.

1. Вплив недоліків виробничих ризиків на фінансово-економічну діяльність підприємства. 2. Інститути спільного інвестування на фінансовому ринку (контр

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
596 2864
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з фінансів

1. Вплив недоліків виробничих ризиків на фінансово-економічну
діяльність підприємства

Прибуткова підприємницька діяльність передбачає постійне оновлення
основних активів, впровадження нових технологій, заміну традиційних
матеріалів тощо. Іншими словами, неможливо вистояти в конкурентній
боротьбі без пошуків невикористаних резервів підвищення ефективності
виробництва, а значить, без розумного ризику. Звичайно, при цьому дуже
вірогідні й втрати.

Виробничі (англ. Production risk) ризики, пов’язані зі збитком від
зупинки виробництва унаслідок впливу різних факторів і, насамперед з чи
загибеллю ушкодженням основних і оборотних фондів (устаткування,
сировина, транспорт і т.п.), а також ризики, зв’язані з впровадженням у
виробництво нової техніки і технології. Виробничий ризик –
підприємницький ризик, зв’язаний з виробництвом конкретного продукту у
визначених ринкових умовах; ризик, породжений нестійкістю попиту і цін
на готову продукцію, сировину й енергію, а також імовірністю не
забезпечити нормальну масу, норму і динаміку прибутку.

Це ризик, у більшому ступені обумовлений галузевими особливостями
бізнесу, тобто зі структурою активів, у які фірма вирішила укласти свій
капітал. Виробничий ризик характеризується вариабельностью показника
“прибуток від реалізації”.

Ризиковий характер виробництва зумовлений як можливими збитками від
зупинки конвеєра, автоматичних ліній або всього підприємства чи його
підрозділу, так і непередбачуваними наслідками від впровадження нової
техніки й технології.

Страхування на випадок змушеного простою техніки і устаткування виступає
(за своїм змістом) як доповнення до страхування основних та оборотних
активів, тому що змушена перерва у виробництві зумовлюється загибеллю
або пошкодженням їх. З огляду на це і склад страхувальників, і перелік
страхових випадків у названих видах страхування можуть бути однаковими.
Разом з тим, це не означає їхнього автоматичного зв’язку. Клієнти можуть
укладати договори або за обома видами страхування, або за одним з них.
Економічно виправданим є одночасне укладення підприємцем договорів із
страхування майна та страхування від вимушених простоїв. Для страховиків
укладання двох названих договорів страхування дозволяє більш виважено і
з меншими втратами розраховувати збиток у разі стихійного лиха або
настання іншого страхового випадку.

До страхової відповідальності в разі непередбаченої зупинки виробництва
можуть включатись втрати від простою, зумовленого перервами в електро- і
газопостачанні, неподачею води, стисненого повітря тощо, причинами яких
є аварії, що сталися не в страхувальника, а у відповідних його
постачальників.

Особливістю страхування від простоїв у виробничому процесі є те, що
розмір збитку при цьому в значній мірі залежить від тривалості змушених
зупинок виробництва. Тому для визначення обсягу страхового відшкодування
дуже важливо встановити тривалість відповідальності страхової
організації, тобто період часу, на протязі якого діють її зобов’язання
щодо відшкодування збитків від простою. У світовій практиці найбільш
поширеним є встановлення такої відповідальності на період тривалістю до
одного року.

У договорах страхування збитків від простою здебільшого передбачається й
встановлення деякої межі, перевищення якої зумовлює виникнення
відповідальності страховика. Такою межею може бути використана франшиза
в грошовому вираженні, широко застосовувана в практиці майнового
страхування, або період простою, при перевищенні якого страхувальник
одержує право на відшкодування.

До збитку, що підлягає страховому відшкодуванню від простою, входять
такі елементи: витрати, здійснені за час зупинки виробництва, не
одержаний внаслідок цього прибуток, додаткові затрати на ліквідацію
наслідків страхового випадку. У зв’язку з тим, що другий складовий
елемент величини збитку, як правило, найбільш значний, можна вживати
визначення страхування упущеного прибутку (доходу).

До складу витрат у період зупинки виробництва включаються такі затрати
страхувальника, які він змушений нести незалежно від того, чи
відбувається виробничий процес, чи його зупинено. Обчислюючи ці витрати,
встановлюють ту їхню частину, що проявляється лише в умовах зупинки
виробництва і не залежить від постійних затрат.

Обсяг не одержаного за період зупинки виробничого процесу прибутку можна
обчислити шляхом множення величини продукції, не виробленої внаслідок
простою, на норму прибутку, розраховану на одиницю продукції. При таких
розрахунках обсяг не виробленої в період простою основних активів
продукції визначається у вигляді різниці між величиною товарної маси,
яка могла бути вироблена в разі нормального виробничого процесу, і масою
продукції, випущеної в результаті налагодження виробництва її на інших
об’єктах.

Для визначення суми додаткових затрат, спрямованих на скорочення збитків
від простою техніки й устаткування, необхідно проаналізувати облікові та
звітні документи, в яких є необхідна інформація про введення додаткових
змін, оплату за надурочні роботи, терміновий ремонт, залучення менш
ефективних техніки й технології тощо. Важливою умовою здійснення таких
затрат є те, що сума їх не перевищувала можливого збитку за двома іншими
елементами в тому разі, коли б цих затрат не було.

Звернемо увагу на те, що розрахунок обсягу збитку, як правило, досить
складний і вимагає передовсім глибокого знання специфіки виробничого
процесу на тому чи іншому підприємстві, котре виступає в ролі
страхувальника. Необхідний також аналіз значного обсягу інформації, яка
характеризує всілякі сторони його діяльності.

Для страхування підприємницької діяльності застосовуються ті ж загальні
обмеження відповідальності страховика, що й до інших видів страхування
(порушення страхувальником правил і техніко-економічних умов
експлуатації механізмів та устаткування, військові дії тощо). Крім них,
у даному страхуванні вилучається з відшкодування додатковий збиток,
зумовлений зупинкою виробництва з таких причин: зміна затвердженого
проекту ремонту чи реконструкції пошкоджених активів; заборона органами
місцевої влади проведення відновлювальних робіт; недостатність у
страхувальника необхідних фінансових або матеріальних ресурсів для
подолання наслідків простою.

При страхуванні підприємницької діяльності ставки платежів
встановлюються у відсотках до грошової оцінки валової продукції, яка
випускалась до настання страхового випадку. Можливе й використання
середніх ставок за видами діяльності чи галузями з коригуванням їх
стосовно конкретних підприємств. Тут необхідне врахування загального
техніко-економічного стану їхнього майна, чіткості та організації
виробництва, господарських зв’язків, ступеня ймовірності виникнення
втрат. Вивчення цих чинників може бутив одних випадках підставою для
зниження страхових платежів, а в інших — для підвищення їх. Залежно від
конкретної ситуації виправданим може бути й надання скидки із ставки
платежів у тому разі, якщо страхувальник зумів не допустити настання
страхових випадків на протязі декількох років, і цей період не
претендував на страхове відшкодування. Навпаки, в разі частих або
великих збитків на деяких виробництвах доцільно підвищувати для них
ставки страхових платежів.

Певні особливості є у страхуванні ризиків, пов’язаних з впровадженням у
виробництво нової техніки та технологій. Ці ризики залежать від
конкретних напрямів страхування. Одним з них є страхування самої
техніки, транспортних засобів та устаткування, технологічних ліній тощо
на випадок загибелі, зупинення чи порушення їхнього ритму роботи. В
цьому разі передбачається відшкодування прямих збитків, пов’язаних із
страховими об’єктами. Другий напрям — це страхування від раптових
несприятливих наслідків впровадження науково-технічних і технологічних
новинок, від аварій та руйнування цих новинок. Йдеться про
опосередковані збитки страхувальника, який змушений нести додаткові
втрати і не одержувати на протязі деякого часу запланований обсяг
прибутку. За наведеними напрямами страхування може здійснюватись як
окремо, так і в комплексі.

Страхування нової техніки та технологій стосується ризиків, пов’язаних з
їх експлуатацією. До них відносяться: конструкційні помилки у
виготовленні техніки й розробці технології, підборі матеріалів,
використанні їх; непередбачене надходження на ринок більш
конкурентоздатної або дешевої техніки чи технологій; не виявлені під час
випробувань дефекти; неправильні показання вимірювальних, регулювальних
або попереджувальних приладів, що призводить до зниження якості
продукції, інших негативних наслідків; не передбачувані показники
напруги й тиску, які викликають зупинку техніко-технологічного процесу;
непрофесійні дії в обслуговуванні устаткування, технологічних ліній,
машин та механізмів. Можливе страхування й від інших ризиків, реалізація
яких призводить до зруйнування, поломки активної частини основних
активів і зупинення виробництва.

У разі страхування від технічних чи технологічних ризиків не
покриваються збитки від стихійних природних явищ, вибухів, пожеж, тому
що ці страхові випадки включено у відповідальність за страхуванням
основних та оборотних активів підприємств. Як і при укладанні інших
договорів страхування, не підлягають відшкодуванню збитки від військових
дій, страйків, конфіскації нової техніки. Правом страхової організації є
об’єднання в одному договорі за бажанням страхувальника страхового
захисту від технічних, технологічних ризиків та ризику втрати або
пошкодження майна від пожежі.

Коли страховий випадок стосується технічних об’єктів і технологій,
розмежовують повну загибель і часткові пошкодження. Частковим є такий
збиток, коли застраховані активи лише до певної міри втратили свою
цінність, а вартість відновлення їх менша ціни придбання та монтажу на
підприємстві. При частковому пошкодженні відшкодовуються затрати,
здійснення страхувальником для приведення до першопочаткового
експлуатаційного стану пошкодженого майна. Однак, якщо вартість його
відновлення перевищує ціну придбання (включно із затратами на монтаж),
то фіксується повна загибель техніки чи устаткування. Це зумовлює
необхідність відшкодування їхньої первісної ціни.

Враховуючи, що страхування нової техніки й технологій стосується
високовартісних активів, його доцільно проводити з певними мінімальними
затратами. Водночас їхньому власнику має належати право збільшувати
розмір франшизи і, таким чином, розраховувати на відповідне зниження
ставок платежів. Величину їх доцільно визначити залежно від типів
технічних або технологічних засобів.

Внаслідок пошкодження або зруйнування основних активів можливі й непрямі
збитки, які також підлягають страхуванню. Для його організації
використовують ті ж принципи страхування від збитків, зумовлених
перервами у виробництві, що викладені раніше. Разом з тим, страхуванню
непрямих збитків властиві й деякі особливості. Слід нагадати:
страхування від простоїв у виробництві розраховане на відшкодування
збитків, що обчислюються на основі середнього рівня прибутку. Однак
застосування нової техніки й технологій за деякими винятками
(екологічний результат, соціальні ефекти) сприяє збільшенню норми
прибутку для страхувальника. Тому його втрати внаслідок невиявлених
дефектів технічних засобів чи технології, зниження ефективності їхнього
потенціалу можуть значно перевищувати звичайні збитки, викликані
зупинкою виробничого процесу. Враховуючи це, страхування непрямих
збитків від пошкодження або загибелі нової техніки та технологічного
устаткування правомірно проводити, беручи до уваги необхідність
відшкодування підвищених результатів від застосування їх.

2. Інститути спільного інвестування

на фінансовому ринку

Останнім часом уряд демонструє створення якісно нової інфраструктури
фінансових відносин. Підтвердження цього і прийняття Закону про
створення інститутів спільного інвестування. Це створює основи
цивілізованого механізму ефективного й надійного вкладення коштів з
прозорою системою державного контролю. І що важливо – це дасть
можливість напрацювати практичний досвід з управління недержавними
пенсійними фондами.

Спільне інвестування – діяльність, яка здійснюється в інтересах і за
рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску
інвестиційних сертифікатів і проведення комерційної діяльності з цінними
паперами.

Інститут спільного інвестування (далі – ІСІ) – корпоративний
інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить
діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів
інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні
папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Закон «Про створення інститутів спільного інвестування (пайових та
корпоративних інвестиційних фондів)» передбачає дуже жорстку систему
контролю, передусім з боку державних органів. В законі уряд передбачає
персональну відповідальність за збитки, які можуть бути завдані
інвесторам. Отже, можна говорити про те, що збереження коштів вкладників
суттєво поліпшиться. Крім того, Державна комісія з цінних паперів і
фондового ринку в своїх нормативних актах відобразила «межі»
використання коштів спільного інвестування. Тобто якщо компанія з
управління активами ІСІ переступила визначені бар’єри, то різниця в
сумах покриватиметься з її власної кишені. Або якщо, наприклад,
зменшиться вартість активів з вини компанії, вона буде зобов’язана
компенсувати це за свій рахунок. А в разі браку власних активів – за
рахунок додаткових внесків засновників компанії.

Крім такого могутнього захисту з боку держави, закон передбачає ще й
«самооборону» самих інвесторів. Зокрема, передбачено створення
спостережних рад з числа інвесторів (вкладників). На відміну від простих
акціонерних товариств, вони мають значно більше повноважень і реальних
механізмів для контролю за діяльністю інвестиційного фонду. Хоча заради
справедливості необхідно зазначити, що фондовий ринок в усіх країнах,
хоч би як його намагалися убезпечити, у першу чергу досить ризикована
гра. Відповідно, будуть і ті, хто програв, і переможці. Однак і лотереєю
його не назвеш. Тому інвестор завжди має давати собі звіт: чи готовий
він ризикнути своїми «кревними». Інвестування з використанням механізмів
інститутів спільного інвестування, безумовно, зменшує ступінь ризику,
але все одно якась частка його залишається, і це необхідно розуміти.

ІСІ залежно від порядку здійснення його діяльності може бути
відкритого, інтервального та закритого типу.

ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління
його активами) бере на себе зобов’язання здійснювати у будь-який час
на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ
(або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління
його активами) бере на себе зобов’язання здійснювати на вимогу
інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з
управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії
строку, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління
його активами) не бере на себе зобов’язань щодо викупу цінних паперів,
емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до
моменту його реорганізації або ліквідації.

ІСІ може бути строковим або безстроковим.

Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у проспекті
емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або
реорганізується.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк.

ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

ІСІ може бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду.

ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає
таким вимогам:

кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує
10 відсотків загального обсягу їх емісії;

сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості,
більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх
придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;

не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ становлять
грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та
облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери,
що допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній
системі.

До прийняття Закону «Про інститути спільного інвестування» уже існували
інвестиційні фонди й інвестиційні компанії, які здійснювали свою
діяльність відповідно до Указу Президента України «Про інвестиційні
фонди й інвестиційні компанії» від 1994 року. Так що певний досвід у нас
уже є. Звідси у нас і з’явилася така величезна кількість
«неусвідомлених» інвесторів. Люди й не здогадувалися про принципи роботи
інвестфондів та інвесткомпаній, про те, на чому і як фонди та компанії
заробляють гроші. У новому законі уряд прагнув не повторити колишніх
помилок. Цей закон пройшов довге і ретельне опрацювання в уряді й
комітетах Верховної Ради. Документ зорієнтований на загальноєвропейські
принципи здійснення спільного інвестування, визначені директивами ЄС, а
отже, зрозумілий західним інвесторам. Закон викликає великий інтерес як
у вітчизняних інвесторів, так і в іноземних, а це про щось свідчить.

На даний час уже створені й одержали ліцензії сім компаній з управління
активами. Два інвестиційних фонди нещодавно пройшли реєстрацію і
розпочнуть свою діяльність у повному обсязі протягом півроку.

Використана література:

Закон України “Про інститути спільного інвестування” (пайові та
корпоративні інвестиційні фонди) // Відомості Верховної Ради (ВВР),
2001, N 21, ст.103.

Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000.– 416с.

Родионова Н. Финансы. – М.: Финансы, 1995.

Опарін В.М. Фінанси.(загальна теорія) -К.: КНЕУ, 1999.

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020