Реферат на тему:

Трансформація фіскальних відносин ресурсних галузей з державою та їх
правове забезпечення

Розвиток природно-ресурсного потенціалу України, в тому числі її
регіонів, значною мірою залежить від податкових сприянь
інноваційно-інвестиційним процесам у сферах надровидобування,
використання земельних, лісових та інших природних ресурсів.

У зв’язку з адмініструванням податків, зборів, інших обов’язкових
платежів, у тому числі неподаткових, органи державної податкової служби
України (далі – ОДПСУ) реалізують щодо платників цих грошових
зобов’язань із ресурсних галузей загальні положення фіскальної політики,
що визначені законодавством, і несуть відповідальність за наслідки її
застосування. Крім того, вони повинні реалізовувати й положення
прикладної фіскальної політики, що характерні для конкретних ресурсних
галузей.

Діяльність податкових органів зі справляння платежів до бюджету
здійснюється в межах законів України, що регламентують податкові
правовідносини зі сплати того чи іншого податку чи збору. У цих законах
частково у прямій чи опосередкованій формі можуть відображатися й
положення податкової політики, що стосуються регламентованих ними
платежів.

Опосередковано висвітлюються окремі положення податкової політики і в
Законі України „Про Державний бюджет України” на відповідний бюджетний
рік. Окремо зазначимо, що у Законі України „Про Державний бюджет України
на 2005 рік” не передбачено заходи щодо сприяння інноваційній діяльності
у ресурсних галузях. Саме сприяння цій діяльності повинна здійснювати
держава через податкову політику, яка формується в межах податкового
права.

Податкові правовідносини, визначені в Законі України „Про систему
оподаткування”, „Про державну податкову службу України”, відповідно
знайшли своє відображення у науковій та навчальній літературі.

Як вважають науковці, „система податкових правовідносин підпорядкована
певній меті, а саме: встановленню і стягненню податків” [1, с. 223]. На
нашу думку, завданнями податкового законодавства, фіскальної політики,
зокрема, є створення в Україні таких правовідносин, у межах яких
здійснювалася б добровільна сплата податків і зборів підприємствами
ресурсних галузей відповідно до добровільної концепції
оподаткування [8, с. 39].

У сучасних умовах недосконалості фіскального законодавства для
своєчасної та повної мобілізації затверджених Верховною Радою України
напружених контингентів бюджету органам державної податкової служби
України необхідна особлива активність, щоб розширювати коло платників з
ресурсних галузей, базу нарахування, проводити обґрунтований комплекс
заходів з поліпшення справляння платежів, погашення наявної
заборгованості перед бюджетом підприємств-боржників. Як відомо, у
підприємств паливно-енергетичного комплексу така заборгованість значна.

Заходи з поліпшення адміністрування грошових зобов’язань перед державою
повинні здійснюватися в межах законодавства, виходити з положень
фіскальної політики України, що регулюють взаємовідносини між державою і
платниками, законодавства, що регулює їхню фінансово-господарську
діяльність. Положення фіскальної політики визначають і відповідальність
посадових осіб органів ДПСУ щодо виконання поставлених на них завдань
наповнення бюджетів грошовими коштами.

Більше того, органи ДПСУ, виконуючи Закон України „Про Державний бюджет
України” на відповідний бюджетний рік та реалізовуючи визначену
законодавством фіскальну політику, повинні сприяти виводу економіки
країни, в тому числі таких галузей, як добувна та паливно-енергетичного
комплексу, з кризового стану, сприяти інвестиційному процесу й
підприємницькій діяльності.

Як чинник сприяння зростанню фінансово-ресурсної бази країни, важливим є
державне сприяння більш широкому розвитку туристичної галузі, сфери
інформатики, сільського господарства і транспорту. Тому потрібно
одночасно обґрунтовувати пропозиції-новації стосовно вдосконалення цієї
політики: загальної і прикладної (характерної для ресурсних галузей).

Питання фіскальної політики актуальні щодо визначеності, методів,
механізму її реалізації. Розвиток положень фіскальної політики є
закономірним, оскільки їх визначення надто проблемні. Разом з тим вони
повинні однозначно тлумачитися і податківцями, і платниками по грошових
зобов’язаннях перед державою за використання природних ресурсів.

У зв’язку з державною значимістю проблемам податкової політики
присвячені наукові праці відомих учених, зокрема В. Андрущенка,
С. Буковинського, О. Василика, П. Мельника, В. Федосова, що відображено
у літературних джерелах [2, с. 4–8].

Слід зазначити, що основи податкової політики та її принципи ґрунтовно
відображені в [2]. Її положення отримали подальший розвиток у наукових
працях М. Азарова, Т. Єфіменко, А. Соколовської, Л. Тарангул та ін.

Однак потреби подальшої розробки теоретичних положень фіскальної
політики залишаються актуальними, оскільки такі положення необхідно,
зокрема, передбачити у проекті Податкового кодексу України з урахуванням
трансформацій в економіці країни.

Крім того, не вирішені на законодавчому рівні прикладні положення щодо
фіскальної політики, наприклад, у ресурсозбереженні. Після їх вирішення
нові положення повинні бути відображені документально і з відповідними
роз’ясненнями доведені до ресурсокористувача.

Виходячи з потреб економіки, положення цієї політики в першу чергу
повинні бути спрямовані на сприяння підприємницькій діяльності у
ресурсних галузях, у тому числі сприяння інноваційним перетворенням
процесів відтворення. Оскільки ресурсні галузі, як правило, – базові, в
економіці визначають витрати на продукцію інших галузей економіки.

Зазначимо, що критику через засоби масової інформації податківців
стосовно їхнього сприяння через податкову політику занепаду вітчизняного
виробництва, гальмування підприємництва не слід вважати справедливою,
оскільки стан виробництва залежить від ряду інших факторів.

Метою написання статті є розробка положень фіскальної політики для
ресурсних галузей, що регламентує державне сприяння інноваційному
розвитку їх підприємств.

Оскільки вдосконалення фіскальної політики особливо важливе для
суб’єктів господарювання ресурсних галузей й органів державної
податкової служби України, то перш за все необхідне поліпшення
системності та стабільності фіскальної політики. Вирішення цього питання
потребує глибоких досліджень проявів і впливів фіскальної політики. Такі
дослідження повинні проводити органи і наукові заклади державної
податкової служби України одночасно з вирішенням інших питань щодо
фіскального впливу на результати фінансово-господарської діяльності
суб’єктів підприємництва, зокрема, вивчення впливу змін у податковому
законодавстві на фінансовий стан ресурсокористувачів. Оскільки
запроваджені без належного обґрунтування окремі законодавчі акти,
внесені у подальшому до них зміни мають негативні наслідки і для
економіки України, і для справи наповнення бюджету. Наприклад, постійні
зміни до Закону України „Про податок на додану вартість” ускладнюють
адміністрування цього податку, є чинником проблем з відшкодування ПДВ,
утрат бюджету тощо.

Беручи участь у формуванні та реалізації положень фіскальної політики у
ресурсних галузях, органи державної податкової служби України повинні
виконувати такі функції:

1) дослідження ефективності реалізації положень чинної фіскальної
політики у ресурсних галузях, її впливу на інноваційні процеси з погляду
фіскальних платежів;

2) ініціювання заходів з поліпшення фіскальної політики (внесення
рекомендацій до законодавчих актів щодо вдосконалення фіскальної
політики);

3) впровадження положень фіскальної політики у практику взаємодії
податкових органів з ресурсокористувачами (через рекомендації за
результатами документальних перевірок, інструктивні матеріали,
публікації у виданнях державної податкової служби тощо);

4) координація розробки положень фіскальної політики (узгодження,
упорядкування, впровадження її положень у різних сферах господарювання);

5) контроль за дотриманням вимог фіскальної політики суб’єктами
підприємництва у ресурсних галузях;

6) вивчення стану впровадження положень фіскальної політики;

7) дослідження результативності новацій фіскальної політики;

8) удосконалення практики застосування положень міжнародної фіскальної
політики.

Свої функції органи ДПС України повинні реалізовувати, поєднуючи з
принципами податкової системи. Її принципи, як відомо, визначені на
законодавчій основі, зокрема Законом України „Про систему
оподаткування”. Подальшим кроком формування змісту принципів є їх
інтерпретація в редакції А. Соколовської [6, с. 187–188]. Л. Тарангул
наводить такі групи принципів оподаткування: фіскально-бюджетні,
політико-економічні, організаційні [7, с. 76].

З урахуванням її позицій необхідно будувати й систему фіскальних
зобов’язань у ресурсних галузях.

Важливою сферою державної податкової служби України є проведення
економічного, фіскального аналізу наслідків прийняття відповідних
законів України, що регулюють фіскальні відносини держави з
ресурсокористувачами, виявлення резервів їх бюджетонаповнюючої
ефективності. Під показником бюджетонаповнення пропонується розуміти
відношення фактичних надходжень до бюджету до показників бюджетних
призначень. У загальному вигляді його числове значення може бути менше
одиниці, якщо заплановані грошові зобов’язання неповністю надходять до
бюджету, якщо надходжень більше, тоді – більше одиниці.

Органи державної податкової служби України, як суб’єкти фіскальної
політики, як її ініціатори, повинні у тісному взаємозв’язку взаємодіяти
з іншими її суб’єктами, зокрема з Верховною Радою України, органами
місцевого самоврядування для того, щоб ініційовані положення фіскальної
політики для ресурсних галузей отримали визнання, узаконення й практичну
реалізацію.

У свою чергу, такі суб’єкти у разі входження у суперечку з податківцями
з розумінням повинні відноситися до проблем удосконалення і реалізації
положень фіскальної політики у ресурсних галузях. Оскільки працівники
органів ДПСУ не менше, ніж депутати, зацікавлені у постійному рості
платежів до бюджету, а отже, й у відповідній фіскальній політиці.

Очевидно, що в реалізації пропозицій податківців щодо вдосконалення
фіскальної політики у ресурсних галузях повинна бути й розумна
оперативність законотворчих органів у прийнятті щодо таких пропозицій
відповідних законодавчих актів з узаконення положень цієї політики.

На нашу думку, потребує законодавчого визнання принцип: сума сплаченого
податку завжди повинна дорівнювати вартості отриманих від держави благ і
послуг [7, с. 77]. На нашу думку, прикладне тлумачення цього принципу –
еквівалентність фіскальних зобов’язань користувачів природних ресурсів.

?X@?A//////eeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

4??…v‡o‰\‘,”oooooooooooooooooooooooooooo

лежного розуміння погляду податківців відхилятися. Безумовно, що
приймати чи не приймати – право депутатів, але ж податківці також
захищають державні інтереси, тому вони потребують своєчасної досконалої
законодавчої бази, що визначає й фіскальну політику.

Так, нами вносилася не складна для процесу прийняття пропозиція змінити
назву збору за геологорозвідувальні, виконані за рахунок державного
бюджету, збором на геологорозвідувальні роботи і одночасно розширити
базу нарахування платежу. Але пропозиція не дійшла до Верховної Ради
України, тому не повинно бути предметом прискіпливої критики на адресу
ДПС України несвоєчасне здійснення в Україні заходів з удосконалення
фіскальної політики.

Однією з причин недосконалості новацій з фіскальної політики, на нашу
думку, є те, що окремими депутатами, підприємцями, працівниками органів
виконавчої влади вважається, що пропозиції податківців чи-то стосовно
законодавства, чи-то надходжень до Державного бюджету України відбивають
лише потреби державної податкової служби України, тому вони не можуть
бути прийнятними для законодавчих рішень.

Насамперед і справляння платежів, з одного боку, і застосування
фіскального законодавства, з іншого, як і вдосконалення фіскальної
політики, – це надто взаємозв’язані сторони одного цілого – системи
грошових відносин ресурсокористувачів з державою, її поліпшення з метою
наповнення бюджетів платежами. Саме податківці кваліфіковані у
податковому менеджменті і зацікавлені в такій фіскальній політиці, що
сприяє інноваційно-інвестиційному розвитку економіки як основному
фактору зростання платежів до бюджетів, активізації підприємництва, у
тому числі інноваційного, оскільки укріплення фінансово-економічного
стану підприємств – джерела зростання платежів до бюджетів, а також
допомагає встановленню взаєморозуміння з платниками податків і тим самим
– мобілізовувати додаткові кошти до бюджетів і тощо.

Отже, слід зазначити, що критика органів державної податкової служби
України стосовно недосконалості фіскальної політики у ресурсних галузях
має адресуватися і до законодавчих структур, оскільки вони повною мірою
можуть стримувати процес законодавчого регулювання фіскальної політики.

Поряд із податківцями у справу вдосконалення фіскальної політики в
подальшому повинні зробити відповідний внесок науковці різних галузей
вітчизняної науки (фінансисти, правовики, демографи).

Усупереч суб’єктивізму щодо ролі податків в ініціюванні фіскальної
політики, на нашу думку, основи фіскальної політики повинні базуватися
на виважених пропозиціях працівників-практиків, науковців державної
податкової служби України, оскільки саме ними вирішуються усі питання
справляння податкових і неподаткових платежів, на практиці накопичені
необхідні знання і досвід з адміністрування виконання грошових
зобов’язань перед державою. Тому створюючи законодавчі активи з питань
фіскального законодавства, необхідно враховувати досвід податківців у
справі справляння платежів. На цій основі повинні здійснюватися заходи з
удосконалення порядку реалізації положень фіскальної політики. Ще раз
зазначимо, що податківці зацікавлені в узаконенні такої фіскальної
політики щодо природокористувачів, що:

– сприяє інноваційній діяльності, оскільки інноваційні перетворення
повинні забезпечити конкурентність продукції національного виробництва
на світовому ринку, як основному чиннику витіснення зарубіжних товарів з
національного ринку, а також фінансове зростання підприємств, держави,
народу;

– сприяє підприємництву, оскільки розвиток підприємництва з боку
юридичних і фізичних осіб, укріплення фінансово-економічного стану
суб’єктів господарювання різних форм власності, видів і галузей
діяльності повинні стати одним з основних джерел зростання платежів до
бюджетів;

– допомагає встановленню партнерських відносин органів ДПС України з
платниками грошових зобов’язань перед державою (далі – ГЗД), оскільки
тісні контакти податківців з ними – необхідна умова повноти сплати
податків, зборів (обов’язкових платежів); дозволяє мобілізовувати
додаткові кошти до бюджетів тощо.

Враховуючи потреби національної економіки у її сталому зростанні, слід
приєднатися до позиції, що податкова система в ресурсних галузях повинна
будуватися з урахуванням регуляторної та стимулюючої функцій податкової
політики [9, с. 100].

Необхідно зазначити, що в умовах досконалої ринкової економіки основна
частина доходів бюджету має надходити від фізичних осіб. Тому фіскальна
політика повинна сприяти росту доходів населення, наприклад, шляхом
стимулювання його інвестиційної діяльності, а також його участі в
інвестиційних процесах у ресурсних галузях.

Ще раз зазначимо, що у виступах окремих народних депутатів із трибуни
Верховної Ради України, у ЗМІ, в публікаціях окремих науковців у
монографіях, періодичних виданнях, а також підприємцями публічно
обґрунтовуються до органів державної податкової служби України мотивації
стосовно невідповідностей з фіскальною політикою. Підкреслюється
підвищення фіскальної спрямованості податкової системи, всупереч
публічним промовам з боку податківці нібито про її реформування,
зниження податкового навантаження, про підвищення її здатності
легалізації тіньової діяльності приватних підприємств, сприяти іноземним
інвестиціям тощо. Так, вважається, що „система оподаткування, яка діє
сьогодні на Україні, суперечить цілям, які поставив уряд відповідно до
прийнятих програм. Недостатньо гнучке використання такого
інструментарію, як податкова політика, значною мірою стримує процес
виходу України з кризи і сприяє подальшому спаду
виробництва” [3, с. 436].

Це пояснюється рядом причин, зокрема дійсно недосконалістю фіскальної
політики. Але пропозиції стосовно її вдосконалення в першу чергу повинні
адресуватися до законодавчих структур, а також і до
науковців-фінансистів. Оскільки останні у першу чергу повинні дати
теоретичні основи фіскальної політики. Такі основи повинні окреслити
об’єкти фіскальної політики.

Якщо розглядати види прикладної фіскальної політики як категорії, що
узагальнено відображає ті чи інші типи, особливості поширення, дії та
другі прояви цієї політики у ресурсних галузях, то її можна поділити за
ознакою галузей, на які поширюється (ПЕК, земельне господарство, водне
господарство). За ознакою періоду дії її пропонується поділяти на
довгострокову, середньострокову, поточну; за сферою поширення
–загальнодержавну, регіональну, районну, локальну (наприклад, у межах
економічної зони), міську, сільську, зовнішньоекономічну; загальну і
спеціалізовану (стосовно одного податку).

Механізм реалізації фіскальної політики органами ДПСУ, що регламентує
порядок справляння податків, зборів, заходи щодо впливу на
фінансово-економічні результати підприємницької діяльності, формування
доходів бюджетів за допомогою фіскальних регуляторів, важелів, стимулів
тощо повинен полягати у наступному:

1) регулюванні рівня доходів від інноваційної діяльності шляхом надання
податкових кредитів, відстрочок та іншими стимулами й важелями рівня
платежів, що вносяться підприємствами до бюджету;

2) жорсткому проведенні єдиної загальнодержавної фіскальної політики
щодо внесення платежів до бюджету за використання природних ресурсів;

3) наданні прав Автономній Республіці Крим і місцевим органам влади у
визначенні видів, ставок і періодичності внесення місцевих платежів у
доходи своїх бюджетів від реалізації інноваційних проектів;

4) творчому дотриманні єдиних принципів бюджетування фінансових ресурсів
підприємств і підприємців, які спрямовуються на придбання ресурсів для
інноваційної діяльності;

5) справлянні певних загальнодержавних податків і зборів відповідно до
централізовано встановлених єдиних ставок, нормативів та їх
диференціацій;

6) розвитку системності в реалізації фіскального механізму;

7) жорсткості контролю застосування єдиних, визначених законодавством
ставок (нормативів) сплачуваних податків (зборів) юридичними та
фізичними особами за паливно-енергетичні ресурси;

8) здійсненні органами державної податкової служби України суворого
контролю за своєчасністю і правильністю виконання грошових зобов’язань
перед державою;

9) жорсткості контролю правильності надання пільг у нарахуванні і
внесенні до бюджету платежів за реалізацію інноваційної продукції;

10) дотриманні жорсткості механізму покарання платників за несплату
податків, зборів ( обов’язкових платежів).

Елементами механізму фіскальної політики, які повинні застосовувати
податківці, саме і є фінансові стимули (податкові кредити, розстрочки),
своєчасності і повноти сплати податків, а також штрафи за порушення
фіскального законодавства. Зазначимо, що, на нашу думку, штрафи навіть
нерідко є надмірними, тому вони виконують функцію сприяння корупції,
оскільки вигідніше дати хабар, ніж вносити до бюджету непомірну суму,
причому не завжди обґрунтовану.

Зазначимо, що відповідно до урядових рішень організацію та координацію
діяльності центральних органів виконавчої влади з питань оподаткування
для забезпечення єдиної податкової політики покладено на Міністерство
фінансів України. Але ж це міністерство на практиці до платників та
процесу справляння податків прямого відношення немає. Об’єктивно воно
лише може збирати фінансову інформацію. За своїми функціональними
обов’язками його працівники податкову політику серед платників практично
не реалізують. Мінфіну України складно результативно координувати
діяльність центральних органів виконавчої влади з питань оподаткування
(не випадково ця складність стала об’єктивною причиною зміщення міністра
фінансів України). Тому усі питання фіскальної політики, розробки
положень, координації та реалізації слід покласти на Державну податкову
адміністрацію України. У неї є важелі впливу на інноваційну діяльність у
ресурсних галузях.

Література:

1. Фінансове право: Підручник / Алісов Є.О., Воронова Л.К.,
Кадькаленко С.Т. та ін:, Керівник авт. колективу і відп. ред.
Л.К. Воронова. – Видання друге, виправлене та доповнене – Х.: Фірма
“Консум”, 1999. – 496 с.

2. Податкова система України: Підручник / Федосов В.М., Опарін В.М.,
П’ятаченко Г.О. та ін.; За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. –
464 с.

3. Черваньов Д.М., Рейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного
розвитку підприємств України: Монографія. – К.: Т-во „Знання”, КОО,
1999. – 514 с.

4. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці:
Монографія. – Ірпінь, Академія ДПС України, 2001. – 362 с.

5. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. –
Центр навчальної літератури, 2003. – 608 с.

6. Соколовська А.М. Податкова система України: теорія та практика
становлення: Монографія. – К.: НДФІ, 2001. – 372 с.

7. Тарангул Л.Л. Оподаткування та регіональний розвиток (теорія і
практика): Монографія. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2003. – 286 с.

8. Андрущенко В.Л., Ляшенко Ю.І. Економічні та позаекономічні аспекти
оподаткування // Фінанси України. – 2005. – №  1. – С. 36–43.

9. Захарін А.В. Удосконалення механізму податкового регулювання сталого
економічного розвитку // Фінанси України. – 2005. – № 2. – С. 92–100.

Похожие записи