Реферат на тему:

Світова валютна система

Починаючи вивчення даної теми, структурно-логічну схему якої подано на
рис. 6.1, насамперед, слід звернути увагу на специфіку світової валютної
системи як форми МЕВ, що, з одного боку, є самостійною складовою
сучасних світогосподарських зв’язків, а з другого — взаємопов’язує та
опосередковує функціонування всіх інших форм міждержавного економічного
спілкування.

Типовим визначенням поняття «світова валютна система» стало її
трактування як форми організації міжнародних грошових відносин,
сукупності правил та механізмів, за допомогою яких здійснюється валютне
регулювання і координація валютних політик різних держав. Оскільки
історично первинними субстанціями світової валютної системи, які
спочатку функціонували автономно, а згодом об’єдналися в єдиний
організм, є національні валютні системи, то доцільно дати визначення і
цій категорії.

Рис. 6.1. Структурно-логічна схема теми 6

Під національною валютною системою розуміють форму організації валютних
відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки,
утворюються та використовуються валютні кошти держави. Глибше розуміння
сутності та характеру національних валютних систем можливе за з’ясування
основних (типових) їхніх елементів, аналізу кожного з них та визначення
ступеня їхньої розвинутості в окремих країнах.

У процесі гармонізації національних валютних систем різних країн ці
елементи трансформуються в універсальні компоненти світової валютної
системи: резервні валюти, міжнародні рахункові одиниці; умови взаємної
конвертованості валют; уніфікований режим валютних паритетів;
регламентація режимів валютних курсів; міждержавне регулювання валютних
обмежень; міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності;
уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу;
уніфікація основних форм міжнародних розрахунків; режим світових
валютних ринків і ринків золота; міжнародні організації, які здійснюють
міждержавне валютне регулювання.

Місце і роль світової валютної системи у сучасному світовому
господарстві можна з’ясувати її функції, які зводяться до:

обслуговування товарообмінних операцій та інших видів міжнародної
економічної діяльності через здійснення платежів за експорт та імпорт
товарів, послуг і факторів виробництва;

реалізації механізмів встановлення курсових співвідношень між
національними грошовими одиницями різних країн;

забезпечення безперебійного функціонування економічної системи та ін.

На функціонування світової валютної системи суттєво впливають процеси
міжнародної економічної інтеграції, розвиток інтеграційних союзів. У
рамках інтеграційних союзів формуються валютні системи регіонального
типу, що кваліфікуються як специфічна організаційно-економічна форма
відносин у валютній сфері між країнами-членами угруповання з наявністю
спільної валюти, механізмом валютної координації та регулювання,
регіональними банківськими і валютно-фінансовими установами та
інституціями кредитного сприяння тощо. Регіональні валютні системи
властиві найрозвиненішим інтеграційним угрупованням, яким є, зокрема,
Європейський Союз.

З метою професійного оволодіння предметом теми, яким є валютна система,
необхідно оперувати рядом категорій і понять, що стосуються даного
предмета, зокрема, такими, як валюта, валютний курс, режим валютного
курсу, валютний паритет, конвертованість валюти. Що стосується валюти,
то в широкому розумінні дана категорія означає національну грошову
одиницю, котра лежить в основі грошової системи певної країни (долар,
євро, фунт стерлінгів та ін.). Проте нерідко дане поняття
використовується для позначення типу грошової системи в країні (золота,
срібна, біметалічна, паперова), а також іноземних валют (грошових знаків
іноземних держав і платіжних документів, виражених в іноземних грошових
одиницях). Світова практика представлена множинністю валют, класифікацію
яких можна здійснити за такими критеріями, як ступінь конвертованості,
емітент валютних коштів, матеріально-речова форма, відношення до
валютних запасів країни тощо.

Наступними категоріями у вивченні даної теми є валютний курс, режим
валютних курсів та валютний паритет. Під валютним курсом розуміють
мінову вартість національної грошової одиниці однієї країни, виражену в
грошових одиницях інших країн, та коефіцієнт перерахунку однієї валюти в
іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на неї на
валютному ринку. Багаточисельність факторів, які впливають на рівень
валютного курсу (темпи інфляції; стан платіжного балансу; різниця
відсоткових ставок у різних країнах; функціонування валютних ринків та
обсяги спекулятивних валютних операцій; ступінь використання
національної валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках;
прискорення чи затримка міжнародних платежів; ступінь довіри до валюти
на національному та світових ринках; валютна політика тощо),
відображають його зв’язок з іншими економічними категоріями: вартістю,
ціною, грішми, відсотком, платіжним балансом та ін.

Щодо режимів валютних курсів, то їх призначення полягає в тому, щоб
забезпечити визначення валютного курсу, його зміни, використання для
здійснення розрахунків, налагодження платіжних відносин між країнами,
обслуговування зовнішньоекономічних зв’язків. У теорії виділяються два
режими валютних курсів: фіксований та плаваючий. У практичній же
діяльності найчастіше ці режими поєднуються з переважанням першого чи
другого «чистого» режиму валютного курсу. Існує ще один режим
організації валютних курсів — прямий державний контроль усіх міжнародних
операцій.

У свою чергу, валютний паритет — відносно стійка величина, що
визначається співвідношенням між валютами різних країн або економічних
угруповань, яке встановлюється в законодавчому порядку. При
монометалізмі — золотому чи срібному — базою валютного курсу був
монетний паритет як співвідношення грошових одиниць різних країн за їх
металічним вмістом. Цей вміст чистого золота чи срібла в грошовій
одиниці країни встановлювався державою і законодавчо фіксувався, який
збігався з поняттям валютного паритету.

Глибоке розуміння сучасних процесів, що відбуваються у світовій валютній
системі, неможливе без з’ясування зародження та етапів її становлення і
розвитку. У своїй еволюції світова валютна система пройшла такі етапи:
Паризька, Генуезька, Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи.

Перша міжнародна грошова система була введена в кінці XIX ст. і відома
під назвою «золотого стандарту». Юридично вона була оформлена на
Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Конференція визнала золото
єдиною формою світових грошей. Більшість країн тоді ввели «золотий
стандарт», тобто почали визначати курс і вартість своїх валют кількісним
вмістом золота. Державні банки були зобов’язані обмінювати паперові
гроші на відповідну кількість золота. Основні валюти обмінювалися на
золото за фіксованими золотими стандартами. Така практика проіснувала до
1944 р., хоча вже в кінці 20-х років виникла необхідність її заміни, що
було викликано активним впровадженням кредитних грошей. В цей час на
базі національних валют провідних країн (Англії, США, Франції) почали
складатися валютні зони — стерлінгова зона, зона долара, зона франка.
Валюта цих країн застосовувалась у їхніх колоніях та напівколоніях.

У 1944 р. створено міжнародну валютну систему, яку за місцем проведення
міжнародної валютної конференції (м. Бреттон-Вудс, США) було названо
Бреттон-Вудською системою. В основу її була покладена ідея пристосувати
валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той
час США та Англії. Незначний золотий запас Англії не дав їй змоги
виразити золоту ціну фунта стерлінгів. Панівне становище посів долар.
Разом із ним статус резервної валюти отримав і фунт стерлінгів. Офіційно
цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно —
золотодоларовим. Серед основних принципів Бреттон-Вудської системи можна
відзначити: збереження за золотом функції світових грошей; використання
як світових грошей поряд із золотом американського долара; зобов’язання
США обмінювати центральним банкам інших країн пред’явлені долари на
золото за офіційним курсом — 35 дол. США за тройську унцію золота (31,1
г); використання фіксованих паритетів валют до долара, а через нього —
до інших валют; зобов’язання країн підтримувати коливання ринкових
курсів національних валют навколо фіксованих доларових паритетів у
певних межах; регулювання міжнародних валютних відносин через спеціально
створений Міжнародний валютний фонд.

Отже, ця система поставила долар у привілейоване становище, і він почав
переважати в міжнародних розрахунках. Система працювала нормально до
середини 60-х років.

З другої половини 60-х років на світовому ринку змінились позиції Японії
та країн-членів ЄС, національні валюти яких усе частіше почали
використовуватись у міжнародних розрахунках. Водночас США вже не могли в
необхідних кількостях обмінювати долари на золото. Почався відхід від
принципів Бреттон-Вудської системи.

Місце цієї системи зайняла Ямайська валютна система. Рішення про її
створення було прийняте в межах МВФ у 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) і
набрало чинності у 1978 р. Основні принципи Ямайської валютної системи
такі: демонетизація золота; перехід до використання національних валют у
міжнародних розрахунках; прийняття системи плаваючих валютних курсів;
надання статусу головного резервного засобу міжнародної валютної системи
так званим спеціальним правам запозичення (СПЗ — SDR (Special drawing
rights), які випускаються МВФ. СПЗ — це безготівкові гроші у вигляді
запису на спеціальних рахунках у МВФ.

Логіка подальшого вивчення теми передбачає усвідомлення закономірностей
та особливостей розвитку валютного ринку як інституційного забезпечення
функціонування світової валютної системи. У даному блоці доцільно
спочатку дати визначення категорії «валютний ринок», потім з’ясувати
його суб’єкти, функції, структуру, а також механізм здійснення валютних
операцій.

Валютним ринком називають систему стійких економічних і організаційних
відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та
платіжних документів, виражених у них. В інституційному плані валютний
ринок являє собою сукупність банків, брокерських фірм, ТНК, фінансових
закладів та ін., котрі пов’язані між собою мережею сучасних засобів
зв’язку і здійснюють обмінні операції з валютними цінностями та
платіжними документами в іноземних валютах, забезпечуючи функціонування
валютних ринкових механізмів.

Аналізуючи систему чинників, які сприяли становленню

T V 0

2

@

o

o

@

(у ХІХ ст.) та подальшому розвитку світового валютного ринку, особливу
увагу слід акцентувати на таких найголовніших, як:

поглиблення міжнародних економічних зв’язків;

широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;

посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток
кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики
ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;

вдосконалення засобів зв’язку — телеграфу, телефону, телексу, що
спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і
кредитного ризиків;

розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про
курси валют, банки, стан їхніх кореспондентських рахунків, тенденції в
економіці та політиці та ін.

Стосовно суб’єктів валютного ринку необхідно виділити, зробити
порівняльну характеристику та проаналізувати діяльність таких із них,
як: державні установи (особливе місце серед них посідають центральні
банки й казначейства різних країн); юридичні та фізичні особи різних
країн, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні
банківські установи, що обслуговують зовнішні зв’язки своїх клієнтів;
транснаціональні банки; валютні біржі та валютні відділи товарних і
фондових бірж тощо.

Щоб зрозуміти й усвідомити сучасне місце та роль валютних ринків у
світогосподарських процесах, необхідно розкрити й прокоментувати їхні
функції, які полягають у:

реалізації валютної політики держав;

формуванні попиту і пропозиції на іноземні валюти;

забезпеченні виконання міжнародних розрахунків;

регулюванні валютних курсів;

страхуванні валютних та кредитних ризиків;

диверсифікації валютних резервів банків, підприємств та держав;

забезпеченні ефективного функціонування світових кредитних та фінансових
ринків;

поєднанні світових валютних, кредитних і фінансових ринків тощо.

Глибоке розуміння проблематики, пов’язаної з функціонуванням світового
валютного ринку, неможливе без розкрит-

тя його структури. В даному блоці доцільно з’ясувати, що залежно від
обсягу, характеру валютних операцій та валют, які використовуються,
валютні ринки поділяються на міжнарод-

ні, регіональні та національні, зв’язок між якими показано на рис. 6.2.

Рис. 6.2. Валютні ринки та їх структура

Крім того, під час аналізу основних сегментів валютного ринку, не слід
ототожнювати і такі поняття, як міжбанківський та біржовий валютні
ринки, котрі виокремлюються залежно від суб’єктів, що діють на них. Так
на міжбанківському валютному ринку (який, у свою чергу, поділяється на
брокерський і прямий ринки) операції здійснюють банки за допомогою
технічних засобів зв’язку, і така форма організації валютного ринку —
найпоширеніша (на неї припадає близько 90 % усіх валютних угод). А що
стосується біржового ринку, то його суб’єктами є представники
центральних банків держав, які фіксують курси іноземних валют, що стають
орієнтиром для всіх суб’єктів національного валютного ринку.

У подальшому вивченні теми слід переходити до з’ясування механізму
укладання та здійснення угод на валютному ринку. Під поняттям «валютна
операція» розуміють угоду, пов’язану з переходом права власності на
валютні цінності.

Що стосується видів валютних операцій, то залежно від курсів обміну
валют і термінів поставки, виділяють касові та термінові (строкові)
валютні угоди. Касові (готівкові) валютні операції в основному
здійснюються на умовах спот (sроt), що означає розрахунок у момент
укладання угоди або не пізніше, ніж на другий робочий день після
здійснення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладання. Такі
угоди укладаються усно або з використанням автоматичного зв’язку, аби
забезпечити валютою зовнішньоторговельні операції та отримання банками
курсового прибутку.

Під час строкових (форвардних) валютних операцій сторони домовляються
про поставку зумовленої суми іноземної валюти через певний строк після
здійснення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладання.
Найпоширеніший строк від одного тижня до 6 місяців. Курс за форвардними
угодами може бути як вищим, так і нижчим від курсу спот. Курси валют,
зумовлені в даний час для обміну усіх валют пізніше, називаються
строковими (форвардними). Їх не слід ототожнювати з майбутнім курсом
спот. Курс спот — це той курс, який встановився на ринку на певну дату.
Форвардний курс може бути вищим, нижчим або дорівнювати курсу спот на цю
дату. Якщо він вищий, то різниця плюсова — премія (ажіо), а якщо нижчий,
то різниця мінусова (дисконт).

У валютних котируваннях сам курс форвард, як правило, не вказується, а
зазначається лише розмір премії чи дисконту, які додаються або
віднімаються від курсу спот (наприклад, премія 0,0210 євро). Форвардні
угоди укладаються для страхування капіталовкладень за кордоном від
можливих збитків, для конверсії валюти в комерційних цілях, для
отримання прибутку за рахунок курсової різниці.

Іншими різновидами термінових операцій, механізм яких слід уяснити, є
ф’ючерсні та опціонні операції. Ф’ючерсна операція являє собою
купівлю-продаж валюти за зафіксованими в момент укладання угоди цінами з
виконанням операції через певний період. Основна їхня особливість — це
торгівля стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі
умови: сума, термін, метод розрахунку тощо. В момент укладання угоди
вноситься невелика сума — гарантійний депозит.

Об’єктом опціонних угод стало право купити (опціон «кол») або продати
(опціон «пут») валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент
укладання угоди. Це угода з незафіксованою датою поставки валюти. За
придбання права купити або продати валюту платиться невелика премія.
Якщо за період дії угоди опціон був невигідний, тоді оплачена премія
втрачається і валютна операція не здійснюється. Опціон вигідний, якщо
курсові коливання вищі, ніж розмір премії.

Валютною угодою, яка поєднує готівкову і строкову операції, є операція
своп (swap). Це валютна операція, що передбачає купівлю-продаж двох
валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на визначений
строк з тими ж валютами. Під час операцій своп готівкова угода
здійснюється за курсом спот, який у строковій контругоді коректується з
урахуванням премії або дисконту залежно від руху валютного курсу. Клієнт
економить на різниці між курсами продавця і покупця за готівковою
угодою.

В подальшому вивченні теми варто розглянути розвиток валютного ринку
України, який з часів її незалежності пройшов декілька етапів.

Перший етап — 1991—1994 роки — характеризувався впровадженням
національної грошової одиниці, появою українського валютного ринку,
становленням регулюючих органів та формуванням законодавчої бази
функціонування ринку. Початок цього періоду характеризувався значними
темпами девальвації національної валюти та наступною фіксацією її курсу
зі створенням подвійного ринку.

Другий етап — 1995—1998 роки — характеризувався лібералізацією
проведення валютних операцій, стабілізацією інфляційних процесів
національної грошової одиниці та, як наслідок, стабілізацією валютного
курсу; значною ревальвацією реального курсу гривні впродовж 1996—1997
років, яка створила підстави для девальвації гривні в 1998 р.;
використанням НБУ ринкових інструментів регулювання валютного ринку.
Кінець періоду характеризувався фінансовою кризою та значною
девальвацією національної валюти, що висвітлило приховані проблеми та
недосконалість механізму функціонування валютного ринку.

Третій етап — 1999 рік — сьогодні — початок цього етапу розвитку
валютного ринку характеризувався впровадженням нових правил
функціонування ринку, які обмежили спекулятивні можливості банків,
сприяли стабілізації ситуації на валютному ринку України та
лібералізували діяльність ринку — Україна офіційно має плаваючий
валютний курс. Також цей етап відмічається позитивними тенденціями
розвитку ринку — зростанням обсягів ринку та поступовою ревальвацією
національною валюти.

Список літератури

Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге
вид., переробл. і доп. — К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. — С. 305.

Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2002. —
С. 311.

Бровков С. М., Руденко Л. В. Валютно-фінансові механізми в міжнародному
бізнесі: світовий досвід та українська практика. — К.: ТОВ «Агентство
«Україна», 2001. — С. 25—81.

Буторина О. Грядущие изменения в международной валютной системе // Рынок
ценных бумаг. — 2004. — № 8. — С. 42—45.

Делас В. А. Місце комерційних банків у системі валютного контролю //
Фінанси України. — 2004. — № 5. — С. 151—155.

Иванов Е. И. Валютная либерализация и национальная экономика // Деньги и
кредит. — 2003. — № 6. — С. 44—47.

Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. Ч. 2. Международная
макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое
программирование: Учебное пособие для вузов. — М.: Международные
отношения, 1999. — С. 17—190.

Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г, Макогон Ю. В. та ін. Міжнародна економіка:
Навчальний посібник. — К.: АртЕк, 2002. — С. 170—232.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под
ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.

Міжнародна економіка: Підручник / За ред. Румянцева А. П. — К.:
Знання-Прес, 2003. — С. 209—313.

Навой А. В. Валютные кризисы: сущность, причины, последствия // Деньги и
кредит. — 2003. — № 2. — С. 57—65.

Філіпенко А. С., Будкін В. С., Гальчинський А. С. та ін. Україна і
світове господарство. — К.: Либідь, 2002. — С. 344—382; 425—447.

Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус,
Д. Г. Лук’яненко та ін. — К.: КНЕУ, 2001.

Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с анг. / Общ. ред. и
пред. О. И. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — С. 274—365.

Пискулов Д. Ю. Теория и практика валютного дилинга // Foreign Exchange
and Money Market Operations: Прикладное пособие. — 3-е изд., испр., доп.
— М.: ДИАГРАММА, 1998. — С. 256.

Рут Френклін Р., Філіпенко А. С. Міжнародна торгівля та інвестиції. —
К.: Основи, 1998. — С. 318—389; 515—570.

Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.- метод. посіб. для самост.
вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 119.

Сливоцький А. Міграція капіталу: Як у замислах на кілька років
випередити своїх конкурентів: Пер. з англ. — К.: Пульсарі, 2001.

Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За ред. А. А. Мазаракі. —
К.: КНТЕУ, 2000. — С. 336

Своп

Опціон

Ф’ючерс

Форвард

Термінові

Поточні (касові, спот)

Операції

Суб’єкти

Структура

Функції

Природа

Світовий валютний ринок

Режим світових валютних ринків і ринків золота

Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків

Міждержавне регулювання міжнародної

валютної ліквідності

Міждержавне регулювання валютних обмежень

Режим валютних курсів

Уніфікований режим валютних паритетів

Умови взаємної конвертованості валют

Резервні валюти

Ямайська

валютна

система

Бреттон-Вудська

валютна

система

Генуезька

валютна

система

Паризька

валютна

система

Еволюція

Функції

Елементи

СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Регулятивні механізми

Регіональні валютні системи

Національні валютні системи

SHAPE \* MERGEFORMAT

Національний

Міжнародний

Світовий

Суб’єкти взаємодії

Терміновість операцій

Режим функціонування

Міжбанківський

Клієнтський

Біржовий

Поточний

Терміновий

Вільний

Обмежений

Похожие записи