.

Американська модель державних фінансів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
413 2776
Скачать документ

Реферат на тему:

“Американська модель державних фінансів”

У американській моделі державних фінансів важливе місце посідає
дежавний бюджет та бюджетний процес США.

Бюджетний процес Сполучених Штатів Америки –це період протягом якого
відбувається підготовка бюджету адміністрацією Президента, робота
конгресу над бюджетом, виконання бюджету та контроль за його виконанням.

Складання бюджету є дуже складний і громіздкий процес, який
породжує десятки менших похідних процесів, зусилля тисяч членів
персоналу у виконавчій та законодавчій гілках влади, мільйони робочих
годин щорічно і активну участь Президента і керівників
конгресу.

Бюджет у Сполучених Штатах Америки є чимось набагато більшим ніж
просто сума кількісних показників. Задяки йому фінансуються федеральні
програми і за його ж таки допомогою багато сімей сплачують свої основні
витрати. Він забезпечує соціальні програми які підтримують хворих і
пристарілих осіб.

Бюджет є засобом вкладання Сполученими Штатами Америки капіталів у
своє майбутнє як шляхом матеріального будівництва так і через
удосконалення якісного складу населення.

Як уже неодноразово зазначалося вище, норми, закони й практика, які
регулюють створення бюджету, рідко коли бувають цілком статичними у часі
у будь-якій країні. Натомість, мінливі економічні й політичні обставини
і конкретні проблеми, що постають перед державою, можуть призвести до
змін у бюджетному процесі. Ці зміни добре проілюстровані законодавством,
що застосовувалося у Сполучених Штатах впродовж останнього сторіччя і
визначало процес складання бюджету.

У пункті 9[7] статті 1 Конституції Сполучених Штатів сказано, що “Усі
гроші беруться зі Скарбниці лише як наслідок асигнувань, наданих
законом; час від часу друкуються регулярні повідомлення й звіти про
надходження й видатки усіх грошових коштів уряду”.

Поза цим у Конституції майже нічого не говориться про конкретну
практику, якої слід дотримуватися під час річного бюджету. Єдиним
винятком є вимога про те, щоб усі податкові закони брали початок у
Палаті представників, яка, згідно з первісною редакцією Конституції,
була палатою Конгресу, яка мала обиратися всенародним голосуванням
(сенатори обиралися законодавчими органами декількох штатів).

До початку двадцятих років президент здійснював мало централізований
контроль за законами про асигнування, ухвалюваними Конгресом, оскільки
кожне міністерство й відомство окремо зверталося до Конгресу за
асигнуваннями. Такий порядок було змінено із прийняттям закону 1921 року
про державний бюджет. Згідно з ним президент був зобов’язаний подавати у
перший день сесії Конгресу своє бюджетне послання із безліччю заявок на
бюджетні асигнування. Після законодавчого ухвалення цих асигнувань
Конгресом і затвердження президентом вони ставали “бюджетом Сполучених
Штатів”.

Щоб допомогти президентові готувати свій проект річного бюджету,
законом 1921 року було створене Бюджетне бюро, на яке поклали
відповідальність за збирання заявок від певного числа різних міністерств
і відомств. Хоча Бюджетне бюро і було попервах підпорядковане Державній
скарбниці (подібній до Міністерства фінансів), у 1939 році воно стало
частиною Виконавчого управління президента. Іншою установою, створеною
на підставі цього закону, була Головна контрольна служба (ГКС),
покликана слугувати для Конгресу органом бюджетного контролю (як
нещодавно створена в Україні Рахункова палата). Хоча ГКС і була
підпорядкована Конгресові, вона повинна була виступати як політичне
незалежне відомство із своїм керівником — Генеральним контролером, —
призначуваним на посаду президентом і затверджуваним Сенатом на єдиний
термін перебування на посаді протягом п’ятнадцяти років. Нарешті, закон
встановлював, що фінансовий рік для уряду слід встановити з 1 липня до
ЗО червня включно. Оскільки сесії Конгресу починалися у січні, це давало
Конгресові майже 6 місяців для вчасного обговорення1 й змін асигнувань,
щоб на початку фінансового року мати готовий бюджет.

Закон про державний бюджет слугував осердям бюджетного процесу впродовж
понад 50 років. Опісля, у відповідь на цілу низку подій, процес

було змінено шляхом ухвалення закону 1974 року про бюджетні
повноваження і контроль Конгресу за використанням бюджетних коштів.
Декілька положень цього закону передали суму повноважень щодо бюджетного
процесу від президента Конгресові. Закон змінив визначення фінансового
року з періоду липень-червень на 1 жовтня-30 вересня включно. Це
положення дало Конгресові триваліший час для розгляду бюджетних заявок,
що надходять від президента. Закон також санкціонував створення
Бюджетної служби Конгресу. Службу було укомплектовано фахівцями з
фінансових питань, покликаних обслуговувати членів Конгресу на
позапартійній основі і тим самим дати Конгресові можливість мати у
своєму розпорядженні групу експертів, подібних тим, яких мав президент у
своєму Адміністративно-бюджетному управлінні (назва, яку отримало
відомство, первісно створене як Бюджетне бюро). Закон 1974 року створив
також два нових комітети у Конгресі — комітети Палати представників і
Сенату з питань бюджету. На ці комітети було покладено відповідальність
за складання бюджетних резолюцій, у яких уперше було зроблено спробу
розглядати бюджет (як прибуткову, так і видаткову його частини) у його
сукупності в одній резолюції (але не визначати точні суми, які слід
асигнувати на конкретні видаткові цілі). Нарешті, як випливає із назви
закону, він також обмежував право президента “утримуватися” від
витрачання коштів, асигнованих Конгресом. Це було відповіддю на невдалу
спробу президента Ніксона обійти намір Конгресу витратити гроші на певні
цілі, заборонивши відомствам витрачати кошти, які Конгрес попередньо
асигнував.

Хоча новий закон спочатку працював більш-менш добре (чому почасти сприяв
той факт, що як більшість членів Конгресу, так і президент з 1977-1981
років належали до однієї політичної партії), у 1980-х роках річні
витрати значно перевищували державні надходження. Ці дефіцити
розглядалися як симптом безконтрольності бюджетного процесу, коли
Конгрес був нездатним стримати видатки. У відповідь на цей феномен і
занепокоєння тим, що зростаючі дефіцити завдавали шкоди національній
економіці, Конгрес ухвалив закон 1981 року про збалансованість бюджету і
максимальні розміри бюджетного дефіциту (який за прізвищами його
головних авторів часто називають “Законом Грема-Радмена-Холлінгза”). Цей
закон був спрямований на встановлення контролю за рівнем дефіциту і з
часом поступове його скорочення відповідно до попередньо визначеного
графіка. Якщо Конгресові не вдавалося досягти цих запланованих рівнів
дефіциту, асигнування слід було анулювати і заборонити витрачати. Попри
це завдання, Закон Грема-Радмена-Холлінгза не зміг стримати рівень
дефіциту.

Відповіддю на цю невдачу було ухвалення у 1990 році закону про
забезпечення виконання бюджету. Згідно з ним, центр ваги макробюджетного
процесу було перенесено з дефіциту на абсолютні граничні розміри витрат.
Крім того, якщо вносилися нові законопроекти, здатні скоротити
надходження або збільшити видатки, від них вимагалося також показати, як
можна буде дотриматися наперед визначених граничних обсягів витрат (чи
то шляхом скорочення інших категорій витрат, чи то через отримання
необхідних доходів). Саме цим законом регулюється зараз у Сполучених
Штатах бюджетний процес.4

Навіть той факт, що закон про забезпечення виконання бюджету чинний ось
уже понад 6 років, не слід тлумачити як свідчення того, що проблеми
фінансового планування “вирішені”. Як, можливо, відомо читачам, перебіг
бюджетного процесу для 1996 фінансового року був не надто втішним.
Справді, декілька разів уряд Сполучених Штатів припиняв роботу у зв’язку
з тим, що закони про нові асигнування не були ухвалені, а “резолюцію про
продовження асигнувань” (яка б дозволила урядові продовжувати
функціонування на підставі раніше ухвалених законів) не було введено в
дію. Існує також широке розуміння того, що основна частина загальних
витрат, здійснених урядом США, не піддається контролю завдяки раніше
ухваленим компенсаційним та соціальним виплатам. Однак змінити ці
компенсаційні та соціальні програми здебільшого вважається якщо не
неможливим, то політичне небезпечним. Нарешті, принаймні дехто доводить,
що єдиний спосіб, у який видатки взагалі можна контролювати, є внесення
змін до Конституції, що робили б збалансованість річних бюджетів
обов’язковою.

Складання бюджету не може бути iзольованою дiяльнiстю,що її
провадить групка експертiв з фiнансових питань. Через те, що характер
створюваного бюджету позначається на всiх аспектах державної
полiтики, серед учасникiв його складання можна побачити представникiв
усiх урядових структур. Деякi розробники бюджету є фахiвцями у
створеннi програм; iншi – фiнансовими експертами. Однi обiймають
провiднi посади в урядi; участь iнших обмежується зацiкавленiстю в
окремiй програмi або органiзацiї. За своїм характером розподiл працi у
роботi над бюджетом суттєвою мiрою є полiтичним: тут є тi, хто
вiдстоюють програми i стоять на сторожi фiскальної полiтики,
здiйснюють контроль з боку законодавчої влади i виторговують кошти
для уряду, є довiреними особами президента i представниками
урядових агенств. Паралельне iснування законодавчої i виконавчої
ланок бюджетного процесу вiдчутно впливає на число i рiзнорiднiсть його
учасникiв. Як i Конгрес, виконавча гiлка влади теж має своїх власних
експертiв з бюджетних питань. Так само, як i в межах Конгресу, в
урядових агенствах є експерти зi створення програм. Конгрес,
користуючись своєю самостiйнiстю в бюджетних справах, розробив
власнi бази даних щоби уникнути надмiрної залежностi вiд даних
виконавчих структур. Втiм, на вiдмiну вiд виконавчої влади, у
Конгресi спостерiгається значно бiльша рiзнорiднiсть. Як установа, що
представляє розмаїття iнтересiв i перспектив, Конгрес
диверсифiкував свою стадiю бюджетного процесу, що дало можливiсть
урiзноманiтнити характер учасникiв. Коли йдеться про державнi грошi
нiхто у Конгресi не несе повної вiдповiдальностi, однак
практично кожен член i комiтет виконують якусь роль.

Iснують три головнi учасники виконавчої ланки бюджетного процесу: в
порядку iєрархiї президент, АБУ i урядовi агенства, безпосередньо
пiдпорядкованi президентовi. Поза тим, рiзним виконавчим пiдроздiлам
вiдведено чiтко окресленi ролi. Мiнiстерство фiнансiв веде рахунки у
масштабi всього уряду, контролює та регулює федеральнi кошти i
борги, перiодично готує повiдомлення про стан бюджету, i вiдiграє
провiдну роль (з боку виконавчої влади) у податковiй полiтицi.
Рада економiчних консультантiв готує щорiчний Економiчний Звiт,
прогнозує тенденцiї в економiцi i дає поради президентовi (поряд
з iншими) щодо економiчної полiтики.

Ролi у складаннi бюджету не можуть розглядатися окремi вiд
учасникiв. Оскiльки iнтереси, навички, i взаємостосунками
мiж кчасниками змiнюються, так само мiняються й ролi, що їх
вони грають. Деякi президенти виявляють жвавий iнтерес до бюджетної
полiтики; але мало хто з них брав участь у прийняттi конкретних
рiшень щодо бюджету.

Спосiб, у який президент користується послугами АБУ (i його
керiвника), за кожної наступної адмiнiстрацiї iнший. В деякi роки АБУ
має переважну роль у бюджетнiй полiтицi; в iншi перiоди воно
стикається з жорсткою конкуренцiєю з боку iнших органiв i радникiв з
президентської адмiнiстрацiї.

А втiм, бюджетним ролям повинна бути властивою мiнiмально
необхiдна стабiльнiсть, хоча б з огляду на невiдкладну потребу у
щорiчнiй розробцi бюджету. Якби кожного наступного року деякi з
учасникiв поводили себе iнакше, iншi могли б не знати, чого вiд них
очiкувати або як адаптувати свої власнi ролi. Складання бюджету є
процесом, який на грунтується на взаємнiих очiкуваннях. Очiкується, що
агенства домагатимуться бiльших коштiв для програм, що перебувають
пiд їхньою юрисдикцiєю, а АБУ прагнутиме зростання бюджету.
Очiкується, що президент спробує проштовхнути свiй проект бюджету
через Конгрес, а законодавцi силкуватимуться виявити певну
незалежнiсть у бюджетнiй полiтицi, однак очiкується також, що
обидвi сторони уладнають свої розбiжностi, не вдаючися до
крайнощiв. Коли одна iз сторiн виявляється затятiшою, нiж звичайно,
ця схема очiкувань може вибухнути, призвiвши до затяжного конфлiкту,
як це сталося у 1980-х роках.

За останнi роки ролi представникiв законодавчої влади в розробцi i
ухваленнi бюджету були зазнали бiльших змiн, нiж це було в минулому.
Це можна пояснити у кiлька способiв, починаючи з того, що, як вже
було зазначено, цi ролi характеризуються значною рiзнорiднiстю.
Втiм, конгресова ланка бюджетного процесу та iншi змiни у
бюджетнiй процедурi мали не менше значення. Закон Конгресу про
бюджетнi повноваження вiд 1974 року ввiв до законодавчого процесу
нових учасникiв, залишивши в ньому попереднiх. На паперi ролi
комiтетiв, що опiкуються доходами, санкцiонуваням i наданням
бюджетних асигнувань, мало в чому змiнилися, однак вже саме
створення комiтетiв з питань бюджету неминуче мало позначитися на
намiрах i поведiнцi учасникiв. Навiть до запровадження бюджетного
процесу Конгрес зазнавав вiдчутного бюджетного неспокою. Пiсля того,
як багато санкцiонуючих комiтетiв переорiєнтувалися з надання
постiйних повноважень на перiодичнi, вони почали виявляти бiльше
активностi, пропонуючи обсяги витрат для конкретних програм.. Окрiм
того, бюджетнi повноваження щодо надання коштiв особам або
органiзацiям, якi вiдповiдають певним законодавчо визначеним
вимогам (поряд з iншими формами бюджетних повноважень,
передбачених законами матерiального права до ухвалення належних
законiв про бюджетнi асигнування) почали превалювати. Цi
змiни торкнулися сфер повноважень i ролi комiтетiв з розподiлу
бюджетних асигнувань. Незважаючи на те, що конгресова ланка бюджетного
процесу функцiонує вже майже два десятилiття, випадки змiни ролей у
Конгресi продовжують множитися. Процедура узгодження також вплинула
на спiввiдношення ролей i стосункiв законодавцiв. Кожного року,
починаючи з 1975, бюджетний процес у Конгресi протiкав неоднаково.
Одного року запроваджувалось складання бюджету на кiлька рокiв, iншого
– кредитне фiнансування; в окремi роки партiйнi лiдери виявляли
бiльшу активнiсть у формуваннi бюджету; в iншi – залишалися осторонь.
Стосунки мiж Конгресом i Бiлим домом з року в рiк змiнювалися i
сприяли загальнiй невизначеностi ролей на Капiтолiйському пагорбi.
Закон гРХ i тиск бюджетного дефiциту також вплинули на ролi i поведiнку
законодавцiв.

Наради на найвищому рiвнi з бюджетних питань неминуче позбавленi
постiйного характеру, тому що вони залежнi вiд готовностi обох гiлок
вступати в переговори i залишати осторонь принциповi розбiжностi в
бюджетнiй полiтицi. Одного разу цi переговори вiдбулися навеснi, два
iнших рази – восени. Перша угода охоплювала два фiнансових роки,
наступна стосувалася лише одного року, а остання – п’яти фiнансових
рокiв. Якщо наради на найвищому рiвнi спрямовують побудову бюджету на
наступнi роки, то одним iз ймовiрних результатiв цього може стати
поглиблення непевностi щодо бюджетної поведiнки учасникiв.

Пiд час пiдготовки бюджету Президент встановлює загальнi принципи
бюджетної та фiскальної полiтики. У рамках системи багаторiчного
планування полiтичнi орiїнтири даються агентствам як щодо наступного,
так i стосовно подальших бюджетних рокiв, разом з вихiдними
принципами пiдготовки агентствами бюджетних заявок. Процес пiдготовки
бюджету починаїться не пiзнiше, нiж навеснi кожного року,
щонайменше за дев’ять мiсяцiв до подання бюджету.

Агентства виконавчої гiлки влади готують свої бюджетнi заявки на
основi вказiвок Президента, які вони отримують через
Адмiнiстративно-бюджетне управлiння (АБУ), i докладних
iнструкцiйщодо пiдготовки бюджетних припущень, що мiстяться у цьому
Циркулярi. Процес огляду бюджету виконавчої гiлки влади передбачаї
щонайширшу участь керiвникiв та працiвникiв агентств. АБУ працюї
разом iз спiвробiтниками агентств над визначенням основних проблем
бюджету нанаступний рiк, здiйснюї аналiз, необхiдний для створення
умов для прийняття рiшень, визначаї основнi варiанти осiннього процесу
огляду бюджету, а також розробляї й виконуї багаторiчнi плани
аналiзу проблем, що потребуватимуть вирiшення у майбутнi роки.

Впродовж весни й лiта процес зосереджено на оглядi
результативностi виконання програм, а також на способах забезпечення
ефективного використання державних ресурсiв та успiшного здiйснення
програм та полiтичної лiнiї. Вiдбуваїться обмiн думками стосовно
можливого перегляду функцiй, об’їднання напрямкiв дiяльностi i
пропозицiй щодо реорганiзацiї програм. Крiм того, з’ясовуються
управлiнськi методи, здатнi забезпечити високоякiсне виконання
програм, оцiнку негайних i перспективних результатiв виконання

програм, а також своїчасне визначення потреб у переорiїнтацiї
полiтики через адмiнiстративнi заходи чи змiни в законодавствi.

Вiд мiнiстерств i агентств виконавчої влади вимагаїться подання
попереднiх бюджетних матерiалiв до АБУ на початку осенi, вiдповiдно до
графiка, зазначеного у пунктi 10.3. Iншi матерiали подаються
наприкiнцi осенi та взимку за графiком, який встановлюї АБУ. Бюджетнi
данi вимагаються щодо минулого, поточного та наступного бюджетних
рокiв, а також щодо подальших п’яти рокiв пiсля бюджетного року.

Восени основнi проблеми й варiанти їхнього вирiшення готовi до
розгляду Президентом. Їх органiзовано навколо головних тем i взаїмно
пов’язаних питань’ що хвилюють адмiнiстрацiю. Потiм АБУ розглядаї
бюджетнi заявки агентств на основi прiоритетiв, встановлених
Президентом, показникiв виконання програм та бюджетних обмежень на
величину капiталовкладень. Повний комплект бюджетних пропозицiй
подаються Президентовi для затвердження на початку грудня.

Пiсля закiнчення процесу розгляду заявок рiшення щодо них
надходять до агентств. Пiсля отримання остаточних рiшень стосовно
поточного i бюджетного року агентства переглядають свої бюджетнi
заявки, щоб привести їх у вiдповiднiсть iз цими рiшеннями. Цi
остаточнi пiдрахунки подаються до Конгресу включеними до
президентського проекту бюджету. Згiдно з чинним законодавством
бюджет потрiбно подати до Конгресу не пiзнiше першого понедiлка
лютого. Кiлькарiчнi плановi оцiнки, що мiстятся в президентському
бюджетi, стають вiдправною точкою планування бюджету, який
подаїться до Конгресу наступного року. У наступнi роки на процес
пiдготовки бюджету справлятимуть вплив вимоги Закону про
ефективнiсть та результативнiсть дiяльностi уряду, який вимагаї вiд
агентств виконавчої влади розробки стратегiчних планiв та щорiчних
планiв функцiонування його

Рiшення Конгресу з бюджетних питань можна класифiкувати вiдповiдно до
трьох рiзних видiв уживаних заходiв: (1) ухвалення резолюцiї про
бюджет; дiї, пов’язанi з цим етапом роботи, за звичай називаються
“конгресовий бюджетний процес”; (2) затвердження законопроектiв
про щорiчнi асигнування включно з обов’язковими, додатковими
заходами щодо асигнувань, а також продовженням асигнувань; i 3)
затвердження iнших законодавчих актiв, якi торкаються
федерального бюджету, як, наприклад, законiв, що дають дозвiл на
здiйснення витрат, законопроектiв про узгодження та iнших заходiв,
якi змiнюють податкове законодавство, вносять змiни до соцiальних
програм або коригують межi заборгованостi. Конгрес використовує
рiзноманiтнi процедури, що дозволяють ув’язати цi рiзнi види заходiв.
Резолюцiя про бюджет. Процес роботи Конгресу над бюджетом
починається на початку кожного року пiсля подання президентом свого
проекту щорiчного бюджету. Конгрес не зобов’язаний дотримуватися
рекомендацiй президента. Пiд час розробки ним резолюцiї про бюджет
Конгрес може застосувати полiтичнi, економiчнi та методологiчнi
припущення, вiдмiннi вiд тих, що фiгурують у проектi бюджету,
поданому органами виконавчої влади. Коли Конгрес вводить у дiю
закони про виконання бюджетного плану, вiн може надавати бiльше або
менше коштiв, нiж того бажає президент для окремих програм, або
змiнювати податковi ставки iншим чином, нiж це рекомендовано
президентом.

Згiдно iз Законом Конгресу про бюджетнi повноваження вiд 1974 року
кожен комiтет Палати Представникiв i Сенату повинен протягом 6
тижнiв пiсля подання президентом свого проекту бюджету доповiсти
свої “думки i припущення” з приводу бюджетних питань, якi
перебувають у сферi його повноважень. Комiтети з питань бюджету
використовують цi доповiдi разом з аналiтичними матерiалами Бюджетної
служби Конгресу для пiдготовки резолюцiї про бюджет щодо наступного
фiнансового року. Комiтети з питань бюджету користуються оцiнками
базового рiвня для прогнозування вартостi незавершених програм
без урахування можливих змiн у полiтицi або законодавствi.

Резолюцiя про бюджет, яку належить ухвалити до 15 квiтня,
передбачає рiвнi доходiв i витрат на 5 фiнансових рокiв, причому
обов’язковими до виконання є лише показники – перший рiк. У зв’язку з
тим, що вона є спiльною (тобто, вона не передається президентовi для
пiдпису або накладання вето), резолюцiя про бюджет не має законодавчої
сили. На пiдставi цiєї резолюцiї неможливо стягувати нiяких податкiв
i витрачати нiяких коштiв. Резолюцiя про бюджет складається з
трьох основних частин: узагальнених показникiв, розподiлених
за функцiональними напрямками асигнувань на витрати i (можливо)
положень про узгодження. Узагальненi показники включають у себе суму
всiх доходiв (а також суму, на яку цi доходи повиннi бути
змiненi), сукупнiсть нових бюджетних повноважень, суму усiх
видаткiв, позитивне або негативне сальдо бюджету, межi
заборгованостi, а також суму нових зобов’язань щодо прямих позик i
нових первiсних зобов’язань стосовно гарантованих позик. Новi
бюджетнi повноваження, видатки, прямi позики i гарантованi позики
розносяться по 20 функцiональних напрямках, таких, наприклад,
як нацiональна оборона, закордоннi справи, енергетика та
сiльське господарство. Положення про узгодження спонукують визначенi
комiтети Палати Представникiв i Сенату опрацьовувати
законопроекти, якi б приводили розмiри витрат, доходiв або меж
заборгованостi, встановленi чинним законодавством, у вiдповiднiсть
iз поточною бюджетною полiтикою. В резолюцiї про бюджет не йдеться
про конкретнi програми або рахунки, однак узагальненi показники,
функцiональний розподiл коштiв та положення про узгодження грунтуються,
як правило, на припущеннях стосовно окремих програм. Iнодi цi
припущення є викладеними у звiтах комiтетiв з питань бюджету,
що супроводжують резолюцiю про бюджет, однак вони не є зобов’язуючими
для Конгресу. Для забезпечення того, щоби резолюцiя про бюджет дiйсно
слугувала вказівкою для подальших крокiв в уживаннi пов’язаних з
бюджетом заходiв, Конгрес має за обов’язок ухвалити її перед тим, як
зосердитися на розглядовi заходiв щодо доходiв, витрат або меж
заборгованостi на наступний фiнансовий рiк. Втiм, Конгресовi часто не
вдається ухвалити резолюцiю про бюджет до закiнчення граничного
термiну 15 квiтня, визначеного Законом Конгресу про бюджетнi
повноваження вiд 1974 року. Регламент Палати Представникiв дозволяє
їй розглядати черговi законопроекти про бюджетнi асигнування пiсля
15 травня (а впродовж 1995 фiнансового року деякi бездефiцитнi
законопроекти пiсля 15 квiтня),навiть якщо резолюцiю про бюджет ще не
ухвалено.

Заходи щодо щорiчних асигнувань. Щорiчнi асигнування передбачаються
у 13 чергових законопроектах про бюджетнi асигнування, кожен з
яких розробляється пiд егiдою однойменних пiдкомiтетiв Палати
Представникiв i Сенату, що подають свої рекомендацiї про рiвнi
витрат комiтетам у повному складi. Кожен з цих законопроектiв
надходить до Палати Представникiв i Сенату окремо, як i решта
заходiв (такi, як законопроекти про витрати i надання повноважень,
здiйснення виплат визначеному колу громадян i органiзацiй), що
впливають на загальнi обсяги бюджету. Якщо Конгрес не змiг надати
чинностi усiм черговим законопроектам про бюджетнi асигнування до
початку фiнансового року, вiн забезпечує тимчасове фiнансування
через “резолюцiї про продовження повноважень”. У деякi роки
цi заходизабезпечували видiлення асигнувань на цiлий фiнансовий рiк,
а не на один-два мiсяцi. Окрiм того, Конгрес вводить у дiю додатковi
заходи щодо асигнувань з метою надання додаткових коштiв федеральним
агенствам чи програмам, або для фiнансування витрат, що
охоплюються черговими законопроектами про бюджетнi асигнування.

Черговi, продовжувальнi i додатковi заходи з асигнувань ( як i iншi
законопроекти, що стосуються витрачання коштiв) пов’язанi з резолюцiєю
про бюджет через процедуру, визначену “Пунктом 302” i “Пунктом 602”
Закону Конгресу про бюджетнi повноваження вiд 1974 року. Пiсля
ухвалення резолюцiї про бюджет загальна сума витрат розподiляється
серед комiтетiв з бюджетних асигнувань Палати Представникiв i Сенату ( а
також iнших комiтетiв, що володiють повноваженнями щодо витрачання
коштiв). Пiсля цього комiтети з бюджетних асигнувань здiйснюють
подальший розподiл видiлених їм сум мiж 13 своїми пiдкомiтетами. Коли
Палата Представникiв розглядає який- небудь захiд, пов’язаний iз
асигнуваннями, передбаченi у ньому витрати порiвнюються iз сумою,
видiленою вiдповiдному пiдкомiтетовi. За деяких обставин розгляд
заходу, пов’язаного з асигнуваннями, може бути заблокований шляхом
висунення зауважень проти на тiй пiдставi, що полiтику, накреслену
бюджетною резолюцiєю, було б порушено. Проте у бiльшостi випадкiв
законопроекти про бюджетнi асигнування вiдповiдають вимогам пункту 302
(або 602) про перерозподiл сум, призначених до витрат.

Прийняття рiшення щодо заходiв, пов’язаних засигнуваннями,
iнодi затримується через нездатнiсть Конгресу своєчасно ввести в дiю
закон, що дав би дозвiл на здiйснення витрат. Санкцiонуюче
законодавство є законодавством, яке: (1) створює програму або
агенство, а також умови, на яких вони працюватимуть, i (2)
санкцiонує законодавче затвердження асигнувань для цiєї програми
або агенства. Санкцiонуюче законодавство може брати початок в
Палатi Представникiв або у Сенатi i може розглядатися будь-коли
протягом року. Вплив санкцiонуючого законодавства на бюджет залежить
вiд того, чи обмежується воно дозволом тiльки на дискрецiйнi витрати
(фiнансування яких забезпечують закони про щорiчнi асигнування), чи й
на витрати, здiйснюванi поза законодавчими рiшеннями про бюджетнi
асигнування, якi самi дають урядовим установам можливiсть брати
зобов’язання.

Регламенти Палати Представникiв i (меншою мiрою) Сенату вимагають, щоб
урядовi агенства i програми були управомоченi за законом ще до
видiлення їм асигнувань. Багато агенств i програм отримали тимчасовий
дозвiл, який має поновлюватися щорiчно або через кiлька рокiв.
Нерiдко буває, що Палата Представникiв i Сенат нехтують або не
дотримуються положень своїх регламентiв, спрямованих проти
законодавчо несанкцiонованих асигнувань на поточнi програми, якi ще не
були повторно санкцiонованi.

Законопроекти про узгодження та iншi заходи, що торкаються
бюджету. Щорiчнi асигнування затверджуються лише щодо приблизно
половини усiх федеральних витрат; решту значною мiрою визначають
постiйнi асигнування та iншi засоби фiнансування, якi не потребують
щорiчного затвердження Конгресом. На додачу, щорiчно встановлювана
сума доходiв визначається, головно, чинними законами. Це означає,
що Конгрес не може забезпечувати виконання своїх бюджетних рiшень
шляхом простого порiвняння сум у новому законодавствi з обсягами,
встановленими в своєму варiантi бюджету. Тi роздiли бюджету, якi
регулюються чинним законодавством, контролюються перш за все через
згадану вище процедуру узгодження. Комiтети, якi мають керуватися
положеннями про узгодження, у бiльшостi випадкiв мають граничний
термiн, до настання якого вони повиннi опрацювати змiни до iснуючого
законодавства. Рекомендацiї цих комiтетiв, як правило, зводяться в
комплексний законопроект про узгодження Комiтети Конгресу можуть
також опрацьовувати законодавчi акти, якими змiнюються закони про
витрати i доходи (наприклад тi, що передбачають виплати певним
верствам населення) зi своєї власної iнiцiативи. Якщо вони роблять
це, то суми доходiв i витрат, якi, за оцiнками, мають стати наслiдком
законодавчого затвердження цього заходу, порiвнюються з
розподiлом коштiв вiдповiдно до резолюцiї про бюджет або пункту 302
(або 602). За певних обставин вiдмiннiсть вiд обсягiв, закладених у
бюджет, може призвести до блокування розгляду законодавчих актiв шляхом
висунення зауваження проти.

Незважаючи на те, що вони зобов’язанi виконувати рiшення Конгресу,
урядовi агенства, як правило, мають деяку свободу дiй у витрачаннi
коштiв, оскiльки асигнування здiйснюються за загальними напрямками.
Агенства здебiльшого зважають на фiнансовi плани i плани програм, якi
вони подають комiтетам Конгресу, однак досить часто вони
“перекидають” кошти, (використовуючи їх з iншою, нiж передбачено, метою
в межах того ж самого рахунку) або вдаються до iнших засобiв для
покриття непередбачених витрат чи адаптацiї до умов, що змiнюються.
Деякi такi перенесення коштiв вимагають погодження з комiтетами
з розподiлу бюджетних асигнувань або з питань законодавства.

Урядовi агенства не можуть витрачати асигнованi кошти, поки АБУ їх
не розподiлить. Закон про подолання бюджетного дефiциту вимагає, щоб
АБУ розподiляло цi кошти для запобiгання необхiдностi iснування
дефiцитного бюджету чи потребi у додаткових асигнуваннях, або для
досягнення найбiльш ефективного i ощадливого використання коштiв. АБУ
розподiляє наявнi кошти за часовими перiодами (такими, як квартали або
мiсяцi) або проектами, пiсля чого агенства видiляють одержанi
в результатi розподiлу кошти своїм адмiнiстративним
пiдроздiлам. Загалом агенствам не дозволяється витрачати понад
видiленi АБУ або розподiленi серед своїх пiдроздiлiв суми.

Коли президент або iнший чиновник виконавчої влади вилучає кошти,
видiленi Конгресом, вiн застосовує процедуру, запроваджену Законом
про контроль над використанням бюджетних коштiв вiд 1974 року.
Якщо президент хоче затримати здiйснення деяких зобов’язань або
видаткiв, вiн пропонує вiдстрочку, але може зробити це лише з огляду
н причини, передбаченi Законом про подолання бюджетного
дефiциту. Вiн не може запровадити вiдстрочку з полiтичних причин.
Якщо президент хоче анулювати асигнування, вiн повинен
запропонувати процедуру скасування. Якщо Конгресовi не пощастить
скасувати цi кошти протягом 45 днiв, президент мусить розблокувати
їх. Начальник головного бюджетно- контрольного управлiння наглядає
за дотриманням Закону про контроль над використанням бюджетних
коштiв.Прикiнцевим етапом бюджетного процесу є аналiз i аудит.
Вiдповiдно до принципу “внутрiшнього контролю” забезпечувати
обгрунтованiсть i ефективнiсть своїх витрат у першу чергу мають самi
урядовi агенства. Вiд них вимагається мати системи облiку i
проводити аудиторськi перевiрки своїх видаткiв згiдно iз стандартами,
оприлюдненими ГБКУ.

Список використаних джерел

Конституція США

Закон Конгресу від 20.02.1981 “ Про збалансованість бюджету і
максимальні розміри бюджетного дефіциту (Грема-Радмена-Холлінгза)”

Закон Конгресу від 15.03.1991 “Про забезпечення виконання бюджету”

Закон Конгресу від 5.06.1974 “Про бюджетні повноваження”

Закон Конгресу від 7.091985 “Про подолання бюджетного дефіциту”

Закон Конгресу від 9.061982 “Про виконання бюджетного плану”

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020