Міністерство освіти і науки України

Білоцерківський політехнічний інститут

Циклова комісія

обліково-економічних

дисциплін

Курсова робота

на тему

“Споживання, заощадження та інвестиції.“

Виконав:

ст. групи Е-32

Косович Р. М.

Перевірила:

викладач

Медведюк Н. М.

Біла Церква 2001

План.

Споживання.

Заощадження.

Фактори доходу, що впливають на споживання та заощадження.

Недоходні фактори споживання та заощадження.

Сукупний попит на інвестиції.

Література:

Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М. “Макроекономіка”-К.:
“Либідь”, 1999.- с. 77-96

“Економіка” 10-11 клас —

З. Ватаманюка, С. Панчишина “Економіка 10 – 11 клас” – К.: “Либідь”,
1999 р. ; с. 239-245.

Основні терміни і поняття:

споживання;

заощадження;

середня схильність до споживання;

середня схильність до заощадження;

гранична схильність до споживання;

гранична схильність до заощадження;

ліквідність активу;

теорія постійного доходу;

гіпотеза життєвого циклу;

інвестиції.

Контрольні питання по темі:

“Споживання, заощадження та інвестиції.”

Розкриття, зміст функції споживання за допомогою графіка.

Розкрийте зміст функції заощадження за допомогою графіка.

Дайте визначення середньої схильності до споживання та заощадження.

Дайте визначення граничної схильності до споживання та заощадження.

Назвіть основні фактори доходу, що впливають на споживання та
заощадження.

Розкрийте зміст теорії “постійний доход”.

Розкрийте зміст гіпотези “життєвого циклу”.

Поясніть на графіках вплив недоходних факторів на споживання та
заощадження.

Проаналізуйте, як впливають на попит та інвестиції очікувана норма
чистого прибутку і відсоткова ставка.

Визначте, які невідсоткові фактори впливають на інвестиційний попит.

Питання 1.

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі
витрати, або споживання,- це витрати домашніх господарств на придбання
споживчіх товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього
продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в
межах 60 — 70 %, що зумовлює важливість для економіки прийняття про
споживання.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування,
непродовольчі витрати, послуги тощо). Тому в економічному аналізі
виходять з так званих “якісних моделей поведінки”, під яким розуміють
усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які
побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. “Якісні моделі
поведінки” ще називають “законами Енгеля” на ім’я німецького статистика
ХІХ ст. Ернеста Енгеля, який досліджував зміни у споживчих витратах
населення в залежності від зміни доходів.

У середньому споживчі витрати дійсно змінюються досить закономірно зі
зміною доходу. Але середні величини не розкривають всієї суті проблеми.
В кожній з груп доходів існують значні відхилення від середнього рівня
споживання.

Пріорітети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні
групи витрат в залежності від їх бажаності для сім’ї: харчування, одяг,
житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба
враховувати, що багато залежить від доходів сім’ї, платності, або
безплатності тих, чи інших послуг. Сртуктура споживання може змінюватись
також за окремими напрямками – більш якісне харчування і таке інше.

Споживання та інвестиції відіграють вирішальну роль в економіці кожної
країни. Держави, які інвестують значний відсоток своїх доходів і
споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання
економіки і продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають
великий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються
повільніше.

У цій темі ми з’ясуємо які чинники визначають споживання, інвестиції та
економічне зростання. Дізнаємося, чому в останні роки скорочується обсяг
виробництва в Україні та які шляхи виходу з економічної кризи.

Розрізняють три групи видатків домогосподарства на споживання: на товари
тривалого користування; на предмети поточного вжитку та послуги. До
товарів тривалого користування належать, наприклад, автомобілі,
холодильники, меблі; до предметів поточного вжитку – продукти
харчування, одяг, предмети особистої гігієни тощо. Третю групу споживчих
видатків становлять послуги (лікарів, правників, перукарів та ін.).

Немає двох сімей, які б витрачали свій використовуваний дохід однаково.
Але статистичні обстеження виявили певні закономірності розподілу
доходів сімей між їжею, одягом та іншими важливими статтями споживання.
Незаможні сім’ї витрачають на продукти харчування більшу частину свого
використовуваного доходу. Зі зростанням доходу видатки на деякі статті
харчування збільшуються. Люди споживають продукти харчування вищої
якості, зокрема дорожчі овочі, фрукти, м’ясо тощо. Проте збільшення
додаткових видатків на харчування в разі зростання доходів відбувається
до певної межі.

Окрім доходу, на рівень споживання впливає також схильність до
споживання. Економісти часто використовують поняття “середня схильність
до споживання” (ССС), що відображає частку споживання у
використовуваному доході (С/ВД). Висока середня схильність до споживання
означає низьку середню схильність до заощадження. У перехідній економіці
України ці показники ще не усталені.

Те, що домогосподарства споживають певну частину використовуваного
доходу, аж ніяк не гарантує, що вони, споживатимуть цю ж саму частину в
разі зміни величини доходу. Величину додаткового споживання, яке
викликає одна додаткова одиниця використовуваного доходу, називають
граничною схильністю до споживання (ГСС). Отже, ГСС – це відношення
будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни у величині використовуваного
доходу, що спричинила цю зміну у споживанні:

Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона
показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом
як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була
запроваджена Кейнсом, грунтується на припущенні, що існує стабільний
емпіричний взаємозв’язок між споживанням та доходом.

Графічно функцію споживання можна розглянути на рисунку 1.1.

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції
споживання прийняв би форму бісектриси. В будь – якій точці бісектриси
споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове
заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б – зона
чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою.
Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між
кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається
відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від
точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто
життя в борг, або за рахунок поперередніх заощаджень. Перевищення
споживання над доходом є “чистим від’ємним заощадженням”, його вимірюють
відстанню між бісектрисою та кривої функції споживання.

Поточний обсяг використовуваного доходу після сплати податків є основним
чинником, що визначає величину споживання домогосподарств. Проте
спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг
споживання з огляду не лише на свій поточний дохід, а й на інші чинники,
насамперед дохід у тривалій перспективі. Якщо, наприклад, споживачі
сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то
вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого
боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у
лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі
заощаджуватимуть.

Більшість людей прагне підтримувати оптимальний рівень споживання
упродовж усього свого життя. Доходи зменшуються з виходом на пенсію.
Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб
забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки
заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство,
що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа
резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо ж особа
отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання
розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають
ефектом майна, або ефектом багатства.

Окрім доходу, існують інші чинники, які заохочують домогосподарства
споживати менше, або більше за кожного можливого рівня використовуваного
доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, оподаткування,
можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання та
ін.

Сподівання споживачів, пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами
та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки та
заощадження. Наприклад, очікування зростання цін і нестача товарів
ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і зменшення
заощаджень.

Споживачі можуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному
періоді, переміщуючи в даний період за допомогою позички свої майбутні
доходи. Ці споживачі купують товари і послуги на виплату. Щоправда, в
перехідній економіці для більшості громадян можливітсь такого
переміщення доходів незначна.

Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні.
Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково – за
рахунок заощаджень. Отже, Підвищування податків, зменшуватиме і
споживання, і заощадження. Навпаки, дохід, отриманий від зниження
податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься
домогосподарствами.

Питання 2.

Заощадження – це частка особистого безподаткового доходу, яка не
споживається, тобто:

З = БД – СВ. (1.1)

Економічні дослідження показують, що безподатковий доход є визначальним
фактором споживання і заощадження.

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень
національного виробництва, ціни та зайнятість.

Як уже зазаначалося, заощадження – це частина використовуваного доходу,
яка не витрачається на споживання. Поряд із граничною схильністю до
споживання виділяють граничну схильність до заощадження.

Граничну схильність до заощадження (ГСЗ) визначають як частку кожної
додаткової одиниці доходу, що використовується на додаткове заощадження.

Гранична схильність до заощадження є дзеркальним відображенням граничної
схильності до споживання. Чому ГСЗ і ГСС співвідносяться як дзеркальні
двійники? Згадаймо, що використовуваний дохід дорівнює споживанню плюс
заощадження. Це означає, що кожна додаткова гривня доходу має бути
поділена між додатковим споживанням і додатковим заощадженням. Так, якщо
ГСС становить 0,70, то ГСЗ – 0,30. Завжди ГСЗ = 1 – ГСС.

Аналогічно гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на
співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який
спричинив ці заощадження:

Сума граничних схильностей до споживання і заощадження за умов будь–якої
зміни у безподатковому доході завжди дорівнює 100 %, або одиниці:

ГСС+ГСЗ = 1,0 або 100 %.

Світова статистика свідчить, що із зростанням доходу зростають також
споживання і заощадження, але при цьому гранична схильність до
споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до
заощадження – до зростання. Проте багато економістів вважають, що для
економіки вцілому граничні схильності до споживання та заощадження
відносно постійні.

Заощадження певним чином впливають і на споживання. Якщо є заощадження,
населення має можливість у поточному періоді споживати більше, ніж
отримано доходу. Таку ситуацію називають “ефектом заощадження”. За умов
стабільної економіки цей ефект незначний. Але за умов нестабільності –
посилення інфляції, відсутності захищеності внесків від інфляції –
населення починає збільшувати поточне споживання за рахунок минулих
заощаджень, що значно посилює “ефект заощадження”.

Якщо в екноміці діє “ефект заощадження”, то набувають чинності такі
нерівності:

ССС > 1; ССЗ < 0; ГСС > 1; ГСЗ < 0. Тобто за таких умов в економіці виникають чисті від’ємні заощадження. Сучасна макроекономіка надає великого значення змінам у граничній схильності до споживання, а відтак – у граничній схильності до заощадження. Оскільки нам відомо, як обчислюється гранична схильність до споживання, то можна розглянути її граничну інтерпритацію (див. рис. 4.3). На рисунку 4.3 показано, як визначається гранична схильність до споживання графічно. З точок В, Г, Д, Є будуємо маленькі прямокутні трикутники. Із збільшенням доходу (з точки В до точки Г, зточки Г до точки Д, зточки Д до точки Є) розмір споживання теж зростає. Прирости доходу і споживання є визначеними. Як відомо, кут нахилу лінії вимірюєьтся відношенням висоти до основи. Числовий нахил лінії ВГ – це відношення лінії ХГ до відстані ХВ; нахил лінії ГД – це відношення відстані УД до відстані УГ і т. п. Якщо лінія В – Г – Д – Є не пряма, як всі криві в аналітичній економіці, то нахил розраховують як дотичну до кривої в точках В, Г, Д, Є. Так само графічно розраховується гранична схильність до заощадження. Функція заощадження є дзеркальним відображенням функції споживання. Функція заощадження графічно зображена на рисунку 2.1. Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси (див. рис. 1.1). Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку. Точка Б на графіку так само показує нульове заощаження. На відрізку АБ заощадження домашніх господарств від’ємні – функція заощадження лежить нижче від нульової горизонтальної лінії. Домогосподарства заощаджують у різних формах, у тому або іншому виді активів. Активи – будь-яка власність домогосподарства. Основними видами активів є: фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки), твори мистецтва; дорогоцінності; сільськогосподарський реманент, виробничі будівлі, устаткування тощо. Вибір особою того, або іншого активу як форми заощадження визначається багатьма чинниками. Основні серед них такі: ліквідність аткиву; очікуаний дохід на аткив; ступінь невизначеності й ризику, пов’язаних з активом та доходом на нього; величина заощадження. Ліквідність активу – це його здатність швидко і без втрат вартості перетворюватися на готівку. Різним аткивам притаманний неоднаковий рівень ліквідності. Наприклад, готівка має абсолютну ліквідність, житлові будинки не є високоліквідним активом, а державні цінні папери в більшості країн – високоліквідний актив. Загалом простежується така закономірність: чим вища ліквідність активу щодо альтернативних активів, тим цей аткив є бажанішим (за інших рівних умов) для заощадників. Одні з активів, наприклад цінні папери, приносять дохід їхнім власникам, а інші активи (дорогоцінності, готівка) – не приносять. У ринковій економіці збільшення очікуваного доходу на актив порівняно з альтернативними активами (за інших умов) збільшує попит заощадників на цей актив. Ступінь ризику та невизначеності, пов’язаних з аткивом і доходом на нього, також впливають на вибір заощадників. Більшість людей не любить ризикувати і віддає перевагу надійнішим активам. Якщо ступінь ризику, пов’язаного з активом, зростає, то попит заощадників на цей актив зменшується. На вибір заощадником активу впливає також величина заощадження. В особи з невеликим заощадженням значно менша можливість вибору активів, ніж в особи з великими сумами заощаджень. У кожній країні існує своя ієрархія активів. Їх можна поділити на дві групи: активи вищої цінності; аткиви нижчої цінності. Якщо попит на певний актив зростає, ніж майно заощадника, то це актив нижчої цінності (наприклад, готівка). Якщо попит на актив зростає швидше, ніж майно, то це аткив вищої цінності. У перехідній економіці нашої країни ще не склалася своя ієрархія активів, яка грунтувалася б на історичних традиціях народу, його менталітеті та враховувала б економічні вигоди від того або іншого аткиву. Вітчизняні рядові заощадники нерідко нагромаджують іноземну валюту. Проте готівка є активом нижчої цінності, бо її можливо щодо переносу вартості з поточного моменту в майбутнє обмежені. Щорічно вартість готівки зменшується на рвень інфляції. До того ж рядові заощадники здебільшого диверсіфікують свої активи, тобото не урізноманітнюють види активів, якими володіють. Диверсифікація знижує ступінь ризику, пов’язаного з тим або іншим активом. Співвідношення між споживанням і заощадженням, як правило, стабільне, якщо держава не вживає спеціальних заходів для його зміни. Така стабільність пояснюється, зокрема, тим, що на рішення домогосподарств споживати або заощаджувати істотно впливає звичка. Загалом є багато чинників, що визначають дане рішення, і діють вони нерідко в протилежних напрямах, а отже, нейтралізують один одного. Питання 3. Статистика свідчить, що існують передбачувані закономірності, за якими домашні господарства розподіляють свої доходи за статтями споживання. Так, бідні сім”ї в основному витрачають свої доходи на товари першої необхідності – поточне споживання та житло. Із зростанням доходу збільшуються витрати на більш якісне харчування. Проте існує межа для тих додаткових грошей, що витрачаються на харчування. І з подальшим зростанням доходу питома вага споживчих витрат на харчування зменшується. Споживчі витрати на одяг, товари тривалого користування, відпочинок зростають швидше, ніж дохід. І, нарешті, дослідження показують, що за умов платності таких послуг, як освіта і охорона здоров’я, розмір сектора послуг займає дедалі більшу питому вагу у загальній сумі споживчих витрат. На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно роспоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується (З). Крім поточного доходу, на споживання і заощадження впливає також довгостроковий доход. Практика показує, що споживачі обгрунтовують свої споживчі витрати, виходячи не тільки з поточного доходу, а й з врахуванням тих змін, які притаманні довгостроковому доходу. Для оцінки цього явища в аналітичній економіці існують дві теорії: теорія постійного доходу; гіпотеза життєвого циклу. Постійний доход – це такий розмір доходу, який може отримувати сім’я якщо відкинути тимчасові і випадкові коливання. Відповідно до теорії постійного доходу, рішення домогосподарств стосовно споживання залежать в основному від постійного доходу. Цей підхід означає, що споживачі змінюють свої витрати не обов’язково пропорційно поточним змінам у доходах. Лише якщо ці зміни приймають стабільний характер, то споживачі відповідно змінюють свої щорічні витрати. Але якщо зміни у доході тимчасові, то значна частина приросту доходу, скоріше за все, буде заощаджуватись. Коли домашні господарства в кожному періоді намагаються підтримати споживання на однаковому рівні, заощадження визначаються як різниця між поточним і постійним доходами. Розрізняють вплив на споживання трьох основних шоків доходу: тимчасових, постійно виникаючих і очікуваних в майбутньому. За умов тимчасового шоку постійний доход змінюється незначно, тому споживання теж значно не змінюється. Поточні заощадження зменшуються зі спадом виробництва. Якщо має місце постійний шок, то постійний доход скорочується відповідно до скорочення випуску. Споживання зменшується відчутно, заощадження майже не змінюються. За умов шоку, очікуваного в майбутньому, споживання скорочуються навіть незважаючи на те, що поточний доход залишається незмінним. Тому заощадження зростають. Теорія постійного доходу підводить нас до однієї з центральних проблем економіки – проблеми очікувань. Домашні господарства точно знають свої поточні доходи. Які будуть зміни в майбутньому – тимчасові, чи постійні – їм не відомо. Тому перед тим як приймати рішення про споживання і заощадження, домогосподарства прогнозують майбутні зміни в макроекономічних показниках, від яких залежать їхні реальні доходи. Висновком теорії постійного доходу є те, що питома вага заощаджень зростає тоді, коли збільшується поточний, а не постійний доход. З цього факту випливає твердження, що гранична схильність до споживання з поточного доходу значно нижча, ніж з постійного доходу. Гіпотеза життєвого циклу грунтується на твердженні, що споживання в кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом усього життя. Принциповим елементом гіпотези життєвого циклу є врахування змін, які постійно відбуваються в рівні доходу протягом усього життя людини. Тому і стратегія споживання і заощадження значною мірою залежить від стадії життєвого циклу людини. У молоді роки доходи, як правило, не великі. Протягом трудового періоду доходи людей зростають і найбільші вони у зрілі роки. З’являється можливість заощаджувати. На момент виходу на пенсію трудовий доход стає рівним нулю і споживання забезпечується нагромадженими заощадженнями. Питання 4. Розглянувши поведінку у споживанні та заощадженнях домашніх господарств у залежності від доходу, перейдемо до аналізу більш широкого кола факторів, які впливають на споживання і заощадження. Всі інші фактори споживання та заощадження, крім доходу, ми будемо називати недоходними факторами. До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться: Багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), якими володіє населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Тобто, збільшення багатства зміщує графік споживання угору, а графік заощадження вниз. Податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки. Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства. Реальна вартість фінансових засобів, номінальна вартість яких вимірюється в грошах, буде зворотною до зміни ціни. Це і є ефект багатства. Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточних споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Це пов’язано з розглянутою вище гіпотезою життєвого циклу. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя. Очікування. Очікування можуть бути пов’язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування насприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат. Споживча заборгованість. Якщо в попередній період споживча заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости. Відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточними і майбутніми споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства зміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому. Недоходні фактори впливають на споживання і заощадження, змішуючи їх графіки. Враховуючи недоходні фактори споживання і заощадження, можна записати: де СВа, За – автономне споживання і заощадження, яке не залежить від доходу, а змінюється лише під впливом недоходних факторів. З урахуванням автономних змін споживання і заощадження, внесемо уточнення в графіки споживання і заощадження. На рис. 4.1 початковий графік функції споживання СВ1 зміщується вгору (СВ2), або вниз (СВ3) під впливом автономного збільшення або автономного зменшення споживчих витрат. Причому зміщення здійснюється паралельно до початкової функції споживання (СВ1). Так само паралельно вгору або вниз зміщується графік функції заощадження (З1, З2, З3) під впливом автономної зміни приросту заощадження , рис. 4.2. Отже, якщо зміна доходу переміщує точки споживання та заощадження вздовж їхніх кривих, то недоходні фактори зміщують самі криві споживання і заощадження вгору або вниз. Питання 5. Сукупний попит та інвестиції. Інвестиції – це другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції росподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал, житлове будівництво та збільшення запасів. У середньому 70% всіх інвестицій – це інвестиції в машини і устаткування, 25% - житлове будівництво і приблизно 5% - зміни в запасах. Інвестиції в основний капітал – це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств. Інвестиції в житлове будівництво – це витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла. Запаси – це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать фірмам. Інвестиції в запаси означають їх зміну за певний період, причому зростання запасів свідчить про додатні інвестиції, а їхнє скорочення – про від’ємні інвестиції. Таким чином, і фірми, і домашні господарства інвестують. Фірми купують інвестиційні товари, аби збільшити капітал і замінити діючий капітал у процесі його вибуття. Домашні господарства купують житло, що також є інвестиціями. Отже, інвестиції суттєво впливають на сукупний попит, обсяг національного виробництва, зайнятість. До того ж, інвестиції сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання в майбутньому. Нераціональне використання інвестицій призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва. Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони разподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша – на відшкодування його зношення, тобто є амортизацією. Оскільки в кожному періоді знецінюється конкретна частка капіталу, формулу валових інвестицій можна записати так: ВІ = ЧІ + dK1, (5.1) Де ВІ – валові інвестиції; ЧІ – чисті інвестиці; dК = A; d – коефіцієнт амортизації; К – вартість об’єктів основного капіталу; t – поточний рік. При цьому ЧІ = Кt+1 – Kt. (5.2) З формул (5.1) та (5.2) можна вивести таку залежність: ВІ = Кt+1 – (1 – d)/ Kt. (5.3) Рівняння (5.3) є базовим для визначення потреби в валових інвестиціях за умов розширеного відтворення, коли має місце нагромадження капіталу. Майже всі інвестиції здійснюються фірмами, а не домашніми господарствами. Але домашні господарства, приймаючи рішення про споживання і заощадження, спрямовують частину своїх доходів на фінансові ринки, фірми ж звертаються на фінансові ринки за кредитами, використовуючи їх на інвестування. Отже, інвестиції створюються заощадженнями, а фінансові ринки дають змогу домашнім господарствам перерозподіляти свої доходи в часі. Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС). Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає у слідуючому. По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача. Запишемо рівняння: де ЧП – чистий прибуток; приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями; приріст поточних витрат; приріст податку на прибуток. Але інвестори спираються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП). З урахуванням необхідності зростання капіталовіддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку: Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що головним фактором мотивації до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку. По-друге, інвестиційні витрати пов’язані з джерелом їх фінансування. Досить поширеним джерелом фінансування інвестицій є банківський кредит. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє відсоткова ставка. Якщо очікувана норма чистого прибутку – це мета інвестування, то відсоткова ставка – це ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Для прийняття рішення інвестори зіставляють очікувану норму чистого прибутку і відсоткову ставку. Якщо відсоткова ставка нижча від очікуваної норми чистого прибутку, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо, навпаки, - інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде. У прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Номінальна ставка визначається в поточних цінах, реальна відсоткова ставка – це номінальна ставка скоригована з урахуванням інфляції. Зазначимо, що реальна відсоткова ставка вимірює дійсні витрати на одержання позики. Тому інвестиції залежать від реальної, а не від номінальної ставки відсотка. Концепція реальної відсоткової ставки пояснює парадокс значних за обсягом інвестицій за умов високих номінальних відсоткових ставок і високих темпів інфляції: реальні ставки відсотка стають тоді низькими. Зв’язок між реальною відсотковою ставкою і інвестиціями виражається формулою: ВІ = - f (BCp) (5.6) Це рівняння показує, що інвестиції є функцією відсоткової ставки. Причому знак (-) означає, що між попитом на інвестиції і відсотковою ставкою існує обернена залежність. Із зростанням реальної ставки відсотка попит на інвестиції скорочується тому, що вони стають дорожчими. Графіки функції попиту на інвестиції залежно від розглянутих двох факторів – очікуваної норми чистого прибутку і рельної відсоткової ставки. ІПо – сукупний попит на інвестиції. Із наведених графікив видно, що між інвестиційним попитом і очікуваною нормою чистого прибутку існує пряма залежність, а між інвестиційним попитом і відсотковою ставкою – обернена. У макроекономічному аналізі базовою моделлю інвестиційного попиту є модель, в якій інвестиції є функцією відсоткової ставки. В такій моделі відсоткова ставка є основним фактором, який визначає інвестиційний попит, а очікувана норма чистого прибутку є сталою величиною і диференціюється за окремими інвестиційними проектами. У графічній формі ця модель має такий вигляд: Як видно із рис. 5.5, на горизонтальній осі графіка інвестиційного попиту відкладена вартість інвестиційних проектів, які об’єднані в окремі групи залежно від рівня очікуваної норми чистого прибутку. Преша – вартістю 50 грошових одиниць з ОНЧП – 10 %; Друга вартістю 150 грошових одиниць з ОНЧП – 6 %; Третя вартістю 200 грошових одиниць з ОНЧП – 3 %. Сумарна вартість всіх інвестиційних проектів становить 400 грошових одиниць. На вертикальній осі графіка відкладена реальна відсоткова ставка. Тепер розглянемо залежність інвестиційного попиту від відсоткової ставки за даної пропозиції інвестиційних проектів за умов, що очікувана норма чистого прибутку для кожної групи інвестиційних проектів не змінюється. Якщо ВСр = 12 %, то інвестиційний попит відсутній. Це пояснюється тим, що серед усіх запропонованих економікою інвестиційних проектів ОНЧП < ВСр. Якщо ВСр знизиться до 8 %, то виникає інвестиційний попит вартістю 50 грошових одиниць. Це пояснюється тим, що лише серед інвестиційних проектів першої групи ОНЧП > ВСр, тобто 10 % > 8 %.

Якщо ВСр знизиться до 4 %, то інвестиційний попит збільшиться до 200-т
грошових одиниць. Це пояснюється тим, що ОНЧП перевищує ВСр вже по
першій і другій групах інвестиційних проектів, тобто 10 % і 6 % > 4 %.

Якщо ВСр знизиться до 2 %, то інвестиційний попит збільшиться до 400-т
грошових одиниць, оскільки за інвестиційними проектами всіх груп ОНЧП
перевищує ВСр, тобто 10 %, 6 % і 3 % > 2 %.

Отже, доцільність інвестування і інвестиційний попит виникають за умов,
коли ОНЧП > ВСр. При заданому рівні ОНЧП чим нижча ВСр, тим більший
попит на інвестиції. Тому крива інвестиційного попиту набуває вигляду
негативно похилої лінії.

Крім відсоткової ставки на інвестиційний попит впливають фактори, які
змінюють рівень очікуваної норми чистого прибутку за даної відсоткової
ставки. Умовно назвемо ці фактори невідсотковими. До них належать:

Технологічні зміни. Технічний прогрес, тобто розробка нового більш
продуктивного устаткування, зменшує середні витрати на виробництво
продукції, або підвищує її якість. Внаслідок цього зростає норма чистого
прибутку від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту
за даної відсоткової ставки.

Рівень забезпеченості основним капіталом. Від, того якою мірою кожна
галузь забезпечена основним капіталом, залежить очікувана норма чистого
прибутку від додаткових інвестиіцій.

Якщо виробничі потужності певної галузі задовольняють попит на її
продукцію, то інвестування буде стримуватися. Недостатність виробничих
потужностей стимулює збільшення інвестицій з метою нарощування
виробництва відповідно до попиту.

Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування. Якщо
ці витрати скорочуються, то очікувана норма чистого прибутку
збільшується, а інвестиційний попит зростає. І навпаки.

Податки на підприємця. Приймаючи інвестиційні рішення, підприємці
розраховують на очікуваний прибуток після сплати податків. Тому
збільшення податків депресивно впливає на інвестиції. І навпаки.

Очікування. Як уже зазаначалося, метою інвестування є чистий прибуток.
Інвестиції – це насамперед ризик стосовно того, що доход від них
перевищить витрати на них. Якщо економічні умови в країні погіршуються,
фірми утримуються від інвестицій. Навпаки, коли фірми сподіваються на
пожвавлення в недалекому майбутньому, попит на інвестиції зротсає. Крім
того, якщо фірми очікують, що зростання виробництва товару призведе до
різкого скорочення попиту на нього навіть при зниженні ціни, то немає
стимулів вкладати у виробництво цього товару інвестиції. І навпвки.

Вплив невідсоткових факторів на інвестиційний попит графічно показаний
на рис. 5.3.

Невідсоткові фактори збільшують або зменшують сукупний попит на
інвестиції, переміщуючи криву попиту на інвестиції вправо, чи вліво. На
відміну від них, відсоткова ставка викликає зміщення по самій кривій
попиту на інвестиції.

Існує безпосередня пряма залежність між інвестиціями і валовим
внутрішнім продуктом (ВВП). У макроекономічній теорії розглядається
спрощений графік інвестицій, зображений на рис. 5.4. Лінія ВІ свідчить,
що внаслідок технічного прогресу інвестиції використовуються на стільки
ефективно, що навіть один і той самий їхній обсяг забезпечує зростання
ВВП.

У дійсності графік інвестицій може злегка підніматися, як це показано
лінією ВІ2. Таке зображення інвестицій більш реально відбиває економічні
процеси, коли для зростання ВВП потрібні більші обсяги інвестицій,
навіть при досить високій ефективності використання основного капіталу.
Це пояснюється хоча б тим, що підвищення ефективності використання
основного капіталу можливе за умов упровадження прогресивних технологій,
а для цього, в свою чергу, виникає необхідність збільшення інвестиційних
витрат.

Пр цьому, чим вища ефективність інвестиційних витрат, тим більш похилим
є графік інвестицій. Наприклад, лінія ВІ3 свідчить, що інвестиції
використовуються менш ефективно, ніж за умов зростання їхніх обсягів
(лінія ВІ2).

Отже, можна зробити висновок, що, чим більш похила лінія інвестицій, тим
більш ефективною є екноміка країни, тим менші прирости обсягів
інвестицій забезпечують більші прирости ВВП. І навпаки, чим більш круто
піднімаєть вгору лінія інвестицій, тим більший приріст їхніх обсягів
забезпечує менші прирости ВВП, а значить інвестиції витрачаються
неефективно.

Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. До факторів,
які впливають на мінливість інвестицій, в першу чергу належать такі:

Тривалість строку служби інвестиційних товарів. Тому закупки нових
інвестиційних товарів можуть бути відкладені, що зменшить інвестиції.
Оптимістичні прогнози можуть вплинути на прийняття рішення про
модернізацію, нове будівництво, що призведе до зростання інвестицій.

Нерегулярність інновацій. Значні нововведення виникають нерегулярно, це,
в свою чергу, впливає на мінливість інвестицій.

Поточні прибутки є дуже мінливими. Підприємства інвестують лише тоді,
коли відчувають, що інвестування буде прибутковим. Між тим поточний
прибуток дуже часто змінюється, тому й інвестиційні стимули мінливі.
Крім того, прибуток є основним джерелом інвестицій, а значить його
нестабільність посилює мінливість інвестицій.

Мінливість очікування. За умов тривалого строку служби основного
капіталу прийняття інвестиційних рішень здійснюються виходячи з
очікуваного чистого прибутку. Фірми прогнозують умови інвестування,
переглядють деякі події, що можуть призвести до значних змін умов
підприємництва в майбутньому. Суттєво впливають на рішення фірм про
інвестування також внутрішньополітичні зміни, розробка нових джерел
енергії, демографічні зміни і пов’язані з ними зміни в попиті, зміни в
законодавстві, страйки, зміни державної економічної політики тощо. У
зв’язку з цим на особливу увагу заслуговують фондові біржі, які є
показниками загальної стабільності підприємництва. Підвищення курсу
акцій на біржі надає впевненості в майбутньому і навпаки. Запитання та
завдання для самоперевірки.

Розкрийте зміст функції споживання за допомогою графіка.

Розкрийте зміст функції заощадження за допомогою графіка.

Дайте визначення середньої схильності до споживання та заощадження.

Дайте визначення граничної схильності до споживання та заощадження.

Зробіть аналіз основних факторів, які впливають на споживання і
заощадження.

Розкрийте зміст теорії “постійний доход”.

Розкрийте зміст гіпотези “життєвого циклу”.

Поясніть на графіках вплив недоходних факторів на споживання та
заощадження.

Проаналізуйте, як впливають на попит та інвестиції очікувана норма
чистого прибутку і відсоткова ставка.

Визначте, які невідсоткові фактори впливають на інвестиційний попит.

Похожие записи