Реферат на тему:

Структура економіки України

В науці управління відсутній єдиний методологічний підхід щодо
дослідження сутності, властивостей об’єктів державного управління, їх
класифікації [1, с.4; 2, 3, с.215]. Уявляється найбільш прийнятним
двохаспектний підхід: організаційно-структурний та функціональний. Такий
підхід дозволяє розглянути об’єкти управління не тільки як формально
визначені організаційні структури, але і як суб’єктивну діяльність
людей, їх усвідомлену поведінку [4, с.74-83].

Якщо класифікувати системи за сферами діяльності, то об’єктом державного
управління будь-якою системою є структурована соціальна спільнота, що
функціонує для досягнення загальних цілей [5, с.49]. Щодо управління
економікою, то, за функціональним підходом, об’єктом управління є люди,
відносини яких здійснюються у сфері економіки. Використовуючи
структурний підхід, можливо виділити як галузі економіки, так і окремі
територіальні утворення, у межах яких діють економічні відносини.

Отже, за двохаспектним підходом цілісну систему управління економікою
складає діяльність людей, яка має певні організаційні форми виразу. З
одного боку – це діяльність з функціювання галузей економіки, а з іншого
– діяльність з функціювання адміністративно-територіальних одиниць –
сіл, селищ, міст, районів, областей, а також
адміністративно-територіальних утворень – економічних районів,
підрайонів, локальних господарських утворень у вигляді окремих суб’єктів
господарювання.

Суб’єктом державного управління економікою постає внутрішньо
організована сукупність органів державної влади, які здійснюють
постійний вплив на об’єкт управління. Останнє досягається через
діяльність державних службовців з реалізації окремих функцій, покладених
на органи державної влади, їх структурні підрозділи.

Систему державного управління економікою, яка складається з суб’єкту та
об’єкту, можливо структурувати на ряд відносно самостійних підсистем,
поклавши в основу структурування особливості кожного виду діяльності
об’єкту управління. Виходячи з цього, систему державного управління
можливо розглядати як сукупність: підсистем територіального управління,
галузевого управління, загальнодержавного управління. Найбільш
узагальненим є виділення підсистем на засадах функціювання сфер
виробництва та обігу: функціональні підсистеми державного управління
матеріальним виробництвом та сферою обігу.

Ці загальнотеоретичні засади підтверджуються дослідженням процесів
трансформації економіки та державного управління нею у контексті
вітчизняного та світового досвіду.

Процеси трансформації системи державного управління
соціально-економічними відносинами, які відбуваються в Україні, країнах
СНД, Східної Європи мають перехідний характер: від централізованої
системи управління до іншої системи. Колишня система
соціально-економічних відносин була заснована на державній власності на
засоби виробництва. Сучасний стан економічного устрою базується на
багатьох формах власності, які сформувалися шляхом перетворень
державної.

П.Самуельсон відмічав, що з кінця XIX сторіччя майже в усіх країнах
активізувалась управлінська діяльність держави через розширене
використання економічних методів. Існуюча економіка являє собою
“змішану” систему вільного підприємництва, економічний контроль за
функціюванням якої здійснюється державою та приватними інститутами.
Елементи державного контролю переплітаються з елементами впливу ринку на
організацію виробництва та споживання. П.Самуельсон та У.Нордхауз
підкреслювали, що в американській економіці уряд відіграє важливу роль у
законодавчому регламентуванні економічного життя. Уряд надає послуги у
сфері освіти, підтримці правопорядку, регулюванні підприємницької
діяльності, здійснює контроль забруднення навколишнього середовища [12,
с.21,38,48]. При цьому вчені підкреслюють необхідність взаємодії
ринкового механізму управління державою. Вони заявляють, що дві складові
– ринок та уряд – необхідні для стійкого функціювання економіки.

Більшість авторів також вважають, що “капіталістична” економіка являє
собою змішану економіку, у якій взаємодіють державний та приватний
сектори. Державне управління здійснюється шляхом впливу політичних
партій, які прийшли до влади та мають свої погляди на ступінь державного
втручання у економічний розвиток країни [13, с.11]. У стратегічних
напрямках економічного розвитку держави надається пріоритет приватному
бізнесу, або активізується функціювання державного сектору.

П.Самуельсон та У.Нордхауз наводять ряд прикладів державного
регулювання з метою виправити недоліки дії ринкового механізму (табл.1).

Таблиця 1

Приклади державного регулювання

та напрямків урядової політики [12]

Недоліки

ринкового

механізму Державне регулювання Напрямки урядової політики

НЕЕФЕКТИВНІСТЬ

Монополії

Вплив зовнішніх факторів

Товари (послуги), що надаються державними або громадськими організаціями
Втручання на ринках

Субсидіювання діяльності, яка має бути ефективною для розвитку держави
Антимонопольне законодавство

Регулювання рівня забруднення зовнішнього середовища

Національна безпека

НЕРІВНІСТЬ

Нерівність розподілу доходів Перерозподіл доходів Прогресивне
оподаткування доходів

Програми підтримки малозабезпечених

НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

Інфляція,

безробіття,

повільні темпи росту валового національного продукту Стабілізація шляхом
макроекономічної політики Грошова політика (зміна кількості грошей у
обігу, рівень процентних ставок)

Фінансова політика (податки, програми державних видатків)

С.Фішер, Р.Дорнбуш, Р.Шмалензі наводять приклад семи країн, розташовуючи
їх залежно від характеру економічного розвитку, ступеню превалювання
державного або приватного секторів. Але при цьому автори зауважують, що
навіть у країнах, які вважаються країнами з ринковою економікою (США),
органи державної влади та управління здійснюють значний вплив на
розвиток країни. Вони встановлюють правові норми, надають послуги
(забезпечують обороноспроможність, здійснюють широкомасштабні
трансфертні платежі), фінансуючи себе шляхом оподаткування та позик.
Державні структури впливають на ціни, процентні ставки, податки [14,
с.57].

У багатьох країнах, у тому числі в Україні, існує проблема визначення
міри державного втручання у економіку. Така проблема існує у країнах
розвиненої демократії та ринкової економіки США, Великій Британії,
Германії. Вчені визнають, що у багатьох країнах питання щодо
оптимального рівня державного втручання є причиною тривалих суперечок.

Теоретик та організатор господарської реформи у Федеративній Республіці
Німеччині Л.Ерхард розглядав ринок не як самоціль, а як засіб досягнення
соціальних цілей, подолання класових протиріч. Максимальний розвиток
творчих сил у країні, на погляд автора, вільна приватна ініціатива та
конкуренція повинні сполучуватись з активною роллю держави у
господарському житті [15, с.17-18].

До висновку щодо доцільності функціювання змішаної економіки приходять і
російські вчені-економісти: В.Варга, О.Нестеренко, О.Люсов, І.Волосов
[16,17]. Залежно від регулюючої ролі держави та соціальних завдань,
О.Люсов виділяє такі моделі ринкової економіки: американську, японську,
шведську, німецьку, французьку. Основу виділення моделей складають такі
ознаки: економічні можливості країн, традиції, ідеологія правлячої
партії. Автор наводить порівняльну характеристику двох основних моделей
економіки: американської та японо-німецької (табл.2).

Таблиця 2

Характеристика двох основних моделей

економік

Американська модель Японо-німецька модель

Мінімальна роль держави у економічній сфері Особливе значення надається
соціальним аспектам ринкової економіки (соціальне страхування, пенсійне
забезпечення, скорочення кількості безробітних та інше)

Різка різниця між рівнями життя заможних та бідних Влада веде боротьбу
із соціальними проблемами. При перерозподілі державних коштів влада
стежить за забезпеченням соціальних прав усіх громадян на випадок
хвороби, безробіття, виходу на пенсію та інше

Різка різниця у рівні заробітної плати. Голова великої фірми отримує
платню у середньому у 110 разів більше, ніж службовець Менша різниця у
рівні заробітної плати. Голова великої фірми отримує, у середньому,
більше, ніж службовець: у Германії — у 23 рази, у Японії — у 17 разів

Особистий успіх Почуття “общини”, національної гордості

Менший податок на прибуток Податок на прибуток залежить від маси
прибутку

Вирішальна роль відводиться біржі Вирішальна роль належить банку.
Центральному банку надано повну автономію

Нові робочі місця створюються, в основному, у сфері обслуговування Нові
робочі місця створюються як у сфері обслуговування, так і у промисловій
сфері – держава активно бере участь у створенні нових галузей

Американське підприємство – товар. Основний критерій – прибуток
Підприємство-товар, але, одночасно, це ще й спільнота людей

Службовці пов’язані із компанією тільки грішми. Разом із продажем
підприємства продаються та покупаються робітники Усі службовці об’єднані
загальними інтересами відданості підприємству. Робітники відповідають за
підприємство, беруть участь в управлінні, мають почуття соціальної
відповідальності. Для компаній – це важливий чинник стабільності, який
сприяє успіху

Бюджетний дефіцит та зовнішня заборгованість Стабільність у економіці

Американська модель – “ліберальна модель капіталізму” Японо-німецька
модель – модель “капіталізму із людським обличчям”

Специфіка розвитку народного господарства України, національно-історичні
особливості зумовили необхідність розробки своєї моделі переходу до
ринку, хоча, за соціальною спрямованістю до вітчизняної економіки
найближча шведська модель, а за особливостями ведення господарства –
японська.

Отже, сучасна економіка є складним об’єктом державного управління.
Застосування двохаспектного підходу щодо її дослідження –
організаційно-структурного та функціонального – дозволяє розглянути
економіку комплексно.

Якщо використовувати організаційно-структурний підхід і структурувати
економіку за територіальною ознакою, можливо проаналізувати існуючі
теорії територіального управління.

Спочатку питання необхідності комплексного дослідження проблем
територіального розвитку зумовило появу терміну
“територіально-виробничий комплекс”. Причому думка щодо його складу
розділилася. З одного боку, територіально-виробничий комплекс
розглядався як окреме територіальне утворення, що здійснює самостійний
розвиток без регулювання з боку міністерств та відомств [18, с.10; 19,
с.232; 20, с.178; 21, с.303]. З іншого боку, територіально-виробничі
комплекси розглядалися як вища форма організації господарства та
виробничих сил [18, с.10; 21, с.303], як головний структуроутворюючий
елемент народного господарства.

Крім територіально-виробничого комплексу, вводилися поняття
“господарсько-територіальний комплекс”, “виробничо-територіальний
комплекс”, “міжгалузевий комплекс”, “програмно-цільовий
територіально-виробничий комплекс”. Ці поняття вводилися залежно від
способу вирішення завдання сполучення виробничого та соціального
інтересів. Якщо пріоритет віддавався господарському, не соціальному
розвитку – мався на увазі “господарсько-територіальний комплекс”. Якщо
була вилученою невиробнича сфера – “виробничо-територіальний комплекс”.
Термін “програмно-цільові територіально-виробничі комплекси” вводився з
метою відокремлення від комплексів економічних районів, областей.

У країнах демократичних існувала думка щодо територіально-виробничого
комплексу як підходу. Засадами такого уявлення був системний підхід до
дослідження проблем комплексоутворення. При подальшому дослідженні
проблем розвитку територіальних утворень вчені дійшли висновку щодо
необхідності введення термінів “елементарний територіальний осередок”,
“елементарна система виробництва”.

Узагальнення предмету наведених досліджень дозволяє дістатись висновку,
що, не зважаючи на існування різних підходів, предмет досліджень єдиний
– окремі об’єкти народного господарства.

Як узагальнююче, було введено поняття “територіальна
соціально-економічна система”. Під нею розумілася різного рангу форма
просторової організації соціально-економічного життя суспільства у
вигляді промислового або сільськогосподарського підприємства, міста,
промислового центру, району [21, с.303]. У визначенні наголос зроблений
на організаційному аспекті і не розкрита суть самого поняття
“територіальна соціально-економічна система”.

Подальше застосування двохаспектного підходу щодо дослідження об’єкту
управління – економіки дозволяє виділити певні ознаки структурування.
Якщо структурувати за умовами господарювання, то можливо виділити
державний та ринковий сектори економіки. Залежно від
соціально-економічних, національно-історичних умов розвитку кожної
країни держава здійснює управління економкою шляхом ефективної
взаємодії секторів.

З іншого боку, економіка України, як об’єкт державного управління, являє
собою сукупність виробничих відносин, врегульованих чинним
законодавством. Дія виробничих відносин зумовлена економічним
механізмом. Економічний механізм можливо визначити як сукупність
методів, засобів господарської та управлінської діяльності. До нього
належать: відносини власності, засоби державного регулювання (податкова
політика, антимонопольна політика, контроль за цінами), методи
господарювання. Економічний механізм надзвичайно рухливий, відповідає
формі конституційної структури держави. Суб’єктом дії економічного
механізму постають органи державного управління. Об’єктом дії
економічного механізму є певні структурні одиниці, виділені за такими
ознаками: сфера суспільного виробництва, компонентна, територіальна
ознака.

За сферами суспільного виробництва виділяють такі структурні одиниці:
галузі, підгалузі, окремі виробництва. За територіальною ознакою –
економічні зони, економічні райони, області (регіони), райони, локальні
господарські утворення у вигляді промислових центрів, вузлів, окремих
підприємств виробничої або невиробничої сфер діяльності. Низовою ланкою
в економіці постають окремі суб’єкти господарювання певної форми
власності.

Структурування народного господарства можливо також проводити за
компонентною ознакою. У цьому випадку компонентами є: територія,
природні умови та ресурси, населення, промисловість, сільське
господарство, сфера послуг, інфраструктура.

Процес структурування, вибір ознак, які складають основу структурування
економіки, залежать від мети та відповідних способів її досягнення.
Способи досягнення мети структурування обирають органи державного
управління.

Мета державного управління складається у забезпеченні дотримання
національних інтересів, які означені у ст.ст. 2,3,5, Конституції
України. Ними є: територіальна недоторканість і цілісність, забезпечення
прав та свобод людини, здійснення державної влади через органи державної
влади та місцевого самоврядування.

Способи досягнення залежать від об’єкту, на який здійснюють вплив органи
державного управління. Якщо об’єктом впливу є економіка, структурована
за компонентною та ознакою сфери суспільного виробництва, то органи
державного управління розробляють програму структурної перебудови
економіки. Якщо об’єктом державного управління постає економіка,
структурована за територіальною ознакою, то розробляється програма
здійснення державної регіональної економічної політики.

У державному управлінні економікою існує проблема оптимального поєднання
галузевих та територіальних інтересів. Але обидві проблеми складають
частину єдиного цілого – процесу управління економікою і тому неможливо
вирішувати їх окремо одне від одного. Доцільною є постановка завдання
оптимізації державного управління шляхом сполучення територіального та
галузевих інтересів. Змінюючи структурні пропорції, раціонально
використовуючи ресурсний потенціал регіонів, стимулюючи їх ефективний
розвиток, держава забезпечує оптимальне і стабільне функціювання
економіки та її соціальну орієнтованість.

При соціальній орієнтованості ринкових перетворень (ст. 1, 13
Конституції України) критерієм оптимальності виступає соціальна цінність
– життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність, безпека людини (ст.
3 Конституції України).

Адміністративно-правовий аспект проблеми державного управління
економікою складається з забезпечення оптимального сполучення політики
структурних змін та регіональної економічної політики суб’єктами
державного управління, якими виступають органи державної влади –
законодавчої, виконавчої та органи місцевого самоврядування. Органи
судової влади виступають арбітрами при вирішенні проблем щодо
нормативного забезпечення взаємодії органів.

За масштабом охоплення економічних проблем ефективне функціювання
регіональної економіки є пріоритетним за причиною базування галузевих
змін на регіональних особливостях. При цьому відокремлення галузевих і
регіональних проблем недоцільне. Їх потрібно вирішувати комплексно.

Сучасний стан економіки України характеризується значними структурними
диспропорціями, не відповідає потребам людини, не забезпечує їй
нормальних умов життєдіяльності. Питома вага виробництва предметів
споживання у загальному обсязі продукції промисловості у 1996 році
становила лише 21,3% за діючими цінами тоді, як у країнах з розвиненими
ринковими відносинами цей показник досягає 50-60% [22].

Неможливо ігнорувати і той факт, що Україна отримала у спадщину від
Радянського Союзу диспропорційну структуру економіки з перевагою у
валовому внутрішньому продукті продукції військово-промислового
комплексу та добувної промисловості. В процесі розбудови держави і
переходу до ринку структурні диспропорції значно поглибились.

Економіка України була спрямована на обслуговування потреб
загальносоюзного комплексу та країн-членів Ради Економічної
Взаємодопомоги. Як наслідок – її відкритість. Коефіцієнт покриття
імпорту експортом по товарах та послугах у 1996 році був низьким – 0,95,
порівняно – у 1995 року цей показник дорівнював – 0,93 [22]. Такі цифри
свідчать про залежність економічного розвитку країни від закордонних
постачальників при низькому рівні розвитку вітчизняного виробництва.

Оцінюючи стан соціально-економічного розвитку України, необхідно
враховувати і той факт, що у країні відсутні значні ресурсні можливості
для подальшого нарощування видобутку нафти й газу, що робить її
економіку залежною від імпорту цього виду природних ресурсів. Негативною
є залежність від імпорту не лише паливних ресурсів, а й кольорових
металів [21]. Так, в Україні за 1997 рік видобуто 83,4 млн.т. умовного
палива, яке структурно складається з видобутку вугілля (66%), газу
(26%), нафти, включаючи газовий конденсат (7,3%). Імпорт мінерального
палива, газу, нафти і продуктів переробки складає 45,7% всього імпорту
товарів країни. У структурі виробленої електроенергії 45,1% належить
атомним електростанціям [23].

Диспропорційна не тільки галузева структура економіки України, існує
значна диференціація між регіонами у рівнях виробництва промислової та
сільськогосподарської продукції у розрахунку на душу населення.
Спеціалісти оцінюють різницю як більш, ніж подвійну [24].

Набули деструктивних розмірів диспропорції вторинної хвилі, викликані
скороченням виробництва та інвестиційної діяльності, інфляцією,
порушенням господарських зв’язків. Існує нагальна потреба у формуванні
ринкових структур.

Подоланню кризових явищ, відновленню вітчизняної економіки повинне
сприяти посилення регулюючої, керуючої ролі держави у процесах
розбудови. Як показують дослідження деструктивних змін у економіці та
чинників, що впливають на їх поглиблення, головним з них є втрата
керуючих позицій держави, стихійність процесів, що відбуваються. Адже
світовий досвід показує необхідність стратегічної, регулюючої ролі
держави у формуванні соціально зорієнтованої ринкової економіки.

Похожие записи