Ризики в діяльності недержавних пенсійних фондів

 

На початковому етапі розвитку недержавного пенсійного забезпечення
управління ризиками визначається законодавчо закріпленими кількісними
обмеженнями структури інвестиційного портфеля та обмеженнями на види
фінансових інструментів, в які дозволено вкладати кошти. НПФ мають право
інвестувати в державні цінні папери, акції та облігації українських
емітентів, які пройшли лістинг і перебувають в обігу на організаційно
оформлених фондових біржах  (обсяги торгів на яких становлять не менше
ніж, 25% від загальних обсягів торгів на організаційно оформлених ринках
цінних паперів України [1, ст.47, ч.2, п.2]). Крім того, в профільному
законі [1, ст.47, ч.3, п.1] чітко зазначена норма, яка забороняє
інвестиції у цінні папери, емітентами яких є зберігач, особи, що
здійснюють управління пенсійними активами, адміністратор, аудитор та
особи, що надають консультаційні, агентські або рекламні послуги, з
якими пенсійний фонд уклав відповідні договори. Заборона стосується
також і їх пов’язаних осіб [1, ст.34, ч.4].

Проте у чинне законодавство не містить чіткої заборони і не накладає
обмеження на інвестиції в цінні папери, випущені юридичними особами,
пов’язаними із засновниками НПФ. Відсутність таких обмежень наражає
учасників НПФ на суттєві ризики створення «внутрішніх» кептивних фондів
зі спотвореними цілями та перерозподілом ресурсів на користь
засновників. Такі фонди, очевидно, не максимізуватимуть чисті активи
своїх учасників за прийнятного рівня ризику, оскільки матимуть відмінні
від статутних цільові установки діяльності.

Для поточного обсягу активів НПФ, які за інформацією Держфінпослуг на
кінець 1-го кварталу 2010 року становили 939,4 млн.грн.[6   , с.1],
кількість видів цінних паперів, в які дозволено вкладати кошти, та їх
капіталізація є достатніми, однак існують надмірні ризики ліквідності та
волатильності фондового ринку. Ризики ліквідності полягають в тому, що
фонди мають обмежений простір для ефективного управління інвестиційним
портфелем і у відповідь на зміну ситуації за певним інструментом
неспроможні продати цінні папери за переважною граничною (на момент
закриття) ринковою ціною. На думку експертів, при бажанні інвесторів
закріпити позиції за значними сумами активів, український фондовий ринок
не здатен повністю поглинути обсяг, який продається, у результаті чого
продавець змушений істотно знижувати ціну[13]. Також  існують суттєві
ризики невірної оцінки вартості активів внаслідок можливості
маніпулювання цінами або відсутністю операцій за неліквідним цінним
папером і, відповідно, застарілими котируваннями.

Недостатня увага приділяється створенню ліквідного ринку
конкурентоспроможних держаних цінних паперів, який слугує стабілізатором
під час ринкових коливань, а також відіграє роль орієнтира щодо
показників дохідності і ризикованості при формуванні інвестиційного
портфеля. Оскільки український фондовий ризик демонструє один з найвищих
показників волатильності у світі [8], недержавні пенсійні фонди змушені
інвестувати кошти в низькодохідні державні цінні папери (біля 17%
активів), а також наражатись на ризики ліквідності банківської системи
[6, с.6] (на 31.03.2009 року 36% активів НПФ становли банківські
депозити).

Вирішення проблеми інвестиційних ризиків має двонаправлений характер. На
даний момент гостро стоїть питання створення ліквідного фондового ринку
з суттєвою присутністю стратегічних (неспекулятивних) національних
інвесторів, що має позитивно відбитися на управлінні  інвестиційними
портфелями НПФ та забезпечити нижчий рівень волатильності. У
довгостроковій перспективі, в разі зростання обсягів операцій та
підвищення прозорості функціонування ринків капіталів, необхідно
пом’якшити регуляторні вимоги щодо обмежень на придбання активів.
Розширенню інвестиційних можливостей має передувати розробка Положення
про загальне управління ризиками, що визначатиме розподіл
відповідальності суб’єктів системи НПЗ і визначатиме організаційну базу
для управління ризиками[14, c.19].

Не зважаючи на початковий етап розвитку недержавного пенсійного
забезпечення, серйозно постають питання, що пов’язані з ризиками
непрозорої конкуренції з боку впровадження державою пенсійних схем для
працівників бюджетної сфери, зокрема центрального банку, а також
впровадженням квазіпенсійних продуктів страховими компаніями та банками.
Ці пенсійні продукти не відповідають таким основним принципам захисту
прав споживачів як зрозумілість, простота і прозорість, що розмиває їх
чітку ідентифікацію на ринку пенсійних послуг та ускладнює  споживачам
обґрунтований і відповідальний вибір на довгострокову перспективу.
Дотримання наведених принципів досягається лише в разі застосування до
всіх учасників добровільних пенсійних схем однакових методів
регулювання, що дозволить уникнути політичної складової та недовіри до
недержавних пенсійних фондів. Хоча ці пенсійні послуги різною мірою
впливають на ринок і безпосередньо не загрожують довірі до системи
добровільного недержавного пенсійного забезпечення, усі вони порушують
зазначені фундаментальні принципи.

Розглянемо надання пенсійних послуг банком «Аркада» [7], що не
регулюється профільним Законом України «Про недержавне пенсійне
забезпечення». Діяльність банку виключається з сфери контролю
Держфінпослуг [9] і проводиться на основі окремого Закону України «Про
проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової
компанії «Київміськбуд». В основі пенсійної схеми лежить інвестування
пенсійних коштів в моноактив пов’язаної особи банку (облігації, випущені
під окремі відступлені сегменти портфеля житлових кредитів і забезпечені
грошовими потоками по цих кредитах) та механізм сек’юритизації, який
передбачає викуп банком проблемних активів пов’язаної особи, під які
були випущені облігації. Тобто пенсійні кошти учасників добровільної
пенсійної схеми наражаються на ризик одного суб’єкта – групи «Аркада»,
та одного ринку – ринку іпотеки. Функції управління, адміністрування,
зберігання, оцінювання тощо, які завжди законодавчо відокремлені і
підлягають ліцензування, в даному випадку реалізуються лише одним
суб’єктом. Крім того, виникають питання щодо прозорості формування
моноактиву (облігацій) та критеріїв механізму сек’ютиризації. У разі
низької ліквідності банку та (або) погіршення стану за значною кількістю
житлових кредитів цей механізм може виявитись неефективним.

Також варто відмітити такі неринкові переваги даної пенсійної схеми, що
спотворюють конкуренцію на ринку недержавного пенсійного забезпечення,
як: сприятливий режим оподаткування (пенсійні виплати не
оподатковуються); практично повна відсутність витрат на управління;
емісія облігацій відбувається за умов, кращих, ніж ринкові,  що
забезпечує вищу дохідність пенсійних активів; представництво
держслужбовців в наглядовій раді пенсійного фонду може розглядатись як
неконкурентна перевага, оскільки ймовірне тлумачення підтримки пенсійної
схеми державним сектором.

На думку фахівців Світового Банку[14, п.37], дана пенсійна схема
належним чином розроблена і реалізована відповідно до спеціального
закону. Але з метою уникнення вищезазначених ризиків постає необхідність
проведення реструктуризації експерименту «Київміськбуду» шляхом внесення
поправок до існуючої регуляторної бази і трансформування діяльності
пенсійного фонду  у схему, що регулюється Законом України «Про
недержавне пенсійне забезпечення». Особливу увагу варто звернути на
наступне:

? зміну структури управління фонду (скасування наглядової ради з
високопосадовців, відокремлення функцій управління (адміністрування)  та
зберігання);

? регулювання процесу відбору та укладення угод з компанією з управління
активами, адміністратором та зберігачем;

? визначення етапів поступової трансформації структури активів у
відповідності до регуляторних обмежень;

? скасування декларації гарантованого доходу та запровадження
податкового режиму на загальних засадах, врегулювання інших важливих
питань для досягнення упорядкованої трансформації.

???????????????1

?d?d??????????1?, компанії управління активами та зберігача [11], що
прямо порушує законодавчо закріплені принципи недержаного пенсійного
забезпечення  і основні норми, які стосуються управління пенсійними
активами.

Не ставлячи під сумнів професіоналізм працівників НБУ, необхідно
відмітити неоднозначний ефект, який справляє функціонування даної схеми
на ринок недержавного пенсійного забезпечення. По-перше, виникає
моральний ризик тлумачення даної схеми як відсутності підтримки та
довіри з боку держави до загальноприйнятої моделі. По-друге, виникає
значний регулятивний ризик, який полягає у неналежності НБУ до об’єктів
контролю державних регуляторів у сфері НПЗ, оскільки для кожного з цих
об’єктів передбачаються особливі вимоги щодо створення та діяльності
(кадрові вимоги, позитивна історія діяльності, ліцензування, певний
розмір статутного капіталу). По-третє, НБУ є центральним   органом
державного   управління, який здійснює банківське регулювання та нагляд,
що може бути застосовано в неконкурентному залученні та управлінні
активами, які пропонуються (емітуються) банківською системою (банківські
депозити, іпотечні цінні папери, банківські метали). Підставою для
даного твердження є структура активів Корпоративного НПФ НБУ [10], яка
вказує на перевищення законодавчих обмежень інвестування в банківські
депозити на протязі всього періоду функціонування(66-100% від загального
обсягу активів).

Уникнення ризиків порушення основних принципів недержавного пенсійного
забезпечення можливе лише за умови приведення діяльності фонду до норм
профільного закону. Діяльність Корпоративного НПФ НБУ не створює ризиків
незабезпеченості його учасників, проте викривлює ринок НПЗ і ставить під
сумнів наявні напрацювання. Відсутність послідовної поведінки державних
установ у сфері НПЗ може перешкоджати розвитку пенсійної системи в
майбутньому з точки зору зменшення довіри до пенсійної реформи
населення.

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» [1,
ст.2] «суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення визнаються
банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних
депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень». Дане
положення створює низку питань. Ряд статей [1, ст.58, ч.2, п.3; ст.58,
ч.3, п.1] передбачають відкриття учасником фонду пенсійного депозитного
рахунку в банку після передачі пенсійних коштів з НПФ для здійснення
пенсійних виплат. Це може тлумачитись як можливість банків займатися
страховим бізнесом та пропонувати схеми пенсійного страхування. Сумнівні
тлумачення та незрозумілі розмежування між банківськими, страховими та
пенсійними продуктами потрібно усунути, щоб запобігти непрозорій
конкуренції з боку банків. Національний банк України зацікавлений у
усуненні цієї регуляторної невизначеності, з метою запобігання участі
банків у діяльності, яка пов’язана з страховими ризиками.

Можливість неоднозначного тлумачення положень законодавчої бази дозволяє
страховим компаніям позиціонувати свої продукти, як дуже подібні до
приватного добровільного пенсійного страхування на етапі накопичення –
так звані «пенсійні ренти». Такі страхові продукти відносяться до
квазіпенсійних [14, с.25], оскільки пенсійні кошти осіб акумулюються
безпосередньо у страховій компанії без використання посередницьких
структур (НПФ), стосовно яких не може бути порушена процедура
банкрутства та застосовується спеціальний режим регулювання. 
«Змішування» продуктів створює типи ризиків, яких намагались уникнути
при розробці вітчизняної моделі недержавного пенсійного забезпечення.
Ризиковість таких продуктів полягає у відході від переваг законодавчо
закріпленої схеми з визначеними внесками, а також у прямому порушенні
принципів негайного набуття права власності на пенсійні активи, 
 розмежуванні та  відокремленні пенсійних  активів від осіб, що
здійснюють адміністрування пенсійної схеми, виконують функції управління
і зберігання активів.

З метою забезпечення розвитку системи недержавного пенсійного
забезпечення і захисту пенсійних коштів, необхідно створити єдині
«правила гри» для всіх організацій ринку НПЗ, включаючи недержавні
пенсійні фонди, страхові компанії і банки. Для досягнення цієї мети
рекомендується внести зміни до Законів України:

?      «Про недержавне пенсійне забезпечення», чітко визначивши, що
страхові компанії можуть брати участь на етапі накопичення недержавних
пенсій виключно шляхом створення і реєстрації окремої юридичної особи –
недержавного пенсійного фонду, а також шляхом залучення адміністратора,
компанії з управління активами та зберігача;

?      «Про страхування», передбачивши, що компанії із страхування життя
можуть здійснювати недержавне пенсійне забезпечення лише відповідно до
Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Отже, до основних ризиків діяльності недержавних пенсійних фондів, які
можуть стати на заваді подальшому розвитку недержавного пенсійного
забезпечення в Україні, належать: ризики нецільової діяльності у зв’язку
з можливістю інвестування в активи пов’язаних осіб засновників; ризики
низької ліквідності та високої волатильності фондового ринку на фоні
нерозвинутого ринку державних цінних паперів; функціонування пенсійних
схем, які використовують неконкурентні переваги і містять додаткові
моральні та фінансові ризики; неоднозначність законодавчої бази щодо
участі  на етапі накопичення страхових компаній та банків.

Уникнення та мінімізація ризиків полягає у застосуванні до всіх
учасників єдиних принципів здійснення недержавного пенсійного
забезпечення шляхом трансформації пенсійних схем, які не відповідають
законодавчій моделі. Посилення захисту прав споживачів передбачає
недопущення створення квазіпенсійних продуктів та чіткому позиціонуванні
послуг, що надаються страховими компаніями та банками. Реалізація даних
положень можлива шляхом внесення змін до профільного закону, посилення
діяльності держрегуляторів та саморегулівних організацій, подальшому
розвитку ринків капіталу в Україні. Напрямок  подальших досліджень
вбачається в розробці і впровадженні концепції управління ризиками
діяльності недержавних пенсійних фондів на основі ефективної взаємодії
органів державної влади, саморегулівних організацій та менеджменту
фондів.

 

Список використаної літератури:

1. Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.2003
№1057-ІV. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

2. Вітка Ю.В. Недержавні пенсійні фонди: теоретичні та практичні аспекти
// Наук. зап. НаУКМА. Сер. Юридичні науки. – 2005. Т.38. – с.18-22.

3. Нечай А.А. Актуальні питання фінансового права: правові основи
публічних фондів. — Чернівці, 2004. – 376с.

4. Проект USAID «Розвиток ринків капіталу» // Роль страхових компаній в
системі недержавного пенсійного забезпечення. – 2006, 3с.

5. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України:
Основні показники системи недержавного пенсійного забезпечення.  – Режим
доступу:
http://www.dfp.gov.ua/fileadmin/downloads/dpn/pokaznyki_npf_2010_02.xls.

6. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України:
Підсумки розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення станом на
31.03.10.  – Режим доступу:
http://www.dfp.gov.ua/fileadmin/downloads/dpn/npf_1kv_2010.pdf

7. Банк «Аркада»: Пенсійна програма. – Режим доступу:
http://www.arkada.ua/pensionfiz/

8. Економічна правда – Український фондовий ринок: їжачок в тумані. –
Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/markets/2010/06/2/237074

9. КоммерсантЪ – «Аркада» потратила пенсию. – Режим доступу:
http://www.kommersant.ua/doc.html?DocID=864801

10.   Корпоративний недержавний пенсійний фонд НБУ: Графіки. – Режим
доступу: http://knpf.grbabay.org.ua/result/graf

11.   Корпоративний недержавний пенсійний фонд НБУ: Дирекція Фонду. –
Режим доступу: http://knpf.grbabay.org.ua/direct

12. Проблеми системного підходу в економіці. – Інституційна динаміка
фінансового сектору в умовах ринкової трансформації економіки України. –
Режим доступу:
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2009_4/Oliynyk_409.htm

13.   УНІАН-економіка – На фондовому ринку криза ідей: інвестори у
ступорі. – Режим доступу: http://economics.unian.net/ukr/detail/48182

14.   Provision of voluntary private pension schemes in Ukraine : review
and recommendations // Working Paper –  World Bank. – 2008.

Похожие записи