Пріорітетні завдання державного регулювання економічного розвитку
регіонів
Регіональна економіка є економікою оптимального господарювання на
території регіону. У спеціальній літературі науковці інколи вважають за
можливе застосування терміна “регіон” лише для позначення територій,
виділених за певним принципом. Так, у монографії, присвяченій
регіональним аспектам інноваційного розвитку, Б.І. Адамов зазначає таке:
“Уявлення про регіон виникає тоді, коли на певній території створюються
і реалізуються програми будь-якої конкретної діяльності …, що має на
меті формування будь-яких специфічних характеристик життя на цій
території” [1, с. 26-27 ].
Мета регіональної економіки полягає в забезпеченні стійкої рівноваги в
природі, у сфері виробництва, на ринку чинників виробництва, на ринку
благ і послуг зі стійким зростанням життєвого рівня населення.
Під економічним регіоном більшістю дослідників розуміється цілісна
територія країни зі своєю спеціалізацією, структурою виробництва і
внутрішніх зв’язків [5, c. 120].
У науковій літературі регіон розглядається як:
1) адміністративно-господарська одиниця (територія), а саме: район,
область, край, округ;
2) економіко-географічне утворення, тобто частина території країни з
однорідними природними умовами і специфічною спрямованістю розвитку
продуктивних сил;
3) група сусідніх держав із загальними історичними традиціями і
взаємопов’язаною економікою [3, с. 89].
Одним з визначень терміна «регіон» є таке: регіон – це область, район,
територія, частина країни, що відрізняються сукупністю природних або
таких, що історично склалися, економіко-географічних умов і
національного складу населення. Виходячи з цього визначення, терміни
“регіон”, “район”, “територія” ми використовуємо як синоніми (різні типи
регіонів розглядаються нижче, у розділі присвяченому теоріям
регіонального зростання).
З-поміж розглянутих підходів саме системний підхід є найбільш близьким
до цілей нашого дослідження. Він дає змогу розглядати регіон як відкриту
систему, а також процесний підхід, за допомогою якого виникає можливість
проаналізувати входи і виходи системи, а отже, і прогнозувати її
поведінку.
С.А. Романюк у ґрунтовній праці щодо політики регіонального розвитку в
Україні зазначає, що в ній “під регіоном … розуміється найбільша
адміністративно-територіальна одиниця субнаціонального рівня, яка має
виборну владу, юридичну незалежність та власний бюджет”, при цьому він
також зазначає конкретний перелік територій, які підпадають під це
визначення, для уникнення можливого різночитання [7, c. 67].
Регіональна політика – це сукупність цілей, завдань, принципів і
методів, використовуваних в управлінні розвитком регіонів. Як основні
цілі регіональної політики можна назвати забезпечення балансу державних
і регіональних інтересів, створення рівних можливостей всьому населенню,
зменшення відмінностей у рівні життя [6, c. 23].
Основними суб’єктами проведення регіональної політики є центральні і
місцеві органи державного управління.
Держава покликана сприяти підтримці економічної, соціальної й політичної
стабільності в кожному регіоні, забезпеченню їх ефективної взаємодії,
поєднанню конкретних підходів до вирішення проблем окремих регіонів в
єдності із загальними принципами функціонування ринку на всій території.
Основні параметри регіонального розвитку задаються центром у вигляді
законодавчих і нормативних актів. Це стосується порядку й механізму
приватизації, ціноутворення, податкової політики тощо. Центр виробляє
єдину науково-технічну політику, яка має бути основним чинником
стабілізації економіки в регіонах, сприяти формуванню інтелектуального й
кадрового потенціалу, особливо у сфері фундаментальної науки [2; 6, с.
33].
На державному рівні формується загальнонаціональна єдина концепція
розвитку та розміщення продуктивних сил з відповідною схемою
міжрегіонального розподілу праці, визначається пріоритетність розвитку
окремих регіонів, регулюються організація виробництва в проблемних
регіонах, міжрегіональні економічні зв’язки, реалізуються
великомасштабні програми.
Одним із завдань регіональної політики є формування інституту місцевого
самоврядування. Місцеві органи влади несуть відповідальність за
збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів,
охорону навколишнього середовища і, виходячи з особливостей природних
умов на своїй території, розробляють і здійснюють місцеву політику
природокористування.
Важливим завданням регіональної політики є забезпечення комплексного
розвитку регіональних інфраструктурних систем. Місцевим органам влади
при цьому відводиться важлива роль в організаційно-правовому оформленні
ринкового механізму. Вони розробляють програми приватизації об’єктів, що
знаходяться на їх території і перебувають у їх власності, реєструють
відкриття нових підприємств, здійснюють регулювання та стимулювання
розвитку малого підприємництва.
Система заходів з проведення цілеспрямованої регіональної політики,
розроблена західними вченими-регіоналістами, включає також політику
антистимулів і заборонних заходів. В країнах ЄС з 1960-х рр.
проводиться скоординована регіональна політика. В рамках цієї
організації створені такі структури, як Європейський фонд регіонального
розвитку, Європейський інвестиційний фонд.
Регіональний розвиток, на нашу думку, є режимом функціонування
регіональної системи, який орієнтований на позитивну динаміку параметрів
рівня та якості життя населення, забезпеченого стійким, збалансованим
багатофакторним відтворенням соціального, господарського, ресурсного і
екологічного потенціалів території.
У науковій літературі термін «розвиток» часто вживається в таких
поєднаннях: економічний розвиток, соціально-економічний розвиток,
розвиток економіки, розвиток регіону, міста. У кожному випадку під
розвитком зазвичай розуміється будь-яка прогресивна зміна, перш за все,
в економічній сфері. При цьому зміна може бути кількісною, тобто
приводить до економічного зростання, або якісною – забезпечує структурні
зміни змісту розвитку або набуття економічною системою нових
характеристик. Разом з економічними характеристиками нерідко розглядають
соціальні параметри розвитку. Більше того, соціальні характеристики
давно вже стали повноправними показниками при оцінюванні рівня розвитку
будь-якого регіону.
??????
1Регіональним називають розвиток, що характеризується тим чи іншим
співвідношенням регіональних показників. Існують три типи регіонального
розвитку: асиметричний, гармонійний і нейтральний [4, c. 142].
Асиметричний (дисгармонійний) тип (характер) регіонального розвитку є
таким типом, при якому регіони, що мають відносну перевагу за тим чи
іншим показником на початку періоду, надалі його нарощують, а регіони,
що мають відносне відставання, його посилюють.
Гармонійний (симетричний) тип регіонального розвитку передбачає
скорочення розриву в рівні регіональних показників.
Нейтральний тип розвитку – це такий тип, при якому співвідношення в
рівні регіональних показників протягом періоду залишається незмінним.
У сучасних умовах до найважливіших завдань, які мають вирішуватися в
процесі державного регулювання економічного розвитку регіонів, на наш
погляд, слід зарахувати:
– зміцнення соціально-економічних основ держави, збереження її
цілісності шляхом забезпечення соціально-економічної інтеграції
територій, зміцнення єдиного соціального й економічного простору;
– згладжування початкових відмінностей в рівнях економічного та
соціального розвитку регіонів, забезпечення гідного рівня і якості життя
населення;
– створення дієвого соціально-економічного механізму державних
відносин, здатного забезпечити функціонування національної економіки як
єдиного цілого через поєднання інтересів держави і її регіональних
складових;
– формування багатоукладної економіки на основі рівноправного розвитку
різних форм власності, соціальної та ринкової інфраструктури.
Державна регіональна політика є невід’ємною складовою політики держави,
спрямованої на організацію країни в цілому відповідно до прийнятої
державної стратегії країни.
Регіональній політиці відводиться провідна роль в забезпеченні
інтеграції територій. Отже, регіональною політикою можна вважати таку
систему дій, яка реалізує інтереси держави відносно регіонів і внутрішні
інтереси самих регіонів відносно до самих себе і держави адекватними
методами і способами.
Розвиток завжди має спрямованість, яка визначається метою або системою
цілей. Позитивна спрямованість свідчить про прогресивний розвиток,
негативна спрямованість, навпаки, є свідченням регресу або деградації.
Іншими словами, природа розвитку регіонів завжди передбачає певну мету
або декілька цілей. Таким чином, розвиток регіону є багатовимірним і
багатоаспектним процесом. Розвиток регіону зазвичай розглядається з
погляду сукупності різних соціальних і економічних цілей. Навіть якщо
йдеться тільки про економічний розвиток, він зазвичай розглядається
спільно з соціальним і включає: зростання виробництва та доходів; зміни
в інституційній, соціальній і адміністративній структурах суспільства;
зміни в суспільній свідомості; зміни в традиціях і звичках.
Таке розуміння регіонального розвитку принципово відрізняє його від
процесів механічного зростання або структурних ускладнень. Наприклад, не
можна віднести до регіонального розвитку насичення території
промисловими об’єктами без відповідних змін у соціально-економічній
політиці іфраструктури.
Відповідно до цілей розвитку регіонів будується система критеріїв
(характеристик розвитку) і показників, якими вимірюються ці критерії.
Незважаючи на деякі відмінності між країнами і регіонами в ієрархії
цінностей і в цілях розвитку, міжнародні організації оцінюють рівень
розвитку країн і регіонів за деякими універсальними інтегральними
показниками. Одним із таких показників є індекс розвитку людини,
розроблений у рамках Програми розвитку ООН. При цьому для розрахунку
використовуються три показники економічного розвитку: очікувана
тривалість життя при народженні, інтелектуальний потенціал (письменність
дорослого населення і середня тривалість навчання), величина подушного
доходу з урахуванням купівельної спроможності валюти і зниження
граничної корисності доходу.
Разом з інтегральними показниками, одним з яких є індекс розвитку
людини, використовуються і окремі показники розвитку регіонів:
національний дохід на душу населення; рівень споживання окремих
матеріальних благ; рівень диференціації доходів; тривалість життя;
рівень фізичного здоров’я; рівень освіти; рівень щастя населення.
Особливе значення у визначенні рівня економічного розвитку регіону мають
традиційні показники, що описують рівень виробництва та споживання благ
і зростання цього рівня з розрахунку на душу населення: валовий
національний продукт, валовий внутрішній продукт, реальний валовий
національний продукт на душу населення, темпи зростання цих показників.
Висновки
На сьогодні основною метою економічного розвитку більшості країн та їх
регіонів є поліпшення якості життя населення. Як цілі
соціально-економічного розвитку регіону використовуються: збільшення
доходів, поліпшення освіти, харчування та охорона здоров’я, зменшення
рівня бідності, оздоровлення навколишнього середовища, рівність
можливостей, розширення особистої свободи, збагачення культурного життя.
Література
1. Адамов Б.І. Організаційно-економічні основи управління розвитком
міст: [Монографія] / Б. І. Адамов. – К.: Грот, 1998. – 215с.
2. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року
[Електронний ресурс] : Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України
від 21 липня 2006 р. N 1001. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/сgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-2006-%EF&p
3. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та
організаційні засади: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник,
В.М. Олуйка. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”,
2002. – 352 с.
4. Колосюк А.А. Особливості регіональної політики України в сучасних
умовах / А.А. Колосюк // Держава та регіони. Серія: Державне управління.
– 2008. – № 4. – С. 141-143.
5. Павлов В.І. Концептуальні засади управління сталим просторовим
розвитком / В.І. Павлов, Н.В. Павліха // Вісник економічної науки
України. Науковий журнал. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2007. – №
1(11) – С. 119 – 124.
6.Політика регіонального розвитку в Україні: особливості та пріоритети.
Аналітична доповідь / За ред. З. Варналія. – К., 2005. – 62 с.
7. Романюк С.А. Політика регіонального розвитку в Україні: сучасний
стан і нові можливості: Регіональні дослідження: [Монографія] / С.А.
Романюк. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 112 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter