Шпаргалка

54. Сутність і ознаки змішаної економіки.

Змішана ек-ка – це ек с-ма, в якій поєднюється хар-ні риси капіта-лізму
і соціалізму, ін словами, у ЗЕ джерела ресурсів розподіл-ся част-ково
через децентрал-ні ринки і част-ково – за допом рішень, які приймаю-ться
централізовано державою або відповідними держ органами. Озна-ки: розумне
поєднання хар-к рин мо-делі ек-ки з держ-ю з урахуванням нац
особливостей, направлене на досягн сусп цілей; високе соц захище-нність
населення; екон законод-во явл основой ек порядку; антимонопо-льна
політика, напрвл на захист спо-живачів; широкий спектр політ прав та
свобод, багатопартійность, розв проф руху тощо; розв колект власт-ності
та відповідн демокр напрвл-ення; престижність гарної праці, його висока
платня; широкий розвиток науки; високий рівень культури пра-ці, нова
якість освіти та всього образу життя; прагнення до задовільнення
різноманітн потреб.

Це переважаюча форма економічної організації в некомуністичних країнах.
В змішаній економіці господарська організація базується, в першу чергу,
на ціновій системі, але при цьому для зменшення (преодоления)
макроекономічної нестабільності і недосконалості ринку використовуються
різні форми держ втручання (податки, держ витрати, держ регулювання). Це
економіка з елементами ринку і командної форми управління. Напр, в США
більша частина рішень приймається ринком, але і уряд країни відіграє
важливу роль в зміні роботи ринку.

Це переважаюча форма економічної організації в некомуністичних країнах.
В змішаній економіці господарська організація базується, в першу чергу,
на ціновій системі, але при цьому для зменшення (преодоления)
макроекономічної нестабільності і недосконалості ринку використовуються
різні форми держ втручання (податки, держ витрати, держ регулювання,
індикативне планування, контроль за цінами та грошовою масою, обмеження
монополій, розвинуте господарське право, ЦБ тощо). Це економіка з
елементами ринку і командної форми управління. А також в змішаній
економіці проводиться сильна соціальна політика, захист бідних,
забезпечення зайнятості, забезпечення прав людини.

Понятття «змішана економіка» виникло з умов існування двох протилежних
соціально-ек систем і в низ зроблена спроба в деякій мірі синтезувати
позитивні риси таких систем чи відгородитись від окремих негативних рис.
Так змішана економіка розглядається як “економічна система, в якій
з’єднуються характеристики капіталізту і соціалізму”. Конкретніше в
цьому визначенні підкреслюється те, що в змішаній економіці джерела
розподіляються частково через децентралізовані ринки і частково з
допомогою рішень, які приймаються централізовано державою.

П. Самуэльсон під цим терміном розуміє “цінову систему економічної
організації з державним втручанням і регулюванням макроекономічниї
процесів і конкурентних ринків».

Залежно від ступеня держ втручання в економіку змішана економіка кожної
країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або
дирижизму. Виділяють три моделі. Американська модель. Її основу
становить система заохочення підприємництва, досягнення особистого
успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної
рівноваги громадян при цьому гостро не ставиться, а пряме держ втручання
в економіку є незначним і охоплює такі питання як визначення правил гри
на ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через
податкові механізми та ін.

Японська модель. Характерне держ втручання в економіку. Розвиток
економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль
відіграє економічне планування (індикативне).

33. Процент та його економічна природа: ставка і норма процента.

Позичковий капітал у процесі свого руху, як і будь-який інший капітал,
повинен не лише зберегтися у своїй початково авансованій сумі, а й
принести своєму власнику доход. Цей доход виступає у формі процента.
Гроші у формі позичкового капіталу набувають додаткової споживної
вартості, а саме ? приносять прибуток. Отже, позичальник, беручи в
позику певну суму грошей, оплачує їх власнику саме цю потенціальну
можливість отримати прибуток. А %, який сплачує позичальник, не є ціною
грошей, взятих у позику, адже гроші не можуть мати ціну. Він виступає
лише як плата за споживну вартість тих грошей. А такою споживною
вартістю є властивість приносити прибуток.

Нп = (?%/Кп)*100%

Розмір збільшення або зменшення позичкового % вимірюється нормою % (Нп)
? це відношення суми річного доходу, який отримує позичковий підприємець
до суми капіталу, що віддається в позику.

У зв’язку з тим, що % є “ціною” капіталу-товару, величина його
регулюється попитом на позичковий капітал і його пропозицією.

Норма % в кожний даний час визначається пропозицією позичкового капіталу
й попитом на нього. Найбільш низькою вона буде тоді, коли пропозиція
позичкового капіталу зростає, а попит на нього падає і навпаки. У свою
чергу попит на грошовий капітал залежить від фази економічного циклу.
Найвищого рівня % досягає у період кризи, коли різко зростає попит на
грошовий капітал.

34. Сутність кредиту та його форми.

Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитодавцем і
кредитоодержувачем з приводу перерозподілу вартості на умовах повернення
у встановлений строк і зі сплатою процента. Банківський кредит – це
форма руху позичкового капіталу (тобто грошового капіталу, що надається
у позику) в сфері економічних відносин між суб`єктами господарювання,
один із яких – банк, на дотриманні принципів платності, забезпеченості,
повернення, строковості, диференційованості та цільового характеру
використання.

Виділяють такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий,
іпотечний, бланковий, консорціумний і споживчий.

З приводу такого переліку необхідно одразу ж зауважити, що всі
вищенаведені форми кредиту, окрім комерційного, теж можуть надаватися
банками, тому будемо їх розглядати як види банківського кредиту.

Така класифікація форм кредитів не є вичерпною. Її необхідно доповнити і
відмітити ще декілька достатньо самостійних форм кредиту, які зараз
набувають важливого значення.

Це, перш за все, державний кредит, основною ознакою якого є неодмінна
участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів. При цьому
держава через Національний банк може здійснювати функції як кредитора,
так і позичальника. В ролі позичальника держава виступає в процесі
розміщення державних позичок.

Однією з організаційних форм кредиту, яка застосовується в Україні, є
міжбанківський кредит. Кредитні відносини між комерційними банками з
приводу отримання чи надання цього кредиту визначаються на договірних
засадах шляхом укладання кредитних договорів.

Формування міжнародного ринкового механізму зумовило виникнення такої
форми кридиту, як міжнародний. В сучасних умовах міжнародний кредит
розглядається як сукупність кредитних відносин, що функціонують на
міжнародному рівні, безпосередніми учасниками яких можуть виступати
міжнаціональні фінансово-кредитні інститути. Характерною рисою
міжнародного кредиту виступає його додатковий правовий та економічний
захист у вигляді державних гарантій.

Кредити мають різні види: за строками користування, за строками
погашення, за видом забезпечення, за ступенем ризику, за методом
надання.

35. Капітал підприємства та його кругообіг: форми, стадії.

В умовах виробництва, де основним економічним законом є створення
додаткової вартості, фактори виробництва, а, отже, і виробничі фонди,
набувають форми капіталу (засоби виробництва ? постійний капітал,
затрати на робочу силу ? змінний капітал). Капітал, обслуговуючи всі
стадії виробництва, знаходиться у постійному русі. В економічному
розумінні цей рух ? процес створення, збільшення і реалізації вартості.
З точки зору організаційної, рух капіталу ? це його кругооборот.
Починається він із грошової форми. Виконуючи функцію купівельного засобу
й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу.

/ ЗВ

Г?Т

\ РС

Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а
авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів
виробництва, у процесі якого у майбутньому буде вироблена додаткова
вартість. Саме це перетворює грошову форму капіталу на продуктивну (І
стадія руху капіталу), що відбувається в сфері обігу. Застосування
куплених факторів виробництва в процесі виробництва створює ІІ стадію
руху капіталу. В процесі виробництва вироблені товари відрізняються від
тих товарів, які були придбані підприємцем раніше, на І стадії (засоби
виробництва), перш за все натуральною формою, по-друге, за вартістю (бо
створюють додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою
продуктивну форму на товарну. Далі товарний капітал знову перетворюється
на грошовий. Це ІІІ стадія руху капіталу, яка здійснюється у сфері обігу
і виражається формою Т’?Г’. Процес руху капіталу, який охоплює три
стадії, де він послідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких
виконує певну функцію, називається кругооборотом капіталу.

І стадія ІІ стадія ІІІ
стадія

Обіг Виробництво
Обіг

ЗВ В Т’?Г’ Г?Т

Грош капітал Продукт-ний капітал Товарний капітал

36. Основний та оборотний капітал підприємства.

Основний капітал підприємства ? це та частина продуктивного капіталу,
яка повністю бере участь у виробництві й тривалий час зберігає свою
споживну вартість, а вартість його переноситься частинами на продукцію,
яка виробляється, впродовж усього періоду використання і повертається до
свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції.

Інакше обертається капітальна вартість, авансована на предмети праці.
Вартість придбаної сировини, допоміжних матеріалів і палива входить
повністю у вартість товару, що виробляється і при реалізації повністю
повертається у грошовій формі до підприємця. Ця частина постійного
капіталу набуває форми оборотного капіталу. До оборотного капіталу
відноситься і змінний капітал, тобто та частина капіталу, яка
авансується на придбання робочої сили.

Отже, оборотний капітал ? це частина продуктивного капіталу, яка
впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживну
вартість, а її вартість повністю переноситься у вартість товару, що
виробляється, і повністю повертаються до свого власника у грошовій формі
після реалізації товару.

Поділ капіталу на основний і оборотний властивий лише для продуктивного
капіталу. Грошовий і товарний капітали, які функціонують у сфері обігу,
такого поділу не мають. В основі поділу капіталу на основний і оборотний
лежить спосіб участі різних частин продуктивного капіталу в процесі
перенесення вартості. Поділ же капіталу на постійний і змінний в основі
своїй має спосіб участі різних частин авансованого капіталу в процесі
виробництва додаткової вартості.

22. Ефект від збільшення масштабу виробництва та його відображення у
характері виробничої функції та функції витрат

Розширюючи виробництво для виготовлення більшої кількості продукції,
виробники залучають все більшу й більшу кількість необхідних ресурсів,
підприємство змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект

від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується
відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів, то маємо зростаючий ефект
від зміни масштабу виробництва.

Якщо приріст обсягу виробництва відповідає приросту витрат факторів
виробництва, то ефект масштабу виробництва є сталим.

Якщо зростання випуску продукції відбувається нижчими темпами, ніж
збільшення витрат факторів виробництва, то спостерігається ефект спадної
віддачі від зміни масштабу виробництва .

1. Вир. ф.-ція х-ся пост. ефектом— віддачею від зрост. обсягів вир-ва,
якщо обсяг вир-ва зрост. в тій самій пропорції, що і фактори вир-ва.((
вир-ва не збільшує віддачі від рес-в).

2. Вир. ф.-ція х-ся зрост. ефектом— віддачею від зрост. обсягів вир-ва,
якщо обсяг вир-ва зрост. в більшій мірі, ніж фактори вир-ва.(( вир-ва
збільшує віддачі від рес-в).

3. Вир. ф.-ція х-ся спадним ефектом— віддачею від зрост. обсягів
вир-ва, якщо обсяг вир-ва зрост. в меншій мірі, ніж фактори вир-ва.((
вир-ва зменшує віддачу від рес-в).

Виробництво продукції пов’язано з певними витратами, зміни його обсягів
обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на
динаміку граничної продуктивності, вартість та взаємозамінність
ресурсів, намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації
використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції,
за якої величина витрат буде мінімальною.

Для кожної іншої величини обсягу випуску можна знайти оптимальну
комбінацію ресурсів, тобто комбінацію, що мінімізує витрати. Поєднання
таких точок на ізоквантно-ізокостній діаграмі утворює лінію, яка
називається шлях (крива) росту (лінія експансії, або траєкторія
розвитку, розширення виробничої діяльності підприємства у
довгостроковому періоді.

34. Поняття і види монополії. Характеристика бар’єрів до вступу
конкурентів у монополізовану галузь.

Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю
одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників
для даного товару, існуванням бар’єрів для входу конкурентів на ринок.

Бар’єри для вступу конкурентів у галузь (обмеження, які запобігають
появі додаткових продавців на монопольному ринку): виключні права;
патенти, авторські права, ліцензії; власність на всю пропозицію робочого
фактора; ефект масштабу великого виробництва, контроль над рідкими та
дуже важливимим ресурсами.

Види бар`єрів :

економічні – ефект зростання масштабів вир-ва, досягнений великими
фірмами; великий стартовий капітал;

технічні – наявність можливостей вир-ва та пропозиції унікального
продукту;

юридичні – правовий захист новітніх технологій, патентно-ліцензійна
практика держави та підприємств;

природні – виключна власність на певні ресурси;

ринкові – недоброякісна конкуренція, створення заборонених видів союзів
підприємств.

Існують деякі різновиди монополій: 1) чиста монополія ? монополія, яка
існує в галузях, де економія, зумовлена збільшенням масштабу
виробництва, особливо значна; 2) проста монополія ? монополія, за якої
встановлюються однакові ціни на той самий товар для всіх продавців; 3)
дискримінаційна монополія ? монополія, за якої встановлюються різні ціни
на той самий товар для різних покупців, причому різниця в цінах
обумовлена різницею у витратах; 4) закрита монополія ? монополія,
захищена від конкуренції через юридичні обмеження; 5) відкрита монополія
? монополія, за якої одне підприємство на деякий час стає єдиним
виробником продукції, але не має спеціального захисту від конкуренції;
6) адміністративна монополія ? монополія, яка виникає в умовах
адміністративно-командної системи, базується на державній власності на
засоби виробництва, діє в умовах значно обмеженого ринку, для неї
характерний прямий розподіл ресурсів.

35. Ринково-продуктова стратегія підприємства-монополіста (визначення
ціни та обсягу виробництва). Деякі варіанти стану фірми-монополіста в
короткому періоді.

Ринкова-продуктова стратегія підприємства-монополіста.

Монополіст зобов’язаний рахуватися з попитом на свій товар.

Завжди існує таке співвідношення між P і Q , при якому монополіст
одержить максимальну виручку на основі поняття граничної виручки
MR=(TP/(Q

Збільшується або обсяг за рахунок зниження ціни(збільшення ціни
припускає зменшення обсягу).

Логіка прийняття монополістом рішення про обсяг і ціну та ж,що й в
умовах досконалої конкуренції: MR=MС (на графіку точка А.).

Відмінність монопольної конкуренції від ринкової :на ринку досконалої
конкуренції А завжди менше Q оптимального (максимальна виручка).

А дає менший сукупний прибуток ,але прибуток більше .

Pо — визначена монополістом ціна для одержання макс. прибутку .

Для ринку досконалої конкуренції MC=P (т.У) -оптимальна ціна й обсяг
(Р2) монополіста .

Його надприбуток показаний трапецією , обмеженою МС . При монопольному
ж положенні прибуток варто вирізняти від обсягу А при ціні Ро.

Реально ж рівняння кривой пропозиції невідомо,а при умовному її
зображенні враховуються елементи ризику (в умовах монополії ризик менше
реальний) отже ,спостерігається поведінка в умовах невизначеності. У
умовах обмеженості інформації і практичної неможливості застосувати
вищевказаний підхід монополісти приймають універсальне правило,виведене
з рівності MR=MC,: MR=(TR/(Q=(PQ/(Q

Граничний розмір MR більш динамичний ,чим Р,отже , MR(від кожної
додаткової одиниці продукції ) може бути визначена як MR= P+Q((P/(Q)

Спадний характер кривой попиту призводить до того , що виробництво і
продаж додаткової одиниці ведуть до зниження в ціні ,що зменшує прибуток
від усієї проданої продукції,отже, MR-ціна ,скоригована на зменшення
прибутку від одиниці (виручка від одиниці).

Монополіст тому змушений забезпечити крутизну у погоні за прибутком.

MR=P+P(Q*(P/P*(Q); MR=P+P/Ed Ed — коефіцієнт еластичності, але для
максимизации прибутку MC=MR, тоді MC=P+P/Ed, отже P=MC/(1+1/Ed).

Оптимальна ціна (вигідна ) визначається шляхом прослідковування MC і з
урахуванням еластичності попиту на ділянці ,відзначеній на графіку*.

Т.ч. монополіст на призначає найвищу ціну ,. який він може одержати;
максимальний сукупний прибуток ,до якого прагне монополіст ,рідко
збігається з максимальними прибутками на одиницю продукції ; високі
витрати і слабкий попит можуть заважати монополісту одержати який
-небудь прибуток узагалі;монополіст буде прагнути уникати неэластичного
відрізка кривой попиту;при тих самих витратах монополіст рахує вигідним
обмежити обсяг виробництва і призначити більш високу ціну ,чим зробив
би конкурентний продавець. Це обмеження обсягу виробництва викликає
нераціональне використання ресурсів(ціна перевищує граничні витрати).
Також монополіст може збільшити свого прибутку,займаючись ціновою
дискримінацією.

12. Цінова еластичність По: суть, методика обчислення, чинники.

Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої
економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну.

де ЕDP – цінова еластичність попиту;

дельта Q – зміна обсягу попиту;

дельта P – зміна ціни.

Попит еластичний, коли ЕDP>1.

Попит нееластичний, коли ЕDP<1. Попит одинично-еластичний, коли ЕDP=1. ЕDP>1 ЕDP=1
ЕDP<1 Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто ЕDP=0), тоді маємо досконало нееластичний попит—крива вертикальна. Якщо нескінчено мала зміна ціни викликає нескінченне розширення попиту (тобто ЕDP=(), тоді ми маємо досконало еластичний попит—крива горизонтальна. Існує точкова і дугова еластичність. Точкова Е характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни (див формулу вгорі). Дугова Е вживається для виміру Е між двома точками і визначається як середня Е за формулою центральної точки: Фактори цінової Е попиту: 1. Важливість товару для споживання (попит на предмети розкошу еластичний, на предмети першої необхідності нееластичний). 2. Рівень замінюваності товару (чим більше товарів-замінників, тим більша Е). 3. Питому вага товара в доході споживача (чим вона більша, тим більша Е) 4. Фактор часу (Е більша в довгостроковому періоді). 10. Зміст поняття "попит". Індивідуальний та ринковий попит. Закон попиту і обгрунтування його дії. Попит-це потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами. Попит завжди розглядається як платоспроможній, оскільки показує, скільки товару чи послуги хоче і може придбати (купити) на ринку споживач (покупець). Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів. До нецінових факторів (детермінанти), що характеризують серидовиче, в якому формується пипит, відносяться:1)ціни товарів замінників 2)ціни доповнюючих товарів 3)дохід споживачів 4)уподобання споживачів 5)очікування споживачів щодо змін на ринку 6)природні умови споживання. Внаслідок їх впливу змінюється Попит у цілому (або умови Попиту). Обсяг попиту-це кількість товару, що споживачі бажають і можуть купити на ринку в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інш. рівних умов. Індивідуальний попит-це попит окремого споживача на окремий товар чи послугу. Ринковий попит -це сукупність всіх індивідуальних попитів споживачів на товар при кожному значенні ціни. Закон попиту ( характеризує залежність Попиту(D) від Ціни(Р) товару при інш. незмінних умовах ): чим вища ціна(Р) на товар, тим менший на нього попит(D) при інших незмінних умовах і навпаки; тобто на ринку існує обратна залежність між ціною товару і обсягом попиту на цей товар і навпаки. Якщо змінюється нецінові фактори, то крива попиту зміщується сама (D1( D2); якщо змінюється тільки ціна, то йде переміщення по кривій попиту (p1q1( p2q2). Крива попиту має від‘ємний нахил, це означає, що чим нижча ціна товару , тим більша його кількість може бути куплена покупцями, і навпаки. Крива попиту показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в данний час. p D1 D2 P1 P2 Q1 Q2 Q2* Q 11. Аналіз змін у попиті й у розмірі (обсязі) попиту. Чиники попиту. Існує принципова різниця між зміною величини попиту (обсягу попиту) і зміною попиту (попиту в цілому). До зміни величини (обсягу) попиту на товар (кількості товару, що покупці хочуть і можуть придбати) призводить зміна цінового фактора (ціни товару-Рx). Це спостерігається в процесі переміщення від однієї до іншої точки кривої попиту (D), яка залишається незмінною. ( Qx=f(Px) ) До зміни попиту в цілому призводить зміна всіх факторів (цінових та нецінових), що впливають на попит: а)доходи споживачів б)ціна товару в)ціни і доступність товарів замінників г)ціни доповнюючих товарів д)смаки уподоблення споживачів е)очікування споживачів до зміни цін на ринку. є)об‘єктивні умови споживання. При зміні попиту в цілому попит на певний товар змінюється при кожному значенні ціни.Геометрично зміна попиту в цілому відображається переміщенням кривої попиту вправо (D2–попит () чи вліво (D1 – попит (). Поняття “зміна попиту” (переміщення кривої попиту вправо чи вліво) не слід змішувати з поняттям “зміна обсягу попиту”, тобто з переміщенням по кривій попиту вниз чи вгору. В останньому випадку при такому переміщенні сам попит не змінюється,а збільшується чи зменшується Q-кількість товару, на яку змінюється обсяг попиту за тією чи іншою ціною. P D P D D2 D1 Рис А Р1 D1 P2 Q Q 38. Механізм установлення рівноваги п-ства в довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції (МК). МК—тип ринку, на якому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. У довгостроковому періоді крива попиту на товар будь-якого п-ства в галузі є дотичною до кривої АТС у довгостроковому періоді. Вільний вступ до ринку веде до того, що кожне п-ство одержує тільки нормальний (нульовий економічний) прибуток, оскільки за наявності прибутку до галузі приходять нові п-ства і зменшують попит та граничний виторг, поки прибуток не стане нормальним (Р=АС). Це є причиною того, що ринковий механізм МК з точки зору виористання ресурсів не є ефективним, бо виробництво здійснюється не з мінімальними витратами (див. малюнок). Обсяг виробництва не досягає тієї величини, при якій середні загальні витрати АТС п-ства мінімальні. Однак стосовно задоволення потреб споживачів МК є ефективною, оскільки на ринку дуже багато різноманітної продукції, нехай за вищою ціною, ніж при досконалій конкуренції. 42. Картельні угоди: визначення квот, умови реалізації, суперечності, ефективність. Таємна угода може приймати ряд форм. Найбільш простою формою таємної змови є картель, який передбачає формальну письмову угоду відносно і ціни, і вир-ва. Обсяг вир-ва повинен регулюватися, тобто ринок повинен бути розділений, для того щоб можна було підтримувати узгоджену ціну. (ОПЕК – найбільш відомий міжнар картель). Картель – це об'єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг вмпуску прод. В умовах неухильного дотримання угоди картель діє як чиста монополія. Умови створення картелю: - встановити бар'єри на шляху входження в галузт конкурентів; - визначити загальний рівень випуску на монопольну ціну, що максимізує прибуток; - встановити квоти для кожної фірми, що входить у картель; - забезпечити процедуру контролю щодо встановлених квот. Квота – доля участі у вир-ві, збуті, екс, імп товару. Квота визначає долю учасника у капіталі, ліміти можливих кредитів. Проблема стабільності: 1) у кожного участика картелю виникає спокуса продавати свою продукцію за високу картельну ціну, але первищувати картельну квоту, отримуючи додатковий прибуток. Якщо такої поведінки дотримується більшість фірм у картелі – він приречений розвалитися. 2) потенційну загрозу картелю несе об'єднання аутсайдерів у контркартель. Картелі є незаконими в США. Отже, таємна угода не оформлюється офіційно. Джентельменські угоди часто досягаються на коктейльних вечоринках, під час гри в гольф або на зборах торгівельно-промислових асоціацій, де конкуруючі фірми досягають усної угоди про ціну на продукт, визначають ринкову долю кожного продавця, що виражається в неціновій конкуренції. Також у більшості країн відверті змови картельного типу заборонено законом, тому частіше існують таємні змови, які дуже небезпечні для сусп, бо практично уникають контролю з боку держави. 30. Ринкові відносини, їх суб’єкти та об’єкти. Ринкова інфраструктура. Ринок слід розглядати як комплексне поняття, яке включає одночасно сферу обігу, де здійснюється обіг товарів і послуг, систему товарно-грошових відносин, які складаються в процесі обміну товарів і послуг за даної системи виробничих відносин. Об’єкти ринку – засоби виробництва, предмети споживання, технології, наукові відкриття і ідеї, різні послуги, природні багатства, елементи національного багатства, цінні папери, акції, облігації. Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб’єктів ринкових відносин, то ми побачимо, що з початку, це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім у міру свого розвитку і відокремлення в самостійні галузі торгівлі і грошового обігу активними учасниками ринкових відносин стають торгівельні і фінансові посередники. Основними суб’єктами ринкових відносин є: домогосподарства – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, що постачають ресурси і використовують отримані гроші для придбання товарів і послуг з метою задоволення власних потреб; фірма або підприємство – це економічна одиниця, яка використовує фактори виробництва і виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне максимізувати свій прибуток; держава – це самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, політичну та юридичну владу для забезпечення умов господарювання всіх суб’єктів економіки. Основні суб’єкти господарської діяльності взаємодіють між собою і здійснюють безперервний кругообіг ресурсів, товарів, послуг. Для аналізу ринкової інфраструктури необхідно з’ясувати основні компоненти ринку: попит, пропозицію, ціну, кон’юнктуру і рівновагу. Попит – платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари. Пропозиція – сукупність товарів з певними цінами, які готові продати виробники. Ринкова ціна – не може бути вищою за ціну попиту та нижчою за ціну пропозицію. Кон’юнктура – співвідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку. Кон’юнктура змінюється під впливом: масштабу виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі. Стан ринкової рівноваги – повна відповідність обсягу пропозиції і обсягу попиту. Ринок як складне утворення має багату структуру та інфраструктуру (розуміють систему державних, приватних, громадських інститутів і суспільних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію). Виділяють: організаційно-технічну, фінансово-кредитну, науково-дослідницьку інфраструктуру ринку. До орг.-техн. інфрастр. належать: торгові палати, холдінгові та брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, пункти прокату тощо. Одні з них покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємствами, надавати інформаційні, консультативні та інші послуги (ярмарки, біржі, центри). Інші беруть на себе організації загальної координації ринкових зв’язків, представляють інтереси членів на регіональному, державному, міжнародних рівнях. Фін-кред. структура ринку: банки, біржі, страхові і інвест. компанії, фонди профспілок, інші громадські організації, ті, хто займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює в кредити, потім в капіталовкладення. Наук.-досл. інфраструктура: наукові інститути з вивчення наукових проблем, інформ.-консультативні, аудиторські. організації, спец. навчальні заклади. Інститути та організації. що утворюють цю інфраструктуру, вивчають динаміку, стратегічну і тактичну поведінки підприємств, прогнозів для уряду і підприємців тощо. Крім загальної інфраструктури, що обслуговує весь простір ринкових відносин, існують часткові, що забезпечують ефективне функціонування окремих ринків. Так на ринках товарів і послуг діють підприємства оптової та роздрібної торгівлі, фірми, що забезпечують перевезення вантажів. Ринок праці обслуговують біржі праці, державні та приватні служби зайнятості, пенсійні фонди, державні центри підготовки кадрів. Функціонуючі ринки капіталу забезпечують фондові та валютні біржі, інвест. компанії, брок. контори, інвест. банки, податкові інспекції. тощо. 47. Необхідність та важелі державного регулювання розподілу доходів. Класична ринкова с-ма дозволяє належним і досить ефективним способом здійснити розподіл доходів між основними агентами економічної діяльності. Через механізм ринкової конкуренції більші доходи отримують ті виробники, які вкладають у виробництво більше уречевленої і живої праці та організація трудової діяльності яких є краща. З економічної точки зору це правильно. Але з соціальної точки зору ринкова система не в змозі оптимально здійснювати розподіл доходів. В умовах ринкового регулювання економіки завжди матиме місце поглиблена диференціація доходів між різними групами населення. Ця диференціація не обов`язково відображає зміну в участі членів суспільства у виробничому процесі, що зрештою призводить до поглиблення соціальної нерівності. Зважаючи на те, що кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя, і на те, що за умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності, тобто рівня життя, який не може забезпечити нормальні умови для відтворення населення, гостро постає потреба в держаному регулюванні розподілу доходів. Таке регулювання найчастіше полягає у вигляді проведення політики соціального захисту певних груп населення. Соціальний захист населення здійснюється в контексті бюджетно-фіскальної політики. Найхарактернішими важелями цієї політики є податки, бюджетні видатки у вигляді дотацій, соціальних гарантій, соціальної допомоги, соціального страхування. Так, встановлення прогресивної шкали оподаткування доходів економічних суб`єктів дає можливість збільшити податкове навантаження саме на тих, хто отримує більші доходи. Важливу роль у збільшенні доходів бюджету за рахунок заможніших верств населення можуть відігравати і непрямі податки, зокрема акцизний збір. Встановлення підвищених ставок податку на товари не першої необхідності дозволяє дещо зрівняти доходи економічних суб`єктів. З бюджету може надаватися соціальна допомога у вигляді соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об`єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму. Вона може здійснюватись як у грошовій так і в натуральній формах. Спеціальні позабюджетні фонди дають можливість здійснювати соціальне страхування населення від різних ризиків, пов`язаних з втратою працездатності та доходів. Ці фонди формуються за рахунок цільових внесків работодавців і працівників за підтримки держави. ”-” ”"”&”(”¶”d•A•A•Ae•p–r–t–v–x–z–|–oeoeoeoeoeoeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee –’–”–––?–?–?–?– –c–¤–¦–?–?–¬–®–°–?–?–oooooooooooooooooooooooooooo & T аселення. Ефективність регулювання доходів залежить від зваженого і ефективного використання бюджетних та податкових важелів, зокрема податків, соціальної допомоги, соціального страхування, соціальних гарантій. 42. Форми господарювання в сільському господарстві та їх особливості в різних країнах. На кожному етапі розвитку людства формуються різноманітні види крупного, середнього, дрібного землеволодіння на основі притаманних їм форм земельної власності. Серед них виділяються державні, колективні, групові та індивідуальні види землекоритсування. Нині практично в усіх країнах світу спостерігається співіснування різних форм власності на землю і відповідних їм форм землекористування і землеволодіння. Так, в США великим землевласником виступає сама держава, якій належить 40% всіх земельних угідь. Серед них є землі не тільки федерального уряду, а й урядів штатів і місцевої влади. Із загальної кількості землі, яка знаходиться у володінні і користуванні фермерських господарств, 59,9% належить сімейним фермам, 17,3% знахожиться у спільному володінні, а 23,5% використовується монополіями. У більшості західноєвропейських країн найбільш типовими є сімейна селянська ферма і підприємницькі господарства, які використовують найману працю. В деяких державах мають розповсюдження крупні форми аграрного підприємництва: сільськогосподарські компанії та виробничі кооперативи. В той же час в окремих країнах (Італія, Іспанія, Португалія) зберігаються поміщицькі латифундії, які широко використовують найману працю. В Україні підприємницька діяльність ведеться на основі державної колективаної і приватної власності на землю. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну і приватну власність. В Україні – колгоспам належить 69%, радгоспам та іншим державним с/г підприємствам – 24%, особистим господарствам населення та присадибним ділянкам – 6% і лише близько 1% угідь – пред`явлено фермерським господарствам. 43. Економічні функції держави та її роль в економічному розвитку. У цивілізованому суспільстві нормальне функціонування економіки неможливе без державного втручання. Держава впродовж всієї історії свого існування поряд з підтриманням порядку, законості, організації національного захитсу і т.ін. виконувала певні економічні функції, такі як збір податків, організація грошового обігу тощо. За сучасних умов економічна роль держави значно посилилась. Держава стала власником значної части заосбів виробництва, виконує незамінну роль у регулюванні економіки. По суті будь-яка сучасна розвинена ринкова система є змішаною економікою, в якій вільне підприємництво співіснує з державним регулюванням. Говорячи про економічні функції держави треба зазначити, що не має однієї думки щодо їх визначеного переліку. Але серед значної кількості економічних функції держави можна виділити такі, які є основними, а саме: Розробка й затвердження правових основ економіки. Визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку. Реалізація соціальних цінностей. Регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції. Захист конкуренції. Перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. Фінансування суспільних благ і послуг. Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку. Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін. 44. Суспільний продукт та його форми. Суспільне вир-во – це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукт – синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу. Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП), його розраховують як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. При визначені величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Це означає, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту, який для відповідних галузей виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП. Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв’язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП) – це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок. ВСП і КСП – це показники матеріального виробництва, але крім матеріального – суспільне виробництво включає ще й галузі нематеріального. Тому необхідно обраховувати весь результат господарської діяльності – це здійснюється за допомогою такого показника, як валовий національний продукт (ВНП). ВНП обчислюється не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства. Його складовими частинами є: а) вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг; б) вартість державних закупок; в) капітальні вкладення; г) сальдо платіжного балансу. Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт або національний продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може використовувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. Кількість ЧП – це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва (ЗВ). ЧП поділяється на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт. Необхідний продукт (НП) – це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи. Мінімальна величина НП визначається життєвим мінімумом, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування. Максимальна – розмірами ЧП. Додатковий продукт (ДП) – це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктивних сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя. 41. Сутність заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата. Заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила та результативності функціонування робочої сили. Її речовим, матеріальним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї. Це життєвий фонд робітника, який в умовах товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз. Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється також співвідношенням між попитом і пропозицією. Із зниженням попиту або збільшенням пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься і навпаки. На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці й підвищення потреб населення, співвідношення сил між робітниками і роботодавцями, виступи трудящих тощо. Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній. Почасова заробітна плата – це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з’ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці (ціна робочої сили = денна вартість робочої сили / середня тривалість робочого дня). Погодинна оплата праці як різновид почасової використовується для подовження тривалості робочого дня. Під час економічної кризи підприємці скорочують робочий час з одночасним зниженням погодинної заробітної плати, що призводить до зниження заробітної плати нижче від вартості робочої сили. Відрядна або поштучна заробітна плата – це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюються кількістю й якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників. У сучасній економічній системі застосовуються такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати. Їх вибір залежить від трьох основних факторів: ступеня контролю робітником кількості й якості виробленої продукції; ретельності, з якою продукція може бути врахована; рівня витрат, пов’язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати. Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це грошова сума, яку отримує робітник за продаж роботодавцю своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата – це кількість споживних вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: номінальної заробітної плати; рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділиться на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна змінам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін. 38. Первісне нагромадження капіталу: суть та методи. Первісне нагромадження капіталу охоплює період 17-18 століть і було характерне для сучасних розвинутих капіталістичних країн. Первісне нагромадження капіталу здійснювалось на базі простого товарного вир-ва та у період розпаду феодального способу вир-ва. Первісне нагромадження капіталу (П.н.к.) - це відокремелння виробників від засобів вир-ва, перетворення їх в найману робочу силу і становлення власників капіталу. Методи П.н.к.: 1. Використання конкуренції з метою розорення слабих простих товаровиробників і перетворення останніх в найманих робітників. У зв’язку з цим виникали багаті товаровиробники, які нагромаджували капітал у вигляді засобів вир-ва і грошей, що створювало можливість перетворення їх в роботодавців, тобто в наймачів робочої сили. 2. Використання торговцями і лихварями свого капіталу для перетворення простих товаровиробників в найманих робітників (конкретні способи для цього перетворення: організація торговцем роботи на дому, в майстернях, в мануфактурі), внаслідок чого торговець переворювався в пром. капіталіста. 3. Перетворення цехових середніх орг-й у під-ва кап. типу. Викор-ня держ. позик та субсидій з метою орг-ї під-в, що використовують найману працю. Приватизація державних (королівських) земель. Насильне обезземелення селян. Незаконні методи нагромадження капіталу (шахрайство, бандитизм, хабарництво). Колоніальна торгівля. Особливості нагромадження капіталу в Україні полягають в тому, що: 1) воно здійснюється в умовах відсутності простого товарного вир-ва на період створення незалежної країни; 2) здійснюється в процесі роздержавлення і приватизації держ. майна, а саме, великих і малих державних під-в, держ. земельних ресурсів тощо. Методи П.н.к в Україні пов’язані з особливістю суті П.н.к. в Україні, яка полягає в перетворенні формально-спільних власників загальнонародних засобів вир-ва в найманих працівників приватних кап.під-в та у відсутності простого товарного вир-ва, а є розмах капіталістичного. Особливості П.н.к. в Україні: 1. Формування підприємницького капіталу на основі держ. позик і пільг. 2. Реал-я заощаджень на купівлю невеликих під-в на аукціонах за власні гроші. 3. Використання економічного туризму для нагромадження власного капіталу і придбання малих під-в або контрольного пакету акцій, організованого на державному рівні. 4. Основні методи пов’язані з шахрайством, корупцією, хабарництвом, рекетом. Найпростіше - це скупка приватизаційних сертифікатів з тим, щоб забезпечити контроль на під-ві, що приватизується, або перетворити його в повну приватну власність особи. Так багато директорів перетворились у власників. 5. Створення на законних основах різного виду трастів, інших фондів, банків, кредитних тов-в для вилучення грошових коштів населення з подальшим знищенням. 6. Корупція чиновників. 7. Торгівля держ. ресурсами для власного збагачення. 29. Інституціональні основи ринкової економіки. РЕ – економічна система, що базується на індвідуальних формах приватної власності, вільній грі ринкових сил (вільній кокуренції, вільному ціноутворенні, стихійному переливу капіталу тощо.) Цей термін ввів відомий економіст, який вважав, що розвиток капіталізму повинен здійснюватись у відповідності з принципом laissez-faire, що означає "надати подіям природнього ходу". Природною рушійною силою господарського розвитку, на його думку, є прагнення індивіда до досягнення своїх економічних інтересів. Головні риси людини – самолюбство, егоїзм. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня. Інституціональними основами РЕ такі: 1)приватна власність; 2)конкуреція; 3)вільне ціноутворення; 4)свобода підприємництва і вибору; 5)особистий інтерес як головний мотив поведінки; 6)обмежена роль уряду; 7)розширена ринкова інфраструктура; 8)використання передової технології; 9)спеціалізація. 1) – це право дає власникам факторів виробництва мотив використовувати їх якомога ефективніше, тому що власники знають, що вони отримають прибуток, якщо зможуть задовольнти попит. 2) – суперництво між суб`єктами на ринку (покупцями та продавцями) для отримання найбільшого ефекту від своєї діяльності. Вона дає можливість покупцям отримувати кращі і якісніші продукти, а продавцям – оптимізувати свою діяльність та ефективніше використовувати фактори виробництва. 3) – діє ринковий механізм ціноутворення, при якому ціни на продукцію встановлюються стихійно, під впливом попиту та пропозиції та інших чинників, але не директивним способом. Ціна являється грошовим виразом товарів та послуг. 4) – означає відповідальність за вібір певних рішень, які враховуються і становляться економічно ефективними. Фірми можуть купляти ресурси, організовувати процес виробництва та продавати вироблені продукти за власним вибором. Споживачі вільні в межах своїх грошових доходів купляти товари таким чином, як вони вважають за потрібне. 5) – кожен суб`єкт економіки намагається робити те, що найбільш вигідніше їй самій. 6) – в ринковій економіці уряд відіграє другорядну та відносно пасивну роль в економіці. 7) - ринок як складне утворення має багату структуру та інфраструктуру (розуміють систему державних, приватних, громадських інститутів і суспільних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію). Виділяють: організаційно-технічну, фінансово-кредитну, науково-дослідницьку інфраструктуру ринку. 8) – це обумовлюється широким використанням і відносно швидким розвитком складних засобів виробництва. 9) – це відноситься до того моменту, що у кожної людини свої нахили і здібності, тому кожен повинен займатися тією справою, до якої він здатен. А звідси вже – кооперація. Приватна власність на ресурси і свобода індивідів займатися самими різими иадами діяльності - засіб підвищення свого матеріального добробуту. Будь-яка вигода слугує рухомою силою такої екоомічної системи, а конкуренція виконує в ній роль регулюючого і контролюючого механізма. 8. Єдність і суперечності в системі інтересів. Економічні інтереси – є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень. Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сім’ї. Кожен суб’єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб’єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. За ознакою суб’єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості – головні та другорядні тощо. Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб’єктивну, так і об’єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. Економічні інтереси більшості сучасних працівників спрямовані на отримання предметів споживання та послуг, а інтереси власників засобів вир-ва – на збільшення різних видів власності (цінних паперів, нерухомого майна, коштовних металів та ін.). Тому засобом реалізації економічних інтересів працівників є отримання заробітної плати, а власників засобів вир-ва – привласнення прибутків. В процесів реалізації своїх економічних інтересів робітники та власники засобів вир-ва єдині в думці, що їх праця дозволить першим отримувати зар. плату, а другим прибуток, і таким чином існувати. Але одночасно проявлєяться суперечність в системі інтересів: робітники бажають підвищення зар. плати, проте її підвищення для роботодавця означає зменшення власного доходу, з іншої сторони він розуміє, що підвищення зар. плати сприяє підвищенню продуктивності праці робтіників. Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (в т.ч. приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підпр-ва, галузі і всієї держави. На рівні підпр-ва воно здійснюється шляхом впровадження прогресивних форм заробітної плати, раціонального розподілу прибутку на стимулювання праці, розширення масштабів вир-ва та відрахувань у держ. бюджет тощо. Оптимальне поєднання економічних інтересів на рівні держави відбувається тоді, коли отримані державою через механізм оподаткування кошти раціонально розподіляються на соціальні витрати (розвиток освіти, охорони здоров’я та ін.), захист навколишнього середовища, розвиток економіки, оборону тощо. Серед різних типів економічних інтересів у наш час домінують колективні інтереси, і насамперед колективні трудові інтереси. Це зумовлено тим, що на підпр-вах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні блага. При цьому повинні оптимально поєднуватись особисті та колективні інтереси, кожен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями доход підпр-ва, в т.ч. частина прибутку, будуть раціонально розподілені відповідно до кількості та якості праці. 16. Економічна теорія й економічна політика: діалектика взаємозв’язку. Політекономія – це наука про суспільство. Політекономія вчить, що з усієї різноманітності явищ і процесів суспільного життя слід виділити ті, які утворюють основу розвитку. А такою основою є економіка. Економіка – це народне господарство країни (або його частина), яка включає відповідні галузі та види виробництва. Отже, політекономія – це наука про економіку. Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних благ. Виробництво – це складна соціально-економічна й організаційна система. Цілком зрозуміло, що ефективне функціонування такої системи неможливе без певної координації, регулювання, а також управління. Управління – це цілеспрямований вплив на людей (колективи або окремих робітників), який передбачає організацію та координацію їхніх дій з метою підвищення ефективності виробництва. Отже, управління – це діяльність для досягнення певної мети з допомогою системи методів. Мета й методи управління визначаються економічною політикою. Економічна політика – це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, з допомогою яких здійснюється керівництво економікою (підприємством). Тобто – це розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва. Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути результатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур. Її зміст визначається вимогами об’єктивних економічних законів. Тому ефективність, дійовість економічної політики, а в остаточному підсумку ефективність системи управління, залежить від того, наскільки повно й чітко економічна політика відображає ці вимоги. А від чого це залежить? Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Отже, щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратися на концепції, рекомендації, які розробляються політекономією. Будь-які спроби в економічній діяльності обійти вимоги економічних законів, особливо на макрорівні, обертається значними економічними втратами, а якщо це робиться тривалий час, то й катастрофою. Повільний характер економічних реформ, негативні наслідки більшості господарських заходів, які проводяться в Україні, починаючи з 1991 р., і є результатом того, що вони носять вольовий, випадковий, безсистемний характер. У більшості випадків вони копіюють західні зразки, не відповідають конкретним соціально-економічним і політичним умовам України, а найголовніше, як правило, суперечать вимогам економічних законів. Місце політекономії в системі управління виробництвом. 53. Економічна система соціалізму: теорія і практика. Як доктрина соціалізм виник з ідей Маркса та ін радикальних мислителів 19ст. Соціалізм знаходиться посередині між капіталізмом та комунізмом. Соціалізм хар-ся: власність держави на виробничі ресурси (соціалісти вірять, що розміри приватної власності повинні бути зменшені. Такі основні сфери, як залізниці, добування кам вугілля та виробництво заліза повинні бути націоналізовані. В останні роки через низьку результативність підприємств, що знаходяться в держ власності, ентузіазм з приводу націоналізації в більшості розвинених демократ країнах потух); державне планування (соціалісти не підтримують “хаос” ринків та ефективність невидимої руки. Вони наполягають, що для координації різних секторів необхідний механізм планування); перерозподіл доходу (багатство, доставшееся в наследство і самі високі доходи повинні бути зменшені шляхом активного використання державної податкової влади, в деякіх західноєвропейських країнах граничні податкові ставки досягли 98%. Допомога по соціальному запеспеченню, мед обслуговування та ін послуги, що надавались людям, колективно забеспечені за рахунок системи прогресивного оподаткування, збільшують добробут громадян, що знаходяться в менш привелейованому положенні і гаррантують мінімальний рівень життя); мирна і демократична еволюція (соціалісти часто захищають мирне і поступове розповсядження державної власності – “еволюцію через виборчі бюлетні а не революцію через пулі”). Тобто головними рисами соціалізму є: Суспільна власність майже на 90% всього матеріал багатства країни. Всі громадяни вважаються власниками, а насправді не так. За неефективне використання власності практично ніхто не має ні економіч ні іншої відповідальності. Централізоване планування регулює всі сторони економ життя. Плани складаються дуже докладні, їх виконання обов’язкове, але вони розраховуються лише в одному варіанті, що робить систему не гнучкою. Економічне стимулювання здійснюється через з/п і премії, але все це жорстко регулюється. Виключено, наприклад, працюючи за двох отримати подвійну з/п. Сама оплата праці низька, але при фіксованих цінах забезпечує мін проживання. В економіці панує дефіцитність. Соціаліст госп-во виглядало зовні благополучним, збалансованим, стабільним, так як на фасаді були низькі ціни, гарантовані заробітки, система суспільних фондів споживання, обов’язкова зайнятість, рівномірно прискорений темп росту. Проте за цим приховувалась низька ефективність, ресурсоємність, далеко переважаюча західні норми, подавлена інфляція, низька продуктивність праці. Протягом останніх десятиліть привабливість соціалізму зменшилась через падіння комунізму та тріумфу ринку. 35. Капітал підприємства та його кругообіг: форми, стадії. Рух будь-якого капіталу, що вкладається у виробництво, починається з грошової його форми. Власник капіталу авансує визначену суму коштів для придбання факторів виробництва – засобів виробництва (Сп) та робочої сили (Рс). Перша стадія кругообігу капіталу може бути виражена: / Рс Д – Т. \ Сп На цій стадії кругообігу грошовий капітал перетворюється на виробничий. Після цього процес обігу авансованої вартості переривається Придбання на ринку праці р/с є визначаючою умовою для перетворення авансованої вартості, капітал, що виступав в грошовій формі, в капітал, тобто вартість, що приносить додаткову вартість. Друга стадія кругообігу капіталу заключається у виробничому споживанні придбаних капіталістом засобів виробництва та р/с. вони виражається у вигляді: — … П … — Крапки перед П означають, що обіг капіталу перервано, але процес його кругообігу не призупинився, оскільки із сфери товарного виробництва він вступає у сферу виробництва. В результаті функціонування виробничого капіталу створюється товар, в якому втілено додаткову вартість. Після створення товару процес виробництва знову переривається, а виробничий капітал перетворюється в товарний (Т). Третя стадія кругообігу капіталу позначається Т` - Д`, де Т` означає, що у виробленому товарі знаходиться додаткова вартість. На цій стадії капіталіст виступає продавцем товару, створеного на його підприємстві. В результаті його продажу капітал знову набуває первинної форми – грошової. Додаткова вартість з товару перетворюється в грошову. Т.ч., капітал в своєму русі послідовно приймає три форми: грошову, виробничу та товарну, що відповідає трьом стадіям його кругообігу. Одна з цих стадій відноситься до сфери виробництва, а дві інші – до сфери обігу. Рух капіталу, в процесі якого він послідовно перетворюється з одної форми в іншу і повертається до первинної форми, називається кругообігом капіталу. Кругообіг капіталу виражається формулою: / Рс Д – Т … П … Т` - Д` \ Сп Формула показує мету капіталістичного способу виробництва – зростання авансованої капітальної вартості на величину додаткової вартості. Три функціональної форми промислового капіталу. Кожній функціональній формі промислового капіталу властивий свій кругообіг. Кругообіг грошового капіталу виражається формулою: / Рс Д – Т … П … Т` - Д` \ Сп Вона співпадає з формулою кругообігу промислового капіталу. В кругообігу грошового капіталу найбільш яскраво виражена мета капіталістичного виробництва – зростання додаткової вартості. Формула кругообігу виробничого капіталу має наступний вигляд: / Рс П … Т` - Д` - Т` … П \ Сп Ця формула кругообігу підкреслює неперервність, циклічність процесу виробництва. Формула кругообігу товарного капіталу наступна: / Рс Т` – Д` - Т` … П … Т`` \ Сп Кругообіг товарного капіталу закінчується капітальною вартістю, що зросла. Його зміст полягає в реалізації капітальної вартості та додаткової вартості. Аналіз трьох форм кругообігу капіталу відкриває зміст процесу кругообігу промислового капіталу. Тільки єдність всіх трьох форм кругообігу обумовлює неперервність руху капіталу, єдність процесу виробництва та процесу обігу. Загальним для всіх форм кругообігу капіталу є зростання вартості як визначаюча мета та рухаючий мотив виробництва. Неперервність кругообігу промислового капіталу потребує послідовної та постійної зміни форм, збереження між ними необхідних пропорцій. 39. Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів Олігопольна стр-ра ринку посідає проміжне місце між монополією та монополістич. конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме: 1. На ринку діє невелика кількість п-ств (~ 4-20). 2. Окреме п-ство може пропонувати диференційовану або однорідну продукцію. 3. П-ства мають неоднакову ринкову владу. 4. Вступ до галузі ускладнений через різні бар`єри. 5. Може мати місце нецінова конкуренція. Однак головною рисою олігополістичного ринку є загальна взаємозалежність (взаємообумовленість дій) його учасників. Кожен олігополіст при визначенні лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, бо їхня реакція на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної універсальної теорії олігополії. Моделі поведінки фірм при олігополії різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми – способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимізації прибутку. Об`єктивно існуюча взаємозалежність олігополістів визначально впливає на еволюцію внутрішньогалузевої організації. Кожна фірма прагне вибрати таку стратегію, щоб збільшити свою частку на ринку і прибуток. За різного рівня витрат цінова конкуренція учасників ринку може привести до порушення ек. безпеки частини з них та до перетворення олігополістич. ринку на монополістичний. Тому олігополісти повинні вирішувати, чи варто їм агресивно конкурувати або ж "співпрацювати" та конкурувати більш пасивно, співіснуючи зі своїм конкурентом, задовольняючись своєю часткою та домовляючись щодо спільних дій. Тобто олігополія створює сприятливі передумови для організації даного ринку за змовою (наприклад, утворення картелів, що дає змогу спільно максимізувати прибуток обмеженням обсягів випуску і фіксацією цін). Олігополія сьогодні є найпоширеною ринковою структурою в розвинутих країнах. Найвагоміша причина–наявність ефекту масштабу, що обумовлює зниження довгострокових середніх витрат вир-ва. 31. Стратегія поведінки п-ства за умов досконалої конкуренції (ДК). Два підхода до максимізації прибутку. За умов ДК окремий продавець (п-ство) здатний лише пристосовуватися до ринкової ціни і виступає як "price-taker", тому крива попиту на продукцію конкурентного п-ства абсолютно еластична, в графічному розумінні–горизонтальна. При цьому середній виторг п-ства AR , його граничний виторг MR дорівнюють ціні продукту, а лінія AR та MR збігаються з кривою попиту: P TR Pe Q1 Q2 Q3 Q За умов будь-якої ринкової структури п-ство намагається максимізувати свій прибуток, вибираючи для цього відповідний обсяг вир-ва. Якщо прибуток П=TR-TC, то максимальне значення функції П знаходиться з рівняння (TR)'-(TC)' =0, або MR-MC=0, MR=MC. Але MR=P, тому умовою максимізації прибутку при ДК є виконання рівності MR=MC=P. Існує 2 підходи до визнеачення Q, при якому П=max. сукупний підхід: TC TR TR прибуток П=TR-TC=max збитки Q Q* До кривої TC проводимо дотичні, паралельні кривій TR. У точках дотику опускаємо перпендикуляри на вісі і знаходимо шукане Q*. 2) граничний підхід: MC ATC P=AR=MR=D Частина кривої MC, яка знаходиться між кривими ATC та AVC, є кривою пропозиції фірми (оскільки при зміні цін виробляється така кількість товару, при якій MC перетинає криву MR=P). Qопт ATC P0 A Постійний Зростаючий Спадний B MC P0 P2 Р=АС ATC D MR MC P Q D QMK Вивчення механізму дії економічних законів Розробка концепцій економічного зростання Політекономія Розробка рекомендаціпо підвищ ефект-ті вир-ва Економічна політика Господарський механізм Виробництво P=AR=MR=D

Похожие записи