Теоретичні основи відтворення трудового потенціалу

Необхідність дослідження науково-методичних основ відтворення трудового
потенціалу України обумовлена наступними обставинами: по-перше,
ситуаційними змінами, котрі мають місце як у вітчизняній економічній
системі, так і світовій економіці в процесі генезису ринкових відносин.
По-друге, зростанням ролі та значення трудового потенціалу, як
визначального капіталу, від ефективності відтворення якого першочергово
залежить економічна могутність держави, рівень життя її громадян.
По-третє, проблемами сучасного рівня розвитку вітчизняного трудового
потенціалу, необхідністю аналізу його стану та врахування світового
досвіду підвищення ефективності відтворення. По-четверте, недостатнім
рівнем теоретико-методологічного обґрунтування сучасних сутнісних
характеристик категорій трудового потенціалу, концепцій його
відтворення. По-п’яте, поглибленням взаємозв’язків трудового потенціалу
і ринку праці в Україні та необхідністю їх врахування в процесі
соціально-економічного розвитку

 Оцінка сучасного стану трудового потенціалу свідчить, що він ще не
повністю відповідає вимогам конкурентноздатності. Проблема формування
трудового потенціалу та його ефективне використання з метою досягнення
конкурентних переваг потребує формування організаційно — економічного
механізму, що дозволить шляхом взаємодії існуючих та впровадження нових
важелів досягти більш ефективного використання трудового потенціалу.

Досягнення продуктивного використання трудового потенціалу країни як
фундаменту та найважливішого показника соціальної орієнтованості
сучасного ринкового господарства є можливим за умови удосконалення
існуючої моделі державного регулювання. А це, в свою чергу, вимагає
чіткого формулювання стратегічних завдань та забезпечення їх вирішення
на загальнодержавному рівні, що і зумовлює актуальність дослідження.

Сьогодні можна назвати п’ять головних чинників, які негативно впливають
на розвиток трудового потенціалу, а саме: міграція, демографічна криза,
стан здоров’я населення, низький рівень безпеки праці та екологічні
складові. Зрозуміло, що ці проблеми можна розглядати лише комплексно, і
такими ж мають бути заходи, спрямовані на їх розв’язання. Cеред основних
негативних факторів впливу на характеристику трудового потенціалу в
демографічному розвитку України виділяють: депопуляція населення;
трудова міграція до більш розвинутих країн; зменшення рівня
народжуваності; погіршення показників здоров’я; рівень смертності
населення працездатного віку тощо [3].

Серед соціально-економічних проблем є невирішуваність питань на ринку
праці регіону через неврегульованість між попитом і пропозицією робочої
сили. Внаслідок міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає
через більш ефективне використання трудових ресурсів за рахунок їх
перерозподілу між країнами. Отже питання залишається актуальним,
особливо в умовах загострення кризових явищ, коли платоспроможний попит
населення зни-жується.

У сучасних умовах існує невідповідність між наявністю ресурсів та
потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів
щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності
праці тощо. Насамперед необхідно здійснювати професійну підготовку та
перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп
працівників, які становлять основну масу безробітних. Таким чином,
основним завданням Загальнодержавної програми є створення умов для
збереження і розвитку трудового потенціалу України шляхом надання
ефективного соціального захисту, забезпечення умов гідної праці та
добробуту людей, підвищення якості життя населення, збереження здоров’я
громадян, розвиток демографічного потенціалу країни та на цій основі –
підтримання високих темпів економічного зростання.

З метою підвищення ефективності використання трудового потенціалу,
радикального реформування системи зайнятості пропоную розробити
напрямки   забезпечення  зайнятості, направлені на узгодження попиту та
пропозиції робочої сили. Головна специфіка сутності трудового потенціалу
полягає у тому, що під впливом постійних змін суспільних форм і видів
праці поступово розвивається фактор людини, підвищуються якісні
характеристики робочої сили. Це, в свою чергу, має зворотний вплив на
виробництво і зумовлює необхідність якісного оновлення форм його
організації. При цьому останні супроводжуються тим, що індивіди,
по-перше, як носії здатності до праці, по-друге, як, учасники процесу
праці загалом, по-третє, як члени суспільства, вступають з цього приводу
в певні відносини, які становлять основний зміст трудового потенціалу як
соціально-економічної категорії [2].

гнутих обсягів виробництва. Головна перевага ЄТС полягає в запровадженні
єдиного уніфікованого підходу до оцінки складності робіт і диференціації
тарифних умов оплати праці всіх категорій персоналу. Суттєвим є і
спрощення формування тарифної сітки, чому сприяє відмова від
відокремленої розробки тарифних умов оплати праці для робітників, з
одного боку, і службовців – з іншого [4].

Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як
основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає
споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток галузей, які
орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою
характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою
формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил,
які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей
господарства.

У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що
позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу максимальної
орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій. Однією з
найважливіших проблем є підвищення ефективності використання трудових
ресурсів у сільському господарстві.

Загальне демографічне навантаження у розрахунку на 1000 осіб з числа
населення працездатного віку зменшилося протягом 1989-2008 рр. з 791 до
585 непрацездатної особи. При цьому навантаження дітьми різко
скоротилося (з 412 до 226), а особами пенсійного віку – помітно зросло
(з 379 до 395). Інакше кажучи, поглиблюється процес старіння самої
робочої сили, й частка осіб старшого працездатного віку (45 років і
старіше) у складі населення реального працездатного віку поступово
зростає.

За період 2000-2008 років середній вік працездатного населення
збільшився з 38,5 до 39,7 років. Збільшується кількість осіб пенсійного
віку, яка у 2008 році досягла 24 % всього населення країни (за
міжнародними стандартами населення вважається старим, якщо частка осіб
пенсійного віку перевищує 12 % всього населення країни). Відтак, за умов
локалізації працездатного віку в межах 16-59 років, на 1000 осіб
працездатного населення припадатиме 727 осіб у непрацездатному віці, що
вплине на значне зростання фінансового навантаження на Державний бюджет.

Додатковим демографічним чинником, що обмежує розвиток трудових
ресурсів, є міграція населення. Лише за період 2000-2008 рр. за даними
Держкомстату України з нашої держави офіційно виїхало 6,27 млн. осіб. Не
слід при цьому забувати, що трудові мігранти, що залишають терени нашої
держави, дуже часто вибувають на заробітки «неофіційно», не реєструючись
в відповідних державних органах — за оцінками фахівців лише 5 %
майбутніх трудових мігрантів реєструються у відповідних установах. На
користь цієї інформації свідчить зростання з року в рік потоку
міграційного капіталу, що надходить в Україну від нелегальних трудових
мігрантів – за даними багатьох джерел ця цифра коливається в діапазоні
від 20 млрд. дол. до 35,3 млрд. дол. за рік. Отже з цього витікає, що
кількість неофіційних мігрантів реально може досягти досить значних
обсягів – від 4,5 до 7 млн. осіб (рисунок) [5].

Рис. 1. Навантаження на одне вільне робоче місце у розрізі областей
України

 

Висновки. Зміна суспільних умов в країні у напряму формування та
розвитку ринкових відносин та створення багатоукладної економіки
обумовило потребу у визначенні принципово нових концептуальних основ
щодо державного регулювання відтворенням трудового потенціалу як
загальнодержавної системи, де відтворення робочої сили є вагомою
складовою. Особливості ринку праці України обґрунтовують необхідність
підвищення мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму,
забезпечення належного фінансування освіти, охорони здоров’я, науки.

Організаційно-економічний механізм відтворення трудового потенціалу
необхідно розглядати не тільки як економічний ресурс, а як головного
носія сукупності соціально-економічних відносин, що базується на
традиційних складових з включенням важелів з  урахуванням вимог нових
змін та тенденцій розвитку України. А структуру
організаційно-економічного механізму відтворення трудового потенціалу
необхідно розглядати як агреговану модель — систему 3-х підсистем:  фазу
формування, фазу розподілу та фазу використання трудового потенціалу.

 

Список використаних джерел:

1. Богиня Д. Соціально-трудові відносини в Україні в контексті
організації оплати праці і регулювання доходів /Д.Богиня// Україна:
аспекти праці. — 2003.- 7.- С.20-24.

2. Жуковський М.О. Трудові  ресурси  як  складова  конкурентоспромож
ності підприємства /М.О.Жуковський// Актуальні проблеми
економіки.-2007.-№2.- С. 58-63.

3. Лєбкович О.В. Узагальнення  поняття  трудового  потенціалу  як
соціально-економічної категорії /О.В.Лєбкович// Держава та регіони.
Серія: Економіка та підприємництво.-2005.-№4.-С.84-90.

4. Мазурок П.П. Зайнятість населення в сільському господарстві
/П.П.Мазурок// Економіка АПК – 2005.- №2- С.130-134.

5. Черніченко В.В. Економічні чинники відтворення трудового потенціалу
аграрної сфери: Автореф. дис. канд. екон. наук /В.В.Черніченко// — К.,
2005.- 20с.

6. Шаульска Л.В. Стратегія розвитку потенціалу України /Л.В. Шаульска//
— Д., 2005.- 501с.

Похожие записи