Сутність поняття «економіка».

Незважаючи на те що економічні проблеми актуальні для кожної людини, не
всі можуть правильно відповісти на запитання «що таке економіка». Дехто
вважає економікою заводи, підприємства, ферми, магазини тощо. Але це
приблизно те саме, якщо на запитання «що таке людина?», відповісти: «Це
те, що складається з голови, рук, ніг та інших частин тіла». Отже,
необхідний науковий підхід до вирішення цього питання. До того ж цю
науку у різних країнах називають неоднаково. В Греції, Франції та інших
країнах — економія, у Німеччині — вчення про народне господарство, у
Швеції — національна економіка.

Першим наукове визначення цього терміна дав давньогрецький мислитель
Ксенофонт, який жив приблизно у 430—355 рр. до н.е. і написав книгу
«Економікос». Ця назва складається з двох грецьких слів — «ойкос» (дім,
господарство) та «номос» (знаю, закон, правило) — і дослівно означає
«мистецтво ведення домашнього господарства» або «управління домашнім
господарством». Інший давньогрецький філософ Аристотель (384—322 рр. до
н.е.) в науці про багатство (економіці) вирізняв «економію» (або
сукупність споживних вартостей) і «хремастику» (мистецтво робити гроші,
збагачуватись).

У процесі постійного економічного розвитку, переходу від однієї
суспільно-економічної формації до іншої поняття «економіка»
збагачувалось, поповнювалось елементами нового змісту. Так, при переході
від феодалізму до капіталізму поступово долалася замкнутість феодальних
господарств (вони були змушені продавати частину виробленої продукції на
ринку, купувати там необхідні товари тощо), формувався єдиний
національний ринок. Внаслідок цього виникла потреба у широкому
тлумаченні поняття «економіка». Воно вже не обмежувалося домашнім
господарством або господарством окремих господарюючих одиниць
(рабовласників, феодальних маєтків та ін.), а охоплювало економіку всієї
країни.

Розвиток і збагачення цього поняття відбувалися шляхом творення нових
означень. Так, у 1615 р. французький учений А. Монкретьєн увів поняття
«politicos» (державний, суспільний), яке у поєднанні з поняттям
«економіка» означало «мистецтво державного управління господарством».
Воно відображало процес активного втручання держави в економіку в період
формування капіталістичного способу виробництва (держава насаджує
розвиток мануфактури, створює компанії для управління і торгівлі з
колоніями та ін.). Таке втручання наприкінці XIX ст. послаблюється, і з
метою його теоретичного відображення англійський економіст А. Маршалл
вводить у науковий обіг поняття «економікс». Оскільки без активного
втручання держави в економіку жодна країна світу за сучасних умов
існувати не може, то поняття «економіка» недостатньо відображає реалії
дійсності. Але воно закріпилося насамперед у західній економічній науці
й, як правило, ототожнюється з поняттям «політична економія».

Структура поняття «економіка». Збагачуючись надалі новим змістом,
поняття «економіка» наприкінці XX ст. вживається у таких основних
значеннях:

1) народне господарство певної країни загалом або окрема його сфера
(наприклад, економіка сфери нематеріального виробництва), галузь
(економіка сільського господарства, торгівлі тощо); господарство
окремого району, регіону (економіка регіону), країни (економіка
України), групи країн (економіка країн Західної Європи) або всього світу
(світова економіка);

2) певна сукупність економічних відносин між людьми, яка утворюється в
процесі господарської діяльності, тобто виробництва продуктів і послуг,
обміну ними, розподілу благ та їх споживання. Розвиток такої сукупності
відносин нерозривно пов’язаний з еволюцією продуктивних сил, які у
процесі взаємодії формують цілісну економічну систему певної
суспільно-економічної формації (феодалізму, капіталізму та ін.);

3) наукова дисципліна, певна система економічних наук, яка вивчає закони
та закономірності господарської діяльності людей, розвитку певних
економічних систем. Нині нараховується приблизно 50 окремих економічних
наук (бухгалтерський облік, фінанси, економіка сільського господарства
та ін.), для яких економічна теорія є методологічною і теоретичною
основою.

Яким би складним не було поняття «економіка», наука повинна давати
узагальнююче визначення цієї дисципліни, виділяючи найістотніші ознаки
та риси.

Економіка — економічні відносини між людьми у процесі їх господарської
діяльності, закони такої діяльності та еволюції економічних систем у
межах світового господарства або окремих країн та регіонів.

Це узагальнююче визначення конкретизується у менш абстрактних при
розгляді економіки під певним кутом зору. Існують три основних рівні
економіки:

1) мікроекономіка (розкриває господарську діяльність окремих економічних
суб’єктів — підприємств, фірм, домогосподарств, галузей тощо);

2) макроекономіка (розкриває господарську діяльність в межах держави в
особі кабінету міністрів, центрального банку, центральних і місцевих
органів влади та ін.);

3) світова економіка та її окремі регіони (висвітлює взаємодію
національних господарств, господарську діяльність наднаціональних
органів, наприклад Кабінету Міністрів Європейського Союзу, куди входять
15 країн Західної Європи).

Іншими суб’єктами (тобто діючими особами) економічних відносин є фізичні
(підприємець, менеджер, найманий працівник, фермер, банкір та ін.) та
юридичні (підприємства, фірми, акціонерні компанії, банки, страхові
компанії, пенсійні фонди тощо) особи. Виділення основних значень поняття
«економіка», окремих її рівнів, суб’єктів та об’єкта (таким є особлива
найважливіша сфера життя суспільства) характеризує структуру економіки.

Щоб визначити предмет економічної теорії, а отже й предмет навчальної
дисципліни «Основи економічних знань», логічно пов’язати його зі
структурою поняття «економіка». Очевидно, що визначення предмета повинно
випливати з двох останніх значень економіки (див. с. 9), оскільки в
першому зазначалися лише певні регіони, сфери господарської діяльності
людей. Найбільш ємким і узагальнюючим визначенням із цих двох аспектів
економіки є поняття «цілісна економічна система», оскільки вона
формується насамперед в процесі взаємодії економічних відносин,
продуктивних сил і господарської діяльності людей.

Стадії процесу відтворення. Як зазначалося, господарська діяльність
здійснюється у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання
продуктів і послуг. Кожну з цих сфер при розгляді економіки з позиції
послідовного руху названих благ від їх безпосереднього виробництва до
споживання можна розглядати як окремий елемент економічної системи.
З’ясуємо загальний зміст кожного з цих понять.

Виробництво (безпосереднє виробництво) — процес створення матеріальних
продуктів І послуг, а також духовних благ, необхідних для існування І
розвитку людини.

Такі продукти, послуги і духовні блага називаються економічними благами.

Обмін — процес руху економічних благ від виробників до споживачів, що
опосередковується купівлею-продажем за допомогою грошей.

Розподіл — процес визначення частки кожного економічного суб’єкта у
створених економічних благах та її отримання у натуральній або грошовій
формі.

Споживання — процес використання результатів виробництва для задоволення
певних потреб.

Усі ці елементи (або стадії) перебувають у взаємозв’язку і взаємодії, а
їх постійне повторення означає процес відтворення. З урахуванням цього
економіку можна визначити як безперервний процес відтворення. Це
визначення конкретизує узагальнююче розуміння поняття «економіка» і
наближає до з’ясування предмета економічної теорії.

До складу економічної системи також входять економічні відносини між
людьми та продуктивні сили. Наявність економічних відносин зумовлена
колективним та суспільним характером процесу виробництва, тобто
взаємопов’язаністю у господарській діяльності. Так, для виготовлення
сучасного легкового автомобіля необхідно майже 15 тис. деталей, участь у
виробництві яких беруть тисячі підприємств (трудових колективів, які
працюють на них). Кожну таку деталь створюють послідовно від декількох
осіб до декількох сотень працівників, що спеціалізуються на виконанні
окремої операції. Це означає, що у процесі виробництва люди вступають у
певні відносини між собою, які в теорії отримали назву виробничих
відносин. Якщо виробництво розглядати у широкому значенні слова, то
виробничі відносини поширюються і на процеси обміну, розподілу,
споживання. Взаємозалежність людей образно висвітлив німецький
письменник Карл Берне, який зазначав, зокрема, що людина багато без чого
може обійтися, але не без собі подібних.

Виробничі відносини — відносини, в які люди вступають між собою в
процесі виробництва, обміну, розподілу, споживання.

Економічні категорії. Виробничі відносини виражаються в окремих
економічних категоріях. Наприклад, відносини між капіталістом і найманим
працівником у процесі безпосереднього виробництва — у категоріях
«робочий день», «інтенсивність праці», «необхідний продукт», «додатковий
продукт» та ін. У сфері обміну ці відносини відображають категорії:
«ціна робочої сили», «ціна товарів», «торговий капітал», «торговий
прибуток» тощо. У сфері розподілу до них належать категорії заробітна
плата, прибуток, реальна заробітна плата, податки та ін.

Економічна категорія — теоретичний вираз економічних і насамперед
виробничих відносин між суб’єктами господарської діяльності.

Структура економічних відносин. Крім виробничих, до складу економічних
відносин належать техніко-економічні та організаційно-економічні.

Техніко-економічні відносини — відносини між людьми, які розвиваються
паралельно з розвитком техніки (звідси й перша частина назви) і
формуються в процесі спеціалізації, кооперації, концентрації
виробництва.

Організаційно-економічні відносини — відносини між людьми з приводу
організації виробництва (в тому числі безпосереднього виробництва,
обміну, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг).

До їх складу входять менеджмент, маркетинг та ін. (розгляду цих понять
присвячені наступні теми).

До економічної системи належать також продуктивні сили та господарський
механізм. За своїм складом продуктивні сили — це людина як основна
продуктивна сила і засоби виробництва, наука та ін. Господарський
механізм — ринкові, державні та наддержавні важелі регулювання
економіки.

Оскільки людина є основною продуктивною силою і головним суб’єктом
економічних відносин, економіка повинна вивчати економічну поведінку
людей у процесі господарської діяльності. Економічні відносини слід
розглядати у нерозривному зв’язку з розвитком продуктивних сил.

Економічна наука повинна вивчати кожен елемент економічної системи, в
тому числі кожну із сфер процесу відтворення (безпосереднє виробництво,
обмін, розподіл і споживання), її метою є прагнення проникнути у
глибинну сутність досліджуваних явищ і процесів, визначити їх
найважливіші риси, закономірності розвитку, зовнішні форми вияву тощо.
Лише на цій основі можна дійти правильних висновків, необхідних для»
практики. З урахуванням цього економічна теорія повинна вивчати закони
розвитку економічних систем.

Такі системи виникали і формувались у процесі еволюційного розвитку
людства (первіснообщинний лад, рабовласницький устрій, феодалізм,
капіталізм, соціалізм). Хоча пануючим нині є капіталістичний спосіб
виробництва, перші три системи певною мірою існують і понині у різних
регіонах планети. Окремі економічні системи можна виділити серед
розвинутих країн світу (американська, японська та ін.).

Вивчення законів розвитку економічної системи передбачає дослідження
кожного з її елементів. Наприклад, для розвитку людини властивий закон
зростання потреб. Водночас більшість економічних законів простежується у
процесі взаємодії двох і більше окремих економічних явищ,

елементів економічної системи. Існують закони, притаманні розвитку
економічної системи загалом.

Кожний закон можна розкрити за допомогою певної кількості економічних
категорій, які виражають менш глибоку сутність окремих явищ і процесів.
Тому, щоб уникнути поверхових, неглибоких визначень предмета економічної
науки, недоцільно стверджувати, що вона вивчає організовані виробництво,
обмін, розподіл і споживання економічних благ з використанням рідкісних
ресурсів або просто ресурсів (на це дають відповідь існуючі
організаційно-економічні відносини). Слід передусім розкривати закони
розвитку цих сфер, а після цього їх організацію тощо.

економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між
різними економічними явищами і процесами, а також між внутрішніми
суперечностями цих явищ, які є рушійною силою їх розвитку.

У процесі еволюційного розвитку людства розрізняють закони всезагальні
(властиві всім економічним системам, загальні (властиві декільком
системам), специфічні (властиві окремим системам) і стадійні (діють на
одній із стадій існування системи). Таке розуміння предмета економічної
теорії виникло не відразу: економічна думка йшла до нього протягом
багатьох століть.

Похожие записи