Реферат на тему:

Соціалістична економічна система та її еволюція

Соціалістична ідея

та основні етапи її розвитку

Відомо, що ідея соціальної рівності, справедливого суспільства існує
стільки, скільки існує людство. Буквально всі народи світу мають
легенди, в яких описуються ідеальний суспільний устрій та характерні для
нього риси соціальної рівності людей. У первісному суспільстві класів не
існувало, тому не було проблеми розуміння справедливого суспільства.
Воно виникало з розподілом суспільства на соціально нерівні класи і
групи людей, що сприяло виникненню думки про соціальну справедливість і
рівність, яка потім сформувалась як ідея соціалізму. Остаточному
оформленню утопічної ідеї соціалізму сприяв період початкового
нагромадження капіталу на тлі зубожіння основної маси трудящих.

Еволюція

соціалістичної ідеї

Соціалізм — це не тільки ідея, а й практичний рух, пов’язаний з бажанням
трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції
соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних
передбаченнях, революційному романтизмі та елементах соціальної утопії.
У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи формування
соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціалізм. Його найбільш
яскравими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Сімон,
Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін. Вони обґрунтовували ідею централізованої
планової системи у масштабах країни, пояснювали необхідність ліквідації
приватної власності та всієї капіталістичної системи; доводили
правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили
спробу обґрунтувати органічний взаємозв’язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап — перетворення соціалізму з утопії в науку. Цей етап
пов’язаний з формуванням об’єктивних передумов та умов для подальшої
еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукового соціалізму стали К.
Маркс і Ф. Енгельс. Основою їх вчення є теза про те, що: розвиток
суспільства визначається економічними законами; буржуазні виробничі
відносини ґрунтуються на експлуатації найманої праці, яка створює
додаткову вартість, котра привласнюється класом капіталістів.
Капіталістичне виробництво у своєму розвитку дедалі більше набуває
суспільного характеру, який вступає у суперечність з приватною формою
привласнення. Виробництво усуспільнюється, що передбачає необхідність
планового регулювання його розвитку, узгодженої дії економічних
суб’єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визначило
марксистське трактування майбутнього суспільства — соціалізму.

Третій етап історії соціалізму пов’язаний з кризою традиційних уявлень
про нього і виробленням його нового бачення. Тобто необхідна
«інвентаризація» накопиченого досвіду знань, їх переосмислення. В першу
чергу це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також
моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи.

Марксистська

модель економіки соціалізму

Економічна модель Маркса і Енгельса відрізняється злагодженістю,
цілісністю, узгодженістю основних елементів. Засновники марксизму
уявляли, що на основі націоналізованих засобів виробництва можна буде
раціонально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, що
індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загальним
планом, одержує визнання суспільства як корисна і необхідна до того, як
вироблений продукт надійде до споживача. За марксизмом, праця при
соціалізмі і комунізмі носитиме безпосередньо суспільний характер і тому
не потребуватиме визнання на ринку, через акт реалізації товару.
Суспільство заздалегідь веде облік потреб по основних позиціях, в
оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і матеріальні ресурси,
розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни) з кожного
виду продукції і визначає їх корисний ефект. Тому і стимулювання
колективів та окремих працівників відбуватиметься не за результатами
комерційної діяльності, а відповідно до кількості та якості витраченої
ними праці. Працівники — колективні власники, господарі виробництва;
вони нікому не продають свою робочу силу, адже перебувають в однаковому
становищі стосовно загальнонародних засобів виробництва. Притаманна
працівникам колективна заінтересованість у примноженні багатства
забезпечить неухильне зростання продуктивності праці, підвищення
ефективності суспільного виробництва. Головним соціально-економічним
результатом колективної праці стане зростання добробуту і гармонійний
розвиток особистості всіх членів суспільства.

Описану вище модель можна звести до шести ключових елементів, з яких
один (економічне зростання і добробут) фіксує стратегічну мету
соціалізму, а п’ять інших (суспільна власність на засоби виробництва;
безпосередньо суспільна праця; планомірність; відмирання товарної форми
робочої сили; розподіл за працею) — засоби її досягнення. У теорії
соціалізму Маркса і Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість
гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має
антиринковий характер. Соціалізм доводиться як устрій вільних і рівних
асоційованих виробників. Модель, реалізована на практиці, відрізняється
визначальною роллю держави в економіці, яка діє як головний організатор
усіх господарських процесів. Ця модель дістала назву державного
соціалізму.

У СРСР остаточно економічна модель державного соціалізму сформувалась у
роки індустріалізації і колективізації в обстановці масового беззаконня
і терору, хоча мали місце і масштабні успіхи країни, яка з аграрної у
короткий термін перетворилася на індустріальну державу. Вони виявились
результатом героїчних зусиль народу і могли би бути значно більшими,
якби не авантюристична політика сталінського керівництва, націлена на
руйнування традицій і культури вільного підприємництва.

У передвоєний період сталінська модель державного соціалізму була
канонізована, а у повоєнні роки перенесена на національний ґрунт ряду
інших країн Східної і Центральної Європи та Азії, а пізніше Куби.
Одержавлений соціалізм, з одного боку, був грубим спотворенням самої
ідеї соціалізму, в центрі якої має знаходиться не держава, а людина
праці. З іншого боку, державний соціалізм виявився непоганим
ідеологічним прикриттям тоталітарного сталінського режиму. Тому сучасна
економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у
розвитку суспільства.

Основні риси економічної структури

державного соціалізму

Вибір тієї майбутньої моделі, що буде характерною для України,
передбачає критичний аналіз насамперед економічної системи нашого
минулого суспільного життя.

Ознаки економічної моделі державного

соціалізму

До ознак, що характеризують колишню модель, належать такі. Це —
монополія державної власності, що зумовила всезагальне одержавлення
економічної та всіх інших сторін життя суспільства і утвердилась в
результаті підміни реального усуспільнення виробництва формальним,
пов’язаним зі зміною майнової приналежності засобів виробництва. У СРСР
9 з кожних 10 підприємств перебували у власності держави, яка
опосередковувала більшість процесів привласнення.

Суспільство в цілому не може функціонувати як єдиний власник, оскільки у
даному разі господарська відповідальність не фіксується за конкретними
суб’єктами, а ніби «розпливається» між всіма членами суспільства. За
неефективні рішення, як правило, доводиться розплачуватись тим, хто не
мав до них безпосереднього відношення. Відбувається відчуження
працівників від засобів виробництва: вони стають особами, що працюють за
наймом у держави, сама ж власність стає анонімною, «нічийною». Видати
декрети про націоналізацію — ще не означає організувати виробництво на
нових колективістських засадах, підкорити його потребам працюючих
насправді. Трудові колективи та окремі працівники почнуть діяти як
дбайливі господарі лише тоді, коли зможуть самостійно виконувати
більшість функцій управління і розпорядження закріпленим за ними майном.
Роздержавлення економіки і приватизація майна значної частини державних
підприємств своїм результатом матиме зміну структури відносин власності
— заміну монопольного положення однієї (державної) власності
урізноманітненням форм іншої (приватної, групової, державної, змішаної).
В ефективній економіці діє ідеологія примату власності громадян, а не
держави; роль останньої обмежена інтересами громадян та їх об’єднань.

Величезний вплив на формування моделі державного соціалізму справили
існуючі відносини адміністративної залежності, що гальмують розвиток
ринку. За цих умов більшість підприємств перебуває у підпорядкуванні
вищих органів управління, позбавлені можливості вести самостійне
господарювання: формувати виробничі програми, купувати необхідні
ресурси, продавати продукцію за ринковими цінами, вільно розпоряджатись
доходами і т. ін. Команди і розпорядження, що надходять підприємствам
«згори», обов’язкові до виконання; робота колективів оцінюється за
ступенем реалізації планів; ринок не справляє суттєвого впливу на
структуру виробництва. Управління ґрунтується на силі влади, а не на
господарському інтересі товаровиробника, оскільки як інструменти
регулювання господарських зв’язків використовуються команди,
адміністративні розпорядження.

Супутником командної економіки виступає тіньова економіка, що не зважає
на офіційні заборони і діє без правил, прийнятих у цивілізованій
ринковій економіці.

Отже, відносини адміністративної залежності, коли вони використовуються
для позаекономічного залучення до праці та організації суспільного
виробництва, позбавляють економіку здатності до саморозвитку і
саморегулювання; вони соціально малоефективні, адже виключають свободу
трудової, підприємницької та споживацької діяльності.

*легше було керувати з центру. Часто «гіганти» не забезпечували високого
рівня ефективності виробництва, але це не заважало їм диктувати свої
умови на ринку. Споживач був позбавлений можливості визначати долю
виробника-монополіста і примушений погоджуватись з тим, що йому
пропонується, оплачувати дорогу і часто неякісну продукцію.

На деформації економічної структури соціалізму в СРСР позначилась
бюрократія управління, що перешкоджає реалізації самоуправлінських
основ. Бюрократизм — це монополізація функцій керівництва економічним і
суспільним життям певним, особливо визначеним колом осіб. Бюрократ — це
чиновник, який використовує своє службове становище (довірену владу) на
шкоду справі, ставить корпоративні інтереси вище за суспільні і
державні. Бюрократія — привілейований прошарок, не заінтересований у
проведенні радикальних демократичних перетворень у суспільстві. При
збереженні спеціалізації у сфері управління бюрократизм як явище не
можна викорінити повністю, але цілком можливо обмежити його негативні
сторони за рахунок налагодження дійового контролю «знизу». Розвиток
відносин виробничо-господарської демократії не сумісний зі збереженням
п’яти видів монополії бюрократичного апарату: на інформацію, ресурси,
кадри, прийняття управлінських рішень, на привілеї.

Ознакою деформованої моделі соціалізму стала і жорстка залежність
економіки від ідеології та політики, що виникає внаслідок прямого
зрощення господарських і політичних структур, коли правляча партія
виявляється глибоко «вмонтованою» в економіку і починає діяти як
кероване ядро економічної і політичної систем, як вищий ешелон
адміністративної влади. При цьому держава втрачає свою відносну
незалежність від партії, її апарату: коли керівники державних органів
влади і господарських організацій зобов’язані регулярно звітувати перед
партійними інстанціями про свою роботу, економічне життя заганяється у
жорсткі ідеологічні рамки, ініціатива господарників паралізується
страхом втратити зайняте місце. За цих умов офіційна наука і пропаганда
забезпечує «шумову завісу» над неефективною господарською системою;
суспільна свідомість міфологізується, а поведінка людей починає
роздвоюватися — зовнішньо багато з них виявляють лояльність до існуючого
ладу, але внутрішньо відмовляють йому в довірі, бо не бачать реальних
переваг.

Як неринкова господарська система державний соціалізм розвивається за
іншими законами, ніж світове товарно-ринкове господарство, тому для
нього характерні замкненість, слаба інтегрованість у світовий ринок,
традиційна опора на власні сили. Самоізоляція не гарантує незалежності
країни від поставок з-за кордону, але таїть у собі небезпеку відставання
у галузі науково-технічного прогресу і добробуту народу. Ось чому без
подолання економічної автаркії не можна перейти від
адміністративно-командної системи, що повністю дискредитувала себе, до
цивілізованої ринкової економіки, в рамках якої тільки й можливий
соціально-економічний прогрес.

Таким чином, державний соціалізм — це суспільний устрій, що склався
після перемоги ранньої соціалістичної революції в результаті наростання
глибоких деформацій в економіці, політиці, соціальній і духовній сферах.
Він являє собою систему застиглих адміністративних методів управління
економікою з відповідними нормами права, політичними інститутами та
ідеологічними установками. «Витратна» господарська система державного
соціалізму, пристосована до екстенсивного типу розвитку суспільства,
дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси і спрямувати їх
на вирішення вузького кола проблем надзвичайної важливості (ліквідація
техніко-економічної відсталості, обороноздатність, прориви на окремих
престижних напрямах НТП і т. ін.), але не в змозі забезпечити ефективний
розвиток за нормальних умов. Вона змогла проіснувати тривалий час
завдяки паразитуванню на запасах природних ресурсів і традиційному
аскетизму нашого народу.

Системна криза соціалізму

і шляхи реформування суспільства

Економічну модель державного соціалізму неправомірно ототожнювати з
Марксовою моделлю соціалізму, в якій головними виступають два моменти:
по-перше, подолання соціального відчуження трудівників від власності й
влади; по-друге, використання всіх досягнень цивілізації для піднесення
людини праці, всебічного і гармонійного розвитку особистості всіх членів
суспільства. Реалізована на практиці система не змогла вирішити ці
завдання. Некоректними є випади проти марксизму, що оголошують все
вчення про соціалізм цілковитою утопією, вигадкою і т. ін. Зрештою,
багато з передбачень Маркса та Енгельса підтверджуються історичною
практикою сучасної цивілізації: наука перетворилась на безпосередню
продуктивну силу суспільства; завдяки механізації й автоматизації людина
виводиться з безпосереднього процесу виробництва, стає над ним і
перетворюється на його організатора, контролера та регулювальника; чітко
проявляється тенденція гуманізації та інтелектуалізації праці; все менш
помітною є різниця між працівниками фізичної та розумової, аграрної та
індустріальної праці; широко застосовується планомірне і свідоме
регулювання процесів відтворення як на рівні підприємства, так і
народного господарства в цілому; у найбільш розвинутих країнах
реальністю є висока соціальна захищеність працюючих (забезпеченість
роботою, безкоштовний характер освіти та медичного обслуговування і т.
ін.).

Разом з тим цілий ряд положень, висловлених ще у середині ХІХ ст.
засновниками марксизму, сьогодні слід визнати романтичними ілюзіями і
навіть помилками. Так, не підтвердились надії на світову соціалістичну
революцію, немає підстав говорити про відмирання при соціалізмі
державності, товарного виробництва і ринку, інституту шлюбу і сімейного
виховання дітей, комуна не стала виробничо-споживчою ланкою суспільства
і т. д.

Нині зазнає поразки утопічний, ліворадикальний варіант побудови
соціалізму. У свій час ранній (державний) соціалізм мав історичне
виправдання. Він вивів суспільство з необмеженої економічної стихії,
покінчив з кризами, усунув багато пережитків докапіталістичних відносин.
Але потенціал цієї моделі досить обмежений, оскільки державний соціалізм
забезпечує лише початкові, прості форми соціального захисту трудящих.
Так, він може гарантувати загальну зайнятість, відповідну заробітну
плату, загальнодоступну освіту та охорону здоров’я, стабільні низькі
ціни на товари першої необхідності, окремі зразки злету наукової та
інженерної думки. Але забезпечити ефективну зайнятість, насичення ринку
потрібними споживачу товарами, якісне медичне обслуговування, масову
заінтересованість у впровадженні досягнень НТР, високу якість (за
сучасними мірками) рівня життя народу і т. ін. ця модель надати не в
змозі.

Якщо говорити про загальну тенденцію країн колишньої системи соціалізму,
то вона пов’язана з системною кризою, що охопила більшість з них. Вихід
нашого суспільства з історичного глухого кута потребує проведення
глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства: у політичній —
перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної
парламентської демократії; у соціальній — відмова від «собезівської»
ролі держави і проведення політики забезпечення кожному рівних стартових
можливостей; у духовній — засвоєння кращих досягнень світової культури;
в економічній — роздержавлення і приватизація власності, становлення
регульованої ринкової економіки, враховуючи подвійну тенденцію розвитку
останньої.

Ринкова економіка може руйнівно впливати на суспільні структури
(пригадаймо світову кризу 30-х років ХХ ст.) і тоді необхідним буде
втручання держави. Надмірне ж одержавлення економіки викликає зворотну
реакцію, характерну для перетворення суспільства. Ринок як форма
організації економіки, з одного боку, викликає у людині активність
(підприємливість), а з іншого — породжує соціальне розшарування
населення, безробіття, не завжди керований ріст цін тощо. От чому
необхідні культура економіки, культура ринку і відповідна підприємницька
культура.

Кардинальні зміни в економічній сфері України спрямовані на:

1) роздержавлення економіки, приватизацію, розвиток підприємництва;
пошук і використання резервів і можливостей;

2) формування ринку та його інфраструктури, розвиток господарських
зв’язків ринкового типу і становлення нових мотиваційних механізмів
розвитку підприємства;

3) демонополізацію економіки та усунення організаційних структур, що
склалися в рамках адміністративно-командної системи і перешкоджають
розвитку ринку;

4) поступове обмеження державного контролю над цінами, перехід до
вільного ціноутворення;

5) здійснення жорсткої кредитно-грошової і фінансової політики,
спрямованої на обмеження грошової маси в обігу;

6) створення сильної системи соціальних гарантій і підтримки населення,
що полегшує людям адаптацію до умов ринкової економіки;

7) здійснення активної структурно-інвестиційної політики, яка,
спираючись переважно на економічні методи, забезпечила б необхідні
структурні зрушення в народному господарстві щодо її соціальної
переорієнтації.

Таким чином, економічні реформи мають бути налаштовані на людину, на
задоволення її потреб, розвиток її особистості.

На початку ХХ ст. боротьбою класових інтересів індустріальна цивілізація
була розірвана на дві протилежні системи — соціалізм і капіталізм, що
вступили між собою у гостру конфронтацію. Наприкінці ХХ ст. стало ясно,
що ця конфронтація, яка стосується буквально всіх сторін життя,
марнотратна і просто небезпечна. Виявилось прагнення відновити єдність
сучасної цивілізації, подолати суперечності у відносинах між країнами.
Економічна модель, що формується під визначальним впливом НТР, акумулює
досвід як планового, так і ринкового господарства. Дана система дістала
назву економічної моделі змішаної економіки.

Література

Бєляєв О. О., Бебело А. С. Б 44 Політична економія: Навч. посібник. —
К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.

PAGE

Похожие записи