Тема: Суб’єкти інвестиційної діяльності
Вид заняття: лекція
Мета заняття: навчити студентів яку роль виконує держава, як суб’єкт
інвестиційної діяльності, яку участь у інвестиційної діяльності беруть
господарські товариства та фінансово-кредитні установи. Яка структура
реальних інвестицій.
Виховна мета: виховати у студентів самостійне мислення.
Міжпредметні зв’язки: “Державне регулювання”, “Економіка підприємств”.
Література: Пересада А.А. “Інвестиційний процес в Україні”, “Лібра”. –
К., 1998р.
План
1. Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності і її інститути.
2. Господарські товариства і корпорації.
3. Фінансово-кредитні установи.
4. Реальні інвестиції і їх структура.
1. Держава в ринковій економіці може виступати як в ролі інвестора,
так і в ролі учасника інвестиційної діяльності. Держава здійснює прямий
і непрямий вплив на інвестиційний процес.
Прямий вплив держави:
держава, як інвестор приймає на себе функції фінансування тих галузей
виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер, і може
виготовлятись тільки не державних правах (машинобудівництво,
металургія).
Непрямий вплив держави: здійснюється через інвестиційні інститути по
напрямку:
1. державного кредитування;
2. роздержавлення і приватизація;
3. податкове регулювання;
4. амортизаційна політика;
5. лізинг;
6. антимонопольні заходи;
7. стандартизація.
І. Національний банк України
1) грошово-кредитне регулювання: здійснюється за допомогою НБУ: за
допомогою формування
а) кредитної експансії (так звані “дешеві гроші”, обл. став.);
б) кредитна рестрикція (мета: зацікавлення інвестора в вкладенні
довгострокових капіталовкладень, одержання довгострокових кредитів;
збільшення облік. ставки).
2) купівля-продаж державних цінних паперів.
ІІ. Фонд державного майна: здійснюється політика реструктуризації і
приватизації.
Функції:
1) розробка проектів державних програм приватизації і контроль за їх
здійсненням.
2) заміна в процесі приватизації форм власності;
3) здійснення продажу майна загальної державної власності (продаж
ліквідованих підприємств);
4) розробка нормативних актів по питаннях управління державним майном,
здійснення його реалізації, здійснення аудитної перевірки ефективності
використання майна.
ІІІ. Державний інноваційний фонд: мета: для фінансування
матеріально-технічної підтримки заходів по забезпеченню розвитку і
використання досягнень науки і техніки. Кошти фонду використовуються для
фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослідних робіт за
рахунок відрахування підприємствами 11% від фактичного обсягу реалізації
продукції.
2. Основні типи виробничо-господарських товариств
1) акціонеорні товариства
2) товариства з обмеженою відповідальністю
3) товариства з додатковою відповідальністю
4) повне товариство
5) командитне товариство
6) холдінгові компанії
7) фінансово-промислові групи
8) лізингові компанії
1) Акціонерне товариство (АТ) – це товариство, яке має статутний фонд,
поділений на окрему кількість акцій, рівну номінальній вартості, і несе
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери
несуть відповідальність з зобов’язаннями в межах акцій, що їм належать.
Статистичний фонд акціонерного товариства повинен бути не менший суми,
що дорівнює 1250 мінімальних зарплат.
2) Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) – це товариство з
статутним фондом сумою не менше 625 мінімальних зарплат, розділеним на
частки, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники
несуть відповідальність в межах своїх внесків. Частка статутного фонду
учасника з часом може бути передана іншим учасникам, що є перевагою
такого товариства. Ця частка виплачується також учасникові при виході з
товариства, або його спадкоємцям.
3) Товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ) – має статутний
фонд, поділений на частки, що належить учасникам, які відповідають за
боргами товариства відповідно до своїх внесків у статутний фонд, а при
нестачі цих сум – додатково майном, що належить їм в однаковому для всіх
учасників кратному розмірі до їх внесків. Граничний розмір
відповідальності передбачається в засновницьких документах. В іншому
його діяльність аналогічна ТзОВ.
4) Повне товариство (ПТ) – це товариство, де всі учасники займають
спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність
за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Члени не можуть вступати
в інші товариства, крім АТ, від відповідає за боргами товариства
незалежно від того, виникли вони до чи після його вступу в товариство.
5) Командитне товариство – включає поряд з одним або кількома членами,
що несуть повну відповідальність, також одного або декількох вкладників,
відповідальність яких обмежується сумою внеску у майні товариства. Перші
несуть солідарну відповідальність за боргами товариства і здійснюють
управління ним, другі вносять не більше 50%. В разі ліквідації внески
вкладникам повертаються в першу чергу.
6) Холдінгова компанія – володіє контрольним пакетом акцій інших
компаній (дочірніх підприємств). Це вид підприємницької діяльності, суть
якої полягає в придбанні юридичними особами контрольних пакетів акцій
різних компаній та здійснення контролю над такими юридичними особами, як
пов’язані особи.
7) Фінансово-промислова група – це промислово-банківський і
торгівельний концерн – велике угрупування підприємств, банків, юридичних
осіб. Нема головної фірми, що спеціалізується на управлінні. Вони
(групи) здійснюють спільні інвестиції і вкладають в найбільш
перспективні галузі промисловості.
8) Лізингові компанії. Лізинг до фінансово-кредитних установ. Тобто ЛК
купує у виробника товари і надає в оренду. Виробник виграє, бо одержує
всі гроші зразу, орендар сплачує вартість товару на протязі тривалого
часу і ЛК одержує % за операції.
3. До фінансово-кредитних установ належить:
1) комерційні банки;
2) небанківська система:
а) інвестиційний фонд;
б) інвестиційна компанія;
в) страхова компанія (захист від ризиків);
г) Пенсійний фонд;
д) лізингові компанії.
Інвестиційний фонд – здійснює випуск акцій з метою залучення грошових
коштів інших інвесторів та їх розміщення в цінних паперах. Це є юридична
особа, затверджена в формі акціонерного товариства (закритого і
відкритого), виключною діяльністю якого є спільне інвестування.
Особливістю ІФ: може залучати грошові кошти населення (компаніям це не
дозволяється), що дозволяє збільшити активи.
Інвестиційні компанії – це торгівець цінними паперами, який, крім інших
видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного
інвестування шляхом емісії цінних паперів і їх розміщення.
Функції інвестиційної компанії:
– організація випуску цінних паперів;
– вкладання коштів в цінні папери;
– купівля-продаж цінних паперів.
Інвестиційні компанії створюють власні фінансові ресурси тільки за
рахунок коштів засновників та емісії цінних паперів, що продаються
юридичним особам.
Для ІФ і ІК законом встановлюються обмеження (для ліквідації
монополізму):
1) ІФ (ІК) не можуть придбати більше як 5% цінних паперів одного
емітента;
2) статутний капітал ІФ повинен складати більше, як 2000 мінімальних
заплат, а ІК – не менше 50 000 мінімальних зарплат на момент реєстрації;
3) ІФ не має права випускати облігації, векселі, тримати в цінних
паперах більше 70% активів.
Пенсійні фонди – створюються приватними і державними корпораціями,
фірмами, для виплати пенсій.
Учасники інвестиційної діяльності – це спеціалізовані фірми, що
представляють певні види послуг і здійснюють певного типу роботу.
1) Найбільш зручною для інвестора є фірма-девелопер – це юридична
особа, яка приймає на себе функції по повній реалізації капіталу
інвестора: здійснює пошук найбільш вигідних місць вкладання коштів
інвестора. А також розробляє проект, здійснює його фінансування і
реалізацію. В цих умовах фірма одержує 5-10% від загальної суми
інвестицій.
2) Фірми-ріелтери – фірми-посередники по торгівлі нерухомістю. Працюють
на комісійних засадах: 3-10% від суми контракту. В контрактах
передбачаються строки реалізації об’єкту.
3) Важливе значення в інвестиційному процесі відіграють
інжиніринго-консалтингові фірми. Вони на договірних засадах розробляють
різного роду документацію для інвестора: інформаційну, науково-технічну,
проектно-кошторисну, опрацьовують проекти бізнес-планів.
4. Реальні інвестиції – повністю спрямовуються на збільшення реального
капіталу: основного і оборотного, тобто на основні доходи, та на приріст
матеріально-виробничих запасів.
Термін “реальні інвестиції” заснований в міжнародній практиці в системі
національних рахунків в ООН. В ринковій економіці реальні інвестиції
поділяються на:
– валові реальні інвестиції;
– чисті реальні інвестиції.
Валові реальні інвестиції – це загальний обсяг інвестованих коштів в
певний період, у нові будови, реконструкцію, придбання засобів
виробництва та на приріст товарних виробничих запасів.
Чисті реальні інвестиції – це валові інвестиції зменшені на суму
амортизаційних відрахувань в певному періоді.
ВІ = ЧП + АВ
ЧІ = ВІ – АВ
Валові інвестиції – це капітальні вкладення. Капітальні вкладення, як
економічна категорія – представляють собою сукупність вартісних та
матеріально-речових факторів перетворених у системі капітального
будівництва в основні фонди.
Реальні інвестиції є надійним розміщенням капіталу. Причини:
– ціна на об’єкт реальної інвестиції росте більшими темпами, ніж
знецінюється національна валюта;
– реальні інвестиції приносять більші прибутки, ніж вкладення в
фінансові активи (цінні папери);
– реальні інвестиції відображають імідж компанії.
Валові інвестиції
фонд накопичення
в національних доходах
фонд відтворення фонд оновлення
валові інвестиції
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
