Реферат на тему:

Ринок праці як економічна категорія

Одним із основних елементів теоретико-методологічної основи дослідження
будь-якого економічного явища або процесу є чітке визначення його суті.
Необхідність у цьому пов’язана з такими причинами. По-перше, в
економічних науках існує ряд термінів, які в науковій літературі різними
авторами трактуються по-різному. Причинами цього можуть бути як
об’єктивні, так і суб’єктивні фактори, а наслідком такого стану речей –
неадекватне сприйняття результатів дослідження та труднощі в практичному
їхньому застосуванні. По-друге, величини, що містяться в
економіко-математичних моделях досліджуваних об’єктів, повинні мати
певну розмірність. Одиниці вимірювання величини певною мірою залежать
від того, який зміст було в неї вкладено. По-третє, дослідження даного
явища, повне пояснення кожного економічного фактора дозволяє не тільки
чітко і правильно з’ясувати його зміст, структуру, взаємозв’язки між
елементами, але й визначити напрями і методологію його дослідження.

Аналіз економічної літератури [1–12], присвяченої формуванню і розвитку
ринку праці, вказує на те, що не існує єдиного визначення ринку праці як
економічної категорії. Це пов’язано із тим, що існують різні думки
стосовно того, що слід вважати товаром на ринку праці, які відносини
існують між суб’єктами ринку, який обсяг ринку праці, тобто який
контингент населення доцільно вважати його суб’єктом. До того ж як
тотожні вживаються поняття „ринок праці” і „ринок робочої сили” [3].
Водночас І.Л. Петрова вважає, що поняття „ринок праці” та „ринок робочої
сили” збігаються у тому випадку, коли робоча сила розглядається в
процесі її споживання, тобто коли вона реалізується в послугах праці [5,
c. 14]. Г.І. Купалова вважає, що ринок робочої сили і ринок праці
органічно поєднані і доповнюють один одного. У процесі ринкових відносин
вони переходять один в одний [6, c. 14]. С. Мочерний висловлює думку, що
ринок праці є складовою частиною ринку робочої сили [11, c. 248].

Отже, постає необхідність у подальшому уточненні та розвитку поняття
ринку праці як економічної категорії.

На нашу думку, така різноплановість підходів до визначення ринку праці
продиктована наступними причинами. Економічні категорії – це абстракція,
теоретичне вираження, мисленні форми реально існуючих систем [10, c.
477]. А отже, як теоретичне вираження економічної системи, вони
відображають, певною мірою, і суб’єктивну сторону процесу пізнання
людьми цих систем на основі їхніх інтересів, потреб, мети дослідження.
Тому ринок праці, як економічну категорію, окремі автори можуть
трактувати по-різному. По-друге, у наведених формулюваннях простежуються
два методологічні підходи до визначення сутності ринку праці, а саме:
функціональний і діалектичний методи соціально-економічного аналізу
явищ.

Функціональний підхід при аналізі сутності ринку праці виходить із
функціонально-економічних взаємозв’язків і „технології” руху робочої
сили в умовах ринкової економіки. При такому підході ринок праці
розглядається як форма розвитку людського капіталу і як засіб
відтворення трудового потенціалу [8, c. 13]. Під час застосування
діалектичного методу ринок праці розглядається як сукупність відносин
між людьми стосовно відтворення робочої сили. Цей метод базується на
приматі виробництва в процесі відтворення і на теорії трудової
зайнятості. Залежно від ступеня оволодіння діалектичним методом
дослідження, методологією пізнання, опанування світової економічної
думки, знання реалій дійсності, кожний автор по-різному наближається до
істини, тобто сутності ринку праці [10, c. 477]. Крім того, ринок праці
не є незмінною економічною системою, а тому зазнає кількісно-якісних
перетворень, еволюціонує, а отже, його розвиток відображається в
мінливості підходів до визначення.

На думку В.М. Петюха [8, c. 14], визначаючи поняття „ринок праці”,
потрібно виходити з вимог системного і комплексного підходів.
„Комплексний підхід до визначення цього поняття полягає в урахуванні
організаційно-економічних, соціально-психологічних, правових, технічних,
педагогічних та інших аспектів у їхній сукупності та взаємозв’язку при
домінуючій ролі соціально-економічних аспектів. Системний підхід
відбиває врахування взаємозв’язків між окремими аспектами, механізмами
ринку праці та їхніми елементами і полягає в розробці кінцевих цілей,
визначенні шляхів їхнього досягнення.”

Розглядаючи ринок праці як економічну категорію, необхідно спочатку
визначити, що є товаром на цьому ринку. Серед багатьох думок існують три
основні: згідно з однією товаром є праця, згідно з другою – робоча сила,
згідно з третьою – послуги праці. Розглянемо працю як економічну
категорію детальніше.

Праця – діяльність людини, спрямована на створення життєвих благ,
надання послуг, організацію функціонування господарства й суспільства та
управління ними; особлива форма взаємодії між людиною і природою, обміну
діяльністю та її результатами між людьми [11, ст. 39]. Генкін Б.М.
розглядає працю як діяльність, що спрямована на розвиток і перетворення
ресурсів природи в матеріальні і духовні блага і може здійснюватись або
за примусом, або внаслідок внутрішніх мотивів, або із того і того [12,
c. 5].

Праця розглядається як єдине соціальне джерело життєвих благ, що здатні
задовольнити потреби людини. Основною функцією праці є виробництво
засобів виробництва і предметів споживання, необхідних для
функціонування і розвитку як окремих індивідів, так і суспільства в
цілому. Якісними структурними елементами праці є вид, складність праці,
співвідношення в ній механічних і творчих, фізичних і розумових
процесів, тяжкість. Ці різні за суттю елементи праці формують відповідні
особливості, якісні ознаки як у робочій силі, так і у виготовленні
продукції. Вид праці визначає необхідність у відповідній професії,
складність праці – у кваліфікації, тяжкість – у певних фізичних
здібностях. Тобто для виконання якогось виду праці необхідна робоча сила
певної якості. Важливим моментом є те, що праця має кількісне вираження,
вона відбувається протягом певного часу. Для виконання праці особа
повинна не тільки мати певні здібності, але й витратити свій особистий
час, затратити фізичну, розумову і нервову енергії. Оскільки праця може
існувати лише в часі, то робочий час є основною кількісною формою
відображення цього процесу. Послуга у форми праці є основою отримання
доходу у формі заробітної плати [11, с. 40]. Особа отримує грошову
винагороду за послуги праці певного виду, якості і кількості. З іншого
боку, товар – це продукт праці, що задовольняє певну потребу людини і
виготовлений для обміну, товар – матеріальне благо або послуга [11, с.
640]. Таким чином, послуга є товаром, що задовольняє потребу одних і є
засобом обміну на деякі життєві блага інших. Крім того, „послуга –
особлива споживча вартість процесу праці, виражена в корисному ефекті,
що задовольняє потреби людини, колективу, суспільства. Особливістю
послуги як товару є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому
споживання послуги збігається із процесом її творення, з діяльністю”
[11, c. 7]. Виходячи з того, що послуга – це „дія, вчинок, що дає
користь, допомогу іншому” [17, ст. 827] і підсумовуючи сказане вище,
можна зробити висновок, що товаром на ринку праці є послуги праці.

Крім того, за останні роки відбулися зміни трудових відносин. Одним із
проявів цих змін є поява нестандартної зайнятості, яка набуває вагомих
масштабів. До основних форм нестандартної зайнятості відносять такі
[18]: непостійну (тимчасову) зайнятість, недозайнятість, неповну
зайнятість; вторинну зайнятість; надзайнятість; самозайнятість;
неформальну зайнятість. Фактори, що призводять до звуження масштабів
стандартної зайнятості, досить різноманітні. Деякі із них входять до
складових попиту на працю, інші – пропозиції. Сам факт появи і
розширення масштабів нестандартної зайнятості дає підстави зробити
наступний висновок. При укладанні трудових угод все більшого значення як
для робітників, так і для роботодавців набуває кількість годин роботи,
тобто тривалість робочого дня. На нашу думку, цей факт є важливим,
оскільки він опосередковано доводить, що товаром на ринку праці
виступають послуги праці. Послуги праці є унікальним товаром, що має
багато таких характеристик, які суттєво відрізняються від характеристик
звичайних товарів. Детальний аналіз цих особливостей подано в роботах
[1, 2 ].

Важливим є питання обсягу ринку праці, тобто визначення того, хто є його
суб’єктами. В останніх працях вітчизняних учених тут особливої
розбіжності не спостерігається, оскільки вважається, що ринок праці не
вичерпується відносинами з працевлаштування безробітних і заповненню
вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. У загальному, суб’єктами
на ринку праці виступають роботодавці, наймані працівники (які можуть
бути представлені профспілками) і держава (опосередковано).
Опосередкованість держави зумовлена тим, що вона встановлює мінімальний
рівень заробітної плати, тривалість робочого дня та інші умови, але
безпосередньої участі в з’ясуванні домовленостей не бере (за винятком у
державному секторі, де вона виконує функцію підприємця).

Відносини, в які вступають суб’єкти ринку праці, – це
соціально-економічні відносини, що мають товарний характер, пронизують
фази відтворення індивідуальної робочої сили, всі ланки суспільного
виробництва, і регулюються ринковою кон’юнктурою, системою соціального
партнерства, морально-етичними нормами та національними традиціями, а
також і юридичні відносини.

IaeN?Q&a?m rD?a?u?I‰////////eeeeeeeeeeeeeeeee/e

Сукупна пропозиція і сукупний попит є головними складовими частинами
ринку праці. Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих
місць, що існують в економіці. Поточний попит визначається потребою на
працівників для заповнення вакантних робочих місць. Сукупна пропозиція
включає всі категорії економічно активного населення. До цієї категорії
відносяться як ті, що працюють, так і ті, хто бажає працювати, але в
даний момент часу роботи не мають і шукають її. Поточна пропозиція
складається із безробітних, що активно шукають роботу і готові до неї
приступити; працівники, які намагаються змінити місце роботи; особи, які
бажають працювати у вільний від роботи або навчання час. Поточна
пропозиція і поточний попит формують поточний ринок праці, який є
складовою ринку праці в широкому розумінні. Основна функція поточного
ринку праці полягає у перерозподілі праці через сферу обігу між
галузями, сферами виробництва, підприємствами, та заповненні вакансій і
забезпеченні роботою людей. До недавнього часу у вітчизняній літературі
найбільше уваги приділялося саме цій частині ринку праці, оскільки вона
пов’язана з такою болючою проблемою, як безробіття. Але окремо
розглядати цей сегмент було б методологічно неправильно, оскільки значна
частина проблем, що тут виникають, пов’язана і залежить від стану
загального ринку праці і тому політику регулювання рівня безробіття
потрібно спрямувати на весь ринок праці.

До елементів ринку праці відноситься і заробітна плата. Єдиного підходу
до визначення заробітної плати як економічної категорії не існує.
Основна відмінність у визначеннях цього терміна пов’язана з наступними
причинами. По-перше, сутність поняття „заробітна плата” розглядають з
різних позицій: економіки праці, економічної теорії, найманого
працівника, підприємця тощо. Так, з позиції найманого працівника,
заробітна плата – це основна частина його трудового доходу, який він
отримує в результаті реалізації здатності до праці і який повинен
забезпечити об’єктивно необхідне відтворення робочої сили. З позиції
підприємця, заробітна плата – це елемент витрат виробництва, і,
водночас, головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості
працівників у досягненні високих кінцевих результатів [1, ст. 376]. Слід
зауважити, що, оскільки крім заробітної плати, роботодавець несе інші
витрати на робочу силу, то прийнято також використовувати поняття
„оплата праці”. З позиції економічної теорії, заробітна плата – це
економічна категорія, що відображає відносини між роботодавцем і
найманими особами щодо розподілу новоствореної вартості. По-друге, на
відмінність у поглядах на сутність заробітної плати впливає розбіжність
у поглядах економістів на те, що є товаром на ринку праці. В історії
світової економічної думки заробітну плату розглядають як плату за три
різні об’єкти: працю, робочу силу, послуги праці або робочої сили.
По-третє, в період становлення ринкових відносин підходи до визначення
сутності заробітної плати змінювались, а саме її розуміння наповнювалося
новим ринковим змістом.

Аналіз еволюції поглядів на заробітну плату [13] показує, що заробітна
плата – це одна з найскладніших економічних категорій і одне з
найважливіших соціально-економічних явищ. Заробітна плата в механізмі
функціонування ринкової економіки повинна виконувати багато функцій, що
зумовлює її важливу роль як елемента ринку праці. Серед
учених-економістів немає єдиної думки щодо їх кількості, але
найважливішими серед них є такі: відтворювальна, стимулююча,
ресурснорозміщувальна або регулююча, соціальна, оптимізаційна, функція
формування платоспроможного попиту.

На думку багатьох учених-економістів, у сучасних умовах заробітна плата
в Україні повною мірою не виконує жодної із зазначених функцій [1, с.
14–16]. Зокрема, важливим є те, що існує розрив між величиною заробітної
плати і реальною вартістю робочої сили. З метою більш повного з’ясування
суті оплати праці, варто відрізняти її індивідуальну й усуспільнену
частини. Перша частина є трудовим доходом, який одержує наймана особа в
обмін на свою працю відповідно до укладеного договору. Вочевидь саме під
цією частиною і розуміють в економіці праці заробітну плату. Друга
частина надходить до найманої особи через механізм додаткової винагороди
і розподілу через фонди соціального страхування. У ситуації, коли
заробітна плата нижча за реальну вартість робочої сили, стверджувати, що
вона винятково є ціною робочої сили швидше за все не можна. Не можна не
погодитися з думкою Костишина Т.М. [13], що такий підхід до суті
заробітної плати є одностороннім і не відповідає дійсності. Навіть за
умови, що товаром на ринку праці є робоча сила, в умовах ринкової
економіки працівник може одержувати заробітну плату не тільки у формі
вартості „робоча сила”, але й за результати затраченої праці. Так, у
роботі [10, ст. 584] заробітна плата розглядається як грошове вираження
вартості й ціни товару „робоча сила” та частково результативності її
функціонування. Хоча існують думки, що заробітна плата – це ціна праці.
Так, у праці [1, ст. 376] заробітна плата, з позиції економіки праці,
розглядається як винагорода або заробіток, обчислений у грошовому
виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за
роботу, яку виконано або буде виконано. На нашу думку, якби заробітна
плата була лише ціною робочої сили, то вона не виконувала б стимулюючої
функції і був би присутній, до певної міри, елемент зрівнялівки.

Таким чином, можна зробити висновок. Ринок праці в сучасних умовах – це
певний механізм, який функціонує на основі соціально-економічних і
юридичних відносин між найманими робітниками, роботодавцями і державою,
та регулює (збалансовує) співвідношення між пропозицією праці і попитом
на неї, умовами праці, вартістю праці і її ціною. Товаром на цьому ринку
виступають послуги праці. Сукупна пропозиція і сукупний попит є
головними складовими частинами ринку праці. Сукупний попит визначається
кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці. Сукупна
пропозиція включає всі категорії економічно активного населення. До цієї
категорії відносяться як ті, що працюють, так і ті, хто бажає працювати,
але в даний момент роботи не мають і зайняті її пошуком. Заробітна
плата, як елемент ринку праці, є одночасно і макроекономічною і
мікроекономічною категорією, в умовах ринкової економіки заробітна плата
складається в результаті взаємодії попиту і пропозиції на товар цього
ринку – послуги праці, і виражає їх ринкову вартість, в основі
заробітної плати частково лежить вартість робочої сили.

Література:

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини:
Підручник. – К.: Знання, 2004. – 535 с.

2. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. –
К.: Знання – Прес, 2000. – 313 с.

3. Владимирова Л.П. Экономика труда: Учебное пособие. – М. Издательский
Дом „Дашков и К”, 2000. – 220 с.

4. Шевченко Л. Рынок труда: анализ экономических концепций. // Экономика
Украины. – 1994. – № 4.

5. Петрова І.Л. Сегментація ринку праці: теорія і практика регулювання.
– К.: Ін-т економіки, управління та господарського права, 1997. – 298 с.

6. Купалова Г.І. Соціально-економічна сутність, форми та функції ринку
робочої сили // Зайнятість та ринок праці: Міжвідомч. зб. наук. пр. –
Вип. 27. – К.: РВПСУ НАН України, 1994. – С. 12–19.

7. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч.
посібник. – К.: Кондор, 2004. – 432 с.

8. Петюх В.М. Ринок праці: Навч посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 288 с.

9. Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник. – Київ: Центр навчальної
літератури, 2003. – 224 с.

10. Економічна енциклопедія: У трьох томах. – Т.1 / Редкал.: С.В.
Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2000 –
864 с.

11. Економічна енциклопедія: У трьох томах. – Т. 3 / Ред. кол.: С.В.
Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. –
952 с.

12. Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. — 3-е
изд., доп. – М.: Издательство „НОРМА” (Издательская группа НОРМА – ИНФРА
– М), 2001. – 448 с.

13. Костишина Т.А. Еволюція наукових поглядів на заробітну плату в
контексті форму-вання конкурентоспроможної робочої сили / Формування
конкурентоспроможності робочої сили: Зб. наук. пр. серія „Економіка
праці та соціальної сфери”. – Вип. 14 / НАН України. – Ін-т економіки. –
Київ, 2003. – 160 с. – Ст. 100–109.

14. Трансформаційні моделі економіки України (ідеологія, протиріччя,
перспективи) / Інститут економічного прогнозування; За редакцією
академіка НАН України В.М. Гейця. – К.: Логос, 1999. – 500 с.

15. Бондаренко О.М. Удосконалення механізму оплати праці та забезпечення
конкурен-тоспроможності робочої сили (Формування конкурентоспроможності
робочої сили: 3б. наук. пр.; Серія „Економіка праці та соціальної
сфери”. – Вип. III / НАН України: / Ред. кол.: Д.П. Богиня. – Київ: Ін-т
економіки, 2003. – 160 с. – Ст. 79–85.

16. Павловська О.В. Реформування оплати праці у виробничій сфері /
Формування конкурентоспроможності робочої сили: 3б. наук. пр. Сергія
„Економіка праці та соціальної сфери”. – Вип. III / НАН України. – Ін-т
економіки; Ред. кол.: Д.П. Богиня / відп. ред./ – Київ, 2003. – 160 с. –
Ст. 72–78.

17. Новий тлумачний словник української мови (у трьох томах). – Т. 2. –
Видання друге, виправлене. – К.: Аконіт. – 226 с.

18. Гимпельсон В., Капелюшников Р. Нестандартная зайнятость и российский
рынок труда. Препринт WP 3/2005/05/. – М.: ГУВШЭ, 2005 – 36 с.

Похожие записи