Реферат на тему:

Система підтримки управлінських рішень у фермерській діяльності

Функціонування будь-якого господарства, в тому числі і фермерського,
пов’язане із постійним прийняттям рішень, які впливають на подальшу його
діяльність. Потреба прийняття певних рішень виникає від початку
створення господарства аж до припинення його діяльності. Тому управління
фермерським господарством можна розглядати як послідовність етапів
процесу прийняття рішень на всьому життєвому циклі господарства (рис.
1).

Вирішення проблем фермера потребує використання значної кількості
інформації, спеціальних наукових методів, які дозволяють моделювати
ситуації та прогнозувати наслідки рішення, що може бути забезпечено в
межах комп’ютерної системи.

Авторами запропонована комп’ютерна система підтримки рішень фермера, що
включає задачі прогнозування стандартних і непередбачених ситуацій,
пошуку ефективних шляхів виходу за допомогою інформаційної та
аналітичної підтримки (рис. 1).

Рис. 1. Етапи прийняття рішень в управлінні фермерським господарством

Інформаційна підтримка являє собою процес створення бази даних, яка
містить інформацію про стан конкретного господарства та всебічну
характеристику його діяльності, а також про зовнішнє середовище,
необхідну фермеру для підвищення ефективності господарювання та
вирішення своїх проблем.

Внутрішня інформація включає базу даних про господарство та інформацію,
що використовується для моделювання поведінки господарства. У базі даних
така інформація згрупована за наступними напрямами:

– можливості господарства: основні та оборотні засоби, грошові та
трудові ресурси, досвід фермера;

– діяльність господарства: вид, спеціалізація, використовувані
технології;

– необхідні ресурси для підтримки діяльності: матеріальні, технічні,
трудові, грошові;

– результати діяльності (минулі, поточні, заплановані): господарські
операції, підсумки робіт, звіти, статистика.

Інформація, що використовується для моделювання поведінки господарства,
включає:

– базові технології та технічні комплекси;

– попит та ціни на продукцію;

– нормативи та стандарти (економічні, виробничі, технологічні);

– дані про діяльність інших господарств.

Зовнішня інформація може бути згрупована за наступними напрямами:

– землеробство і природокористування (обробіток ґрунту, оцінка природних
ресурсів та шляхи їх кращого використання);

– рослинництво (технологія вирощування сільськогосподарських культур,
насінництво, селекція);

– тваринництво (племінна справа, фізіологія, годівля);

– первинна обробка і переробка сільськогосподарської сировини;

– планово-економічна діяльність, бухгалтерський облік, фінанси;

– нормативно-правове поле (закони, постанови, підзаконні акти,
нормативи, стандарти);

– моніторинг продовольчого ринку та ринків ресурсного забезпечення (ціни
та їх географія; попит та пропозиція на місцевих, регіональних,
загальнодержавних, міжнародних ринках; прогнозні показники);

– інфраструктура (заготівельна та збутова діяльність; виробництво та
продаж основних засобів виробництва, засобів захисту рослин і тварин,
добрив; ремонтні роботи; будівництво; ветеринарне обслуговування);

– досягнення НТП;

– метеорологічні умови.

Таку інформацію фермерське господарство може отримати в першу чергу в
консультаційних центрах та центрах інформації, органах державної влади,
науково-дослідних установах, обласних державних сільськогосподарських
дослідних станціях, інформаційних центрах, навчальних закладах, в інших
виробників сільськогосподарської продукції, в структурах продовольчого
ринку та матеріально-технічного постачання, фінансового ринку та інших
центрах інформації.

Система передбачає два режими доступу до зовнішньої інформації.

Перший режим потребує вибірки із зовнішньої інформації лише тих даних,
що цікавлять фермера, тобто вибір за запитом фермера. Це може бути
здійснено спеціальними інформаційними і консультаційними пунктами (ІКП).

Другий – пов’язаний із використанням мережі Інтернет. У даному випадку
система пропонує фермеру повний перелік згрупованої за відповідними
напрямами зовнішньої інформації та вказує електронну адресу організації,
яка має цю інформацію.

Аналітична підтримка рішень фермерської діяльності включає аналіз
ситуацій, пошук шляхів виходу із них за підтримки економіко-математичних
моделей і методів, які враховують такі фактори сільськогосподарського
виробництва, як сезонність, невизначеність та викликаний ними ризик.

Моделі аналітичної підтримки згруповані за напрямами: починаючий фермер
та функціонуюче господарство.

Для починаючого фермера вирішуються питання вибору типу господарства,
визначення його розмірів та спеціалізації, джерел формування капіталу,
способів реалізації готової продукції та забезпечення ресурсами, вибору
технологій та організації виробництва.

Для функціонуючого господарства за допомогою відповідних моделей
вирішуються наступні питання:

– формування бізнес-плану та оцінка ризику;

– оцінювання ринку збуту (кон’юнктура, збут, ціна);

– вибір оптимальних технологій;

– прогнозування фінансового стану та планування фінансів;

– планування виробництва (формування варіантів плану в умовах різних
критеріїв та визначення оптимального);

– визначення необхідних ресурсів для виробництва;

– планування збуту продукції;

– складання кошторису витрат та доходів, визначення прибутку;

– визначення ціни на продукцію;

– формування списку робіт та контроль за їх виконанням;

– облік господарських операцій, облік витрат та складання балансу;

– розрахунок податкових відрахувань;

– аналіз та оцінка господарської діяльності.

Моделі враховують наявні умови господарювання (специфіку землі, досвід
ведення господарства) та можливість забезпечення необхідними ресурсами
(добривами, насінням, засобами захисту рослин і тварин, технікою та
енергоресурсами, фінансами). Для розрахунків використовуються базові
регіональні технології, зорієнтовані на фермерське господарство.

Залежно від терміну дії вищеназвані моделі можна віднести до
стратегічного, річного, оперативного та технологічного рівнів. Моделі
стратегічного рівня визначають напрями розвитку господарства з
урахуванням потреб ринку, поставлених цілей, зовнішніх та внутрішніх
можливостей господарства для забезпечення ресурсами та фінансами. Моделі
річного рівня займаються конкретизацією та узгодженням окремих видів
виробничо-господарської діяльності на визначений проміжок часу, а
оперативного – створенням необхідних умов вирощування культур та
відгодівлі тварин із метою досягнення визначених на попередніх рівнях
обсягів виробництва та реалізації продукції. Моделі технологічного рівня
слідкують за виконанням технологічних процесів, підтримують задані
режими виробництва при вирощуванні культур та догляді за тваринами,
зберіганні та переробці продукції, внесенні добрив, роздачі кормів,
інформують фермера про хід виробничих процесів, про відхилення в них та
можливі наслідки.

Окремий клас являють собою моделі, що займаються визначенням межі
беззбитковості господарства, ціни майбутньої продукції, аналізу
господарської діяльності та фінансового стану господарства.

Зручним аналітичним інструментом, який використовується в даних моделях,
є маржинальний прибуток (МП), що надходить у вигляді грошових коштів від
продажу продукції та визначається як сума коштів, необхідних для
покриття постійних витрат та утворення прибутку. При цьому всі витрати
господарства необхідно розділити на постійні та змінні.

Актуальним сьогодні є моделювання різних ситуацій, що вимагають швидкого
прийняття рішення, в основі яких лежать такі показники:

1. Маржинальний прибуток:

МП = ПВ + П або МП = В – ЗВ,

де ПВ – постійні витрати,

П – прибуток (операційний);

Oe

????|? В – виручка від продажу;

ЗВ – змінні витрати.

2. Маржинальний прибуток на одиницю продукції:

МПО = Ц – ЗВО,

де Ц – ціна продажу;

ЗВО – змінні витрати на одиницю продукції.

3. Коефіцієнт маржинального прибутку, або його доля від усієї виручки:

КМП = МП/В = 1 – ЗВ/В,

або КМП = 1 – ЗВО/Ц.

В останній формулі КМП – коефіцієнт маржинального прибутку одиниці
товару. Знаючи маржинальний прибуток одиниці продукції і кількість
проданих одиниць продукції (ПО), знаходимо:

МП = ПО * МПО

Отже, маємо базове рівняння:

ПО * МПО = ПВ + П,

яке можна використовувати для отримання відповіді на певне питання.
Наприклад, скільки одиниць товару необхідно продати, щоб отримати
запланований прибуток ? Тоді:

ПО = (ПВ + П)/МПО.

Або, яким буде прибуток, якщо збільшити обсяг виробництва?

Тоді:

П = ПО * n% * МПО – ПВ.

Скільки потрібно продати продукції, щоб не втратити прибуток, зменшивши
(збільшивши) ціну на p %? Постійні витрати при цьому незмінні:

МПО1 = Ц * p % – ЗВ.

ПО = (ПВ + П)/МПО1,

де МПО1 – маржинальний прибуток одиниці продукції при новій ціні.

Точка беззбитковості в одиницях продукції при заданій ціні визначається
за формулою:

ТБО = ПВ/МПО,

а в грошових одиницях:

ТБГ = ПВ/КМП.

Оскільки фермерська діяльність пов’язана з тим, що процеси, які
відбуваються в ній, значно залежать від зовнішніх факторів: кліматичних,
економічних, політичних та інших і проходять в умовах нестабільності, то
завжди існує певна доля ризику для фермера не отримати запланованих
результатів своєї діяльності. Система реалізує наступні варіанти
зменшення виробничого та фінансового ризику:

– виробництво кількох видів продукції в певній галузі;

– виробництво продукції рослинництва і тваринництва;

– виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка;

– страхування врожаїв;

– домовленість із декількома кредиторами.

Також система передбачає створення методики визначення ризику
(підприємницького і фінансового), яка включає два етапи:

– імовірність настання відповідних ситуацій з використанням таких
показників, як дисперсія та стандартне відхилення;

– рівень ризику за показниками прибутковості – норми прибутку на
авансовий (активи) і власний капітал.

Визначення рівня ризику за показниками прибутковості ґрунтується на
використанні поточних даних і даних минулого періоду. На підставі таких
даних будується крива нормального розподілу ймовірностей величин норми
прибутку на активи і власний капітал.

Підприємницький ризик виражається у можливих коливаннях норми прибутку
на авансовий капітал. Прибуток на активи (на авансовий капітал) (ПАК)
розраховують за формулою:

ПАК = В – (ПВТ – ВТО),

де ПВТ – загальні витрати;

ВТО – витрати на обслуговування заборгованості.

Норму прибутку на активи (авансовий капітал) (НАК) визначають так:

НАК = ПАК/А * 100,

де А – сума активів.

Фінансовий ризик визначається через мінливість норми прибутку на власний
капітал фермера. При визначенні прибутку на власний капітал (ПВК)
беруться до уваги всі витрати, які понесло господарство, в тому числі і
витрати на обслуговування заборгованості:

ПВК = В – ПВТ.

Норма прибутку на власний капітал (НВК) визначається за формулою:

НВК = П/ВК * 100,

де П – сума прибутку, що залишається в розпорядженні фермера.

Норму прибутку на власний капітал можна виразити через норму прибутку на
активи, процент, що сплачується за боргові зобов’язання (ПК), та
леверидж (Л).

НВК = НАК + Л * (НАК – ПК),

Л = ПК/ВК,

де ПК – позиковий капітал.

Фінансовий ризик, як загроза існуванню підприємства існує тоді, коли
виникає ймовірність мати збитки на власний капітал. Чим вища така
ймовірність, тим перед більшим фінансовим ризиком стоїть підприємство і
навпаки.

Система передбачає використання фермером способів ведення свого бізнесу
в сучасному інформаційно-діловому середовищі, створюваному досягнутим
рівнем інформаційних технологій та мережі Інтернет. Засоби Інтернет,
електронна комерція, віртуальні технології дають можливість фермеру:

– здійснювати швидкий пошук потрібних технологій, добрив, насіння та
інших матеріальних ресурсів;

– самому знаходити можливі ринки збуту продукції;

– в оперативному режимі обмінюватися досвідом із виробниками аналогічної
сільськогосподарської продукції;

– спілкуватися та будувати взаємовідносини з діловими партнерами
незалежно від їх географічного та фізичного розміщення.

Таким чином, у фермера з’являється можливість зменшення витрат на
виготовлення своєї продукції за рахунок більш ефективної організації
усіх процесів ведення господарства, вивчення ринку та порівняння своєї
діяльності з іншими виробниками аналогічної продукції, що в кінцевому
результаті збільшує його конкурентоспроможність на певному сегменті
ринку.

Література:

1. Алле М. Экономика как наука: Пер. с франц. – М., 1995.

2. Афонцев С. Экономическая политика и модели экономического развития //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”. –
2002. – № 4.

3. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. – К., 1997.

4. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах
глобалізації // Економіка України. – 2001. – С. 311.

5. Гунський Б. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.:
Наукова думка, 1997.

6. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність національної економіки України.
Стратегія розвитку України: теорія і практика. – Київ, 2002.

7. Иноземцев Л. Неизбежность постиндустриального мира. К вопросу о
полярности современного мироустройства // Постиндустриальный мир и
Россия. – М.: РАН, Эдиториал УССР. – 2000.

8. Иноземцев В. Восставшая из пепла: европейская экономика ХХ века //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Наука, 2002. – № 1.

9. Коллонтай В. Эволюция западных концепций глобализации // Мировая
экономика и международные отношения. – 2002. – № 1.

10. Косолапов Н. Глобализация, миропорядок ХХІ века в России.
Постиндустриальный мир и Россия / Под. ред. В. Хароса, В. Красильщикова.
– М.,2001. – 250 с.

11. Марчук Е.К. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження
// Стратегічна панорама. – 1999. – № 4.

12. Мочерний С. До питання про постіндустріальне суспільство //
Економіка України. – 2002. – № 9.

13. Новокшонов Л.В., Тридюнов Ю.В. Мировое хозяйство. – ЮРИСТО, 2000.

14. Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия // Мировая
экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”, 2001. – № 3.

15. Пахомов Ю. Україна і виклики глобалізації // День. – 2001. – 7
серпня.

16. Перес К. Технологические процессы и возможности для развития
качества динамической цели. – ЮНКТАД.ХТД/RT/1/9. – 1999. – 20 december.
– С. 50.

17. Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и
международные отношения. – 2002. – № 1.

18. Стратегія розвитку України: теорія і практика. – К., 2002.

19. Трансформація моделі економіки України / За ред. В.М. Гейця. – К.:
Лотос, 1999.

20. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ і стратегія розвитку. –
Київ, 2001.

21. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.,
Либідь, 2002.

22. Філіпенко С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. – К.:
Товариство “Знання” України, 2000.

23. Хаустов В., Панфілова Т. Інноваційні процеси в Україні: реалії і
перспективи // Економіст. – 2002. – № 3.

24. Чухно А.А. Економічна теорія. – К.: Вид-во “Вища школа”, 1993.

25. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх
значення для України // Економіка України. – 2001. – № 11, 12.

26. Экономическая энциклопедия / Под ред. Л.И. Абалкина. – М.:
Экономика, 1999.

27. Энциклопедический социологический словарь / Под общей редакцией Г.В.
Осипова. – М., 1995.

28. Яковець Ю. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і
перспективи взаємодії цивілізації у ХХІ столітті // Економіка України. –
2000. – № 3.

Похожие записи