Значення державної політики нарощування доходів населення для
активізації інвестиційної діяльності

 

Споживання і нагромадження в економічному розумінні є альтернативними
напрямками використання створеного в суспільстві продукту. Здавалося б,
держава, яка потребує швидких темпів нарощування економічного
потенціалу, має свідомо обмежувати споживання власних громадян і всіляко
домагатися збільшення фонду нагромадження.  Не можна заперечувати, що ця
політика здатна на певний період забезпечити значні масштаби виробничих
інвестицій і, відповідно,  високі темпи економічного зростання. В
усякому разі, індустріалізація  СРСР у 30-ті роки  здійснювалася саме за
таким сценарієм.  Однак здійснення такої політики тривалий час, як
показав приклад того ж Радянського Союзу, призводить до появи
фундаментальних диспропорцій у виробничому потенціалі і, в кінцевому
рахунку, до відставання країни у конкуренції з ринковими системами. 

Можна стверджувати, що саме надмірна економія комуністичної влади на
оплаті праці призвела  до стагнації найважливішого показника
ефективності економіки – продуктивності праці.

Продуктивність праці в СРСР [1]

Всупереч радянській пропаганді, за роки комуністичного будівництва
узагальнюючий показник ефективності суспільного виробництва – ВВП на
душу населення  зростав лише короткий час, а надалі  усе більше
відставав від розвинутих країн.

Порівняння  ВВП на душу населення [2]

На жаль, після досягнення незалежності Україна не остаточно позбавилася
наслідків тривалого панування авторитарно-планової системи. Надто вже
вкорінилася в суспільний менталітет пропаганда, під дією якої
сформувалося мислення все ще більшої частки українського населення, що
головне – це суспільний інтерес і суспільні потреби, а особисті мають
задовольнятися лише тою мірою, яка не завдає шкоди процвітанню
суспільства. Відповідно, основна частка грошових оборотів має бути
зосереджена в руках держави, яка виділяє громадянам частку, необхідну
для задоволення особистих потреб. Соціалістична держава не очікувала  й
не вимагала від громадян, щоб вони вкладали свої доходи в суспільний
розвиток – необхідні для цього інвестиційні вкладення здійснить та ж
держава. Навіть ті витрати, які в кінцевому підсумку спрямовані на
задоволення особистих потреб людей – житло, лікування, оздоровлення й
відпочинок, не говорячи вже про освіту й культуру, здійснювалися
державою (нібито для більш раціонального їх використання), а насправді –
для мінімізації споживаної частини суспільного продукту й максимізації
нагромаджуваної. „Штучне заниження вартості робочої сили успадковане
сучасною Україною від адміністративно-планової економічної системи з її
низьким рівнем заробітної плати. Але там воно компенсувалося високими
обсягами споживання, які розподілялися через так звані суспільні фонди,
шляхом дотацій на житлово-комунальні й санаторно-курортні послуги,
значну частину споживчих товарів, безкоштовної медичної допомоги й
освіти. Низькій зарплаті відповідали такі самі низькі, жорстко
регульовані ціни на товари і послуги.”[3]

Заявлений після набуття незалежності курс на побудову сучасної ринкової
економіки, заснованої на принципах вільного ринку й приватної власності,
вимагав би відмови від прагнення зберегти функцію нагромадження виключно
в суспільному розпорядженні, однак насправді усталені погляди виявилися
надто міцними. Українська держава, дозволивши громадянам займатися
підприємництвом на свій ризик і для власної вигоди, не спромоглася
відверто визнати, що відтепер і турбота про забезпечення нормальної
життєдіяльності тих же громадян має покладатися на їх же плечі.
Конституція України продовжує обіцяти громадянам державну турботу про
безплатне забезпечення житлом, медичним обслуговуванням, освітою та
іншими благами „колективного користування”. Як стверджують фахівці у
цьому питанні, „…Україна дотримується … економічної доктрини, яка
спирається на принципи не високої якості, а низької вартості, дешевизни
(сировини, товарів, технологій, робочої сили). Такий підхід, безперечно,
і сьогодні приносить успіхи, але він характерний не для європейських, а
для азіатських країн (Індія, Китай, Корея). Наслідком його реалізації є
формування соціальної структури, яка докорінно різниться від
європейської: замість домінування середнього класу й дуже помірного
рівня розшарування — поляризоване суспільство з високою часткою бідного
населення. Важливо, що низькому загалом рівню життя відповідають і
низькі його стандарти, які приймає населення.” [4]

 Склалася нова суперечність – держава втратила фінансові ресурси, які
раніше концентрувала у своїх руках, однак зберегла попередні соціальні
зобов’язання. Зрозуміло, що вона нездатна їх виконати. Радянський Союз
міг реалізувати свою соціальну політику, тримаючи у своїх руках і
ціноутворення, і оплату праці. Тоді могли платити шосту-сьому частку
вартості робочої сили, зате держава мала можливість компенсували цю
недоплату соціальними пільгами. Українська держава цих важелів уже не
має. Радянській державі на правах власника належав весь національний
доход, а Українська держава в найкращому випадку може розраховувати  на
надходження лише частки цього доходу.

В усякому разі, частка оплати праці у структурі суспільних витрат в
Україні до останнього часу була набагато меншою, ніж у більшості
європейських країн.

Частка оплати праці у ВВП України, Росії і країн Заходу [5]

 

Частка оплати праці

у ВВП, % 1992 1993 1994 1998 2005

Росія 36,7 39,0 38,0 30,0 43,0

Євросоюз 71,4 70,9 69,6 68,9 62,0

США 72,4 72,2 71,8 72 59,4

Японія 74,5 74,9 75,7 75,9 …

Україна 51,1 38,5 39,7 48,1 47,0

Неприпустимо низька частка оплати праці в нашому ВВП ? одна із серйозних
перешкод на шляху до економіки знань, сприйнятливості до
науково-технічного прогресу. Водночас у розвинутих країнах навіть у ті
періоди, коли багато макроекономічних показників коливалися, частка
оплати праці у ВВП залишалася практично постійною в межах 60-72 %. [6]

Модель розподілу національного продукту в сучасному світі – уже не
Марксова, а Кейнсова; ціни не знижуються з ростом продуктивності праці,
а постійно зростають,  у гіршому випадку залишаються стабільними. Весь
прибуток від технічних нововведень залишається на підприємств, 
з’являється об’єктивна можливість збільшувати оплату праці разом із
підвищенням її продуктивності.  Як на те пішло,  не Кейнс винайшов
новацію про збільшення попиту за рахунок доходів  масових категорій
населення  (вже тоді це були наймані робітники) – ця ідея стала
очевидною сама собою. Скоріш творцем «кейнсіанства» слід би назвати
Форда, який за два десятиліття до Кейнса запровадив восьмигодинний
робочий день із більшою платою, ніж у всій іншій промисловості за
дванадцять – і зробив власних найманих працівників покупцями 
легендарного «Форда-Т».

Надалі потреби подолання світової кризи 1929-33 р.р., світова війна і
післявоєнне відновлення подарували нові приводи для  наповнення
економіки більшості розвинутих держав  грошима, і взагалі – «процес
пішов». Гроші вже не є рідкісним і цінним ресурсом, їх вистачає на всіх
– і, зрештою, у післявоєнний час склалася сучасна система грошового
обороту, де більша частка проходить через руки населення.

Виходячи з цього, необхідністю і єдино правильним шляхом стрімкого
розвитку української економіки є суттєве підвищення сукупного
платоспроможного попиту населення. Лише в такому випадку виробництво
буде прагнути до нарощування, значить, і до справжнього капітального
інвестування. Зможуть  зростати і невиробничі капітальні інвестиції –
вкладення в житло, соціальну і культурну інфраструктуру тощо.

Лише протягом останніх років, причому не внаслідок свідомої зміни
пріоритетів державної політики в сфері доходів населення, а в результаті
боротьби за голоси виборців у ході перманентного виборного процесу, у
нашій державі відбулося випереджальне зростання грошових доходів
населення. Нехай випадково, але впевнено Україна вступила на той
напрямок, який склався у розвинених країнах після Другої світової війни
— коли переважна частина грошового обороту економіки здійснюється через
домашні господарства. Мова не йде про те, що українці стали такими вже
заможними – за купівельною спроможністю пересічного громадянина наша
держава все ще займає передостаннє місце в Європі (позаду лише Молдова)
[7], ВВП на душу населення не досягає і 3000 доларів США навіть за
завищеним обмінним кусом гривні при тому, що претендувати просто на
статус кандидата в члени ЄС країна може, маючи не менша 10 тис. доларів
США на душу населення. [8]  Однак саму по собі тенденцію слід оцінювати
як позитивну.

Деякі макроекономічні показники [9]

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008

ВВП, млн.грн. 204190 225810 267344 345113 441452 544153 712945 950500

Середньоміс. Зар.плата, грн. 311.08 376.38 462.27 589.62 806.19 1041.4
1351,0 1774

% зростання до попер. р. 135.2 121.0 122.8 127.5 136.7 129.2 136,7 105,9

Доходи населення, млн. грн. 109391 185073 215672 274241 381404 479309
610000. 850232

% зростання до попер. р. 125.9 117.1 116.5 127.2 139.1 125.7 127,3 146,3

Мінімальна пенсія (а її отримують більшість пенсіонерів) у 2000  році 
становила 30 гривень, а в наприкінці 2008, незважаючи на кризу, зросла
до 498 гривень [10], тобто збільшилася у 16,6 разу.

Якщо виходити зі значень макроекономічних параметрів за 2008 рік, то за
8 попередніх  років загальне зростання ВВП становить 4,65 разу,
середньої заробітної плати – 5,7 разу, середньої пенсії – у 8,5 разу,
сукупних грошових доходів населення – у 7 разів. Всі ці цифри
відображають номінальні цінові показники, тобто не означають таке ж за
величиноюзростання реального добробуту, однак акумульована до початку
2009 року інфляція склала 290%, тобто ціни зросли у майже в 3  рази.
Отже, маємо збільшення реального добробуту населення, принаймні, у
вигляді потенційної можливості придбання споживчих благ. За даними
Держкомстату, реальна заробітна плата у 2001 р. зросла на 19,3%, у 2002
р. — на 18,2%, у 2003 р. — на 15,2%, у 2004 р. — на 23,8%, у 2005 р. —
на 20,3%, у 2006 р. — на 18,3%, у 2007 р. — на 12,5%. До 2001 р. реальна
зарплата в основному знижувалася.

Якщо додати, що, як стверджує директор Державного центру зайнятості —
керівник виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття В. Галицький, в
Україні щорічно 310 млрд. гривень заробітної плати сплачують у
“конвертах”, тобто 40% усього фонду оплати праці, [11] то потенційний
інвестиційний ресурс постає ще вагомішим. Є всі підстави сподіватися, що
має проявитися сформульована Дж. М. Кейнсом закономірність щодо певного
відставання споживчих витрат домогосподарств від зростання доходів, і це
призведе до збільшення маси вільних коштів, які можна було б використати
як інвестиційний ресурс.

???E????$

?E????$

Запобігаючи очікувані заперечення від тих, хто сумнівається у зростанні
грошових доходів українців, зарані вкажемо, ми не стверджуємо, що всі
 соціальні проблеми в Україні вирішені. Навіть на думку оптимістично
налаштованих експертів, в Україні відношення доходів верхнього прошарку
заможніших до найбідніших бідніших становить 15:1, а песимісти говорять
про співвідношення 40:1. В усякому разі, вплачувана державою пенсія
різниться, як свідчить незалежна преса, більш як у 80 разів [12] – такої
вражаючої диференціації нема, мабуть, у жлдній країні світу. У країнах
Євросоюзу середній показник співвідношення доходів багатих і бідних
становить 4,8:1, коливаючись від 3,5:1 у Швеції до 7,3: 1 у Португалії.
Щоправда, у Мексиці співвідношення доходів знаходиться на рівні 14:1-го,
у Бразилії — 24:1, у Гондурасі -38:1[13], однак ми маємо рівнятися на
кращі приклади.

 Ідеться лише про те, що наше населення поступово переходить від стану
принизливої злиденності до певного рівня благополуччя, отримуючи щороку
все більші грошові доходи, і цю тенденцію слід схвалювати і всіляко
підтримувати.

У відповідності із законами ринкової економіки, зростання номінальних
доходів пенсіонерів, лікарів, учителів та інших масових категорій
населення трансформувалося у збільшення сукупного споживчого попиту. Тим
 самим стимулювалася можливість підвищення оплати праці у приватному
секторі, причому в тих його сферах, що працюють безпосередньо на
внутрішній споживчий ринок і не так залежать від примхливих коливань
світової економічної кон’юнктури, як експортноорієнтовані крупні
підприємства металургійної та хімічної галузей. До того ж, виробництво
споживчих товарів і надання послуг населенню не так боляче сприймає
неминуче підвищення вартості енергоносіїв, яке цілком реально загрожує 
нормальному функціонуванню великого бізнесу.

Все це слід сприймати як аргумент проти висловів деяких економістів і
політиків, нібито час вже припинити „проїдання” суспільного продукту і
зосередити зусилля держави, за рахунок переспрямування видатків бюджету,
із соціальних виплат на „видатки розвитку”. Мова йде про наміри нібито
би збільшити вкладення в економічний розвиток, а насправді – знизити
ступінь соціальної орієнтації, бюджету, по суті – послабити соціальну
спрямованість української держави, усупереч навіть її Основному Закону. 
Заможно живуть і високопродуктивно працюють не там, де низькі ціни, а в
тих країнах, де люди дієздатного віку отримують гарантовані можливості
для праці й адекватну до проявлених здібностей оплату.

Останні роки приріст грошових доходів, як і слід очікувати у повній
відповідності з відомим постулатом Д. М. Кейнса, не повністю
поглинається збільшенням споживання – значну частку доходів українці
заощаджують, причому темпи приросту заощаджень вищі за приріст
доходів.[14] Ці кошти при наявності відповідних фінансових інструментів
можуть стати інвестиційним ресурсом і тим самим забезпечувати фундамент
для подальшого нарощування виробництва. Таким чином, при вмілому
спрямуванні з боку держави “суспільство масового споживання переростає в
суспільство масового інвестування”.[15]

Внаслідок зростання доходів населення в Україні складається сприятлива
для активізації інвестицій ситуація – громадяни заощаджують із приросту
своїх доходів більше ніж витрачають на додаткові потреби, причому
неухильно позбуваються звички зберігати грошові заощадження у різного
роду сховищах, так що у фінансовій системі нагромаджується все більше
грошових ресурсів.

Зобов’язання банків на рахунках фізичних і юр. осіб, на кінець періоду,
млн. грн.

(з перерах. інвалют у гривню) [16]

Рік Усього У нац. вал. У ін. вал.

1991 2 2 —

1992 20 18 2

1993 353 254 99

1994 2422 1401 1021

1995 4287 2710 1577

1996 5145 3583 1562

1997 6357 4685 1672

1998 8279 5046 3233

1999 12157 6830 5326

2000 18738 11551 7188

2001 25674 17393 8281

2002 37715 25636 12079

2003 61617 41954 19663

2004 82959 52759 30200

2005 132745 87198 45546

2006 184234 114093 70142

2007 279738 189906 89832

2008 331663 222158 109505

2009 (липень) 317,76    

Статистика свідчить, що вклади у банках зростають найбільш високими
темпами порівняно із усіма іншими макропоказниками – з 2000 року, коли
закінчився спадний етап динаміки ВВП, у 2007 він збільшився в 4,1 разу,
сукупні грошові доходи населення – у 7 разів, а кількість грошей на
зберіганні в банківській системі — у 15, 9 разу.

Поступове, але неухильне зростання питомої ваги коштів населення  у
ресурсах банків проглядається на графіку, складеному за тими ж
показниками.  Чітко видно перелом 2004 року, після якого громадяни
впевнено випередили всі організації та підприємства разом узяті  за
обсягами коштів, покладених у банківську систему.

Обсяг депозитів, залучених банками у населення і компаній [17]

Поступове налагодження порядку у економці призводить, хоч і повільно, ще
до одного позитивного явища – все більша частина коштів населення
надходить у фінансову систему, а не залягає „під подушкою”. За даними
Національного банку України, ще в 1999 році гривневі кошти, розміщені у
банківській системі (6830 млн.), були майже в півтора рази меншими за
обсяг готівкової гривні поза банками (9583 млн.), у 2002 році ці
показники майже зрівнялися ( 25636 млн. грн. у банках і 26434 млн. поза
банками). 2003 року банківські вкладення національної валюти остаточно
випередили “домашнє” тезаврування (41794 млн. у банках і 33119 млн. поза
баками).  У 2007 році вкладення у гривні (172554 млн.) вже в 1,7 разу
стали більші за гривневу масу поза банками (101534 млн.), у 2008 розрив
ще збільшився.

 Якби не фінансова криза, що підірвала довір’я громадян до фінансових
установ, ця тенденція б продовжувалася. Абсолютна більшість громадян
України не має реальних інвестицій у цінні папери і тримає свої
заощадження в грошовій формі, причому останні рокияк показувалося вище,
саме у банках, а вдеякі з них вже у вересні-жовтні почали затримувати
виплати. Тому наприкінці 2008 – початку 2009  років відбувся масовий
відтік вкладів, не допомогла навіть сумнівна з токи зору законності 
заборона дострокового зняття депозитівв з боку НБУ  — на руках населення
сконцентрувалося в перерахунку на конвертовану валюту до 70 млрд.
доларів, з них не менше 50 млрд. — у готівковій іноземній валюті. [18]
Однак вже наприкінці першого кварталу відтік помітно зменшився, все
частіше відмічаються випадки повернення знятих депозитів назад у банки. 

Зобов`язання банків України за станом на 01.04.2009 [19]

Кошти
банків                                                              280
197 236 

В т.ч.  іноземній валюті                                            186
077 987

Кошти юридичних осіб                                            142
588 111

В т. ч. в іноземній валюті                                          60
661 647 

Кошти юридичнихосіб на вимогу                          67 962 904

В т.ч. в іноземній валюті                                           25
006 449    

Кошти фізичних осіб                                                 193
555 291  

В т.ч. в іноземній валюті                                           96
550 699    

Кошти фізичних осіб на вимогу                              36 738
203    

В. т. ч. в іноземній валюті                                         13
082 632  

Боргові цінні папери,емітовані банком                 17 738 481

В т. ч. в іноземній валюті                                          9
443 779 

Інші залученікошти                                                    80
587 265  

Інші фінансові зобов’язання                                   10 543
831  

Субординова ний борг                                              19
524 180   

Усього зобов’язань                       
                             753 551 950

В т.ч. в іноземній валюті                                          
457 669 248

Як видно,  навіть після значного вилучення в домашні схованки громадяни
тримають у банках більше коштів, ніж усі суб’єкти господарської
діяльності, разом узяті. Частка вкладів населення у ресурсах банків
поступається лише їх капіталу та запозиченням в іноземній валюті. Можна
сподіватися, що після ліквідації кризових проявів акумульовані в
домашніх господарствах грошові кошти надійдуть у економічний оброт і
зможуть бути застосовані як інвестиційний ресурс.

 

Література

[1] Попов В. Закат плановой экономики. //  «Эксперт»  — №1(640), 29
декабря 2008 г.

[2] Попов В. Закат плановой экономики. //  «Эксперт»  — №1(640), 29
декабря 2008 г.

[3]Див.: Законодавчі засади управління національною ціновою політикою. 
— К.: Парламентське видавництво.-2008.- С. 49-52.

[4] Лібанова Е. Кому вигідна дешева робоча сила?.  – “Дзеркало тижня“.
–- № 16 (645),  28 квітня — 11 травня  2007 р.

[5] Розраховано за даними Держкомстату.

[6]Львов Д. Пора ходить с козырей. Без эффективной экономики знаний у
нашей страны нет будущего // Российская газета www / informatika.ru /
15.01.2003.

[7]Див.: Україна на передостанньому місці в Європі за споживанням.

//http://www.interfax.com.ua/rus/ 25.11.2008 ; Украинцы оказались одними
из самых бедных в Европе. //http://mediaua.com.ua/detail/31536

[8]Газета «Дело»,  № 211,   07. 09. 2006 г.

[9] Розраховано за даними НБУ, http://www.bank.gov.ua/.

[10] Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» .

[11]В Украине ежегодно 310 млрд. гривен заработной платы выдают в
“конвертах”. //http://obozrevatel.com/news/2008/6/27/245368.htm

[12] За роки незалежності в Україні вдесятеро збільшився розрив у
розмірі пенсій. // Газета „Дзеркало тижня”, № 31 (759) 22 — 28 серпня
2009 р.

[13] Ільків В.  Чому проблема співвідношення доходів громадян є головним
питанням української політики.
//http://www.narodnapravda.com.ua/economics/46de7e1039cec/5.09.2007

[14] Ватаманюк О.З. Визначники особистих заощаджень в економіці України.
//Фінанси України» — 2007.- №1, с. 56.

[15] Мартинюк В.М. Інституціональні механізми інвестиційної діяльності в
умовах ринкової трансформації. Автореф. канд. дисерт. за спец. 08.01.01.
— Харків, 2003, с.13.

[16] За даними НБУ, http://www.bank.gov.ua/Statist/index.htm.

[17] Шкарпова О. Система безпеки.  Головний ризик української
банківської системи — неякісний ризик-менеджмент і кредитування поганих
позичальників. //»Контракти» — № 38 вiд 22-09-2008 р.

[18] Див.: Украинцы хранят «под подушкой» $70 млрд..

http://www.seychas.com.ua/news/2009/2/20/4683.htm; Украинцы все больше
отдают предпочтение накоплениям в наличной форме – исследование.
//http://banker.ua/articles/64/2009/03/11/1180435501/; 33% украинцев
хранят деньги дома .

//http://kriza.com.ua/banks-money/banks-money-analytics/1460-money-at-ho
me.

[19] Зобов`язання банків України  станом на 01.04.2009.
//http://ufs.com.ua/stories/docs/zobov_04_09.pdf.

Похожие записи