Реферат на тему

Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

План

Економічна система капіталізму вільної конкуренції: сутність і етапи
розвитку

Об’єктивні основи та шляхи виникнення і розвитку капіталізму Економічна
система монополістичного капіталізму

Фінансово-монополістичний капітал. Фінансово-монополістична олігархія

Література 1. Економічна система капіталізму вільної конкуренції:
сутність і етапи розвитку

Сутність капіталізму вільної конкуренції. Капіталізм вільної конкуренції
характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси,
використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції.

В економічній теорії є дещо інші визначення сутності капіталізму.

Капіталізм — це «…виробництво для ринку підприємливими індивідами чи
об’єднаннями їх з метою отримання прибутку» (Бергер Пітер Л.
Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання,
рівності і свободи. — К.: Вища шк. — 1995. — С. 35).

«Капіталізм вільної конкуренції (laisser faire) характеризується
приватною власністю на ресурси та використанням системи ринків і цін для
узгодження економічної діяльності й управління нею» (Макконнелл К. Р.,
Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с
англ.— М.: Республика, 1992. — Т. 1. — С. 47).

«Капіталістичне господарство є …таке господарство, за якого суспільні
відносини привласнення одними членами суспільства додаткового продукту,
створеного працею інших членів суспільства, приховуються під речовою
товарною маскою створення додаткової вартості капіталом»
(Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЭН,
1998. — С. 93).

«Капіталізм — остання експлуататорська формація, яка зародилась у надрах
феодалізму…» (Экономическая энциклопедия: Политическая экономия: В 4 т.
/ Под ред. А. М. Руменцева. — М.: Экономика, 1979. — Т. 2. — С. 103).

Як бачимо, в економічній науці існують протилежні думки щодо сутності
капіталістичної економічної формації.

Ознаки капіталізму вільної конкуренції. Проте не існує різних думок щодо
таких інститутів капіталізму вільної конкуренції:

1) приватна власність на засоби виробництва;

2) система найманої праці;

3) свобода підприємництва і вибору;

4) ринкова система та вільна конкуренція;

5) важлива роль прибутку;

6) обмежена роль держави.

Капіталістична приватна власність. У капіталістичній системі вільної
конкуренції матеріальні виробничі ресурси та значні грошові кошти
перебувають у власності приватних осіб, які є капіталістами, та
капіталістичних підприємств. Приватна власність дозволяє капіталістам
або підприємствам на свій розсуд придбавати, контролювати матеріальні та
фінансові ресурси і розпоряджатися ними. Інститут приватної
капіталістичної власності підтримується протягом століть правом
заповіту, тобто правом власника майна призначати спадкоємця цієї
власності після своєї смерті.

Право власності — це право володіння майном. Використовувати майно і
розпоряджатися ним — найістотніші права, бо вони заохочують до його
ефективного використання, інвестицій та розширеного відтворення. Чи
будував би будь-хто дачні будинки чи фабрики, якби певний уряд міг би
конфіскувати цю власність і перетворити її без відшкодування в державну
власність? Право власності пронизує всі сфери капіталістичного
виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Поряд з цим існує в обмежених розмірах і державна власність.

Система найманої праці. Ключовим елементом капіталістичної системи
господарства є наймана праця, тобто залучення у процес капіталістичного
виробництва товарів та послуг широкої категорії тих верств трудящих, які
не мають у своїй власності ні фабрик і заводів, ні майстерень чи
селянських (фермерських) господарств, ні великих сум грошей чи пакетів
акцій.

Наймання робочої сили, як показано в темах 9 і 13, здійснюється
капіталістами-підприємцями через її купівлю на ринку. Ринок праці
сформувався в період первісного нагромадження капіталу, тобто ще в
XVI—XVII ст.

Свобода підприємництва і вибору. Тісний зв’язок з приватною власністю
має свобода підприємництва і вибору. Капіталізм покладає на свої
складові одиниці — підприємства та домогосподарства — відповідальність
за ухвалення певних рішень, які враховуються і стають економічно
ефективними, пройшовши через сито вільних ринків.

Свобода підприємництва означає, що за капіталізму вільної конкуренції
приватні підприємства можуть вільно купувати ресурси (робочу силу,
засоби виробництва, землю), організовувати із цих ресурсів процес
виробництва товарів або послуг за власним вибором і продавати цей товар
теж за власним вибором.

За конкурентного капіталізму немає жодних штучних перешкод або обмежень,
установлених державою чи іншими виробниками або групою осіб. Свобода
вибору означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть на
свій розсуд використовувати або реалізовувати свої ресурси. Це також
означає, що носії робочої сили — робітники, інженери, менеджери та ін. —
вільні займатися будь-яким видом праці, на який вони спроможні,
пропонувати свою робочу силу на будь-якому ринку праці.

До свободи вибору слід включати і свободу вибору споживача. Вона є
найширшою зі свобод за капіталізму вільної конкуренції. Уважається, «…що
споживач займає стратегічну позицію в капіталістичній економіці; у
певному сенсі споживач володіє суверенітетом» (Макконнелл К. Р., Брю С.
Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — Т. 1. — С. 52). Межі
вільного вибору постачальників людських ресурсів і матеріальних засобів
обумовлюються вибором споживача. Врешті-решт, сам споживач вирішує, що
повинна виробляти економіка капіталізму вільної конкуренції.

Вільна (досконала) конкуренція — такий вид змагання економічних
суб’єктів, за якого кожен з виробників, яких багато, не може впливати на
ринкову ціну, а додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової
одиниці, є ринковою ціною.

За системи вільної конкуренції свобода вибору, що реалізується у формі
прагнення кожного отримувати грошовий дохід, є основою конкуренції як
основної риси капіталізму. Вільна конкуренція означає: наявність на
ринку великої кількості незалежних покупців і продавців кожного
конкретного продукту або ресурсу; відсутність будь-якого контролю над
цінами; свободу для покупців і продавців виступати на тих або інших
ринках чи залишати їх; широке розпорошення економічної влади, що є
необхідною умовою вільної конкуренції, регулювання використання цієї
влади і обмеження можливості зловживання нею; встановлення для покупців
і продавців обмеження стосовно реалізації особистого інтересу.

Вільна конкуренція є невід’ємним атрибутом капіталізму вільної
конкуренції, яка розглядається як теоретична модель. У реальних умовах,
як показав історичний досвід розвитку капіталізму вільної конкуренції,
на ринку праці діяв і інший вид конкуренції — недосконала конкуренція у
формі монопсонії (див. нижче). Таким чином, капіталізм вільної
конкуренції базувався одночасно на системі конкурентних ринків і
монопсонії на ринках праці.

2.Об’єктивні основи та шляхи виникнення і розвитку капіталізму

Процес зародження капіталізму як принципово нової економічної формації.
Етапи розвитку капіталістичної економічної формації. Становище найманої
праці за капіталізму вільної конкуренції. Економічна рента і
експлуатація найманої праці.

Процес зародження капіталізму як принципово нової економічної формації.
Капіталістичний спосіб виробництва почав зароджуватись у надрах
феодалізму. Зростання продуктивних сил і розвиток суспільного поділу
праці розширювали сферу товарного виробництва і підривали основи
натурального господарства. Водночас поглиблення спеціалізації в
сільському господарстві і розвиток ремісницького виробництва сприяли
установленню більш міцних економічних зв’язків між різними районами і
злиттю місцевих ринків в єдиний національний ринок. Тим самим
створювалися певні умови капіталістичного господарського укладу.
Елементи капіталістичних відносин спорадично виникали в містах Італії і
Голландії вже в XIV—XV ст., проте розклад феодальної системи
господарства і початок капіталістичної ери відносять лише до XVI ст.

Капіталізм виник і розвинувся на базі простого товарного виробництва,
проте, насамперед на базі міського ремісництва. Поглиблення майнової
диференціації серед ремісників і розорення все більшої кількості
господарств розширювали сферу застосування найманої праці. Важливу роль
у виникненні капіталізму виконав купецький капітал. Купці в ряді
випадків безпосередньо підкоряли собі працю багатьох ремісників, які з
часом перетворювались у найманих працівників.

Процеси становлення капіталістичного виробництва прискорювались
первісним нагромадженням капіталу, сутність якого було розглянуто в темі
13. У період первісного нагромадження капіталу відбувалося насильницьке
розорення маси дрібних товаровиробників і перетворення їх із самостійних
господарів у найманих працівників.

Розвинувшись на базі простого товарного господарства, капіталізм являє
собою його вищу ступінь, коли товаром стає і робоча сила, що
придбавається на ринку праці власниками речових виробничих ресурсів.
Перетворивши товарні відносини в панівні, капіталізм зруйнував
натуральне господарство. Капіталістичне товарне виробництво зробило
неможливим відтворення рутинних методів і технологій виробництва,
характерних для традиційної економіки. Виробництво заради прибутку і
закон конкурентної боротьби змушують капіталістів постійно збільшувати
капітал і удосконалювати продуктивні сили.

Нагромадження капіталу і розширене відтворення капіталістичних відносин
зробили буржуазну епоху періодом небувалого розвитку і зростання
матеріальних та людських продуктивних сил, постійних переворотів у
техніці та організації виробництва, які супроводжувалися неухильним
зростанням капіталістичного усуспільнення, а також поглибленням
спеціалізації і кооперації праці. Разом з розвитком матеріальної бази
виробництва відбуваються якісні зміни і в головній продуктивній силі
суспільства — людині. Замість закріпачених, нездатних до свідомих
політичних дій на захист своїх інтересів селян капіталізм створив
високоорганізовану нову соціальну силу — найманих працівників.

Етапи розвитку капіталістичної економічної формації. Капіталізм вільної
конкуренції як особлива стадія розвитку капіталістичної формації існував
до початку останньої третини ХІХ ст. У процесі свого розвитку він
пройшов ряд станів.

Першою найпростішою формою капіталістичного підприємства була проста
кооперація, за якої досягалася вища продуктивність праці. Згодом її
замінила мануфактура, яка являла собою тип підприємства (велику
майстерню), що базувалася на поділі праці найманих робітників і ручній
ремісничій техніці. У мануфактуру в XIV—XV ст. перетворилися й ремісничі
об’єднання. Мануфактура зі своєю спеціалізацією створила умови для
переходу капіталістичного виробництва на машинну базу.

У період останньої третини XVIІI ст. і першій чверті ХІХ ст. в Англії
було здійснено промисловий переворот, який потім розповсюдився й на інші
капіталістичні країни. Були створені умови для розвитку великої машинної
індустрії. Панівною формою підприємства стала фабрика. Уважається, що
саме машинна індустрія забезпечила реальне підкорення праці інтересам
капіталу. Остаточно капіталістичний лад закріпив себе як нову
суспільно-економічну формацію, що вийшла на історичну арену замість
феодалізму під час переможних буржуазних революцій: у Нідерландах —
наприкінці XVI ст., в Англії — у XVII ст., у Північній Америці —
наприкінці XVIII ст., у Німеччині — в середині ХІХ ст.

Друга — монополістична — стадія розвитку капіталізму почалася на межі
ХІХ і ХХ ст. і, як ми вважаємо, завершилася в середині 30-х рр. ХХ ст.
Третя (сучасна) стадія розвитку капіталізму почала формуватися у
середині 30-х рр. ХХ ст. і триває нині. Ці етапи розвитку
капіталістичної формації будуть розглянуті в цій темі та в темі 22.

Становище найманої праці за капіталізму вільної конкуренції. Згідно з
положеннями неокласичної теорії заробітна плата найманого працівника
повинна дорівнювати його граничному продукту (доходу). Такий підхід до
визначення заробітної плати докорінно відмінний від марксистського
підходу. К. Маркс зазначав, що праця найманого працівника на
капіталістичному підприємстві складається з двох частин: перша —
необхідна праця (V), результат якої привласнюється найманим робітником у
формі заробітної плати. «Та обставина, що для підтримання життя
робітника на протязі 24 годин досить половини робочого дня, анітрохи
(підкреслено нами. — К. К.) не перешкоджає тому, щоб робітник працював
цілий день» (Маркс К. Капітал. Т. 1. — К.: Держполітвидав України, 1954.
— С. 195). За другу половину робочого дня робітник створює додатковий
продукт (m), який Маркс назвав додатковою вартістю, що її капіталіст без
еквівалента привласнює. На цій теоретичній основі К. Маркса і його
послідовники розкривають зміст капіталістичної експлуатації трудящих.
Таким чином, було підведено теоретичну базу, що законом капіталізму є
експлуатація найманої праці.

Проте з принципово правильного теоретичного положення неокласиків, що в
умовах конкуренції заробітна плата дорівнює граничному продукту праці,
ще не випливає, що нібито експлуатація найманої праці за капіталізму
вільної конкуренції не можлива. Історія свідчить, що це далеко не так.

Чому? Тому що за системи капіталізму вільної конкуренції вона виступала
як досконала на ринках продуктів, засобів виробництва та капіталів. Що ж
стосується ринку праці, то тут конкуренція за капіталізму вільної
конкуренції скоріше виступала як недосконала. Практично вона
(недосконала конкуренція) приводилася капіталістичним класом в дію
шляхом застосування монопсонії: це ринок, на якому є лише один покупець
товару, послуги, ресурсу, праці.

Капіталістичний клас відносно робітничого класу виступав на ринку праці
як володар, який диктує умови праці, в тому числі і величину оплати
праці. Графічно це показано на рис. 21.1.

Рис. 21.1 Заробітна плата за досконалої конкуренції

на ринку праці і за капіталістичної монопсонії

Якби конкуренція була на ринку праці між найманими робітниками і
капіталістами-підприємцями досконалою, то заробітна плата робітників
дорівнювала б конкурентній заробітній платі Wg, яка еквівалентна
альтернативній вартості робочої сили як ресурсу. Але капіталіст,
користуючись владою на ринку праці, застосовує монопсонію, тобто вводить
заробітну плату нижче конкурентного рівня, скажімо, на рівні Wm.

Розглянемо соціально-економічні наслідки капіталістичної монопсонії на
ринку праці.

Економічна рента і експлуатація найманої праці. П. Самуельсон так описує
становище робітників за капіталізму докейнсіанської революції. У минулі
віки заробітна плата скрізь була низькою. Робітники вважали себе
цілковито у володінні господаря. Їхнім становищем були зубожіння і
темнота. Вони не могли вистояти в боротьбі з підприємцем, сила якого за
будь-якого конфлікту була незрівнянно більшою. Підприємства були
організовані на принципах диктаторства. Робітник був лише «гвинтиком
машини», роботом. Таким було становище робітників, що підтверджується
історичними фактами і документами (див.: Самуэльсон П. Экономика.
Вводный курс: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964. — С. 168).

За такого становища робітника — нужденного і неорганізованого —
капіталістам досить легко можна було користуватися монопсонією, зробити
її правилом на ринку праці. Таким чином, зарплата робітників, можливо,
протягом всього існування капіталізму вільної конкуренції була нижчою
альтернативної вартості робочої сили. Капіталісти свідомо порушували
економічний закон оплати праці, бо це давало їм можливість підвищувати
свої прибутки за рахунок найманої праці і зубожіння робітників.

Різниця між заробітною платою, еквівалентною альтернативній вартості
робочої сили (Wg), і заробітною платою, яка установлювалась капіталістом
самочинно (Wm,), являє собою економічну ренту, яку капіталіст
привласнює, користуючись своєю владою на ринку праці.

Отже, на рис. 21.1 економічна рента становить величину, рівну
паралелепіпеду Wg Wm Em Eg. Економічна рента характеризує експлуатацію
капіталістами найманої праці і рівень цієї експлуатації.

Економічна рента — це різниця між конкурентною заробітною платою,
еквівалентною альтернативній вартості робочої сили, і заробітною платою,
яка формується на монопсонічному ринку праці.

Такий характер ринку праці був визначальним для всієї епохи капіталізму
вільної конкуренції. Проте слід сказати, що заробітна плата і в умовах
цього капіталізму поступово зростала, але як правило, таким чином, щоб
вона не досягала рівня конкурентної заробітної плати.

Отже, можемо зробити висновок, що на практиці капіталізм вільної
конкуренції — це економічний лад, побудований на приватній власності на
речові ресурси виробництва, використанні найманої праці, системи
конкурентних ринків і монопсонії на ринку праці та мотивуючого стимулу —
прибутку.

Економічна система монополістичного капіталізму

Сутність монополістичного капіталізму. Закономірності виникнення
монополій. Концентрація і централізація капіталу. Ефект масштабу.
Акціонерні товариства (корпорації). Проблеми максимізації прибутку
монополіста.

Сутність монополістичного капіталізму. Монополістична стадія у розвитку
капіталізму скоріше є теоретичною гіпотезою в тому сенсі, що чистого
монополістичного капіталізму ні в якій країні капіталістичного світу не
було. Проте очевидно, що була тенденція до створення такої специфічної
економічної системи капіталістичної формації на рубежі ХІХ—ХХ ст.; це
дає підстави спеціально розглядати і вивчати даний етап у розвитку
капіталізму в розвинутих країнах, особливо таких, як США, Канада,
країнах Західної Європи — Великобританії, Німеччині, Франції, Італії та
ін.

Монополістичний капіталізм — це економічний лад із системою великих і
надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи
союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках
недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

Вільна конкуренція між десятками і сотнями більш-менш рівноцінних
капіталістичних підприємств поступилася місцем пануванню небагатьох
сотень великих підприємств та різноманітних їх об’єднань, союзів чи
угод, які зосереджують у своїх руках значну частку суспільного багатства
і виробничих ресурсів.

За монополістичної стадії капіталізму зберігається монопсонія на ринку
праці, оскільки суб’єкти праці залишаються неорганізованою силою і не
захищаються державою.

Закономірності виникнення монополій. Концентрація і централізація
капіталу. Доведено, що вільна конкуренція сприяє концентрації
виробництва, а ця концентрація на певному щаблі розвитку веде до
монополії. Гонитва капіталістів за все більшим прибутком і конкурентна
боротьба між ними породжують концентрацію і централізацію капіталу, що
веде до концентрації виробництва та зростання розмірів підприємств.
Підприємець може розширити свій завод чи фабрику лише в міру того, як
ідуть справи з виробництвом прибутку та його нагромадженням, що веде до
збільшення розмірів основного й оборотного капіталу. Концентрація
виробництва у свою чергу тягне за собою концентрацію і централізацію
капіталів. Великі підприємства переважають над дрібними і мають більшу
конкурентоспроможність.

Концентрація капіталу в руках більш великих підприємців розширювала
можливості застосування у виробництві новацій і вдосконалень, найновіших
досягнень науки і техніки.

?

a

ue

th

oe o 4

®

°

?

?

`„7

&

&

?

4

?

^„7

ae:eoeeLeXidoAE/Ueue?yoooooooooooooooooooooooooooo

,талу — це збільшення розміру капіталу шляхом об’єднання капіталів
декількох економічних суб’єктів в один великий капітал. Централізація
капіталів може бути як добровільною, так і примусовою. Перший спосіб
здійснюється на основі добровільного об’єднання капіталів окремих
капіталістів у один капітал у тій чи іншій господарсько-правовій формі.
Другий спосіб — це поглинання в процесі конкуренції більш великими
підприємствами малих і дрібних капіталістичних підприємств.

Приблизно через 25—35 років після промислового перевороту в Англії
кількість накопичених новацій і вдосконалень привели до якісних змін у
характері і рівні техніки. Ці зміни настали в другій половині ХІХ ст.,
особливо в його, останній третині, коли здійснився ряд суттєвих зрушень
у техніці.

Важливими технічними досягненнями були винахід бесемерівського
конвертера (1865) і сіменс-мартенівської печі (1864), які ознаменували
революцію в методах виплавки сталі; створення домен з добовою виплавкою
100 т (кінець 70-х рр.); впровадження парових молотів небаченої сили;
застосування у виробництві і на транспорті двигунів внутрішнього
згорання; виникнення і розвиток нових галузей виробництва — переробки
нафти, електротехніки, автомобілебудування.

Технічні і структурні зрушення в промисловості зумовили зростаюче
значення великих підприємств. На новому етапі розвитку техніки зросли
мінімальні розміри капіталу, необхідного для функціонування підприємств
на новій технології виробництва, і розміри самих підприємств, тому лише
за таких умов застосування нової техніки могло бути економічно
ефективним. Застосування нових способів виготовлення продукції,
наприклад, виплавки сталі, на дрібних підприємствах виявилось і технічно
неможливим, і економічно невигідним. Нові галузі і виробництва за своїм
характером могли існувати на базі великих підприємств. Зосередження
нової техніки, нових методів виробництва на великих підприємствах давало
їм можливість одержувати значні економічні прибутки, що прискорювало
концентрацію капіталу. Суттєві зміни в техніці і в галузевій структурі
промислового виробництва потягнули за собою прискорене збільшення його
концентрації.

Якщо ще на початку другої половини ХІХ ст. в галузях економіки діяли
дрібні та середні за розміром підприємства, то на початку останньої
третини цього століття стали швидко з’являтися великі і надвеликі
підприємства та їх об’єднання і союзи. Цей процес привів до того, що вже
на початку ХХ ст. саме великі підприємства почали визначати риси
основних галузей промисловості.

Так, у 1909 р. у США 3060 підприємств промисловості з 268 491
підприємств (1,1 %) виробляли 43,8 % загального обсягу промислової
продукції і зосереджували 30,5 % робочої сили. Це було принципово новим
явищем у розвитку галузей виробництва, бо з’явились великі підприємства,
які виділялися серед маси середніх, малих і дрібних підприємств і могли
впливати і на конкуренцію, і на ринок, механізм його функціонування.

На певному етапі високий рівень концентрації виробництва об’єктивно веде
до того, що основна його частина зосереджується в обмеженій кількості
великих підприємств. Монополія і олігополія приходять на зміну вільній
конкуренції, яка замінюється недосконалою конкуренцією.

Ефект масштабу. За нових технологій, які з’явилися в останній третині ХХ
ст. у нових і більшості старих галузей, ефективне виробництво з низькими
витратами можливе тільки в тому разі, якщо підприємства є досить
великими як в абсолютному вираженні, так і стосовно самого ринку. Якщо
позитивний ефект масштабу значний, то крива середніх довгострокових
витрат великого підприємства спадатиме в широкому діапазоні.

На графіку рис. 21.2 показано позитивний ефект масштабу, тобто зниження
середніх валових витрат у певних межах обсягу виробництва.

Рис. 21.2. Економія, зумовлена збільшенням масштабу виробництва

Унаслідок цього ефекту будь-який обсяг продукції можна виробити з
найнижчими витратами за наявності єдиного виробника — монополії.
Припустимо, що підприємство може виробити 5, 10 і 20 штук великих
верстатів. За виробництва 5 одиниць витрати становитимуть 2 млн грн. за
одиницю, за виробництва 10 верстатів — 1,5 млн грн., а за виробництва 20
верстатів — 1,0 млн грн. Висновок: для виробництва будь-якого обсягу
продукції з мінімальними валовими витратами і за найменшої кількості
ресурсів галузь повинна бути чистою монополією.

Об’єктивно монополія складається тоді, коли економія, зумовлена
збільшенням масштабів виробництва, настільки значна, що певний товар чи
послугу одне велике підприємство виробляє з нижчими середніми витратами,
ніж якби цей товар чи послугу виробляла б більша кількість підприємств.

Це правило-закон економічно зацікавлює підприємців розширювати масштаби
виробництва, оскільки дозволяє знизити витрати, збільшити прибутки і
посилити як позицію в конкуренції з іншими підприємствами, так і владу
на ринку.

З цього аналізу також випливає, що нижчі витрати виробництва на одиницю
продукції дозволяють монополії виробляти більший обсяг продукції і
призначати нижчу продажну ціну.

Проте в більшості галузей ефект масштабу спрацьовує лише до певної межі:
це причина існування в одних галузях декількох великих підприємств, в
інших — ряду великих, середніх і дрібних підприємств, у таких як
сільське господарство — мільйони невеликих фермерських господарств. Це
економічна основа для державної правової політики боротьби з
монополізацією виробництва і захисту конкуренції.

Акціонерні товариства (корпорації). У процесі переходу до формування
великих підприємств та їх об’єднань і союзів велика роль належить
активному використанню акціонерної форми організації капіталу і
капіталістичного господарювання. Акціонерне товариство, або корпорація,
— це підприємство, капітал якого утворюється на основі об’єднання
багатьох індивідуальних капіталів і особистих збережень багатьох
домогосподарств шляхом випуску акцій — цінних паперів, кожна з яких дає
право їх власникам на одержання дивіденду і на участь в управлінні
акціонерним товариством. Капіталістична власність у корпорації набуває
асоційованої (колективної) форми.

Перші акціонерні товариства з’явилися ще в XVI ст. в період первісного
нагромадження капіталу. Але їх масове створення почалося в останню
третину ХІХ ст. у галузях, де вимагались особливо великі розміри
капіталу (металургія, машинобудування, нафтопереробка,
автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). Жоден капіталіст
навіть за допомогою банківських кредитів не міг організувати в цих
галузях велике підприємство. Воно могло бути створене тільки на
акціонерних засадах. Акціонерні товариства, таким чином, стали важливою
формою централізації капіталів.

Трести і синдикати, які з’явились ще на початку останньої третини
ХІХ ст., являли собою великі акціонерні підприємства монополістичного чи
олігополістичного типу. Австрійський учений Р. Гільфердинг у книзі
«Фінансовий капітал» наводить таблицю, з якої видно, що уже на початку
ХХ ст. (1907) у Німеччині не тільки великі, а й середні капіталістичні
підприємства були акціонерними товариствами з 5-процентною нормою
рентабельності, які виплачували дивіденди на акцію в розмірі від 7,5 до
22 % (див.: Гильфердинг Р. Финансовый капитал. — С. 159). У цій країні
наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. було 460 акціонерних товариств, а на початку
ХХ ст. — понад 5000.

Названі три основні історичні умови — якісні зміни в техніці, технології
і структурі виробництва, ефект масштабу, акціонування — привели до того,
що на рубежі ХІХ—ХХ ст. епоха капіталізму вільної конкуренції у
розвинутих країнах капіталізму була замінена монополістичним
капіталізмом, в економіці якого головна роль належала монополіям і
олігополіям.

Монополія — це ринок, на якому кількість продавців (підприємств) така
незначна, що кожен продавець може впливати на загальне пропонування
(через виробництво) і ціну товару.

Олігополія на відміну від монополії характеризує таку ситуацію в умовах
недосконалої конкуренції, коли виробництво в галузі контролюється
невеликою кількістю виробників.

У поєднанні ці дві економічні сили утворюють капіталістичну формацію
монополістичного типу, яка, на наш погляд, проіснувала до середини 30-х
рр. ХХ ст.

На базі акціонерних товариств створюються такі основні форми монополій і
олігополій, як трести і концерни.

Трест — це таке акціонерне товариство, в якому підприємства, що
вступають до нього, втрачають не тільки комерційну, але й виробничу
самостійність: вони перетворюються в акціонерів тресту. Зустрічаються
різновиди трестів. Здебільшого трест являє собою повне злиття
підприємств даної галузі. Є трести, учасники яких зберігають формальну
самостійність за фактичного підпорядкування холдинг-компанії.

Концерн — це найбільш складна сучасна форма організації акціонерного
товариства великих розмірів. Звичайно концерн охоплює багато підприємств
різних галузей виробництва, а базовою для концерну є одна галузь —
автомобільна, хімічна, електронна тощо. Учасники концерну зберігають
формальну самостійність. Теперішні найбільші у світі корпорації — це
концерни. Саме концерни є зараз провідною формою функціонування
монополій і олігополій. Отже, концерн — це велика багатогалузева
корпорація.

На рубежі ХІХ—ХХ ст. капіталізм вільної конкуренції поступився
капіталізму недосконалої конкуренції. В економіці панівне місце посіли
олігополії і монополії. За цих умов конкуренція не може бути ні вільною,
ні досконалою. Вона стала недосконалою.

Недосконала конкуренція — це ринкова ситуація, коли підприємство, чи
об’єднання підприємств, виробляє і поставляє таку частку продукту, що
може вирішальним чином впливати на формування ціни. Сьогодні до
недосконалої конкуренції відносять чисту монополію, олігополію і
монополістичну конкуренцію.

Це визначення недосконалої конкуренції ми можемо узагальнити так: на
рубежі ХІХ—ХХ ст. у розвинутих країнах сформувався монополістичний
капіталізм.

За монополістичного капіталізму основними регуляторами економіки
виступають ринки недосконалої конкуренції.

Проблеми максимізації прибутку монополіста. Розглянемо рівновагу для
максимального прибутку монополіста, який контролює галузь. Якщо
монополіст стикається з деяким попитом на продукцію галузі і бажає
максимізувати валовий прибуток, що він повинен зробити? За визначенням
валовий прибуток дорівнює валовому доходу мінус валові витрати (у
символах — ВП = ВД – ВВ = (Р ( q) – ВВ).

Монополія максимізує свої прибутки, установлюючи обсяг виробництва на
такому рівні, де ГВ = ГД. Часто це означає, що ціна Р > ГД. Через те що
ціна більша від граничних витрат, монополіст, який максимізує прибуток
монополій, зменшує обсяг виробництва порівняно з тим, що був у галузі за
умов досконалої конкуренції.

Цю рівновагу, яка максимізує прибуток, показано на рис. 21.3.

Лінія попиту на продукцію монополіста DD відповідає галузевій кривій.
Якою буде рівновага максимального прибутку для монополіста? Це видно на
рисунку в точці Е — на перетині кривої ГВ та кривої ГД. Оптимальною
ціною для монополіста буде точка G на лінії DD, що лежить вище від точки
Е. Ця ціна відповідатиме монопольній, тобто вона набагато вища від
граничних витрат та конкурентної ціни і дає змогу монополісту
привласнювати значний монопольний прибуток. Водночас монополіст зменшує
обсяги виробництва порівняно з тим, що були б за умов досконалої
конкуренції.

Рис. 21.3. Рівновага монополії і максимізація прибутку

Графік на рис. 21.3 показує, яким чином ринки недосконалої конкуренції
регулюють рівновагу між попитом і пропонуванням та обсяги виробництва в
кожній монополізованій галузі.

Хоча багато монополій і олігополій зацікавлені в отриманні такого
прибутку, проте є чимало перешкод: контроль державних органів,
можливість і бажання проникнення інших великих корпорацій у дану галузь,
щоб скористатися можливістю отримати високий монопольний прибуток.
Однією з перешкод монопольної максимізації прибутку є той факт, що поряд
з монополіями і олігополіями існує велика кількість немонополістичних
підприємств.

У зв’язку з тим, що монополізація виробництва призводить до штучного
зниження обсягів виробництва і його ефективності, а монополії завдяки
цьому одержують надвисокі прибутки, тому практично в усіх країнах діє
антимонопольне законодавство.

3.Фінансово-монополістичний капітал. Фінансово-монополістична олігархія

Сутність фінансово-монополістичного капіталу. Зміни, які відбувалися у
сфері виробництва під впливом концентрації і централізації капіталу,
сприяли виникненню таких самих процесів і в банківській сфері. Великим
корпораціям потрібні були великі кредитори. Почала зростати концентрація
банківського капіталу. На рубежі ХІХ—ХХ ст. на зміну звичайним
спеціалізованим банкам прийшли великі банківські корпорації.

Концентрація грошового капіталу в банках докорінно змінила їх становище
і вплив. Банки одержали можливість у значній, а часто й у вирішальній
мірі впливати на спрямованість господарського розвитку промислових та
інших корпорацій; вони перетворились у розрахунково-кредитні центри
національної економіки. Банківський кредит почав відігравати важливу
роль у фінансуванні відтворення і нарощуванні грошового капіталу,
необхідного будь-якому капіталістичному підприємству для безперервного
відновлення і розширення виробництва.

Водночас із підвищенням ролі банків у економіці виникають нові форми
зв’язків між банками і промисловими корпораціями. Крім власне кредиту ці
форми зв’язків включають систему участі в капіталі, особисту унію,
управління капіталом за довіреністю і т. д. Форми і характер зв’язків
банків із промисловістю та іншими галузями розкривають суть фінансового
капіталу.

Вирішальне значення має система участі в капіталі — взаємне володіння
нефінансовими і банківськими корпораціями частками акціонерного
капіталу. Створюється багатоступенева система володіння великими
пакетами акцій, яка дозволяє обплутати сіткою фінансової залежності цілі
сфери економіки.

Розвиток системи участі веде до прямого зрощування банківських і
нефінансових корпорацій — промислових, транспортних, торговельних,
будівельних тощо. Іноді відбувається пряме злиття великих промислових
корпорацій із кредитними установами.

Система участі в капіталі доповнюється особистою унією банкірів і
промисловців, що вже на початку монополістичного капіталізму одержало
широке розповсюдження. Її найбільш важливою формою є так звані
«перехресні директорати», коли представники однієї корпорації входять у
директорати інших, а ті, у свою чергу мають представників у першій.

Між нефінансовими корпораціями і кредитними організаціями існують стійкі
й тривалі ділові зв’язки. Банки та інші кредитні установи надають своїм
клієнтам різні позики на пільгових умовах, допомагають корпораціям
розпродувати нові випуски цінних паперів.

Яким же чином визначити сутність фінансово-монополістичного капіталу? Р.
Гільфердинг, який першим в економічній літературі розробив теорію
фінансового капіталу, дав у книзі «Фінансовий капітал» (1910) таке
визначення його сутності: «Банківський капітал, тобто капітал у грошовій
формі, який таким способом у дійсності перетворений у промисловий
капітал, я називаю фінансовим капіталом» (див.: Гильфердинг Р.
Финансовый капитал: Исследование новейшей фазы в развитии капитализма:
Пер. с нем. — М.: Соцекгиз, 1959. — С. 301).

У радянській літературі було популярним визначення сутності
фінансово-монополістичного капіталу, дане В. І. Леніним у праці
«Імперіалізм, як вища стадія капіталізму»: «Фінансовий капітал є
банківський капітал монополістично-небагатьох найбільших банків, що
злилися з капіталом монополістичних союзів промисловців» (див.: Ленин В.
И. Соч. — Т. 22. — С. 253). Щодо цитат, то можна сперичатися, проте,
суть проблеми зрозуміла.

Отже, фінансово-монополістичний капітал — це банківський монополістичний
капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей
економіки.

Фінансові групи. Основною формою фінансового капіталу є фінансова група.
Вона являє собою об’єднання фінансових і нефінансових монополій на
основі системи участі, особистої унії, тривалих фінансових відносин та
інших зв’язків.

Фінансові групи в сучасній літературі частіше називають
фінансово-промисловими групами (ФПГ). У рамах фінансової групи
досягається певна координація економічної діяльності підприємств, що
входять до неї, перерозподіл банківського капіталу, уточнення зв’язків
тощо. Ця координація досягається, головним чином, через систему
особистої унії. У Німеччині перед Першою світовою війною 6 великих
берлінських банків мали своїх ставленців на посадах директорів у 344
промислових підприємствах і на посадах членів правління — ще 407, а
всього — в 751 товаристві. У 1932 р. до керівних органів трьох основних
берлінських банків уходило 70 провідних представників промисловості. Це
активний спосіб узгодження і координація економічної діяльності
фінансової групи.

Зараз, за різними даними, у США існує близько 20, в Японії і ФРН — по 6,
в Італії — 4, у Франції — 9 фінансових груп.

Фінансова олігархія. Панування фінансово-монополістичного капіталу в
капіталістичній економіці уособлює фінансова олігархія. Це —
капіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної
буржуазії, а також провідні менеджери найбільших корпорацій.

Представники фінансової олігархії є найбагатшими людьми капіталістичної
країни. Відповідно, і їхні доходи є найбільш високими у країні і світі.
Для фінансової олігархії принципове значення має володіння не тільки
величезними грошовими ресурсами, а й великими пакетами акцій провідних
корпорацій. Це забезпечує представникам олігархії велику економічну
владу, дозволяє через систему участі управляти гігантськими капіталами.
Зростає роль у структурі фінансової олігархії провідних менеджерів
великих корпорацій, оскільки неухильно зростає їх роль у корпораціях.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE

О

L

L

Wm

Wg

Eg

Em

S

Досконала конкуренція

Недосконала конкуренція

Ставки заробітної плати

Кількість працюючих

Економічна

рента

0

5

20

10

2,0

1,5

Середні валові витрати

1,0

Середні валові витрати, млн грн.

Кількість верстатів

G

2

F

D

8

6

4

q

D

ГВ

10

СВ

E

ГД

0

Похожие записи