Реферат на тему

Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання

План

1. Неповна зайнятість і безробіття в механізмі відтворення робочої сили

2. Фактори та показники розширеного відтворення робочої сили

Література 1. Неповна зайнятість і безробіття в механізмі відтворення
робочої сили

Сутність безробіття. Природне безробітті та його чинники. Циклічне
безробіття. Соціальні наслідки безробіття.

Сутність безробіття. Зайнятість є невід’ємним і ключовим елементом
відтворення сукупної робочої сили, працездатного населення. Це тому, що
без зайнятості працездатне населення — суб’єктивна продуктивна сила — не
функціонує як фактор виробництва, не створює той продукт, який іде на
відтворення робочої сили. Зайнята людина праці є одночасно складовою
продуктивних сил і носієм усієї системи економічних відносин.
Функціонуюча робоча сила забезпечує матеріальні умови життєдіяльності
людини, її всебічний розвиток.

В умовах ринкової економіки повна зайнятість не означає відсутності
безробіття. Західні економісти доводять, що повна зайнятість досягається
тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природного рівня. А в даний
час уважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5—6 %
робочої сили. Отже, якщо 94—95 % робочої сили країни зайняті, то існує
повна зайнятість. Таку форму повної зайнятості ми будемо називати
нормативно ринковою.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з
незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку,
зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну
грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися до неї.

Основними його видами є природне і циклічне безробіття.

Природне безробіття та його чинники. Розглянемо складові природного
безробіття, чинники, які його виправдовують, і його динаміку.

Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати
за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була
вищою. Існування добровільного безробіття вказує на важливість
правильного розуміння безробіття. Економіка може ефективно
функціонувати, і навіть тоді вона породжує певне безробіття. Частина з
цих людей офіційно вважаються безробітними. Графічно це мотивується на
рис. 19.4.

Рис. 19.4. Зайнятість в умовах негнучкої заробітної плати

Припустимо, що рівень заробітної плати з будь-яких причин становить W.
Висококваліфіковані робітники вважають, що рівень заробітної плати W
низький для них. Незважаючи на це, заробітна плата не підвищується. Що
роблять кваліфіковані робітники? Вони звільняються. Менш кваліфіковані
робітники залишаються, бо зарплата W їх влаштовує: вони хочуть працювати
за такої заробітної плати. Кількість зайнятих з AF скорочується до AE.
Рівень добровільного безробіття становитиме EF. Ця частина робочої сили
хоче працювати, але за вищої зарплати. Працівники, що зображені
відрізком EF, добровільно безробітні, тобто вони не хочуть працювати за
даних ставок ринкової заробітної плати.

Добровільно безробітні віддають перевагу відпочинку або іншій діяльності
замість роботи за даного рівня зарплати. Або вони перебувають у складі
фрикційних безробітних і шукають свою першу роботу після закінчення
коледжу. Або вони, можливо, низькокваліфіковані працівники, які віддають
перевагу дозвіллю замість малооплачуваної роботи. Можна навести
необмежену кількість причин, через які люди добровільно вирішують не
працювати за даного рівня зарплати; частина з цих людей офіційно
вважатиметься безробітними.

Важливо звернути увагу на те, що добровільне безробіття може бути
економічно ефективним, хоча філософ чи політик може критикувати той
факт, що не кожний може отримати високооплачувану роботу. Так само як
фабрика потребує запасних частин у разі поломки, можливо, і економіка
потребує вільних, безробітних працівників, що готові негайно стати до
роботи, коли виникає незайняте робоче місце. Цей приклад показує, чому в
розвинутій економіці з високою зарплатою може виникати добровільне
безробіття (див.: Семюелсон П. А., Нордгауз В. Д. Макроекономіка. — К.:
Основи, 1995. — С. 335).

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між
видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу.
Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди,
які шукають роботу після закінчення навчання або через переїзд в інше
місто. Через те що фрикційні безробітні часто шукають кращої роботи або
змінюють місце роботи, вони теж уважаються «добровільно» безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропонування і попитом
на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один
різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропонування не
може швидко пристосуватися до цього. У Німеччині, наприклад, рівень
безробіття перевищує 10 % робочої сили. Водночас існує тривалий дефіцит
програмістів.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон’юнктури і
характеризується своєю тривалістю. Якщо надто висока з позицій ринкової
рівноваги заробітна плата не знижується, то виникає надлишкова робоча
сила. Тільки частина робітників отримує роботу, решта стають вимушено
безробітними. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне,
конверсійне.

Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна
продати, то люди, що втратили роботу внаслідок структурних змін, повинні
пройти попередню перепідготовку, додаткове навчання або змінити місце
проживання. Тому структурне безробіття є більш тривалим, ніж фрикційне.

Циклічне безробіття. Особливою складовою безробіття є циклічне
безробіття. Під ним розуміють безробіття, викликане спадом, тобто тією
фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно
скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття
і є свідченням неповної зайнятості у країні.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безробіття, коли
рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на
2,5 %. На відміну від розглянутих вище видів безробіття циклічне
безробіття існує лише в період спаду ділової активності. Великі розміри
безробіття негативно впливають як на відтворення ВВП, так і на
відтворення робочої сили.

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але
шукають її, — безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, —
незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економіці — це
безперервний процес відтворення зайнятої його складової (головний
елемент) і незайнятої (безробітних).

Безробіття є соціально-економічним лихом для суспільства. Рівень
безробіття вимірюється нормою безробіття, а саме:

.

Рівень безробіття населення в Україні становив: у 1995 р. — 5,6 %,
1997 р. — 8,9, 1998 р. — 11,3, у 1999 р. — 12,0 % (2,7 млн безробітних).
Середня тривалість безробіття становить в Україні 9 місяців.

Якщо рівень безробіття перевищує норму природного безробіття, то в
країні існує неповна зайнятість.

Особливим видом безробіття є вимушена неповна зайнятість. До цього виду
безробіття, як зазначалось вище, відносять тих працівників, які в
поточному році перебували в адміністративних відпустках без збереження
заробітної плати та ті зайняті, що працювали в режимі неповного робочого
дня чи тижня. Фактично вимушена неповна зайнятість є так званим
прихованим безробіттям, яке у нас є масовим. У 1999 р. перебували в
адміністративних відпустках 2,8 млн осіб і працювали в режимі неповного
робочого дня (тижня) 2,2 млн осіб, що становить чверть зайнятого
населення.

Соціальні наслідки безробіття. Безробіття в механізмі відтворення
робочої сили — це не тільки економічне лихо, воно завдає людям великих
соціально-психологічних збитків.

Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому
морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За
період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага,
формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і
психологічний стан людини. Невипадково в економічно розвинутих країнах
на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3—5 % ВВП.
Особливу роль у цьому відіграє держава. Її діяльність здійснюється за
такими напрямами: а) регулювання рівня й тривалості безробіття і
б) соціальний захист безробітних.

Зниженню безробіття сприяє:

економічна політика, спрямована на підтримання стійкого розвитку
суспільного виробництва, стримування інфляції та підтримання сукупного
попиту;

збільшення тривалості навчання пересічного громадянина;

посилення гнучкості заробітної плати;

державна політика, спрямована на захист і підтримку вітчизняного
виробництва та вітчизняного ринку;

орієнтація на виробництво високоякісної продукції, яка б користувалась
підвищеним попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринку;

створення умов для функціонування нетрадиційних видів зайнятості та їх
підтримка;

розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості; професійної
орієнтації і масштабної підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації кадрів у всіх містах і містечках країни.

Таким чином, безробіття — закономірний елемент відносин зайнятості і
відтворення робочої сили в ринковій економіці.

2. Фактори та показники розширеного відтворення робочої сили

Специфічність і фази відтворення робочої сили. Ринок праці і відтворення
робочої сили. Особливості відтворення робочої сили на сучасному етапі.
Проблеми політики зайнятості в Україні.

Специфічність і фази відтворення робочої сили. Формою розвитку людського
фактора є процес його відтворення. Це невід’ємна складова процесу
суспільного відтворення в цілому, при цьому відтворення людського
фактора — це відтворення окремих елементів його структури, робочої сили,
підприємств, а також тих суспільних зв’язків, які їх об’єднують. Іншими
словами, відтворення людського фактора є елементом саморозвитку
продуктивних сил і виробничих відносин.

Методологічною основою дослідження відтворення робочої сили, вироблення
заходів для керування нею, підвищення ефективності використання є теорія
відтворення робочої сили. З цього не випливає, що відтворення робочої
сили і відтворення людського ресурсу — тотожні процеси. Процес
відтворення робочої сили є більш специфічним. До нього належить не
тільки процес відтворення самого носія робочої сили, але й тих відносин,
які виникають у процесі відтворення робочої сили (відносини наймання,
ринку праці, зайнятості). До сьогодні немає єдності поглядів на саме
поняття «відтворення робочої сили», його складові і напрями розвитку
останніх. Процес відтворення робочої сили — це, по-перше, виробництво
робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових
здібностей людей до праці, у т. ч. заміну працівників, які вибувають з
процесу виробництва (причому ця заміна відбувається, як правило, в
розширених масштабах), по-друге, розподіл робочої сили в галузях,
підрозділах і сферах народного господарства і, по-третє, споживання
робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.

Викладене вище розуміння процесу відтворення робочої сили загалом
допустиме, але воно не враховує того факту, що складовою процесу
відтворення робочої сили є обмін.

Базуючись на досягнутому рівні розв’язання даної проблеми, можна весь
процес відтворення робочої сили поділити на такі чотири фази:

1. Формування (виробництво) робочої сили. До нього належать, з одного
боку, постійне відновлення робочої сили, затраченої в процесі праці, і
її якісне вдосконалення, а з другого — природне відтворення і виховання
нових контингентів працездатного населення (зростання рівня загальної
освіти і спеціальної підготовки, якісне вдосконалення сукупної робочої
сили).

2. Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, галузями
народного господарства, економічними регіонами.

3. Обмін, який служить з’єднанню робочої сили і засобів виробництва. При
цьому учасниками обміну, з одного боку, є роботодавець, з другого —
власник робочої сили.

4. Споживання (використання) робочої сили, яке отримує своє матеріальне
втілення в кінцевому продукті праці. Поділ усього процесу відтворення
робочої сили на окремі фази зумовлений тим, що характер процесу на
кожній з них модифікується різними факторами, що впливають на ці фази.

Хоча всі фази відтворення робочої сили є єдиним цілим, їх виділення
дозволяє глибше проаналізувати фактори, що впливають на ці фази.

Про наявність взаємозв’язку і взаємозалежності окремих фаз для
досліджуваного процесу можна стверджувати виходячи з таких
загальновідомих явищ. Темпи і розміри підготовки робочої сили (перша
фаза) залежать не тільки від створення необхідних для цього умов
(матеріально-технічних і соціально-економічних), але й від темпів і
розмірів, які змінюють стосунки між працівниками в процесі виробництва.
Ці зміни визначаються соціальними факторами, об’єднаними в систему. В
останній виділяються декілька груп, які безпосередньо впливають на
розвиток робочої сили, наприклад, фактори, які виявляються через
ставлення до праці; фактори, які відображають відповідність між рівнями
розвитку робочої сили і знаряддями праці; фактори, які поєднують
моральне і матеріальне зацікавлення в процесі праці; фактори, які
характеризують зміну умов відтворення робочої сили.

Ринок праці і відтворення робочої сили. Розглядаючи проблеми відтворення
робочої сили, слід завжди пам’ятати, що воно здійснюється в ринковій
економіці. На ринку праці діє закон попиту і пропонування робочої сили,
який впливає на заробітну плату. Він віддзеркалює невідповідність
вільних місць складу працівників, що прибувають на ринок праці, за
кількісними і якісними параметрами.

На ринку праці відбувається досить жорсткий відбір найбільш здібних,
підприємливих. Слабих і нездібних ринок праці не сприймає. Разом з тим
він стимулює висококваліфіковану працю, високу дисципліну, сприяє
створенню жорсткого взаємозв’язку між внеском кожного (граничною
продуктивністю праці) і оплатою праці.

»

>

@

N

v

x

8 : &

(

N

/ooooooooooeeYYYYYYYYYYYY

(

?xCIDhI IAJ0K|KFLVMuMtO\Poooooooooooooooooooooooooooo

¬occccccccccccccccccccccccc

3лькість кадрів не тільки заданого професіонально-кваліфікаційного
складу, але й певних культурних і етичних властивостей, адекватних
вимогам цивілізованої і демократичної економіки.

На ринку праці як елементі суспільного відтворення реалізується
можливість:

вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, що стимулюється
пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації
творчих задумів і т. д.);

наймання і звільнення за дотримання норм трудового законодавства, що
захищає інтереси людей з точки зору гарантій праці, його оплати;

незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових
ресурсів між регіонами, галузями і професійно-кваліфікаційними групами,
котра звичайно сприяє покращенню умов життя і трудової діяльності;

вільного руху заробітної плати та інших доходів при збереженні
пріоритету освіти, дотримання установленого законом гарантованого
мінімуму заробітної плати, що забезпечує прожитковий мінімум, і
регулювання верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на
прогресивній шкалі.

У конкретних ринкових відносинах відображаються глибокі процеси:
розвиток економіки, розвиток і відтворення людського ресурсу (загальної
і професійної культури, творчих можливостей, етичних норм), розвиток і
відтворення на розширеній основі економічних відносин (відносин
власності, розподілу, обміну тощо). Вони створюють важливу складову
економічного прогресу в суспільстві, його змісту.

Робоча сила являє собою товар особливого роду, виробничо-творчі якості
якого цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її
можливості створення високоякісних товарів і комфортних послуг, масштаби
і темпи науково-технічного прогресу й організаційних перетворень. Тому
підготовка і випуск на ринок праці освіченої і творчо активної робочої
сили, забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є
однією з пріоритетних у відтворенні робочої сили, однією з першооснов
життєдіяльності економічної формації. Чим вище загальний рівень розвитку
економіки, чим більш складні завдання їй припадає вирішувати, тим
значнішою є потреба в робочій силі вищої кваліфікації.

Неухильне підвищення рівня кваліфікації робочої сили є законом її
розширеного відтворення в умовах ринкової економіки, яка спирається на
досягнення науково-технічного прогресу.

Особливості відтворення робочої сили на сучасному етапі. Однією з
принципових особливостей відтворення і розвитку людського ресурсу в
розвинутих країнах є значне розповсюдження підприємницької діяльності.
Приблизно кожний десятий із працюючих у США, Франції, Великобританії,
кожний сьомий в Японії, кожний п’ятий в Італії є підприємцем. Майже 2/3

з них очолюють середні й малі підприємства, і кожен четвертий веде
справу, в якій зайнято 20 і менше осіб.

Розширюються масштаби особистого володіння. Воно утверджує в людині
свідомість і почуття відповідальності за належну йому частину
національного багатства, розвиває в ньому соціальний інстинкт збереження
матеріальних і духовних цінностей, бажання їх розвивати і зміцнювати.
Близько 80 % зайнятих у західних країнах у тій чи іншій формі виступають
власниками сімейної справи, дрібних, малих, середніх і великих
підприємств, власниками акцій корпорацій.

Для сучасного відтворення робочої сили характерним є високий рівень
кваліфікації, що дозволяє займатися підприємницькою діяльністю
представникам практично всіх професій. При ньому робітники тут держать
першість. У 1990 р. в США 23 % підприємців мали робітничі професії, 18 %
— володіли досвідом управлінської роботи, 18 % — були пов’язані з
торгівлею, 15 % — послугами, 16 % — мали вищу або наукову освіту різного
профілю, 10 % — були фермерами.

Новим аспектом відтворення робочої сили є й те, що воно спирається на
потужну інфраструктуру, а також на гігантські організаційні структури,
які охоплюють не тільки економіку, але й численні державні, громадські й
приватні інститути, включаючи національну систему освіти, установи
культури, охорони здоров’я, некомерційні соціальні організації, інститут
сім’ї.

Важливо й те, що видатки на розвиток трудових ресурсів, які здійснюються
за рахунок державного бюджету, підприємств, окремих підприємців, не
оподатковуються, не мають особливих економічних, виробничих оцінок і не
ставлять трудящого у зв’язку з цим в юридичну чи фактичну залежність від
підприємств, держави, суспільства в цілому. Ні держава, ні приватний
капітал не пред’являють трудящим рахунки у будь-якій формі за вкладені в
робочу силу кошти, не вимагають їх компенсації. Здійснюється, таким
чином, свого роду безоплатне фінансування розвитку робочої сили до
використання її як елемента продуктивних сил. При цьому ні держава, ні
капітал не є ні з самого початку, ні будь-коли власниками робочої сили,
ні повними, ні частковими власниками створеного за їх участю
суб’єктивного товару на ринку праці.

Елементами відтворення робочої сили в сучасних умовах є:

1) дошкільне, шкільне виховання і навчання, середня спеціальна, вища і
наукова освіта (приблизно 80—90 % за рахунок держави, приватного
капіталу і громадських організацій);

2) заробітна плата, яка відповідає рівню освіти і кваліфікації, як
правило, вище прожиткового рівня;

3) субсидування початкової підготовки і перепідготовки робочої сили (у
середньому на 90 % за рахунок держави);

4) допомоги по безробіттю і різні види соціальної допомоги (на 75—80 %
за рахунок держави);

5) пенсійне забезпечення, в основному вище прожиткового мінімуму (на
90—100 % за рахунок держави і приватного капіталу);

6) фінансування на відновлення і зміцнення здоров’я і культурний
розвиток (на 70—80 % за рахунок держави, приватного капіталу і
громадських організацій).

Зарплата, таким чином, становить приблизно 1/3 частину всіх коштів (див.
тему 13), які йдуть у розвинутих країнах на відтворення робочої сили на
розширеній основі, на основі зростання якості життя трудящих.

Отже, можна зробити висновок, що розширене відтворення сукупної робочої
сили суспільства — це зростання її чисельності в органічному зв’язку з
підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці,
тривалості трудового стажу та добробуту населення.

Проблеми політики зайнятості в Україні. В Україні в другій половині 90-х
рр. ХХ ст. фактично не відбувалося розширеного відтворення робочої сили.
Об’єктивними показниками цього явища є: поступове зменшення чисельності
населення і робочої сили; різке зниження реальної заробітної плати;
скорочення державних видатків на розвиток освіти, охорони здоров’я,
житлового будівництва тощо. Різке погіршання умов для відтворення
робочої сили негативно впливає на демографічні процеси в країні, які
характеризують тип відтворення робочої сили — звужене відтворення.

Кількість робочої сили і трудових ресурсів у кінцевому підсумку
визначається чисельністю, статево-віковою структурою, народжуваністю і
тривалістю життя населення, тобто демографічними процесами.

Сучасна динаміка трудових ресурсів, негативна тенденція їх відтворення
показана в табл. 19.1.

Таблиця 19.1

Зміна чисельності населення і трудових ресурсів, млн осіб

Населення Роки

1991 1996 1998 1999 2000

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

Населення працездатного віку 51,9

24,1

27,8

28,8 51,3

23,9

27,4

… 50,5

23,5

27,0

27,3 50,1

23,3

26,8

27,4 49,7

23,1

26,6

Працездатний вік згідно з українським законодавством — від 16 до 60
років для чоловіків та 16—55 для жінок, що значно менше ніж у країнах з
більш розвинутою системою соціального забезпечення (порівняно зі Швецією
— на 10 років). Однак в Україні традиційно зберігається високий рівень
трудової активності пенсіонерів, особливо жінок, але водночас багато
чоловіків (шахтарі, металурги та ін.) мають право на більш ранню пенсію.
Тому питома вага жінок у складі трудових ресурсів перевищує 51 %.

З даних табл. 19.1 випливає, що в Україні відбувається звужене
відтворення природного базису трудових ресурсів — населення. За період
1991—2000 рр. зменшилась тривалість життя населення, відбулось абсолютне
скорочення кількості новонароджених, тоді як смертність значно зросла.
Населення за цей період скоротилося на 2,2 млн, а трудові ресурси
працездатного віку — на 1,4 млн осіб. За розрахунками спеціалістів
процес скорочення населення триватиме і в першій половині ХХІ ст. Так,
2025 р. кількість населення України становитиме 36—38 млн осіб.

Таким чином, глибока економічна криза, внаслідок якої суттєво знизився
індекс розвитку людини (показник ООН): середня тривалість життя, рівень
доходу на душу населення та рівень освіченості (за цим показником
Україна у 1997 р. займала 95 місце), призвела до тривалого звуженого
відтворення і населення, і трудових ресурсів.

Природний рух населення, характер його відтворення визначається не
тільки рівнем економічного розвитку країни, а й іншими факторами:
соціальними умовами, традиціями культури і побуту, конкретними
історичними факторами.

Досвід показує, що держава може позитивно впливати на розширене природне
відтворення населення своєю демографічною політикою, яка є складовою
частиною загальної соціально-економічної політики суспільства.

Елементами цієї політики є покращання житлових умов з урахуванням
демографічного фактора, надання відчутної допомоги на дітей,
забезпечення населених пунктів дитячими установами, збільшення відпусток
у зв’язку з вагітністю, пологами і післяпологовим вихованням, зміцнення
сім’ї, зростання реальних доходів сімей. Винятково важливе значення має
розвиток системи охорони здоров’я в країні, системи безплатного
лікування, медичного страхування, охорони материнства.

Суть у тому, що дієздатна політика зайнятості в теперішніх умовах
повинна мати довгостроковий характер і включати цілий комплекс заходів
державного регулювання, що гальмує зростання безробіття і скорочення
зайнятості населення.

У наших умовах найбільш важливими можуть бути заходи, які сформульовані
нижче.

1. Прискорений розвиток дрібного підприємництва. В темах

5 і 12, на прикладі Палестини показано його надзвичайно високу
активність. Так, продуктивність праці у дрібному палестинському
виробництві в 3,2—4 рази вища ніж у великому українському виробництві.
Щоб розвивати дрібне виробництво, потрібно небагато: внести доповнення в
закони України «Про підприємництво», «Про підприємство в Україні», «Про
зайнятість». Необхідно спростити процедуру переходу робітників, селян,
інженерно-технічних працівників, спеціалістів з менеджменту, маркетингу,
банківської справи, торгівлі тощо на самостійну підприємницьку
діяльність. Тільки в промисловості України можна на основі подетальної і
поопераційної спеціалізації створити 200—300 тис. дрібних індивідуальних
і сімейних високопродуктивних підприємств, тобто з рівнем продуктивності
в розмірі 4—6 тис. дол. США доданої вартості.

Такі самі процеси повинні бути форсовані в усіх галузях народного
господарства.

Ясна річ, організація власної справи потребує коштів, часто 4—5 тис.
дол. США. Таких коштів у 90 % нашого населення немає. Справа може бути
вирішена за рахунок кредитів спеціалізованих банків (чи банку), а також
за рахунок певної частки державного бюджету.

2. Активізація державних інвестицій у соціальну і виробничу структуру,
особливо в такі сфери, які не орієнтуються на одержання прибутку
(будівництво і утримання дитячих садків, розширення мережі інтернатів,
лікарень, поліклінік, будівництво і ремонт автомобільних шляхів
сполучення тощо).

3. Розширення обсягів фінансування на розвиток служб з перепідготовки
кадрів і підвищення кваліфікації.

4. Кардинальне підвищення державних витрат на підтримку молодих матерів,
сімей з дітьми до 16 років, допомоги на кожну новороджену дитину.

5. Прискорене зростання реальної заробітної плати, яка зараз у 3—4 рази
нижча від рівня 1990 р.

6. Швидке запровадження більш прогресивних законів з оподаткування
доходів підприємств, деяке зниження ставки податків з тим, щоб
стимулювати підприємства України приватного і державного секторів на
прискорений розвиток. Розширене відтворення первинних ланок — це
запорука підвищення обсягів сукупного попиту на роботу ринку в
національному масштабі.

7. Подолання аномального характеру розподілу доходів серед населення і
домогосподарств.

Різка диференціація доходів, як доведено наукою, негативно впливає на
відтворення робочої сили бідних верств населення.

В Україні показник майнового розшарування населення погіршується. Якщо у
1990 р. середній дохід найзаможніших громадян України у 4 рази
перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то в 1996 р. — у 67
разів (див.: Лібанова Е. Соціальна політика // Україна: аспекти праці. —
1999. — № 1. — С. 21). Бідні і зубожілі не мають достатніх доходів, щоб
забезпечувати просте відтворення населення. В Україні ж переважна
частина населення — це бідні. В інтересах створення більш-менш
нормальних умов для відтворення населення і робочої сили складовим
елементом соціальної політики української держави мають бути дійові й
ефективні заходи щодо оптимізації диференціації доходів відповідно до
західноєвропейських стандартів.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

F

S

D

E

(

W

(

(

Робоча сила

Праця, осіб

Ставка заробітної плати, грн. за рік

S

D

W

A

L(

L

Зайняті

Добровільно

безробітні

Похожие записи