Реферат на тему:

Президент України

Складною та неоднозначною є проблема місця посади Президента у системі
органів державної влади. Якщо врахувати, що він є главою держави і
тільки він має представницькі повноваження в державі та за її межами, що
він є гарантом Конституції, прав і свобод людини і громадянина, то є
підстави для відокремлення Президента у гілку влади, яка займає
центральне місце у системі державної влади в Україні [24, с.27-28].

У зв’язку з визначенням місця і ролі посади Президента корисним буде
аналіз світового досвіду. Однією з найважливіших груп конституційних
норм у демократичних державах є група норм стосовно обрання президента.
У парламентських республіках, де президенту належать повноваження глави
держави, він обирається безпосередньо парламентом (Греція, Ізраїль), або
колегією, значну частину яких становлять члени парламенту (Індія,
Італія). У президентських республіках, де президент визначається також
главою виконавчої влади, він переважно обирається або безпосередньо
виборцями (Австрія, Венесуела, Ірландія, Ісландія, Мексика, Франція),
або всенародно обраними виборцями (Аргентина, США, Фінляндія). З метою
уникнення монополізації влади, визначається термін президентських
повноважень і кількість термінів, упродовж яких одна особа може обійняти
цю посаду. В Колумбії, США президент обирається на 4 роки; в Бразилії,
Венесуелі, Ізраїлі, Індії, Німеччині – на 5; Аргентині, Мексиці,
Фінляндії – на 6; Італії, Ірландії, Франції – на 7 років. Більш тривалий
термін повноважень президента, порівняно з парламентом, у більшості
країн забезпечує стабільність та наступність державної політики. Якщо (у
США) термін повноважень президента і палати представників однаковий, то,
одночасно з президентом, обирається лише третина сенаторів і половина
конгресменів. В Індії, Італії, Фінляндії, Франції перебування особи на
посту президента не регламентується, а в Австрії, США, Німеччині цей
строк обмежений двома термінами, в Мексиці – одним [25, с.18-28].

Слід зауважити, що практично усі конституції надають президенту статус
глави держави. А основні закони Австрії, Аргентини, Бразилії, Венесуели,
Індії, Ісландії, Мексики, Пакистану, США, Фінляндії, Франції вказують на
президента і як на главу виконавчої влади. Президент безпосередньо або
за згодою представницького органу впливає на уряд через кадрову політику
(США –ст. ІІ, р.2, п.2; Венесуела – ст.190, п.2; Мексика –

ст.89, п.ІІ). А в Австрії (ст.74, п.1), Індії (ст.75, п.3), Франції
(ст.49-50). Президент вимушений керуватись результатами парламентських
виборів тому, що парламент має право відправити уряд у відставку.

Конституції більшості демократичних країн вимагають від президента
активної участі у формуванні структур судової влади. Так, в Італії та
Франції президент очолює Вищу раду магістратури – орган атестації
суддів, в Італії – третину Конституційного суду. [У Франції – трьох
членів Конституційної ради (суду) і його голову, у Мексиці (з санкції
Сенату) – членів Верховного Суду, в Індії – суддів Верховного Суду] [25,
с. 18-28].

Щодо повноважень у сфері законотворчості, то конституції Австрії, Індії,
Ісландії, Фінляндії, Франції надають президенту право в період між
сесіями парламенту видавати нормативні акти, які мають силу закону.
Пізніше ці акти затверджуються або скасовуються у парламенті. У
Венесуелі, Ісландії, Мексиці, Фінляндії президент має право законодавчої
ініціативи. Президент Французької Республіки може винести конкретний
законопроект на всенародне обговорення і домогтись прийняття закону в
обхід парламенту, що порушує дію принципу розподілу влад. В Ісландії
(ст.26), Ірландії (ст.13), Італії (ст. 73,87), Мексиці (ст.89, п.І), США
(ст. І, р.7,п.3), Фінляндії (§ 20), Франції (ст. 10) президент здійснює
промульгацію прийнятих парламентом законів. Її строк – від 10 днів
(Венесуела, США) до 3 місяців (Фінляндія). Президент має право
відкладального вето, подолання якого у деяких країнах вимагає значних
зусиль: у США для цього потрібно дві третини голосів під час повторного
розгляду, стільки ж – у Венесуелі під час другого розгляду і половина –
під час третього.

У монографії Ю.М. Коломійця [26, с. 115] висловлюється думка щодо посади
президента як тієї, що гармонізує і організує влади в системі розподілу
влад. З іншого боку, місце президента в політико-державному механізмі
залежить від форми правління, форми державного устрою, форми
конституційної структури. Відповідно до цього, здійснюються повноваження
кожного з органів гілок державної влади. Тому аналіз місця і ролі посади
Президента в Україні доцільно проводити у контексті відповідності щодо
означених критеріїв.

Україна за формою державного правління є республікою змішаного
президентсько-парламентського типу. Президент обирається безпосередньо
народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права, таємним
голосуванням. За формою конституційної структури Україна – унітарна
держава, що означає її єдність, соборність в політичному, економічному,
соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вихідним у
єдності держави є територіальна цілісність [27, с.8]. Закономірними є
конституційні норми, у яких проголошено Президента як гаранта державного
суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції,
прав і свобод людини і громадянина (ст.102). Він забезпечує державну
незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (ст.106,
п.1). Президент України обирається на п’ять років. Термін перебування
його на посаді більший, ніж депутатів Верховної Ради, що повинно
забезпечувати стабільність і наступність державної політики. Перебування
однієї і тієї ж особи на посаді Президента не може бути більше, ніж два
строки підряд (ч.3 ст.103 Конституції України). Як глава держави, він
користується правом законодавчої ініціативи. Законопроекти, визначені
Президентом як невідкладні, повинні бути розглянуті Верховною Радою
позачергово (ст.93). На розгляд Верховної Ради може бути внесений
Президентом законопроект про внесення змін до окремих розділів
Конституції [28, с.24]. Це стосується розділу І “Загальна засади”,
розділу ІІІ “Вибори. Референдум”, Розділу ХІІІ “Внесення змін до
Конституції України”. Таке право має не менш як дві третини від
конституційного складу Верховної Ради. Проголошуючи верховенство права і
визнаючи Верховну Раду єдиним органом законодавчої влади (ст.75),
надання широких повноважень законодавчої ініціативи та процесу прийняття
рішень щодо їх виконання Президентові України, ускладнює узгодження
функціонування та взаємодію органів державної влади, що проявилося у
загостренні протистояння законодавчої і виконавчої гілок влади. З іншого
боку, такі широкі повноваження підтверджують думку щодо відокремлення
Президента у гілку влади.

Участь Президента у законотворчому процесі не обмежується правом
законодавчої ініціативи, наполягання на першочерговому розгляді
парламентом законодавчих пропозицій, правом ініціювання питання щодо
змін до Конституції України. Його найважливішою функцією є промульгація
і оприлюднення законів України. За Конституцією, схвалені Верховною
Радою закони підписуються її Головою і направляються Президентові.
Отримавши закон, Президент протягом п’ятнадцяти днів має підписати його,
взявши тим самим до виконання, або, у разі незгоди, повернути Верховній
Раді зі своїми вмотивованими та сформульованими зауваженнями для
повторного розгляду. У разі погодження Верховної Ради із зауваженнями
Президента, вона може його повторно розглянути, схвалити і знову
направити Президенту на підпис. У разі непогодження – внести цей закон в
попередній редакції на повторний розгляд Верховної Ради з тим, щоб
подолати президентське вето. Якщо під час повторного розгляду закон
знову буде прийнятий Верховною Радою не менш як двома третинами від її
конституційного складу, Президент зобов’язаний його підписати та
офіційно оприлюднити протягом десяти днів (част.4 ст.94 Конституції
України). Якщо Президент протягом п’ятнадцяти днів не повернув закон для
повторного розгляду Верховною Радою, закон вважається схваленим
Президентом і має бути підписаний ним та офіційно оприлюднений (част.3
ст.94 Конституції України).

Підписання та оприлюднення прийнятих парламентом законів – традиційна
для усіх країн функція глави держави, яка завершує законодавчий процес
надання закону обов’язкової сили через його промульгацію Президентом.
Чинність закон набирає через десять днів після його офіційного
оприлюднення, якщо інше не передбачено законом.

У Перехідних положеннях Конституції України (розділ ХV) наведено право
Президента протягом трьох років після набуття чинності Конституції
України, видавати укази з економічних питань, не врегульованих законом.
Включення такого положення до Конституції зумовлене обставинами
перехідного періоду і необхідністю оперативного вирішення економічних
проблем.

Ці укази повинні бути схвалені Кабінетом Міністрів і скріплені підписом
Прем’єр-міністра. Крім того, разом з виданням такого закону, Президент
має одночасно подати до Верховної Ради відповідний законопроект.
Спеціальна процедура набрання чинності указам Президента з економічних
питань, не врегульованих законом, складається з наступного. Такий указ
вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання
законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада не
прийме закон або не відхилить законопроект більшістю від її
конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим
Верховною Радою з цих питань. Якщо Верховна Рада не погодиться з
внесеним Президентом законопроектом і відхилить його більшістю від її
конституційного складу, указ не набирає чинності і порушені питання
залишаються неврегульованими. Для врегулювання необхідна або ініціатива
Верховної Ради, її комітетів, або новий змінений указ Президента і нове
ініціювання проекту відповідного закону.

Таким чином, Президент України відіграє активну роль у законотворчому
процесі: від законодавчої ініціативи, накладання вето на схвалені
Верховною Радою закони, що не відповідають Конституції або визначеній
програмі діяльності держави і до нормативного врегулювання економічних
питань, які не знайшли свого законодавчого закріплення. За таких умов
процес взаємодії і узгодження питань з Верховною Радою постає досить
складним. Окрім того, виникає проблема суто організаційна: необхідним
стає формування досить великого апарату Президента – Адміністрації
Президента, який практично виконує функції постійних комітетів Верховної
Ради щодо законодавчого забезпечення. Так, чисельність персоналу
Адміністрації Президента України у

20 разів більша, ніж у Президента Франції, хоча за своєю територією і
населенням ця країна мало чим відрізняється від України [23]. У
Положенні про адміністрацію Президента України (затверджено Указом
Президента України від 19 лютого 1997 року №159/97) серед основних
завдань Адміністрації є визначення стратегії економічного розвитку
держави (ст.4 п.5 Положення про Адміністрацію Президента). У той же час
до повноважень Кабінету Міністрів належить “розробка і здійснення
загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального
і культурного розвитку України” (ст.116 п.4 Конституції України). Засади
програми розробляє Адміністрація Президента – орган, призначений
забезпечувати здійснення Президентом своїх повноважень (ст.1 Положення
про Адміністрацію Президента). Крім того, до компетенції Адміністрації
належить вирішення питань, пов’язаних з утворенням, реорганізацією і
ліквідацією центральних органів виконавчої влади (ст. 4 п.6 Положення
про Адміністрацію Президента). З іншого боку, згідно Конституції
України, Президент має повноваження утворення, реорганізації та
ліквідації за поданням Кабінету Міністрів міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади (ст.106 п.15 Конституції України).

Закон України “Про вибори Президента України” [29]. Встановлює основні
засади і принципи виборів Президента України. Законом передбачено зміни
умов щодо виборчого права громадян: права позбавлено осіб, що відбувають
ув’язнення. Для активного виборчого права обумовлено лише два цензи –
віковий, за яким право голосу мають громадяни, починаючи з 18-ти років,
та обмеження цього права для осіб, визнаних судом недієздатними. Вибори
проводяться за мажоритарною системою абсолютною більшістю голосів
виборців, які взяли участь у голосуванні. Основними рисами, які
відрізняють Закон від аналогічних нормативних актів є: тривалість
виборчої кампанії 180 днів, система проведення виборів – єдиний
загальнодержавний виборчий округ, поділений одночасно на 225
територіальних; кількісний склад місцевих виборчих комісій не обмежений;
суттєво змінений статус кандидатів на пост Президента. Серед недоліків
Закону можливо назвати такі: не передбачено визнання виборів недійсними,
якщо були порушення, що суттєво вплинули на хід виборів; не встановлена
конкретна правова відповідальність за переважну більшість обмежень і
заборон; фінансові засади проведення виборчої кампанії недостатньо
врегульовані.

Президент має статус глави держави із компетенцією ключових кадрових
змін у органах виконавчої влади. Управління кадрами дозволяє здійснювати
непряме регулювання державної політики, у такий спосіб проявляється дія
механізму утримань і противаг. Так, Прем’єр-міністр призначається
Президентом за згодою більш як половини від конституційного складу
Верховної Ради. Персональний склад Кабінету Міністрів призначається
Президентом за поданням Прем’єр-міністра (ст.106, п.9; ст.114
Конституції України). Президент припиняє повноваження Прем’єр-міністра,
приймає рішення щодо його відставки, припиняє повноваження Кабінету
Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів
місцевих державних адміністрацій. Такі рішення не потребують погодження
з Верховною Радою, з Прем’єр-міністром, хоча акти Президента щодо
кадрових змін повинні бути скріплені підписом Прем’єр-міністра. Разом з
тим, Верховна Рада може прийняти резолюцію недовіри до Кабінету
Міністрів, що має наслідком відставку Кабінету. Подвійний вплив
(непрямий – з боку Президента і прямий – з боку Верховної Ради) на
діяльність уряду зумовлений тим, що за Конституцією України Кабінет
Міністрів відповідальний перед Президентом і підзвітний Верховній Раді у
визначених Конституцією межах.

Призначення Генерального прокурора України здійснюється Президентом за
згодою Верховної Ради, а звільнення – без попереднього погодження з
Верховною Радою (ст.106, п.11). У той же час, Верховна Рада може
висловлювати недовіру Генеральному прокуророві, що веде за собою його
відставку [28, с.24]. Таким чином, процес кадрового призначення на цю
ключову посаду також регулюється як з боку Верховної Ради, так і з боку
Президента, причому регулювання з боку Президента має оперативний
характер, що також свідчить про пріоритетність у здійсненні державної
політики Президентом України, а не Верховною Радою.

Аналіз повноважень Президента у сфері нормативного регулювання
суспільних відносин і у сфері впровадження Конституції і законів України
у життя, вплив на діяльність уряду показує, що є усі підстави
характеризувати його як центр державного механізму, хоча при
демократичній формі правління оптимальним є розподіл влад на
законодавчу, виконавчу, судову (ст.6) при дотриманні принципу
верховенства права (ст.8).

Похожие записи

РЕФЕРАТ

на тему:

“Президент України”

Порядок обрання Президента України

1. Президент України обирається громадянами України на основі
загального, рівного і прямого виборчого права, шляхом таємничого
голосування строком на п’ять років.

Він повинен бути громадянином України. Адже неприпустимо, щоб державу
очолювала особа, яка не має з нею сталих правових зв’язків, що
встановлюються саме через інститут громадянства. При цьому не
визначаються необхідні для кандидата обов’язкові підстави набуття
громадянства України, як це робиться у конституціях ряду країн
(наприклад, у США кандидат у Президенти повинен бути громадянином цієї
країни за народженням). Такий підхід є втіленням закріпленого у ст. 24
Конституції принципу рівності громадян України незалежно від будь-яких
ознак.

Кандидат у Президенти повинен досягти 35 років. Встановлюючи це правило,
Конституція виходить із того, що у такому віці людина вже має певний
життєвий досвід, достатньо здоров’я та енергії для виконання
президентських повноважень. Такий же вік передбачено для кандидатів у
президенти в Росії та США. В деяких державах для них встановлено вищий
віковий ценз, наприклад, у ФРН — 40, в Італії — 50 років.

Кандидат у Президенти повинен протягом десяти останніх перед днем
виборів років проживати в Україні. Цей строк визнається необхідним для
того, щоб він міг орієнтуватися в особливостях суспільного життя країни,
а отже, й правильно визначати шляхи його вдосконалення тощо. Аналогічні
норми містяться й у конституціях інших держав. Так, у Росії цей строк
також становить 10 років, у США — 14 років.

Кандидат повинен мати право голосу, володіти активним виборчим правом і
не може бути обмеженим у виборчих правах. У таких державах, як Росія і
США, ця вимога прямо не фіксується, а в інших формулюється в тих або
інших редакціях. Так, у ст. 84 Конституції Італії зазначено, що
«Президентом республіки може бути обрана будь-яка особа…, яка
користується громадянськими і політичними правами».

Кандидат у Президенти має володіти державною мовою, якою відповідно до
ч. 1 ст. 10 Конституції є українська.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більш, ніж два
строки підряд. Ця норма покликана запобігти тривалому перебуванню при
владі однієї особи, оскільки це, як свідчить історичний досвід, часто
призводить до встановлення антидемократичних державно-правових режимів.
Водночас Конституція України не забороняє переобрання особи Президентом
на третій строк після того, коли цей пост займала інша особа.
Конституції держав світу підходять до встановлення можливих строків
перебування особи на посту президента по-різному. Так само, як і в
Україні, ця проблема вирішується в Росії та ФРН. Конституція США обмежує
президентство однієї особи виключно двома строками підряд. А в Італії та
Франції можливості переобрання на пост президента конституційно не
обмежуються.

Президенту України забороняється мати інший представницький мандат,
тобто бути членом якихось виборних органів, а також обіймати посаду в
державних або громадських органах та організаціях, займатися
підприємницькою діяльністю. Ця заборона має на меті забезпечити
незалежність Президента від будь-яких державних і недержавних структур.
Водночас йому не забороняється займатися науковою та викладацькою
діяльністю. У тих чи інших формулюваннях аналогічні норми містяться у
конституціях практично всіх країн, де передбачено пост президента.

Конституція України встановлює строки проведення чергових виборів
Президента та виборів, які повинні призначатися у разі дострокового
припинення його повноважень. Чітке конституційне визначення чергових і
позачергових виборів Президента покликане забезпечити відповідну
організованість і максимально, з урахуванням потреб виборчого процесу,
скоротити періоди, коли посада Президента може бути вакантною.

Новообраний Президент України приступає до виконання обов’язків не
пізніше як через 30 днів, а у разі, коли Президента обрано на
позачергових виборах, — у п’ятиденний строк після офіційного оголошення
результатів виборів. Повноваження новообраного Президента починаються
від моменту складення ним присяги народові, до якої його приводить на
урочистому засіданні Верховної Ради Голова Конституційного Суду України.
У присязі, текст якої закріплено у ст. 104 Конституції, Президент
України офіційно та урочисто зобов’язується боронити суверенітет і
незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського
народу, обстоювати права і свободи громадян, підносити авторитет України
у світі.

Юридичне значення присяги полягає у тому, що саме з моменту її складення
новообраний Президент приступає до виконання своїх повноважень як глава
держави, а повноваження попереднього Президента припиняються.
Конституції більшості держав, де є пост президента, передбачають
необхідність складення ним присяги і містять її текст.

Конституція України встановлює недоторканність Президента, якою він
користуються підчас виконання своїх повноважень, її треба розглядати як
особливу гарантію створення безперешкодних умов для здійснення ним
повноважень глави держави. У Конституції не розкривається зміст
недоторканності Президента. Вона має дістати тлумачення у новій редакції
закону «Про Президента України». Водночас ч. 1 ст. 111 Конституції
встановлює відповідальність Президента за вчинення державної зради або
іншого злочину.

Честь і гідність Президента України як глави держави підлягають
особливому захисту. Особи, винні у посяганні на них, мають притягатися
до відповідальності на підставі спеціального закону, який ще треба
прийняти.

За особою, яка обіймає пост Президента України, це звання зберігається
довічно за умови, що вона не була усунена з нього Верховною Радою в
порядку імпічменту. Крім того, звання Президента України охороняється
законом. Це означає, що самовільне безпідставне присвоєння чи
використання його спричиняє юридичну відповідальність. Однак треба мати
на увазі, що відповідні законодавчі акти на сьогодні ще не прийняті.

2. Повноваження Президента України, закріплені у Конституції, можна
поділити на декілька груп, серед яких насамперед треба виділити такі:

1) представницькі повноваження, які дістають вияв тоді, коли Президент
України представляє нашу державу в міжнародних відносинах, приймає вірчі
та відкличні грамоти дипломатичних представників інших держав тощо;

2) повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради, наприклад,
припинення її повноважень, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії
пленарні засідання не можуть розпочатися;

3) повноваження у сфері законодавства, зокрема ті, що стосуються
призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України,
право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним
поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради;

4) повноваження, пов’язані з призначенням на посади і звільненням з
посад членів Кабінету Міністрів та інших посадових осіб;

5) повноваження у сфері забезпечення державної незалежності,
національної безпеки та оборони нашої країни, зокрема ті, що пов’язані з
прийняттям рішення про загальну або часткову мобілізацію та
запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
керівництвом Радою національної безпеки і оборони України тощо;

6) установчі повноваження (утворення та ліквідація за поданням
Прем’єр-міністра міністерств та інших центральних органів виконавчої
влади);

7) повноваження в галузі правосуддя (утворення судів, здійснення
помилування);

8) повноваження, пов’язані з наданням громадянства України та його
позбавленням, наданням притулку в Україні.

Похожие записи