Реферат на тему:
Альтернативна санація
Форма фінансової санації з допомогою власників підприємства, коли
акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між
деномінацією чи консолідацією – з одного боку, та здійсненням
безповоротної фінансової допомоги – з іншого, називається альтернативною
санацією.
Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (зменшення
статутного фонду) та санації із залученням додаткових внесків власників.
За такої форми санації перед акціонерами (власниками) стоїть проблема
вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових
збитків підприємства1 і зберігають належну їм частку (в абсолютному і
відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або
погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних
доплат, фінансові наслідки обох видів санації для власників
корпоративних прав підприємства однакові, проте для суб’єкта
господарювання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в
такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліпшується
платоспроможність підприємства.
Приклад 4.
Визначимо, яким має бути розмір альтернативних цільових внесків для
покриття балансових збитків за заданої номінальної вартості акцій (НВ) в
50 у.о. (кількість акцій становить 40 шт.) та запланованому розмірі
валового санаційного прибутку в 1500 у.о. Баланс підприємства до
проведення санації має такий вигляд:
Балансовий (розрахунковий) курс акцій (БК) становить:
БК = (Власний капітал / Статутний капітал)*100 =
(2000-1080)/2000*100=46%, або 23 у.о. (50 * 46%)
У разі чистої санації для одержання запланованого санаційного прибутку
статутний капітал слід зменшити на 1500 у.о. (до 500 у.о.).
Співвідношення, за яким зменшуватиметься статутний фонд, становитиме 4 :
1 (2000/500). Це означає, що кожен акціонер із кожних чотирьох належних
йому акцій три віддає для анулювання. Ураховуючи існуючий балансовий
курс акцій, збиток акціонера за повернення ним трьох акцій становитиме
69 у.о. (23 х 3). Акціонер, який робить додаткові внески, буде в такій
самій ситуації: для одержання однієї повноцінної акції після санації він
має зробити доплату в розмірі 69 у.о.
Розрахункова вартість однієї акції після санації дорівнює сумі
номінальної вартості акції та чистого санаційного прибутку (ЧСП), який
припадає на 1 акцію.
ЧСП(1 акція) = (Валовий санаційний прибуток – покритий збиток) /
кількість акцій після санації
Валовий санаційний прибуток – це різниця між розміром статутного фонду
до і після санації. Балансовий курс акції після санації (БКС)
становитиме:
БКС = НВ + ЧСП = 50 + ((2000-500-1080)/10) = 92 у.о.
Баланс підприємства після проведення санації матиме такий вигляд:
Балансовий курс однієї акції після санацій становитиме 184 %
(((500+420)/500)*100). Це означає, що держатель однієї акції після
санації одержав приріст вартості в розмірі 69 у.о. Отже, збиток, який
мав акціонер на кожні чотири старі акції, компенсується приростом
вартості однієї акції. Фінансовий стан акціонера, який віддав свої акції
для анулювання до і після санації, не змінився. Такий самий результат і
для акціонера, який робить доплати.
Цільові внески акціонерів на покриття збитків можуть здійснюватися
тільки на добровільній основі. Навіть рішення зборів акціонерів не може
зобов’язати окремого співвласника надати безповоротну фінансову допомогу
підприємству. Рішення акціонера на користь доплати чи анулювання акцій
залежить від того, як він оцінює перспективи розвитку даного
підприємства, зокрема майбутню динаміку біржового курсу його акцій.
Крім названих форм фінансової участі власників у санації підприємства,
слід згадати також надання фінансових ресурсів на умовах позики. Ідеться
як про безпосереднє кредитування власниками свого підприємства, так і
про надання ними гарантій та поручительств (інших видів кредитного
забезпечення). Надання позик власниками, коли існує загроза можливого
банкрутства підприємства, пов’язане з надзвичайним ризиком.
Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватися:
а) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;
б) повною або частковою відмовою від своїх вимог;
в) наданням додаткових кредитних ресурсів;
г) наданням кредитного забезпечення (поручительства, гарантії);
д) трансформацією боргу у власність.
Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна
очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збереження
підприємства-боржника вони отримають повніше задоволення своїх вимог,
ніж за його ліквідації. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик
в обмін на майбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на
великий пакет акцій боржника або з надією отримати надійний ринок збуту
своєї продукції (джерело постачання сировини для свого виробництва)
тощо.
У даному контексті в науковій літературі з питань санації
обґрунтовується така форма реструктуризації пасивів підприємства, як
“конверсія боргу у власність”. Суть її полягає в тім. що
підприємст-ва-боржники стимулюють великих кредиторів, зокрема
обслуговуючий банк, придбати корпоративні права в обмін на боргові
вимоги. У результаті даної операції боржник досягає подвійної мети:
1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається
їх додаткова закупівля;
2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних та
позикових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку.
Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових
корпоративних прав, в результаті викупу часток (паїв, акцій) у власників
з метою дальшого обміну на боргові вимоги або з допомогою емісії
(обміну) конверсійних облігацій.
Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими
кредиторами, які переконалися в санаційній спроможності боржника й
очікують отримання прибутків у майбутньому. Цю операцію можна розглядати
як внесок кредитора в статутний фонд боржника.
Однією із форм участі кредиторів у санації боржника є пролонгація чи
списання заборгованості. Списання заборгованості – це відмова кредитора
від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги
боржнику.
Проте в Україні законодавство не дозволяє кредиторам списувати борги
своїх боржників. Нестягнення цих сум призводить, як правило, до
збільшення різного роду об’єктів оподаткування. Так, згідно зі статтею
12 Закону України “Про податок на прибуток підприємств” платники
податків мають право зменшувати суму оподатковуваного доходу звітного
періоду на вартість відвантажених товарів у разі, коли покупець таких
товарів затримує без погодження з платником податку оплату їхньої
вартості. Проте це зменшення здійснюється тільки тоді, коли кредитор
звернувся із заявою до арбітражного суду про стягнення заборгованості з
боржника або про визнання його банкрутом, а також коли на подання
кредитора нотаріус учинив виконавчий запис про стягнення боргу з
дебітора чи стягнення заставленого майна.
Інакше кажучи, кредитори, у разі виникнення простроченої заборгованості
мусять негайно звертатися з позовом до арбітражного суду, і тільки тоді
вони можуть зменшити об’єкт оподаткування на суму заборгованості. В
іншому разі кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна
заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його
розпорядженні після оподаткування. А проте, створюючи привабливі умови
для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення
оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості
підприємств, які підлягають санації), законодавчі органи могли б
активізувати їхню участь у фінансовому оздоровленні боржника. Отже,
податкову політику держави треба скоординувати з політикою у сфері
банкрутства та санації підприємств.
Надаючи фінансову підтримку способом відмови від своїх вимог, кредитори
повинні враховувати ту обставину, що відмова від претензій за
економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного
договору. Це означає, що за банкрутства боржника кредитор, який
відмовився від претензій, не буде членом сформованого згідно із
законодавством комітету кредиторів. Погашення боргів цьому кредиторові
буде здійснюватися за рахунок активів, які залишаться після задоволення
вимог усіх інших кредиторів та членів трудового колективу. Крім того,
сума заборгованості, яка залишилася непогашеною після закінчення строку
позовної давності, розглядатиметься як безповоротна фінансова допомога,
яка здійснюється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні
підприємства.
????????????+?о оприлюднено (за винятком випадків надання фінансових
кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його
корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредит погашається за
рахунок власних коштів кредитора.
У деяких випадках, з метою акумуляції кредитних ресурсів, як в
національній так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування
санаційних програм зі значними обсягами, зменшення кредитних ризиків,
дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного
позичальника комерційні банки можуть об’єднуватися в консорціуми
(санаційні консорціуми).
Банківські консорціуми – це тимчасові об’єднання банків, які створюються
для координації дій для проведення різного роду банківський операцій
(або для кредитування однієї, але великої та ризикованої угоди) і
засновуються банками на паритетних засадах. Банківські консорціуми для
надання санаційних кредитів можуть створюватися з метою об’єднання
кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання
ліквідності балансів окремих банків.
Консорціумні кредити базуються на тих самих принципах, що й інші види
банківських кредитів, змінюється лише механізм акумуляції кредитних
ресурсів та процедура надання кредитів.
Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для проведення
операцій на валютних ринках, або для крупномасштабних та ри-зикових
лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталів.
Кількість учасників консорціуму не обмежується. Координує дії учасників
консорціуму головний банк, який репрезентує інтереси консорціуму, але
діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За
організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду,
крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.
Як правило, банком-координатором стає банк, що обслуговує клієнта,
котрому необхідні кошти для реалізації проекту санації. Кожен член
консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту і визначає умови
своєї участі в ньому або пропонує власний варіант проведення тієї чи
іншої операції, для якої створюється консорціум.
Правові взаємовідносини членів консорціуму грунтуються на зобов’язаннях,
що випливають з укладеного консорціумного договору. У договорі
констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники,
консорціумна участь кожного банку (квоти, співвідношення власності),
мета, представництво та керівництво консорціуму, обов’язки, права та
відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності,
фінансові умови консорціумної угоди, зобов’язання членів консорціуму
щодо головного банку (сума внесків або відсотків та комісійних за
організацію консорціуму). У консорціумній угоді можуть брати участь не
тільки кілька банків, а й кілька позичальників, причетних до заходу, що
кредитується.
Банк (чи група банків) здійснює контроль за виконанням позичальником
умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, виконанням
плану фінансового оздоровлення. При цьому банк протягом усього періоду
санації та терміну дії кредитного договору підтримує ділові контакти з
позичальником: перевіряє стан збереження майна, виявляє фактори, що
можуть позитивно чи негативно вплинути на хід фінансового оздоровлення
боржника. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим
призначенням: недотримання плану санації, виникнення нових обставин, що
перешкоджають успішній реалізації запланованих заходів, банк має право
достроково розірвати кредитний договір. Це є підставою для стягнення
всіх засобів у межах зобов’язань позичальника за кредитною угодою в
установленому чинним законодавством порядку.
Як уже зазначалося, кредитування санаційних проектів пов’язане зі
значними ризиками. Найбільш надійним засобом зменшення ризиків
кредиторів, поряд із консорціумним кредитуванням, є призначення
кредиторами на період санації на керівні посади підприємства-боржника
своїх довірених осіб або встановлення цілковитого контролю над
підприємством.
Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємства-боржника
можуть здійснюватися в досудовому порядку, тобто до початку провадження
справи про банкрутство неспроможного підприємства. У ході провадження
справи, на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами може бути
укладена мирова угода, в рамках якої кредитори також можуть брати участь
у санації боржника.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
