Реферат на тему:

Потреби людини в життєвих цінностях і фактори впливу на них

Людина за своєю природою прагне до матеріального достатку, життєвого
комфорту, знань, творчої діяльності, підвищення морального та
культурного рівня, отримання задоволень, особливо почуттєвих, щастя,
краси, схильна до самовираження тощо. Її потреби дуже різноманітні за їх
видами, способами задоволення, орієнтовані на дефіцитні й недефіцитні,
дорогі й дешеві життєві засоби. Вони – динамічні, але на певний період
можуть бути й статичними.

Особливе значення для людини мають потреби в продуктах харчування,
одязі, нормальних умовах життя, праці, саморозвитку, сімейному щасті. У
значної частини населення важливими є також потреби в участі в
управлінні виробництвом. Люди хочуть впливати на суспільно-економічні
процеси, які відбуваються в країні. Тому дискусійними є питання змісту,
структури, обсягів потреб, ступеня їх раціональності тощо.

У зв’язку з багатогранністю потреб задоволення їх потрібно розглядати у
різних аспектах (як фактор поведінки особистостей та як суспільне
явище), оскільки, як вважає В.Є. Козак, комплекс потреб людини
обумовлюється фізіологією самого організму і соціальним середовищем
існування індивіда. Крім цього, взаємодія виробництва і споживання
обумовлює у будь-якому суспільстві дію закону підвищення потреб.

Проблеми задоволення зростаючих чи змінних потреб населення необхідними
цінностями виробників, що відповідно задовольняють його конкретні вимоги
і запити, завжди є актуальними.

Проблемам потреб, встановлення понятійного апарату, визначення їх ролі
як рушійної сили перетворень виробництва та іншим аспектам присвячена
значна частина наукових праць, досліджень політиків, учених, зокрема
економістів В.Є. Козака, В.С. Марцина, В.М. Новікова, статиста А.В.
Головача; зарубіжних авторів, зокрема Герцберга, Ф. Котлера, Маслоу,
К. Маркса, Б.М.Мочалова. Метою написання статті є узагальнення положень
праць цих науковців та розробка власної концепції потреб людини.

Марцин В.С. потреби розуміє як об’єктивну необхідність досягнення
визначених матеріальних, духовних і соціальних умов життя, що
забезпечують неухильний розвиток суспільного виробництва і людини як
головної продуктивної сили [1]. На наш погляд, у даному випадку умовами
життя можна вважати лише окремі (потреба мати необхідний освітній
рівень, рівень зарплати), а в домашніх умовах – кімнатної температури
тощо). Ф. Котлер стверджує, що потреби – це конкретні матеріальні
об’єкти, послуги, дії [2]. Але ж матеріальні об’єкти та умови життя –
поняття різнорідні.

За К. Марксом, потреба – це здатність до споживання, вона має форму
бажання, наміру споживати ті чи інші матеріальні блага [3]. На нашу
думку, потреба – це здатність до споживання, оскільки продукт
виробництва має таку здатність. Крім того, як зазначалося, потреби не
обмежуються тільки матеріальними благами, як не обмежуються вони й
умовами життя. Не всі потреби забезпечують неухильний розвиток
суспільного виробництва і людини як головної продуктивної сили. Кожна
дитина має свої потреби, але їх не можна віднести до тих, що
забезпечують неухильний розвиток суспільного виробництва. Це ж
стосується пенсіонера, військовослужбовця, лікаря.

Придбаваючи у магазині пожитки, продукти харчування чи й автомобіль,
пересічна людина менш за все думає про те, як розвивати виробничі сили,
а то й, взагалі, про це не думає. Кожний політик також менше думає про
пожитки чи продукти харчування. Для нього важливими є інші проблеми. Для
віруючої людини, а тим більше священика, такими є потреби, пов’язані з
богослужінням. Тому тлумачення В.С. Марцина потреб як політизованого
явища – не правильне.

Отже, визначення потреб у працях К. Маркса, В.С. Марцина обмежені,
оскільки вони все-таки політизовані. Такі визначення можуть розглядатися
лише для умов висвітлення потреб з відповідних політичних позицій. Їх не
слід показувати як загальні при тлумаченні сутності потреб.

У визначеннях щодо потреб, як ваду, на нашу думку, необхідно назвати
викривлення в частині літературних джерел під впливом різних чинників:
недосконалості розробки положень теорії соціалізму, ринкової економіки
для умов України, політичних ідей різних партій, зокрема новостворених
(християнських, аграрних, соціалістичних, комуністичних), перенесення
соціалістичних поглядів на потреби в сучасні умови тощо.

Багатьма вченими марксистської орієнтації на перше місце ставиться
потреба людини в суспільно-політичній діяльності. Б.М. Воронцов вважає,
що “без виховання політичної потреби неможливо сформувати у членів
суспільства розумні потреби. Саме безідейність, суспільна пасивність,
аполітичність вбирають обивательське – міщанське – ставлення до життя”
[1]. Такі погляди сформовані під впливом ідей побудови комунізму в
усьому світі. Зазначимо, що політична спрямованість потреб актуальна для
частини суспільства.

Як показує практика, чудово почувають себе в суспільстві і користолюбні
люди, які стоять поза політикою. Певним категоріям державних службовців
в Україні взагалі забороняється входити до політичних партій, так що ж
їх потрібно вважати такими, що не мають розумних потреб. Потреби
відповідних груп населення залежать від їх політичної схильності
(зокрема, потреби у спеціальній пресі, політичних правах, участі в
політичній діяльності) або від релігійної орієнтації (наприклад, потреби
у скромних харчах, відповідних формах одягу) тощо.

За марксистською економічною теорією, вершиною потреб вважається
матеріально-духовна потреба людини в праці. Даний погляд визначається
положеннями цієї теорії, за якими тільки праця людини є джерелом її
багатства. На нашу думку, джерелом багатства є, у першу чергу, природа.
Не випадково К. Маркс під виробництвом розумів пристосування речовин
природи для задоволення потреб людини. Одним із протиріч є його теорії.
Воно виражається в тому, що джерелом багатства він вбачав лише працю.
Таким джерелом є також і гроші як позаприродний продукт людини, коли
вони знаходяться у вигідному обороті, сприяють перетворенню і підвищенню
ефективності виробництва.

З розвитком суспільства, на нашу думку, закономірно вдосконалюються
засоби виробництва, в результаті чого творцем багатства найчастіше стає
техніка. Діяльність людини переходить у сферу задоволення власних
потреб, і менше – колективно-виробничих, суспільних.

Не зрозуміло, чому потреба людини в праці марксистами називається
матеріально-духовною. Ми вважаємо, що вона належить до соціальної,
оскільки її носієм є людина. У системі потреб необхідно виділяти суто
соціальні (родинні стосунки, самовираження, спілкування, впевненість у
майбутньому).

Для пояснення сутності потреби розглянемо її відмінності від поняття
“інтерес”, порівняємо їх роль як впливових чинників на виробництво. У
марксистській літературі, що відбиває виробничі відносини, названо
твердження, за яким рушійною силою прогресивних змін у суспільному
виробництві є не потреби, а інтереси. Це, на нашу думку, визначається
кількома причинами, зокрема розробкою й популяризацією категорії
“інтереси особи соціалістичного суспільства”, які розглядаються,
виходячи з інтересів комуністичної партії, як побудова справедливого
суспільства, комунізму на планеті. Сучасні економісти також вважають, що
інтереси є рушійною силою суспільного прогресу [1]. На нашу думку, такий
погляд пояснюється тим, що через поняття “інтерес” як поняття
психологічне легше реалізувати ідеологічні завдання.

Разом з тим, немає єдиної думки щодо змісту понять “потреба”, “інтерес”,
“мотив”. Б.М. Воронцов пише, що конкретною формою прояву потреб є
інтерес, який “служить близькою причиною (а що тоді є далекою причиною –
авт.) дій людини” [2]. Він своєрідно відрізняє поняття “потреба” та
“інтерес”. Потреба, на думку Б.М. Воронова, виражає відношення
соціальної необхідності, інтерес як соціально-економічне явище –
стосунки щодо задоволення потреб. “Потреби тісніше пов’язані з
виробництвом, інтереси – з розподільними відношеннями”. При цьому автор
виходить і сучасних трактувань категорій суспільного виробництва.

Але ж з багатьох видів цінностей, на нашу думку, потреби в них, взагалі,
існували до створення суспільного виробництва. До таких видів належать
потреби в харчуванні, воді, житлі, почуттєвих насолодах тощо.

Необхідно згодитися із загальною думкою багатьох авторів, які вважають,
що потреби людини мають суспільно-історичний характер, залежать від
епохи її життя, за змістом, структурою, обсягами – від способу
виробництва, а також від традицій, звичаїв, життєвих умов людей,
багатьох інших чинників.

Кожній суспільно-економічній формації властиві свої системи потреб та їх
задоволення. Оскільки в суспільстві діє закон підвищення потреб, тому
відбувається динамічне їх множення, соціалізація, окультурення тощо [1].
У зв’язку з цим повинні отримувати динамічний розвиток і засоби та
методи забезпечення зростаючих потреб, механізм їх задоволення, а отже,
й інтереси, пов’язані з умовами реалізації потреб, зокрема з
розподільчими відносинами. При цьому потрібно пам’ятати, що
“безпосередньо мотиви, які направлені на поведінку людей, являють собою
результат складної взаємодії потреб та інтересів з існуючою в
суспільстві системою цінностей” [2].

BIFnH1/4JTHOOV//////eeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

иробничої сфери. Інтереси, підпорядковані певним чином задоволенню
потреб, мають свою систему, еволюцію.

Окремо зазначимо, що в нових економічних умовах неправильним є підхід,
коли повністю нехтуються державні інтереси або їх абсолютизують. Не
потрібно також огульно відкидати або негативно характеризувати всю
соціалістичну систему інтересів в цілому, а суспільних, політичних,
класових, групових зокрема.

Не потрібно абстрагувати особисті інтереси, принижувати інші, робити
субординацію інтересів, оскільки люди в більшості випадків незалежні в
діях, тому і потреби їх індивідуальні, разом з тим підпорядковані
колективним, суспільним та іншим. Інтереси повинні бути збалансованими і
динамічними у всіх сферах суспільного життя.

Це ж стосується інтересів, що асоціюються, зокрема, з формами власності.
Рівноправність різних форм власності, якщо вона і буде досягнута, не
означає їх рівнозначність у економіці країни, відбитті інтересів
держави, аналогічно інтересів людей, зайнятих у різних галузях народного
господарства. Тому фактор форми власності у системі потреб має своє
значення.

На інтереси людини у різних сферах її буття впливає безліч факторів. У
виробництві вона, зокрема, зацікавлена в заміщенні її праці технікою.
Застосування технічних засобів виробництва забезпечує в кінцевому
результаті примноження благ. У поширенні застосування техніки є пряма
виробнича потреба окремого колективу індивідів. Вона визначається
широкими експлуатаційними можливостями машин і автоматів, дякуючи яким
такі засоби задовольняють відповідні потреби не тільки підприємств, де
вони експлуатуються, але й працівників цих підприємств. Потреби людини в
механізації її праці об’єктивно обумовлені часом, необхідністю
підвищення ефективності виробництва.

У виробництві і людина, і техніка можуть виконувати одну й ту ж роботу.
Але техніка нерідко переважає в параметрах її виконання (швидкості,
якості виконання, вантажопідйомності). Зате людина здатна приймати
рішення в умовах невизначеності, екстремальності, тобто у процесах,
робота машини чи автомата яких не програмується. Однак якщо техніка
експлуатується людиною, то людина, на відміну від техніки, очікує від
праці результатів – засобів, що дозволяють їй задовольняти свої потреби.
Якщо техніка – це фактор виробництва, його атрибут, то людина не тільки
працівник, але й індивідуальність, сім’янин, член трудового колективу,
член суспільства. Причому вона залежна від колективів, з якими працює,
крім того, вчиться, відпочиває, займається спортом, бореться за
досягнення очікуваних результатів.

Одночасно кожна людина безліччю зв’язків поєднана з суспільством,
залежить від нього. Разом з ним включається у виробництво і розподіл
благ, входить до суспільно-економічної системи: капіталістичної,
соціалістичної, ринкової, прямує до інформаційної ери.

Тому її потреби залежать, до того ж діалектично, від потреб суспільства,
колективів, до яких вона входить.

Розглядаючи визначення, що стосуються потреб, поділимо їх на дві групи:

– первині – внутрішні збуджуючі фактори (потреба в задоволенні організму
вітамінами);

– вторинні – засоби, якими задовольняються первинні потреби (у даному
випадку – вітамінні препарати). Організму людини потрібне тепло, тому
вона купляє відповідний одяг, а для пересування – транспортні засоби.
Нижче ми розглянемо вторинні потреби, задоволення яких залежить від
виробництва.

Вивчаючи широке коло питань щодо вторинних потреб, пропонується
користуватися й відповідним колом понять, що їх визначають:

1) процес задоволення людиною первинних потреб (обігрів приміщення
електричними апаратами, зняття спраги напоями, застосування домотехніки
для підвищення захищеності житла);

2) об’єкт потреби (цінність, що застосовується людиною для задоволення
первинних потреб, відповідно до прикладу п. 1 – камінь, вода);

3) носій потреби (ті властивості об’єкта, що задовольняють людину,
наприклад форма, колір модного одягу, поживні властивості їжі);

4) суб’єкт потреби ( індивід, колектив, суспільство, клас );

5) спосіб задоволення потреби (споживання їжі, використання інструменту,
експлуатація транспорту);

6) види потреби ( поточні, перспективні, ретроспективні);

7) рід потреби (економічні, соціальні, фізіологічні);

8) сфери задоволення потреб (домашнє господарство – продукти харчування,
вирощені на власному огороді; підприємство – робота, заробітна плата);
період задоволення потреб (постійно, періодично, раз, до певної дати)
тощо. Такі визначення у науковій літературі не висвітлено, у ній, як
правило, дається класифікація потреб.

Виходячи з цього кола визначень, розглянемо сутність потреби людини як
поняття.

Воно означає такі цінності, як життєві засоби, життєві умови, роботи,
дії, які є необхідними для використання або виконання з ними дій, чи ту
нестачу цінностей, умов, середовищ, які є бажання покрити для підтримки
життєдіяльності організму, забезпечення результативної праці, навчання,
відпочинку, поліпшення здоров’я тощо, тобто які задовольняють первинні
потреби.

Первинні потреби є внутрішнім спонукальним чинником активності людини.
Бажання індивіда задовольнити свої потреби змушує його до пошуку шляхів
задоволення, зокрема й до продуктивної праці у домашньому господарстві
чи щодо найму на підприємствах, надавати послуги, займатися творчою,
підприємницькою, зокрема комерційною діяльністю. У свою чергу, суспільне
виробництво орієнтується на реальні потреби населення і відповідно
перебудовується. Орієнтації на задоволення потреби є вирішальними
факторами перетворень виробництва (сфери послуг), зокрема впровадження
тут новацій.

На нашу думку, вторинна побутова потреба – це необхідність у життєвих
засобах, що мають конкретні споживчі властивості, споживаються за
конкретною системою (конкретні життєві засоби, умови буття тощо).

Для моделювання потреб в об’єктах застосовуються нормативний,
поведінковий та інші підходи. При застосуванні поведінкового підходу
розглядається класична модель споживання. Вона виражається рівнем
загальних витрат П сім’ї на споживання корисного набору продуктів: Р1,
Р2, … Рк, ціни на які відповідно Ц1, Ц2, … Цк.

Рівень загальних затрат можна визначити таким чином:

П = Р1 Ц1 + Р2 Ц2 + … + Рк Цк.

Отже, модель споживання людиною, наприклад, продуктів харчування має
вигляд:

Пх = ( Р * к Ц * к,

де Р * к – види к-продуктів харчування,

Ц * к – ціни на к-продукти харчування.

За нормативним підходом модель потреби в продуктах харчування Пр, на
нашу думку, можна подати матрицею раціональних величин споживання
конкретних продуктів харчування на душу населення:

де Пi – раціональна потреба в і-продукті, кг/чол. у рік;

і – види продуктів, наприклад молоко, яйця, м’ясо (і = 1, 2, 3, …, n);

к – різновиди і-продуктів (кефір, масло, сир; к = 1, 2, 3, …, m).

Необхідно зазначити, що нині немає обґрунтованих величин споживання за
різновидами молочних, м’ясних продуктів, аналогічно за сортами, а також
і щодо інших продуктів харчування. Такі норми, на нашу думку, доцільно
розробити, оскільки вони повинні стати маркетинговими орієнтирами
підприємств, що спеціалізуються у виробництві конкретної продукції. І у
зв’язку з цим рекомендується планувати забезпечення потреб у структурі з
урахуванням норм для сортів плодів і овочів, аналогічно різновидів інших
продуктів харчування.

Ураховуючи конкретні раціональні величини, модель потреб у плодоовочевих
продуктах матиме такий вигляд:

Пн = (Пн11 + Пн21+…+ Пнср),

де Пн – види плодоовочевої продукції;

с – сорт плодів і овочів, наприклад, капуста білокачанна,
червонокачанна, брюссельська, сливи угорки, ренклоди;

к – різновид продукту харчування с-сорту і продукту (капуста білокачанна
свіжа або квашена, слива свіжа або перероблена на сік).

Аналогічні моделі можна будувати й щодо інших об’єктів потреб. Їх
диференціація повинна здійснюватися залежно від суб’єкта потреб (діти,
чоловік, жінка тощо). Обґрунтовані положення доцільно врахувати при
розробці теорії потреб, адаптованої до соціально-економічних процесів.

Література:

1. Закономерности развития непроизводственной сферы и повышение
жизненного уровня / В.Е. Козак, В.Н. Новиков, Л.Т. Верховодова и др. /
Отв. ред. В.Е Козак. – АН УССР. Ин-т экономики. – Киев: Наук. думка,
1989. – 256 с.

2. Марцин В.С. Потребности, спрос, качество. – Львов: Изд-во при
Львовском государственном университете издательского объединения “Вища
школа”, 1982. – 207 с.

3. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. –
736с.

4. Маркс К., Енгельс Ф., Соч. – 2-е изд. – Т. 12. – С. 718.

5. Збарский М. Інтереси – рушійна сила соціального прогресу // Економіка
України. – 1999. – № 7. – С. 58–66.

6. Воронцов Б.Н. Разумные потребности личности: сущность, критерии, пути
формирования. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1990.

7. Бюлетень Національного банку України. – Київ. – № 3/99 (75). – 132
с.

8. Шмален Г. Основы и проблемы экономики предприятия: Пер. с нем. / Под
ред. А.Г. Поршнева. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 512 с.

9. Шишов А.Л. Макроэкономика. – М.: Ассоциация авторов и издателей
“ТАНДЕМ”. Издательство ЭКМОС, 1997. – 320 с.

10. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.
Климко, В.П. Нестеренко, О.О. Канішенко та ін. / За ред. Г.Н. Климка,
В.П. Несторенко. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вища школа – Знання,
1997. – 743 с.

Похожие записи