Теоретичні засади банківського інвестиційного кредитування юридичних
осіб

В сучасній вітчизняній економічній думці існують числені підходи до
визначення банківського інвестиційного кредитування. Г.Р. Балаянт
визначає інвестиційне кредитування як комплекс заходів із спрямування
кредитних ресурсів на інвестиційні потреби позичальника, які спрямовані
на розширене відтворення капіталу, відповідно до принципів банківського
кредитування. Тобто,  кредит є інвестиційним ресурсом у випадку
використання його для розширеного відтворення капіталу позичальника, а
також, коли спрямовується на реконструкцію, модернізацію та технічне
переозброєння основних фондів[4].

З погляду Н.В. Попової, інвестиційне кредитування можна визначити як
фінансування діяльності, направленої на придбання, створення,
реконструкцію, модернізацію об’єктів, у результаті чого виникає потік
доходів, які забезпечують повернення банківських коштів і оплату за
користування ними відповідно до принципів кредитування [4].

На думку Т.В. Майорової, а інвестиційне кредитування — це кредитний
процес, що включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин в
інвестиційній сфері. Ці відносини характеризуються рухом вартості
(позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному
напрямку. Їх специфічною особливістю є те, що вони мають інвестиційний
характер, а саме:

а) об`єктом такого кредитування виступає не позичальник, а його
інвестиційні наміри (інвестиційний проект), отже у кредитора виникає
необхідність в детальному аналізі техніко-економічного обґрунтування
інвестиційних заходів, що кредитуються;

б) відсоток з інвестиційного кредиту не повинен перевищувати рівень
доходності за інвестиціями;

в) строк інвестиційного кредиту залежить від строку окупності
інвестицій, отже він може бути короткостроковим, середньостроковим та
довгостроковим;

г) інвестиційна позичка може бути видана з пільговим терміном
відшкодування (на строк реалізації інвестицій), впродовж якого
сплачуються лише проценти за кредит, а основна сума  боргу
відшкодовується у наступні періоди часу[13].

О.Г. Семенюта вважає, що специфічною особливістю інвестиційного кредиту
виступає те, що він не може бути використаний як додатковий ресурс,
якого не вистачає. Це є причиною того, що погашення даного кредиту може
відхилятися від терміну окупності тільки за умови, якщо грошовий потік
від даних інвестицій виявиться вищим, ніж передбачений у проекті. В
іншому випадку кредит буде використовуватися як ресурс, якого не
вистачає, і втратить властивості інвестиційного, тобто такого, який
стимулює економічне зростання на мікро- та макрорівні [14].

На думку авторів статті, дані визначення не враховують того, що в
сучасній економічній практиці, об’єктом інвестиційного кредитування
найчастіше є певні основні засоби, які не створюють додаткового потоку
доходів та не є джерелом повернення кредиту. Тому інвестиційне
кредитування варто визначити як запозичення кредитором позичальнику, на
умовах строковості, платності, повернення, забезпеченості та цільового
використання, визначеного кредитною угодою та обґрунтованого
інвестиційним проектом, обсягу грошових коштів, які спрямовуються на
придбання, реконструкцію, розширення або оновлення основних засобів
позичальника.

Інвестиційному кредитуванню властивий широкий спектр функцій: загальних,
тобто характерних для всіх видів кредиту, та спеціальних.
Різноманітність наукових думок щодо ролі та сутності інвестиційного
кредиту обумовлюють неоднозначність у визначенні його функцій.

Сучасні вчені-економісти дійшли певного консенсусу лише у визначенні
перерозподільної функції кредиту, сутність якої полягає в перерозподілі
матеріальних та грошових ресурсів, не змінюючи їх первинного права
власності, між суб’єктами господарювання через кредит. Як зазначає М.І.
Савлук, такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике
економічне значення, а саме:

— кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в
інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

— вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного
виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже —
одержання вищих прибутків;

— можливості для оновлення та модернізації виробничих потужностей,
прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його
ефективності [8].

Щодо функції кредиту, сутність якої полягає в заміщенні готівкових
грошей кредитними, науковці так і не дійшли однозначності в її
тлумаченні. Б.С. Івасів розглядає дану функцію як емісійну [7],  А.С.
Гальчинський – як функцію утворення в обороті додаткової купівельної
спроможності [18],  О.І. Лаврушин – як функцію  заміщення справжніх
грошей в обороті кредитними операціями[9]. На думку М.І. Савлука,
функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що
кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання
обороту грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в
платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного розвитку
стабільності грошей[8].

Деякі науковці визнають також контрольну функцію кредиту, сутність якої
полягає в забезпеченні контролю за дотриманням умов та принципів кредиту
з боку суб’єктів кредитної угоди. М.І.Савлук, досліджуючи дану функцію,
трансформує її в контрольно-стимулюючу. Стимулююча складова даної
функції реалізується шляхом визначення відповідних умов кредитування, що
включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку
суб’єктів кредиту — як позичальників, так і кредиторів[8].

Інноваційна функція реалізується через фінансування новітніх за формою і
змістом проектів нематеріального характеру.

Крім вищезазначених функцій, А.С. Гальчинский виділяє наступні функції
кредиту [18]:

— капіталізації вільних грошових доходів, яка полягає у нагромадженні
позичкового капіталу за рахунок реальних збережень фізичних та юридичних
осіб та вилученні цих грошових ресурсів зі стану тимчасової
бездіяльності;

— грошового обслуговування обігу капіталу в процесі його відтворення,
яка передбачає, що завдяки кредитному механізму відбувається
нагромадження тимчасово незадіяних капіталів та переінвестування  їх в
структури, які відчувають нестачу капіталу;

— пришвидшення концентрації та централізації капіталу через використання
акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належать
провідні позиції в економічній системі суспільства;

— кредиту як інструменту макроекономічного регулювання господарських
процесів, що відображає антициклічне регулювання ринкової економіки, її
структурну корекцію, дефляційну політику, кредитування зовнішньої
торгівлі та відповідне редагування платіжного балансу.  

Отже, зміст та методологія класифікації функцій інвестиційного
кредитування  належить до найбільш дикусійних питань сучасної теорії
кредиту, яке потребує подальшого теоретичного осмислення. В вітчизняній
економічній літературі відсутня і єдина думка стосовно визначення
механізму банківського інвестиційного кредитування.

Т.В. Майорова ототожнює механізм банківського інвестиційного
кредитування з рядом організаційно-економічнмих прийомів видачі та
погашення позичок. Сукупність цих прийомів як конкретних дій з
організації кредитного процесу, його регулювання відповідно до принципів
інвестиційного кредитування, визначається як механізм банківського
інвестиційного кредитування [13].  На думку авторів, дані визначення не
відображають всієї складності та багатоаспектності даного поняття, не
розкривають повністю його фінансово-економічну сутність. Під механізмом
банківського інвестиційного кредитування варто розуміти комплекс дій
щодо залучення банком інвестиційних ресурсів та їхнього розміщення
згідно нормам чинного законодавства, принципам і методам кредитування,
обраним напрямкам кредитної політики, с одного боку, та ефективне
управління портфелем діючих кредитних угод з метою гарантованого
отримання заданого рівня прибутку та забезпечення своєчасного повернення
кредиту, з іншого боку. Вибір певного механізму банківського
інвестиційного кредитування залежить від статусу позичальника, цільового
характеру та джерел погашення позички, строку та суми кредиту, виду
забезпечення, тощо.

Отже, при ухваленні остаточного рішення щодо здійснення інвестиційного
кредитування важливе значення має встановлення кінцевої мети
кредитування, терміну окупності та ступеня ризикованості даного проекту.
Визначений комплекс особливостей обумовлює міру контролю кредитором за
фінансовою та господарською діяльністю позичальника, реалізацією ним
інвестиційного проекту. З урахуванням основних принципів кредитування,
авторами визначено такі характерні особливості інвестиційного
кредитування:

1. Комплексна оцінка банком поточної кредитоспроможності позичальника та
даної величини в динаміці.

2. Визначення доцільності та ефективності кредитування інвестиційного
проекту. Ефективність інвестиційних проектів оцінюється за низкою
принципів[13]:

оцінка повернення інвестованого капіталу повинна здійснюватися на основі
показника грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого
прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації
інвестиційного проекту;

обов’язкове приведення до теперішньої вартості інвестованого капіталу та
сум грошового потоку;

вибір диференційованої ставки відсотка (дисконтної ставки) у процесі
дисконтування грошового потоку для різних інвестиційних проектів.

3.                 Наявність чітко розробленої кредитної політики та
інших внутрішніх документів, координуючих дії персоналу банку щодо
роботи з кредитними заявками та портфелем чинних кредитних угод;
наявність спеціально підготовленого персоналу банку достатньої
кваліфікації.

4.                 Наявність механізму виявлення, оцінки та управління
ризиками інвестиційного кредитування.

Наявність механізму сегментації потенційних позичальників в залежності
від розміру активів, галузі, досвіду співпраці з банком, спорідненості
суб’єкта господарювання з банком або ж з іншими суб’єктами, які мають
кредитну заборгованість, та визначення лімітів, обмежень, спеціальних
умов кредитування  для кожного сегмента.

Сучасній економічній практиці властивий широкий діапазон форм та методів
банківського інвестиційного кредитування юридичних осіб, що обумовлено:
коливанням потреб підприємств в інвестиційних ресурсах, коливанням
інвестиційного потенціалу кредиторів, рівнем кредитоспроможності
позичальника та ліквідністю майна, яке пропонується в заставу,
регулятивною політикою НБУ, зміною економічної та політичної кон’юнктури
в країні та за її межами.

Банківські інвестиційні кредити класифікуються за критеріями,
характерними для всіх видів кредитів (Рис. 1.1.) В той же час, їм
властиві певні особливості внаслідок специфіки та змісту інвестиційного
кредитування.

Сума, термін, умови видачи та погашення, ставка відсотку, розмір
комісійної винагороди та інші умови кредитування встановлюються
індивідуально, в залежності від кредитоспроможності позичальника, його
кредитної історії характеру застави, вартості ресурсів для
фінансово-кредитної установи тощо.

 

Рис. 1.1. Класифікація банківських інвестиційних кредитів

Побудовано автором самостійно

 

&

(

(

?d?????Y

????Y

???????????????Y

??Y?нестабільності банки ведуть зважену політику інвестиційного
кредитування. Щоб отримати кредит на реконструкцію, модернізацію,
оновлення чи придбання основних засобів, в більшості випадків юридичній
особі замало мати ефективний бізнес-розрахунок проекту. Необхідною
передумовою його отримання є стабільний прибуток від операційної
діяльності, який виступає основним джерелом погашення відсотків та
вагомим джерелом погашення кредиту. В деяких випадках інвестиційне
кредитування взагалі не створює додаткового потоку доходів та не є
джерелом повернення кредиту (придбання юридичною особою цілісного
майнового комплексу для влаштування бази відпочинку для співробітників,
оновлення парку автотранспорту).

На думку авторів, банківське інвестиційне кредитування за критерієм
джерела погашення варто класифікувати на строкове та спеціалізоване.

Первинним джерелом погашення строкових інвестиційних кредитів, які
надаються на реконструкцію, модернізацію, придбання та технічне
переозброєння основних засобів позичальника, є грошовий потік, який
утворюється в наслідок операційної діяльності позичальника, вторинним –
ліквідна застава. В данному випадку об’єктом інвестиційного кредитування
виступає саме позичальник, а не його інвестиційні наміри, тому ставка
відсотку за таким кредитом залежить, в першу чергу, від вартості
ресурсів для кредитора та заданого рівня маржі, а не від рівня
рентабельності інвестиційного проекту. Строк кредитування встановлюється
в залежності від міри прийняття на себе ризиків установою-кредитором,
тобто в залежності від характеру кредитної політики.

Спеціалізоване кредитування, як метод банківського інвестиційного
кредитування, характерне тим, що основним джерелом погашення кредиту є
грошовий потік, який генерує інвестиційний проект, а не основне
виробництво підприємства. У відповідності з вимогами Базель 2,
спеціалізоване кредитування відповідає наступним характеристикам:

— позичальником є організація, яке створюється спеціально для
фінансування або експлуатації фізичних активів;

— позичальник володіє невеликими іншими матеріальними активами, або не
володіє ними взагалі та не веде іншої діяльності, таким чином, не має
значної самостійної можливості виплати кредитної заборгованості, окрім
доходів від фінансованих через механізм спеціалізованого інвестиційного
кредитування активів;

— умови зобов’язання надають кредитору значний ступінь контролю над
активами та доходами, які вони приносять.

В площині спеціалізованого кредитування автори вважають за необхідне
виокремити:

1. Проектне кредитування – метод фінансування будівництва або придбання
та монтажу обладнання, якому властиве погашення заборгованості за
рахунок грошових потоків, генерованих від реалізації проекту, який
фінансується;

2. Об’єктне кредитування – метод фінансування придбання фізичних активів
(літаків, суден, автопарків, потягів), якому властиве погашення
кредитної заборгованості за рахунок грошових потоків, генерованих
певними активами, які були профінансовані або заставлені на користь
кредитора. Основним джерелом таких грошових потоків можуть бути
контракти оренди чи лізингу з однією або декількома третіми сторонами. У
випадку, кредитування підприємства, операційна діяльність якого дозволяє
погашати заборгованість незалежно від доходу від закладених активів,
вимога повинна бути класифікована як строкове інвестиційне кредитування.

3. Кредитування нерухомості та земельних ділянок, за якого перспективи
погашення заборгованості та відшкодування ризиків залежать, в першу
чергу, від грошових потоків, генерованих активами. Основним джерелом
потоків виступають, як правило, лізингові або орендні платежі, продаж
активу.

4. Кредити на придбання інших підприємницьких фірм.

Спеціалізоване кредитування у багатьох випадках здійснюються на
консорціумній основі, з огляду на потребу в інвестиційних ресурсах для
реалізації великих проектів і диверсифікації ризиків. Здійснення
консорціумного кредитування регламентується Цивільним та Господарським
кодексом, тощо. За принципами формування банківського консорціуму
виділяють?10?:

приватне (клубне) розміщення – банки – учасники визначені заздалегідь, і
є традиційними кредиторами або партнерами позичальника;

відкрите (публічне) розміщення – учасником консорціуму може бути
будь-який банк, що відповідає рамочним умовам консорціуму, та згідний із
визначеними умовами кредитування.

Для позичальника процедура отримання банківського інвестиційного кредиту
на консорціумній  основі передбачає більш ускладнену підготовчу
процедуру та більш детальне опрацювання всіх аспектів інвестиційного
проекту. Найбільш прийнятним для підприємства в таких умовах є
делегування функцій попереднього погодження параметрів угоди на
банк-організатор фінансування зі сплатою комісійної винагороди за
надання організаторських та консультаційних послуг, тому роль
організатора консорціуму  найбільш якісно може бути реалізована банком –
стратегічним партнером підприємства. Як зазначають фахівці-практики,
вибір банку-організатора для позичальника та входження в консорціум,
організований банком, який професійно працює на ринку інвестиційного
кредитування, для банків-учасників є основними складовими успішної
співпраці?10?. Крім того, для успішної практичної реалізації
консорціумного кредитування, банк-організатор повинен максимально
ретельно проробити загальну схему взаємодії всіх учасників, для того,
щоб запропонувати іншим банківським установам вже ґрунтовно опрацьований
ринковий продукт. 

Розвитку спеціалізованого, більш ризикованого для банків аніж строкове
інвестиційне кредитування, в Україні перешкоджають ряд факторів, серед
яких основними є: недостатньо сприятливий інвестиційний клімат,
відсутність економічної, політичної та ринкової стабільності, яка
дозволяла б розраховувати на погашення заборгованості за рахунок
майбутніх доходів від проекту, обмеженість ресурсів, які могли б бути
використані для масштабного фінансування капіталомістких проектів,
низька кваліфікація учасників спеціалізованого кредитування та брак
досвіду, тощо.

 

Висновки та пропозиції.

У відповідності до основних завдань, вирішення яких було поставлено за
мету при написанні статті, варто зробити наступні висновки та
пропозиції:

1. Інвестиційне кредитування визначено як запозичення кредитором
позичальнику, на умовах строковості, платності, повернення,
забезпеченості та цільового використання, визначеного кредитною угодою
та обґрунтованого інвестиційним проектом, обсягу грошових коштів, які
спрямовуються на придбання, реконструкцію, розширення або оновлення
основних засобів позичальника.

2. Зміст та методологія класифікації функцій інвестиційного
кредитування  належить до найбільш дикусійних питань сучасної теорії
кредиту, яке потребує подальшого теоретичного осмислення.

3. Під механізмом банківського інвестиційного кредитування запропоновано
розуміти як комплекс дій щодо залучення банком інвестиційних ресурсів та
їхнього розміщення згідно нормам чинного законодавства, принципам і
методам кредитування, обраним напрямкам кредитної політики, с одного
боку, та ефективне управління портфелем діючих кредитних угод з метою
гарантованого отримання заданого рівня прибутку та забезпечення
своєчасного повернення кредиту, з іншого боку.

4. Визначено коло характерних особливостей інвестиційного кредитування:

— комплексність оцінки поточної кредитоспроможності позичальника та
даної величини в динаміці;

— визначення доцільності та ефективності кредитування інвестиційного
проекту;

— наявність кредитної політики та інших внутрішніх документів,
координуючих дії персоналу банку щодо роботи з кредитними заявками та
портфелем чинних кредитних угод; наявність спеціально підготовленого
персоналу банку достатньої кваліфікації;

— наявність механізму виявлення, оцінки та управління ризиками
інвестиційного кредитування;

— наявність механізму сегментації потенційних позичальників в залежності
від розміру активів, галузі, досвіду співпраці з банком, спорідненості
суб’єкта господарювання з банком або ж з іншими суб’єктами, які мають
кредитну заборгованість, та визначення лімітів, обмежень, спеціальних
умов кредитування  для кожного сегмента, тощо;

6. Кредити банків, спрямовані на фінансування інвестиційної діяльності,
класифікуються за різними критеріями, такими як форма кредитування,
термін погашення, методи надання, характер виплати відсотків, характер
забезпечення, цілі і напрямки використання. Запропоновано виділити  за
критерієм джерела погашення строкове та спеціалізоване банківське
інвестиційне кредитування. В площині спеціалізованого кредитування
запропоновано виокремити: проектне кредитування, об’єктне кредитування,
кредитування нерухомості та земельних ділянок, кредити на придбання
інших підприємницьких фірм.

 

Література:

1. Господарський кодекс Украiни вiд 16.01.2003 р. № 436-IV // Голос
Украiни. – 2003. — № 49-50

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV // Голос України. –
2003. — № 45-46, № 47-48

3. Закон України „Про банки i банкiвську дiяльнiсть” вiд 07.12.2000 р. №
2121-III.- [Eлектронний ресурс].- Режим доступу//
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2121-14

4. Балаянт Г.Р. Кредитування інвестиційних процесів в умовах становлення
і розвитку ринкових відносин: Автореферат дисертації на здобуття наук.
ступеня канд. екон. наук: 08.04.01 / Тернопільський державний
економічний університет. – Тернопіль, 2006. – 19 с.

5. Бланк І.А. Основи финансового менеджменту/ Бланк І.А. – К.: Ельга,
Ніка-Центр, 2006. – 620с.

6. Бодрецький М. Проблематика довгострокового кредитування // Вісник
НБУ.-2007.-№5.-С.32-38.

7. Гроші та кредит: Підручник /За ред. Б.С. Івасіва. – К.:КНЕУ,
2004.-510 с.

8. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз та інш.; За заг.
ред. М.І. Савлука. – К.:КНЕУ, 2001.-602 с.

9. Деньги, кредит, банки: Учебник / Под ред. О. И. Лаврушина. — 2-е
изд., перераб. и доп. — М.:Финансы и статистика, 2000. — 464 с.

10. Лепак Р.І. Сучасні інструменти активізації інвестиційного
кредитування/ Науковий вісник – 2006 — №16.3 – С.262-270.

11. Луцiв Б.Л. Банкiвська дiяльнiсть у сферi iнвестицiй. – Тернопiль:
Економiчна думка & Картбланш, 2001. – 320 с.

12. Майорова Т.В. Банківське кредитування інвестиційних проектів:
Автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня канд. екон. наук:
08.04.01 / Київ. націон. екон. ун-т. – К., 2000. – 19 с.

13. Майорова Т.В. Довгострокове кредитування інвестиційних проектів //
Фiнанси Украiни. – 1997. – №5. – С. 48-51.

14. Основы банковского дела в Российской Федерации: Учеб. Пособие / Под
ред. О.Г. Семенюты. – Ростов н/Д: Феникс.- 2001-368 с.

15. Пересада А.А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч.
посібник. – К.: КНЭУ, 2002.-364 с.

16. Попова Н.В. Банківське інвестиційне кредитування: стан і перспективи
розвитку: Автореферат дисертації на здобуття наук. ступеня канд. екон.
наук: 08.04.01 / Тернопiльська академiя народного господарства. –
Тернопіль, 2004. – 22 с.

17. Рисін М.В. Економічна сутність довгострокового кредитування та його
функції// Регіональна економіка. – 2008. – № 1. – С. 190-197.

18. Теорія грошей: Навч.-метод. посібник / За ред.  А. Гальчинський. —
2-ге вид. — К. : Основи, 1998. — 413 с.

Похожие записи