Циклічність та негативні наслідки фінансово-економічної кризи в Україні

 

Таким чином, циклічність розвитку притаманна системам, що розвиваються і
відтворюються самостійно; вона відображає процеси формування загострення
періодичних етапів, що виникають, еволюційного розвитку і якісних
стрибків, відхилень від станів рівноваги. Головною фазою, що визначає
цикл, є криза, яка завершує попередній цикл та приводить до створення
умов для майбутньої економічної рівноваги, зростання і до появи нових
кризових явищ.

У структурі циклічного єкономічного розвитку найбільш рельєфно
виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють із
малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів.
Саме тому середні цикли визначаються як базові[5].

Умови сучасного розвитку економіки характеризуються глибокими змінами у
структурі економічного циклу, у змісті його окремих фаз, це пов’язано з
впливом на процеси відтворення науково-технічної революції: оновлення
основних фондів, внаслідок стрімкого їх морального старіння,
відбувається  в усіх фазах циклу.

Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності, тому вони
багатогранні і специфічні в залежності від сфери і тривалості. Кризи
поділяються на певні види, що відображають різноманітні сторони одного і
того же кризового процесу. Циклічна, або криза надвиробництва,
характерна охопленням всіх сфер господарювання, більшою глибиною і
тривалістю, відображенням всієї сукупності протиріч і відтворених
диспропорцій[6].

Промислова криза проявляться у невідповідності між обсягом вкладених в
галузь продуктивних сил і можливістю ефективного їх застосування.
Наслідки промислової кризи для виробників полягають в поступовому
зниженні прибутків, а іноді і отриманні збитків. Характерною ознакою
промислових криз і причиною їхнього затяжного характеру є
перевиробництво засобів виробництва. Промислова криза супроводжується
кризою праці: скорочується число і тривалість робочих днів, знижується
заробітна плата, росте безробіття.

Товарна криза (криза платежів) виявляється в невідповідності між товаром
і ціною, а саме: ціни на товар часто підвищуються поза залежністю від
запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін, заохочуючи
подальше виробництво і ввезення товарів, загострює невідповідність між
цінами і попитом. Поступово за надмірним зростанням цін відбувається
скорочення споживання, що і приводить до переоцінки товарів і послуг. В
умовах товарної кризи спекуляція виявляє сильний вплив на формування цін
і торговельну діяльність. Виникненню і бурхливому розвитку спекулятивної
діяльності всіх суб’єктів ринку сприяють різке підвищення цін на товари,
скорочення виробництва за наявності хронічного товарного дефіциту,
знецінєння грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і
організацій в умовах товарної кризи є необхідною умовою їхньої
конкурентоздатності, пожвавлення бізнесу. Товарна криза супроводжується
також кризою неплатежу: підприємства не мають засобів оплатити товари та
послуги постачальників, сплатити заробітну плату своїм робітникам через
спад виробництва, зростання цін і скорочення обсягів реалізації.

Спекулятивні кризи є наслідком перебільшеного спекулятивного підвищення
цін в умовах дефіциту товарів і послуг, хронічного спаду виробництва і
зубожіння трудящих. Вони не можуть довго тривати, бо породжують штучне
надвиробництво товарів і послуг, ускладнюють їхню реалізацію, викликають
падіння рівня цін і поступове пожвавлення попиту.

Аграрна криза визначає такий стан сільського господарства, усього
аграрно-промислового комплексу, при якому значна частина сільського
населення зазнає майнових втрат, відбувається зниження життєвого рівня,
банкрутство підприємств, знижується обсяг виробництва
сільськогосподарської продукції. Специфіка аграрних криз в тому, що вони
охоплюють тільки сільське господарство і не мають циклічного характеру,
є більш тривалими, ніж промислові.

Економічні або промислові цикли у різних країнах неоднакові. Водночас
вони мають деякі спільні риси, наприклад періодичність чергування фаз
циклу, постійне скорочення їх тривалості. Вище зазначалося, що засоби
праці (верстати, машини, устаткування та ін.) поступово зношуються.
Верстат міг в одну зміну працювати кілька десятків років, але за гострої
конкурентної боротьби фабрики і заводи працювали у три зміни. Тому
терміни зношування верстатів становили в середньому 10-12 років. Коли
настав час їх масової заміни, це було основою піднесення — однієї із фаз
економічного циклу. Така ситуація була типовою в XIX ст., а існуючі тоді
економічні цикли називали середніми.

На початку XX ст. посилення конкурентної боротьби (всередині країни та
міжнародної) й інші чинники зумовили швидке оновлення основного
капіталу, а отже зменшення тривалості середніх циклів. У наступні
десятиріччя почалося масове виробництво товарів тривалого користування
(автомобілів, холодильників, телевізорів тощо), які через певний
проміжок часу населення намагалося замінити на кращі моделі. Так виникає
нова матеріальна основа економічного циклу — масове оновлення товарів
широкого вжитку, яке зумовлює малі економічні цикли тривалістю 3-4 роки.
їхня заміна відбувалася швидше, ніж заміна засобів праці. Це
прискорювало настання нового економічного циклу. Крім цих двох типів
економічних циклів економічна наука виділяє довгі економічні цикли
тривалістю 50—60 років. їх обґрунтував російський економіст М.
Кондратьев.

В основі довгих циклів — період функціонування доріг, мостів, будівель
та інших об’єктів інфраструктури. Особливості сучасних економічних криз.
Анти циклічне та антикризове регулювання економіки, особливості
відтворення основного капіталу та інші причини зумовили несхожість
сучасних економічних криз із кризами XIX — початку XX ст. Так,
економічний цикл став коротшим, а кризи — менш глибокими, але частішими.

Замість надвиробництва товарів спостерігається надвиробництво основного
капіталу (коли виробничі потужності навіть у безкризовий період
завантажені на 75-80%), немає різкого зниження цін, зростає період
піднесення тощо. Ось чому під час кризи 1990-1992 pp. падіння
промислового виробництва становило 1,9%, а тривалість кризи — 10
місяців.

В системі економічних криз вагоме місце належить структурним кризам, що
є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. В умовах
НТР бурхливий розвиток продуктивних сил в нових галузях — в електроніці,
атомній енергетиці, та ін. — який вступає в суперечність старій
структурі народного господарства і вимагає нового суспільного розподілу
праці, реформування структури економіки. Відбувається спад виробництва в
старих галузях — вугільній, нафтовій, і газовій промисловостях,
металургії та ін. Структурні кризи проявляються в формі енергетичної,
сировинної, продовольчої, екологічної і валютно-фінансової криз. Вони
відрізняються від періодичних циклічних криз наступними рисами:
охоплюють лише частину народного господарства; відносно більш тривалі в
будь-якій галузі; породжуються диспропорціями між виробництвом і
споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізму
зв’язків, що склалися між постачальниками продукції і її споживачами,
модифікаціями цінових пропорцій, можуть бути кризою як надвиробництва,
так і недовиробництва; диспропорційність при таких кризах не може бути
врівноважена тільки зростанням цін.

На початку 90-х років українська економіка ввійшла в затяжну й досить
глибоку кризу. Спад виробництва, нагромадження інфляціонного потенціалу
почались ще тоді, коли Україна була в складі СРСР. За офіційними даними,
початок кризи починається з 1990 року. Масштаби спаду виробництва
характеризуються наступними даними: зниження національного виробництва
1990 р — 3,6 % ; 1991 р — 13 % ; 1992 р — 18 % ; 1993 р — 15 % . 1994 –
25 %;  1995 — 12 % ; 1996 — 10 %. В цей же період темпи інфляції в деякі
роки обчислювались тисячами процентів, відбувалось різке зниження
реальних доходів населення. Велика кількість підприємств працювала на 20
– 30 % своїх виробничих потужностей.

Економічна криза — це фаза циклу, для якої характерно різке відновлення
порушених пропорцій процесу відтворення за допомогою спаду виробництва,
недозавантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це
періодичне явище, що повторюється, і проявляється в надвиробництві
капіталів і товарів, що не знаходять сфер застосування і збуту. При
цьому надвиробництво означає не абсолютний стан економіки, який
припускає, що товару вироблено більше, ніж може спожити суспільство, а
відносне перевищення по відношенню до наявного рівня платоспроможного
попиту. Таким чином, під економічною кризою розуміють відносне
надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення,
обумовлене зростаючим зубожінням населення.

ue

?

oe

u

th

u

Iу між ринковим попитом і пропозицією товарів і послуг.

Кризи глибоко потрясають і руйнують все народне господарство і свідчать
про силу стихійного механізму ринкової економіки, що саморегулюється.
Криза — це інструмент насильницького встановлення рівноваги між
виробництвом і ринком, фактор, що трансформує всі структури народного
господарства, що формує нові правила і принципи поведінки суб’єктів
ринку, пріоритетного розвитку і задоволення інтересів не виробників, а
споживачів.

Історія економічних криз надвиробництва почалася з кризи 1825 року в
Великобританії і першої світової кризи 1857 року, яка охопила всі країни
Європи і Америки. Усього за період з 1825г. до 90-х г. ХХ ст. було 22
цикли. Світова економічна криза 1929 — 1933гг. була найсильнішою за
своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг
промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%,
витоплення сталі і чавуну — на 62%, видобуток вугілля — на 31%,
зовнішньоторговельний оборот — на 67%, чисельність безробітних склала 26
млн. чоловік, або 1/4 усіх зайнятих, реальні доходи скоротилися на 58%,
вартість цінних паперів на біржі — на 60-75%. Особливостями цієї
світової кризи були: тривале падіння виробництва; переплетіння
промислової і аграрноїї, кредитної і валютної кризи і кризи державних
фінансів; масове банкрутство дрібного і крупного бізнесу; зубожіння
більшої частини населення. Криза української економіки на той час мала
багато спільного з тими економічними явищами, що проявляються в
будь-якій економіці, яка знаходиться на стадії спаду.

Стрімке зниження темпів спаду викликане низькою базою порівняння.
HYPERLINK
«http://tsn.ua/groshi/ukrayinska-promislovist-za-rik-vpala-na-chvert.htm
l» Промислове виробництво вперше скоротилося в серпні 2008 року – на
0,5%, вже у вересні темпи падіння прискорилися до 4,5%, а в жовтні
досягли 19,8%. Збереження чинних темпів виробництва дозволить
Держкомстату тільки за рахунок цього чинника зафіксувати приріст за
підсумками жовтня. Враховуючи статистичний ефект, економісти радять
звертати увагу на динаміку виробництва до показника попереднього місяця.
Порівняно з серпнем, промислове виробництво минулого місяця зросло на
1,9%. Позитивна динаміка зафіксована у всіх галузях, за винятком
видобувної промисловості (-0,5%) і металургії (-7,1%). Спад в металургії
до показників попередніх місяців триває вже другий місяць поспіль: якщо
в серпні металопродукції виробили всього на 0,3% менше, то у вересні –
вже на 7,1% (на думку фахівців, спад триватиме ще кілька місяців).

Водночас у машинобудуванні, харчовій, хімічній і нафтохімічній галузях
відбулося незначне поліпшення, за думкою економістів показники вересня
вказують на поступове поліпшення ситуації в промисловості. За підсумком
дев’яти місяців 2009 року рівень падіння HYPERLINK
«http://tsn.ua/groshi/ukrayinska-promislovist-za-rik-vpala-na-chvert.htm
l» промислового виробництва в Україні склав 28,4% порівняно з
відповідним періодом минулого року. Падіння промвиробництва у вересні по
відношенню до вересня минулого року склало 18,4%; найбільше падіння було
зафіксоване у машинобудуванні — 51,4%.

В основі пошуків шляхів виведення економіки України з кризового стану є
прагнення покращити соціально — економічну ситуацію в Україні, відновити
вітчиз-няне виробництво, щоб створити базу для підвищення життевого
рівня населення України.

Особливе місце відводиться державній антикризовій політиці, регулюванню
інвестицій, рівня зайнятості, нагромадженню капіталу, економічному
зростанню і соціалізації економіки. Реалізація ідей кейнсианства в
країнах ринкової економіки сприяла розвитку державного регулювання
економіки, при кризі надвиробництва і монополізму, її видужанню і
поступовому реформуванню в нову соціально-економічну систему — ринкову.

Але Україна користуючись досвідом Росії, намагається проводити реформи,
взявши на озброєння монетаристську концепцію М. Фридмана, що виступає
проти активного державного регулювання. Згідно даної концепції в
регулюванні економіки вирішальна роль відводиться грошовому обігу і
взаємозв’язку грошової маси з величиною ВНП.

Характерною ознакою кризи є порушення рівноваги грошового обміну, тобто
порушення основного закону макроекономіки – закону грошового обміну. За
умов стабільної економіки, тобто за умов стабільного рівня виробництва
та стабільної швидкості обороту грошей, в монетаристській економічній
політиці панує твердження про те, що інфляція визначається як добуток
відносного дефіциту бюджету на швидкість обороту грошей. Враховуючи, що
інфляція залежить не тільки від дефіциту бюджету, а й передусім від
спаду чи приросту виробництва, від обсягів бартеру, розміру кредитування
комерційних банків національним банком, неконтрольованого приросту
швидкості обороту грошей, ступеня лібералізації зовнішньоекономічної
діяльності, пов’язана з затримкою зарплати, зберіганням коштів
населенням та розрахунками в іноземній валюті, рівнем «втечі» капіталу
за кордон, та ін., можна стверджувати, що для України емісія грошей була
б другорядним чинником, якби банківська система була взаємопов`язаною з
виробництвом України, а в межах держави не порушувала б закон
макроекономіки – закону обміну грошей. Потрібно врахувати, що подолати
інфляцію без відродження власного виробництва неможливо.

ВИСНОВКИ. В умовах сучасної економічної кризи держава не має права
відмовлятися від активної антикризової політики, що спирається на
апробовані в розвинутих країнах засоби, вироблені кейнсистами і
реалізовані в них в ході реформування ринкової економіки в змішану, а
після цього і в соціально орієнтовану економічну систему. Тільки тоді
держава зможе в своїй політиці поклатися на ідеї монетаристської
концепції, коли будуть створені передова база для економічного зростання
високоякісних, конкурентноспроможних товарів і послуг, розвинена ринкова
економіка, в якій інтереси виробників і споживачів, продавців і покупців
знаходитимуться в рівновазі.

Рівень таких меж для різних галузей встановлюється на підставі
аналітичних та статистичних розрахунків. Це дасть змогу підняти
платоспроможність працюючого населення за рахунок зростання їх доходів в
результаті поступового збільшення рiвня витрат на оплату працi на
господарюючих суб’ектах незалежно вiд форм власностi, а значить i
вартiсть робочої сили. При встановленні жорсткого контролю з боку
держави за повним і цільовим використанням цих коштів на промислових
підприємствах, можливо буде менше техногенних катастроф та виробничих
аварій з важкими наслідками.

Вихід України з кризи вимагає посилення державного втручання в
елімінації таких негативних сторін економіки, як односторонність
розвитку; високі темпи спаду виробництва; хронічна фінансова
заборгованість і дефіцит державного бюджету; переважний експорт сировини
та енергоресурсів; низький рівень технології і забезпеченості населення
товаром народного споживання; високий рівень дитячої смертності і
зниження тривалості життя; низький рівень життя і попиту; відсутність
крупного національного часного капіталу і висока питома вага державного
сектора в економіки; висока питома вага ручної, важкої праці в усіх
галузях народного господарства.

Стабільного росту української економіки можна досягти лише через глибокі
структурні та інституційні реформи, можливо, у контексті подальшого
зближення з ЄС. ЄБРР вважає, що одним із найголовніших завдань уряду є
стабілізація фінансового сектора, щоб банки могли відновити позики
сектору нерухомості, який в Україні зазнав найбільшого удару з усіх
країн діяльності ЄБРР.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абубеков Р. «Идея, которая может стать национальной: экономический
кризис можно преодалеть.»// Деловая Украина — 2006 -№25

2. Грищук В.В. «Про деякі шляхи виведення економіки України з Кризового
стану». Записка до комісії Верховної Ради України з соціальних питань,
05.11.1996р.

3. Губский Б. «Як подолати економічну кризу, або пошук економічних
моделей відродження України» //Урядовий кур’єр -199 -№ 208-209

4. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. «Основы экономики» Київ. «Вища Школа» 1998р.

5. Квасюк Б. «Сущність та особливовті кризи в Україні»//Економіка
України — 2009 — №5

6. Кір’ян Т., Шаповал М.»Як вивести Україну із затяжної соціальної та
економічної кризи //»Праця і зарплата» №13 1998р.

7. Клименко Г.Н., Нестеренко В.П. «Основи економічноі теорії: політичний
аспект» Київ. «Вища Школа» 2004р.

8. Мамалуй А. «Особенности кризисного развития экономики Украины»
//»Бизнес информ» 2008г. № 5-6

9. Павловский М. «Як вивести Укрраїну з кризи»//»Голос України» 2007
№166

10. Постанова об’єднаного з’їзду промисловців, підприємців і
роботодавців України «Про соціально-економічну кризу в Україні та шляхи
її подолання»//Деловая Украина — 1999 -№36.

 

Похожие записи