Тема. Вступ. Предмет, завдання, функції економічної історії, її зв”язок
з іншими історико-економічними дисциплінами.
1. Предмет економічної історії, її періодизація.
2. Функції, методологія курсу.
3. Мета та завдання дисципліни. Основні джерела її вивчення.
4. Зв”язок з іншими історико-економічними дисциплінами.
1. Економічна історія – самостійна історико-економічна дисципліна, яка
досліджує господарську діяльність народу, різні типи господарства, форми
прояву цієї діяльності на кожному конкретному історичному етапі,
аналізує динаміку продуктивних сил і виробничих відносин людей, розвиток
конкретних галузей економіки, економічну політику держав, класів
стосовно великих історичних періодів та епох, з часів зародження людства
до сьогоднішнього дня. Об”єктом дослідження є господарство України в
контексті світового господарства: Англії, Голландії, Франції, Німеччині,
США, Японії.
Хронологічні рамки дисципліни. Початковими хронологічними рамками
економічної історії (історії народного господарства, історії економіки),
що виникла як наука в рамках політичної економії є історико-економічні
описання в знаменитій книзі А.Сміта “Дослідження про природу і причини
багатства народів” (1776 р.). В першій половині ХІХ ст. в Західній
Європі з”являється ціла низка праць, спеціально присвячених історії
господарства. Кінцевими хронологічними рамками економічної історії є
сьогоднішній день.
З часу виникнення економічної історії існує її періодизація. Різні
дослідники по-різному підходили до періодизації. Російський соціолог
Л.І.Мечніков поклав в основу періодизації географічний фактор, зокрема
водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б.Гільдебрандт застосував
для цього історію грошей, американський економіст Є.Хентінгтон – клімат,
англієць А.Тойнбі – культуру і релігію; інші дослідники господарства
брали за основу торгівлю, обмін, кредит. В 60-х роках ХХ ст. популярними
стали теорії індустріального суспільства французького соціолога Р.Арона
і американського економіста У.Ростоу.
По-своєму до періодизації підійшли українські вчені Б.Д.Лановик,
З.М.Матисякевич, Р.М.Матейко, виділивши її наступні періоди:
1. Господарство первісної доби і перших цивілізацій (з часу зародження
людства до ІУ ст. н.е.).
2. Господарство середньовіччя (У-ХУ ст.).
3. Господарство періоду розкладу феодалізму і становлення
індустріального суспільства (ХУІ – ХУІІІ ст.)
4. Господарство індустріального періоду (30-і роки ХІХ – 50-і роки ХХ
ст.).
5. Сучасне господарство (50-і роки ХХ ст. до сьогоднішнього дня).
ІІ. Економічній історії властиві наступні функції:
1. Прагматична (пропаганда наукового досвіду і уроків господарського
розвитку).
2. Оціночна (аналіз основних етапів господарського розвитку повинен
супроводжуватись моральною оцінкою мети, шляхів, засобів і результатів
економічного розвитку).
3. Культурна (історико-економічній науці властива функція соціальної
пам”яті, яка дозволяє зберегти спадковість в господарській практиці.
Акумуляція в соціальній пам”яті знань про форми і методи господарювання
робить їх відомими, знайомить з варіантними і альтернативними моделями
господарського розвитку в різних способах виробництва).
4. Фундаментальна (наукове обґрунтування форм господарювання, критика
тих способів, які виявились неефективними).
5. Світоглядна (ознайомлення з формами, методами господарювання в різних
країнах світу з метою вибору найефективніших і найрезультативніших з
них).
6. Ідеологічна (використання в практиці господарської діяльності
програм, пропонованих різними політичними силами суспільства).
Як і будь-якій іншій науці, економічній історії властиво при дослідженні
використовувати методи, які б сприяли більш повному засвоєнню курсу:
– діалектико-матеріалістичний (всі економічні процеси і явища
розглядаються в розвитку);
– єдність логічного і історичного в економічному аналізі, процесі
прийняття господарських рішень;
– конкретного аналізу історичного (кожне явище повинно розглядатись лише
історично, лише в зв”язку з іншими, лише в зв”язку з конкретним досвідом
історії);
– наукового підходу до оцінки економічних процесів, явищ, подій, форм
господарювання;
– вміння виділити загальне і конкретно-історичне в економічному
дослідженні;
– вміння об”єктивно оцінити позитивний досвід господарювання інших
країн;
– математично-статистичний метод;
– вміння вичленити об”єкт дослідження (в нашому випадку – господарство);
– відновлення спадковості в різних типах господарювання;
– метод наукової абстракції.
ІІІ. Актуальність вивчення економічної історії пояснюється необхідністю
усвідомлення закономірностей економічного розвитку українських земель в
умовах незалежності України, яка стала суб”єктом світової цивілізації. А
зробити це без історичного екскурсу в минуле неможливо, тому що в
господарському досвіді наших предків є чимало позитивного, що можна і
треба використати в сучасному господарюванні.
Завдання курсу полягає в:
– ознайомленні і засвоєнні студентами загальних тенденцій,
закономірностей, характерних рис господарського розвитку США, Японії,
ФРН, Франції, Великобританії на найважливіших етапах
соціально-економічного процесу;
– засвоєнні форм і методів господарювання в Україні в історичному
аспекті, специфіку економічного життя;
– уміння аналізувати і порівнювати господарський розвиток світу і
України протягом тисячоліть, визначати генезу, становлення, розвиток і
занепад різних економічних систем;
– оволодінні сучасними методами кількісного і якісного аналізу,
моделюванні економічних процесів;
– обізнаності і пропагуванні передового досвіду людства, прогресивних
методів господарювання;
– використання набутих знань в будівництві національної ринкової
економіки України, зміцненню її зв”язків з економіками інших країн;
– сприянні набуття Україною повноправного, авторитетного і впливового
суб”єкта світової цивілізації;
– умінні на основі набутих знань прогнозувати майбутній економічний
розвиток.
Основними джерелами вивчення економічної історії є:
– матеріали і документи археологічних розкопок;
– архівні матеріали з економічних питань;
– праці видатних вітчизняних та зарубіжних економістів і істориків;
– монографічна література;
– спогади очевидців економічних подій, документи, листи;
– статистичні і довідкові матеріали;
– матеріали періодичної преси;
– документи та матеріали законодавчих, виконавчих та економічних органів
держав з економічних питань.
ІV. Економічна історія дає реальне бачення довготермінових тенденцій
економічного розвитку. Вона – одне із основних джерел фактичного
матеріалу для всіх економічних наук. Економічна історія забезпечує
тісний зв”язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних
знань в цілому. Вона допомагає, як основне джерело фактичного матеріалу,
у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського
господарства, фінансів, грошового обігу.
Економічна історія тісно взаємодіє з конкретними економічними
теоретичними, історичними, правовими, соціальними дисциплінами, історією
науки, мистецтва, релігії. Всі ці дисципліни нею розглядаються не самі
по собі, а тільки з точки зору їх ролі в розвитку економіки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter