Реферат на тему:

Світові зовнішньоторговельні тенденції і Україна

Серед позитивних тенденцій української економіки останніх років
виділяється нарощування експорту, який, втім, залишається переважно
низькотехнологічним. Проте сьогодні саме з розширенням імпорту
пов’язується прихід у національні економіки нових сировинних і
технологічних товарів, інтелектуальних досягнень, а також сучасного
менеджменту, що стає дедалі вагомішим чинником конкурентоспроможності.
Таким чином, говорити потрібно про загальну лібералізацію
зовнішньоторговельного сектора.

Така позиція відрізняється від досить популярної протекціоністської –
захисту національного виробника. Звичайно, сьогодні закритість кордонів
уже внеможливлена, що спонукає прихильників протекціонізму до нових
стратегій „захисту”. Нова глобалістична епоха, що все ширше й активніше
залучає на свою орбіту країни світу, поряд з посиленням конкуренції
характеризується поглибленням кооперації та інтеграції,
урізноманітненням моделей та форм співпраці між територіально близькими
країнами, а також такими, що лежать в одному геостратегічному регіоні.
Тому й з’являються різні моделі „захисних” інтеграцій, які часто мають
ще й політичну спрямованість (що проходять під лозунгом споконвічно
дружніх відносин, спільного захисту від зовнішніх зазіхань, взаємної
регіональної підтримки тощо).

У цьому контексті найважливішим чинником регіональної інтеграції
виступає необхідність нібито підтримати регіональні переваги у
конкурентній боротьбі, зберегти традиційні ринки та господарські
зв’язки, уберегтися від недобросовісної конкуренції чи торговельної
„агресії” інших економічно-політичних угруповань. Хоча Світова
організація торгівлі (СОТ) охоплює все більше територій, формуючи
уніфіковане поле торговельних відносин, проте навіть більш активно йде
формування локальних чи регіональних економічних утворень.

Перипетії навколо стратегічної інтеграційної спрямованості України (ЄС
vs ЄЕП) вимагають аналізу розуміння тенденцій та особливостей
інтеграційних об’єднань, що нині домінують у світі і визначатимуть
архітектуру ділового світу у найближчі десятиліття, а також орієнтирів
інтеграційної політики для України.

Тому актуальним завданням вважаємо визначення світових тенденцій, а
також встановлення принципових напрямів державної економічної політики
України, спрямованої на зміцнення інтеграційних процесів (в які включена
країна), та підвищення їх ефективності.

Розмірковуючи про сучасну світогосподарську систему, фахівці часто
вказують не на інтеграцію господарських систем різних країн, а лише на
зростання значення зовнішньої торгівлі і міжнародних ринків капіталів,
що не завжди відповідає завданням сталого розвитку. Зокрема, якщо це
стосується територіально та економічно близьких країн, що розвиваються,
або країн з трансформаційною економікою. Причина полягає в тому, що
переваги регіоналізації проявляються важче, якщо торговельні чи
інвестиційні режими в країнах, що входять в одне угруповання,
відрізняються, або якщо країни мають різні стратегічні цілі чи
зорієнтовані на різних світових лідерів.

Водночас, суперечливий вплив глобалізації полягає в тому, що завдання
інтеграційних об’єднань для розвинених країн і країн, що розвиваються, а
також „сильних” і „слабких” країн можуть суттєво відрізнятися. Крім
того, у більшості випадків найвагоміший виграш припадає на країни –
„центри” таких регіональних утворень, що є чинником посилення
монополізації чи олігополізації на ключових напрямах розвитку
постіндустріальної економіки, а тому й підвищує ризики для країн, які,
не маючи монопольних ніш, воліли б утримувати певний незалежний „вектор”
розвитку.

Нині у світі існує близько 250 регіональних торговельних утворень,
різного рівня інтеграції та міцності, з різним ступенем вигод для своїх
членів. Тут коротко розглянемоо два найпотужніших об’єднання Західної
півкулі, через які проявляються певні складнощі та суперечності, що,
крім того, мають відношення до українських інтеграційних намірів.

Чи не найвідомішою і наймогутнішою у світі є зона вільної торгівлі,
укладена між США, Канадою та Мексикою, що носить назву НАФТА (North
American Free Trade Agreement). Унікальність НАФТА полягає в тому, що
вона, з одного боку, втілює елементи різних видів міжнародної
регіональної інтеграції – як зони вільної торгівлі, так і спільного
ринку (що передбачає вільне пересування товарів, послуг, капіталів та
робочої сили), а з іншого – залишає за країнами широкі можливості
впровадження власної торговельної політики у межах, міжнародно
визначених. Більше того, з самого початку створення передбачалось, що
НАФТА стане прообразом і взірцем для проекту торговельного об’єднання
обох – Північної та Південної – Америк. У цьому випадку стратегічно
успіх НАФТА надаватиме можливості США стати прикладом, посилити власну
вагомість у налагодженні відносин між сильними країнами і країнами, що
розвиваються, між технологічно і демократично розвиненими країнами і
країнами, де переважають низькотехнологічні ринки і лише утверджуються
демократичні засади (тобто оскаржити те, за що індустріальні країни
часто критикуються – відсутність „підтягування” країн, що розвиваються,
до орбіти розвинених глобальних гравців).

Ініціаторами створення зони вільної торгівлі між США та Канадою стали
представники бізнес-еліти двох країн. Це також сталось внаслідок того,
що інститути (у тому числі регуляторні) не встигали за високими
фактичними інтеграційними процесами розвитку бізнесу вже на початку
1970-х років. В основному інституційне відставання спостерігалося в
переговорному процесі в межах ГАТТ. Тому двостороння робота США-Канада,
з одного боку, увібрала в себе кращі досягнення лібералізованого
простору, а з іншого – слугувала дороговказом для інших країн у межах
глобального переговорного процесу.

Дещо в іншому напрямі відбувалось формування спільного економічного
простору між США і Мексикою. 1980-ті роки для Мексики характеризувалися
стрімкими ліберальними реформами. У 1986 році Мексика стає членом ГАТТ,
що стало додатковим чинником лібералізації, зокрема, зниження тарифних
ставок і рівня протекціонізму. Процес лібералізації відповідав
стратегічним інтересам США, і у 1990 р. США і Мексика розпочали активні
переговори про створення зони вільної торгівлі. Отже, НАФТА, фактично,
для Мексики стала природним підсумовуючим етапом широкомасштабної
трансформаційної програми, що реалізовувалася в країні.

Підкреслимо, ні двосторонні переговори США-Канада, США-Мексика, ні
переговори в межах НАФТА не суперечили завданням реформування системи
світової торгівлі в межах ГАТТ (і надалі створення СОТ). Навпаки,
експертні групи паралельно працювали над комплексом угод, що виявлялися
складовими одного процесу світової лібералізації. Таким чином, договір
НАФТА ставав свого роду дороговказом для шляхів реформування світової
торговельної системи, а також закладав основи формування торговельного
союзу, в який входили б обидва американських континенти.

Поряд з цим, не менш інтенсивно (проте менш успішно) формувалися
торговельні об’єднання у Південній Америці. Зокрема, відомим і впливовим
є Меркосур (Мercosur), угоду про створення якого у 1991 році підписали
Бразилія, Аргентина, Парагвай та Уругвай. Із створенням блоку загальна
торгівля між країнами швидко зростала, відповідно й зростала економічна
та політична впливовість. У 1995 році Меркосур підписав угоду про
політичне та економічне співробітництво з ЄС; у 1996–97 рр. до блоку
приєдналися Чилі та Болівія. Однак економічна „ідилія” завершилася разом
з розкручуванням ряду криз 1997–99 рр., що мали вплив як на світовий,
так і регіональний рівень, і нині частка внутрішньорегіональної торгівлі
знаходиться на рівні 20 % (табл. 1).

Таблиця 1

Експорт Меркосур (загалом $ 74,3 млрд.), % загального (1999 р.)

Джерело: Inter-American Development Bank.

????????????#?Слід вказати, що Меркосур одразу формувався у формі
митного союзу, і саме Бразилія, як економічно і політично найпотужніша
країна союзу, наполягала на такій формі, вимагаючи встановлення високих
єдиних тарифів. Однак ні економічно, ні інституційно країни не були
готові до дотримання єдиного тарифу, і внаслідок його постійних
порушень, виникали і виникають торговельні суперечності, диспропорції і
взаємні звинувачення, а тому міжнародний авторитет союзу зазнає суттєвих
збитків.

Іншою причиною інституційної слабкості союзу стала неспроможність країн
утримати та скоординувати макроекономічну стабільність, що, в свою
чергу, вимагає відновлення і застосування протекціоністських заходів або
ж відмови від жорстких узгоджених політичних заходів. Так, зокрема,
внаслідок кризи в Бразилії на початку 1999 року і девальвації на 50 %
песо, бразильські товари стали більш конкурентоспроможними порівняно з
товарами інших країн-учасників блоку. Звичайно, Аргентина, а потім і
Уругвай ввели певні обмеження на бразильські товари і відмовились від
підтримки єдиного тарифу, насамперед на імпорт
інформаційно-технологічних товарів, сільськогосподарського устаткування
тощо.

У результаті суперечності проявлялися дедалі яскравіше, Аргентина
звинувачувала Бразилію у демпінгу і штучній підтримці неефективних
підприємств, Бразилія ж Аргентину – у протекціонізмі. Тому й не дивно,
що окремі країни останнім часом надають все більше переваги проведенню
двосторонніх переговорів із третіми країнами для отримання переваг, ніж
зорієнтовуються на спільну політику. Так, Аргентина і Бразилія провели
окремі переговори з Мексикою, Чилі досягли значних успіхів у
торговельних переговорах з США, Уругвай і Парагвай все більше схиляються
до участі у НАФТА.

Попри певні оптимістичні наміри, а також зовнішню несуперечливість двох
торговельних союзів, політична практика демонструє значною мірою
конфронтаційні тенденції. Традиційно, Бразилія виступає опонентом планам
Вашингтона, оскільки розглядає експансію США як спробу повністю
підпорядкувати собі всі країни обох Америк не тільки економічно, а й
політично. Позиція Бразилії поки не користується відкритою офіційною
підтримкою сусідів, хоча більшість членів ставиться до неї з розумінням.
У свою чергу США не збираються втрачати ініціативу і оголосили, що, якщо
Бразилія не спроможна знайти для себе компромісне рішення, то Зона
вільної торгівлі обох Америк буде створена без її (Бразилії) участі.
Втім ізоляція Бразилії не відповідає інтересам США, зважаючи на
політичну та економічну вагу у регіоні.

Вкажемо на те, що результативність регіональних торговельних угод далеко
не очевидна з погляду розвитку внутрішньої торгівлі. Можемо
стверджувати, що у Західній півкулі лише НАФТА вдалося послідовно
нарощувати внутрішньо регіональну торгівлю. Для решти розглядуваних
блоків первинний поштовх не був зміцнений (у тому числі внаслідок
кризових виявів, що періодично охоплювали країни регіонів) (табл. 2).

Таблиця 2

Частка внутрішньої субрегіональної торгівлі (% від загального експорту)

Джерело: Inter-American Development Bank.

Критичним виявом (тісної прив’язки країн, що розвиваються, або відносно
малих країн до більш могутніх „лідерів”) є те, що кризові шоки мають
більший вплив на країни-сателіти, ніж на провідну країну, і в перших
навіть можуть посилюватись кризові впливи. Так, призупинення темпів
економічного зростання на початку 21-го століття у США очевидно мало
негативний вплив на Мексику – у 2001 році було відмічено падіння, а у
2002 р. – зростання, що мало „символічний” характер – 1 %.

У цьому, до речі, проявляється один з парадоксів глобального світу, який
полягає в тому, що добробут ринково-орієнтованих країн, що розвиваються,
переважно базується на експорті з досить високим рівнем конкуренції
стосовно доступу на високо поглинаючі ринки, однак фактично кожна,
навіть локальна, криза несе в собі високі ризики перерозподілу
зовнішньоторговельних потоків, від чого страждають, перш за все, країни,
що розвиваються, чи країни з трансформаційними економіками.

Зробимо окремі висновки, необхідні для визначення спрямованості
української економічної політики у частині участі у міжнародних
регіональних об’єднаннях:

– створення регіональних торговельних союзів відображає світову
тенденцію до загального зниження протекціоністських заходів та бар’єрів
у світовій торгівлі. Реформування та прискорена лібералізація в межах
локальних торговельних угруповань навіть випереджають заходи, що
впроваджуються в межах СОТ. Водночас, регіональні союзи ні в якому разі
не повинні суперечити вимогам, встановленим у СОТ;

– формування регіонального торговельного союзу, як свідчить практика,
спочатку призводить до пожвавлення внутрішньо блокової торгівлі. Однак
далеко не однозначними є твердження про те, наскільки країни отримують
дійсно безумовні вигоди, а іноді наслідки можуть навіть суперечити
очікуванням. Причина полягає в тому, що преференційні умови для окремих
країн з утриманням протекціонізму від конкуренції з іншими можуть
„консервувати” виробничу систему, а тому зменшити конкурентну
спроможність, сповільнити структурні зміни, стримати входження нових
капіталів і менеджменту;

– вигоди регіонального союзу чітко проявляються у короткостроковій
перспективі, проте вже у середньостроковій та довгостроковій не є
очевидними;

– хоча декларується, що регіональні об’єднання переважно мають
зовнішньоторговельні пріоритети, проте сьогодні характерним є поступовий
(проте послідовний) перехід до політичної зорієнтованості, що відображає
світові ризики і виклики, які постають як перед окремими країнами, так і
світовою спільнотою загалом, і спрямовані перш за все на запобігання
тероризмові, нелегальній міграції, торгівлі зброєю, наркотиками, людьми
тощо. Політизація економічних рішень вказує на можливе посилення
замикання блоків навколо сильних країн;

– підкреслимо, навіть якщо країни початково мають намір притримуватись
невтручання у політичні проблеми країн-учасниць, проте, якщо товари,
послуги, капітали, трудові ресурси починають вільно пересуватися в межах
регіону, внутрішні проблеми однієї країни безумовно відображатимуться на
всіх країнах блоку;

– успіх і вигоди будь-якого регіонального торговельного об’єднання
безпосередньо пов’язуються з зацікавленістю (у розвиткові цього
об’єднання) сильного лідера, і домінування сильних країн набуває дедалі
більшої виразності. Об’єднання лише слабких країн не приносить суттєвих
довгострокових вигод, лише певним чином консервує зв’язки. Однак потреби
конкуренції призводять до того, що в таких союзах країни не спроможні у
довгостроковій перспективі „штучно” підтримувати союзницькі інтереси;

– нарешті, високі ризики пов’язані з тим, що кризові шоки, які з
відносною легкістю можуть „накривати” країни, серед яких немає політично
та економічно сильного лідера, мають навіть більший вплив на
країни-сателіти, ніж на провідну країну угруповання.

Таким чином, різношвидкісна і різнорівнева інтеграція, започаткована у
деяких регіональних торговельних утвореннях, викликала неоднозначну
оцінку. Так, певним чином країни отримали можливість впровадження
прискореної внутрішньої лібералізації спільного економічного простору
відповідно до очікуваних вигод і перспектив. Однак, відомо, що
чисельність взаємних режимів між близькими країнами створює так званий
„клубок спагеті” різнопланових домовленостей і намірів, що підвищує
вірогідність погіршити (замість отримання вигод) управління і призвести
до втрат.

Література:

1. Економічний розвиток і державна політика: Практикум / За заг. ред.
Ю. Єханурова, І. Розпутенка. – К.: Вид-во Української Академії
державного управління. Випуски різних років.

2. Колодко Г. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних
країн. – К.: Основні цінності, 2002. – 248 с.

3. Корнаи Я. Путь к свободной экономике // Вопросы экономики. – 2000. –
№ 12.

4. Мировые дискуссии. – 2001–2003 (різні випуски). – http://www.wdi.ru.

Похожие записи