Зовнішньоекономічна діяльність
), який поділяється на три підрозділи:
1) баланс товарів та послуг, що відображає співвідношення між експортом
та імпортом товарів та послуг;
2) доходи, що показують співвідношення між отриманими та сплаченими
доходами в формі зарплати, дивідендів та відсотків;
3) поточні трансферти, що відображають співвідношення між отриманими та
сплаченими пенсіями, грошовими переказами, дарунками та іншими
трансфертами.
Другий розділ — рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок або
скорочено — рахунок капітальних операцій (KA). Він відображає
співвідношення між імпортом та експортом капіталу в формі капітальних
трансфертів, нематеріальних активів, інвестицій та кредитів.
Крім двох розділів платіжний баланс включає також автономну статтю під
назвою «Помилки та упущення» (ES). Вона відображає сальдо статистичних
неточностей, які виникають під час ідентифікації зовнішньоекономічних
операцій, викликаних часовими та вартісними розбіжностями між митною та
банківською статистикою. Сальдо цієї статті дорівнює різниці між сальдо
СА та KA. Рівновага платіжного балансу забезпечується на умовах, коли
сальдо CA дорівнює сальдо KA з протилежним знаком з одночасним
врахуванням сальдо статті «Помилки та упущення». Це можна виразити
формулою: BP = CA + KA + ES.
Тоді з метою усунення дефіциту платіжного балансу сальдо KA додатньо
збільшується за рахунок зменшення резервних активів, що по статті
«Резервні активи» відображається зі знаком «плюс». Це означає, що зміни
в статті «Резервні активи» прирівнюються до операцій імпортного типу.
Іншими словами, залучення коштів із резервних активів на покриття
дефіциту платіжного балансу розцінюється як імпорт капіталу.
Результати зовнішньоекономічної діяльності країни значною мірою залежать
від валютного курсу, який може встановлюватися в формі прямого
котирування (наприклад, 1 дол. США = 4 грн.) або в формі оберненого
котирування (наприклад, 1 грн. = 0,25 дол. США). В даному посібнику ми
будемо користуватися прямою котировкою.
Залежно від режиму формування валютного курсу (е) розрізняють три
основних його види: вільний плаваючий, керовано плаваючий, фіксований.
Залежно від кількості іноземних валют, за допомогою яких вимірюється
курс національної валюти, слід розрізняти односторонній та
багатосторонній валютний курс.
:
Залежно від урахування співвідношення національних та іноземних цін на
предмет зовнішньої торгівлі валютний курс ділиться на два види:
номінальний і реальний. Номінальний курс (е) — це курс, який
обчислюється через фактичну кількість іноземної валюти, наприклад: 1
дол. США = 4 грн. Реальний курс (er) обчислюється як добуток
номінального курсу на співвідношення між національною ціною товару (Рn)
та його іноземною ціною (Рі) за формулою:
.
Особливим варіантом визначення номінального валютного курсу є концепція
паритету купівельної спроможності (ППП). В її основі лежить закон єдиної
ціни, за яким ціна певного товару на всіх національних ринках має бути
однаковою, оскільки різниця між ними усувається валютними курсами. Чим
вища національна ціна, тим нижчий курс національної валюти. І навпаки.
.
-H
F
??
??
” курс впливає не лише співвідношення цін. Тому ППП визначає валютний
курс лише в тенденції, тобто в довгостроковому періоді. У
короткостроковому періоді він коливається під впливом попиту і
пропозиції на валютному ринку. Всі чинники, що впливають на валютний
курс через попит і пропозицію на валютному ринку, відображаються через
зміни в платіжному балансі. Передусім це стосується торговельного
балансу. Так, збільшення експорту підвищує попит на вітчизняну валюту, а
збільшення імпорту — підвищує її пропозицію, що відповідним чином
впливає на валютний курс. На валютний курс впливають також зміни в
рахунку капітальних операцій. Так, за збільшення попиту на вітчизняні
активи зростає попит на національну валюту, що викликає підвищення
валютного курсу.
Сучасна міжнародна валютна система пройшла у своєму розвитку ряд етапів.
Перший етап — система золотого стандарту, яка
охоплює період до початку другої світової війни. Згідно з цією системою
курс національної валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з
урахуванням золотого забезпечення валют, які обмінювалися.
Другий етап отримав назву «Бреттон—Вудська валютна система», яка була
започаткована у 1944 р. В її основі лежав золото-валютний стандарт,
згідно з яким функція світових грошей була закріплена за американським
доларом, що обмінювався на золото.
Третій етап започаткований у 1976 р. і отримав назву «Ямайська валютна
система». В основі цієї системи — плаваючий валютний курс. Це означає,
що ціна національної валюти залежить від стану національної економіки та
її конкурентоспроможності на світовому ринку.
Крім індивідуальних валют міжнародні розрахунки спираються на колективні
або регіональні валюти. Так, у 1970 р. МВФ запровадив міжнародну
розрахункову одиницю — спеціальні права запозичення (СПЗ). У 1979 р.
країни — члени Європейського економічного союзу утворили регіональну
валюту — екю. Останнім етапом у розвитку Європейської валютної системи
став перехід від екю до євро, яка спочатку в безготівковій формі була
впроваджена в практику міжнародних розрахунків з 1999 року.
Серед усіх видів зовнішньоекономічної діяльності безпосередній вплив на
ВВП справляє зовнішня торгівля. Вона вносить зміни в сукупні видатки й
умови економічної рівноваги. Згідно з методом «видатки—випуск» модель
економічної рівноваги набирає такого вигляду:
Зовнішня торгівля вносить також зміни у вилучення та ін’єкції. Вилучення
доповнюються імпортом (М), а ін’єкції — експортом (Х). Звідси модель
економічної рівноваги за методом «вилучення—ін’єкції» набирає такого
вигляду:
Щоб розмежувати внутрішній і зовнішній сектори економіки, зробімо
перестановки:
Ліва частина рівняння відображає співвідношення між національними
заощадженнями (S) та інвестиціями (I), а в правій частині чистий експорт
(NX) є головним елементом рахунка поточних операцій (СА).
Із наведеної моделі випливають два висновки. Перший — в умовах дефіциту
національних заощаджень виникає дефіцит рахунка поточних операцій, який
покривається додатнім сальдо рахунка капітальних операцій: –СА = +KA. Це
означає, що певна частка інвестицій фінансується за рахунок іноземного
капіталу. В умовах надлишку національних заощаджень — все навпаки: певна
частка національних заощаджень використовується для фінансування
іноземців. Тому +СА = –KA.
Другий — існує тісний зв’язок між державним бюджетом і платіжним
балансом. Оскільки державні заощадження (T – G) — є одночасно і
бюджетним сальдо, то зростання бюджетного дефіциту зменшує національні
заощадження і збільшує дефіцит рахунка поточних операцій, що вимагає
збільшення чистого імпорту капіталу.
Важливим чинником, який впливає на ВВП, є чистий експорт. Між чистим
експортом і ВВП існує пряма мультиплікативна залежність. Але зазначимо,
що в умовах відкритої економіки мультиплікатор видатків враховує ще один
канал вилучень — імпорт. Щоб врахувати вплив імпорту на мультиплікатор,
слід спиратися на граничну схильність до імпорту (q), яка визначається
за формулою q = (M / (Y. Тоді мультиплікатор видатків прибирає вигляд:
.
Чистий експорт залежить від таких чинників: рівень доходу у нас і у
наших торгових партнерів, валютний курс, торговельна політика. Так, за
зростання внутрішнього доходу збільшується вітчизняний імпорт, що
зменшує чистий експорт. За зростання доходу іноземних країн збільшується
наш експорт, що збільшує чистий експорт. В умовах зниження курсу гривні
ціна українських товарів за кордоном падатиме, що збільшуватиме наш
експорт, і навпаки, ціна імпортних товарів зросте, що зменшить
вітчизняний імпорт.
Торговельна політика також може стимулювати або стримувати обсяги
експортно-імпортних операцій. З цією метою держава застосовує два види
засобів. Перший — митні засоби, до яких належать імпортне (ввізне) та
експортне (вивізне) мито. Другий — немитні засоби, до яких можна
віднести квоти та ліцензії, пільгове кредитування та оподаткування
експортерів, надання експортних субсидій тощо.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
