РЕФЕРАТ

на тему:

“Вплив глобалізації та економічний розвиток України. Проблеми та
перспективи”

ПЛАН

1. Світові інтеграційні процеси. Місце України в світовій інтеграції

2. Проблеми і перспективи України на шляху до світової економічної
інтеграції

Використана література

1. Світові інтеграційні процеси.

Місце України в світовій інтеграції

У континентальній економічній інтернаціоналізації на початку нового
тисячоліття чітко вимальовуються три основних зони: американська,
європейська та азіатсько-тихоокеанська. Саме між ними у подальшому й
розгортатиметься гостра конкуренція і перерозподіл сфер впливу. Основна
конкурентна боротьба зосереджується на найновіших галузях наукоємного та
техноємного виробництва. Йдеться про посилення протекціонізму передових
напрямів світової економіки з боку розвинутих країн.

За останні півтора десятиліття в світі за умов поглиблення
інтернаціоналізації господарського життя спостерігаються тенденції до
зростання регіоналізму та створення крупних торгівельних блоків,
підвищення ролі регіональних економічних угруповань. Країни з близькими
рівнями техніко-економічного розвитку, по суті, приречені на обмін одна
з одною різноманітними варіантами однотипних готових виробів, тому між
ними інтенсивно розвивається внутрішньогалузева торгівля.

У розвитку світових інтеграційних процесів нині спостерігаються дві
основні тенденції. По-перше, одержала широке визнання концепція так
званого «відкритого регіоналізму», тобто регіональної інтеграції,
підгрунтям якої є низькі митні бар’єри та відкритість для світового
ринку. По-друге, модель розвитку, орієнтована на досить ємні національні
ринки з одночасною реалізацією на зовнішньому ринку стратегії
багатосторонніх відносин. Орієнтація на загальну диверсифікацію
торгівельних зв’язків сьогодні досить обмежена, що спричинено передусім
істотним посиленням міжнародної конкуренції, зростанням державної
підтримки експорту, протекціоністськими заходами стосовно національних
товаровиробників у ряді зарубіжних країн, труднощами переговорів у
рамках ГАТТ/СОТ.

Яскравий приклад відмови від цієї стратегії продемонстрували на початку
90-х років Аргентина і Бразилія, які в минулому не були зацікавлені в
регіональній інтеграції, хоча і брали участь у ЛАІ, а в 1991 р.
заснували економічне угруповання МЕРКОСУР. Темпи створення зони вільної
торгівлі та митного союзу в рамках цієї організації за перших чотири
роки існування (1991-1995) були оцінені світовою спільнотою як
безпрецедентні у світовій практиці.

Однак жодна з цих концепцій, на наш погляд, не прийнятна для української
економіки. Цьому є кілька причин. По-перше, відсутність ємних
національних ринків, які нині лише формуються. Виробники
східноєвропейських постсоціалістичних країн, втративши ринок
країн-членів РЕВ, на початковому етапі не допускали на національні ринки
виробників пострадянських республік, тому «позбавилися» і ринку РЕВ, і
єдиного національного ринку. По-друге, економічний розвиток
пострадянських республік свідчить, що низькі митні тарифи в умовах
економіки, що трансформується, призводять до втрати національних ринків
унаслідок постійного жорсткого натиску конкурентів як із розвинутих
країн, так і з Польщі, Туреччини, Китаю, країн АСЕАН. За таких умов та
коли економіка, орієнтована головним чином на поставки сировини і
товарів з низьким ступенем обробки, можна потрапити в глибоку залежність
від іноземного капіталу і світового ринку, втратити економічний
суверенітет.

Інтеграція України в західну економіку вкрай проблематична, оскільки
яскраво простежується відносна відокремленість країн з розвинутою
ринковою економікою від інших. Розвинуті країни дедалі більше
«замикаються» одна на одну. Низка чинників стимулює їх внутрішньогрупове
співробітництво, ввійти в яке непросто. Західні країни вже поділили або
встановили сфери впливу на світових ринках, створили досить стійкі
структури міжнародного поділу праці й технологічної взаємодії. Крім
того, через низьку якість і застарілість основної маси промислового
потенціалу України не завжди можливо застосовувати у виробництві сучасні
західні технології, досягати високих якісних характеристик виробів. Вони
відрізняються від західних стандартів якості продукції, системи
метричних стандартів.

2. Проблеми і перспективи України на шляху до світової економічної
інтеграції

Внутрішніми загрозами у сфері техніко-економічних відносин є низька
частка торгівлі Україною машинами, устаткуванням, готовими виробами (а
загалом — інформаційно та інтелектуально насиченою продукцією),
ліцензіями, інжінірінговими та управлінськими послугами, втрата
традиційних ринків збуту продукції машинобудування внаслідок її
неконкурентоспроможності, майже повна відсутність участі у міжнародному
поділі праці з країнами далекого зарубіжжя та незначна з країнами
близького зарубіжжя, значна втрата внутрішнього ринку внаслідок ввезення
в країну іноземних товарів нерідко сумнівної якості і придушення
внаслідок цього вітчизняного товаровиробника тощо.

В межах технологічного способу виробництва найбільшими загрозами для
України є низька продуктивність праці (за цим показником наша держава
відстає від розвинутих країн світу майже у 20 разів), висока
енергомісткість продукції (у 1999 році енергомісткість в Україні
становила 1,91 кг ум.п. на 1 дол. ВВП, тоді як у країнах ЄС — 0,2 кг),
матеріаломісткість, фондомісткість, надмірно висока частка базових
галузей (у 1999р. на металургію, паливну промисловість, хімію і
енергетику припадало 59%, тоді як у 1991р. — 25,6%; за цей час частка
машинобудування скоротилася з 30,7 до 13,8%)[5], надмірно велика частка
технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці (понад
40%), на машинній праці, але з низькою якістю техніки (майже 50%) та
незвичайно низька на автоматизованій праці не належної якості (менше
10%), а отже майже всеохоплююча технологічна відчуженість працівників
від засобів виробництва, відсутність могутніх національних компаній, які
могли б конкурувати з іноземними ТНК, глибока екологічна криза,
продовольча криза та ін. Про наявність продовольчої кризи засвідчує,
зокрема той факт, що середня кількість ккал, що споживається людиною,
становила в Україні у 1998 році 2537 [6], тоді як згідно з класифікацією
ООН, в умовах щоденного середньодушового споживання менше 2600 ккал
розпочинається голод.

Найважливішими внутрішніми загрозами у сфері організаційно-економічних
відносин є низький рівень та якість маркетингових досліджень, особливо
міжнародних, аналогічний рівень впровадження досконалих організаційних
структур (дивізіональної та ін.) управління підприємствами,
управлінського апарату на мікро-і макрорівні, підбір кадрів здебільшого
не за професіональними ознаками, майже тотальна корумпованість державних
чиновників тощо.

В межах організаційно-технологічного способу виробництва важливими
загрозами безпеці України є відсутність сучасної структури продуктивних
сил, їх науково продуманої організації, (що виявляється у значному
відставанні розвитку науки у системі «наука-техніка-виробництво», у
відставанні розвитку інформації, у відсутності випереджаючого розвитку
особистісного фактора порівняно з речовими та ін.), техніко-економічних
відносин (що виявляється у низькій питомій вазі сфери послуг,
недостатньо розвинутому суспільному поділу праці в особливій і передусім
одиничній формах), відірваність або слабкий зв’язок науково-дослідних
інститутів від виробництва (що свідчить про нераціональність їх
організаційної структури) та ін.

Основними внутрішніми загрозами в межах відносин економічної власності є
посилення соціально-економічного відчуження найманих працівників від
власності на засоби виробництва і результати виробництва, від управління
власністю, наближена до тотальної приватизація кланово-номенклатурною
елітою державної власності, в т.ч. стратегічних об’єктів, необґрунтоване
руйнування навіть рентабельних колективних сільськогосподарських
підприємств, непомірний диспаритет цін на сільськогосподарські та
промислові товари, які закуповує село (особливо в 90-х рр., внаслідок
чого з села було викачано понад 95 млрд. грн.) [7], відсутність якісної
реалізації власності на робочу силу у формі заробітної плати (внаслідок
чого остання не виконує своєї відтворювальної і стимулюючої функції),
соціальних виплат та ін; узурпація трудової колективної власності, що
почала формуватися в Україні в середині 90-х рр., високий рівень
економічної злочинності, корумпованості (за цим показником наша держава
посідала у 2000 році 3 місце у світі серед 90 країн, тоді як у 1998 —
16-е місце), величезна диференціація доходів між найбіднішими і
найбагатшими верствами населення (в Україні цей розрив, за розрахунками
В.Єременко, становить 1:50 і навіть більше, тоді як в багатьох
розвинутих країнах світу 1:12, що загрожує соціальним вибухом. За даними
учених Каліфорнійського Інституту війни і миру перевищення межі 1:14 в
отриманні доходів 10% найбагатших і найбідніших верств населення
загрожує соціальною революцією, але на радість кланово-номенклатурної
еліти їй в спадок дістався заляканий тоталітарною системою народ до того
ж неорганізований, занадто терпеливий, який зазнає зомбування з боку
значною мірою підпорядкованих олігархам ЗМІ), низький рівень інвестицій
в економіку (так, в сільське господарство, за даними провідних
вчених-аграріїв в 90-х роках, було інвестовано такі мізерні кошти, яких
у розрахунку на 1 га угідь не вистачає навіть на закупівлю ручного
інвентаря) [9], низький рівень гривневої монетизації економіки і засилля
долара, недосконала структура грошової маси, мізерний рівень заощаджень
населення, щорічне вивезення за кордон понад 5 млрд. дол., паразитично
висока відсоткова ставка комерційних банків, критично низька частка
довготермінових кредитів, надмірні податковий тиск і акумуляція доходів
в центральному бюджеті (а отже відсутність раціональної регіональної
політики), наявність хронічної заборгованості (із заробітної плати понад
6,5 млрд. грн.), заборгованість підприємств та організацій перед
бюджетом в сумі майже 14 млрд. грн., кредиторська і дебіторська
заборгованість.

В межах суспільного способу виробництва найважливішими загрозами є
конфлікт між продуктивними силами і відносинами економічної власності,
передусім між потребами та інтересами людини-працівника і відносинами
економічної власності, потребами у розвитку науки і економічною
власністю, катастрофічно низький рівень розвитку економічної
інфраструктури (доріг, водопроводів тощо), і соціальної інфраструктури
(закладів освіти, охорони здоров’я та ін.), мізерний рівень доходів
переважної більшості населення, формування застарілого суспільного
способу виробництва взірця початку ХХ ст. та ін.

Внутрішніми загрозами економічної безпеки в межах господарського
механізму є домінування ринкових важелів саморегулювання економіки,
переважання адміністративних серед державних важелів, ігнорування урядом
вимог більшості економічних законів (передусім пропорційного і
планомірного розвитку, законів вартості, одержавлення економіки та ін.),
хибна податкова політика (що виражається зокрема, у необґрунтованому
зниженні податків на кланово-номенклатурпну еліту), майже повна
відсутність конструктивної структурної політики (що виявляється у
зростанні питомої ваги енергомістких, екологічно брудних виробництв),
інвестиційної, інноваційної, фінансової, грошово-кредитної, аграрної,
цінової, антиінфляційної, промислової, соціальної, та інших форм
політики, а також механізму використання економічних законів, всебічного
розвитку людини.

В межах економічного способу виробництва Україні загрожують низькі темпи
економічного зростання ( а в 90-х — високі темпи падіння промислового та
сільськогосподарського виробництва), високі темпи інфляції, значна
частка тіньової економіки (близько 50%), гігантський державний борг
(який з урахуванням невиплат трудових заощаджень складає понад 130 млрд.
гривень, а без них 23 млрд.грн.), зовнішній борг (у 2000 році
перевищував 14 млрд. дол.), катастрофічно низька конкурентоспроможність
країни, відсутність національного економічного демократичного планування
та ін.

Основними зовнішніми економічними загрозами для існування України є
прихований диктат міжнародних фінансово-кредитних організацій (передусім
МВФ) та окремих країн (насамперед США) у проведенні зовнішньої та
внутрішньої економічної політики, а отже відсутність власної моделі
соціально-економічного розвитку, політика лібералізму, що призвела до
втрати значної частини внутрішнього ринку (у 1993 році потенціал
внутрішнього ринку становив 74%, у 1999 році — менше 35%), значна
енергетична залежність від одного джерела, не входження країни у
справедливі економічні союзи в епоху інтенсивної інтернаціоналізації
економічних систем та ін.

Для того, щоб Україна у ХХІ ст. увійшла до складу найпотужніших країн
світу, необхідно кардинально змінити відношення до людини, запровадити
більш ефективну і прогресивну модель трансформаційних перетворень.

Використана література

Бендерський Ю. Реалії світогосподарських процесів і місце в них України
// Економіка України. – 2003. – №1. –с.70-75.

Бойко О.В. Міжнародний імідж України: який він і кому потрібен //
Трибуна. –2004. –№1-2. –с.12.

Економічна політика: навчальний посібник під ред. Буяна І.В. –Тернопіль:
ТАНГ, 2000.

Зовнішньоекономічна політика. Світове господарство // Реферативний
журнал. –2001. –№4. –с.46.

Кийданський К. Інтеграційні процеси та визначення зовнішньоекономічної
політики України в господарському контексті // Финансовая консультація.
– 2000. – №43. –с.13.

Литвин В. Зовнішня політика України: 2003-2004 // Віче. – 2004. – №2.
–с.20-37.

Мировая экономика. Экономика зарубежных стран /Учебник. Под
ред.В.П.Колесова и М.Н.Осьмовой. — М.: Изд-во “Флинта”, 2000. – С. 204.

Мочерний С.В. Економічний суверенітет України та шляхи його досягнення.
– К.: ВІПОЛ, 1994. — С. 9-10.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи