Реферат на тему

Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання

План

1. Зайнятість: сутність, форми та ефективність

2. Теорії зайнятості і відтворення суб’єктивного фактора виробництва

Література 1. Зайнятість: сутність, форми та ефективність

Сутність зайнятості. Повна і неповна зайнятість. Форми зайнятості.

Сутність зайнятості. Людський фактор є головною продуктивною силою
суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід
виділяти відтворення особистого фактора — людини праці і підприємця.
Людина сама є продуктивною силою. Продуктивна сила людини праці
характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.

У будь-якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві
характеристики:

1) кількісну (кількість носіїв здатності до праці);

2) якісну (стан фізичного розвитку і здоров’я людини, рівень освіти і
кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп
населення).

До якісної характеристики робочої сили належить також:

здатність приводити в дію засоби виробництва, виконувати норми,
виробляти конкурентоспроможні матеріальні блага і послуги високої
якості;

здатність у процесі праці вдосконалювати свої професійні навики,
підвищувати рівень освіти і кваліфікації;

здатність удосконалювати знаряддя і предмети праці. Робоча сила, таким
чином, є потенційним станом здатності до праці, її реалізації у самій
праці.

Щоб праця здійснювалася як продуктивний процес, робоча сила повинна
реально включатися до складу продуктивних сил, тобто бути зайнятою у
процесі виробництва. Людина праці, як і підприємець, виступають
продуктивною силою тоді, коли вони, тобто їх здібності, реально
використовуються в процесі виробництва.

Поняття «зайнятість» передусім означає, що потенційний носій особистої
продуктивної сили — робочої сили чи підприємницького хисту, включений до
складу продуктивних сил суспільства на певній ділянці виробничого
процесу товарів і послуг.

Зайнятість — це не тільки праця. У сучасних умовах вона повинна
органічно поєднуватися із задоволенням особистих потреб людини, в тому
числі таких: рівень оплати праці, характер праці, умови праці,
тривалість робочого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість,
інтенсивність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця
повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспільстві, на
підприємстві, у сім’ї.

Значну роль у суспільному виробничому процесі відіграють і підприємці як
продуктивна сила суспільства.

1. Підприємці беруть на себе ініціативу поєднання ресурсів землі,
капіталу і праці в єдиний процес виробництва суспільного продукту для
сукупного ринку. Виконуючи роль «свічки запалювання» і каталізатора,
підприємці поряд з провідними ресурсами праці є рушійною силою
виробництва. Вони також є посередниками, об’єднуючи інші ресурси для
здійснення ефективного процесу виробництва.

2. Підприємці беруть на себе прийняття основних рішень у процесі ведення
бізнесу, тобто тих нетрадиційних рішень, які визначають курс діяльності
ділового підприємництва у відтворюваному суспільному процесі.

3. Підприємці, оволодіваючи досягненнями науки і техніки, у сфері
товарного виробництва виступають новаторами, оскільки намагаються
запровадити на комерційній основі нові продукти, нові виробничі
технології або нові форми організації бізнесу.

4. Підприємці — це люди, які ризикують. Вони ризикують не лише своїм
часом, працею і діловою репутацією, але і вкладеними капіталами —
власними та позиченими або своїх компаньйонів.

Ці функції вони виконують лише тоді, коли зайняті діловою діяльністю,
тобто є дійсним фактором виробництва.

Виходячи зі сказаного, даємо таке визначення категорії зайнятості.
Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих
і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.
Вона характеризується системою економічних відносин з приводу
забезпечення громадян робочими місцями та визначенням форм участі в
суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Види
зайнятості зумовлені певними принципами організації, стимулювання й
оплати праці, внутрішніми та зовнішніми економічними відносинами.

Повна і неповна зайнятість. В умовах існування ринкової економіки
змінюються погляди людей на марксистський принцип загальності праці.
Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця
роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян,
не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків,
передбачених законодавством країни.

Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів
і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує
оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто
бажає і здатен працювати. Наша економічна наука зайнятими вважає осіб,
які відпрацювали протягом тижня не менше 4-х годин (в особистому
підсобному господарстві не менше 30-ти годин) незалежно від того, чи
була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.

Зауважте, що використовувати слід тільки придатні для цього людські
ресурси. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою
високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Коли
трудові, а разом з ними й інші ресурси використовуються повністю,
економіка країни перебуває на межі своїх виробничих можливостей.

Економіка суспільства повинна забезпечити роботою всіх, хто хоче і
здатний працювати ефективно. Якщо економіка має недостатньо робочих
місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість: певна
кількість робочої сили вимушено залишається без роботи.

Зазначимо, що не всі придатні для зайнятості трудові ресурси мають
бажання займатися тим чи іншим родом економічної діяльності, яка
приносить дохід. У зв’язку з цим наука виділяє таку категорію, як
економічно активне населення. Економічно активне населення згідно з
концепцією робочої сили і підприємливості — це населення обох статей
віком 15—70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропонування
робочої сили для виробництва товарів і послуг. Варто при цьому
пам’ятати, що до економічно активних належать особи, зайняті економічною
діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні. В Україні в
1999 р. все населення у віці 15—70 років становило 36,5 млн осіб, у тому
числі активне — 22,7 млн, з них зайняті — майже 20 млн осіб. Економічно
незайняте населення становило 13,8 млн осіб.

Ефективність зайнятості. Важливим показником зайнятості є раціональна
зайнятість. Їй притаманні такі риси: суспільно корисний характер
трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що
забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами;
використання сучасних досягнень науки і техніки;
професійно-кваліфікаційна структура сукупної робочої сили та адекватна
їй система робочих місць.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості,
тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат у
певний час і за конкретних умов.

Форми зайнятості. Зайнятість населення реалізується через конкретні
форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед
них є: наймана праця за трудовою угодою (капіталістичний і державний
сектори економіки, а також (частково) на підприємствах колективного
сектору); праця осіб — співвласників кооперативних, колективних та
акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в
особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих
індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна
торгівля тощо); праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах;
зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.

Міжнародна статистика виділяє за статусом три основних категорії
зайнятих:

а) працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;

б) самозайняті працівники або підприємці;

в) неоплачувані працівники сімейних господарств.

У цьому разі працівники колективних господарств, оскільки вони одержують
заробітну плату, належать (умовно) до категорії найманих.

В Україні до осіб найманої праці належить 14,2 млн, що становить 72 %
усіх працюючих.

З початку реформування української економіки сама сфера зайнятості
зазнала зміни, виникли нові сегменти: самозайнятість і часткова
зайнятість, або інакше, приховане безробіття. Сфера самозайнятості існує
у вигляді формального, неформального і нелегального секторів.

2

?

P ///////////o/eeeeeeeeeeeeee

X-oeUe!J#»$d(f+ /E1O3$:`=Ae>[email protected]
ioooooooooooooooooooooooooooo

( зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно
працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою
діяльністю громадян. В Україні формальний сектор самозайнятості має
тенденцію до збільшення: з 2,1 млн осіб у 1995 р. до 3,8 млн у 1997 р.
Питома вага самостійно зайнятих офіційною трудовою діяльністю становила
у 1997 р. 14,6 %.

Неформальний сектор самозайнятості — це сукупність інституційних одиниць
з рисами домашніх господарств, які являють собою невеликі групи людей,
що живуть в одному й тому самому приміщенні, повністю або частково
об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні продукти і
послуги. Домашні господарства є водночас споживчими одиницями і
учасниками виробничої діяльності через безпосередню зайнятість членів
сім’ї на власних некорпоративних підприємствах, діяльність яких
здійснюється без створення юридичної особи як з використанням тимчасової
найманої робочої сили, так і без її залучення. За даними наукових
досліджень, у цьому секторі в 1996 р. було зайнято 2,3 млн чоловік.

З точки зору політичної економії перший і другий сектори є сферою
простого товарного виробництва. При цьому другий сектор самозайнятості
не реєструється державними органами, що відповідає вимогам чинного
законодавства.

Що ж стосується третього сектору самозайнятості, то він є сферою
порушення чинного законодавства, а тому виступає як нелегальний і
неконтрольований.

Склад цього сектору неоднорідний. За мотивацією можна виділити дві групи
людей:

1) ті, що займаються нелегальною діяльністю тимчасово, в умовах
стабілізації нашої економіки перейдуть у формальний сектор.

2) громадяни, які займатимуться даною діяльністю за будь-яких умов.
Кількість громадян, зайнятих у цьому секторі не піддається точному
підрахунку.

Іншим новим сегментом зайнятості є часткова зайнятість, до якого
належать надлишкові працівники у зв’язку зі спадом виробництва. Її
розглядають як форму неефективного використання праці офіційно зайнятого
трудовою діяльністю контингенту людей — неповний робочий день (тиждень),
вимушені адміністративні відпустки. Таку часткову зайнятість прийнято
називати прихованим безробіттям. У 1997 р. у вимушених відпустках
перебувало 2,9 млн осіб, а працювало неповний робочий день (тиждень) —
2,1 млн осіб, тобто часткова зайнятість охоплює 5 млн осіб.

2. Теорії зайнятості і відтворення суб’єктивного фактора виробництва

Неокласична теорія зайнятості: гнучкі ціни праці. Кейнсіанська теорія
зайнятості: негнучкі ціни праці.

Неокласична теорія зайнятості: гнучкі ціни праці. Розглянемо основні
теорії зайнятості за умов ринкової економіки.

Представники неокласичної школи (Д. Гілдер, А. Лаффер) уважають, що
регулятором ефективної зайнятості і в сучасних умовах повинен служити
тільки ринковий механізм. На їх думку, ціна праці через рівень
заробітної плати впливає на попит і пропонування робочої сили, регулює
їх співвідношення та необхідну рівновагу між ними. Ціна на робочу силу
швидко і гнучко реагує на кон’юнктуру ринку, тобто збільшується чи
зменшується залежно від реальної потреби. Якщо внаслідок перевищення
пропонування праці над попитом виникає безробіття, то вона впливає на
ціни в бік їх зниження до тих пір, поки не буде досягнуто рівноваги на
ринку праці на рівні повної зайнятості, за якої безробіття відсутнє
(рис. 19.1).

Рис. 19.1. Неокласична модель повної зайнятості, заснована на принципі
саморегулювання ринку праці

Так, наприклад, заробітна плата через певні причини зросте з W1 до W2,
що приведе до підвищення пропонування праці до L2 (пропонувати робочу
силу будуть і ті, хто займається домогосподарством, тощо). Пропонування
праці зросте від L1 до L2, що викличе надлишок зайнятих, а фактично,
штучно сформує безробіття в країні. Це призведе до зниження ціни праці
на ринку з W2 до W1.

На рис. 19.1 повна рівновага на ринку праці досягається в точці Е, де
крива пропонування робочої сили S перетинається з кривою попиту на неї D
роботодавців. Заробітна плата W1 виступає як рівноважна. За даного рівня
заробітної плати в економіці досягається повна зайнятість L1 — попит на
працю дорівнює пропонуванню праці.

Аналогічну позицію займають прихильники теорії раціональних сподівань.
Ця теорія передбачає, що крива сукупного пропонування праці S
вертикальна, а заробітна плата та інші ціни — гнучкі (рис. 19.2).
Зниження заробітної плати і цін, якщо таке станеться, не приведе до
вимушеної незайнятості робочої сили, через певний час зайнятість швидко
відновиться на новому (нижчому) рівні цін.

Рис. 19.2. Раціональні сподівання і модель сукупного попиту

на робочу силу — сукупного пропонування робочої сили

Так, зниження рівня заробітної плати з W1 до W2 скоро приведе до
рівноваги між пропонування робочої сили і попитом на неї у точці b, і
повний рівень зайнятості збережеться.

Кейнсіанська теорія зайнятості: негнучкі ціни праці. Протилежну позицію
займає кейнсіанська теорія зайнятості. Кейнс звернув увагу на те, що за
капіталізму просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну
зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Крім
того, ціни на продукцію і заробітна плата стійки щодо зниження, тобто
негнучкі. Отже, зарплата не очищає ринки робочої сили. Якщо зарплата не
змінюється, щоб очищати ринок, то виникає невідповідність між тими, хто
бажає знайти роботу, і кількістю вакансій. Графічно це положення
зображено на рис. 19.3.

Наприклад, роботодавці вирішили знизити ринкову вартість робочої сили
(заробітну плату) з W( до W, щоб зменшити таким чином витрати
виробництва. При цьому вони, керуючись класичною теорією зайнятості,
сподіваються, що зайнятість залишиться на попередньому рівні або через
короткий проміжок часу відновиться на тому самому рівні.

Рис. 19.3. Кейнсіанська модель трактування впливу

зміни зарплати на зайнятість

Проте для найманої праці, як уважають кейнсіанці, заробітна плата
негнучка. На рис. 19.3 показано, що зниження заробітної плати з W( до W
призводить до того, що частина робітників звільняється (відрізок HG) і
стає вимушено незайнятою. Вимушено в тому розумінні, що їхню зарплату
знизили, а вимоги до праці залишаються такими самими. Відрізок HG
відображає вимушену незайнятість, підкреслюючи, що існують кваліфіковані
робітники, які хочуть працювати за даної заробітної плати, та не можуть
знайти роботи.

Досвід показує, що з різних причин зарплата і ставки змінюються, щоб
відбити нестачу чи надлишок робочої сили на ринках лише після тривалого
проміжку часу.

Отже, оскільки ставки зарплати негнучкі, то тим самим безперервно
породжується безробіття. Безробіття в ринковій економіці не тимчасове, а
стійке явище.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE 1

D

S

L

W

W1

W2

L1

L2

E

Кількість зайнятих

Заробітна плата

b

S

L

c

W1

W2

D1

D2

a

Праця, осіб

Заробітна плата

G

S

D

E

W(

W

(

(

H

Праця, осіб

Ставка заробітної плати

S

D

W

J

L(

L

Робоча сила

Вимушено

незайняті

(

(

Зайняті

Похожие записи