Реферат на тему:

Умови формування та розвиток конкуренції економіки України

Інтеграція економіки України у світове господарство актуалізує
необхідність дослідження механізмів ринкової конкуренції, різноманітних
форм і методів конкурентної боротьби та чинників, які визначають стан
конкурентного середовища. Ретельний аналіз механізму економічної
конкуренції є необхідним підґрунтям для вироблення ефективної
конкурентної політики країни в умовах глобалізації.

Проблеми формування і розвитку конкуренції висвітлені в значній
кількості економічних теорій та моделей. Основи методології дослідження
даних питань заклали у своїх працях такі відомі економісти: Сміт А.,
Рікардо Д., Маршалл А., Міль Дж., Хікс Дж., Шумпетер Й., Робінзон Д.,
Чемберлен Е., Курно А., Лернер А. Серед сучасних зарубіжних дослідників,
які займаються проблемами конкуренції та конкурентоспроможності, є
вчені: Ансофф І., Денісон Е., Кірцнер І., Портер М., Нельсон Р., Уінтер
С., Прахалад К., Хемел Г. Свій внесок у розвиток теорії конкуренції
зробили внесок українські та російські вчені-економісти Азоєв Г.,
Базилюк Я., Білорус О., Борисенко З., Гальчинський А., Геєць В., Єрохін
С., Єщенко П., Кваснюк Б., Костусєв О., Крючкова І., Лагутін В., Сіденко
В., Старостіна А., Фатхутдінов Р., Федулова Л., Філіпенко А., Чернега
О., Шнипко О., Юданов А.

Метою роботи є дослідження формування конкурентного середовища та
конкурентоспроможності національної економіки.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі завдання:

– висвітлити та узагальнити основні теоретичні підходи у дослідженні
економічної конкуренції;

– проаналізувати основні форми і методи конкурентної боротьби;

– визначити особливості конкурентних відносин в Україні та завдання
конкурентної політики держави в умовах активізації інтеграційних
процесів.

Важливим атрибутом ринкової економіки є конкуренція (від лат.
сoncurrentia – змагання) – економічне суперництво і боротьба між
товаровиробниками та продавцями товарів і послуг за найвигідніші умови
виробництва і збуту продукції, за привласнення найбільших прибутків, у
процесі якого стихійно регулюються пропорції суспільного виробництва.
Основним завданням конкуренції є завоювання ринку у боротьбі за
споживача, перемога над конкурентами, забезпечення сталого прибутку.
Ефективність конкуренції як економічного порядку полягає в задоволенні
суспільних інтересів через приватний інтерес. Ринковою силою, що
забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, урівноважує ринкові ціни, є
закон конкуренції, який виражає внутрішньо необхідні сталі і суттєві
зв’язки між відокремленими товаровиробниками у їхній боротьбі за
одержання найбільшого прибутку, внаслідок чого вони змушені знижувати
витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг.

Становлення ринкової економіки завдячує своєю появою вільній
конкуренції. Цей факт актуалізує необхідність з’ясування умов виникнення
конкуренції як економічного явища. Узагальнюючи економічні дослідження
щодо умов виникнення конкуренції виділяють наступні:

– наявність на ринку великої кількості виробників;

– економічна свобода виробників щодо вибору господарської діяльності, що
зумовлюється економічною відокремленістю товаровиробників і приватною
власністю на засоби виробництва;

– відповідність між попитом і пропозицією. В умовах
адміністративно-командної системи, коли попит перевищував пропозицію і
покупець був обмежений у виборі продукції, конкуренції не існувало;

– наявність ринку засобів виробництва для того, щоб, маючи грошовий
капітал, перетворити його на продуктивний.

Конкуренцію в економічній літературі трактують двояко: з одного боку, як
економічну взаємодію і співробітництво економічних суб’єктів, з іншого –
як боротьбу і суперництво за отримання найвигідніших умов виробництва та
збуту продукції. У визначенні терміна конкуренції як суперництва А.
Маршалл вбачає певну частку „егоїзму та байдужості до добробуту інших
людей”. Вираз „свобода виробництва і підприємництва або економічна
свобода” є, на думку автора, більш вдалим, оскільки відображає не
моральні риси її учасників, а той незаперечний факт, що для торгівлі та
промисловості часів вільної конкуренції були характерні більша
самостійність, передбачливість, більш твердий і вільний вибір рішень
[1].

Досліджeючи конкуренцію як суперництво і як співробітництво
господарюючих суб’єктів, А. Маршалл акцентує увагу на позитивних і
негативних рисах конкуренції. Позитивні риси конкуренції проявляються в
спонуканні виробників до використання науково-технічних досягнень,
запровадження передових технологій. Корисність конкуренції для
суспільства проявляється у стимулюванні економії матеріальних, трудових
і фінансових ресурсів, постійному оновленні асортименту продукції. Таким
чином, позитивність конкуренції спонукає людей до співробітництва, не
заперечуючи один одного, не протиставляючи свої цілі, не підпорядковуючи
інтереси одних суб’єктів іншим, а узгоджуючи приватний, колективний і
державний інтерес. Негативні риси конкуренції в сукупності
характеризують це явище як протистояння, боротьбу, суперництво за
найбільш вигідні умови виробництва та збуту товарів і полягають у
наступному: відбувається диференціація виробників і витіснення дрібного
капіталу великим; наявність підприємств із різним рівнем ефективності
супроводжується банкрутством одних і збагаченням інших, зростанням
безробіття, посиленням інфляції; диференціація фізичних і розумових
здібностей людей як носіїв робочої сили призводить до майнового
розшарування населення, що посилює соціальне напруження в суспільстві.

Основні напрями дії конкуренції проявляються в її функціях:

– функція стимулювання. Завдяки конкуренції на ринку встановлюється
рівна ціна на однорідні продукти. Ринкова ціна для усіх виробників є
нормативом, що спонукає їх до підвищення, ефективності господарювання,
зниження собівартості продукції, підвищення її якості. Це стимулює
технічний прогрес;

– функція регулювання. На думку А. Сміта, регулювання економічної
діяльності здійснюється „невидимою рукою ринку”, яка спрямовує власників
особистих інтересів дієвим способом слугувати інтересам суспільства [2].
Орієнтиром для виробника є попит (відсутність попиту) на його продукцію,
що проявляється у рівні прибутковості підприємства. Маючи за мету
максимізацію прибутку, капітали спрямовуються у найбільш прибуткові
галузі;

– функція розподілу. Конкуренція дозволяє розподіляти прибуток серед
суб’єктів господарювання відповідно до їхнього внеску у створення нової
вартості. Це відповідає панівному у ринковій економіці принципу
винагороди за результати. Як стверджував відомий австрійський економіст
Ф.А. Хайєк, суспільства, які спираються на конкуренцію, успішніше за
інших досягають своїх цілей, оскільки конкуренція показує, як
ефективніше можна виробляти економічні блага [3];

– функція інформування. Конкуренція – це своєрідний інформаційний
механізм, який забезпечує отримання систематичних і повноцінних знань
про економіку, без яких неможлива ефективна господарська діяльність.
Джерелом інформації про кон’юнктуру ринку слугують ціни, точніше їхня
динаміка, а також рівень прибутковості різних напрямів економічної
діяльності;

– функція координації реалізується в узгодженні структури виробництва і
споживання через ціновий механізм. Рішення, які учасники господарського
процесу приймають у даний момент, відбивають їхні уявлення про можливі
зміни умов господарювання (ціни, обсяги, заробітна плата тощо) в
майбутньому;

– функція санації. Санація (від лат. – лікування, оздоровлення).
Механізм конкуренції призводить до відбору серед суб’єктів
господарювання найбільш ефективних учасників та очищує економіку від
неефективних підприємств через їхнє банкрутство. У результаті селекції
ринку через конкурентний механізм підвищується середній рівень
ефективності економіки в цілому;

– функція контролю. Конкуренція контролює і обмежує економічну силу
кожного підприємства, унеможливлюючи ціновий диктат виробника над
покупцем. Причому чим досконаліша конкуренція, тим справедливіша ціна.

Виконуючи ці функції конкуренція позитивно впливає на ефективність
виробництва, на його технічний рівень, на якість та асортимент
продукції. Тому роль конкуренції полягає в тому, що вона здатна
встановити на ринку певний порядок, який гарантує виробництво достатньої
кількості якісних економічних благ.

c

gdZ:v

uuuuuuuuoaeUUUU

V

у слабших суперників або проникнення на вже засвоєний ринок. Широкого
поширення в сучасних умовах використання досягнень науково-технічного
прогресу набули методи нецінової конкуренції. Нецінова конкуренція –
боротьба між товаровиробниками шляхом досягнення вищої якості продукції,
поліпшення умов продажу (за незмінних цін), технічного рівня,
технологічної довершеності виробництва. Серед методів нецінової
конкуренції виділяють: підвищення якості та надійності продукту;
вдосконалення методів збуту; надання послуг; розширення сфери
післяпродажного обслуговування; подовження терміну гарантії служби
виробів; надання споживчих кредитів, використання реклами тощо.
Матеріальною основою нецінової конкуренції є впровадження нової техніки
і технології, використання якісно нових видів сировини і матеріалів,
найдосконаліших форм і методів організації виробництва. До негативних
рис нецінової конкуренції економісти відносять гіпертрофоване
використання реклами, штучне нав’язування споживачам нових матеріальних
благ, формування виробниками вигідної для них психології споживання [4].

З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі,
виокремлюють сумлінну і несумлінну конкуренцію. Основними методами
сумлінної конкуренції є: зниження цін; підвищення якості продукції;
розвиток до- й післяпродажного обслуговування; створення нових товарів і
послуг з використанням досягнень НТП. Нецивілізованими формами боротьби
з конкурентами вирізняється несумлінна (нечесна) конкуренція. Детально
методи конкурентної боротьби сформульовані в роботі визнаного авторитета
в галузі конкуренції М. Портера [5]. Узагальнивши емпіричні дані про
функціонування підприємств восьми розвинених країн світу (Кореї, Італії,
Швеції, Японії, Швейцарії, Германії, Великобританії, США), автор
виокремлює найбільш типові методи нечесної конкуренції, серед яких:
економічне (промислове) шпигунство; підробка (фальсифікація) продукції
конкурентів; підкуп і шантаж; обдурювання споживачів; фінансові
махінації з діловою звітністю; валютні махінації; підкуп чиновників
державного апарату з метою отримання урядових контрактів; приховування
дефектів тощо. Піонером у промисловому шпигунстві можна назвати Францію,
де наприкінці ХVІІІ століття було видано закон про патенти на винахід „з
подвійним дном” з метою захисту національного виробника та підвищення
національної конкурентоспроможності. У законі передбачалося, що за
всяким, хто привезе у Францію будь-який іноземний винахід, визнаються
такі самі пільги, якими б користувався його винахідник. Таким чином,
даним законом за промисловим шпигуном визнавалися права, рівні правам
винахідника. Нецивілізованим методам конкурентної боротьби повинно
перешкоджати національне та міжнародне законодавство, спрямоване на
підтримку конкурентного середовища.

За видами конкурентної боротьби виокремлюють внутрігалузеву і
міжгалузеву конкуренції. Внутрігалузева конкуренція являє собою боротьбу
між товаровиробниками в одній галузі виробництва за зниження витрат
виробництва, цін, покращення якості продукції, розширення ринків збуту
тощо. Внаслідок внутрігалузевої конкуренції різні індивідуальні вартості
товарів перетворюються на єдину ринкову вартість. Підприємства, на яких
індивідуальна вартість товарів нижча від ринкової, отримують додатковий
прибуток, а ті, на яких вона вища, не можуть відшкодовувати власні
витрати, поступово втрачають свої позиції на ринках збуту і банкрутують.
Таким чином, внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат
виробництва, впровадженню досягнень НТП, підвищенню ефективності
виробництва. Наслідком внутрігалузевої конкуренції є становлення різних
норм прибутку в межах окремих галузей виробництва. Саме відмінність норм
прибутку в різних галузях виробництва зумовлює міжгалузеву конкуренцію –
конкурентну боротьбу між товаровиробниками різних галузей промисловості
за ринки збуту, сфери вкладання капіталу, величину прибутку. З метою
отримання найбільшого прибутку підприємці вкладають капітали у
найприбутковіші галузі промисловості, що спричиняє переливання капіталу
з галузей з низькою нормою прибутку в галузі з вищою [4]. У сучасних
умовах міжгалузевий перелив капіталів відбувається за участю держави,
наднаціональних органів. Певному вирівнюванню галузевих норм прибутку
сприяє надання державних дотацій підприємствам базових і капіталомістких
галузей, здійснення пільгової податкової, амортизаційної, кредитної,
регіональної та структурної політики.

На національному рівні види конкуренції обумовлені рівнем економічної
зрілості суспільства. Інститутом економіки та економічного прогнозування
НАН України разом з Антимонопольним комітетом України у 2004 році було
здійснено оцінку конкурентного середовища України. У результаті
проведеного дослідження в українській економіці виокремлено три типи
ринків: конкурентні, монопольні, ринки, де конкуренція взагалі не може
бути визначена (табл. 1). З огляду на статистичні дані, можна зробити
висновок про наявність високого рівня внутрішньої конкуренції, зокрема в
харчовій промисловості, сільському господарстві, машинобудуванні, легкій
промисловості. У той же час спостерігається наявність ринків, вільних
від будь-якої конкуренції (3,2 %– 26,6 %). Крім того, рівень конкуренції
між українськими підприємствами (92 %) значно перевищує рівень
конкуренції з країнами далекого зарубіжжя (43 %) [6].

Таблиця 1

Конкурентне середовище України

Конкуренція між українськими підприємствами (внутрішня) Конкуренція з
країнами близького зарубіжжя Конкуренція з країнами далекого зарубіжжя

Ринки товарів і послуг

у цілому 100,0 100,0 100,0

Конкурентні ринки 92,0 58,0 43,1

Монопольні ринки 4,8 24,1 30,3

Ринки, де конкуренція не може бути визначена 3,2 17,9 26,6

Характерною рисою національної конкуренції на внутрішньому та
зовнішньому ринках виступають цінові параметри продукції.
Конкурентоспроможність продукції обумовлена низькою вартістю робочої
сили, природних ресурсів, тіньовими схемами оподаткування тощо, тобто
виключно вартісними чинниками. Так, зростання обсягів українського
експорту завдячує політиці поступової девальвації національної валюти
1998–2004 років, яка зумовила підвищення цінової конкурентоспроможності
економіки країни. Переважну частку українського експорту складає
продукція сировинного характеру, з низьким рівнем доданої вартості та з
високою енергомісткістю. У період трансформаційних перетворень цінові
методи ведення конкурентної боротьби в національній економіці були
виправдані, оскільки слугували чинником виходу з кризи і фактором
започаткування позитивних структурних змін [7]. Ініціюючим чинником
подальшого економічного розвитку національної економіки повинна стати
нецінова конкуренція, в основі якої знаходиться використання
конкурентних переваг вищого порядку – якості продукції, реклами,
вдосконалення виробничої технології, подовження терміну гарантійного
обслуговування, надання супутніх послуг. В основі нецінової конкуренції
сукупність заходів, які дозволяють покращити корисність товару, повніше
задовольняти потреби споживачів, забезпечувати триваліші переваги перед
конкурентами. Стан економічного розвитку країни обумовлює використання
відповідної моделі міжнародної конкурентоспроможності з урахуванням
наявних порівняльних конкурентних переваг. Сучасна модель
конкурентоспроможності України має яскраво виражений ресурсний характер
і сформована на основі використання унікального природоресурсного
потенціалу, високої родючості сільськогосподарських угідь, вигідного
географічного положення, низької вартості робочої сили. Водночас, дає
про себе знати низька ефективність використання природних ресурсів,
висока ресурсомісткість і витратність виробництва,
неконкурентоспроможність за світовими стандартами технологій.

Отже, ринкове середовище України характеризується наявністю
недосконалих форм конкурентної взаємодії, що в цілому відповідає
історичним тенденціям розвитку економік ринкового типу. Разом з тим,
національна економіка має невисокі перспективи розвитку через
переважання цінових методів конкурентної боротьби, які характерні для
слаборозвинених країн. Використання конкурентних переваг нижчого порядку
(дешева робоча сила, сировина, природні ресурси тощо) консервують
ресурсну модель розвитку. У цьому контексті загальною стратегією
розвитку конкурентоспроможності країни є відмова від цінових методів
ведення конкурентної боротьби та зміцнення нецінових переваг, що
забезпечить країні стійкі конкурентні позиції на світових ринках.
Основні зусилля на цьому шляху необхідно спрямувати на значне підвищення
ролі нововведень в економічному розвитку і, як результат, швидкі
технологічні зміни. Головним джерелом конкурентних переваг на сучасному
етапі є здатність підприємств до здійснення нововведень, держави – до
інвестування в інноваційний розвиток.

Література:

1. Маршалл А. Принципи економічної науки. – М.: Прогрес, 1993. – Т.1 –
С. 113.

2. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту
націй: Пер. с англ. – К.: Port Royal, 2001. – С. 62.

3. Хайек Ф.А. Пагубная самонадеяность. Ошибки социализма: Пер. с англ.:
В 3 т. – М., 1992. – С. 93.

4. Економічна енциклопедія: У трьох томах. – Т. 1. / За ред. С.В.
Мочерного. – К.: Академія, 2000. – С. 825.

5. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. – М.: МО, 1993. –
С. 129.

6. Конкурентоспроможність національної економіки / За ред. Кваснюка Б.
Є. – К.: Фенікс, 2005. – С. 154.

7. Крючкова І.В. Структурні чинники розвитку економіки України. – К.:
Наукова думка, 2004. – С. 146.

Похожие записи