Реферат на тему:

Регіональна економічна політика держави.

План.

1.Регіональна економічна політика.

2.Регіональне планування.

3.Державне регулюваня торговельної діяльності.

1.

Регінальна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована
на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх
інтересів кожного з них.

З огляду на це регіональна політика не повинна повторювати
загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною по
відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної
основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна
людина, природа.

Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль
зв”язуючої ланки між макро- і мікроекономікою.

Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв”язує
широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя
людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і
сталі – це пояснюється тим,що регіон має функціонувати стабільно,
незалежно від того, які зміни відбуваються “наверху”.

Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної,
разом з тим доповнює, конкретизує її, з”єднує загальні і конкретні цілі,
сприяє комплексному підходу до розв”язання соціально-економічних
проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого
значення, тому що державі з центру стає важче розв”язувати різного роду
локальних проблем, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах
центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку
самоврядування, самостійному розв”язанню економічних і соціальних
проблем мікрорівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати
такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв”язують
визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше
використовують природні ресурси.

В Україні до цього часу немає виваженої регіональної політики. В одних
областях скупчена промисловість(схід, південь), а в інших- сільське
господарство(захід, північ).В областях, де слабше розвинута
промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.

2.

Особливої уваги заслугової еволюція регіонального планування.
Починаючи з 70-х років,традиційною формою регіонального планування у
вітчизняній практиці були комплексні плани економічного і соціального
розвитку регіонів(областей, міст, сіл). За своїм змістом вони були
системою показників економічного і соціального розвитку території з
охопленням усіх суб”єктів господарювання, розміщених на ній, незалежно
від підпорядкування.

Сучасні індикативні плани областей(районів)теж є набором
показників(прогнозних, директивних, розрахункових) розвитку галузей,
підприємств, видів діяльності з охопленням усіх форм власності.

Хаотичний характер інвестиційної діяльності в умовах розвитку різних
форм власності вимагає впровадження бізнес-планування як на рівні
підприємств, так і на рівні регіонів(стратегічного планування
економічного розвитку регіонів).Якщо перший уже зароджується в практиці
виробничого менеджменту, відпрацьовані рекомендації щодо складання
бізнес-планів підприємств, то методологія і організація стратегічного
планування економічного розвитку регіонів, незважаючи на їх
актуальність, в Україні невідпрацьовані.

Разом з тим стратегічне планування економічного розвитку регіонів,
міст, широко застосовується в практиці регулювання розвитку і розміщення
бізнесів в США і Канаді.

Вперше в Україні така робота почалась в 1995році за ініціативою та
методикою спеціалістів з економічного розвитку з США в трьох містах
України: Львові, Тернополі, Дніпропетровську.

Велика роль в аналізі і прогнозній оцінці економічного зростання
відводиться аналізові робочої сили. Аналіз акцентується на таких
аспектах: зайнятість, дисбаланс робочих місць,основні місця зайнятості і
прогноз зайнятості у виробничій та невиробничій сферах, стан безробіття
і його динаміка.

Для вироблення стратегії економічного розвитку до уваги береться
інформація про освоєння нових мікрорайонів, яке є складовою місцевої та
регіональної економіки. При цьому враховується житлове будівництво і
нежитлове будівництво і його темпи в різні роки досліджувального
періоду.

Під час розробки стратегій економічного розвитку слід враховувати, що
різні економічні умови породжують різні потреби. В зв”язку з цим місто
поділяється на сектори і кожен з них аналізується за такими показниками:
кількість членів сімей, середній доход сім”ї, процент безробітних,
процент з середньою освітою, кількість сімей з доходом нижче
прожиткового мінімуму, відсутність власного транспорту, питома вага
інвалідів, відсутність домашнього телефону, кількість випусників
середніх шкіл.

Прийняття стратегії економічного розвитку є загальним керівництвом у
діяльності новообраних працівників адміністрації міста по забезпеченню
постійної і скоординованої політики з питань економічного розвитку.
Оскільки її реалізація вимагає значних фінансових ресурсів і
адміністративних практичних дій від міських служб, було передбачено такі
заходи, як створення фонду оборотного кредиту(за відсутності початкового
капіталу).

За роки перехідного періоду в Україні відбулась суттєва трансформація
як в самому змісті, так і впринципах, логіці, і методології
прогнозування і планування регіонів. Все це вимагає оволодівання
працівниками апарату державного управління новими методами і прийомами
розрахунків. Роботи в рамках суцільного використання комп”ютерної
техніки, нового мислення щодо ролі і свого впливу на суб”єктів ринкових
відносин.

3.

Ефективна діяльність підприємств торгівлі у регіоні може бути
забезпечена перш за все за умов взаємодії всіх елементів регіонального
споживчого ринку. Особливості розвитку окремих регіонів України
створюють різні умови здійснення інвестування в торгівлі, зумовлюють
різну ефективність вкладень капіталу у однотипні підприємства,
розташовані на території різних регіонів.

У системі основних напрямків державного регулювання споживчого ринку
важлива роль належить розробці та здійсненню загальної і регіональної
програм роздержавлення і приватизації.

В умовах переходу до ринкової економіки одним з головних важелів,
регулюючих економічні відносини торговельних підприємств з державою,
стає податкова система.Реалізація фіскальної податкової системи, тобто
забезпечення формування за допомогою такої системи доходної частини
бюджету регіону, у достатньому розмірі залежить від двох основних
факторів – рівня ставок податкових платежів та розподілу цих платежів
між загальнодержавними та місцевими бюджетами.

Основна література:

А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки перехідного періоду”.
-Тернопіль “Збруч” 1995р.

І.В.Буян П.Д.Гуменюк “Економічна політика” Тернопіль ТАНГ 1997р

А.А.Мазаракі “Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі”. — Київ
1994р.

Похожие записи

Регіональна економічна політика держави.

План.

1.Регіональна економічна політика.

2.Регіональне планування.

3.Державне регулюваня торговельної діяльності.

1.

Регінальна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована
на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх
інтересів кожного з них.

З огляду на це регіональна політика не повинна повторювати
загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною по
відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної
основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна
людина, природа.

Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль
зв”язуючої ланки між макро- і мікроекономікою.

Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв”язує
широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя
людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і
сталі – це пояснюється тим,що регіон має функціонувати стабільно,
незалежно від того,які зміни відбуваються “наверху”.

Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної,
разом з тим доповнює, конкретизує її, з”єднує загальні і конкретні цілі,
сприяє комплексному підходу до розв”язання соціально-економічних
проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого
значення, тому що державі з центру стає важче розв”язувати різного роду
локальних проблем, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах
центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку
самоврядування, самостійному розв”язанню економічних і соціальних
проблем мікрорівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати
такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв”язують
визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше
використовують природні ресурси.

В Україні до цього часу немає виваженої регіональної політики. В одних
областях скупчена промисловість(схід,південь), а в інших- сільське
господарство(захід,північ).В областях, де слабше розвинута
промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.

2.

Особливої уваги заслугової еволюція регіонального планування.
Починаючи з 70-х років,традиційною формою регіонального планування у
вітчизняній практиці були комплексні плани економічного і соціального
розвитку регіонів(областей,міст,сіл). За своїм змістом вони були
системою показників економічного і соціального розвитку території з
охопленням усіх суб”єктів господарювання,розміщених на ній, незалежно
від підпорядкування.

Сучасні індикативні плани областей(районів)теж є набором
показників(прогнозних,директивних,розрахункових) розвитку галузей,
підприємств, видів діяльності з охопленням усіх форм власності.

Хаотичний характер інвестиційної діяльності в умовах розвитку різних
форм власності вимагає впровадження бізнес-планування як на рівні
підприємств,так і на рівні регіонів(стратегічного планування
економічного розвитку регіонів).Якщо перший уже зароджується в практиці
виробничого менеджменту,відпрацьовані рекомендації щодо складання
бізнес-планів підприємств, то методологія і організація стратегічного
планування економічного розвитку регіонів, незважаючи на їх
актуальність, в Україні невідпрацьовані.

Разом з тим стратегічне планування економічного розвитку регіонів,
міст, широко застосовується в практиці регулювання розвитку і розміщення
бізнесів в США і Канаді.

Вперше в Україні така робота почалась в 1995році за ініціативою та
методикою спеціалістів з економічного розвитку з США в трьох містах
України: Львові, Тернополі, Дніпропетровську.

Велика роль в аналізі і прогнозній оцінці економічного зростання
відводиться аналізові робочої сили. Аналіз акцентується на таких
аспектах: зайнятість, дисбаланс робочих місць,основні місця зайнятості і
прогноз зайнятості у виробничій та невиробничій сферах, стан безробіття
і його динаміка.

Для вироблення стратегії економічного розвитку до уваги береться
інформація про освоєння нових мікрорайонів,яке є складовою місцевої та
регіональної економіки.При цьому враховується житлове будівництво і
нежитлове будівництво і його темпи в різні роки досліджувального
періоду.

Під час розробки стратегій економічного розвитку слід враховувати, що
різні економічні умови породжують різні потреби. В зв”язку з цим місто
поділяється на сектори і кожен з них аналізується за такими показниками:
кількість членів сімей, середній доход сім”ї, процент безробітних,
процент з середньою освітою, кількість сімей з доходом нижче
прожиткового мінімуму, відсутність власного транспорту, питома вага
інвалідів, відсутність домашнього телефону, кількість випусників
середніх шкіл.

Прийняття стратегії економічного розвитку є загальним керівництвом у
діяльності новообраних працівників адміністрації міста по забезпеченню
постійної і скоординованої політики з питань економічного розвитку.
Оскільки її реалізація вимагає значних фінансових ресурсів і
адміністративних практичних дій від міських служб, було передбачено такі
заходи, як створення фонду оборотного кредиту(за відсутності початкового
капіталу).

За роки перехідного періоду в Україні відбулась суттєва трансформація
як в самому змісті, так і впринципах, логіці, і методології
прогнозування і планування регіонів. Все це вимагає оволодівання
працівниками апарату державного управління новими методами і прийомами
розрахунків. Роботи в рамках суцільного використання комп”ютерної
техніки, нового мислення щодо ролі і свого впливу на суб”єктів ринкових
відносин.

3.

Ефективна діяльність підприємств торгівлі у регіоні може бути
забезпечена перш за все за умов взаємодії всіх елементів регіонального
споживчого ринку. Особливості розвитку окремих регіонів України
створюють різні умови здійснення інвестування в торгівлі, зумовлюють
різну ефективність вкладень капіталу у однотипні підприємства,
розташовані на території різних регіонів.

У системі основних напрямків державного регулювання споживчого ринку
важлива роль належить розробці та здійсненню загальної і регіональної
програм роздержавлення і приватизації.

В умовах переходу до ринкової економіки одним з головних важелів,
регулюючих економічні відносини торговельних підприємств з державою,
стає податкова система.Реалізація фіскальної податкової системи, тобто
забезпечення формування за допомогою такої системи доходної частини
бюджету регіону, у достатньому розмірі залежить від двох основних
факторів – рівня ставок податкових платежів та розподілу цих платежів
між загальнодержавними та місцевими бюджетами.

Основна література:

А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки перехідного періоду”

Тернопіль “Збруч” 1995р.

І.В.Буян П.Д.Гуменюк “Економічна політика” Тернопіль ТАНГ 1997р

А.А.Мазаракі “Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі”

Київ 1994р.

Похожие записи