – в 1999 р. їхня частка становила 9,5%, а
починаючи з 2000 року неухильно збільшувалася і в 2004 р. вона становила
24,5%.

Значну питому вагу у фінансових ресурсах становлять відрахування на
соціальні потреби. Це найменш динамічне джерело фінансових ресурсів. У
1999 р. вони становили 15,3%, а її 2004 р. – 18,1%.

По-перше, гроба мати на увазі саму сутність фінансів як складової
виробничих відносин у суспільстві. По-друге, фінансові ресурси
створюються і використовуються в процесі реалізації фінансових відносин
(які, до речі, не можуть не включати кредитних відносин як підсистему).
По-третє, саме поняття “ресурси” зазвичай трактується як щось таке, то
може бути використане на певні цілі (запаси, коїти тонкі). Отже,
стосовно фінансових ресурсів моря маг йти про псі грошові кошти,
акумульовані у фонди цільовою призначення для здійснення певних витрат.

До системи загальнодержавних фінансових ресурсів України належать також
створювані и основному за рахунок обов’язкових платежів усіх
господарських юридичних осіб Пенсійний фонд, інші бюджетні та
позабюджетні фонди спеціального призначення, у тому числі фоніці
державного майновою та особистого страхування. Одним з елементів
загальнодержавного фонду фінансових ресурсів слід вважати також кредиту
(готівку і безготівку) емісію грошей, то здійснює держана (в Україні –
через Національний банк України) чия фінансування дефіциту державного
бюджету і відриття кредитних ліній на розпиток народного господарства
країни.

Децентралізовані фонди грошових коштів, що використовуються в процесі
фінансової діяльності, являють собою фінансові ресурси виробничих
об’єднань, підприємств і галузей народного господарства, а також
населення.

Фінансові ресурси підприємств — це грошові фонди цільового
призначення, які формуються в процесі розподілу й перерозподілу
національного багатства, сукупного суспільного продукту та національного
доходи, і використовуються у статутних цілях підприємств.

Загальна сума фінансових ресурсів складається у кожного підприємства з
таких елементів:

• статутний капітал;

• додатковий капітал (у тому числі капітальний дохід у вигляді фонду
індексації основних засобів і нематеріальних активів);

• резервний капітал;

• централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень;

• спеціальні фонди і цільове фінансування;

• фонд зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів;

• відстрочена податкова заборгованість;

• резерви наступних виплат і платежів;

• нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському
обігу;

• довготермінові и короткотермінові кредити комерційних банків;

• позикові кошти від реалізації власних цінних паперів (облігацій та
інших, крім акцій, бо виручка від їх продажу включається до статутних
капіталів акціонерних товариств);

• кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість із
бюджетних платежів, із відрахувань на соціальні заходи держави, на
оплату праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;

• інші кошти, які знаходять відображення в пасиві бухгалтерського
сальдового балансу підприємства.

Рис.1.4.Динаміка структури джерел фінансових ресурсів держави

в 1999-2004 р.

Щодо структури джерел фінансових ресурсів амортизаційних відрахувань,
тобто ресурсів простого відтворення основних фондів, то в 1991 р. їхня
частка становила 5,3%, а в 1999 р. вона збільшилась до 18,8%. Це
позитивна тенденція, яка впливатиме на технічний рівень виробничого
потенціалу.

Частка інших доходів господарюючих суб’єктів та бюджету
значно коливається. Останніми роками вона дещо стабілізувалася. У 2002 і
2004 pp. вона становила відповідно 21,3% і 14,9%.

Зі структурою джерел фінансових ресурсів тісно пов’язана й структура їх
використання. Без розгляду структури використання фінансових ресурсів не
можна одержати повного уявлення про їхній зміст і склад. Звичайно,
використання фінансових ресурсів здійснюється відповідно до потреб
даного етапу розвитку економіки, фінансової політики держави та з
урахуванням інших факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Однак є
загальні закономірності, обов’язкове дотримання яких – вимога системи
управління економікою.

Різні напрямки використання фінансових ресурсів у кінцевому підсумку
можна поділити на три групи:

1.Поповнення фонду відшкодування. До нього належать витрати на
капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галузям
господарства тощо.

2. Витрати, пов’язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на
соціальні гарантії населення, на соціально-культурні заходи бюджетних
установ та господарських структур, на науку, оборону,
управління тощо.

3.Витрати на формування фонду нагромадження. Це витрати на капітальні
вкладення, придбання обладнання й інвентаря бюджетними
установами, витрати на зовнішньоекономічну діяльність та
створення резервних фондів.

Розгляд фінансових ресурсів щодо джерел створення у тісному зв’язку з
напрямами використання має важливе значення для правильного визначення
межі їх функціонування. В економічній літературі зустрічаються різні
визначення межі фінансових ресурсів. Тим часом не всі грошові засоби є
фінансовими ресурсами.

Поняття “грошові засоби” значно ширше, але фінансові ресурси виступають
завжди у грошовій формі. Грошові засоби стають фінансовими ресурсами
тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено
порядок створення й використання.

Важливою характерною рисою фінансових ресурсів, є те, що вони, на
відміну від грошових коштів, виражають не зміну форм вартості, а
фінансовий результат процесу відтворення. Водночас вони свідчать про
наявні можливості економічного й соціального розвитку.

Структура використання фінансових ресурсів в Україні упродовж 1999 років
характеризується даними, наведеними у таблиці 1.3 і див. рис.1.5.

Структура використання фінансових ресурсів держави у 1999-2004

Показники 1999 2000 2001 2002 2003 2004

Витрати на розвиток економіки 27,6 35,9 39,6 29,2 33,6 31,4

Витрати на соціальні цілі 33,8 38,3 43,11 38,5 43,2 45,8

Витрати на оборону 1,7 2,1 2,2 2,7 2,5 2,6

Витрати на зовнішньоекономічну діяльність 0,8 1,1 2,7 3,4
3,9 4,1

Інші витрати 36,1 22,6 12,0 26,2
16,8 16,1

В структурі використання фінансових ресурсів, найвищу питому вагу мають
витрати на соціальні потреби (на соціальну сферу за рахунок бюджету й
господарських структур та на соціальні гарантії населенню). Починаючи
з1999 року їх частка неухильно зростає. Якщо у 19991 р. вона становила
33,8%, то у 2004 р. – вже 45,8%). За розрахунками, при збереженні
наявних напрямків використання коштів на вказані цілі, частка витрат на
соціальні заходи у фінансових ресурсах матиме тенденцію до зростання.
Такий рівень витрат є для держави обтяжливим і не сприяє зростанню
економічної активності. Тому необхідні заходи щодо докорінного перегляду
напрямків використання ресурсів на ці потреби.

Рис. 1.5. Динаміка структури використання фінансових ресурсів держави
у1999-2004 рр.

В умовах перехідної економіки значні ресурси повинні спрямовуватися на
структурну перебудову виконання цільових загальнодержавних програм у
сфері технічного прогресу, охорону довкілля.

1.3. Правове регулювання фінансових ресурсів

Процес управління підприємством базується на використанні механізмів
фінансового менеджменту, складовою яких е правове і нормативне
забезпечення управлінських рішень. Через розробку системи законів та
інших нормативних актів держава проводить відповідну фінансову політику
і здійснює регулювання фінансово-госло-даF5ької діяльності підприємств
економічними методами. Правові основи фінансів окремих суб’єктів
господарювання перш за все базуються на конституційних нормах.
Конституція України є важливим джерелом фінансового права і віддзеркалює
в концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюється
розвиток підприємництва в нашій кращі. Конституцією України
регламентується право громадян на здійснення будь-якого виду „
підприємницької діяльності, не забороненої законом. Водночас, держава
забезпечує розвиток конкуренції в підприємницькій діяльності, здійснює
антимонопольне, кредитне, бюджетне та податкове регулювання, захищає
права споживачів, контролює якість і безпеку продукції і всіх видів
послуг та робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

* Конституція України формує правовий простір для розвитку вільного
підприємництва в країні і водночас створює передумови для використання
фінансового менеджменту як системи управління фінансами суб’єктів
господарювання в економіці ринкового типу.

Базовим законом в ієрархічній структурі законодавчих актів, прийнятих
після проголошення незалежності, є Закон України “Про підприємництво”
(від 07.02.1991 p.). Даний закон визначає принципи, суб’єкти, обмеження
підприємницької діяльності та відповідальність за їх порушення.

Правові умови фінансово-господарської діяльності підприємств в нашій
країні незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності
регламентуються Законом України “Про підприємства в Україні” від
27.03.l99l р. Даний закон визначає підприємство як основну організаційну
ланку народного господарства України, самостійний господарюючий суб’єкт,
що має права юридичної особи і здійснює будь-які види виробничої,
науково-дослідної та комерційної діяльності, якщо вони не заборонені
законодавством і відповідають цілям, що передбачені статутом
підприємства.

Вищезгаданим законом регламентуються види І організаційні форми
підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і
ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької
діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, права і обов’язки
господарюючих суб’єктів, порядок їх взаємовідносин з іншими
підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів,
органами/державного управління. Важливе значення даного законодавчого
акту полягає у створенні рівних правових умов діяльності підприємств
різних форм .власності, забезпеченні ЇХ господарської самостійності.

Правові засади фінансово-господарської діяльності підприємств, створених
у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою і повною
відповідальністю, регламентує Закон України “Про господарські
товариства” від 10.09.1991 р. Цей закон визначає поняття і види
господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права та
обов’язки учасників і засновників.

З метою залучення зовнішніх фінансових ресурсів господарські товариства
можуть випускати корпоративні або боргові цінні папери. Умови такої
емісії в загальному вигляді регламентуються Законом України “Про цінні
папери та фондову біржу” від 18.06.1991 р. Крім того, підприємства
можуть здійснювати фінансові операції різного роду з цінними паперами,
керуючись положенням Законом України “Про Національну депозитарну
систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від
10.12.1997 р.

Фінансово-майнові відносини підприємств регламентуються нормами
цивільного права, зафіксованими у Цивільному кодексі України і Законі
України “Про власність” від 07.02.1991 р. Даний закон визначає об’єктів
і суб’єктів права власності, порядок використання власником майна для
здійснення підприємницької діяльності, а також визначає право приватної,
колективної, державної та інтелектуальної власності.

Фінансові відносини підприємства зі своїми працівниками щодо оплати
праці регламентуються Законом України “Про оплату праці”. Закон визначає
економічні, правові і організаційні засади оплати праці працівників, які
перебувають у трудових відносинах з підприємством на підставі трудового
договору.

Державне регулювання фінансових аспектів зовнішньоекономічної діяльності
підприємств здійснюється відповідно до правових норм, закріплених у
Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р.
Даний закон вводить основні терміни і положення, визначає суб’єкти
зовнішньоекономічної діяльності в Україні, встановлює форми
зовнішньоекономічних угод і договорів. В розрахунках із зарубіжними
партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до
умов і цін світового ринку. Особливості та сфера застосування державного
регулювання цін регламентуються Законом України “Про ціни і
ціноутворення”. Порядок використання іноземної валюти визначається
валютним законодавством України.

На підставі Закону України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997p.,
підприємства мають певне коло юридичних обов’язків’. Зокрема, вони
зобов’язані:

> вести бухгалтерський і податковий облік;

> складати звітність про фінансово-господарську діяльність;

> сплачувати належні суми податків та обов’язкових платежів у
встановлені законодавством терміни;

> допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження
приміщень, що використовуються для отримання прибутку, а також для
перевірок із питань обчислення та сплати податків.

Порядок складання бухгалтерської звітності та подання статистичної
звітності визначається Законом України “Про державну статистику” (в
новій редакції від 13.07.2000 р.) та відповідними П(С)БО. Аудиторська
перевірка звітності підприємств регламентується Законом України “Про
аудиторську діяльність” від 22.0J.1993 р. зі змінами 1997р. Обов’язкова
аудиторська перевірка річного балансу і звітності підприємств з річним
господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних
мінімумів проводиться один раз на три роки.

Фінансова політика держави у сфері оподаткування конкретизується у
спеціальних актах податкового права, серед яких, найбільш суттєве
значення для підприємств мають Бюджетний кодекс України, Закони України
“Про оподаткування прибутку підприємств “, “Про податок на додану
вартість “, “Про плату за землю “, “Про податок з власників транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів”, Декрети Кабінету
Міністрів України “Про акцизний збір”, “Про місцеві податки та збори” з
наступними змінами та доповненнями та ін. Кожний з перелічених
законодавчих актів конкретизує певні аспекти державної податкової
політики. Так, зокрема, сплата підприємством таких обов’язкових податків
як податок на прибуток та податок на додану вартість регламентуються
окремими законодавчими актами. Закони України “Про оподаткування
прибутку підприємств ” та “Про податок на додану вартість” визначають
платників податку, об’єкти оподаткування, базу та ставки оподаткування,
перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій,
поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення
податку до бюджету.

В цілому, характеризуючи податкове законодавство в Україні, слід
відмітити його недосконалість і нестабільність, великий податковий тиск
на підприємців і у зв’язку з цим неможливість формування власних
фінансових ресурсів підприємств, достатніх для розширеного відтворення
їх виробничих фондів. В ситуації, яка склалась на сьогоднішній день,
навіть маючи високий рівень доступу до інформації, дуже важко
прослідкувати за всіма змінами у податковому законодавстві і
відреагувати на них належним чином. Так, наприклад, за період з 1991 р.
неодноразово змінювалась система оподаткування прибутку підприємств.
Податок на доход та податок на прибуток змінювали один одного тричі. За
таких умов дуже важко здійснювати фінансове планування і прогнозування,
гарантувати стабільність фінансової діяльності підприємства.

Взагалі сучасна податкова система містить багато протиріч, є громіздкою
і непрозорою, що в свою чергу ускладнює ведення податкового обліку і в
деякій мірі провокує поглиблення “тінізації” національної економіки. В
результаті високого податкового тиску вимиваються власні оборотні кошти,
погіршується фінансовий стан підприємств, збільшується розмір
кредиторської та дебіторської заборгованості, що може призвести до їх
банкрутства, якщо не вжити антикризових заходів. Дані заходи, а також
дії підприємства при неможливості відновлення фінансової стабільності
регламентують Законом України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом”, прийнятим в грудні 1999 р.

Таким чином, реформування податкової системи є однією з нагальних
проблем удосконалення правової бази фінансового менеджменту. Особливо
актуальним для України є прийняття нового податкового кодексу, який би
виправив суттєві недоліки існуючого податкового законодавства, зменшив
податковий тиск на суб’єктів підприємництва, урегулював кількість
податків та спростив порядок їх справляння. Можливі критерії
удосконалення податкової системи та формування ефективної податкової
політики в Україні проілюстровані на рис. 2.1.

Водночас, з метою підвищення дієвості податкового механізму необхідно в
більшій мірі задіяти стимулюючу функцію податків через систему таких
пільг як зміна об’єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування,
диференціація податкових ставок, запровадження спеціального податкового
режиму тощо. В цьому випадку будуть створені правові передумови для
проведення на підприємствах ефективної податкової політики, спрямованої
на збільшення фінансових ресурсів суб’єктів господарювання.

Аналіз фінансових ресурсів в умовах економічної самостійності
колективного підприємства “Зеленбуд” за 2002-2004 рр.

2.1.Характеристика фінансових ресурсів “Зеленбуду” за 2002-2004 рр.

Колективне підприємство “Зеленбуд”! 5.08.96р. зареєстроване рішенням
Коломийської мінської ради № 136, форма власності колективна.

Взяте на податковій облік 15.08.96р. Коломийською
об’єднаною державною податковою інспекцією.

Ідентифікацій код платника податків за СДРПОУ: 20532360.

За період з 01.04.01р. по 01.01.2003р. підприємство перше півріччя 2001
року було на загальній системі оподаткування, свідоцтво про реєстрацію
платника податку на додану вартість № 13129135. індивідуальний
податковий номер платника ПДВ-205323609173. З другого півріччя 2001 року
КП ”Зеленбуд” перейшло на спрощену систему оподаткування, обліку і
звітності і обрало ставку єдиного податку – 10 відсотків. З 01.07.01р.
підприємство не є платником податку на додану вартість.

Місцезнаходження підприємства відповідно до установчих документів: м.
Коломия, пул. Староміська .90. Телефон № 2-67-80.

Статутний фонд на момент створення підприємства відповідно до установчих
документів складає 187.9тис.грн.

Засновником підприємства є трудовий колектив.

КП “Зеленбуд” не є засновником (учасником) акціонером
іншого суб’єкта підприємницької діяльності.

Структурні підрозділи відсутні.

Підприємство “Зелендуб” є колективне підприємство, засноване на
колективній власності, являється юридичною особою, має самостійний
балансу здійснює господарську та іншу діяльність від свого імені на
принципах повного господарського розрахунку, має круглу печатку кутовий
і прямокутний штампи з своєю назвою та розрахункові і інші рахунки в
установах банків України та інших держав.

Підприємство набуває права юридичної особи з моменту реєстрації у
виконкомі Коломийської міської Ради народних депутатів.

Підприємство відповідає по своїх зобов’язаннях усім належним йому
майном, на яке згідно діючого законодавства може бути звернено
стягнення. Підприємство не відповідає по зобов’язаннях працівників
співвласників і держави, а працівники-співвласники і держава не
відповідають по зобов’язаннях Підприємства.

Підприємство у своїй діяльності керується діючим законодавством і цим
Статутом.

Підприємство може:

– відкривати свої філії, магазини, кафе та бари на території України
та поза її межами;

– вступати в господарські товариства, спільні підприємства, об’єднання
підприємств та установ як на території України так і на територіях інших
держав;

– набувати необхідні для його діяльності обладнання, сировину,
матеріали, комплектуючі вироби, виробничі приміщення та інше;

– укладати за встановленим порядком угоди з державними, приватними і
кооперативними підприємствами, іноземними фірмами, організаціями, а
також окремими громадянами і тимчасовими трудовими колективами на
виготовлення продукції, виконання робота послуг;

Підприємство має право від свого імені укладати угоди, набувати майнові
та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем та
відповідачем в суді, арбітражі та третейському суді.

Статутний фонд Підприємства складається„з майна колективного
підприємства “Зеленбуд” вартістю 1879 тис.грн., яке викуплено у фонду
комунального майна Коломийської міської Ради Народних депутатів згідно
договору купівлі-продажу державного майна від 27,06.96 р.

Майно Підприємства може поновлюватись за рахунок:

– грошових внесків працівників-співвласників;

– доходів від реалізації продукції та іншої господарське діяльності;

– кредитів банків та інших кредиторів;

інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

Викуплене працівниками та набуте за рахунок прибутку майно Підприємства
являється спільною частковою власністю працівників-співвласників і
заноситься на особовий рахунок кожного працівника-співвласника.

Кожний працівник-співвласник мае право на щорічне одержання частки
дивідендів, розмір яких визначається в залежності від одержуваного
Підприємством прибутку, частки внесеної до статутного фонду, стансу
роботи на даному підприємстві.

Внески в статутний фонд вносяться співзасновниками в двотижневий термін
з дня відкриття розрахункового рахунку Підприємства.

Підприємство може приймати основні фонди з балансу на баланс від інших
підприємств, установ, організацій, а також має право продавати і
передавати іншим підприємствам, установам, організаціям належні йому
споруди, устаткування, транспортні засоби, Інвентар, сировину та
списувати їх з балансу.

Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів
Підприємства не допускається.

Рішення Підприємства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності
з дня внесення цих змін до державного реєструй.

Підприємство з отриманого прибутку після оплати податків у бюджет та
Інших обов’язкових платежів утворює такі фонди:

фонд виробничого і соціального розвитку; .

резервний фонд;

– фонд оплати праці;

– фонд валютних відрахувань.

Розмір названих фондів визначається Підприємством.

Підприємство самостійно встановлює форми і системи оплати праці.

Невикористані в біжучому році фонди переносяться на наступній дії і
вилученню не підлягають.

Підприємство постачається як самостійна організація. Підприємство має
право закуповувати обладнання, технічну документацію, прилади,
матеріали, сировину, комплектуючі вироби, напівфабрикати, виробничі
відходи та Інше:

– у фондових біржах України та Інших держав;

– у виробничих об’єднаннях, підприємствах, наукових, кооперативних і
громадських організаціях в порядку укладення прямих договорів і угод;

– у оптових і роздрібних підприємствах України та інших держав;

– безпосередньо у населення, в т.ч, і по договірних цінах. Розрахунки
можуть здійснюватися готівкою.

Підприємство має право реалізовувати продукцію та на давати послуги по
діючих державних цінах І тарифах або договірних цінах;

Підприємство має право у встановленому законодавством порядку на
зовнішньоекономічну діяльність, встановлювати прямі зв’язки з
аналогічними підприємствами за кордоном.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється за рахунок власних засобів
або взятих у позику.

Підприємство може закуповувати за кордоном за валюту та ввозити
різноманітні товари для своїх працівників.

Підприємство має право створювати спільні підприємства із закордонними
фірмами та організаціями, відкривати філіали, представництва, відділення
з партнерами як на території України так і за її межами.

Підприємство здійснює облік результатів своєї діяльності, веде
бухгалтерську і статистичну звітність в установленому порядку, несе
відповідальність за її достовірність.

Ревізія діяльності Підприємства проводиться за допомогою аудиторських
служб раз у квартал.

Розглянемо матеріальний звіт колективного підприємства “Зеленбуд” на
приклади випуску квітневої продукції – один з методів здійснення
роздрібної торгівлі (див. табл. 2.1)

Табл.2.1.

Форма № 23-М

Матеріальний звіт

за жовтень 200 4 р.

приходу і витрати матеріальних цінностей по складу _________

Матеріально-відповідальна особа _______________

№ п/п Номенкла-турний номер Назва Од.

вим. Облікова ціна Залишок на 1.10.04 р. Прихід Розхід Залишок на
1.11.04 р.

к-сть сума к-сть сума к-сть сума к-сть сума

1

Функція

7,00 10 70,00

7 49,00 3 21,00

2

Юстиція

6,00 8 48,00 30 180,00 28 168,00 10 60,00

3

Цикламен

16,00 10 160,00

5 80,00 5 80,00

4

Бегонія червона

6,00 2 12,00 10 60,00 7 42,00 3 18,00

5

Селогінелла

7,00 1 7,00

7 49,00 4 28,00

6

Ехіверія

7,00 10 70,00 10 70,00 7 35,00 5 35,00

7

Седум

5,00 10 50,00

5 10,00 8 40,00

8

Педаргонія

7,00 3 21,00 40 280,00 2 245,00 3 21,00

9

Земельна суміш

1,50 100 150,00 200 300,00 35 425,50 17 25,50

588,00

890,00 283 1102,50

328,50

При відпуску запасів у виробництво, їх продажу та іншому вибутті оцінка
їх може здійснюватися за одним з таких методів (ПК)БО9):

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасі (ЛІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу.

П(С)БО9 визначено, що для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів,
що мають однакове призначення та однакові умови використання, повинне
застосовуватися тільки один із наведених методів.

Підприємство має право вибрати один із варіантів методу оцінювання та
обрати одну із систем списування: постійну (petua) або періодичну
(periodical).

Розбіжності у двох системах списування – постійна або періодична –
полягає у послідовності розрахунку таких двох елементів обліку, як
визначення кредитового обороту та залишків на кінець періоду.

Якщо підприємство застосовує систему періодичного списування, то діє за
такою формулою (див.рис.2.1).

+ – =

Рис.2.1 Формула визначення вартості матеріалів, яку належить списати

Якщо підприємство обрало систему постійного списування, то воно має
діяти за також формулою (див. рис.2.2).

+ – =

Рис.2.1 Формула визначення залишків на кінець за даними розрахунку

Для відзначення залишку на 1.11.04 р. підприємство використовує таку
формулу (див.рис.2.3).

+ – – =

Рис. 2.3. Розрахунок залишку товару на кінець місяця

+ – =

Рис. 2.4. Формувала розрахунку готівки на початок місяця

По даному підприємству:

Акт на списання: 1. Пеларгонія 5х7,00=35,00

2.Бегонія червона 5х6,00=12,00

47,00 грн.

Залишок на кінець місяця = 588,00+890,00-1102,50-47,00+328,50 (грн.).

Залишок готівки на кінець місяця – 35,50+1102,50-1120,00=18.00 (грн.)

2.2.Аналіз фінансового стану підприємства.

Протягом періоду що перевірявся, основним видом діяльності підприємства
є виконання робіт по озелененню міста Коломиї, крім того, частково,
здійснювалась роздрібна торівля через магазин з квітня місяця 2001 року.

Станом на 01.01.2003р. на підприємстві знаходиться 21 одиниця власних
основних засобів, в тому числі 7 одиниць транспортних засобів.

Дані регістрів обліку основних засобів відповідають даним первинних
документів. Норми амортизації на підприємстві застосовуються вірно.

Обсяг реалізації товарів і послуг в 2002 році склав – 170,0 тис.грн., в
2002 ропі -202,2тис.грн.

В 2001 році підприємство одержало прибуток в сумі 22.7 тис.гри., в 2002
році – 17.9 тис.грн.

Середньоспискова чисельність працівників станом на 01.04.02р. склала 37
чоловік, на 01.01.03р. – також 37 чоловік. Заборгованість по заробітній
платі становить станом на 01.04.01р. – 7.3 тис.грн., станом на
01.01.03р. – відсутня. Під час перевірки прострочених сум дебіторської
та кредиторської заборгованості не встановлено.

За 9 місяців 2002 poкy на розрахунковий рахунок підприємства поступили
грошові кошти в сумі 130,5 тис.грн. а в 2003 році – 213,0 тис.грн.
Кошти, одержані на розрахунковий рахунок використовувались в основному
на погашення боргів перед постачальниками, на виплату заробітної плати,
на сплату податків і зборів та інших обов’язкових платежів.

Джерелами погашення донарахованих сум по даному акту перевірки с
самостійна

Скоригований валовий доход відображено у рядку 11 Декларації про
прибуток підприємства (далі – Декларація), затвердженої Наказом
державної податкової адміністрації України від 21.01.98р. № 37 та
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.02.98р. за № 9172534,
поданої в державний податковий орган . у сумі:

за ІІ-й квартал 2001 р. – 59,9 тис.грн. Перевіркою встановлено, що
фактична сума скоригованого валового доходу склала:

за ІІ-й квартал 2001р. – 59,9 тис.грн. в тому числі доходи від продажу
товарів у (робіт.послуг) скласти- 59.9 тис.грн.

Перевіркою правильності віднесення витрат у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах до валових витрат
виробництва, обігу встановлено наступне: Загальна сума валових витрат
відображена у рядку 32 Декларації у сумі:

за П-й квартал 2001р. – 28,4 тис.грн.

За даними документальної перевірки фактична сума валових витрат складає:

за ІІ-й квартал 2001р. – 28,4 тис.грн.

Перевіркою правильності визначення об’єкту оподаткування та обчислення
суми податку на прибуток встановлено наступне.

Сума від’много значення об’єкту оподаткування. Ідо переноситься на
наступні податкові періоди відображена у рядку 40 Декларації у розмірі:

за ІІ-й квартал 2001р.-26,9 тис.грн.(59,9-28,4-3,7-54,7).

За даними документальної перевірки фактична сума від’ємного значення
об’єкту оподаткування склала – 26,9 тис.грн.

Проведноюперевіркою правильності нарахування прибуткового
податку з громадян встановлено, що за період з 01.06.01р. по
01.01.03р. підприємством нараховано, 17294,9 грн. та перераховано
30066.94 гри прибуткового податку. Заборгованість по у заробітніій
платі на 01.06.01р. склала 12594.09грн.

В процесі перевірки встановлено слідуюче:

1) По точному перерахунку за 2001 рік недоутримано 61.40 грн.
прибуткового податку;

2) На ринку від 30.01.02р. не утримано 14. грн. прибуткового.

В податку ст.19 п.2б Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий
податок з громадян донараховане 75,40 грн. прибуткового податку .

Сума єдиного податку, відображена у рядку 05 розрахунку сплати єдиного
податку. затверджена наказом ДПА України 12.10.1999р. № 553, поданого до
державного податкового фонду.

за ІІ-е півріччя 2001 року в сумі – 6,8 тис.грн.

за 2002 р. в сумі – 21,З тис.грн.

Перевіркою правильності визначення суми єдиного податку встановлено
фактичну суму податку.

Засновником Підприємства являється:

– трудовий колектив малого підприємства зеленого будівництва.

Підприємство створено для здійснення підприємницької діяльної ті у сфері
зеленого будівництва з метою одержання прибутку. Предметом діяльності
Підприємства є:

– виконання робіт по озелененню території міста;

– вирощування та реалізація квітів, декоративних і плодових дерев і
кущів та їж розсади і саджанців вазонкової продукції;

– виготовлення малих архітектурних форм (квіткові вази, паркові лавки,
поребрики, урни для сміття; тощо);

– виготовлення будівельних матеріалів (шлакоблоків, цегли та інші);

– торгово-закупочна діяльність;

– зовнішньоекономічна діяльність у сфері експертно-імпортних операцій.

Вищим органом управління Підприємством являються загальні збори
працівників-садівників.

Загальні збори скликаються по мірі необхідності, але не рідше одного
разу в рік.

Кількість голосів кожного працівника-співвласника на зборах визначається
пропорційно розміру його частки у статутному фонді відповідно до
квоти – один голос – п’ятдесят мільйонів крб.

Збори можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності
Підприємства:

Виключної компетенцією зборів е:

а/ визначення основних напрямків діяльності підприємства;

б/ внесення змін і доповнень до установчих документів?

в/ утворення, реорганізація та ліквідація філій і дочірніх підприємств,
затвердження їх статутів та положень;

г/ затвердження правил процедури та Інших внутрішніх документів
Підприємства;

д/ затвердження угод на суму більше як два розміри статутного фонду;

е/ прийняття рішення про припинення діяльності Підприємства, при
значення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

ж/ вирішення питання про придбання підприємством частки працівника
–співвласника;

з/ обрання та відкликання директора І ревізійної комісії Підприємства;

і) внесення рішення про притягнення до майнової відповідальності
посадових осіб підприємства;

ї/ встановлення порядку внесення додаткових внесків до статутного
фонду1;

й/ визначення умов оплати праці посадових осіб Підприємства;

к/ прийняття до Підприємства та отключения з нього.

З питань зазначених в пунктах “а”,”б”,”в”,”е”,”к” рішення приймається
одностайно, з решти питань – простое більшістю голосів.

Збори вважаються повноважними, якщо на них присутні
працівники-співвласники, які володіють у сукупності більш як 60
відсоткам голосів.

Працівники, які володіють більш як 20 відсотками голос мають право
скликати позачергові збори в будь/який час.

Управління поточною діяльністю Підприємства здійснюється виконавчим
органом – директором.

Директор призначається зборами працівників-співвласників терміном на
п’ять років з правом продовження повноважень на новий період за рішенням
зборів.

Директор вирішує всі питання діяльності Підприємства щ тих, які
відносяться до виключної компетенції зборів працівників-співвласників.

Управлінський апарат Підприємства формується директором.

Директор підзвітний зборам працівників-співвласників. Несе перед ними
відповідальність за виконання їх рішень. Він не вправі приймати рішення
обов’язкові для зборів працівників-співвласників.

Директор мае право:

– видавати накази в межах своєї компетенції і прав;

– укладати договори, зв’язані з господарською діяльністю Підприємства;

– видавати довіреності;

– відкривати розрахункові та інші рахунки в банку;

– розпоряжатися грошовими коштами Підприємства?

– представляти Підприємство без довіреності в усіх державних. приватних,
кооперативних та громадських організаціях в т.ч. в судових органах.

Всі документи фінансового, матеріального, розрахункового і кредитного
характеру за якими здійснюється приймання та видача грошей,
матеріальних та інших цінностей, звіти і баланси підписуються директором
і головним бухгалтером.

Кожний з працівників-співвласників має право:

– мати визначену частку в спільному майні Підприємства в залежності від
стажу роботи та кваліфікації?

-брати участь в управлінні справами Підприємства в порядку, визначеному
цим Статутом;

– брати участь в управлінні, розподілі прибутку та отримувати частину
прибутку від діяльності Підприємства;

– одержувати інформацію про діяльність Підприємства, знайомитися з
даними бухгалтерського обліку та звітності;

– уступити свое частку або її частину третім особам після повного
внесення свого вкладу до статутного фонду. В такому випадку до третіх
осіб переходять права та обов’язки працівника-співвласника, який уступив
їм свою частку.

Працівник-співвласник, котрий звільнився з Підприємства має право на
виплату вартості своєї частки Підприємства, пропорційно його частки в
статутному фонді.

Працівники-співвласники, які систематично не виконують трудові
обов’язки, допускають псування, втрати, розкрадання та ін.

Рішення про ліквідацію Підприємства може бути прийняте загальними
зборами або компетентними органами при умовах, вказаних в діючому на
момент ліквідації законодавстві.

Порядок ліквідації визначається органом, що прийняв рішення про
ліквідації.

У випадку прийняття рішення про ліквідацію загальні збори Підприємства
призначають ліквідаційну комісію, яка представляє їй на затвердження
ліквідаційний баланс.

При реорганізації Підприємства його права та обов’язки передаються до
правонаступників.

Аналіз фінансових ресурсів

Бухгалтерська фінансова звітність підприємств являє собою систему
узагальнених показників, які характеризують підсумки
господарсько-фінансових діяльності підприємства, за минулий період
(місяць, квартал, рік). Воно, складається підрахунком, групуванням і
спеціальною обробкою даних поточного бухгалтерського обліку і є
завершальною його стадією.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для
прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про
фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам
порівнювати:

фаянсові звіти підприємства за різні періоди;

фінансові звіти різних підприємств.

Передумовою зі ставності є наведення відповідної інформації попереднього
періоду та розкриття інформації про облікову політику і її зміни.

Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких
принципів:

автономності підприємства;

безперервності діяльності;

періодичності;

історичної (фактичної) собівартості;

нарахування та відповідності доходів і витрат;

повного висвітлення;

послідовності;

обачності;

превалювання змісту над формою;

єдиного грошового вимірника.

Фінансова звітність підприємства використовується самими власниками,
підприємствами для аналізу та контролю за виконанням договірних
зобов’язань, аналізу господарської діяльності, для складання планів на
майбутнє.

Фінансова звітність складається з: балансу, звіту про фінансові
результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і
приміток до звітів.

Алгоритм розрахунку чистого прибутку поданий у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Алгоритм розрахунку чистого прибутку підрпиємства

1 Дохід від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг)

2 Вирахування з доходу:

податок на додану вартість;

акцизний збір; інші вирахування з доходу

3 Чистий дохід віл реалізації продукції (товарів та послуг) (п.1 -п.2)

4 Собівартість реалізованої продукції (товарів та послуг)

5 Валовий прибуток (збиток) (п.З – п.4)

6 Інші операційні доходи

7 Адміністративні витрати

8 Витрати на збут

9 Інші операційні витрати

10 Фінансовий результат від операційної діяльності п.5 = (п.6, її.7,
п.8. п.9)

11 Дохід від участі в капіталі

12 Інші фінансові доходи

13 Інші доходи

14 Фінансові витрати

15 Витрати від участі в капіталі

16 Інші витрати

17 Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування

п.1(Н -(П.11.П.13.П.ІЗ. П.14, п.15, п.16)

18 Податок на прибуток від звичайної діяльності

19 Фінансові результати від звичайної діяльності П.17-п. 18

20 Надзвичайні доходи (витрати)

21 Податки з надзвичайного прибутку

22 Чистий прибуток (Збиток) п.19І/-(п.20, п.21)

Показники прибутку відображають абсолютний ефект діяльності
підприємства.

Тому нижче, ми будемо їх розглядати.

Метод складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та
неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну
дату.

У балансі відображаються активи та пасиви підприємства.

Підсумок активів балансу повинен дорівнювати пасиву (сумі зобов’язань та
власного капіталу) (див. рис. 2.5).

=

Рис. 2.5. Зображення підсумків активів балансу та пасивів

В нашому випадку (див. табл.. 2.3). ума активу та пасиву становить

307,9 тис.грн. = 307,9 тис.грн.

Балансова таблиця складається з трьох розділів активу і п’яти розділів
пасиву за відповідними статтями.

= –

Рис.2.6. Визначення поточних зобов’язань

Поточні зобов’язання на кінець звітного періоду відносно поточних
зобов’язань на початок зросли на 14,40 тис.грн. (див. табл. 2.3.).

Таблиця 2.3.

Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2

КОДИ

Дата (рік, число, місяць)

Підприємство Колективне підприємство “Зеленбуд” за ЄДРПОУ

Теорія _______________________________________за КОАТУУ

Форма власності колективна за КФВ

Орган державного управління ___________________за СПОУД

Галузь Озеленення території міста за ЗКГНГ

Вид економічної діяльності _____________________ за КВЕД

Одиниця виміру: тис.грн. Контрольна сума

БАЛАНС

на 01. 01. 2005 р.

Форма № 1-м

Код за ДКУД 1801001

АКТИВ Код рядка На
початок звітного періоду На кінець звітного періоду

1 2 3 4

І. Необоротні активи

Нематеріальні активи:

залишкова вартість 010

первинна вартість 011

накопичена амортизація 012 ( ) (
)

Незавершене будівництво 020

Основні засоби: залишкова вартість 030 172,3 1633

первісна вартість
031 393,6 401,4

знос 032 221,3 238,1

Довгострокові фінансові інвестиції: які обліковуються за методом участі
в капіталі інших підприємств 040

інші фінансові інвестиції 045

Довгострокова дебіторська заборгованість 050

Відстрочені податкові активи 060

Інші необоротні активи 070

Усього за розділом І
080 172,3 163,3

II. Оборотні активи

За.

виробничі запаси 100

тварини на вирощуванні та відгодівлі ПО

незавершене виробництво 120

готова продукція 130

товари 140 53,8 125,6

Векселі одержані 150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги: чиста
реалізаційна вартість 160 18,1 100,2

первісна вартість 161 35,4 100,2

резерв сумнівних боргів 162 17,3 –

Дебіторська заборгованість за розрахунками:

з бюджетом
170 2,5 2,5

за виданими авансами 180

з нарахованих доходів 190

із внутрішніх розрахунків
200

Інша поточна дебіторська заборгованість 210 2,0 3,4

Поточні фінансові інвестиції 220

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті 230 0,1 13,1

в іноземній валюті 240

Інші оборотні активи 250

Усього за розділом II 260 58,4 144,6

III. Витрати майбутніх періодів 270

Баланс 280 230,7 307,9

Продовження табл..2.3.

Продовження додатка до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2

Пасив Код рядка На початок звітного періоду На кінець звітного періоду

1 2 3 4

І. Власний капітал

Статутний капітал 300 187,9 187,9

Пайовий капітал 310

Додатковий вкладений капітал 320

Інший додатковий капітал 330

Резервний капітал 340

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 12,5 75,2

Неоплачений капітал 360

Вилучений капітал 370

Усього за розділом І 380 200,4 263,1

ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу 400

Інші забезпечення 410

Страхові резерви 415

Частка перестраховиків у страхових резервах 416

Цільове фінансування 420

Усього за розділом ІІ 430

ІІІ. Довгострокові зобов’язання

Довгострокові кредити банків 440

Інші довгострокові фінансові зобов’язання 450

Відстрочені податкові зобов’язання 460

Інші довгострокові зобов’язання 470

Усього за розділом III 480

IV. Поточні зобов’язання

Короткострокові кредити банків 500

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями 510

Векселі видані 520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги 530 21,5 31,7

Поточні зобов’язання за розрахунками: з одержаних авансів 540

з бюджетом 550 3,7 5,2

з позабюджетних платежів 560

зі страхування 570

3,4

з оплати праці 580

з учасниками 590

із внутрішніх розрахунків 600

Інші поточні зобов’язання 610 5,1 4,5

Усього за розділом IV 620 30,3 44,8

V. Доходи майбутніх періодів 630

Баланс 640 230,7 307,9

Керівник

Головний бухгалтер

Табл.2.4.

Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3

КОДИ

Дата (рік, число, місяць)

Підприємство Колективне підприємство “Зеленбуд” за ЄДРПОУ

Теорія _______________________________________за КОАТУУ

Форма власності колективна за КФВ

Орган державного управління ___________________за СПОУД

Галузь Озеленення території міста за ЗКГНГ

Вид економічної діяльності _____________________ за КВЕД

Одиниця виміру: тис.грн. Контрольна сума

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

за рік 2005 р.

Форма № 2

Код за ДКУД 1801001

І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Стаття Код рядка За звітний період За попередній період

1 2 3 4

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 010
419,0 266,3

/даток на додану вартість 015

Акцизний збір 020

025

Інші вирахування з доходу 030

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
035 419,0 266,3

Собівартість реалізованої продукції

(товарів, робіт, послуг) 040 234,00 154,1

Валовий: прибуток 050 185,00 112,2

збиток 055

Інші операційні доходи 060

Адміністративні доходи 070 60,2 35,3

Витрати на збут 080

Інші операційні витрати 090 62,7 63,0

Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток 100

збиток 105

хід від участі в капіталі 110

Інші фінансові доходи 1-20

Інші доходи 130

Фінансові) витрати 140

Втрати від участі в капіталі 150

Інші витрати 160

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:
прибуток 170 62,7 13,9

збиток 175

Податок на прибуток від звичайної діяльності 180

Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток 190 62,7 13,9

збиток 195

Надзвичайні: доходи 200

витрати 205

Податки з надзвичайного прибутку 210

Чистий:

Прибуток

220 62,7 13,9

збиток

, 225

Продовження табл..2.3.

Продовження додатка до Положення (стандарту)

бухгалтерського обліку З

ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ

Найменування показника Код рядка За звітний період За попередній період

1 2 3 4

Матеріальні затрати
230 91,8 46,6

Витрати на оплату праці 240 141,5 130,4

Відрахування на соціальні заходи 250 43,6 1,3

Амортизація 260 17,3 11,1

Інші операційні витрати 270 62,1 63,0

Разом 280 356,3 252,4

III. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ

Назва статті

. Код рядка За звітний
період За попередній період

1 2 3 4

Середньорічна кількість простих акцій 300

Скоригована середньорічна кількість простих акцій 310

Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію 320

Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію 330

Дивіденди на одну просту акцію 340

Керівник

Головний бухгалтер 44,70-30,3=14,4 (тис.грн.)

125,6-53,8=71,8 (тисг.грн.)

Сума товарів зросла на 71,8 тис.грн. за рахунок збільшення дебіторської
заборгованості за товари, роботи, послуги.

Основні засоби на кінець звітного періоду зменшились в результатів
збільшення суми їх зносу та первісної вартості.

163,3-172,3 = 9 (тис.грн.)

Валовий прибуток:

Пв=ВР-ПДВ-АЗ-Св (2.3.)

ВР – виручка від реалізації продукції підприємства.

ПДВ – податок на додану вартість

АЗ – акцизний збір

Св – виробнича собівартість реалізованої продукції.

Прибуток від операційної діяльності:

По=Пв+Доін-АВ-Вз-Воп.ін (2.4)

Доп.ін – інші операційні доходи,

АВ – адміністративні витрати,

Вз – витрати на збут,

Воп.ін – інші операційні витрати.

На основі таблиць (див. табл. 2.3. табл.. 2.4.) розраховуємо Валовий
прибуток та прибуток від операційної діяльності КП “Зеленбуд”

За звітний період:

Пв = 419-234=185 (тис.грн.)

По= 185-60,2-62,1=62,7 (тис.грн.)

За попередній період

Пв=266,3 – 154.1= 112.2 (тис.грн.)

По = 112,3 –35,3 – 63,0 = 13,9 (тис.грн.)

Отже, валовий прибуток в звітному період є більшим на:

185-112,2 = 72,8 (тис.грн.)

а прибуток від операційної діяльності

на: 62,7-13,9 = 48,8 (тис.грн.)

Визначаємо рентабельність власного акціонерного капіталу за формулою
(2.5)

(2.5)

де Пч – чистий прибуток підприємства;

ВК – сума власного капіталу.

Рентабельність власного капіталу до 2004 р. колективного підприємства
“Зеленбуд”.

Отже, власний капітал за даними розрахунками рентабельний і становить
його рентабельність 24%.

Визначаємо рентабельність сукупних активів за формулою (2.6.)

(2.6)

де А – середня сума активів балансу підприємства.

Визначаємо рентабельність продукції за даними формулами:

Р=

3.2. Концепція розвитку фінансових ресурсів в ринковій економіці

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її
економіки, побудови власної фінансової системи питання створення науково
обґрунтованих методичних і методологічних принципів побудови балансу
фінансових ресурсів та витрат держави має велике теоретичне й практичне
значення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі — це комплексний
документ-прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових
ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки.

Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку
держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості
фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у
прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього
продукту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань
підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування
резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних
джерел, а також слугує інформаційною й аналітичною основою для розробки
та обґрунтування фінансової політики держави.

Проблема розробки балансу фінансових ресурсів і витрат держави має свою
досить тривалу й складну історію. Ідея його розробки виникла ще в 30-ті
роки. Була зроблена спроба охопити всі фінанси суспільного сектора
зведеним фінансовим балансом. Українська РСР однією з перших серед
республік колишнього СРСР почала розробляти методологію складання
фінансового балансу. У 1928 році схема фінансового балансу республіки
була розроблена й подана на розгляд до союзних органів.

Одночасно велись роботи з розробки зведеного фінансового балансу країни.
Такий баланс був розроблений і затверджений на 1931 рік Постановою ЦВК і
РНК СРСР “Про єдиний фінансовий план”. Але вже починаючи з 1932 року
робота зі складання єдиного фінансового плану була припинена, що було не
випадковим. Практика виявила нереальність виконання його положень в
умовах, коли механізм управління й планування народним господарством
країни перебував на стадії свого становлення. Були відсутні й багато
інших передумов для його реалізації. Нереальною була ідея його розробки
в територіальному розрізі й на різних рівнях управління та планування
(республіка, край, область, район тощо). Головними перешкодами, зокрема,
були: слабкий розвиток балансових методів планування, незадовільний стан
обліку й іншої економічної інформації, низька кваліфікація кадрів,
відсутність апробованих методик складання фінплану в територіальному
розрізі, що зумовлювало складність і водночас низьку якість
територіальних фінансових планів, які розроблялись на місцях.

Усе вищесказане було причиною того, що починаючи з 1932 року замість
єдиного фінансового плану Держпланом СРСР централізовано розроблявся
баланс державних фінансових ресурсів лише в масштабах країни, а роботи
зі складання територіальних балансів були припинені.

У 1964 році Держпланом СРСР був запроваджений порядок розробки й подання
союзними республіками балансу фінансових ресурсів, що охоплював
господарство, підвідомче Радам Міністрів союзних республік. Однак із
1967 року його було скасовано, певно, у зв’язку з тим, що після
господарської реформи 1965 року відпала необхідність у його розробці.
Проте практика незабаром підтвердила, що, навпаки, набули великого
значення синтетичні документи, які характеризували розвиток народного
господарства республіки в територіальному розрізі. Це зумовлено тим, що
в умовах галузевого принципу управління господарством можливості
республік щодо визначення загальноекономічних критеріїв для оцінки
розроблюваних проектів планів і пропозицій з розвитку республік
виявились істотно обмеженими. Тому починаючи з 1981 року роботи зі
складання фінансових балансів у союзних республіках відновились, але
тільки у тих господарствах, які були підвідомчі Раді Міністрів
республіки.

З набуттям Україною державної незалежності виникла необхідність
докорінної перебудови роботи зі складання балансу фінансових ресурсів та
витрат держави і передусім з розробки методичних положень, що було
викликано:

– переходом у підпорядкування України великої кількості
суб’єктів господарської діяльності та бюджетних установ із відання
колишніх союзних міністерств і відомств;

– появою нових джерел доходів (відрахування до Фонду
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Фондів зайнятості, конверсії,
доходи від приватизації, іноземні кредити, доходи від кредитної емісії
НБУ тощо), а також потреб на фінансування заходів, яких раніше не було
(витрати на оборону, зовнішньоекономічну діяльність, обслуговування
державного боргу, створення страхових та резервних фондів тощо);

– введенням нової системи оподаткування та нових видів податків як для
юридичних, так і фізичних осіб, які раніше не справлялись;

– значним падінням питомої ваги доходів суб’єктів державної власності в
загальному обсязі доходів і витрат та докорінною зміною системи
управління підприємствами й організаціями, а поряд з цим і чинного
порядку звітності (ліквідація окремих міністерств і відомств,
приватизація державних об’єктів, утворення спільних підприємств);

– переходом більшості підприємств колишнього ВПК на випуск цивільної
продукції та відкриту статистичну звітність про показники їх роботи.

Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів
фінансових ресурсів, що створюються в державі й можуть бути використані
для здійснення заходів з економічного й соціального розвитку на
прогнозований період; становлення збалансованості доходів і витрат в
державі, а також обґрунтованості використання фінансових ресурсів на
соціальні гарантії населенню, утримання невиробничої сфери, розвиток
економіки, оборону та управління, виходячи з програми економічного й
соціального розвитку держави; перевірка економічного обґрунтування
розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат
населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Досягнення цієї мети водночас і є формою використання фінансів для
регулювання показників економічного й соціального розвитку, забезпечення
їх економічної обґрунтованості й ефективності.

Охоплюючи повний обсяг ресурсів у цілому по державі незалежно від того,
в якій конкретній галузі вони утворилися та використовуються, баланс
фінансових ресурсів і витрат в державі відображає їх загальну
характеристику за джерелами і напрямками, є самостійним документом
синтетичного характеру. Це дає змогу використовувати його показники як
критерії для оцінки ефективності виробництва. Вони доповнюють загальні
показники результативності суспільного виробництва.

Необхідність у додаткових показниках для виміру ефективності суспільного
виробництва зумовлена тим, що показник валового внутрішнього продукту не
вичерпує всебічної оцінки рівня ефективності. Відомо, що свого часу в
економічній літературі широко обговорювалося питання загального критерію
ефективності суспільного виробництва. Однак досі економічна наука не має
єдиного показника, що всебічно відображає динаміку ефективності
виробництва. На практиці нині використовується декілька таких показників
(продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість,
капіталомісткість, прибуток тощо).

Підсумкові показники балансу фінансових ресурсів і витрат в державі й
окремих видів його доходів і витрат можуть стати доповненням до арсеналу
показників, що використовуються для оцінки рівня ефективності
суспільного виробництва.

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі розробляється
Міністерством економіки України разом з Міністерством фінансів на основі
показників валового внутрішнього продукту та національного доходу. На
підставі цих показників розвитку держави здійснюється прогноз обсягу

фінансових ресурсів за окремими джерелами та напрямками їх використання
у майбутньому.

У подальшому показники балансу уточнюються з урахуванням змін обсягів
валового внутрішнього продукту та національного доходу, а також
залучається ширше коло загальних і аналітичних показників. Враховуються
також фактори, що можуть вплинути на обсяг і використання фінансових
ресурсів. В деяких випадках показники балансу визначаються на основі
експертних оцінок.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з двох розділів:
перший – доходи, другий – витрати.

Розділ доходів балансу включає фінансові ресурси, створені в економіці й
сконцентровані в державному бюджеті, в розпорядженні господарських
структур, в централізованих і децентралізованих цільових фондах,
страхових і кредитних установах, частку доходів фізичних і юридичних
осіб, а також ресурси, що залучаються від міжнародних фінансових
інститутів та зарубіжних інвесторів.

Прогнозування показників балансу як за доходами, так і витратами має
свої особливості, які полягають у тому, що використовуються динамічні
ряди тільки починаючи з 1990 року. Використання статистичних даних за
більш ранній період неможливе через відсутність необхідних звітних даних
у цілому по Україні.

Наявність таких коротких динамічних рядів ускладнює оцінку параметрів
економетричних моделей і внаслідок цього застосування багатовимірних
економетричних методів прогнозування. З іншого боку, неможливо провести
тести щодо специфікації моделей. Ці обставини роблять доцільним,
по-перше, застосування досить простих моделей для Прогнозування, а
по-друге, використання методу комбінації прогнозів. Метод комбінації
прогнозів має дві основні переваги:

– не будучи оптимальним при прогнозуванні
конкретного показника, цей метод досить надійний при прогнозуванні
великої кількості показників;

– з огляду на розбіжності між прогнозами, одержаними різними методами,
можна виявити показники, які погано прогнозуються екстраполяційними
методами і до яких доцільно застосувати експертні оцінки.

Прогнозний розрахунок окремих показників доходів балансу здійснюється з
урахуванням їх економічного змісту, призначення, видів ресурсів та
порядку їх формування. При формуванні показників доходів враховуються:

– прибуток державних, комунальних, спільних, орендних, акціонерних,
кооперативних, приватних та інших підприємств, об’єднань, установ,
банків, страхових і громадських організацій, фондів, що працюють на
території держави;

– податок на додану вартість, який є однією з форм непрямих податків і

уповні зараховується до державного бюджету на кожному
етапі виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;

– акцизний збір, який також є непрямим податком на високорентабельні та
монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів
(продукції);

– амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів,
які здійснюються усіма суб’єктами господарської діяльності, виходячи
із “середньорічної вартості основних фондів та діючих норм відрахувань;

– відрахування на соціальне забезпечення та соціальне страхування, до
яких включаються кошти, що відраховуються до Пенсійного фонду та Фонду
соціального страхування підприємницькими структурами усіх форм
власності, й внески громадян за рахунок їх власних доходів, а також
кошти від реалізації населенню путівок на лікування та
відпочинок у санаторіях і будинках відпочинку, внески громадян із
добровільного страхування та інші надходження;

– відрахування до Фонду зайнятості, які визначаються залежно
від величини фонду оплати праці до чинних нормативів відрахувань;
відрахування до Фонду конверсії та створення нових видів цивільної
продукції, які проводяться підприємствами Мінмашпрому України за
встановленими нормативами від собівартості їх продукції; податки та
платежі населення, до яких належать обов’язкові й
добровільні платежі та внески, а саме: прибутковий податок із громадян,
плата за землю, податок на майно, податок із власників транспортних
засобів, податок на промисел, державне мито, місцеві податки та збори;
доходи від зовнішньоекономічної діяльності, які складаються з доходів
від експорту продукції за державними контрактами та імпортного мита на
товари, що ввозяться суб’єктами підприємницької діяльності; приріст
довгострокових вкладів населення в ощадних банках та
придбання цінних паперів держави комерційними банками
та населенням;

– доходи від приватизації, які надходять від реалізації об’єктів
державної власності приватним фізичним та юридичним недержавним особам;
інші доходи бюджету та господарських структур, зокрема, відрахування на
геологорозвідувальні роботи, лісовий дохід, плата за спеціальне
використання прісних водних ресурсів, надходження відрахувань від
перевищення поточних доходів над видатками Національного банку; плата за
спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин; надходження
від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних
металів і дорогоцінного каміння; рентна плата за нафту і природний газ,
що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ;
надходження до Державного інноваційного фонду; відрахування на шляхове
будівництво, експлуатацію та ремонт автомобільних доріг; кредитна емісія
НБУ тощо;

– іноземні кредитні надходження відповідно до урядових угод та угод
окремих суб’єктів національної економіки з іноземними фінансовими
інститутами, фірмами та компаніями;

– доходи від транзиту територією України газу, нафти та інших продуктів
відповідно до обсягів такого транзиту за тарифами, які визначаються
міжурядовими угодами.

У другому розділі балансу відображаються витрати, які здійснюються
державою, суб’єктами господарської діяльності всіх форм власності та
рівнів підпорядкування за рахунок власних коштів і різних фінансових
інститутів на розвиток економіки, задоволення соціально-економічних
потреб, соціальний захист населення, оборону та управління,
зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну діяльність держави,
обслуговування державного боргу тощо.

Прогнозування витрат балансу загалом здійснюється із застосуванням
економіко-математичних методів, аналогічних прогнозуванню доходів
балансу. При цьому враховуються їх економічний зміст, призначення та
порядок формування.

Розділ витрат включає:

Витрати на розвиток економіки, що здійснюються державою та суб’єктами
підприємницької діяльності всіх форм власності та підпорядкування за
рахунок усіх джерел фінансування на капітальні вкладення, приріст
обігових коштів, капітальний ремонт, проведення геологорозвідувальних
робіт, утримання та розвиток житлово-комунального господарства та інші
заходи. До складу витрат на капітальні вкладення включаються:
фінансування нового будівництва виробничих, соціально-культурних
об’єктів, житла, шляхів тощо. Витрати на капітальний ремонт включають
лише видатки бюджету на ці потреби. До витрат на утримання та розвиток
житлово-комунального господарства включаються видатки бюджету на вказані
цілі, крім дотацій з бюджету, пов’язаних із здійсненням державного
регулювання цін і тарифів на паливо та комунальні послуги.

Інші витрати на розвиток економіки включають кошти за рахунок усіх
джерел фінансування, що спрямовуються на фінансування заходів із
конверсії підприємств оборонного комплексу, фінансування національної
космічної програми, створення потужностей з переробки брухту й відходів
дорогоцінних металів, протиепізоотичні заходи, фінансування бюджетних
установ та інші витрати агропромислового комплексу, проведення заходів
із водного господарства, охорони та відтворення рибних запасів,
проведення земельної реформи, землевпорядкування, докорінне поліпшення
земель, ведення лісового господарства, фінансова допомога й часткова
сплата процентів за наданими кредитами підприємцям, селянським
(фермерським) та колективним господарствам на заготівлю
сільськогосподарської продукції за державним контрактом, створення
державних резервів тощо.

Державні дотації та виплати різниці в цінах включають дотації на газ,
бюджетні асигнування на відшкодування паливо-постачальним організаціям
різниці в цінах на тверде паливо, що реалізується населенню, дотації
житлово-комунальному господарству (на воду, водовідведення,
теплопостачання, житлове господарство), дотації міському
електротранспорту, автомобільному пасажирському транспорту загального
користування, метрополітенам, на здешевлення вартості будівництва
молодіжними (житловими) комплексами, на відшкодування витрат шкільним
їдальням.

До витрат на соціальні гарантії населенню належать асигнування з бюджету
на надання допомоги сім’ям із дітьми, цільові грошові виплати на
проживання громадянам із мінімальними доходами; додаткові виплати
населенню на покриття витрат на оплату житлово-комунальних послуг,
грошова допомога переселенцям, компенсація реабілітованим громадянам,
пільгові кредити членам житлобудівних кооперативів, індивідуальним
забудовникам (на завершення раніше розпочатого будівництва), компенсація
додаткових витрат, пов’язаних із лібералізацією цін у будівництві житла,
яке здійснюється підрядними організаціями для житлобудівних кооперативів
та індивідуальних забудовників, а також вартості будматеріалів для
сільських забудовників, виплата державної допомоги одиноким матерям та
матерям, які доглядають за дітьми, фінансування програм із соціального
захисту інвалідів, надання пільг ветеранам, інвалідам війни й ветеранам
праці.

Витрати на соціально-культурні заходи включають бюджетні асигнування на
дошкільне виховання, позашкільну роботу з дітьми, на загальноосвітні
школи всіх видів, на підготовку кадрів, охорону здоров’я та фізичну
культуру, культурно-виховну роботу, утримання будинків-інтернатів,
будинків для інвалідів та інших установ соціального забезпечення.

До витрат на розвиток науки належать асигнування на утримання
науково-дослідних інститутів та підрозділів, підвідомчих НАН України,
галузевих академій міністерств та відомств, територіальних органів
управління, що фінансуються з бюджету за програмою Державного комітету
України з питань науки, технологій та промислової політики; а також
міністерств і відомств, які фінансуються за рахунок їх власних джерел.

Витрати на пенсії та надання допомоги включають витрати на виплату
пенсій та надання допомоги за рахунок коштів Пенсійного фонду, Фонду
соціального страхування, а також за рахунок бюджетних асигнувань, а
саме: усі види пенсій, що виплачуються громадянам відповідно до чинного
пенсійного законодавства, включаючи пенсії військовослужбовцям усіх
видів та родів військ та допомогу при тимчасовій втраті працездатності.

Витрати на оборону складаються з витрат на утримання військових
підрозділів Міноборони, Національної гвардії, прикордонних військ,
штабів і військ цивільної оборони, а також витрати на навчання молоді
військових спеціальностей та на утримання військових комісаріатів.

До витрат на управління належать витрати на утримання законодавчої,
виконавчої, судової влади, прокуратури, правоохоронних органів, включно
зі службою Національної безпеки України, органами внутрішніх справ,
податковими службами та митними органами.

До витрат на зовнішньоекономічну і зовнішньополітичну діяльність
належать внески до міжнародних організацій, членами яких є Україна,
витрати

на утримання дипломатичних представництв України за кордоном, витрати на
короткотермінові відрядження відповідальних працівників органів
державної законодавчої та виконавчої влад, а також інші витрати.

Витрати господарських структур на соціальні заходи включають витрати
суб’єктів господарської діяльності на виплату матеріальної допомоги,
організацію відпочинку та лікування, поліпшення харчування та
задоволення інших соціальних потреб працівників, що здійснюються за
рахунок їхніх власних прибутків.

До інших витрат господарських структур належать витрати, які
здійснюються суб’єктами господарської діяльності за рахунок їхніх
власних прибутків, крім зазначених вище.

Витрати на обслуговування державного боргу як внутрішнього, так і
зовнішнього включають витрати: на виплату процентів за вкладами
населення в Ощадному банку станом на 01.01.92 р. (тобто, які залишились
після ліквідації союзної системи ощадних кас), на виплату процентів за
кредитами та на погашення кредитів, одержаних урядом від Національного
банку України для покриття витрат бюджету, виплати процентів за
державними цінними паперами та витрати з їх викупу, а також на погашення
державних внутрішніх та іноземних позик й інші витрати з обслуговування
боргу.

До інших видатків бюджету належать видатки: на фінансування житла для
військовослужбовців та членів їх сімей; на реставрацію пам’яток
архітектури; охорону навколишнього природного середовища; ядерну
безпеку; витрати, пов’язані з поверненням кримськотатарського населення
та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України;
на фінансування заходів із ліквідації стратегічних озброєнь та заходів,
визначених Національною програмою поліпшення безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища; на відшкодування сільськогосподарським та
переробним підприємствам власних коштів, використаних на будівництво
об’єктів соціально-культурного призначення; витрати на викуп облігацій
Державної цільової безпроцентної позики 1990 року; витрати на індексацію
вкладів населення в установах Ощадбанку; на створення резервного фонду
Кабінету Міністрів України та інші.

Після виконання розрахунків показників балансу в розрізі окремих статей
доходів та витрат визначається їх взаємозв’язок, тобто збалансованість
показників, для чого до схеми балансу долучаються показники перевищення
доходів над витратами або витрат над доходами.

Поняття “фінансовий механізм” полягає в тому, що його розуміють як
сукупність метолів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на
соціально-економічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію
функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор
впливу держави па економіку країни. Завдяки такому аспекту суті
фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його
структуру.

У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не
виділяють як відокремлене явище, але всебічно і ґрунтовно досліджують
фінансові методи впливу на економіку і суспільство.

В економічній літературі країн СНД переважає перший підхід до визначення
фінансового механізму як способу організації фінансових відносин
(Дробозіна Л.А., Родіонова В.М.), який складається з елементів та
інструментів впливу. А російський економіст Сенчагов В.К., проводячи
чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що
фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

• фінансово-кредитне планування;

• фінансово-кредитні важелі;

• організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи.

Структура фінансового механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досип,
чітко відображає домінант адміністративного управління економікою.
Розробити на такій основі систему макро-економічного регулювання і
фінансової стабілізації в Україні практично неможливо.

Вітчизняний вчений Опарін В.М. визначає фінансово-кредитний механізм як
сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу па
соціально-економічний розвиток суспільства.

Українські вчені Федосов В.М., Опарін В.М., Огородник С.Я. вважають, що
фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми (фінансово-кредитне
забезпечення і фінансово-кредитне регулювання), а також організаційні
структури і важелі впливу.

Структура фінансового механізму, що розроблена українськими вченими, в
цілому логічна, але водночас вона потребує певних уточнень і подальшого
розвитку.

Так, Льовочкін С.В. пропонує замість терміну “фінансово-кредитний
механізм” використовувати “фінансовий механізм”, тому що кредит
визначається як складова фінансів, кредитна система — як частина
фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії
фінансів і кредиту мають єдиний механізм впливу.

Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення за допомогою чого можна
здійснити фінансовий вплив і повинен показувати, як це зробити, то у
складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за
допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що
достовірно відображають стан суб’єкта фінансових відносин.

В узагальнюючому вигляді за Льовочкіним С.В. можна навести наступне
визначення фінансового механізму — це сукупність методів фінансового
впливу на соціально-економічний розвиток і система фінансових
індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей
вплив.

Структура фінансового механізму може бути представлена на схемі (див.
рис. 3.1.)

Рис.3.1. Структура фінансового механізму

Слід зазначиш, що загалом серед українських вчених Існує чітка позиція
щодо визначення фінансовою механізму підприємства та його складових,
якщо поза увагою лишити центральну складову механізму економічний
інтерес учасників фінансових відносин та її присутність у кожній
складовій механізму (крім фінансових індикаторів).

Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових
ресурсів па розв’язання окремих завдань фінансової політики
господарюючого суб’єкта. При цьому розрізняють забезпечувальну і
регулятивну його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні
джерел фінансування, тобі о покриття повсякденних потреб і характеризує
пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив
через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового
забезпечення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В
цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних
інтересів учасників фінансових відносин.

Вона мас наступні напрямки свого прояву:

• за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції
розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими
ресурсами;

• за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів
встановлюється відповідна система реалізації економічних
інтересів.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання здійснюється за
допомогою фінансових інструментів, які в свою чергу мають свої важелі
впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються на:

• первинного впливу, то діють у процесі вилучення частини доходів
(податки, внески, відрахування);

• вторинного впливу, то діють шляхом збільшення доходів (банківські
позички, бюджетні субсидії”).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:

• загального підходу, характерного для всіх суб’єктів фінансових
відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування);

• селективного, диференційованого підходу.

При здійсненні ефективної фінансової політики перевага надається
селективному підходу.

Важелі впливу на соціально-економічний розвиток підприємства визначають
характер дії фінансових інструментів, коригують, що дію та поділяються
па:

• за напрямом дії стимули, санкції;

• за видами – норми й нормативи;

• за методологічними засадами —- умови і принципи формування доходів,
нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування.

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

• фінансові категорії;

• фінансові показники;

• фінансові коефіцієнти.

Застосовування фінансових категорій як фінансових індикаторів не є
доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних
економічних відносин, тобто чисто теоретичні поняття і не можуть
використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства
характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги
фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності.
Фінансові коефіцієнти це відносні фінансові показники, які виконують
оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльності.
Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх
визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності.

Отже, по-перше, фінансовий механізм — це складна система, яка дозволяє
управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє
розв’язувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що ролі,
фінансів у відносинах розподілу вторинна і основне регулювання
здійснюється у сфері виробництва. Таким чином, фінансовий механізм с
способом організації фінансів.

висновки

З наведеного вище матеріалу можна зробити такі висновки: Фінансові
ресурси – це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі
розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й
зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності
розширеного відтворення і та задоволення інших суспільних потреб. Однією
з найважливіших умов розкриття змісту й призначення фінансових ресурсів
є виявлення їхнього взаємозв’язку І з вартісною структурою валового
внутрішнього продукту.

Фінансові ресурси є об’єктивно необхідною умовою процесу відтворення на
всіх його стадіях, однак формування кінцевої структури відтворення
досягається на стадії розподілу, де формуються пропорції між фондами
відшкодування, споживання й нагромадження, здійснюється розподіл доходів
між підрозділами суспільного виробництва, галузями господарства,
соціальними групами, безпосередніми виробниками матеріальних благ.
Питома вага фінансових ресурсів у ВВП за роки незалежності зменшилася з
93.8% до 72.1%. Незважаючи на загальну позитивну значимість цієї
тенденції до зниження, такі різкі коливання мають негативні наслідки для
розвитку макроекономічних процесів і призводять до механічного
руйнування фінансових пропорцій, які утворилися господарюючими
суб’єктами попереднього часу та є фактором щодо поглиблення фінансової
кризи, зокрема кризи неплатежів.

Найвищу питому вагу в структурі джерел фінансових ресурсів держави в
2004 р. займали прямі й непрямі податки – їх частка склала 24.5%
загального обсягу фінансових ресурсів. Друге місце в структурі джерел
фінансових ресурсів держави займав прибуток – 22,4%. В структурі
використання фінансових ресурсів, найвищу питому вагу мають витрати на
соціальні потреби (на соціальну сферу за рахунок бюджету й господарських
структур та на соціальні гарантії населенню).

Починаючи з 1999 року їх частка неухильно зростає. Якщо y1999 p. вона
становила 33,8%, то у 2004 р. – вже 45,8%).

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі – це комплексний
документ-прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових
ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки.

Був проведений аналіз фінансових ресурсів колективного підприємства
“Зеленбуд”. За даними розрахунками підприємства є рентабельним та в
результаті своєї діяльності отримує прибуток.

Список використаних джерел (добрати)

Балабанов А., Балабанов И. Финансы. -С-Пб, 2000. -192 с.

Бескид Й.М. Державний бюджет України. // Методичні

рекомендації. – Тернопіль, 1996.

Василик О.Д. Теорія фінансів. -К: Ніос, 2000. -416с.

Кириленко О.П. Фінанси. -Тернопіль, 1998. -с.165 с.

Кульчицький М.І. Проблеми та шляхи удосконалення бюджетної

системи України. // Регіональна економіка, №1, 2000.

Опарін В.М. Фінанси. -К, 1999. -164 с.

Симоненко В. Удосконалення фінансово-економічної бази

бюджетів України. // Економіка України, №3, 2000.

Статистичний щорічник України за 1999 рік. -К., 2000 р.

Теория финансов: учебное пособие / Под ред. М.Е. Заяц, М.К.

Филенко. -Минск: Вышейшая школа, 1997.

Финансы / Под ред. A.M. Ковалевой. -М.: Финансы и статистика,

1996.

Финансы /Под общ. ред. Л.А. Дробозиной. -М.: Финансы, Юнити,

2000.-527 с.

Финансы и кредит. Учебное пособие / Под ред. А.Ю. Казака. –

Екатеринбург, 1994

Финансы. Учебник для вузов /Под общ. ред. Л.А. Дробозиной. –

М.: Финансы и статистика, 1995.

Додаток А

Взаємозв’язок фінансових ресурсів із вартісною структурою внутрішнього
валового продукту

2004

2003

2002

2001

2000

1999

2004

2003

2002

2001

2000

1999

Залишки на початок

Надходження матеріалів за період

Залишки на кінець за даними інвентаризації

Вартість матеріалів, яку належить списати

Залишки на кінець за даними розрахунку (сальдування)

Вартість матеріалів, яку належить списати

Надходження матеріалів за період

Залишки на початок

Розхід

Акт на списання

Залишки на кінець місяця

Прихід

Залишки на початок

Залишки готівки на початок місяця

Розхід

Сума здана на підприємство

Залишки готівки на кінець місяця

Пасив

Актив

Поточні зобов’язання

Поточні зобов’язання на кінець звітного періоду

Поточні зобов’язання початок звітного періоду

2005 02 01

20

01

20

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020