КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з фінансів
1. Валютне регулювання та валютний контроль
Режим здійснення валютних операцій на території України, принципи
валютного кредитування, повноваження державних органів і функції банків
(інших кредитно-фінансових установ) в регулюванні валютних операцій
порядок здійснення валютного контролю регулює Декрет Кабінету Міністрів
України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (від
1993 р. із змінами та доповненнями).
Структурна побудова Закону подана на рис.1.
Концепція НБУ у сфері валютного регулювання визначена законом України
“Про національний банк України”.
Нацiональний банк дiє як уповноважена державна установа при
застосуваннi законодавства України про валютне регулювання i валютний
контроль.
До компетенцiї Нацiонального банку у сферi валютного регулювання
належать:
1) видання нормативних актiв щодо ведення валютних операцiй;
2) видача та вiдкликання лiцензiй, здiйснення контролю за дiяльнiстю
банкiв та iнших установ, якi отримали лiцензiю Нацiонального банку на
здiйснення операцiй з валютними цiнностями;
3) встановлення лiмiтiв вiдкритої валютної позицiї для банкiв та iнших
установ, що купують та продають iноземну валюту.
Нацiональний банк визначає структуру валютного ринку України та
органiзовує торгiвлю валютними цiнностями на ньому вiдповiдно до
законодавства України про валютне регулювання.
Нацiональний банк проводить дисконтну та девiзну валютну полiтику i
застосовує в необхiдних випадках валютнi обмеження.
Нацiональний банк здiйснює дисконтну валютну полiтику, змiнюючи облiкову
ставку Нацiонального банку для регулювання руху капiталу та балансування
платiжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиницi
України до iноземних валют.
Нацiональний банк здiйснює девiзну валютну полiтику на пiдставi
регулювання курсу грошової одиницi України до iноземних валют шляхом
купiвлi та продажу iноземної валюти на фiнансових ринках.
Для забезпечення внутрiшньої i зовнiшньої стабiльностi грошової одиницi
України Нацiональний банк має золотовалютний резерв, що складається з
таких активiв:
– монетарне золото;
– спецiальнi права запозичення;
– резервна позицiя в МВФ;
– iноземна валюта у виглядi банкнот та монет або кошти на рахунках за
кордоном;
– цiннi папери (крiм акцiй), що оплачуються в iноземнiй валютi;
– будь-якi iншi міжнародні визнанi резервнi активи за умови забезпечення
їх надiйностi та лiквiдностi. ( Стаття 47 iз змiнами, внесеними згiдно
iз Законом N 1919-III вiд 13.07.2000 )
Поповнення золотовалютних резервiв проводиться Нацiональним банком
шляхом:
1) купiвлi монетарного золота та iноземної валюти; ( Пункт 1 статтi 48
iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом N 1919-III вiд 13.07.2000 )
2) отримання доходiв вiд операцiй з iноземною валютою, банкiвськими
металами та iншими міжнародними визнаними резервними активами;
3) залучення Нацiональним банком валютних коштiв вiд мiжнародних
фiнансових органiзацiй, центральних банкiв iноземних держав та iнших
кредиторiв.
Використання золотовалютного резерву здiйснюється Нацiональним банком на
такi цiлi:
1) продаж валюти на фiнансових ринках для проведення грошово-кредитної
полiтики, включаючи полiтику обмiнного курсу;
2) витрати по операцiях з iноземною валютою, монетарними металами, а
також iншими мiжнародними визнаними резервними активами.
Не допускається використання золотовалютного резерву для надання
кредитiв i гарантiй та iнших зобов’язань резидентам i нерезидентам
України.
Нацiональний банк є єдиним зберiгачем державного золотовалютного запасу,
а також дорогоцiнних металiв, дорогоцiнних каменiв, iнших коштовностей,
що належать державi.
Система валютних обмежень і регламентацій віддзеркалює стан державної
валютної політики. Остання зорієнтована на досягнення певних економічних
цілей, пріоритетними серед яких можна вважати:
• забезпечення рівноваги платіжного балансу;
• стимулювання експорту;
• стабілізацію валютного курсу;
• забезпечення надійних джерел надходжень валютних цінностей на валютний
ринок тощо.
В основі валютної політики країни лежить вибір режиму валютних курсів.
Валютний курс як ціна грошової одиниці іншої держави, що виражається у
грошово-кредитній політиці держави, залежить від багатьох
курсоутворюючих факторів, які впливають на нього через попит і
пропозицію даної валюти на ринку. Він має безпосереднє практичне
значення для тих, хто займається торгівлею, інвестиціями чи іншими
фінансовими операціями. Він також відіграє певну роль у
грошово-кредитній політиці де може бути інструментом або просто
індикатором-залежно від стратегії цієї політики. Валютний курс залежить
від стану платіжного балансу, вартості кредитів, масштабу міграції
капіталів, темпів економічного зростання, перспектив політичного
розвитку тощо. Існує певна логіка і залежність валютного курсу від стану
платіжного балансу. Курс коливається навколо своєї основи залежно від
попиту та пропозиції валюти. Несталість його коливань, значне відхилення
від купівельної спроможності посилюють нестабільність міжнародних
валютно-кредитних та економічних відносин, призводить до перерозподілу
національного прибутку між державами, спричиняючись до прибутків одних і
збитків інших. Тому необхідно вживати заходів щодо регулювання і
стабілізації валютних курсів.
У міжнародній практиці використовуються фіксовані та плаваючі (гнучкі)
режими валютних курсів, а також їх поєднання. За будь-якого курсового
режиму можна чекати негативних наслідків від дій валютних спекулянтів.
Плаваючий валютний курс
Дестабілізуюча спекуляція імовірніша при плаваючих, а не фіксованих
валютних курсах. За умови фіксованого курс центральний банк, як правило
бере на себе зобов’язання підтримувати курс національної валюти на
відповідному рівні за рахунок власного резерву. За плаваючого курсу він
лише частково зобов’язується за рахунок валютних інтервенцій регулювати
курсу на певному інтервалі, тому можливість дестабілізуючої спекуляції
не виключена.
Прибічники “вільного плавання” в основному економісти неокласичного
(монетаристського) напряму — М.Фрідмен (чиказька школа), Л.Ерхард, Г.
Гірш (фрейбурзька школа) та інші — стоять на тому, що ринок іноземних
валют є найбільш ефективним і прозорим, ринковим силам не варто
перешкоджати. Грошово-кредитну політику країни слід визначати автономно,
тому валютному курсу треба дозволити відхилятися в той чи інший бік.
Водночас використання плаваючого валютного курсу дає змогу:
– загальмувати необґрунтоване зростання зовнішньої заборгованості вчасно
здійснювати зовнішні платежі, оскільки немає потреби у валютних
інтервенціях для підтримки курсу національної валюти щодо іноземної;
– створити умови для лібералізації валютних і торгівельних операцій;
– значно скоротити обсяги діяльності чорних валютних ринків. Фіксований
валютний курс
Фіксований курс, на відміну від плаваючого, не послаблює “дисципліну”
цін і не посилює інфляцію. Водночас при дефіциті платіжного балансу в
умовах плаваючого курсу зберігається найбільша свобода маневрування.
Захисники фіксованого курсу (прив’язка до однієї або кількох валют
основних торговельних країн-партнерів) – Дж. Робінсон, А. Браун, Ф.
Грецем – беруть до уваги політичні та економічні фактори. Стосовно
економічних аргументів підкреслюється важлива роль валютного курсу як
якоря при наведенні монетарної дисципліни.
2. Організація та особливості функціонування
депозитного ринку
Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, установ,
населення та інших банків. За терміном залучені кошти поділяються на
ресурси, що управляються, і поточні пасиви. Ресурси, що управляються,
включають термінові депозити, залучені банком, і міжбанківські кредити.
Поточні пасиви формуються залишками коштів на розрахункових, поточних і
кореспондентських рахунках.
Вклад (депозит)- це грошові кошти (у готівковій або безготівковій формі,
в національній або іноземній валюті) передані в банк їх власником для
зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані із залученням грошових
коштів на вклади, називаються депозитними. Для банків вклади – головний
вид їх пасивних операцій і, відповідно, основний ресурс для проведення
активних кредитних операцій.
Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної
особи та фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може “утворити”
депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти
цього депозиту.
Види депозитних рахунків, які використовуються у практиці сучасних
банків, дуже різноманітні, а в результаті фінансових нововведень їх
кількість в останні роки зросла. Депозити розрізняються залежно від
строку, умов внеску та вилучення коштів, заплачених процентів,
можливістю отримання пільг за активними операціями з банком тощо.
У більшості країн класифікація депозитних рахунків заснована на двох
моментах: строку депозиту до моменту вилучення та категорії вкладника.
За строками депозити поділяються на депозити до запитання (тобто
депозити, які сплачуються за першою вимогою вкладника без попереднього
повідомлення) та депозити на строк (які сплачуються через певний час
після внесення коштів на рахунок). Залежно від вкладника виділяють
наступні рахунки: рахунок приватної особи, корпорацій (акціонерних
компаній) або некорпоративних фірм, центрального уряду, місцевих органів
влади, фінансових установ, іноземних вкладників.
Депозити до запитання дають можливість вкладнику отримувати готівку за
першою вимогою та здійснювати платежі за допомогою чеків. Гроші на такі
рахунки зараховуються та знімаються як частково, так і повністю.
Головною позитивною якістю цих рахунків є їх висока ліквідність,
можливість їх використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для
вкладника) – відсутність нарахування процентів за рахунком (або дуже
малий процент).
Особливості депозитного рахунку до запитання:
– вклад та вилучення коштів здійснюється як частинами, так і повністю в
будь-який час без обмежень;
– гроші можуть вилучатися з рахунку як у вигляді готівки, так і за
допомогою чека;
– власник рахунку платить банку комісію за використання рахунку у
вигляді постійної місячної ставки або за кожний виписаний чек;
– за депозитами до запитання банк повинен зберігати мінімальний резерв у
центральному банку в більшому відношенні, ніж за строковими вкладами.
Внески до запитання (безстрокові депозити) можуть бути вилучені
вкладником або переведені іншій особі переказом за вимогою власника.
Вкладнику відкривається рахунок, з якого в будь-який час можна отримати
готівкові гроші, виписати чек або інший розрахунково-платіжний документ
(платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення). У країнах з розвиненими
ринковими відносинами вклади до запитання вилучаються, головним чином,
за допомогою чеків, тому їх називають чековими. Більшачастина операцій
грошового обороту здійснюється за допомогою вкладів до запитання, що
виконують функцію засобів обігу. Кошти на цих рахунках в умовах
розвиненого безготівкового обігу складають значну частину грошової маси.
Вклади до запитання у своїй основі нестабільні, що обмежує сферу їх
використання комерційними банками. Існують два типи вкладів до запитання
– безпроцентні поточні рахунки і рахунки, за якими виплачуються
відсотки. Перші переважають у загальній сумі депозитів до запитання.
Другі є чековими депозитами, за якими виплачується процентний дохід.
У комерційних банках України у структурі депозитів переважають вклади до
запитання, що пояснюється високим рівнем інфляції, а також недостатнім
розвитком інших видів) і банківських депозитів.
Термінові вклади (рахунки) – це грошові кошти, що зараховуються на
депозитні рахунки на коротко обумовлений термін з виплатою процента.
Ставка плати за ними залежить від розміру та терміну вкладу. У разі
дострокового отримання грошових коштів клієнт втрачає відсоток у формі
штрафу. На цих рахунках зберігаються кошти, які приносять власнику
процентний дохід та не призначені для розрахунків з третіми особами.
До числа характерних особливостей даних вкладів належать:
– рахунки не призначені для розрахунків, на них не виписуються чеки;
– кошти на рахунках обертаються повільно;
– існує формальна вимога про попереднє повідомлення вкладником банку про
вилучення коштів за 7 днів, а в деяких випадках до 30 днів;
– за рахунком виплачується процент; при цьому максимальний рівень
процентної ставки може регулюватися національним банком;
– для вкладів, як правило, встановлюється більш низька норма
обов’язкових резервів, ніж за депозитами до запитання.
Різновидом термінового вкладу є депозитні сертифікати.Розраховані на
точно зафіксований час залучення коштів. Уперше їх увів в оборот у 1961
році один із банків США. Власникам рахунків видаються спеціальні іменні
свідоцтва (сертифікати), в яких вказано терміни погашення і процентна
ставка. Депозитний сертифікат – це письмове свідоцтво про депонування в
банку певної досить великої суми грошей, у якому вказуються термін його
обов’язкового зворотного викупу банком і розмір виплаченої надбавки.
Так, у практиці роботи банків США депозитний сертифікат випускається на
суму не менше 100 тис. дол., а Великобританії – від 50 тис. до 250 тис.
ф. ст.
Депозитні сертифікати видаються тільки юридичним особам. Вони можуть
бути іменними або на пред’явника. Право на отримання вкладу за
депозитним сертифікатом може бути передано іншій особі. Для фізичних
осіб використовуються ощадні сертифікати, що видаються банками як на
фіксований термін, так і до запитання.
Ощадні та депозитні сертифікати
Ощадні та депозитні сертифікати – цінні папери, право випуску яких
надається лише комерційним банкам.
Депозитний (ощадний)сертифікат – цінний папір, що засвідчує суму вкладу,
внесеного в банк, і права вкладника (утримувача сертифікату) на
отримання по закінченню встановленого строку суми вкладу та обумовлених
в сертифікаті відсотків у банку, що видав сертифікат, чи в будь-якій
філії цього банку.
Якщо вкладником виступає юридична особа, то оформлюється депозитний
сертифікат, якщо фізична – то ощадний.
Оформлення депозитного чи ощадного сертифікату є належною формою
укладення договору банківського вкладу. Тому особливість сертифікату як
цінного папері полягає в тому, що він може бути випущеним лише в
паперовій формі. При цьому сертифікат може бути іменним та на
пред’явника. Бланк сертифікату повинен містити такі обов’язкові
реквізити:
• найменування “депозитний (чи ощадний) сертифікат”
• вказання на причину видачі сертифікату (внесення депозиту чи ощадного
вкладу);
• розмір депозиту чи ощадного вкладу, оформлення сертифікатом (цифрами
та прописом);
• безумовне зобов’язання банку повернути суму, внесену на депозит чи на
вклад;
• дата отримання бенефіціаром (вкладником) суми по сертифікату;
• ставка відсотку за користування депозитом чи вкладом;
• сума відсотків, що належать виплаті;
• найменування та адреса банка-емітента і для іменного сертифікату
бенефіціара (вкладника);
• підпис двох осіб, уповноважених банком на підпис такого виду
зобов’язань, закріплених печаткою банку.
Відсутність в тексті бланку сертифікату будь-якого з обов’язкових
реквізитів робить цей сертифікат недійсним.
Існує ряд обмежень по суб’єктному вкладу комерційних банків, які можуть
випускати ощадні та депозитні сертифікати. При дотриманні існуючих вимог
щодо реєстрації та умов випуску, банки можуть вільно випускати їх в
обіг. Випуск сертифікатів може здійснюватись як в разовому порядку, так
і серіями.
Термін обігу депозитних сертифікатів (з дати видачі сертифікату до дати,
коли власник сертифікату отримає право на повернення депозиту)
найчастіше обмежується одним роком. Термін обігу ощадних сертифікатів не
перевищує трьох років.
Обіг депозитних та ощадних сертифікатів здійснюється на основі загальних
норм цивільного права. При цьому сертифікати не можуть бути засобом
розрахунку чи засобом платежу. Грошові розрахунки по купівлі-продажу та
виплаті сум по ним здійснюються лише в безготівковому порядку.
Поступка права вимоги по сертифікатам на пред’явника здійснюється
простою передачею цього сертифікату.
Поступка права вимоги по іменному сертифікату (цесія) оформлюється на
зворотній стороні такого сертифікату двосторонньою угодою особи, що
поступається цими правами (цедента), та особи, що отримує ці права
(цесіонарія). Угода по поступку права вимоги по сертифікату підписується
обома сторонами особисто.
При настанні строку вимоги повернення депозиту чи вкладу банк
зобов’язаний виплатити власнику цінного папера суму вкладу та відсотки
по ставці, що була початково встановлена в умовах випуску та обігу
незалежно від часу придбання власником даного сертифікату. Платіж
здійснюється проти пред’явлення сертифікату та заяви власника з
зазначенням рахунку, на який повинні бути зараховані гроші. Для фізичних
осіб платіж може здійснюватись як переводом грошей на рахунок, так і
готівкою.
В разі дострокового пред’явлення ощадного чи депозитного сертифікату до
оплати банком виплачується сума вкладу та відсотки, що виплачуються по
вкладам до запитання, якщо умовами випуску не встановлено інший розмір
відсотків.
У сучасних умовах комерційні банки для оперативного залучення додаткових
грошових коштів використовують можливості міжбанківського ринку
ресурсів, на якому відбувається продаж грошових коштів, мобілізованих
іншими кредитними установами. Міжбанківський кредит надасться в рамках
кореспондентських відносин. Механізм міжбанківських кореспондентських
відносин передбачає відкриття кореспондентських рахунків одними банками
в інших для здійснення платіжних і розрахункових операцій за дорученням.
Залучення міжбанківського кредиту здійснюється або самостійно банком
шляхом прямих переговорів, або через фінансових посередників.
Пасивною операцією комерційних банків є отримання ними централізованих
кредитів. Кредити центральних банків надаються комерційним банкам у
порядку рефінансування і на конкурсній основі, а також у формі
ломбардних кредитів.
Ще одним методом залучення коштів є угода про зворотний викуп (репо). Ця
угода укладається між банком і фірмою або з дилерами державних цінних
паперів. Коли фірма хоче вкласти велику суму готівкових коштів на дуже
короткий термін, вона купує у банку цінні папери на умовах зворотного
викупу. Фірма може повернути кошти на наступний день та отримати за ними
відсотки дещо нижчі ніж за депозитними сертифікатами.
За останні роки отримали розвиток євровалютні кредити як фінансовий
інструмент управління пасивними операціями. Євровалютні кредити це
кредити, отримані від іноземних банків у євровалюті. Провідною валютою у
структурі міжнародного ринку позичкових капіталів є євродолари.
Усі фінансові операції побудовані на довірі до документа-зобов’язання.
Основний вид діяльності (джерело одержання прибутку) комерційного банку
– приймання на вберігання вільних коштів та видача у тимчасове
користування тим, хто їх по потребує.
Депозит – це вкладання грошових коштів або цінних паперів у банк на
зберігання. Один із способів накопичення грошових збережень, тобто
акумуляції капіталу, є тезаврація дорогоцінних металів, перш за все,
золота та срібла.
Тезаврація золота – це накопичення золота приватним власниками у вигляді
скарбів або страхових фондів. Золото приватному володінні накопичується
у двох основних формах: вигляді золотих монет та злитків. Злитки золота
зберігаються основному в банках. Ці накопичення банки не трансформують
позичковий капітал, а є грошовим капіталом у чистому вигляді без
перспективи бути відданим у кредит
Використана література
Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций: – К.: МАУП, 1999. -112с.
Лысенков Ю.М., Совгира Я.В. Операции с ценными бумагами. – К.:
Сільгоспосвіта, Агенція “Прес – центр”, 1994 – 94 с. ІІ.Льїсенков Ю.М.,
Фомичева С.Ю. Обращение ценных бумаг. – К.: Ин-т банкиров банка
«Украйна», 1996. – 175 с.
Мельник В.А. Ринок цінних паперів. К.: А.Л.Д., ВІРА – Р, 1998. – 560 с.
Мельников И.С. Финансовый анализ ценных бумаг. – М.: Финансы й
статистика. 1998. – 360 с.
Примостка Л.0. Фінансовий менеджмент банку. Навч. посібник: – К.: КНЕУ,
1999. – 280
Фредерік С. Мишкін Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г.Стеблій, А.Стасишин. – К.: Основи,
1998. – 963 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
