СУТЬ І СТРУКТУРА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА.

Світове господарство — являє собою сукупність соціальних економік і
особливої сфери суспільно-виробничих зв’язків, що виходять територіальні
межі окремих країн міжнародних, економічних відносин. В сучасних
умовах економічна замкнутість нац. господарства не лише не раціонально,
бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з
міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично
неможлива. Таким чином поняття с/г не можна зводити до простої суми нац.
економік не меншою мірою його суть визначається зв’язком між нац. госп.
, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу
праці науково-технічної виробничої кооперації. В міжнародній торгівлі
валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними ек. відносинами.

Міжнародні економічні відносини — являють собою систему госп. відносин
між різними країнами світу. Елементами цієї системи є міжнародне
науково-технічне і виробниче співробітництво; вивіз капіталу і
міжнародний кредит; світова торгівля; міграція робочої сили; міжнародні
валютні відносини. Особливості розвитку сучасного господарства є:

1 Прагнення до цілісності, єдності світового господарства.

2 Вплив НТР на процес утворення єдиного світового господарства, оскільки
завдяки впливу розширюються можливості міжнародного транспорту.
Створюються єдині телекомунікаційні системи і широке
застосування комп’ютерної техніки.

3. Поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародної спеціалізації і
кооперації.

4. Відбуваються створення великої кількості міжнародних
економічних організацій.

СУТЬ І ФОРМИ МОНОПОЛІЙ.

Монополія — це окремі крупні п-ва, об’єднання п-ств, господарські
товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і
таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес
ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Форми монополій:

1. Картель — це об’єднання п-в однієї галузі виробництва, які зберігають
за собою виробничу і комерційну самостійність, а домовлюються про ринки
збуту і ціну.

2. Синдикат — це невелике за обсягом об’єднанім однієї галузі, де
учасники зберігають виробничу діяльність, але втрачають самостійну
діяльність.

3. Трест — це об’єднання п-в однієї галузі або кількох галузей, при
якому учасники втрачають і виробничу і комерційну самостійність, тобто
об’єднують виробництво, збут, управління і фінанси.

4. Концерн — це багатогалузеве об’єднання 10, а то й 100 п-в різних
галузей промисловості, транспорту, торгівлі. Де все повністю об’єднано,
а головна фірма здійснює контроль за всіма ними (над іншими учасниками
об’єднання).

5. Конгломерат — це монополістичне об’єднання, які утворилися шляхом
поглинання прибуткових різногалузевих п-в, що не мали виробничої та
технічної єдності.

СУТЬ РИНКУ ПРАЦІ І ЦІНА ПРАЦІ. ПОПИТ І ПРОПЗИЦІЯ

Ринок праці — це сукупність економічних відносин між найманими
працівниками, підприємцями і біржами праці (державними, приватними) з
приводу організації використання і купівлі-продажу робочої сили, тобто
це посередник між роботодавцем та найманими працівниками. Продавцями на
ринку праці виступають особи, які досягли працездатного віку, випускники
шкіл, технікумів, особи, що міняють роботу. Покупцями виступають п-ва,
установи, які утворилися чи розширюються.

Суб’єктами ринку робочої сили є : найманий працівник, роботодавець, а
також посередники.

Принципи функціонування ринку праці: 1. Кожен індивід має право і
можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудовою найму
за власним вибором, за ціною на основі контракту між робітником і
наймачем. 2. Роботодавець сам вирішує скільки

і яких робітників йому наймати. 3. Робочі місця створюються і
регулюються державою. Складовими елементами ринку праці є працездатне і
зайняте населення. Працездатне населення — це особи, які за віком і
станом здоров’я можуть працювати у різних сферах народного/г.

Зайняте населення — це частина працездатного населення, яка
безпосередньо працює і одержує дохід. Елементами ринку праці є попит на
працю, пропозиція праці, ціна. Попит залежить від потреб роботодавців,
від якості праці, від попиту на продукцію фірм. Із збільшенням ціни
праці зменшується потреба роботодавців у найманих працівниках.
Пропозиція праці формується особами, які бажають працевлаштуватися.
Пропозиція праці залежить від: рівня з/п, величини податків, авторитету
профспілок, культури і релігії. Пропозиція показує, що із збільшенням
ціни на працю зростає кількість бажаючих працевлаштуватися.

ОСНОВНІ І ОБОРОТНІ ФОНДИ. ФІЗИЧНИЙ ЗНОС.

До складу фондів підприємства входять основні та оборотні фонди обігу,
резервні й страхові фонди. А також інші матеріальні цінності й фінансові
ресурси. Основні фонди — це засоби праці, які багаторазово беруть участь
у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково
свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблений
продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це
здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного ФОНДУ.
Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні
фонди — це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі (будівлі
та споруди виробничого призначення, передавання обладнання, силові та
робочі машини, транспортні засоби). Вони поділяються на активну частину
— силові та робочі машини, устаткування, прилади і пасивну частину —
будівлі, споруди, інвентар, які впливають на виробничий процес.
Невиробничі основні фонди — це засоби праці, які не беруть участі у
виробничому процесі, а задовільняють побутові і культурні потреби
(житлові будинки, об’єкти охорони здоров’я. ) .

Оборотні фонди — це предмети праці, які використовуються у виробництві.
Вони являють собою частину продуктивних фондів, які використовуються у
кожному циклі виробництва і їхня вартість повністю переноситься на
виготовлення продукт. О. Ф. Складають 3 групи: виробничі запаси;
незавершене виробництво; витрати майбутніх періодів. Фонди обігу — це
сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу виробництва. Щоб
забезпечити своєчасне й повне оновленім основних вир. фондів
запроваджуються норми амортизації, що враховують фіз. і моральний знос.
Амортизація — це процес поступового перенесення вартості засобів праці у
міру зносу їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для
наступною відтворення засобів праці. Перенесена вартість являє собою
частину с/в продукції, яка після реалізації надходить п-ству у вигляді
частини виручки, що зараховується на амортизаційний фонд — це фонд
грошових ресурсів, що утв. за рах. аморт. відрахувань і призначається
для повного відновлення о. ф. Фізичний знос — це матеріальне зношування
машин, обладнання; ЕОМ, будівель і споруд в рез. поступової втрати
окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї
споживчої вартості. Моральний знос — це втрата засобами праці частини
вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці
незалежно від фізичного зносу

Похожие записи