.

Управління економічними реформами (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3415
Скачать документ

Реферат на тему:

Управління економічними реформами

Складні й суперечливі процеси ефективного ринкового реформування
успішно проходять під впливом міцної державної влади та чітко діючої
системи соціально-економічного управління (сучасного менеджменту). З
боку держави це здійснюється на макрорівні методами правового
регулювання і контролю діяльності банківсько-фінансової системи,
грошового і кредитного обігу, структурних зрушень в економіці під
впливом науково-технічного і суспільного прогресу, розробки й виконання
тих або інших загальнодержавних програм, формування раціональних
управлінських структур тощо. Держава створює також найсприятливіші
економічні умови, надійну правову базу для розвитку підприємництва і
ринкових відносин. З боку самого ринку на мікрорівні – його місткість,
ступінь дефіцитності платоспроможного попиту, цінова кон’юнктура
виступають важливим стимулюючим фактором розвитку власного
товаровиробництва або заміни його більш вигідним імпортом. Але
конкурентоспроможність виробництва, у свою чергу, визначає ступінь
розвитку і використання сучасного менеджменту в системі господарювання,
його технологічну й організаційну досконалість, рівень мотивації
підприємництва і праці. Саме тут ринкова конкуренція активно впливає на
формування доходності, прибутків та інвестиційних нагромаджень як основи
економічного зростання, виробничого і ринкового оновлення, прискорення
темпів загального прогресу.

Держава аж ніяк не може стояти осторонь управління
соціально-економічними процесами, що бурхливо змінюються. Навпаки, вона
повинна раціонально поєднувати, оптимально сполучати діяння
централізовано і ринкове регулюючих механізмів Управління макро- і
мікроекономічним розвитком. І це поєднання відіграє особливу роль у
моделі перехідного періоду, коли Збуваються кардинальні
соціально-економічні перетворення. Всі підойми економічного регулювання
і контролю необхідно спрямувати на здійснення ефективних ринкових
реформ. модернізацію діючих і створення нових конкурентоспроможних
господарських структур, які б давали приріст ВВП, НД, а також прибутку –
фондів нагромадження, споживання і резерву.

Вони і є реальним економічним джерелом підприємницької і трудової
мотивації, розширеного відтворення під покриття мінливого ринкового
попиту. Це забезпечує і відповідну стабільність створювальної
діяльності, послідовного структурного і якісного оновлення виробництва,
ринкової інфраструктури, всього економічного організму. Ніякі вільні
ринки, ринкові кон’юнктури. шокова монетарна політика, самі по собі, без
конкретних управлінських рішень і дій, організації відповідного
інвестиційного процесу “знизу” і “зверху”, не здатні забезпечувати
прогресивні господарські перетворення.

Це відбувається в безпосередніх управлінських рішеннях і діях по
реалізації науково обгрунтованих програм, конкретних проектів
модернізації або створення нових об’єктів і виробничих систем з
всебічними техніко-економічними обгрунтуваннями, а також у системі
оперативного управління. Інженерний і економічний аспекти ринкових
перетворень є в кінцевому підсумку вирішальними. А вони без сучасного
моделювання, вибору оптимальних варіантів рішень, жорсткого менеджменту
належного ефекту не дають. Використання новітніх методів і засобів
управління не лише сприяє, а й практично забезпечує прискорення темпів
переходу в нові, більш результативні соціально-економічні структури,
тобто в нову якість прогресивного розвитку. Всі складові ринкових
перетворень вимагають ретельних економічних обгрунтувань, що виключають,
як уже зазначалося раніше, анархічний розвал діючих структур без
випереджаючого формування і розвитку оновлених. Вони мають не тільки
компенсувати втрати від вибуття з господарського обороту застарілих
виробництв, а й давати приріст додаткового ефекту, ставати
конкурентоспроможними на внутрішніх і зарубіжних ринках.

Це стосується, насамперед, вирішення проблем роздержавлення і
приватизації господарських систем, розвитку ринкової інфраструктури,
структурної переорієнтації всієї економіки України, включаючи конверсію
ВПК, диверсифікацію капіталу в напрямі переходу від тоталітарної до
соціальне орієнтованої ринкової структури товаровиробництва і розвитку
сучасного ринку. Перебудова банківсько-фінансової системи також вимагає
відповідних інвестиційних витрат на здійснення обгрунтованих проектів.
Обмеженість внутрішніх нагромаджень можна і слід подолати шляхом
економічного пожвавлення і зростання доходів у діючих та оновлюваних
господарських і ринкових структурах, наведення належного державного
порядку в надходженні бюджетних коштів, у цільовому направленні
кредитних ресурсів у сфери ефективної інвестиційної та інноваційної
діяльності.

Досвід останніх шести (1991-1996) років показує, що Україна має мізерні
надходження інвестиційних капіталів іззовні. Як уже відзначалося,
відплив ВКВ за кордон суттєво перевищував її приплив, що лише
погіршувало економічне становище країни. Розраховувати всерйоз на це
джерело інвестиційного забезпечення марно. Для масштабів економіки
України, навіть якби обсяги щорічних інвестицій з-за кордону становили,
скажімо, не 300-400 млн., а 2-3 млрд. дол., вони мало дали б для
відчутного прискорення темпів структурного оновлення й економічного
розвитку. За моїми оцінками, на це треба близько 100 млрд. дол. Ніхто
нам таких грошей давати в кредит не збирається, а якби й давали, то це
практично означало б повну залежність країни від іноземного капіталу.
Саме тому політика Уряду зосереджується на пошуках і використанні
власних інвестиційних можливостей, виборі пріоритетних сфер розвитку з
швидкими темпами економічного обороту і приросту внутрішніх
нагромаджень. На законодавчій основі слід було б нині направити на
розвиток високоприбуткових і конкурентоспроможних виробництв, середнього
і малого бізнесу Нагромадження нових підприємницьких структур, у тому
числі і сфери так званої “тіньової економіки”, де, за експертними
оцінками, сконцентровано близько половини загальнодержавного грошового
Обігу. І об’єктивно необхідно направляти тепер у розвиток енергетики,
вирішальні галузі промисловості та агропромисловий Комплекс кредитні
ресурси.

При цьому банківський капітал має функціонувати сугубо в інтересах
стабілізації і розвитку національної економіки та соціального
забезпечення гідного життя українського народу, а не ховатися в
тіньовому обороті і закордонних банках, де він працює на економіку інших
країн. Здійснення разом з грошовою реформою відповідної реформи
банківсько-фінансової системи має відбуватися в напрямі вирішення
головної проблеми – забезпечення її стабільного ринкового
функціонування, чіткого контролю за грошово-кредитним обігом та емісією
грошей і цінних паперів, органічної ув’язки їх обсягу з обсягом і рухом
ВВП, товарів і послуг, не допускаючи руйнівної інфляції, падіння курсу
національної грошової одиниці щодо іноземних конвертованих валют.

Треба виключити з безпосереднього товарно-грошового обороту на
внутрішньому ринку іноземні валюти, ввести жорсткий порядок і контроль
за забезпеченням своєчасних і точних взаєморозрахунків, банківського
обслуговування клієнтів, ефективної процентної політики; кредитні
ресурси слід направляти на розвиток найбільш важливих сфер створювальної
діяльності, насамперед у високоприбуткові товаровиробництва. Водночас
потребують точнішого і чіткішого визначення законодавством функції
Національного банку щодо відносин його з комерційними банками, виконання
контрольних функцій за їх діяльністю, процесами загальногрошового обігу,
здійсненням антиінфляційної і курсової політики, формуванням і
використанням резервних фондів стабілізації, емісією і введенням в обіг
грошей та цінних паперів тощо.

Те саме стосується і необхідності точнішого законодавчого визначення
функцій комерційних банків: з одного боку – відносин їх з Національним
банком, а з другого – з багатомільйонними їх клієнтами: юридичними і
фізичними особами, яких обслуговують комерційні банки. Мають бути
виключені будь-які прояви суб’єктивізму і свавілля у цих відносинах.
Банківська і фінансова системи – це найбільш розгалужені, життєво
важливі й масові обслуговуючі сфери. Від ступеня їх активності, якості і
точності роботи, культури обслуговування, відсутності кримінальних
елементів і дій у банківсько-фінансових структурах, які під виглядом
ринкових реформ прагнуть збагатитися за рахунок своїх клієнтів, залежить
і рівень довіри народу не тільки до них, а й до державної влади взагалі.

Тому проблему законодавчого регулювання діяння банків, ощадних установ і
фінансових органів та структур треба розв’язувати фундаментальне,
підвищити їх правову відповідальність за подолання кризи платежів,
формування і використання кредитних ресурсів, бюджетних коштів,
оперативне обслуговування товаровиробників, а також жорсткий контроль за
грошовим обігом, збереженням вартісного вмісту національної грошової
одиниці та цінних паперів тощо. Якщо цього не буде зроблено, то провал
ринкових реформ стане неминучим. За досвідом економічно розвинутих
країн, наша банківська і фінансова системи мають бути введені у
цивілізоване русло створювальної діяльності. Їх дії, безумовно,
мають»бути підконтрольними державі, її законам та перебувати під пильним
громадським контролем, як це робиться у цивілізованих країнах.

У кожній господарській системі, незалежно від форми власності і
господарювання, має діяти сучасна система менеджменту. Потрібно цьому
навчати професіональних менеджерів і фахівців. На законодавчій підставі
має бути налагоджена в усіх господарських структурах, незалежно від форм
власності, чітка система обліку і звітності як основа прийняття і
здійснення вірних управлінських рішень, планування і прогнозування
розвитку, повної та своєчасної сплати податків і платежів. Особливо
гостро стоїть це питання у сферах діяння приватних і кооперативних форм,
підприємств з обмеженою відповідальністю, де облік здебільшого або
штучно заплутується або навіть зовсім не ведеться, щоб уникнути сплати
податків. У податковій системі поки що немає певного досвіду, її
працівники не навчилися своєчасно виявляти і карати порушників
податкового законодавства. Внаслідок цього державний і місцеві бюджети
рік у рік не одержують величезних сум грошових надходжень. Так звана
”тіньова економіка” взагалі не бере участі у формуванні доходів
бюджету, що в правовій державі аж ніяк не можна вважати нормальним
явищем.

Система управління в банківській і фінансовій сферах має свою специфіку.
В економічно розвинутих країнах вона базується виключно на сучасних
засобах швидкодіючих інформаційних систем з точним обліком, необхідним
опрацюванням і своєчасною Передачею потрібної інформації за
призначенням, обслуговуючи клієнтів з максимальною зручністю і
мінімальною втратою часу. Ці системи мають діяти за комп’ютерними
програмами з високим ступенем точності і оперативності. На жаль,
більшість українських банків і фінансових структур працювати в такому
режимі ще не навчилися та й не мають для цього потрібних методик
технічного обладнання. Про це свідчать і гостра платіжна криза, і прояви
фінансових махінацій, і несвоєчасність взаєморозрахунків з клієнтами, і
навіть штучне створення безвихідних ситуацій, які взагалі заморожують
активну економічну діяльність. Тому проблема реформування цих систем
пов’язана з радикальною перебудовою управління й контролю, підготовки та
перепідготовки банківських і фінансових фахівців, добору їх за
критеріями вищих людських якостей. На це, безумовно, також потрібен час
і відповідні витрати коштів банківсько-фінансових структур.

Що в сучасну епоху регулює ринок і що держава?

Ринок, безумовно, є могутнім засобом стимулювання розвитку
товаровиробництва, науково-технічного і економічного прогресу. Він являє
собою початкову і заключну фази відтворювального циклу, а також
забезпечує загальний товарно-грошовий кругообіг. Без купівлі необхідних
ресурсів для виробництва тих або інших товарів чи послуг ніякий
виробничий процес не розпочинається, також як і без своєчасного продажу
готової продукції з відновленням її вартості в грошовому виразі для
купівлі нової порції ресурсів у черговий виробничий оборот або переходу
в інші форми капіталотворення. Без ринкової стадії взагалі немислимі
відтворювальні процеси. Але справа ними не обмежується. Ринок виступає
могутнім каталізатором послідовних оновлюючих процесів. Ринкова
конкуренція підштовхує підприємців розширяти і оновлювати товарний
асортимент, створювати все більш гнучкі виробничі системи з
пристосуванням їх до мінливого споживчого попиту.

Втрата платоспроможного ринку товарів і послуг будь-яких форм їх
виробництва, якщо своєчасно не вживати заходів по відтворенню споживчої
платоспроможності, підвищенню якості і здешевленню виробництва, то воно
неминуче збанкрутує і загине. Більш знаючі і вмілі конкуренти
виштовхують його з ринку. В цьому, власне, і полягає одна з
найважливіших регулюючих функцій ринку. Друга його функція, пов’язана із
стимулюванням темпів, обсягу і структури відтворення, його
інтенсивності. Від того, наскільки кон’юнктура споживчого ринку дозволяє
забезпечувати попит на приріст товару, швидкість і повноту відновлення
його грошової вартості, залежить можливість розширеного, простого або
навіть звуженого відтворення.

Якщо доходи від продажу товару повністю покривають сукупні витрати
виробництва і обігу, сплату податків і платежів, повернення
заборгованості (якщо вона була) та ще й приносять прибуток на приріст
фондів нагромадження і споживання, товаровиробник має повну можливість
за рахунок внутрішніх джерел здійснювати черговий процес відтворення з
його структурним і якісним оновленням, або розпочинати інші напрямки
капіталотворення. Інакше кажучи, якщо сприятлива кон’юнктура ринку
забезпечує товаровиробникові доходи з прибутком, планомірність його
економічного зростання гарантується. І чим вищий прибуток, тим
результативніший бізнес і кращі можливості для підвищення темпів
подальшого економічного розвитку. Це загальновідомо. Проте далеко не
завжди відомо, якими методами, засобами і шляхами домагатися такої
найбільш сприятливої ситуації.

Саме тут закладений секрет – мистецтво високоефективного господарювання,
знання і вміння управляти і чітко організовувати відтворювальні процеси
з послідовно удосконалюючою структурою, включаючи ринкову
інфраструктуру. В основі бізнесового успіху лежить детальне вивчення за
допомогою сучасних методів і засобів інформатики та обчислювальної
техніки маркетингу – пошук найкращих варіантів використання внутрішніх і
зовнішніх ринків купівлі за найнижчими цінами потрібних ресурсів і збуту
за Найвищими цінами готових товарів, при одночасній мінімізації обігових
витрат. Саме так на здоровому економічному грунті Досягається
конкурентоздатність.

Це, зрозуміло, нічого спільного не має з кримінальною ринковою
економікою і кримінальним бізнесом, які панують тепер у багатьох країнах
з перехідною економікою. Збагатилися і збагачуються тут переважно ті
соціальні прошарки, так званих “бізнесменів”, які навчилися крадіжкам,
хабарництву, протиправному захопленню і розподілу між собою багатства,
що надбано суспільною працею попередніх поколінь, спекуляцією
національними ресурсами, грішми і цінними паперами. До цих же операцій,
під виглядом вільної торгівлі, приєдналася також значна кількість
іноземних фірм, що за безцінь скуповують і вивозять за кордон найбільш
цінну українську сировину. Зосередивши в своїх руках вагомі фінансові
ресурси, вітчизняні “бізнесмени” аж ніяк не зацікавлені в розвитку
національного товаровиробництва. Вони здебільшого не знають і не вміють
професійно і на законних підставах розвивати великий бізнес.

b@iAEnRuoooooooonoaaaaaaaaaaaaaaaa

?jOe*YLa^eAeiE?’oe?thooooooooooooooooooooooo

улятивним) їх обігом, минаючи безпосередньо виробничу сферу, граючи на
штучно здутих депозитних ставках комерційних банків та інших суто
паперових операціях на ринку цінних паперів. Відповідно приростає і
паперовий капітал з “повітря”, без приросту в обороті внутрішнього ринку
власних товарів і послуг. Одержані таким своєрідним засобом гроші
конвертуються у ВКВ і відпливають за кордон для вкладів під досить
низькі (але стабільні) проценти в банки інших країн. Таким чином
національна валюта працює на економіку розвинених країн. Парадокс, але
факт. Збідніла Україна, знаходячись в гострокризовому стані, виступає
фінансовим донором економічно міцних держав. У той же час вона змушена
наполегливо шукати іноземних інвесторів для піднесення своєї економіки.

На такі досить дивні і непередбачені парадокси ринкового регулювання
наштовхнулася економіка країн у перехідному періоді. Для сучасної епохи
характерними особливостями регулюючого механізму є прояви, поряд з
ринковими, зовсім інших регуляторів, ніж це було за часів панування
виключно вільної ринкової конкуренції з дією “невидимої руки”. В умовах
бурхливого науково-технічного прогресу, його активного впливу на
відтворювальні процеси, їх інтенсивність і можливість точних прогнозних
передбачень, швидкого реагування на розробку, прийняття і здійснення
свідомих управлінських рішень держави з вибором найбільш ефективних
варіантів, “невидимий” ринковий регулятор значною мірою втратив свою
вирішальну роль.

Країни з високорозвиненою ринковою економікою накопичили величезний
досвід формування і функціонування нової, більш складної і ефективної
системи державного регулювання, використовуючи одночасно і
трансформований ринковий механізм. Державна економічна політика
базується на органічному поєднанні і оптимізації державних і ринкових
регуляторів. При цьому капіталістичні країни з цього приводу багато чого
запозичили з методів соціалістичного прогнозування і планування, вибору
загальнодержавних макропріоритетів, концентрації ресурсів на вирішенні
першочергових завдань, розробці на мікрорівні всебічно обгрунтованих
бізнес-планів.

Зараз склалася і активно діє досить жорстка система державної політики
регулювання банківсько-фінансової діяльності -емісії і обігу грошей,
формування і використання державного бюджету, діяльності податкової,
кредитної і страхової систем, активного впливу на курс грошей, цінних
паперів, кредитного проценту, на кон’юнктуру ринкових цін, рух
доходності товаровиробників і споживачів. По суті в багатьох країнах
держава бере на себе регулюючу функцію складних соціальних процесів,
впливу на рівень і якість життя різних соціальних груп населення. Для
цього використовується політика регулювання зайнятості і заробітної
плати, визначення рівнів пенсій, стипендій, різного роду адресних
соціальних допомог малоімущим та неімущим громадянам.

Таким чином, державний вплив на соціально-економічний розвиток країн з
сучасною ринковою економікою має вирішальне значення, а “невидимі”
ринкові регулятори далекого минулого трансформувалися в якісно новий
механізм свідомого сучасного управління – наукового менеджменту з
використанням новітніх інформаційно-аналітичних і обчислювальних
електронних систем, здатних передбачити кон’юнктуру ринків, упереджувати
відповідні підприємницькі дії, синхронізуючи господарсько-обігові
(ринкові) процеси в інтересах прогресивного (безкризового) економічного
розвитку. І це аж ніяк не суперечить і не применшує, а навпаки, підвищує
роль ринку і ринкових відносин, впливу його регулюючих функцій на
прогресивні економічні зрушення в структурі і якості товаровиробництва і
обігу. Він був, є і буде головним каталізатором не тільки макро- і
мікроекономічного розвитку кожної країни, але й загальнолюдського
прогресу.

Державне прогнозування і регулювання широко використовуються в
економічно розвинених країнах світу, а також в країнах, що розвиваються.
Створені великорозмірні моделі глобального економічного моделювання, що
дозволяють опрацьовувати різні сценарії прогнозів, обираючи з них
найкращі за критерієм прискорення науково-технічного і економічного
прогресу при максимально ефективному використанні ресурсного потенціалу.
Це дозволяє більш достовірно поглянути в майбутнє з позицій реальних
розрахунків та експертних оцінок щодо соціально-економічних зрушень не
тільки кількісних, але й якісних, включаючи трансформації суспільних
державних устроїв, систем управління і регулювання інституціональних
форм господарювання. структурних, демографічних, технологічних тенденцій
тощо, під впливом новітніх наукових відкриттів і розробок,
організаційно-технологічних досягнень, загального розвитку людського
інтелект)’. Наприклад, оприлюднено таку довгострокову програму розвитку
Японії з претензією на вихід в лідери світового економічного розвитку.

При цьому ніякого саморегулюючого ринкового хаосу в перспективі
загальнолюдського прогресу не проглядається. Тільки чітка система
управління і регулювання, активного державного впливу на трансформаційні
процеси, структурні і якісні зрушення обіцяють реальні успіхи в
прискоренні темпів прогресу. Це вже доведено і практичним досвідом
економічного розвитку великого Китаю та ряду інших країн Тихоокеанського
басейну. Виробництво і ринок розвиваються в органічному взаємозв’язку і
взаємодії, вимагаючи відповідної синхронізації, фундаментальних наукових
і проектно-конструкторських розробок, інвестицій в модернізацію діючих і
створення якісно нових високоефективних систем майбутнього.

Цінова політика і закони ринкового середовища

Щоб достовірно визначати діагноз хворої економіки і підібрати ефективні
ліки для неї, маємо зрозуміти, що криза здебільшого викликається
складною сукупністю причин і дії факторів глобального і локального
характеру. Вони мають корені історичні і політичні, внутрішні і
зовнішні, економічні і соціальні. правові і організаційно-управлінські,
технологічні і екологічні. Тільки врахування цих чинників, а також
вивчення досвіду подолання кризових ситуацій, нагромадженого у світі,
допомагає здійснювати необхідні структурні перетворення в економіці,
виробляти ефективну економічну і соціальну політику.

Ціновий механізм відіграє одну з вирішальних функцій у відтворювальних
процесах макро- і мікроекономічного рівнів, у досягненні ефективної
структурної рівноваги і збалансованого споживчого ринку. Кон’юнктура
ринку, ступінь його товарної насиченості і конкурентності,
співвідношення попиту і пропозиції залежать, з одного боку, від рівня
платоспроможності споживачів, а з другого – можливостей його товарного
покриття за рахунок власного (внутрішнього) виробництва та імпорту,
тобто ринкової конкуренції внутрішніх і зовнішніх товаровиробників і
постачальників. Кожний з них, будучи одночасно і виробником, і
споживачем, діє в ринковому середовищі з двох прямо протилежних позицій
та інтересів. Як виробник і постачальник він прагне продавати власну
продукцію або послуги дорожче, а як споживач необхідної йому продукції –
купувати її дешевше. Протиріччя це розв’язується на ринку домовленістю
між продавцем і покупцем.

Чим більший обсяг пропозицій, чим якісніші й дешевші товари або послуги,
тим, за умов однакової платоспроможності, вищий на них попит і ширше
коло споживачів може їх купувати, а загальна маса доходу виробників стає
більшою, незважаючи на нижчі ціни. Сучасний високоосвічений підприємець
(товаровиробник) прагне збільшувати свої прибутки не за рахунок штучного
завищення цін на свою продукцію з обмеженим випуском, а, навпаки, за
рахунок збільшення і здешевлення товарної маси, яка стає
конкурентоспроможною на дедалі більших ринкових просторах і задовольняє
дедалі більше коло споживачів.

Цінова політика державного впливу на ці процеси зводиться до того, щоб
створювати належні економічні умови розвитку конкурентного
підприємництва, зробивши невигідним для товаровиробників одержання
надприбутків за рахунок роздування цін понад реальну вартість обмеженого
монополістичним егоїзмом обсягу і асортименту товарів або послуг.
Мінливий ринковий попит повинен задовольнятися шляхом забезпечення
відповідної гнучкості виробництва, можливостей його переорієнтації в
боротьбі за споживачів більш якісною і дешевою товарною масою. Виходячи
саме з цього вирішального критерію оцінки конкурентоспроможності, кожний
товаровиробник і продавець мають самі обирати необхідні засоби і дії
щодо досягнення своєї мети. Одна справа коли вони йдуть шляхом
використання тимчасової ринкової кон’юнктури, бурхливого зростання цін і
темпів руйнівної інфляції, зовсім інша, коли по-справжньому нарощують і
оновлюють виробничий потенціал, вивчають і прогнозують попит на
внутрішньому і зовнішніх ринках і на цих підставах насичують їх
місткість, забезпечуючи ринкову рівновагу на здоровій економічній
основі.

За допомогою чіткого законодавства, що регулює зовнішньоекономічну і
господарську діяльність, валютно-фінансових, податкових, кредитних,
інвестиційно-структурних та інших важелів у сучасній ринковій економіці
держава має величезні можливості впливу на процеси цінового регулювання
і контролю за рухом рівнів та структури цін, за дією всього цінового
механізму в напрямі досягнення еквівалентності товарно-грошового обміну
і цінових паритетів. Нині в усіх високорозвинених країнах світу ціни
тією чи іншою мірою перебувають під регулюючим впливом не тільки ринку,
а й держави.

Лише через елементарну необізнаність або свідоме перекручення та
ігнорування фактів у парламентських дискусіях і в деяких засобах масової
інформації поширюються помилкові твердження і навіть вимоги негайно
відлучити державу від макроекономічного регулювання взагалі і цінового,
– зокрема. Всі ці функції ніби має виконувати виключно так званий
“вільний ринок”, який, до речі, панував у давню епоху зародження
товарно-грошових відносин, коли економічний стан людства перебував на
низькому ступені прогресу. Сучасний цивілізований ринок і рівень
економічного розвитку нічого спільного з рівнем того часу не мають. І
повертатися до цього було б безглуздо. Реформація передбачає перехід до
сучасної ринкової економіки з усіма її складними регуляторами.

Без цього неможливо швидко подолати гостру валютно-фінансову і
загальноекономічну кризу. За нормальних умов вихід з неї
характеризується піднесенням трудової і ринкової активності,
продуктивності праці та її оплати, збільшенням душових доходів і
місткості ринку. В стадії економічного пожвавлення і зростання
здебільшого досить ефективно проводяться і грошові реформи. Відповідно
змінюється споживчий попит, підштовхуючи також зростання інвестиційної
активності в розвитку товарного виробництва, структурного і якісного
його оновлення, піднесення виробничої і ринкової інфраструктури. При
цьому ціни стабілізуються, а у сферах з найбільш швидким обігом і
оновленням – починають знижуватися. Ціновий механізм у такому варіанті
виходу з кризи виступає свого роду каталізатором стабілізації всієї
валютно-фінансової системи, подолання руйнівних інфляційних процесів.

Проте в Україні, на жаль, зовсім інші характер і циклічність перебігу
кризи. В гострій кризі опинилися всі сфери людської діяльності –
валютно-фінансова, виробнича і ринкова, соціальна і духовна. В період
панування командно-адміністративної системи господарювання держава
вольовим методом утримувала стабільними оптові і роздрібні ціни на
промислові і сільськогосподарські товари, тарифи на послуги у державному
і кооперативному секторах економіки. Водночас жорстко контролювалися
рівні заробітної плати й інших особистих доходів населення.
Централізована інвестиційна і соціальна політика будувалася на
зосередженні переважної частини фондів нагромадження та фондів
споживання у державному бюджеті та їх адміністративному розподілі під
державний план розвитку народного господарства.

Все це породжувало прояви так званої “тіньової економіки”, спекулятивні
тенденції з неконтрольованим зростанням цін на “вільних” ринках. Проте
державні ціни не виконували стимулюючих функцій. Вони час від часу
переглядалися, переважно в напрямі їх підвищення, збуджуючи відповідні
інфляційні хвилі. Грошова емісія виходила за межі справжньої потреби у
грошовій масі для забезпечення нормального товаро-грошового обігу і
плати за ресурси, що централізовано розподілялися. Інакше кажучи,
подолати процеси інфляції жорстким адміністративним контролем в умовах
постійних товарних дефіцитів не вдалося, хоча вони і утримувалися в
межах помірної їх фази.

Останнім роком з низькоінфляційним порогом приросту національного
продукту і доходу для України був 1989 рік. Процес падіння почався з
1990 року: валовий суспільний продукт скоротився на 2,4% і національний
доход – па 3,6% порівняно з 1989 р., а у 1991 році – відповідно на 11,3
і 11,2% порівняно з 1990р. У наступні роки, внаслідок невдалої
валютно-фінансової та економічної політики, процес падіння прискорився.
Зокрема, в 1992р. валовий суспільний і внутрішній продукт скоротився ще
на 14%, а вироблений національний доход – на 16% до рівня 1991р. В
наступні роки економічна ситуація значно погіршилася, а інфляція
вступила в найвищу фазу гіперінфляції та гіперстагфляції (1993-1995рр.).

Гостра економічна криза (1992-1997рр.) – далеко не раптове і не
однозначне явище. Починаючи із зародку, кризові явища визрівали
поступово до руйнівного вибуху, який розпочався з моменту, коли держава
по суті припинила належне регулювання і контроль за дією цінового,
валютно-фінансового і кредитного механізмів, з одного боку, і процесами
грошової емісії і грошового обігу – з другого.

Процеси галопуючого зростання цін швидко перейшли у стадію
неконтрольованої гіперінфляції, супроводжуючись паралічем і руйнацією
економіки. Виникла загальна криза неплатоспроможності, посилилися
товарний і бюджетний дефіцити, дефіцит платіжного балансу з одночасним
падінням валового національного продукту і доходу, життєвого рівня
дедалі ширшого кола соціальних верств населення. При роздутих цінах
душові доходи пенсіонерів і низькооплачуваних верств населення не дають
їм змоги купувати навіть мінімальніший набір “споживчого кошика”, в
якому затрати на харчування доходять до 90%. Інфляція проявляється також
у бурхливому знеціненні поточних витрат та інвестицій, деформації
загального грошового обігу та періодичних емісійних вибухах.

Ми не розглядаємо тут неокласичну теорію “граничної корисності”, а також
“додаткової вигоди виробників і споживачів” у різних варіантах мінливих
змін виробничої і ринкової ситуації. Це -тема спеціального дослідження і
висвітлення, стосовно до перехідного періоду. Для умов країн з
високорозвиненою ринковою економікою теорія “граничної корисності”
розроблена досить фундаментальне. Вважається доведеним, що із зростанням
рівня споживання гранична корисність зменшується, тобто кожна додаткова
одиниця приросту цього показника приносить менше задоволення, ніж
попередня, і зрештою може бути зведена до нуля і навіть від’ємної
величини, коли досягається повна насиченість високорозвиненої споживчої
потреби. У зв’язку з цим ціни можуть відповідно знижуватись, виходячи із
закономірності формування доходів споживачів, руху ринкових попиту і
пропозицій, що визначають цінову кон’юнктуру. Побудова моделей
оптимальних співвідношень між попитом і пропозицією дає можливість
прогнозувати кон’юнктурні зміни і шукати відповідні регулюючі механізми
досягнення цінової рівноваги.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020