Курсова робота на тему:

Суть і функції економічної конкуренції Зміст.

Вступ.

2

1.Суть і функції економічної конкуренції 4

2. Форми економічної конкуренції 7

2.1. Загальне поняття про види економічної конкуренції 7

2.2. Досконала та недосконала конкуренція 8

2.2.1. Досконала конкуренція 8

2.2.2. Недосконала конкуренція 9

2.3.Цінова та нецінова конкуренція 11

2.3.1.Цінова конкуренція 11

2.3.2.Нецінова конкуренція 12

2.4.Сумлінна та несумлінна конкуренція 13

2.4.1.Сумлінна конкуренція 13

2.4.2.Несумлінна конкуренція 13

3. Моделі ринків 21

3.1. Основні види ринку 21

3.2. Основні моделі ринку 22

3.2.1. Поліполія (досконала конкуренція) 23

3.2.2. Монополія 24

3.2.3. Монополістична конкуренція 28

3.2.4. Олігополія 30

3.3. Анитимонопольна політика 33

Висновки

36

Список використаних джерел 38

Вступ.

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається
з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних
структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і
об’єднуються єдиним поняттям — ринок.

За визначенням ринок — це організована структура, де «зустрічаються»
виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії
попиту споживачів (попитом називається кількість товару, яку споживачі
можуть купити за певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція — це
кількість товару, яку виробники продають за певною ціною) встановлюються
і ціни товарів, і обсяги продаж. При розгляді структурної організації
ринку визначальне значення має кількість виробників (продавців) і
кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну
загального еквіваленту вартості (грошей) на якийсь товар. Ця кількість
виробників і споживачів, характер і структура відносин між ними
визначають взаємодію попиту і пропозиції.[4,5]

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття
конкуренції (competition). Конкуренція — це найважливіша ланка всієї
системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до
конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом
конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими
чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба — це динамічний
процес. Он сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами. В якості засобів
в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії
використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування,
асортимент, умови поставок і платежів, рекламу.

Створення конкурентного середовища й подолання монополізму є одним з
найважливіших напрямів економічної реформи в Україні. Ще в Законі про
економічну самостійність України (серпень 1990 р.) та в постанові
Верховної Ради “Про проекти концепції та програми переходу Української
РСР до ринкової економіки” (листопад 1990 р.) “передбачалося провести
роздержавлення і приватизацію, створивши справжнє підприємницьке
середовище і ринкову конкуренцію”.[9,363] Проте здійснена в Україні
приватизація ще не призвела до створення сприятливого для економічного
зростання конкурентного середовища. Схоже на те, що “обмеження
діяльності підприємств-монополістів для цього недостатньо, позаяк в наш
час більше половини великих підприємств є монополістами у своїх галузях,
і тому тільки приватизація, розкрупнення там, де це можливо, й
зацікавленість у розвитку альтернативних недержавних виробництв може
забезпечити нормальну конкуренцію на українському ринку» .[3,8-9]

Структура роботи відповідає загальним вимогам та складається із
вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1.Суть і функції економічної конкуренції.

Конкуренція між виробниками являє собою тип взаємовідносин між
виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на
ринку. Аналогично можна визначити конкуренцію між споживачами як їхні
взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку.[2,43]

Слово “сoncurrentia” в перекладі з латинської мови означає “змагання,
суперництво”. ” Як економічна категорія конкуренція – це боротьба між
товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і
послуг, за привласнення найбільших прибутків”. [5,182] Конкуренція
виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи
виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати
продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці тощо.

  Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін, стимулом
інноваційних процесів (запровадження в виробництво нових винаходів та
технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних
підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату
виробників-монополістів по відношенню до споживача.

Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції:

— функція регулювання;

— функція мотивації;

— функція розподілу;

— функція контролю.

 Функція регулювання.   Для того, щоби утриматися в боротьбі,
підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже
і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в
них відчувається найбільша потреба.

Функція мотивації.   Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик
одночасно:

— підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють
її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді
прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

— підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення
правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в
вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу.   Конкуренція не тільки включає стимули до вищої
продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і
домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це
відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу вознаграждения за
результатами.

Функція контролю.   Конкуренція обмежує й контролює економічну
потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може
призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість
вибору серед декільох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим
справедливіше ціна.

Политика держави в області конкуренції спрямована на те, щоби
конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип «оптимальної
інтенсивності конкуренції» в якості цілей політики в області конкуренції
передбачає, що:

— технічний прогрес швидко поширюється щодо виробництва (інновація під
тиском конкуренції);

— підприємства гнучко адаптуються до зміни умов, наприклад, до потреб
споживачів (адаптація під тиском конкуренції).

Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, наскільки швидко
переваги в прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення
інновацій конкурентами. В першу чергу це залежить від того, наскільки
швидко конкуренти реагують на ривок вперед підприємства-піонера і
наскільки динамічним є попит.

У відповідності з керівним принципом оптимальної інтенсивної конкуренції
сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з`являються
тоді, коли в економіці існує «широка» олігополія з «помірною»
індивідуалізацією продукції. «Вузька» олігополія із сильною
індивидуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

В кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники
конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов`язкових норм і
ризику, пов`язаних з вільною конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови
про ціни чи до імітації товарних знаків. Тому держава повинна видавати
нормативні документи, які регламентирують правила конкурентної
боротьбиЗа Смітом сутність конкурентноїо поведінки виробників становило
«чесне»- без змови – суперництво виробників завдяки, як правило,
ціновому тиску на конкуренті. Не суперництво у встановленні ціни, а
відсутність можливості впливати на ціну є найважливішим моментом у
сучасній трактовці поняття конкуренції.

2. Форми економічної конкуренції.

2.1. Загальне поняття про види економічної конкуренції.

Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю
споживачів розрізняють наступні форми економічної конкуренції:

1. Велика кількість самостійних виробників деякого однородного товару і
маса відокремлених споживачів даного товару. Структура зв`язків між ними
є такою, що кожен споживач може купити товар у будь-якого виробника,
виходячи з власної оцінки корисності товару, його ціни, його ціни і
власних можливостей придбання даного товару. Кожен виробник може продати
товар будь-якому споживачеві, виходячи тільки з власної вигоди. Жоден зі
споживачів не придбаває якусь істотну частку сукупного попиту. Дана
структура ринку називается поліполією і породжуєт так звану досконалу
конкуренцію.

2. Величезна чисельність відокремлених споживачів і мала чисельність
виробників, кожен з яких може задовольнити значну частку сукупного
попиту. Така структура называеться олігополією, і породжує так звану
недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі
споживачів протистоить єдиний виробник, здатний задовольнити загальний
попит всіх споживачів, є монополія. В разі, коли на ринку є відносно
велика чисельність виробників, що пропонують   гетерогенну (різнорідну)
продукцію, то говорять про монополистичну конкуренцію.

3. Єдиний споживач товару і багато самостійних виробників. При цьому
єдиний споживач придбаває весь обсяг пропозиції товару, який
постачається всіма виробниками. Дана структура породжує особливий тип
недоконалої конкуренції, який називають монопсонією (монополія попиту).

4. Структура взаємозв’язків, де єдиному споживачеві протистоїть єдиний
виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також
не є і ринковою.

2.2. Досконала та недосконала конкуренція.

2.2.1. Досконала конкуренція.

За умов досконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація
характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і
покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають
відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто
важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні)
товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з
подібною структурою ціна — це задана величина.

Хоча ціна й формуеться в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку,
але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу
на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу
ж переходять до його конкурентів.

Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в
змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через
його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку
цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то
він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого
продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати
за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він
захоче отримати за заданою ціною.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

— велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного
впливу на рикову ціну і кількість товару;

— кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні
не відрізняється від продукту інших продавців;

— бар`єри для входу на ринок в долгостроковому аспекті або мінімальні,
або взагалі відсутні;

— жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси
— змінні фактори виробництва – мобильні;

— кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну,
кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім
перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого
теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних
ринкових структур. Саме в цьому її цінність. Для учасників ринку за умов
досконалої конкуренції ціна — це задана величина. Тому продавець може
лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною
ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор
кількості.

2.2.2. Недосконала конкуренція.

  З попереднього пункту курсової роботи видно, що “…досконально
конкурентні ринки ефективно розподіляють ресурси без державного
втручання, але це не означає, що реально існуючі ринкові економіки є
ефективними” [10,191]. На практиці конкуренція звичайно є недосконалою.
Прикладами недосконалої конкуренції (imperfect competition) є
монолістична та олігополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція.

За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує
схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні
товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють
стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної
конкуренції виробляється диференційована продукція. Дифференціаціия
стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у
споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути
диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для
товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за
інтенсивністю реклами тощо.[7,91]

Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в
суперництво не тільки (ба навіть не стільки) за допомогою цін, але й
шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій
моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції
має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може
підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч
ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім
того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить
великі фірми.

За такої моделі ринку фірми прагнуть розширяти свою область переваг
шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передовсім за
допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які
наголошують на відмінностях товарів.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними
ознаками:

— на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;

— для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не
завжди відповідно до економічних принципів;

— підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом
індивідуалізації своєї продукції;

— доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції
утруднений через наявність переваг.[8,92]

Олігополістична конкуренція.

Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції —
коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку
товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є «велика трійка» в
США — «Дженерал моторз», «Форд», «Крайслер».

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і
диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках
сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо;
диференціація — на ринках споживчих товарів.

Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо
встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів
обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на
олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації
виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку
відіграють обсяг і структура тої інформації про конкурентів і про умови
попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, ти більш
конкурентним буде поведінка фірми. Основна відмінність олігополістичного
ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамикою цін. Якщо
за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно
залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають
тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв.
лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж
олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям
утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все
більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.

2.3.Цінова та нецінова конкуренція.

2.3.1.Цінова конкуренція.

Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами —
т.зв.»війна цін». Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін,
локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу
послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту
тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з
ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєнний ринок.

2.3.2.Нецінова конкуренція.

Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є
нецінова конкуренція, тобтощо пропонується на ринок. Надходження на
ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості
утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості
проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і
науково-технічної інформації. В якості прикладу можна навести той факт,
що відома японська фірма «SONY» здійснювала розробку відеомагнітофона
одночасно по 10 конкурентних напрямах.

В наш час набули великого розвитку різноманітні маркетингові
дослідження, що мають на меті вивчення запитів споживача, його
відношення до тих чи інших товарів, позаяк знання виробником подібнлої
інформації дозволяє йому точніше уявляти майбутніх покупців його
продукції, точніше розуміти й прогнозувати ситуацію на ринку в
результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо.

Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і піосляпродажне
обслуговування покупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення
вимог споживачів по умовах поставок: скорочення, регулярність,
ритмічність поставок (например, комплектуючих деталей і вузлів).
Післепродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних
центрів з обслуговування купленої продукції, включаячи забезпечення
запасними частинами, ремонт и т.і.

У зв`язку зі зростанням впливу на громадськість засобів масової
інформації, преси реклама стала одним з найважливіших методів ведіння
конкурентної боротьби, позаяк за допомогою реклами можна певним чином
формувати думку споживачів про той чи инший товар, причому як в ліпший,
так і в гірший бік. В якості доказу можна навести наступний приклад.

  В часи існування ФРН у західнонімецьких споживачів великим попитом
користувалося французьке пиво. Західнонімецькі споживачі робили все
можливе, щоби не допустити французьке пиво на внутрішній ринок ФРН. Ні
реклама німецького пива, ні патріотичні заклики «німці, пийте німецьке
пиво», ні маніпулювання цінами ні до чого не призвели. Тоді преса ФРН
стала робити наголос на тому, що французьке пиво містить різні шкідливі
для здоров`я хімічні речовини, в той час як німецьке, мовляв, є виключно
чистим продуктом. Почалися різні акції в пресі, арбітражні суди, медичні
експертизи. В результаті всього цього попит на французьке пиво все-таки
впав — про всяк випадок німці перестали закуповувати французьке пиво.

2.4.Сумлінна та несумлінна конкуренція.

2.4.1.Сумлінна конкуренція.

З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі
конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції є:

— зниження цін («війна цін»);

— підвищення якості продукції;

— розвиток до — й післяпродажного обслуговування;

— створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо.

2.4.2.Несумлінна конкуренція.

Але поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші, менш законні,
методи ведіння конкурентної боротьби – несумлінна конкуренція.

Основними методами несумлінної конкуренції є:

— економічне (промислове) шпигунство;

— підробка продукції конкурентів;

— підкуп і шантаж;

— обдурювання споживачів;

— махінації з діловою звітністю;

— валютні махінації;

— приховування дефектів тощо.

До цього можна також додати й науково-технічне шпигунство, позаяк
будь-яка науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли
вона знаходить застосування в практиці, тобто коли науково-технічні ідеї
втілюються на виробництві в вигляді конкретних товарів або нових
технологій.

Саме промислове шпигунство, так би мовити, «створило» патент на винахід.
Позаяк зберегти секрети виробництва не вдавалось, винахідник, витративши
роки праці, міг і не одержати жодної винагороди за свій винахід, адже з
результата винаходу часто користалися цілковито сторонні люди, що не
мали жодного відношення до винаходу.

Запобігти такій несправедливості мав патент, що посвідчує винахід і
закріпляє за власником патенту виключне право на користування
результатами свого винаходу. Якщо патент використовується без дозволу
власника, власник може за допомогою суду відшкодувати збитки або
припинити незаконне користування його винаходом. Крім того, він може
видати ліцензію іншим особам на використання запатентованого винаходу.

Але патент, теоретично спрямований проти промислового шпигунства,
практично став свого роду стимулом цього явища. Один з перших законів
про патенти на винахід було видано у Франції наприкінці XVIII століття,
в ньому передбачалося, що за всяким, хто першим привезе у Францію якийсь
іноземний винахід, визнаються такі самі пільги, якими б користувався
його винахідник. Таким чином, за промисловим шпигуном визнаються права,
рівні правам винахідника. [1,50]

Часто терміни «промислове шпигунство» та «економічне шпигунство»
застосовують як синоніми. Але між ними існує певна відмінність, адже
промислове шпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне
шпигунство, крім промислового, охоплює й такі сфери, як показники
валового національного продукту, тобто сума доходів підприємств,
організацій і населення в матеріальному й нематеріальному виробництві й
амортизаційних відрахувань), його розподіл по галузях економіки,
процентні ставки, запаси природних ресурсів, можливі зміни в технічній
політиці, проекти створення великих державних об`єктів — заводів,
полігонів, магістралей тощо.

Відповідь на питання, чому в центрі уваги економічного шпигунства
виявляються вищеперелічені показники держави, полягає в тому, що багато
країн дають узагальнені дані, з яких важко встановити формування доходів
і видатків тої чи іншої галузі або всієї держави. Особливо це
відноситься до таких сфер, як фінансування різного роду
науково-дослідницьких робіт в області ядерної фізики й електроники,
космічної промисловості і т.і.

Основними об’єктами уваги промислових шпигунів є патенти, креслення,
секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство
крім промислових секретів охоплює й макроекономічні показники і вбирає в
себе розвідку природних ресурсів, виявленне промислових запасів; у
зв’язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збирання
інформації про смаки й доходи різлних соціальних груп.

З розвитком промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно
охороняють зміст патентів, результати науково-технічних дослідджень,
проекти і ескізи будь-якої своєї продукції. В організаційну структуру
транснаціональних корпорацій (ТНК) входять т.зв. технічні центри,
основним завданням яких є розробка нових товарів, підвищення якості вже
існуючої продукції, розробка нових технологій тощо.

З метою підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення істинної
цінності власної продукції. Для цього здійснюється детальний аналіз
продукції конкурентів для встановлення порівняльної якості своєї
продукції.

Всі промислові монополії мають засекречені лабораторії, де по всіх
параметрах порівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і
надійність своєї продукції з аналогічною продукцією конкурентів. В цих
лабораторіях розбирають кожен вузол і агрегат власних машин і
аналогічної продукції конкурентів, щоби об’єктивно порівняти їх і
виявити дійсну цінність тої чи иншої продукції. Враховуються всі
недоліки та переваги своїх і чужих товарів. Все ліпше в конкурентів
переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів і конструкцій,
якшо при цьому можна обминути патентне законодавство або якщо це вигідно
фірмі.

Недоліки своєї продукції ретельно вивчаються. Потім шукаються шляхи їх
усунення, якщо це виявляється вигідно. Але ніколи інформація про слабкі
сторони своєї продукції не виходить за межі таких лабораторій і,
звичайно, ніколи не доходить до звичайних споживачів. Саме існування
таких лабораторій також не афішуеться.[6,78]

Існують різні способи здобуття конфіденційної інформації про діяльність
конкурентів, як законних, так і незаконних. Законними засобами
вважаються збирання й аналіз інформації з офиційно опубликованих джерел,
доповідей, звітів, вивчення продукції конкурентів тощо.

Основними законними шляхами збирання інформації про конкурентів є:
публікації конкурентів і звіти про діяльність фірм; відомості, що дади
публічно колишні службовці конкурентів; щорічні фінансові звіти; огляди
ринків і доповіді інженерів-консультантів; видання, що їх видають
конкуренти; аналіз виробів конкурентів; звіти зарубіжних філій тощо.

Позаяк кожна ТНК знає про можливі дії проти неї конкурентів,
дослідження, здійснювані ними, то в офіційних публікаціях і звітах кожна
ТНК намагається дати мінімальну інформацію про свою діяльність і
фінансове становище, про науково-дослідницькі роботи. Здебільшого
будь-яка велика компанія складає декілька варіантів звіту.

Звіт, що відбиває справжній стан справ, в лічених примірниках подається
вищим керівникам ТНК, які визначають політику і стратегію корпорації.

Інший варіант звіту, з якого вилучена найбільш важлива інформація,
структура виробничих витрат, подається керівникам корпорації середнього
рівня, деяким управляючим зарубіжними філіями, деяким особам з
середовища основних акціонерів.

Можливий і третій — популярний варіант звіту, в якому відсутній
конкретний зміст, але присутні відмінні ілюстрації, звіт прекрасно
видано тощо; такий звіт призначений для акціонерів і широкої
громадськості.

Але конкурентні фірми, знаючи про можливі способи приховування
інформції, збирають конфіденціальну інформацію наступними шляхами:

— різноманітні питання, що ставляться спеціалістам конкурента;

— запрошення на роботу спеціалістів конкурента;

— удавані пропозиції роботи спеціалістам із фірм-конкурентів без наміру
брати їх на роботу.

Також можуть бути реалізовані наступні засоби:

— таємне спостереження за спеціалістом, відділом, лабораторією
конкурента;

— использование профессиональных шпионов для получения нформации;

— підкуп співробітників з основних відділов фірми-конкурента;

— впровадження «потрібних» осіб в структуру фірми-конкурента;

— підслуговування розмов тощо;

— викрадення креслень, зразків, документів;

— шантаж та інші способи тиску;

— здобуття інформації від джерел у державних структурах;

— збирання інформації від зарубіжних філій і від спільних
постачальників.

Ще одним ефективним способом економічного шпигунства є впровадження
«своєї людини» в державні органи, покликані регулювати діяльность
промислових монополій, що дозволяє одержувати необхідну інформацію про
конкурентів, контролювати дії, пов’язані з антимонопольною політикою
тощо.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що основним змістом
промислового шпигунства як засобу несумлінної конкуренції є збереження
своїх секретів і одержання інформації про секрети конкурента.

Іншим засобом несумлінної конкуренції є фальсифікація фірмової
продукції.

Ці дії також тісно пов’язані з патентуванням. З економічної точки зору
патентування рівнозначно монополізації вигід, пов’язаних з використанням
патенту.

Найчастіше патент надає реальні вигоди впродовж семи років, що дозволяє
за цей час одержувати чималий прибуток його власникові. Але з іншого
боку, поява патенту, щоззабороняє використовувати якийсь запатентований
винахід безпосередньо конкурентами, спонукає їх до форсованої розробки
якихось нових технічних прийомів, технологій.

Крім того, багато важливих винаходів часто не патентуються, щоби не
привертати до них увагу конкурентів. Це здебільшого стосується
технологій, технічних процесів, які тяжко скопіювати, на відміну від
створення нових товарів.

Шлях від винайдення до комерційного застосування вимагає великих
фінансових, трудових і матеріальних витрат. Тому, якщо нема небезпеки,
що конкурент не запровадить винахід швидше, ніж сама корпорація, то
винахід не патентується, якщо ж існує ризик, що винахід буде використано
конкурентом, то його відразу ж патентують і конкурент змушений 15-20
років очікувати, доки мине строк монопольного права. Секрети виробництва
тих чи инших товарів не патентуються для того, щоби по закінченні
певного строку не обнародувати технологію їх виготовлення. Наявність
патенту служить потужним засобом для контролю над ринком, позаяк його
порушення караеться конфіскацією незаконно виробленої продукції,
відшкодуванням збитків і сплатою порушником великих штрафів, що
досягають 10 млн. доларів. Патенти застосовуються передовсім для охорони
продукції фірми від підробок чи імітації якісних товарів.

Для фірм, чию продукцію копіюють, підробки мають катастрофічні наслідки:
різко звужується ринок збуту, прибуток різко знижується, уходячи до
виробників підробок, підробки підривають авторитет фірми, бо вони крім
своєї дешевизни мають ще й низьку якість, тому підробки швидко виходять
з ладу, погіршуючи в такий спосіб довіру споживачів до фірми, чия марка
була підроблена.

Такий метод несумлінної конкуренції як сучасне промислове шпигунство
користується новітніми досягненнями науки й техніки. Часто стали
застосовуватися різні мікроскопічні прилади на основі електронних схем.

Спеціальна технологія дозволяє перехоплювати будь-яку інформацію,
передається усно, по телефону, телефаксу, комп’ютеру. Віконне скло може
служити мікрофоном: за його коливанням спеціальні пристрої відтворюють
зміст розмови. Застосування електронної техніки забезпечує спеціальним
службам монополій, як і державним спецслужбам можливість одержувати
необхідну інформацію про стан справ конкурентів, їхні переговори тощо.

З розвитком комп’ютерной техніки й створенням комп’ютерних мереж як
глобального масштабу, так і різних локальних мереж (наприклад,
банківських) постає проблема захисту джерел інформації в цих мережах, бо
будь-яке несанкціоноване вторгнення скажімо в банківську мережу може
призвести до втрати важливої інформації, до втрати її секретності та, як
наслідок, використанню цієї інформації з якоюсь корисливою метою.

Розвиток комп’ютерного піратства й злодійства змусив уряди багатьох
країн застосовувати різні заходи.; наприклад, в США організована
спеціальна група, що відповідає за безпеку й недоторканість комп’ютерних
мереж і комп’ютерних баз даних, позаяк будь-яка людина, що має
комп’ютер, доступ у мережу та певні навички роботи з комп’ютером може
здобути доступ у такі комп’ютерні банки даних, що містять конфіденційну
й секретну інформацію, яка не призначена для рядового користувача. В
якості прикладу можна навести випадок, що відбувся в США, коли один
користувач зміг підключитися до мережі комп’ютерів міністерства обороны
США, в результаті його злого наміру була повністю знищена важлива
інформація одного з пентагонівських комп’ютерів.  

3. Моделі ринків.

3.1. Основні види ринків.

З погляду відповідності чинному законодавству

По економічному призначенню об’єктів ринкових відносин По просторовій
ознаці

— легальний ринок

— тіньовий ринок — споживчий ринок

— ринок капіталів

— ринок робочої сили

— ринок інформації

— фінансовий ринок

— валютний ринок і ін. — місцевий ринок

— національний ринок

— міжнародний регіо- нальний ринок

— світовий ринок

Кожен із цих ринків, у свою чергу, можна розділити на складові елементи.
Так ринок засобів виробництва включає ринок землі, верстатів, кормів,
газу і т. д.; ринок інформації — ринки науково-технічних розробок,
ноу-хау, патентів і ін.; фінансовий ринок — ринки цінних паперів,
банківських позичок і інших кредитних ресурсів.

У даній роботі нас цікавить функціонування чисто конкурентних ринків.
Подібні ринки припускають велике число незалежно чинних покупців і
продавців, зацікавлених в обміні стандартних продуктів. Точніше, ми тут
маємо на увазі не той тип ринку, до якого відносяться магазин
грамплатівок і автозаправочні станції, де на загальний огляд вивішені
цінники, а такі конкурентні ринки, як центральна зернова біржа, фондова
біржа або біржа іноземних валют, де рівноважна ціна «виявляється» за
допомогою узгоджених рішень покупців і продавців. Ми прагнемо також
з’ясувати, як установлюються ціни на ресурсних ринках на основі рішень,
прийнятих конкуруючими підприємствами — пред’явниками попиту, і на
основі рішень, прийнятих конкуруючими домогосподарствами —
постачальниками ресурсів.

3.2. Основні моделі ринку.

У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю
споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:

Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і
маса відособлених споживачів даного товару. Структура зв’язків така, що
кожний споживач, у принципі, може купити товар у будь-якого виробника,
керуючись із власною оцінкою корисності товару, його ціною і власними
можливостями придбання даного товару. Кожний виробник може продати товар
будь-якому споживачу, керуючись тільки з власною вигодою. Жодний із
споживачів не набуває якоїсь істотної частки загального попиту. Дана
структура ринку називається поліполією і породжує, так звану, досконалу
конкуренцію.

Величезне число відособлених споживачів і мала кількість виробників,
кожний із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така
структура називається олігополією, і породжує, так звану, недосконалу
конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів
протистоїть єдиний виробник, спроможний задовольнити загальний попит
усіх споживачів, є монополія. У випадку, коли ринок представленний
великим числом виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну)
продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.

Єдиний споживач товару і множина самостійних виробників. При цьому
єдиний споживач купляє весь об’єм пропозиції товару, що поставляється
всією множиною виробників. Дана структура породжує особливий тип
недосконалої конкуренції, називаний монопсонією (монополія попиту).

Структура взаємозв’язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний
виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також
не є і ринковою.

За Смітом сутність конкурентної поведінки виробників складало «чесне»-
без змови суперництво виробників за допомогою, як правило, цінового
тиску на конкурентів. Не суперництво у встановленні ціни , а відсутність
можливості впливати на ціну , є ключовим моментом у сучасному
трактуванні поняття конкуренції. Роздивимося докладніше основні з
перерахованих вище ринкових структур.

3.2.1. Поліполія (досконала конкуренція).

Велике число продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні
якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців,
але не серед інших продавців.

Ринок відкритий для кожного. Рекламні компанії не так важливі й
обов’язкові, так як на продаж пропонуються тільки гомогенні (однорідні)
товари, ринок прозорий і відсутні які-небудь преваги. На ринку з
подібною структурою ціна — це заданий розмір. На підставі
вищевикладеного можна вивести такі варіанти поведінки учасників ринку:

Акцептант ціни. Хоча ціна і формується в процесі конкуренції серед всіх
учасників ринку, але в той же час окремо узятий продавець не робить
ніякого прямого впливу на ціну. Якщо продавець запитує більш високу
ціну, усі покупці відразу ж переходять до його конкурентів, тому що в
умовах досконалої конкуренції кожен продавець і покупець мають повну і
правильну інформацію про ціну, кількостях продукту, витратах і попиті на
ринку.

Якщо ж продавець запитує більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі
задовольнити весь попит, що буде орієнтований на нього, у силу його
незначної частки на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку
цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо покупці і продавці діють однаково, то вони впливають на ціну.

Регулятор кількості. Якщо продавець змушений погодитися з переважаючими
на ринку цінами, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання
обсягу своїх продажів. У цьому випадку він визначає кількість товарів,
що має намір продати по заданій ціні. Покупцю також залишається лише
вибрати, скільки він захоче одержати по даній ціні.

Умови досконалої конкуренції визначаються такими передумовами:

велика кількість продавців і покупців, жодний з яких не має помітного
впливу на ринкову ціну і кількість товару;

кожний продавець робить однорідний продукт, що ні в якому відношенні не
відрізняється від продукту інших продавців;

бар’єри для входу на ринок у довгостроковому аспекті або мінімальні, або
взагалі відсутні;

ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни існують і ресурси —
перемінні фактори виробництва – мобільні;

кожний продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією про
ціну, кількість продукту, витратах і попиті на ринку.

Неважко бачити, що жодний реальний ринок не задовольняє всі перераховані
умови. Тому схема досконалої конкуренції має в основному теоретичне
значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових
структур . І в цьому її цінність.

Для учасників ринку в умовах досконалої конкуренції ціна — це заданий
розмір. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він
захоче запропонувати по даній ціні. Це означає, що він одночасно
акцептант ціни і регулятор кількості.

3.2.2. Монополія.

Один продавець протистоїть багатьом покупцям, причому цей продавець є
єдиним виробником продукту, що не має, до того ж, близьких
товарів-замінників. Така модель має такі характерні риси як:

а) продавець є єдиним виробником даного товару (продукту)

б) реалізований продукт унікальний тому, що немає його замінників;

в) монополіст має ринкову владу, контролює ціни, постачання на ринок
(монополіст є законодавцем ціни, тобто монополіст призначає ціну і
покупець при заданій монопольній ціні може вирішувати, яку кількість
товару він може закупити, але в більшості випадків монополіст не може
призначати довільно високу ціну, так як у міру росту цін попит
знижується, а при падаючих цінах попит зростає);

Отже монополія – це виключне право виробництва, торгівлі, промислу і
т.д., що належить одній особі, визначеній групі осіб або державі; ринок,
на якому діє один продавець деякого товару або виду послуг. Розрізняють
закриту, природну і відкриту монополію.

Така класифікація монополії на три категорії умовна. Деякі фірми можуть
належати до декількох видів монополії. До їхнього числа відносяться,
наприклад, фірми, що обслуговують систему телефонного зв’язку, а також
електричні і газові компанії, що можуть бути віднесені як до природної
монополії (тому що є присутнім ефект економії на масштабах), так і до
закритої монополії (тому що присутні бар’єри для конкуренції). Також
може бути проведена класифікація, заснована на врахуванні тимчасових
інтервалів. Наприклад, патентне свідоцтво дає фірмі закриту монополію на
короткостроковий період. Останнє відбувається не тільки через
обмеженість терміну дії патенту, але також через те, що конкуренти
можуть винайти нові продукти.

Монополія є повним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує тільки
один продавець, причому він виробляє товар, що не має близьких
замінників.

Монопольна діяльність — дії (бездіяльність) суб’єктів ведення
господарства за умови монопольного становища на ринку одного суб’єкта
ведення господарства (групи суб’єктів ведення господарства) у
виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів
державної влади, органів місцевого самоврядування й органів
адміністративно-господарського керування і контролю, що спрямовані на
недопущення, істотне обмеження, усунення конкуренції.

В умовах монополії, виробник спроможний цілком контролювати об’єм
пропозиції товару, що дозволяє йому вибирати будь-яку ціну з можливих
відповідно до кривої попиту, розраховуючи при цьому одержати
максимальний прибуток. Тому вибір ціни з можливих варіантів визначений
розміром прибутку, одержуваного від продажу можливої кількості товару по
даній ціні.

Прагнення монополіста до максимізації прибутку шляхом встановлення
контролю над цінами й обсягом продаж є порушення вільної конкуренції і
встановлення особою влади на ринку.

Ринкова влада означає спроможність продавця (покупця) впливати на ціну
товару. Особливе місце займає феномен «природної монополії».

Природна монополія виникає в галузі, в якій довгострокові середні
витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує ринок
вцілому. У такій галузі мінімальний ефективний маштаб виробництва товару
близький до кількості або навіть перевищує те, на який ринок пред’являє
попит по будь-якій ціні, достатньої для покриття витрат виробництва. У
даній ситуації поділ виробництва між двома або великою кількістю фірм
призведе до того, що маштаби виробництва кожної будуть неефективно малі.
З природними монополіями, в основі яких лежить економія на маштабах
виробництва, тісно пов’язані монополії, що базуються на володінні
унікальними природними ресурсами.

До природних монополістів відносяться підприємства суспільного
користування і підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси
(наприклад, електричні і газові підприємства, компанії водопостачання,
лінії зв’язку і транспортні фірми). Як правило, подібні «природні
монополії» знаходяться у власності держави або діють під її контролем.
Існування природних монополій пояснюється особливим ефектом, пов’язаним
із маштабом виробництва, — ефектом економії ресурсів у результаті
укрупнення виробництва. Відомо, що велике виробництво має перевага перед
дрібним при порівнянні розмірів витрат при однорідному виробництві.
Внаслідок кращої технічної оснащеності і більшої потужності великого
підприємства відбувається підвищення продуктивності праці, а виходить,
зниження витрат на одиницю продукції. Це означає більш ефективне
використання ресурсів. Тому природні монополії стають бажаним явищем для
товариства, хоча монополістична природа всерівно змушує регулювати їхню
діяльність.

Відкрита монополія — монополія, при якій одна фірма, принаймі, на якийсь
час, стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального
захисту від конкуренції. У ситуації відкритої монополії часто
виявляються фірми, які вперше вийшли на ринок із новою продукцією. Їхні
конкуренти, проте, можуть з’явитися на ринку трохи пізніше.

Закрита монополія захищена від конкуренції за допомогою юридичних
обмежень. Прикладом може служити монополія поштової служби США на
доставку пошти першим класом. Іншими варіантами виникнення закритої
монополії є патентний захист, інститут авторських прав. Штучні бар’єри
для запобігання проникнення на монополістичний ринок конкурентів подані
юридичними обмеженнями у формі «ліцензій», «авторського права»,
«товарних знаків» або «патентного захисту».

Ліцензія — це право фірми на виняткове здійснення визначеного виду
діяльності на даному ринку.

Авторське право контролює продаж і поширення оригінального твору в
інтересах його автора (книги, музичного твору, програми для ЕОМ); воно
дійсно протягом усього життя автора (і ще протягом 50 років після його
смерті в інтересах його спадкоємців).

Товарні знаки — це спеціальні символи, що дозволяють довідуватися
(«індентифікувати») товар, послуги або фірму; конкурентам забороняється
використовувати зареєстровані товарні знаки, підробляти їх або
застосовувати схожі, що плутають споживача.

Патент — свідоцтво, що засвідчує виняткові права автора на розпорядження
створеним їм благом (технологією); якщо фірма має патент на технологію
виробництва якогось продукту, то це унеможливлює виробництво даного
товару іншими фірмами протягом терміна дії патенту. Звичайно, власник
патенту може продати свою технологію або взагалі її не використовувати,
але це його право. І тільки одержання патенту на альтернативну
технологію дозволить конкурувати з фірмою-монополістом.

Монопольна ціна — ціна, що встановлюється суб’єктом ведення
господарства, що займає монопольне положення на ринку, і призводить до
обмеження конкуренції або порушенню прав споживачів.

Монополія чиста (абсолютна) — ситуація, коли на конкретному товарному
ринку виступає усього один продавець.

Монополія в чистому виді — явище вкрай рідкісне. Як і досконала
конкуренція, вона являє собою скоріше економічну абстракцію. Досить
часто як приклад чистої монополії призводять систему телефонного
зв’язку, і це майже вірно. Але не варто забувати, що інші види зв’язку
(наприклад, експрес-пошта або супутниковий зв’язок) створюють приховану
конкуренцію, пропонуючи якісні замінники телефонного зв’язку. Крім того,
слід зазначити, що монополія не може цілком усунути потенційну
конкуренцію з боку інших вітчизняних або іноземних виробників товарів.

Монополія, що виникає з боку попиту, коли на ринку є тільки один
покупець при множині продавців, називається монопсонією. Така ринкова
структура в усім схожа з монополією, риси якої переносяться на покупця.

3.2.3. Монополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція — це коли велика кількість виробників,
пропонує схожу, але не ідентичну (із погляду покупців) продукцію.

На відміну від досконалої конкуренції, монополістична припускає, що
кожна фірма продає особливий тип товару, що відрізняється якістю,
оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача складаються
«нецінові преваги» (політичні, естетичні, фізіологічні). В умовах
монополістичної конкуренції фірма виготовляє не однакову, а
«диференційовану» продукцію і тим самим стає своєрідним «монополістом»
своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс» має інші смакові
властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста «Колгейт»
відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією).

На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована
також і за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого
користування), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами.
Таким чином, фірми на цьому ринку вступають у своєрідне суперництво не
стільки через ціни, скільки за допомогою всякої диференціації продукції.

Повсюдне змагання фірм в умовах диференціації товару не усуває
монополістичної влади фірми над своїм видом товару, що дозволяє
підприємству підвищувати (або понижувати) ціну на нього незалежно від
конкурентів, хоча ця влада обмежена наявністю виробників аналогічних
продуктів і значної свободи входу в галузь.

Відносно необмежене проникнення нових конкурентів на ринок є важливою
характеристикою монополістичної конкуренції. Виробники, що працюють на
такому ринку, не є значними підприємствами, тому їм не потрібен великий
початковий капітал. Це підстьобує їх до вступу в галузь і конкуренції з
марками виробленого тут товару.

Модель ринку монополістичної конкуренції описує множину реально існуючих
ринків. Його характеристики достатньо точно відповідають більшості
галузей сфери обслуговування (у якості прикладів можна назвати мережу
ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг,
у виробничих галузях — це виробництво одягу, безалкогольних напоїв,
прального порошку, обчислювальної техніки, комп’ютерів).

Монопольність у такій моделі полягає в тому, що кожна фірма в умовах
диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над
своїм товаром; вона може підвищувати і понижувати ціну на нього поза
залежністю від дій конкурентів, хоча ця влада й обмежується наявністю
виробників аналогічних товарів. Крім того на монополістичних ринках
поряд із дрібними і середніми фірмами існують достатньо великі.

При такій моделі ринку фірми ринуться розширювати свою область преваг
шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається насамперед за
допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, що
однозначно виділяють розходження товарів.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої поліполії по
таких ознаках:

на поліпольному ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;

для учасників ринку немає повної прозорості ринку, і вони діють не
завжди відповідно до економічних принципів;

підприємства намагаються розширити свою область преваг шляхом
індивідуалізації своєї продукції;

доступ до ринку для нових продавців при монополістичній конкуренції
ускладнений у силу наявності преваг;

єдиний продавець (монополіст). — Реалізований продукт унікальний, тому
покупець змушений сплачувати встановлену монополістом ціну (або
відмовитися від покупки даного товару);

повний контроль монополіста над ціною товару й обсягом продаж.

3.2.4. Олігополія.

Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін
«олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, на якому
існують декілька фірм, окремі з який контролюють значну частину ринку і
вступ на цей ринок нових фірм утруднено. Приклади класичних олігополій:
«велика трійка» у США — «Дженерал моторз», «Форд», «Крайслер».

Продукція, вироблена фірмами, може бути як однорідна, так і
диференційована. Однорідність переважає на ринках сировини і
напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація — на ринках
споживчих товарів (автомобілі).

Нечисленність фірм сприяє їхнім монополістичним угодам: по встановленню
цін, поділу ринків або по інших засобах обмеження конкуренції між ними.
Доведено, що конкуренція на олігопольному ринку тим інтенсивниша, чим
нижче рівень концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки.

Важливу роль у характері конкурентних відношень на такому ринку грають
об’єм і структура тієї інформації про конкурентів і про умови попиту,
якою фірми володіють: чим такої інформації менше, тим більше
конкурентною буде поведінка фірми. Основна відмінність олігопольного
ринку від поліпольного пов’язана з динамікою цін. Якщо на поліпольному
ринку вони пульсують безупинно і безсистемно в залежності від коливань
попиту і пропозиції, то при олігополії мають тенденцію до стійкої
фіксації і змінюються не так часто. Типово так зване лідерство в цінах,
коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть
за лідером. Доступ до ринку новим продавцям ускладнений. У випадку
угоди олігополістів із приводу цін, конкуренція усе більше зміщається в
напрямку якості, реклами й індивідуалізації.

Існування олігополії пов’язано з обмеженнями входу на даний ринок. Одне
з них — необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства
в зв’язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.

Нечисленність фірм на олігопольному ринку змушує ці фірми
використовувати не тільки цінову, але і нецінову конкуренцію, тому що
остання в таких умовах є більш ефективна. Виробники знають, що якщо вони
понизять ціни, то їхні конкуренти зроблять те ж саме, що призведе до
падіння прибутків.

Війна цін — повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм
олігопольної галузі, за допомогою якого, фірми розраховують збільшити
обсяги продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.

Тому замість цінової конкуренції, що буде результативна в умовах
досконалої конкуренції, «олігополісти» використовують нецінові методи
боротьби: технічна перевага, якість і надійність виробу, методи збуту,
характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу,
економічне шпигунство.

Характерна риса олігопольного ринку — залежність поведінки кожної фірми
від реакції і поведінки конкурентів. Значні розміри і значний капітал
фірм вкрай немобільні на ринку, і в цих умовах найбільші вигоди обіцяє
саме змова між олігопольними фірмами з метою підтримки цін і
максимізації прибутків. Виробники домовляються про співробітництво й
укладають (іноді відкриту і навіть оформлену) угоду про поділ ринку —
«картельна угода».

Картель являє собою угоду декількох підприємств, що встановлює для всіх
учасників обсяг виробництва, ціни на товар, умови найму робочої сили,
обміну патентами, розмежування ринків збуту і долю («квоту») кожного
учасника в загальному обсязі виробництва і збуту. Його ціллю є
підвищення цін (понад конкурентний рівень), але не обмеження виробничої
і постачальницько-збутової діяльності учасників.

Неможливість повністю і постійно використовувати картель для взаємодії
олігопольних фірм, змушує їх йти на негласні економічні угоди, таємну
економічну політику в області зміни цін і розмежування сфер впливу. Таке
співробітництво може виявлятися як через особливу економічну політику
олігопольних фірм у вигляді «жорсткості цін» або «лідерства у
ціноутворенні», так і через особливі організації типу «патентних пулів»
(або консорціумів).

Жорсткість цін — так називається практика дій олігопольних фірм, коли
навіть при зміні витрат або попиту певна фірма не схильна до зміни ціни.
Вона думає, що якщо їй прийдеться підняти ціну, то інші підуть за нею,
що призведе до втрати частини ринку. Таким шляхом фірми утримуються від
зміни цін через страх розв’язати «війну цін».

Лідерство в цінах означає практику, коли при формуванні цін на свою
продукцію компанія орієнтується на ціни, установлені лідером — частіше
усього домінуючою у даній галузі і на даному ринку великої фірми. Це
демонструє своєрідна прихована змова, хоча її наявність звичайно не
доведена.

Патентні пули — це угода про спеціалізацію і кооперацію виробництва, а
консорціум — об’єднання фірм із метою проведення спільних наукових
досліджень, спільного будівництва великих інвестиційних об’єктів. Обидві
організації виконують картельні функції і є базою для організації змови
про поділ ринку.

3.3.Антимонопольна політика.

Антимонопольна політика — одне з напрямків державного регулювання
економіки, що являє собою комплекс державних заходів (відповідне
законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення
і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та
ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку і забезпечуючи
розвиток конкуренції серед товаровиробників.

Антимонопольне законодавство — законодавчо закріплені основні правила
діяльності суб’єктів, що хазяйнують на ринку, органів державної влади і
управління.

Основні завдання антимонопольного законодавства:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і
підприємництва в національній економіці;

б) зняття всіх перепон на шляху активізації конкуренції на правовій
основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб’єктів ринку,
центральних органів влади і управління, диктат суб’єктів, що хазяйнують
на ринку;

в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за
монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;

г) захист інтересів малого і середнього підприємництва від сваволі
великого бізнесу;

д) створення умов для розвитку національного господарства.

Антимонопольне законодавство тісно пов’язане з загальною системою
заходів, за допомогою яких держава намагається впливати на ринкові
відносини і форми об’єднання підприємців. Воно обмежує деякі найбільш
грубі й очевидні прийоми монополістичної діяльності, робить певний вплив
на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів
великих корпорацій.

Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводиться
урядом, що знаходиться при владі. Отже, ця програма є складовою частиною
в загальної економічної програми уряду, що може відображати інтереси
окремої підприємницької групи, тих чи інших соціальних груп або загальні
інтереси нації і повинна враховувати загальну внутрішню і зовнішню
економічну, соціальну і політичну кон’юнктуру. Це значить, що
ефективність застосування антимонопольного законодавства і діяльність
антимонопольної політики в цілому змінюються і залежать від зміни
політичного керівництва країни.

Великі корпорації в обхід антимонопольного законодавства
використовують легальні з погляду антимонопольного законодавства форми
об’єднань і монополістичної діяльності — холдингові компанії, систему
участі, конгломерантні злиття (об’єднання компаній, що відносяться до
різних сфер господарської діяльності), а також приховані прийоми
встановлення монопольного панування — джентльменські угоди, лідерство в
цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавства
корпорації проводять перебудову своєї структури, приспособлюються до
реалій, що змінюються, зберігаючи свою суть.

Холдинг — можна назвати на українській мові володіючим товариством,
створеним великими монополіями для управління дочірніми підприємствами
через систему участі. Ввібравши в себе контрольні пакети акцій десятків,
сотень, а іноді і тисяч підприємств, холдинг спрямовує їх на розвиток, а
прибутки, що ростуть, дозволяють великим холдингам повертатися і до
власної підприємницької діяльності. Юридично існують як акціонерні
товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові
підприємства.

Система участі — взаємне володіння одними акціонерними компаніями
цінними паперами (акціями, облігаціями) інших акціонерних компаній. Це
важлива діюча форма зв’язку і переплетення капіталів як усередині однієї
галузі, так і між галузями. Система участі створює багатоступінчасту
залежність великого числа підприємств від значного акціонерного
капіталу, що одержує можливість розпоряджатися величезними сумами чужого
капіталу і «викачувати» з підконтрольних підприємств прибуток.

Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства,
за природними монополіями, а також для недопущення методів несумлінної
конкуренції (дій суб’єктів, що хазяйнують, по дискредитації
конкурентів), на Україні створений антимонопольний комітет.

Висновки.

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального
функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси
і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного
процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу
продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по
кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До
негативних наслідків — «перемога» одних і «поразка» інших, розходження в
умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація
природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між
монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до
створення так би мовити «держави в державі». Монополізм призводить до
уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість
продукції, робить цю продукцію неконкурентноздатною на світовому ринку,
втрачаються стимули перебування більш ефективних рішень функціонування в
економіці й ін.

Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно
відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове
шпигунство, тобто ці два явища пов’язані між собою, не можна, звичайно,
заперечити ефективність промислового шпигунства, наприклад він значно
впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І усе ж,
незважаючи на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити
розвиток ні в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може
замінити науково-дослідні роботи, відкриття, тому що якщо увесь час
користуватися чужим, викраденим, то при цьому губиться деякий власний
потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.

У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних;
конкуренція — значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм
положенням в економіці.

Конкуренція — визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в
умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій
вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою
економікою.

Список використаних джерел:

Гасанов Р.М Промышленный шпионаж на службе монополий. — М.:
Международные отношения,1986.

Зайдель. Х , Теммен.Р Основы учения об экономике. М.: Дело ЛТД,1994.

Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання:
Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998.

Маконнелл. К., Брю. С . Экономикс : принципы, проблемы и политика. — М.:
Республика. 1992. Т. 1

Основи економічної теорії/ С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та
ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 1997.

Портер. М. Международная конкуренция. М.:1994.

Робинсон. Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции. М. 1986.

Толкачев. С. Несовершенная конкуренция. // Российский экономический
журнал. 1993. N.5.  

Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших
цивілізацій до становлення індустріального суспільства/ Б.Д.Лановик,
З.М.Матисякевич, Р.М.Матейко та ін. – К.: Генеза, 1994.

Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: «Дело ЛТД», 1993.

Гасанов Р.М Промислове шпигунство на службі монополій. М.: Міжнародні
відношення. 1986.

Портер. М Міжнародна конкуренція. М.:1994.

Робинсон. Дж. Економічна теорія недосконалої конкуренції. М.1986.

Рузавін. Г.И. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.

Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Київ 1998.

PAGE 1

Похожие записи