КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу “Фінанси”
Вступ
Страхування – одна з найдавніших категорій суспільних відносин.
Зародивши в період розкладання первіснообщинного ладу, воно поступово
стало неодмінним супутником суспільного виробництва. Первісний зміст
розглянутого поняття зв’язаний зі словом “страх”. Власники майна,
вступаючи між собою у виробничі відносини, відчували страх за його
схоронність, за можливість чи знищення втрати у зв’язку зі стихійними
лихами, пожежами, грабежами й іншими непередбаченими небезпеками
економічного життя.
Ризикований характер суспільного виробництва – головна причина
занепокоєння кожного власника майна й товаровиробника за своє
матеріальне благополуччя. На цьому ґрунті закономірно виникла ідея
відшкодування матеріального збитку шляхом солідарної його розкладки між
зацікавленими власниками майна. Якби кожен окремо узятий власник
спробував відшкодувати збиток за свій рахунок, то він був би змушений
створювати матеріальні чи грошові резерви, рівні по величині вартості
свого майна, що природно, недоцільно.
Тим часом життєвий досвід, заснований на багаторічних спостереженнях,
дозволив зробити висновок про випадковий характер настання надзвичайних
подій і нерівномірності нанесення збитку. Було замічено, що число
зацікавлених господарств, часто буває більше числа потерпілих від різних
небезпек. За таких умов солідарна розкладка збитку між зацікавленими
господарствами помітно згладжує наслідку стихії й інших випадків.
В умовах сучасного суспільства страхування перетворилося в загальний
універсальний засіб страхового захисту усіх форм власності, доходів і
інших інтересів підприємств, організацій, фермерів, орендарів, громадян.
Термін “страхування”, що виражає перерозподільні відносини, із приводу
відшкодування збитку, варто відрізняти від інших значеннєвих значень
цього слова. У даному випадку цей термін вживається в значенні
інструмента відшкодування збитку.
Головним документом у сфері страхування в Україні виступає Закон України
про страхування. Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і
спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового
захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та
громадян.
Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових
інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій
(страхових випадків), визначених договором страхування або
чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом
сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів
(страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення
коштів цих фондів.
1. Форми організації страхових фондів
Економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва
знаходить матеріальне втілення в страховому фонді.
Основними формами організації фондів страхового захисту є такі:
1) загальнодержавні страхові резервні фонди, які утворюються в
централізованому порядку за рахунок загальнодержавних ресурсів;
2) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок
нагромадження коштів в окремих господарствах та підприємствах;
3) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок коштів,
що сплачуються у вигляді страхових внесків страхувальниками.
Суть страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та
інших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання або
зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними
витрат.
Для того, щоб система страхового захисту була реально можливою,
необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового
фонду суспільства.
Існування різних форм організації страхових фондів призводить до
наявності певних методів їх формування:
1) метод формування страхового фонду за рахунок державних коштів;
2) метод самострахування, тобто створення децентралізованих страхових
фондів безпосередньо на підприємствах та в організаціях;
3) метод страхування за рахунок внесків окремих господарств і населення.
До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та
грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що
використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими
непередбаченими подіями,— самострахування), а також фонди, створювані
методом страхування.
Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхового
захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників, серед
яких слід, відзначити: теоретичні концепції формування фонду; стан
розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи
залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення,
міжнародні відносини тощо.
В нашій країні страховому захисту значною мірою сприяв державний
позичковий фонд (характерним це було для сільського господарства та
інших довгострокових та ризигових по виконанню галузей виробництва),
кредит якого, як правило, не повертався.
Такий режим використання позик частково заміщав потреби у страхуванні.
А покладання на кредит невластивих йому функцій призвело до ігнорування
основних принципів кредиту: цільового призначення; матеріального
забезпечення, терміновості і платності за користування. І таким чином
кредит втратив свої стимулюючі властивості.
Також майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачених
обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки
підлеглих їм державних установ. Такі фонди створювалися шляхом
відрахувань від прибутків підприємств. З таких фондів надавалась
тимчасова фінансова допомога на поповнення нестачі оборотних засобів, і,
як правило,—на безповоротних засадах, покриваючи безгосподарність та
помилки керівництва.
Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна
форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсували
страхування на другий план. Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі
часи, використовуються централізовані грошові резерви держави на
відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом
(фінансові труднощі держави за значного дефіциту бюджету).
Більше щороку зростаюче навантаження припадає на фонди, створювані
методом страхування. Якщо взяти до уваги також переорієнтацію програми
соціального захисту громадян (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення,
частково — освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з
ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі
страхового захисту стає очевидною.
Слова “страховик”, “страхова компанія”, “страхова організація” та
похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим
юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової
діяльності.
Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших
страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного
статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду
окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не
поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж
страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду
страховика, який здійснює страхування життя.
При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду
статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі.
Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами,
що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку,
визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої
влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25
відсотків загального розміру статутного фонду [Л – 4].
Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі,
кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та
під заставу, і вносити нематеріальні активи.
Виплата страхового відшкодування (страхової суми) здійснюється зі
страхового (грошового)фонду.
Страховий фонд – це сума грошових засобів, які утворюються у страховика
за рахунок внесків страхувальників.
Суспільна практика страхування у ринковій економіці виробила 3 головні
організаційні форми створення страхового фонду, в яких суб’єктами
власності на його ресурси виступають: держава, окремий товаровиробник і
страховик [Л – 3].
Державний резерв формується за рахунок загальнодержавних ресурсів. Його
призначенням є відшкодування збитків і усунення наслідків
великомасштабних аварій та стихійного лиха. Цей фонд формується як у
натуральній, так і в грошовій формі.
Створення відокремленого фонду самострахування підприємств дає
можливість оперативно подолати тимчасові труднощі у процесі виробництва
пов’язані з несприятливою економічною кон”юктурою, затримання платежів
за поставлену продукцію, нестачею коштів для погашення позичок та інше.
Страхові резерви страховика формуються за рахунок великого кола його
учасників-підприємств, організацій, фізичних осіб тощо. Учасники цього
фонду виступають в особі страхувальників, що виділяють частину своїх
коштів страховику з обов’язком виплатити компенсацію у разі настання
страхового випадку.
Однак, покрити збиток від небезпеки за рахунок страхового фонду можна
тільки у випадку рівності його обсягу вартості майна або еквівалентності
вартості витрат на одужання. Тому страхування, як засіб боротьби з
небезпекою досягне своєї мети якщо відомі: розмір збитків, час настання
небезпеки, можливість для накопичення необхідної суми.
2. Стадії бюджетного процесу
Бюджетний процес – це регламентована законом діяльність органів влади та
управління із складення, розгляду, затвердження та виконання бюджету.
Ефективний бюджетний процес – це далеко більше, ніж підготовка
юридичного документу, що асигнує фонди коштів по групам статей.
Ефективно складання бюджету є загально визначеним процесом, який має
політичний, управлінський, плановий, комунікаційний і фінансовий виміри.
Бюджетний процес складається із заходів, що охоплюють розробку,
виконання та оцінку плану з надання послуг та основних фондів.
Бюджетний кодекс визначає чотири стадії бюджетного процесу:
1) складання проектів бюджету;
2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про
місцеві бюджети;
3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до
закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення
щодо нього.
Не пізніше ніж через п’ять днів після подання Кабінетом Міністрів
України проекту закону про Державний бюджет України до Верховної Ради
України Міністр фінансів України представляє його на пленарному
засіданні Верховної Ради України. Голова Комітету Верховної Ради України
з питань бюджету доповідає про відповідність проекту закону про
Державний бюджет України вимогам цього Кодексу, Основним напрямам
бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям
Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на
наступний бюджетний період, прийнятим згідно з частиною шостою статті 33
цього Кодексу.
За результатами обговорення проекту закону про Державний бюджет України
Верховна Рада України може прийняти вмотивоване рішення про його
відхилення у разі невідповідності цьому Кодексу та Основним напрямам
бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям
Верховної Ради України до них, прийнятим згідно з частиною шостою статті
33 цього Кодексу.
У разі відхилення проекту закону про Державний бюджет України Кабінет
Міністрів України зобов’язаний у тижневий термін з дня набрання чинності
рішенням про відхилення подати проект закону про Державний бюджет
України на повторне представлення з обгрунтуванням внесених змін,
пов’язаних з відповідним рішенням Верховної Ради України. Міністр
фінансів України повторно представляє проект закону про Державний бюджет
України не пізніше трьох днів після його повторного подання до Верховної
Ради України.
Після прийняття до розгляду представленого проекту закону про Державний
бюджет України не пізніше 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект бюджету був
прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів
України) року, який передує плановому, проект закону про Державний
бюджет України розглядається народними депутатами України, а також у
комітетах, депутатських фракціях та групах Верховної Ради України.
Комітети Верховної Ради України формують свої пропозиції до проекту
закону про Державний бюджет України і передають їх до Комітету Верховної
Ради України з питань бюджету та призначають представників для участі у
роботі Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Після 1 жовтня
(6 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після
повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує
плановому, прийняття пропозицій Комітетом Верховної Ради України з
питань бюджету припиняється.
Пропозиції стосовно збільшення видатків Державного бюджету України мають
визначати джерела покриття таких видатків; пропозиції стосовно зменшення
доходів Державного бюджету України мають визначати джерела компенсації
втрат доходів Державного бюджету України або види та обсяги видатків, що
підлягають відповідному скороченню. Жодна з таких пропозицій не повинна
призводити до збільшення державного боргу і гарантій порівняно з їх
обсягом, передбаченим у представленому проекті закону про Державний
бюджет України. Якщо принаймні одна із вимог не виконується, відповідна
пропозиція до розгляду Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету
не приймається. Не допускається внесення пропозицій щодо змін до
прогнозу податкових надходжень, крім випадку, коли за висновком Комітету
Верховної Ради України з питань бюджету, Міністерства фінансів України
та Рахункової палати виявлені неточності в їх розрахунку.
Комітет Верховної Ради України з питань бюджету не пізніше 15 жовтня (20
жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного
подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує плановому,
спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України
розглядає пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України і
готує Висновки та пропозиції до нього, а також таблиці пропозицій
суб’єктів права законодавчої ініціативи, які пропонується підтримати чи
відхилити, і приймає з цього приводу відповідне рішення. Показники, що
містяться у Висновках та пропозиціях до проекту закону про Державний
бюджет України, мають бути збалансованими.
Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України, а
також таблиці пропозицій Апаратом Верховної Ради України
розповсюджуються серед народних депутатів України не пізніше ніж за два
дні до розгляду проекту закону про Державний бюджет України у першому
читанні на пленарному засіданні Верховної Ради України.
Перше читання проекту закону про Державний бюджет України починається з
доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо
Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України.
В обговоренні цього питання беруть участь представники комітетів
Верховної Ради України, депутатських фракцій та груп, народні депутати
України, представники Кабінету Міністрів України та Рахункової палати.
Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України
голосуються в цілому. Якщо позитивне рішення не прийнято, відбувається
постатейне голосування. Під час постатейного голосування розглядаються
пропозиції, які Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету
пропонується відхилити і на розгляді яких наполягають їх автори.
Прийняття рішення щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про
Державний бюджет України вважається прийняттям проекту закону про
Державний бюджет України у першому читанні. Показники бюджету, що
містяться у Висновках та пропозиціях до проекту закону про Державний
бюджет України, мають бути збалансованими. Схвалені Верховною Радою
України Висновки та пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань
бюджету набувають статусу Бюджетних висновків Верховної Ради України.
Верховна Рада України приймає проект закону про Державний бюджет України
у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня, якщо проект бюджету
був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів
України) року, що передує плановому.
Після прийняття проекту закону про Державний бюджет України у першому
читанні Кабінет Міністрів України у двотижневий термін готує і подає не
пізніше 3 листопада (8 листопада, якщо проект бюджету був прийнятий до
розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, що
передує плановому, проект закону про Державний бюджет України,
доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради України,
і порівняльну таблицю щодо їх врахування з вмотивованими поясненнями
щодо неврахованих пропозицій.
Доопрацьований до другого читання проект закону про Державний бюджет
України має містити текстові статті та показники, які пропонувались
Кабінетом Міністрів України в першому читанні, або схвалені Бюджетними
висновками Верховної Ради України. У разі, якщо Кабінет Міністрів
України пропонує нові текстові статті, до них додається детальне
обгрунтування їх необхідності. Ці вимоги щодо цифрових показників можуть
бути змінені виключно у випадку, якщо основні прогнозні макропоказники
економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний
період, покладені Кабінетом Міністрів України в основу проекту
Державного бюджету України, поданого до Верховної Ради України 15
вересня року, що передує плановому, змінилися на час розгляду в другому
читанні більше ніж на два відсотки.
Проект закону про Державний бюджет України, підготовлений Кабінетом
Міністрів України з порушенням вимог частини другої цієї статті,
повертається Кабінету Міністрів України на доопрацювання і подається ним
на повторне друге читання у тижневий термін з дня прийняття Верховною
Радою України відповідного рішення.
Комітет Верховної Ради України з питань бюджету протягом трьох днів
після внесення проекту закону про Державний бюджет України,
підготовленого Кабінетом Міністрів України до другого читання, готує
висновки щодо розгляду проекту закону про Державний бюджет України у
другому читанні.
При розгляді проекту закону про Державний бюджет України у другому
читанні пропозиції народних депутатів України, комітетів Верховної Ради
України, депутатських груп та фракцій щодо змін до проекту закону про
Державний бюджет України не розглядаються, крім висновків Комітету
Верховної Ради України з питань бюджету щодо розгляду проекту закону про
Державний бюджет України у другому читанні, в тому числі щодо врахування
Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України
при підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого
читання.
Друге читання розпочинається з доповіді Міністра фінансів України щодо
доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків Верховної Ради України
проекту закону про Державний бюджет України. Голова Комітету Верховної
Ради України з питань бюджету доповідає висновки Комітету Верховної Ради
України з питань бюджету щодо врахування Кабінетом Міністрів України
Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту закону
про Державний бюджет України до другого читання.
Друге читання проекту закону про Державний бюджет України передбачає в
першу чергу затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту), доходів
і видатків Державного бюджету України, розміру мінімальної заробітної
плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний
період з подальшим постатейним голосуванням проекту закону про Державний
бюджет України, поданого Кабінетом Міністрів України на друге читання.
Друге читання проекту закону про Державний бюджет України завершується
не пізніше 20 листопада року, що передує плановому. При цьому загальний
обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету
України, розмір мінімальної заробітної плати та рівень забезпечення
прожиткового мінімуму на наступний бюджетний період, обсяг міжбюджетних
трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих
бюджетів, повинні бути прийняті у другому читанні в обов’язковому
порядку і не підлягають розгляду у третьому читанні.
Статті проекту закону про Державний бюджет України, не прийняті у
другому читанні, переносяться на розгляд у третьому читанні.
Комітет Верховної Ради України з питань бюджету доопрацьовує проект
закону про Державний бюджет України та вносить його на розгляд Верховної
Ради України у третьому читанні не пізніше 25 листопада року, що передує
плановому.
Третє читання проекту закону про Державний бюджет України починається з
доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та
співдоповіді Міністра фінансів України.
Після доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету
та співдоповіді Міністра фінансів України Верховна Рада України
проводить голосування по пропозиціях Комітету Верховної Ради України з
питань бюджету щодо статей проекту закону про Державний бюджет України,
що не були прийняті у другому читанні, та по проекту закону в цілому.
У разі якщо рішення про схвалення закону про Державний бюджет України із
запропонованими пропозиціями Комітету Верховної Ради України з питань
бюджету в цілому не прийнято, проводиться голосування по кожній
запропонованій Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету
пропозиції.
Закон про Державний бюджет України приймається Верховною Радою України
до 1 грудня року, що передує плановому.
Терміном перебування проекту закону про Державний бюджет України на
розгляді у Верховній Раді України є час з моменту його офіційного
подання Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України до його
прийняття Верховною Радою України за вирахуванням часу, коли цей проект
знаходився в Кабінеті Міністрів України згідно з процедурою, визначеною
цим Кодексом.
У разі відхилення Верховною Радою України проекту закону про Державний
бюджет України відлік терміну перебування проекту на розгляді у
Верховній Раді України поновлюється з моменту повторного його подання
Кабінетом Міністрів України.
3. Термін перебування прийнятого Верховною Радою України закону про
Державний бюджет України на розгляді у Президента України, а також
термін повторного розгляду Верховною Радою України, у разі повернення
його Президентом України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями
до цього закону з наступним його поверненням до Верховної Ради України
на повторний розгляд, не включаються до загального терміну перебування
проекту закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України.
Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про
Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право
здійснювати витрати Державного бюджету України відповідно до цієї статті
Кодексу з наступними обмеженнями:
1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі,
які визначені у законі про Державний бюджет України на попередній
бюджетний період і одночасно передбачені у проекті закону про Державний
бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом
Міністрів України до Верховної Ради України;
2) щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть перевищувати
1/12 обсягу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на
попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених частиною
четвертою статті 15 та частиною четвертою статті 23 цього Кодексу;
3) до прийняття закону про Державний бюджет України на поточний
бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім
випадків, пов’язаних з введенням воєнного чи надзвичайного стану,
оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної
ситуації.
Не пізніше двох місяців з дня набрання чинності законом про Державний
бюджет України Міністр фінансів України інформує Верховну Раду України
про взяті бюджетні зобов’язання та здійснені платежі згідно з частиною
першою цієї статті, по яких бюджетні призначення у затвердженому
Державному бюджеті України не передбачені.
До прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний
період запозичення можуть здійснюватися лише з метою погашення основної
суми державного боргу.
4. До прийняття закону про Державний бюджет України на поточний
бюджетний період податки, збори (обов’язкові платежі) та інші
надходження справляються відповідно до закону про Державний бюджет
України на попередній бюджетний період та інших нормативно-правових
актів.
Висновки
Основними формами організації фондів страхового захисту є такі:
1) загальнодержавні страхові резервні фонди, які утворюються в
централізованому порядку за рахунок загальнодержавних ресурсів;
2) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок
нагромадження коштів в окремих господарствах та підприємствах;
3) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок коштів,
що сплачуються у вигляді страхових внесків страхувальниками.
Існування різних форм організації страхових фондів призводить до
наявності певних методів їх формування:
1) метод формування страхового фонду за рахунок державних коштів;
2) метод самострахування, тобто створення децентралізованих страхових
фондів безпосередньо на підприємствах та в організаціях;
3) метод страхування за рахунок внесків окремих господарств і населення.
Бюджетний кодекс визначає чотири стадії бюджетного процесу:
1) складання проектів бюджету;
2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про
місцеві бюджети;
3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до
закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення
щодо нього.
Бюджетний процес складається із заходів, що охоплюють розробку,
виконання та оцінку плану з надання послуг та основних фондів.
Використана література
1.Закон України «Про Державний бюджет України на 2004 рік». /Урядовий
кур’єр /- від 09.01.03., №4.
2.Антологія бюджетного механізму./ Під редакцією Юрія С.І. Монографія.-
Тернопіль: Економічна думка,2002.(Розділ І).
3.Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року.- К.: Атака, 2001.
4.Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.:НІОС,2001.
5.Мельничук С.І.Державному бюджету-економічне обґрунтування // Фінанси
України, 1999, №11.
6. Мітюков І.О.Міністр фінансів України. Основні особливості бюджету
України на 2001 рік. – “ФІНАНСИ УКРАЇНИ”, 07.02.2001.
7. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. (Розділ ІІ) – К.:
НІОС,-2003.
8.Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система. Навчально-методичний
посібник. – Тернопіль: ТАНГ, 2002.
9.Юрій С.І.Концептуальні засади сутності бюджету.// Фінанси України,
2001, № 10.
10. Юрій С.І. Фінанси. Навчально-методичний посібник – Тернопіль: ТАНГ,
2003.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
